чи ти думаєш там тепло
за тюлем неба
чи там теж як і тут немає опалення
чи достатньо води щоби напитись
я би пила зі свого дна
пила слухом пила очима
пила диханням
я би звідти певно би і не пішла навіть якби дозволили
адже тіло це мушля у якому якщо до нього припасти
можна вловити що інколи не вистачає дмухів
як тоді як на руку сідало сонечко
а воно не хотіло червоне злітати
ти думала може воно не прокинулось
може в нього зламані крила
може втома
може напилось води і багато важить

сонечко що ж ти робитимеш
як не будеш висіти на небі
тобі так до вподоби тут спати
тут де здіймаються тонкостінні трави квартир
крізь них виринає голос проміння
і голос проміння нагадує сопілку
голос проміння кличе
ти не знаєш чи тебе
чи взагалі когось

я вже намагалась сховати тебе у долонях
але всі сонечка
завжди опиняються там де положено
і знаєш тепер вони світять
я би весь час дивилась як вони світять
та від них треба відводити вколені очі
я мушу від тебе відвести очі

сонечко
часами я більше ніж хочу аби ти не летіло

та хтось виллє подмух на тебе
як положено
я не встигну тебе побачити
за тюлем неба

Ось я не сплю о друга ночі
Я не спав до дванадцятої
Я прокинувся серед ночі
мої товариші думають,
що у мене безсоння

Я близько до смерті кожен день
Я кричу від сліз
тряска не
Припиняється

навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати
навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати

Чому не можуть бути всі люди хороші?
Ненавиджу, що деякі люди воріженьки
Мир у всьому світі, Блін,
Мир у всьому світі, Блін!

Мій брат може скоро померти
вчора загинув товариш мій
Я висипаюся наполовину
але коли я сплю, мрію допомогти ЗСУ

навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати
навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати

що тій лавці видно
коли вона так сидить відкинувши спину
можливо дитячий майданчик
що хотів би погратись в сніжки чи спуститися з гірки
та не може не взяв рукавичок примерзли до льоду ноги та руки
не біжить не може зірватись
лавці напевно трохи від цього сумно

чи вона може бачить вогники вікон
там є щось що люди звуть домом
а дім вона знає це порцелянова чашка
в якій бовтається розігріте пряжене молоко
б’ється об стінки переливається через край

лавці я думаю зовсім не холодно
може лише час від часу у неї дрижать непомітно бруси
бо коли сонце зливає своє пряжене молоко
воно б’ється об стінки квартир
хлюпоче калюжами під ногами
і оскільки ноги у лавки також примерзли
єдине що їй залишається – потонути
у чашці цієї вулиці

і коли вона чує як тоне очі у неї такі спокійні
дивляться в порцеляну віконець
вона стисло мовчить
їй геть не шкода
бо ця глибина нагадує ковдру
надто сонячна і надто густа
коли на глибині всі голоси вигасають
вона заринає глибше
і залишається слухати до останнього
заплющивши очі

густі сонячні хвилі
загойдують її у сон
з якого їй не прокинутися

коли ліхтар прокреслює у кімнаті білі смуги крізь штори
чи ти чуєш
як кімната росте й витоншується наче дерево
дерево це високе дерево це глибоке
закинуте в саме небо
спочатку дивитися й слухати було лячно
кожного разу на стінах лишалися білі смуги
коли я засинала
коли я не засинала
ті дивились на стінах і на підлозі

ліхтар ніколи не спить і різьбить кімнату
чуєш як з його дерев’яних гілок
злітає чийсь голос
о я знаю
я знаю що це за пташка
але не відаю скільки смуг
вона прозозулить

хлопчик хороший акварельними фарбами намальований
і божим натхненним пензлем
хлопчик хороший глибоководні очі
теплі як два молочні озера
волосся то не волосся волосся сосновий ліс
загубилась ...
знайдіть мене знайдіть
а хоча...
не треба

хлопчик хороший впав з неба
виплив на мене з глибин метрополітена
сонячна усмішка довгі-предовгі руки
шкіра на колір (й не тільки) кокосова стружка
вуста наче дві мандаринові дольки
з-під пальців сиплються водоспадами ноти

