ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.09.18 09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА Отже, мені виповнилося 70 років! З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч

Віктор Кучерук
2025.09.18 07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.

Тетяна Левицька
2025.09.18 01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна, 
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час

С М
2025.09.17 18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото

Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с

Віктор Кучерук
2025.09.17 17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота

Юрій Лазірко
2025.09.17 16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.

Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.

Володимир Бойко
2025.09.17 11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

Юрій Гундарєв
2025.09.17 08:56
вересня - День народження видатного українського письменника

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.

М Менянин
2025.09.17 02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.

Ярослав Чорногуз
2025.09.17 00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,

Федір Паламар
2025.09.16 23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.

Я унижен – спору нет!

Борис Костиря
2025.09.16 22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,

Іван Потьомкін
2025.09.16 21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других. Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род

Юхим Семеняко
2025.09.16 16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,

Світлана Пирогова
2025.09.16 14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,

Віктор Кучерук
2025.09.16 07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.

Борис Костиря
2025.09.15 22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,

Артур Сіренко
2025.09.15 11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово

Ігор Шоха
2025.09.15 10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.

***
А після європейського фуршету

Юрій Гундарєв
2025.09.15 09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…

Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!

Ко

Віктор Кучерук
2025.09.15 05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.

Володимир Бойко
2025.09.15 00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом. Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться. Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий. Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.

Борис Костиря
2025.09.14 21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.

С М
2025.09.14 16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені

Євген Федчук
2025.09.14 15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,

Віктор Кучерук
2025.09.14 15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.

Леся Горова
2025.09.13 22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,

Борис Костиря
2025.09.13 22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,

Олег Герман
2025.09.13 17:17
Почуття, що приходить тихо, наче тінь. Воно не гримить громом, не кричить, не з'являється з-за рогу зненацька, а просто підповзає і щось шепоче, змушуючи нас опустити очі. Воно важким каменем лягає на серце, навіть якщо ніхто, крім тебе, про нього не зна

Марія Дем'янюк
2025.09.13 13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,

Віктор Кучерук
2025.09.13 05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не

