Там, де сходить Сонце, настає світанок,
А у Сонці – вічність. Світла бездоганність.
Там, де сходить Сонце, у серцях тепліє.
На ланах колосся єдністю жевріє.
Там, де сходить Сонце, розцвітають квіти.
А на Сході небо – барвами зігріте.
А як Сонцю втому намалюють зорі,
Захід йде на поміч. І до Сходу мовить:
«Я ж для тебе, брате, можу світ змінити.
І у рідній хаті Сонце прихистити.
Я тобі назустріч простягаю руку,
Я візьму до себе половину муки.
Я ж не забираю твого Сонця в тебе.
Я тебе лиш, брате, з того краю неба
Обіймаю щиро і стою віднині
На воротах миру нашої родини!»
Схід всміхнувся, каже: «Где заходит Солнце,
Будь всегда на страже ярких горизонтов.
Я с тобой ведь всюду. Я тебя согрею.
В моем доме будет для тебя теплее.
Шлю тебе в подарок крепкие объятья.
Не печалься, брат мой, мы семья ведь.
Не хочу идти я, сердце отрывая.
Солнце шлет лучи. Солнце плачет. Знает,
Что приду не скоро. Что иду куда-то.
Не вернусь, быть может. Не отпустишь, правда?»
«Доки синява над полем розсіва волошки,
Буду я з тобою, на твоїй сторожі.
Ми пригорнем Сонце у свої долоні,
Я тебе, мій Сходе, визволю з полону.
Сонце неподільне щиро усміхнеться.
Радо, світло, вільно. Обіцяю, все минеться!»
Там, де ясне Сонце заплелось у хмари,
Захід йде до Сходу, забуває чвари.
Схід встає могутній. І пліч-о-пліч браття
Розганяють сірість, мов дим від багаття.
Там, де сходить Сонце, настає світанок,
Захід йде до Сходу. Схід іде до брами
Відчинити хвіртку. Сонцю рідному і брату,
Щоб співала віра.
Усміхнулась правда.
І зламались ґрати.

2.03.2014.