Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Басанець (1977) /
Проза
Притча про правду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про правду
Колись дуже-дуже давно в одному далекому селі жила велика родина. Чоловік, жінка, двоє дорослих синів з дружинами й малими дітьми, та стара баба, чоловікова мати. Жили вони добре й мирно, у злагоді, хоч подеколи й сиділи голодні, якщо випадав неврожайний рік. Аж поки одного року не настав у тім краю насправді великий страшний голод. Люди мерли, як мухи, ходили злі та роздратовані.
Як на біду, в жінки хтось украв коштовну прикрасу - золотий ланцюг, батькове благословення. І користі було небагато з того ланцюга в глухому землеробському селі, але жінку взяла злість, і опосіла так міцно, що годі було домочадцям у хаті вдержатись. Лютувала вона, лаялася та допитувала всіх по десять разів на день, хто ж то взяв її скарб, а дізнатись ніяк не могла. І стала вона зганяти злість на старій немічній свекрусі, узявши чогось у голову, що вона і є крадійка. Настало в хаті пекло. Що не день, то лайка та прокльони. Жінка лається, свекруха смерті просить, діти голодні ревуть, невістки сльози втирають, а чоловіки й собі сидять похнюплені та безсилі.
І тривало так доти, доки одного вечора, повернувшися з поля, не знайшли бабу на порозі мертвою з розчепіреним ротом. Поки чоловіки ходили кликати жандармів та писаря, жінка від страху дременула з двору геть, і відтоді її ніхто ніколи не бачив.
Пройшли роки. Постаріли сини, повиростали онуки, пішли правнуки.
І настав чоловікові час умирати. Покликав він до себе уже сивих своїх синів та й велів двері зачинити. Спершу розподілив межи ними поля та худобу, а тоді дістав із якогось клунка старого забрезклого кухля і показав синам з такими словами:
- Оце ж я зварив цикути і отруїв свою матір.
Сини поспитали:
- А нащо, тату?
І він відповів:
- А на те, сини мої, щоб урятувати родину від злості та голоду.
- А чого ж ви не призналися, тату, жандармам? Хіба то не ви вчили нас, що немає нічого святішого за правду?
Батько осміхнувся у вуса.
- За правду немає нічого святішого. Я це й зараз кажу. Але ж правда не тільки в цьому кухлі цикути. Правда й у тому, що якби я не поніс до міста того ланцюга та не продав, та не став досипати щодня в комору потроху борошна зі сховку, щоб непомітно, ми б уже околіли з голоду. Правда в тому, що якби тоді в нас не поменшало ротів, нас би не врятував і той ланцюг. Правда в тому, що якби я тоді признався жандармам і мене забрали б до в'язниці, все господарство пішло би прахом, бо ви були ще молоді і не вміли дати йому лад. Правда в тому, що моя мати сама попросила в мене отрути. І в тому правда, що не всі ваші діти вижили б у той страшний рік, аби не моя мати і моя жінка... Оце аж стільки правд одразу. А ви самі вибирайте ту, яка вам більше до вподоби.
Батько упустив кухоль на долівку і щось зашамкотів собі у вуса, щомиті втрачаючи силу. Сини нахилились до його ліжка, принишкли аж до німоти, і аж тоді почули останні його слова:
- ... і кожен дасть одвіт перед Богом за свою правду, за ту, яку вибрав з-поміж інших. Пильно вибирайте, сини мої, стережіться...
Та й одпустив душу.
Сини, не змовляючись, пішли в найглухіший закуток саду і закопали там старого кухля. Так, щоб ніхто й ніколи не знайшов.
Як на біду, в жінки хтось украв коштовну прикрасу - золотий ланцюг, батькове благословення. І користі було небагато з того ланцюга в глухому землеробському селі, але жінку взяла злість, і опосіла так міцно, що годі було домочадцям у хаті вдержатись. Лютувала вона, лаялася та допитувала всіх по десять разів на день, хто ж то взяв її скарб, а дізнатись ніяк не могла. І стала вона зганяти злість на старій немічній свекрусі, узявши чогось у голову, що вона і є крадійка. Настало в хаті пекло. Що не день, то лайка та прокльони. Жінка лається, свекруха смерті просить, діти голодні ревуть, невістки сльози втирають, а чоловіки й собі сидять похнюплені та безсилі.
І тривало так доти, доки одного вечора, повернувшися з поля, не знайшли бабу на порозі мертвою з розчепіреним ротом. Поки чоловіки ходили кликати жандармів та писаря, жінка від страху дременула з двору геть, і відтоді її ніхто ніколи не бачив.
Пройшли роки. Постаріли сини, повиростали онуки, пішли правнуки.
І настав чоловікові час умирати. Покликав він до себе уже сивих своїх синів та й велів двері зачинити. Спершу розподілив межи ними поля та худобу, а тоді дістав із якогось клунка старого забрезклого кухля і показав синам з такими словами:
- Оце ж я зварив цикути і отруїв свою матір.
Сини поспитали:
- А нащо, тату?
І він відповів:
- А на те, сини мої, щоб урятувати родину від злості та голоду.
- А чого ж ви не призналися, тату, жандармам? Хіба то не ви вчили нас, що немає нічого святішого за правду?
Батько осміхнувся у вуса.
- За правду немає нічого святішого. Я це й зараз кажу. Але ж правда не тільки в цьому кухлі цикути. Правда й у тому, що якби я не поніс до міста того ланцюга та не продав, та не став досипати щодня в комору потроху борошна зі сховку, щоб непомітно, ми б уже околіли з голоду. Правда в тому, що якби тоді в нас не поменшало ротів, нас би не врятував і той ланцюг. Правда в тому, що якби я тоді признався жандармам і мене забрали б до в'язниці, все господарство пішло би прахом, бо ви були ще молоді і не вміли дати йому лад. Правда в тому, що моя мати сама попросила в мене отрути. І в тому правда, що не всі ваші діти вижили б у той страшний рік, аби не моя мати і моя жінка... Оце аж стільки правд одразу. А ви самі вибирайте ту, яка вам більше до вподоби.
Батько упустив кухоль на долівку і щось зашамкотів собі у вуса, щомиті втрачаючи силу. Сини нахилились до його ліжка, принишкли аж до німоти, і аж тоді почули останні його слова:
- ... і кожен дасть одвіт перед Богом за свою правду, за ту, яку вибрав з-поміж інших. Пильно вибирайте, сини мої, стережіться...
Та й одпустив душу.
Сини, не змовляючись, пішли в найглухіший закуток саду і закопали там старого кухля. Так, щоб ніхто й ніколи не знайшов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