зубки
отара овець що виходять з купальні
волосся
небосхил як на нім спочиває місячне сяйво
тіло
сопілка що нею видмухує небо пісеньки
**зірочки зірочки**
***в голові одні зірочки***

хлопчик чому ти такий хороший
хлопчик чому тебе до сих пір земля носить
як добре що тобі не видно моїх какафоній
коли так в голові гучно дзвонить
по всій території
то значить
когось нема вдома
або то значить
там хтось непритомний

такий він ми-ми-милий
я-я-я не в-в-вмію
сказа-аза-зати як млію

як помру то закопайте
мене не подвір’ї…

хлопчик/парубок/хлопець/легінь/мужчина
(необхідне підкреслити)
чому ти такий святий і красивий
стоїш тут на зупинці
серед дементорів
в особливості цього
клич по допомогу маму і тата
тата з ременем
поки не пізно

такий добрий
по-янгольськи посміхається
і говорить до власних товаришів
ви знаєте
я б її ще раз тр*хнув

а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє

десь та колись де будівлі зітхали
здіймаючи важкі пледи тіней
накриваючи голови перехожих
десь та колись де дерева мружили очі
сонцем засліплені

я тільки зараз помітила
у них були годівниці у кронах
де гніздилася ця всюдипроникна пташка

десь та колись де дорога сміялась
сміялася торохтячи камінчиками
як нею котилась очкаста голівонька на своєму велосипеді
а у батьків на подвір’ї була мальовнича картина
що називалась
мала і її драндулєт

десь та колись
ложка сонця розмішувала озерце
додавала власного меду до нього
там на поверхні бовталась якась чаїнка
і вважала її ніхто не утопить
у цій утопії
а тепер

десь та колись
що зараз нагадує крашанку зусібіч помальовану
розписану у заквітчані візерунки
діти ходили вдягнуті в чорно-біле
хтось почув їх здалеку і сказав
справжні клавіші
замість очей

і що тепер зробиш
коли дуже гучно

десь і колись а не тут та водночас і тут але
там і не зовсім чи зовсім не там і в мені й не в мені вгорі і внизу і в усіх і ні в кому і просто ніде
тому вона так перекладається

а в батьків на подвір’ї та ж сама картина під затертою назвою
мала і її драндулєт
тільки де подвір’я де ж
і найголовніше
куди це цікаво вона так збирається їхати

я їм кажу
туди де дороги сміються камінчиками

але небо
чи ти досі повіриш
коли я простягну руки немов парасольки й промовлю
я в домікє
але небо
чи ти повіриш
коли я розставлю палатку спини
і скажу
що стала доміком

колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
учілка на приводі торохтілка

така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості тих хто на першій парті
та ми звикли у цьому ставку до подібних щук
як у них добігає термін придатності
вони перетворюються на уху
і чим далі тим менш в них обличчя вміщається в зум
і тим більше з ротів та зябер у них чутно одне
буль-буль
бо коли їм щось скажеш вони ні бум бум

учілку не бачиш ніколи самотню
бо йде вона за руку з бандероллю
в неї на кожну дівчинку і на кожного хлопчика там портфоліо
і нотатки нашкрябані в нокіа
інколи у віршованій формі

у неї у сумці живе із паперу своя корпорація
і коли вона починає із нею щоденну маніпуляцію
то виглядає це наче якась махінація
якась агітація
якась ахінея

а інколи все ж учілка так схожа на фею
помаше крильцями (смаженими)
всім скаже дванадцять
і яка це сьогодні на неї найшла з її іпостасей…
сам бог того не скаже
адже з огляду на неспростовні вікові зміни
на пемеес це не схоже
ні ні це не пемеес
я знаю ще з першого класу це ка ел ем ен
йо пе ре се те

а по суті усі учілки
це несвіжі рогалики без повидла
що нам продавали за п’ять чи шість гривень в столовці

та когось опрокинуло як яєчню на скавародкє
на ожеледиці й той сказав
ох ти ж бог ти ж та це ж виявляється я!
але знаєте як мені часом шкода
що учілка вийшла із мене погана