Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
СвітЛана Нестерівська (1984) /
Проза
Мойсей
Він приїхав декілька днів тому – значить, прийшов час і він став потрібен. Київ, як і всі інші обласні центри, був у руках народу – нова держава функціонувала, як мурашник, відбувалися нові процеси: творилася нова самостійна незалежна соборна козацька патріотична українська Держава – були, звісно, труднощі, як і при творенні всього нового, але все формувалося одностайно, проблеми вирішувались шляхом обговорень. Залишився півострів. Останній крок – останній прорив, щоб допомогти українським татарам.
Піднімалася сусідня Білорусія.
З доброю заздрістю дивилось Придністров’я, піднімаючись з-під печей.
Грузія спокійно відібрала свої знекровлені Осетію та від Росії.
Вбили чеченського лідера – ампутували Путіну руку.
Після Сочі Росію закрили для усіх журналістів; відключено мережі інтернет; фото із супутника показували окремі спалахи на Кавказі; культурний спротив у Санкт-Петербурзі; вогняний прорив на кордоні з Китаєм… Та все-таки Путін основні садистські загони кинув на Крим – надто багато грошей, сил – та що там казати, ціле життя – він інвестував у маразматичне знищення українців. Не вийшло! Та він, у агонії, цього не бачив: духи, яким він продав свою душу, вимагали сплатити ціну.
… Він лежав на ліжку з перебинтованою головою та долонями рук обмацував простір навколо, читав – перед очима стояли сторінки його віршів - здійснилося майже все: залишилась остання крапка.
Він читав, з очей котились сльози: все пройдено, майже всі у безпеці, окрім ще одного народу – ще однієї частини нашої нації. Плече до плеча. Тільки мирний захист та поступовий наступ. Іншим вже давно займаються світові стовпи… прав людини.
Він любив море – він приїхав до моря. Переправу почали будувати ще до підписання сумних угод минулого наступу:
- Спецам для відступу, - подумав.
По тому, що почали бити барабани, відчув, що наступив вечір.
- Відведіть мене до моря.
- Там бої.
- Відведіть, я маю щось … - замовк.
Підвели до моря, далеко від сутички – і залишили дихати морським повітрям: щогодини підвозили ранених,так що бавитись з ним не було кому.
Він йшов поволі на стук барабанів : спочатку хвилювався, але чим ближче, тим більше заспокоювався.
- Сука, на колєні! – почув. І майже одночасно:
- Хлопче, ти куди?!! Втікай!!!! Це ж ОМОН!!
Не встиг він осмислити сказане, як хтось « допоміг» стати «на колєні» - на мокре холодне каміння.
- Раздєвай, пасмотрім, какой пєсюн у байовіка. – Нікого не хвилювала його сліпота, перев’язані очі. Можливо, сліпі сліпих бачити не можуть.
- Ніх..я сєбє! – всі остовпіли. Він скористався цим, щоб попросити ламаною російською:
- Мнє нужен пєрєводчік – маю важную інформацію для вашево главного.
- Нє с Украіни что-лі… Давайтє , завітє. Камєри нє забудьтєвключіть – хохма будєт. А главний нє вийдєт – по запісі посмотріт.
- Какой язик – запитав один, штовхнувши його в груди: - Да ти єдва стоїш, птічка.
- Українська мова. Я зі Львова, - усміхнувся.
Ці слова спрацювали, як детонатор – десятки псів кинулись люто на нього і – ще мить! – роздерли б його на шматки: «Львів», «Українська мова» - подразники, які асоціювались у них зі свіжою людською кров’ю (Суди кожного дня оприлюднювали покази заарештованих «беркутівців» про теяким способом проходили їхні навчання: рефлекси собаки Павлова отримали підтвердження). Та їхній керівник(яких поміняли після втрати більшості України на диктаторних прибічників Путіна, замінивши спинних кров’ю жорстоких псів) зупинив їх, бо розумів, що війна майже програна – і зараз кожна дрібниця матиме значення.
- І зупиніть бій!
- Харашо. Пєрєміріє на какоє-то врємя, - оголосив по рації.
Прийшов перекладач(до війни вони готувались ретельно), включені були камери:
- Гаварі, сволачь! – рикнув.
