Хлопче, ось він – твій Майдан.
Дивись: світатиме вже скоро.
За сажею і димовим туманом
Світліє небо.
Височіє прапор.
Й гімн звучить – як сповідь.

Чого ж ти, хлопче, не журись.
Із сірого асфальту встань і вільно
Поглянь навколо. Усміхнись.
Це ж твої люди.
Твій народ.
І не твоє свавілля.

Для чого ж, хлопче, тут лежиш?
Тобі співали партизанську пісню.
Ти ж безстрашно йшов у бій.
І воював.
І братові казав:
«Не бійся!»

Ти бачиш, хлопче, плаче твоя мати.
Голосить серце жінки про біду:
Твоя душа хоробра і гаряча вдача
Залишили тепер
навік
її саму.

І віриш, хлопче, так хотіла внуків.
У старості знайти причал весни.
Молилася за тебе – як до Бога стукала.
Коли був на барикадах.
У бою.
Й не покидав пости.

Твоя кохана, хлопче, сіє сльози.
Важкі, немов наповнені свинцем.
Бо горе, хлопче! Там, на розі,
Загін вже слідом
за тобою
йде.

Світає, хлопці. Покидаєте Майдан?
Ось каски ваші. Йдіть до неба, як в дорогу.
Та пам’ятайте, що за димовим туманом,
За вас
молитимемось
Богу.

21.02.2014