Я завжди була морем Спокійним
У тиші я знаходила втіху
Шторми так рідко з’являлись у моїм обійсті
Що думалось мені: так буде найліпше
Надлегкий дотик вітрів – материнська ласка
Пірнання птахів у мої води – мені забава
Я кращої радості зроду не знала, бо мала лиш спокій
Цього було достатньо
І лоскоту досхочу від крапель дощових

Та ти ураз з’явився й збурив у мені всі води
Я досі була спокійна
Я хвилями світ колисала
Втиснув мені ніж поміж ребра і втік у міста великі
Ось так чинять нині «достойні»
Бо ранять лише у спину

Скажи мені, що буде далі?
В тих стінах ти себе не сховаєш
Пам'ять усе зберігає для моментів смутку і радощів
Буде мені, що згадати
Сльози вплітати до співу
Нині береги окропила водами моря Стихійного

Ти не завдаєш собі клопоту
Вчити життю ти не звик
Але все повертається
Світ, наче колесо
Стрінемось колись у путі

Пізнавала науку життєву як тільки могла
Були вчителі, були зрадливі
Цілунком у скроню убиваючи страх
Йшла за ними я, не за тобою
Ти надійну фортецю собі збудував
Я ж воюю у відкритому полі
Але зараз не час
Потрібно заколисати знов світ
Щоб із Стихійного стати Спокійним морем

27(02)2014