ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.20 23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях

Ольга Береза
2026.09.20 21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.

Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,

Вячеслав Руденко
2026.09.20 19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.

Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге

Євген Федчук
2026.09.20 17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч

Борис Костиря
2026.09.20 13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.

Куди не поїдь, повертатися знову

Іван Потьомкін
2026.09.20 12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен

Ольга Садкова
2026.09.20 12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.

І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.

С М
2026.09.20 12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі

[ПЕРЕХОЖИЙ]

Ірина Вовк
2026.09.20 10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви

Віктор Кучерук
2026.09.20 07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.

хома дідим
2026.09.19 23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник

Тетяна Левицька
2026.09.19 22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»

Іван Потьомкін
2026.09.19 21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до

Ольга Садкова
2026.09.19 20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.

Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,

Юрій Лазірко
2026.09.19 16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...

1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.

Артур Курдіновський
2026.09.19 15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б

Борис Костиря
2026.09.19 15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.

Артур Сіренко
2026.09.19 12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг

Вячеслав Руденко
2026.09.19 09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,

Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів

Віктор Кучерук
2026.09.19 06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн

Ірина Вовк
2026.09.19 06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ «Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш». Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо

С М
2026.09.18 21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз

Мирон Шагало
2026.09.18 20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.

Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув

хома дідим
2026.09.18 18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри

Ольга Береза
2026.09.18 17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками

Ольга Садкова
2026.09.18 14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.

Борис Костиря
2026.09.18 13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.

Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,

Володимир Бойко
2026.09.18 12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно. Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти. Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними. Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди. У панібра

Вячеслав Руденко
2026.09.18 09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе

Ірина Вовк
2026.09.18 07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста, навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ» ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней (задум авторки) Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з

Віктор Кучерук
2026.09.18 05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.

хома дідим
2026.09.17 23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само

Галина Кучеренко
2026.09.17 21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...

Віктор Насипаний
2026.09.17 19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.

Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.

Євген Федчук
2026.09.17 19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив

Юрко Бужанин
2026.09.17 16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.

Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Євген Федчук - [ 2026.09.20 17:05 ]
    Третій радянський голод 1946-1947 років
    Фашизм здолали і війна скінчилась.
    Часи великих надійшли надій.
    Здавалося, живи тепер, радій.
    Але ж біда нікуди не поділась.
    І голод втретє забирати взявсь
    Людські життя. Війну хоч пережили
    Та звідки було взяти людям сили?
    Рік перший повоєнний починавсь
    Зимою малосніжною. Морози
    З відлигами мінялись. На полях
    Вологи не отримала земля,
    Одні лише людські горючі сльози.
    Весна й початок літа взагалі
    Дощів не знали. Що людей чекало,
    Коли посіви на полях пропали?
    Чекати дива марно від землі.
    Та й тих полів багато чи було?
    Не злікували ще військові рани,
    Воронки всюди заросли бур‘яном.
    А мін, снарядів? Днини не пройшло,
    Щоб десь на міні хтось не підірвався,
    Чи то снаряд під плугом не знайшов.
    Війна пила ще досі людську кров,
    Мир досі наступати не збирався.
    Що тих полів? Та й чим їх оброблять?
    Бо ж техніки було і зовсім мало.
    Усе найкраще на війну забрали,
    Плуги прийшлось худобою тягать.
    Та й не кіньми́, бо ж їх на фронт забрали,
    Корів впрягали часто у плуги,
    А, як не було засобів других,
    Жінки і діти ті плуги тягали.
    Бо ж де узяти чоловічих рук?
    Мільйони їх десь навіки зостались.
    Лиш інваліди в села повертались.
    Тож, в результаті неймовірних мук,
    Вдалось хоч якось землю обробить,
    Зерно вручну посіяти. Одначе
    Земля не захотіла їм віддячить,
    Пропало те, що мало уродить.
    Що голод буде ще зимою знали.
    Відсіялись, на весну берегли
    Те, що весною сіяти б змогли.
    А чого їсти – то уже не мали.
    В міста спочатку голод завітав.
    Хто картки мав – отримували пайку,
    А хто не мав – лише від влади лайку,
    Отож поволі з голоду вмирав.
    Але у селах іще гірше було.
    Бо ж селянин ще мав й податки здать,
    Доводилось від себе відривать,
    Бо влада про той голод, мов не чула.
    Чи маєш господарство, а чи ні,
    То владі було зовсім не цікаво.
    Здай м’ясо, яйця – а то буде «справа».
    Свинячу шкуру, хоч нема свині.
    Податок на дерева заплати.
    Останню «шкуру» із селян здирали
    І все державі було мало й мало.
    Хто мав корову – зміг себе спасти.
    А, хто не мав – кору їв, лободу,
    Як тільки навесні вона з’явилась.
    Собак, котів у селах не лишилось.
    Від пацюків, мишей – ані сліду.
    Хто пробував щось з поля принести,
    То тих ловили й строк за те давали.
    Їх «несунами» влада називала,
    Хоч ті несли, аби сім‘ю спасти.
    Доходило й до людоїдства часом.
    Та ж то не від хорошого життя
    Хтось втратив людське світосприйняття.
    А де ж державні ділися запаси?
    Як так, що цю війну пережили
    І з голоду не часто помирали?
    В війну американці помагали,
    Для того і ленд-ліз вони ввели.
    Крім зброї і продуктів навезли.
    Звичайно, більшість війську діставалась,
    Але і людям дещо залишалось,
    Щоб пережити цю війну могли.
    Та тільки-но закінчилась війна,
    Поставки по ленд-лізу припинились
    І люди без підтримки залишились.
    А влада? Про що думала вона?
    Як їй підтримку запропонували
    На поступки у обмін – не схотів
    Йти на те Сталін. І мільйон життів
    Тим самим комуняки відібрали.
    Хоча мільйон? Чи, може два, чи й три –
    Ніхто не знає – все в секреті було.
    Ми й досі справжні цифри не почули.
    Тоді ж холодні віяли вітри
    Й війна «холодна» саме починалась.
    Й страждав від того лиш простий народ.
    Та не партійці – ті жили. Так от,
    Хоч люди в селах і голодували
    Та їли все, що попаде до рук,
    Страждали від отих голодних мук,
    Але на урожай новий чекали.
    Бо думали – спасіння принесе.
    Дарма чекали та вручну збирали,
    Бо ж техніки практично і не мали.
    Вкладали у жнива здоров’я все.
    Не встигли ще зібрати урожай,
    Як вже держава плани зажадала.
    Та, навіть, коли б все зерно віддали –
    Не виконаєш плану. «Віддавай!» -
    Вола район і область, бо ж згори
    Велять, інакше полетиш з посади.
    До нитки обдирала села влада,
    Селянам радить – землю он жери.
    За колоски – дванадцять світить літ,
    Не дай Бог, принесеш собі щось з поля.
    Радянська влада – гірша за монголів,
    Неначе став догори дригом світ.
    А знаєте, що владу хвилювало –
    Районну, обласну – адже народ
    Вмирав десь поряд з голоду. Так от,
    Вона прохання вгору посилала:
    Там, бачте їм ікри не вистача
    Червоної і чорної. Кричать,
    Аби її скоріше їм прислали.
    Там в магазинах цигарок нема…
    Хороших. Для «людішек» є навалом,
    Але такі начальство не вживало,
    Не той їм в цигарках тих аромат.
    Отож, вони, здавалося живуть
    В другій країні. Не голодували,
    А про «людішек» не переживали,
    Готові в ріг баранячий зігнуть.
    Колгоспи, хоч-не-хоч, а повезли
    Зерно в район, звичайно, менше плану,
    Бо звідки більше, аніж є, дістануть?
    А люди тільки плакати могли,
    Бо ж працювали цілий рік вони,
    А що на трудодень від того мали –
    Два лантухи зерна? Зарплат не знали
    І пенсії не бачили вони.
    В містах хоч картки влада видавала
    Працюючим, щоб хліба мать шматок.
    А про селян не піклувавсь ніхто,
    Самі себе прогодувати мали.
    А чим, як все держава відібрала
    Й податки ще зідрала. Як їм жить?
    Зерно он є – десь на складах лежить
    Чи то в бурти на землю поскладали.
    Тут головне, щоб виконати план,
    А що там далі – владу не цікавить.
    Он, можна за кордон зерно відправить,
    Щоб показати на весь світ обман.
    Мовляв, зовсім не голодуєм ми.
    Іще із вами поділитись можем.
    Хто хоче хліба – ми вам допоможем.
    «Хай буде мир і дружба між людьми».
    І сотні тисяч тон зерна пішло
    Болгарам, чехам, фінам і полякам,
    Угорцям, німцям і румунам всяким,
    Французам, щоб їм «завидно» було,
    Як гарно то в соціалізмі жить:
    Є все в народу, може поділитись,
    Тож можете скоріше долучитись,
    Щоби і в себе лад такий створить.
    Поки Європу Сталін годував,
    Поки зерно під чистим небом гнило,
    Упроголодь в державі люди жили,
    Народ недоїдав, голодував.
    Продовжував від голоду вмирати.
    Хвороби вслід за голодом прийшли:
    Дизентерія, тиф також знайшли
    Для себе жертви – всіх не зрахувати.
    Тепер ми, озираючись назад,
    Побачить можем шлях отой кривавий.
    Творились за плакатом чорні справи:
    «Соціалізм – найкращий в світі лад!»


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати: