(Поема)
Частенько ‘‘ Кобзаря ’’ гортаю
І все по-іншому сприймаю
В уяві постає картина
І безталанна Катерина
І наймичка і ‘‘ Заповіт ’’,
Що гімном мине на весь світ

Ошарпана стара хатина,
Що притомилась на вітрах.
Тарас, іще мала дитина
Десь притаївся в бур’янах,
Малюючи нужденну долю,
Тих кріпаків, що йдуть у поле
‘‘ І діточок своїх ведуть ’’
В тернистий безпросвітний путь.

І кобзаря, що на толоці
Співає думи і пісні
Про запорожців… І до ночі
Селяни слухають сумні
Оті слова його пророчі
Й гірка сльоза туманить очі.

Малий Тарас усе сприймає:
В його уяві воскресає
Гетьманщина, козацька воля
І панщина й нещасна доля
Людей, що ‘‘ в ярма запрягли пани лукаві… ’’
Вразливе серце відчай ранить…
Кріпаччини лиха наруга
Й кипить в душі дитячій туга…


Заплакав гірко сирота…
Немов провісниця свята
З’являється його сльозах
Хустинкою вмить витирає
І ніжне слово промовляє,
Із посмішкою на вустах.

Беруться весело за руки,
Забувши про душевні муки,
Женуть отару до води
І мріють в двох, що назавжди
Не буде смутку і розлуки,
Як Бог з’єднає в щасті руки.

Та юні мрії не збулись…
Дороги раптом розійшлись.
Поет в тяжкій самотині
Живе у мріях в засланні
Він бачить славну Україну –
Вербу, тополю і калину,
Дніпра - славути сиві кручі
І чує ‘‘ як реве ревучий ’’

І ятриться у серці рана
За люд нещасний, за Оксану…
Йому не спиться довгі ночі
І нікому утерти очі
В гірких сльозах.
Нема Оксани… Вона невільниця у пана,
А він в неволі в москалях…
Тяжкий нестерпний долі шлях.

Колиб-то міг пророк Тарас
Воскреснуть в наші тривожний час…
Побачив би ‘‘ панів ’’ пихатих,
Розбавлені біленькі хати,
Поля, порослі бур’янами,
І розбраті батьків з синами.
Допанувалась нині влада,
Що діти йдуть на барикади
За світлий день добро і волю
Майбутнього щасливу долю.
. . . .
Тараса світоч – у віках.
Майбутнє – в молодих руках.
20.01.2014