ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.10.21 06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25

Микола Дудар
2025.10.21 00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!

Олег Герман
2025.10.20 22:40
Більшість моїх розповідей є наболілими і базуються або на напрацьованому досвіді протягом тривалого часу, або інсайтах, що виникли в ході певного клінічного випадку. Ця історія не стала винятком. На прийомі молода жінка зі скаргами на тривожність, панічні

Борис Костиря
2025.10.20 22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.

Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник

Світлана Пирогова
2025.10.20 15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...

Марія Дем'янюк
2025.10.20 11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво

Сергій СергійКо
2025.10.20 11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр

С М
2025.10.20 09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі

Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі

Микола Дудар
2025.10.20 09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…

Віктор Кучерук
2025.10.20 06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.

М Менянин
2025.10.20 01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.

Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,

Тетяна Левицька
2025.10.20 01:14
Вона поїхала у сутінки далекі, 
У невідомість, пристрасність і страх, 
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах. 

Вона поїхала в кохання, як у морок, 
В жагу, немов невигасла пітьма. 
Невдовзі їй виповнюється сорок, 

Павло Сікорський
2025.10.19 22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.

Борис Костиря
2025.10.19 22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,

Іван Потьомкін
2025.10.19 22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?

Ірина Білінська
2025.10.19 20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…

Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,

Віктор Насипаний
2025.10.19 18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.

Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.

Микола Дудар
2025.10.19 16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…

Євген Федчук
2025.10.19 15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.

Світлана Пирогова
2025.10.19 14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.

Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,

Володимир Мацуцький
2025.10.19 13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.

Леся Горова
2025.10.19 11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.

Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля

Сонце Місяць
2025.10.19 10:22
я не в курсі, хто такий насправді юрій гундарєв
(щоби йому казати "ти")

але мене завше бавлять психологічні моменти
& власне, про що йде річ –

особа, котра понтується всяко
("Заслужений журналіст України", етц.)

Тетяна Левицька
2025.10.19 09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо

Сергій СергійКо
2025.10.19 09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.

Віктор Кучерук
2025.10.19 06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.

Микола Дудар
2025.10.19 00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…

Ярослав Чорногуз
2025.10.18 22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.

Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --

Борис Костиря
2025.10.18 22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий

Микола Дудар
2025.10.18 21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…

Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,

Тетяна Левицька
2025.10.18 15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.

Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —

Артур Курдіновський
2025.10.18 04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст

Володимир Бойко
2025.10.17 23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.

А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало

Борис Костиря
2025.10.17 21:50
Із тиші комори,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,

Віктор Насипаний
2025.10.17 21:49
Так буває, вір не вір,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.

Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.

Віктор Кучерук
2025.10.17 16:29
Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Борис Костиря - [ 2025.10.18 22:34 ]
    Тріщина у стиску рук
    Пара ніби єдина,
    але між ними розверзлася
    прірва. Голос потонув
    у сплетінні чагарників,
    тепло розтануло
    у всесильному розпаді.
    Пара ніби єдина,
    але кожен - волаючий
    у пустелі. Тріщина
    у стиску рук.
    Падають камінці,
    уламки цегли
    із колись цілісного моноліту.
    Сиплеться штукатурка,
    як знецвнені слова.
    Колишні клятви
    девальвували
    і втратили вартість.
    Тріщина у стиску рук -
    це тріщина свідомості,
    це тектонічний злам,
    який проходить душами.
    Тріщина, яку не усунути,
    не замазати, на світі
    ще не придуманий
    такий розчин.
    Коли від тріщини
    посипляться уламки серця,
    розпадеться
    людська особистість.
    І в цьому розпаді
    народиться нова самість.

    26 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.10.17 21:31 ]
    Голос віків
    Із тиші комори,
    набитій різним мотлохом,
    лунає голос віків.
    Він губиться в шумі,
    як у брудних водах.
    Його так легко заглушити.
    Голос віків тендітний,
    як шелест листя,
    ніби класична мелодія
    у какофонії попси.
    Голос віків легко налякати,
    і він зникне
    у кучугурах сміття.
    Так важливо його
    не загубити і зберегти,
    як давню коштовність.
    Те, що ми так давно чекали,
    може бути легко втрачене.
    Чи не загубиться голос віків
    у мільонах другорядних голосів?
    Чи не втратить він
    свою первозданність,
    чистоту джерел?
    Голос віків не повинен бути
    заглушений голосом
    тимчасової метушні.
    Це витвір мистецтва,
    на який наповзає розруха.
    Це простягнута рука
    із глибин Всесвіту.

    20 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  3. Борис Костиря - [ 2025.10.16 22:55 ]
    * * *
    Зникнути в невідомості,
    розчинитися у просторі,
    розпастися на частинки,
    перетворитися на пил.
    Пил стає господарем доріг,
    найбільшим повелителем,
    німим оракулом,
    який віщує істини.
    Коли ти стаєш нічим,
    ти стаєш усім.
    Ти зникнув
    із телефонних довідників,
    розстрільних списків,
    членів профспілки...
    Ти перетворився
    на березову кору,
    шелест трави
    і голос ріки.
    Ти став придорожньою
    приблудною собакою,
    який біжить невідомо куди.
    Ти став утраченим сенсом,
    який розчинився в лісі.