Юрій Гундарєв
2025.09.12 08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Євген Федчук - [ 2025.09.14 15:56 ]
    Іду якось тихцем по вулиці села
    Іду якось тихцем по вулиці села.
    Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
    Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
    Я ледь встигаю піт втирати із чола.
    День вихідний, отож і вулиця пуста.
    Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
    Та я б і сам, мабуть, із хати не виходив,
    Але директор школи вже мене дістав:
    «Сходи й сходи, - бурчить, - до дідуся Степана.
    Хоч і старий та ще достатньо має сил».
    То щоб його я на лінійку запросив.
    Нехай розкаже дітям, як жилось погано
    В тридцяті роки, коли голод лютував.
    Він же в шістнадцятому, наче народився.
    Якраз у юність отой голод нагодився.
    Він все життя в селі оцьому проживав,
    Тож ті часи повинен добре пам’ятати.
    Та й найстаріший нині в нашому селі.
    Отож по вулиці до нього я і плівсь,
    Щоб те директорське прохання передати.
    А дід Степан жив на околиці села.
    Там стара груша над дорогу розрослася.
    Народ частенько попід грушею збирався.
    Дивлюсь, і зараз вже розмова жвава йшла.
    На лавці всілись сивих п’ятеро дідів.
    Про щось, напевно, між собою говорили.
    Зблизька й слова уже до мене долетіли.
    Степан, як завше, басовито там гудів:
    - …А було ж тяжко. Дощ з весни не зазирав.
    І літня спека все на полі попалила.
    Зібрали менше, навіть, того, що садили.
    Пшениці батько мій лиш три мішки зібрав.
    Чекали голоду. Я був іще малий.
    Не розумів того. Та батько пам’ятав ще
    Голодні роки у минулому пропащі.
    Тож «урожай» надумав заховати свій.
    У саду яму вирив потайки вночі.
    В залізну діжку всю ту помістив пшеницю.
    - Вона надійніше в тій діжці сохраниться! –
    Мене малого уму-розуму учив, -
    Тільки ж дивись, нікому й слова не кажи.
    Я, хоч малий, та язика умів тримати.
    Ходили з мамою в ліс ягоди збирати.
    Поки ще літо, всяк в селі із того жив.
    Ловили рибу, полювали на птахів.
    Окраєць хліба був, хіба лише на свято.
    Бо ж навесні ще треба буде засівати,
    То ж чи і стачить тих спасенних лантухів.
    Але надія пережити все була.
    А навкруги уже про голод говорили.
    Казали, що усе в Поволжі погоріло
    І людність мерла, смерть безжалісна ішла.
    Вже й з-за кордону туди поміч повезли.
    Йшли через станцію, говорять ешелони.
    Везли продукти у Поволжя те вагони.
    А ми на те лише дивитися могли.
    А восени чутки з’явилися в селі,
    Що продзагони знову селами шурують,
    І все, що бачать, як розбійники грабують,
    Бо так їм вождь московський, кажуть, повелів.
    Мовляв, Поволжя треба швидко рятувать,
    Бо там від голоду вже люди помирають.
    Тож задля того в нас останнє відбирають.
    А як, питається, тоді нам виживать?
    Та їм Поволжя їхнє було важливіш.
    Прийшли й до нас, усі мовсковською говорять
    І щось страшне, немов орда у селі творять.
    Гребуть усе, до горла приставляють ніж.
    Усі з гвинтівками ще й мають кулемет.
    Ідуть по вулиці від хати і до хати.
    Хто опирається, не хоче віддавати,
    Того до стінки і розстрілюють в момент.
    І плач, і крик ураз знялися над селом.
    І чорні круки вже під хмарами літають.
    Вони здалеку, мабуть, здобич відчувають.
    Чи то летять за продзагоном тим слідом.
    Прийшли й до нас, у хаті все перетрясли,
    Залізним прутом стали стіни колупати
    Та землю щупати прутом тим навкруг хати.
    Залізну діжку оту батькову знайшли.
    Дивились ми, як вони наш «врожай» тягли.
    Я бачив сльози на очах у свого тата.
    Усе, що міг зробити – кулаки стискати.
    Бо звірі ті умить застрелити могли.
    Геть обібравши аж до нитки все село,
    Ті у село сусіднє зразу ж подалися.
    А круки чорні теж під хмари піднялися,
    Туди летіли, де тепер творилось зло.
    Зими тії мені й довіку не забуть.
    Собак поїли…і котів, мишей ловили
    Та пацюків. Усіх птахів навкруг поїли.
    Про людожерство теж доводилося чуть.
    Варили чоботи, хоча б навар який,
    Кору здирали із дерев і також їли.
    Не всі, звичайно й до весни тоді дожили.
    Не пережив мій тато рік отой страшний.
    В сусідній хаті тоді вимерли усі.
    Так і лежали мертві покотом у хаті.
    Не було сил ні в кого, щоб їх поховати.
    І смерті дух страшний понад селом висів…-
    Замовк Степан, неначе знов те пережив.
    Діди на лавці мовчки скрушно лиш зітхали.
    Коли ж мовчати вже мені не сила стало,
    Я до дідів тоді тих ближче підступив:
    - Це, діду, ви усе про тридцять третій рік?
    Підняв свої на мене очі, повні туги:
    - Ні, синку, двадцять перший, двадцять другий.
    Три голоди я встиг побачить за свій вік.
    То був найперший з них, із того і страшний.
    Про тридцять третій, бачу вже тобі відомо.
    А був ще сорок шостий, сорок сьомий.
    Також голодний рік, хоча і не такий.
    Тож, синку, добре пам’ятай, що москалі
    Нас-українців ще і голодом вбивали,
    А те останнє, що вони в нас відбирали,
    То роздавали всяким по чужій землі.
    Такі були вони по світу добряки,
    Всім помагали та всіх десь рятували.
    Двадцять мільйонів в нас пудів тоді забрали
    Зерна, аби нас усіх виморить-таки
    У двадцять першім. Відвезли мерщій його,
    Щоб тим зерном своє Поволжя врятувати.
    А ми повинні були з голоду вмирати.
    Згадати можна й тридцять другого того.
    Так теж забрали в нас усе, що лиш змогли
    Та за кордони стали збіжжя продавати,
    Аби станки собі й машини накупляти,
    Щоб більше зброї ними наробить могли.
    А в сорок шостім році, як голодував
    Народ по всьому українськім краї,
    Зерно забрала в нас ота московська зграя
    І ешелон москаль за ешелоном гнав.
    Зерно у Францію, в Італію везли,
    В Європу Східну, де тоді вже панували
    Оті, що їх там москалі понасаджали.
    Європі, кажуть, півголодній помогли,
    Щоб хлібом тим її до себе привернути,
    Мовляв, отак при комуністах добре жить,
    Отож усі за комуністами ідіть.
    А ми - оті, що їх руками то здобуте
    Від голоду тут мали помирать.
    Але про те не чуть від москалів ні слова.
    «Жить веселіше стало, жить у нас чудово!» -
    Усе, що мали право ми тоді сказать.
    Не вір отож ніколи, синку, москалям!
    Не вір ніколи, синку, також комуністам!
    Вони й тепер готові Україну з’їсти,
    Бо їм усім потрібна наша лиш земля.
    Але дарма! – ще й кулаком старий потряс, -
    Повік їм нашу Україну не здолати,
    Як ми про неї усі разом будем дбати,
    Вони зламають зуби тільки всі об нас!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2025.09.11 17:33 ]
    Банний день
    Сонцем калюжі висмоктав
    сорок четвертий четвер.
    В баню йдемо, щоб чистими
    бути усім тепер!

    Чорними черевиками
    човгаємо асфальт.
    Чорт його знає, звідки ми,
    як нас без номера звать?

    Пальта висять задрипані,
    шарики у руках.
    Тіменицями обсипані
    з гі́мном несемо стяг.

    Радісно нам і весело,
    чорти вже зна чого...
    Мабуть, у бані воскреснемо,
    змиючи все лайно!

    31 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 106"