- Україна – не Московія! Та ми, як древня нація, просимо пробачення у нащадків князя , який був вигнаний нашими предками з Русі, змушений був скитатися по світу. Тоді ми помилялися: не потрібно було його виганяти, залишаючи сам-на-сам зі злом – потрібно було допомогти! Вибачте! - сльози котилися по його щоках – історія стояла перед очима.
Перекладач отетерів – після секундного мовчання переклав. Головний тут же отримав дзвінок по рації.
- Ще не все, - продовжив він, відчувши наближення кінця: Господь Бог, Бог моєї країни, Бог добра каже: «Залиши мій народ, бо для нього добрі плани я маю!»
Перекладач ледве закінчив, як він підняв руку, промовляючи:
- «Якщо ослухаєшся і серце твоє твердим буде, знищу з лиця Землі твій Содом і звільню всі народи у твоїй тюрмі страху.»
- Убіть! – закричав головний, не чекаючи перекладу.
- Першого удару було б достатньо – тендітне 30-річне тіло, втомлене холодом та ранами. Раптово всі кинулися врозтіч – українці пішли в наступ. З покинутої рації чувся голос Путіна: «Нє отступать, гади! Мочіть всєх!»
- Втікаючий потік ОМОНу попереду щось зупинило – з боку Росії на ОМОН рухалися російські озброєні загони. На підмогу?! Ні, це були вільні повстанці прикордонного краю.
- Не стріляти, - кричали українці: Злом не переможеш зло!
… Вона відкрила очі – і перше, що побачила, - це його заплакані очі:
- Вибач, що покинув тебе, кохана…
- Я – бачу, - усміхнулася вона. Побите тіло боліло. Душа ж була здоровою.
…Через два тижні їй покращало: море, коханий, татарська кухня.
Вони сиділи під будинком, розмовляючи з сім’єю, що поселила їх. Вона сиділа в нього на колінах. І вони, обнявши одне одного, підтримували розмову, паралельно розмовляючи очима.
- А зараз куди? – запитав господар.
- До Львова, - усміхнулися.
Львів, 24.01.14
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мойсей
Все відбувається за планом. Божим.
Був прохолодний квітневий ранок боротьби. Ніхто цього так надовго не планував. Зло подовжувалось в собі, а добро систематизувалося, упорядковувалося, організовувалося. Він лежав на ліжку з перебинтованими очима – не проходило. Мабуть, назавжди. Вийти на вулицю! Дихати! Таким повітрям не можна досхочу надихатися – ним хочеться жити: навіть без рук, без ніг, без очей – байдуже, яке каліцтво – жити хочеться, бо душа нарешті здорова і у колі інших таких же душ, а «все інше відросте».
Він приїхав декілька днів тому – значить, прийшов час і він став потрібен. Київ, як і всі інші обласні центри, був у руках народу – нова держава функціонувала, як мурашник, відбувалися нові процеси: творилася нова самостійна незалежна соборна козацька патріотична українська Держава – були, звісно, труднощі, як і при творенні всього нового, але все формувалося одностайно, проблеми вирішувались шляхом обговорень. Залишився півострів. Останній крок – останній прорив, щоб допомогти українським татарам.
Піднімалася сусідня Білорусія.
З доброю заздрістю дивилось Придністров’я, піднімаючись з-під печей.
Грузія спокійно відібрала свої знекровлені Осетію та від Росії.
Вбили чеченського лідера – ампутували Путіну руку.
Після Сочі Росію закрили для усіх журналістів; відключено мережі інтернет; фото із супутника показували окремі спалахи на Кавказі; культурний спротив у Санкт-Петербурзі; вогняний прорив на кордоні з Китаєм… Та все-таки Путін основні садистські загони кинув на Крим – надто багато грошей, сил – та що там казати, ціле життя – він інвестував у маразматичне знищення українців. Не вийшло! Та він, у агонії, цього не бачив: духи, яким він продав свою душу, вимагали сплатити ціну.
… Він лежав на ліжку з перебинтованою головою та долонями рук обмацував простір навколо, читав – перед очима стояли сторінки його віршів - здійснилося майже все: залишилась остання крапка.
Він читав, з очей котились сльози: все пройдено, майже всі у безпеці, окрім ще одного народу – ще однієї частини нашої нації. Плече до плеча. Тільки мирний захист та поступовий наступ. Іншим вже давно займаються світові стовпи… прав людини.
Він любив море – він приїхав до моря. Переправу почали будувати ще до підписання сумних угод минулого наступу:
- Спецам для відступу, - подумав.
По тому, що почали бити барабани, відчув, що наступив вечір.
- Відведіть мене до моря.
- Там бої.
- Відведіть, я маю щось … - замовк.
Підвели до моря, далеко від сутички – і залишили дихати морським повітрям: щогодини підвозили ранених,так що бавитись з ним не було кому.
Він йшов поволі на стук барабанів : спочатку хвилювався, але чим ближче, тим більше заспокоювався.
- Сука, на колєні! – почув. І майже одночасно:
- Хлопче, ти куди?!! Втікай!!!! Це ж ОМОН!!
Не встиг він осмислити сказане, як хтось « допоміг» стати «на колєні» - на мокре холодне каміння.
- Раздєвай, пасмотрім, какой пєсюн у байовіка. – Нікого не хвилювала його сліпота, перев’язані очі. Можливо, сліпі сліпих бачити не можуть.
- Ніх..я сєбє! – всі остовпіли. Він скористався цим, щоб попросити ламаною російською:
- Мнє нужен пєрєводчік – маю важную інформацію для вашево главного.
- Нє с Украіни что-лі… Давайтє , завітє. Камєри нє забудьтєвключіть – хохма будєт. А главний нє вийдєт – по запісі посмотріт.
- Какой язик – запитав один, штовхнувши його в груди: - Да ти єдва стоїш, птічка.
- Українська мова. Я зі Львова, - усміхнувся.
Ці слова спрацювали, як детонатор – десятки псів кинулись люто на нього і – ще мить! – роздерли б його на шматки: «Львів», «Українська мова» - подразники, які асоціювались у них зі свіжою людською кров’ю (Суди кожного дня оприлюднювали покази заарештованих «беркутівців» про теяким способом проходили їхні навчання: рефлекси собаки Павлова отримали підтвердження). Та їхній керівник(яких поміняли після втрати більшості України на диктаторних прибічників Путіна, замінивши спинних кров’ю жорстоких псів) зупинив їх, бо розумів, що війна майже програна – і зараз кожна дрібниця матиме значення.
- І зупиніть бій!
- Харашо. Пєрєміріє на какоє-то врємя, - оголосив по рації.
Прийшов перекладач(до війни вони готувались ретельно), включені були камери:
- Гаварі, сволачь! – рикнув.
- Україна – не Московія! Та ми, як древня нація, просимо пробачення у нащадків князя , який був вигнаний нашими предками з Русі, змушений був скитатися по світу. Тоді ми помилялися: не потрібно було його виганяти, залишаючи сам-на-сам зі злом – потрібно було допомогти! Вибачте! - сльози котилися по його щоках – історія стояла перед очима.
Перекладач отетерів – після секундного мовчання переклав. Головний тут же отримав дзвінок по рації.
- Ще не все, - продовжив він, відчувши наближення кінця: Господь Бог, Бог моєї країни, Бог добра каже: «Залиши мій народ, бо для нього добрі плани я маю!»
Перекладач ледве закінчив, як він підняв руку, промовляючи:
- «Якщо ослухаєшся і серце твоє твердим буде, знищу з лиця Землі твій Содом і звільню всі народи у твоїй тюрмі страху.»
- Убіть! – закричав головний, не чекаючи перекладу.
- Першого удару було б достатньо – тендітне 30-річне тіло, втомлене холодом та ранами. Раптово всі кинулися врозтіч – українці пішли в наступ. З покинутої рації чувся голос Путіна: «Нє отступать, гади! Мочіть всєх!»
- Втікаючий потік ОМОНу попереду щось зупинило – з боку Росії на ОМОН рухалися російські озброєні загони. На підмогу?! Ні, це були вільні повстанці прикордонного краю.
- Не стріляти, - кричали українці: Злом не переможеш зло!
… Вона відкрила очі – і перше, що побачила, - це його заплакані очі:
- Вибач, що покинув тебе, кохана…
- Я – бачу, - усміхнулася вона. Побите тіло боліло. Душа ж була здоровою.
…Через два тижні їй покращало: море, коханий, татарська кухня.
Вони сиділи під будинком, розмовляючи з сім’єю, що поселила їх. Вона сиділа в нього на колінах. І вони, обнявши одне одного, підтримували розмову, паралельно розмовляючи очима.
- А зараз куди? – запитав господар.
- До Львова, - усміхнулися.
Львів, 24.01.14
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
