Десь далеко сині гори
Тануть у полях,
То Карпатськії простори
Мерехтять в очах.
Вся Вкраїна оповита
Запахами трав,
Ліс далеко, шелест жита
Серцем я вбирав.
Гори вже в серпанку синім
Мліють вдалині,
Ясні кетяги калини
Бачу у вікні.
Он хатина десь знайома,
Мозок мій не спить,
І дрімотна, тиха втома
Думку солодить.
Річка води котить низько,
Десь стоять мости,
Сині гори ще не близько,
Хочуть утекти.
Сонце в небі так високо
В свій крокує путь,
І, здається, наші кроки
Поля не пройдуть.
Радість їде разом з нами,
Серце пригорне,
А під вечір за горами
Сонце підморгне.
Дарувати тіні буде
Людям з ближніх сіл,
Жовті пасма котять всюди
Блиски його стріл.
Промінь ввечері осяє
Личенько сумне,
І, немовби запитає:
«Що тебе гризе?»
Ти не можеш щось сказати,
Радість лиш бринить,
І бажаєш лиш співати
Й дуже довго жить.
Десь веселка кольорову
Кинула дугу,
Вона завжди випадкову
Прожене тугу.
Сум за чимось нездійсненним,
Що у всіх нас є,
І вночі, і в пору денну
Часом нас скує.
Ось Карпати усміхнулись,
Завмер часу плин,
І птахи десь стрепенулись
З тихих полонин.
Я до річечки пройдуся,
Незворушних плес,
Часом в гори подивлюся,
До самих небес.
Так я мріяв у вагоні
Про спокійну мить,
Аж до ранку очі сонні
Не хотів стулить.
Аж до ранку сині гори
Наближав мій шлях,
Щось казали мені зорі
У гірських лісах.