Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
2026.09.15
09:45
Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
2026.09.15
08:33
Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Басанець (1977) /
Проза
Притча про правду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про правду
Колись дуже-дуже давно в одному далекому селі жила велика родина. Чоловік, жінка, двоє дорослих синів з дружинами й малими дітьми, та стара баба, чоловікова мати. Жили вони добре й мирно, у злагоді, хоч подеколи й сиділи голодні, якщо випадав неврожайний рік. Аж поки одного року не настав у тім краю насправді великий страшний голод. Люди мерли, як мухи, ходили злі та роздратовані.
Як на біду, в жінки хтось украв коштовну прикрасу - золотий ланцюг, батькове благословення. І користі було небагато з того ланцюга в глухому землеробському селі, але жінку взяла злість, і опосіла так міцно, що годі було домочадцям у хаті вдержатись. Лютувала вона, лаялася та допитувала всіх по десять разів на день, хто ж то взяв її скарб, а дізнатись ніяк не могла. І стала вона зганяти злість на старій немічній свекрусі, узявши чогось у голову, що вона і є крадійка. Настало в хаті пекло. Що не день, то лайка та прокльони. Жінка лається, свекруха смерті просить, діти голодні ревуть, невістки сльози втирають, а чоловіки й собі сидять похнюплені та безсилі.
І тривало так доти, доки одного вечора, повернувшися з поля, не знайшли бабу на порозі мертвою з розчепіреним ротом. Поки чоловіки ходили кликати жандармів та писаря, жінка від страху дременула з двору геть, і відтоді її ніхто ніколи не бачив.
Пройшли роки. Постаріли сини, повиростали онуки, пішли правнуки.
І настав чоловікові час умирати. Покликав він до себе уже сивих своїх синів та й велів двері зачинити. Спершу розподілив межи ними поля та худобу, а тоді дістав із якогось клунка старого забрезклого кухля і показав синам з такими словами:
- Оце ж я зварив цикути і отруїв свою матір.
Сини поспитали:
- А нащо, тату?
І він відповів:
- А на те, сини мої, щоб урятувати родину від злості та голоду.
- А чого ж ви не призналися, тату, жандармам? Хіба то не ви вчили нас, що немає нічого святішого за правду?
Батько осміхнувся у вуса.
- За правду немає нічого святішого. Я це й зараз кажу. Але ж правда не тільки в цьому кухлі цикути. Правда й у тому, що якби я не поніс до міста того ланцюга та не продав, та не став досипати щодня в комору потроху борошна зі сховку, щоб непомітно, ми б уже околіли з голоду. Правда в тому, що якби тоді в нас не поменшало ротів, нас би не врятував і той ланцюг. Правда в тому, що якби я тоді признався жандармам і мене забрали б до в'язниці, все господарство пішло би прахом, бо ви були ще молоді і не вміли дати йому лад. Правда в тому, що моя мати сама попросила в мене отрути. І в тому правда, що не всі ваші діти вижили б у той страшний рік, аби не моя мати і моя жінка... Оце аж стільки правд одразу. А ви самі вибирайте ту, яка вам більше до вподоби.
Батько упустив кухоль на долівку і щось зашамкотів собі у вуса, щомиті втрачаючи силу. Сини нахилились до його ліжка, принишкли аж до німоти, і аж тоді почули останні його слова:
- ... і кожен дасть одвіт перед Богом за свою правду, за ту, яку вибрав з-поміж інших. Пильно вибирайте, сини мої, стережіться...
Та й одпустив душу.
Сини, не змовляючись, пішли в найглухіший закуток саду і закопали там старого кухля. Так, щоб ніхто й ніколи не знайшов.
Як на біду, в жінки хтось украв коштовну прикрасу - золотий ланцюг, батькове благословення. І користі було небагато з того ланцюга в глухому землеробському селі, але жінку взяла злість, і опосіла так міцно, що годі було домочадцям у хаті вдержатись. Лютувала вона, лаялася та допитувала всіх по десять разів на день, хто ж то взяв її скарб, а дізнатись ніяк не могла. І стала вона зганяти злість на старій немічній свекрусі, узявши чогось у голову, що вона і є крадійка. Настало в хаті пекло. Що не день, то лайка та прокльони. Жінка лається, свекруха смерті просить, діти голодні ревуть, невістки сльози втирають, а чоловіки й собі сидять похнюплені та безсилі.
І тривало так доти, доки одного вечора, повернувшися з поля, не знайшли бабу на порозі мертвою з розчепіреним ротом. Поки чоловіки ходили кликати жандармів та писаря, жінка від страху дременула з двору геть, і відтоді її ніхто ніколи не бачив.
Пройшли роки. Постаріли сини, повиростали онуки, пішли правнуки.
І настав чоловікові час умирати. Покликав він до себе уже сивих своїх синів та й велів двері зачинити. Спершу розподілив межи ними поля та худобу, а тоді дістав із якогось клунка старого забрезклого кухля і показав синам з такими словами:
- Оце ж я зварив цикути і отруїв свою матір.
Сини поспитали:
- А нащо, тату?
І він відповів:
- А на те, сини мої, щоб урятувати родину від злості та голоду.
- А чого ж ви не призналися, тату, жандармам? Хіба то не ви вчили нас, що немає нічого святішого за правду?
Батько осміхнувся у вуса.
- За правду немає нічого святішого. Я це й зараз кажу. Але ж правда не тільки в цьому кухлі цикути. Правда й у тому, що якби я не поніс до міста того ланцюга та не продав, та не став досипати щодня в комору потроху борошна зі сховку, щоб непомітно, ми б уже околіли з голоду. Правда в тому, що якби тоді в нас не поменшало ротів, нас би не врятував і той ланцюг. Правда в тому, що якби я тоді признався жандармам і мене забрали б до в'язниці, все господарство пішло би прахом, бо ви були ще молоді і не вміли дати йому лад. Правда в тому, що моя мати сама попросила в мене отрути. І в тому правда, що не всі ваші діти вижили б у той страшний рік, аби не моя мати і моя жінка... Оце аж стільки правд одразу. А ви самі вибирайте ту, яка вам більше до вподоби.
Батько упустив кухоль на долівку і щось зашамкотів собі у вуса, щомиті втрачаючи силу. Сини нахилились до його ліжка, принишкли аж до німоти, і аж тоді почули останні його слова:
- ... і кожен дасть одвіт перед Богом за свою правду, за ту, яку вибрав з-поміж інших. Пильно вибирайте, сини мої, стережіться...
Та й одпустив душу.
Сини, не змовляючись, пішли в найглухіший закуток саду і закопали там старого кухля. Так, щоб ніхто й ніколи не знайшов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