    12 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Артур Сіренко - [ 2025.10.16 10:18 ]
    Краплі каштанового меду
    Шпак з довгим хвостом,
    За який зачепилась веселка,
    Лишивши на ньому фіолетову пляму,
    Прилетів до міста кам’яних провулків
    В якому нічого не відбувається.
    По радіо так і сказали:
    «У цьому місті нічого не відбувається…»
    А Бог дивиться
    На це місто з потойбічного
    Квіткового раю
    І бавиться яблуком –
    Зеленим, як все, що зростає
    І має надію бути.
    Отой шпак
    Хвостом (довгим як Вічність) вказував
    На початок
    (Не всього звісно, тільки дечого),
    А дзьобом лічив трамваї
    (Бо трамвай не подія,
    Навіть якщо він гуркоче колесами,
    А лише причина
    Думок чотирьох жінок,
    Що вдягнені в сіре).
    І тільки смугастий кіт
    Подумав, що то не шпак, а годинник,
    Який вказує кількість хвилин
    До Великого Одкровення.
    Шкода, що той кіт не знає абетки,
    Жодного знаку клинопису,
    Жодного ієрогліфа,
    Кострубатого, наче сліди фламінго,
    Інакше він прочитав би
    На сторінках-цеглинках глиняних книг,
    На бамбукових дощечках
    Казку про патріарха Ноя*,
    Що майстрував корабель без вітрил,
    Без керма і компаса:
    Бо всі пливуть навмання,
    Байдуже, то Судний День
    Чи Скорботна П’ятниця,
    Чи просто четвер,
    Коли падав дощ**.

    Примітки:
    Тут мова йде про мед, зібраний з гіркокаштану кінського (Aesculus hippocastanum L.). Хто не коштував такого меду думає, що життя це стежина з одної квіткової галявини до іншої. Є ще мед зі каштану їстівного (Castanea sativa Mill., 1768) – то зовсім інша річ, що навіває духмяні сни.
    * - плавання Ноя, то була насправді містерія, а зовсім не порятунок потопаючих зайців. Зайців-потопельників рятував дід Мазай, хоча він теж був Ноєм.
    ** - дощ може падати будь-якого дні – не тільки в четвер. Добре, що в країні Шумер дощі падали вряди-годи, інакше б їхні глиняні таблички розмокли і ми би нічого не довідались. Між іншим, серед шотландських масонів та богемських містиків ходять вперті чутки, що всесвітній потоп почався саме в четвер.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  5. Борис Костиря - [ 2025.10.15 22:23 ]
    Почесний директор
    Почесний директор прийшов
    до свого колишнього кабінету,
    але його ніхто не помічає.
    Паркет скрипить,
    мов клавіатура рояля.
    У кабінетах віє
    вітер минулого,
    ледь колишучи штори
    і папери. Дух минулого,
    як лихий привид,
    проникає скрізь,
    руйнуючи гармонію свідомості.
    Дух минулого - як чвари,
    як невідомий небезпнчний вірус.
    Почесний директор стоїть,
    мов тінь, голос чоловіка
    надірвався і охрип,
    він став сиплим
    і ледве чутним.
    На нього не звертають
    увагу, він перегорнута
    сторінка історії,
    пожовклий торішній листок.
    Почесний директор,
    як раритет із музею,
    стоїть, укрившись пилом.
    Так минуле заговорить
    голосом скрипки,
    нечутним у навколишній
    метушні. Почесний директор
    дає непотрібні поради,
    як оракул античного світу.
    Це голос совісті,
    який усі забули.
    Почесний директор
    укривається могильною травою
    і йде зі своєю епохою.

    7 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  6. Борис Костиря - [ 2025.10.14 22:24 ]
    Мертва сторінка
    Мертва сторінка
    у соціальній мережі,
    із якої випарувалося життя.
    Вона похована під брилами
    гігабайтів інформації,
    під мотлохом, шумом,
    фейками, мемами,
    хейтами, хештегами.
    Про неї забули.
    Мертва сторінка
    схована під заростями
    давнього дрімучого лісу.
    Сюди давно ніхто не заходив,
    як у покинуту хатину
    у гущавині дерев,
    де колись зупинялися
    мисливці. Мертва сторінка
    видає сигнали "SOS!"
    із океану забуття.
    Вона затягує,
    як Бермудський трикутник,
    людей і речі.
    Вона поглинає,
    мов чорна діра,
    цілі планети.
    Мертва сторінка
    промовляє мертвим голосом,
    простягає кістяну руку
    і розвалюється,
    як струхлявілий скелет.
    Вона може породити
    лише мертву зону мовчання,
    де тонуть усі паростки
    людського духу, де назавжди
    замовкають голоси,
    де натхнення покривається
    павутиною страху, де пориви
    обтягнуті колючим дротом.

    6 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Борис Костиря - [ 2025.10.13 22:02 ]
    Над прірвою
    Увечері завжди здається,
    що часу катастрофічно
    не вистачає, що земля
    вислизає з-під ніг.
    Залишилися лічені хвилини.
    Увечері ти опиняєшся
    над прірвою.
    Над прірвою життя,
    над прірвою пізнання,
    любові, відчаю...
    Ти хапаєшся
    за останні шматки часу,
    який залишився,
    ти хапаєш
    уривки слів Бога,
    уривки натхнення,
    залишки осяяння.
    Лише над прірвою
    усвідомлюєш важливість
    кожної хвилини,
    важливість того,
    що раніше не цінував.
    Над прірвою ти стаєш
    жебраком, який просить
    милість неба,
    який хоче другого життя,
    другого шансу,
    на дні торби в якого
    лише мідяки,
    голос тиші
    і голос хаосу.

    4 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Борис Костиря - [ 2025.10.12 22:44 ]
    Фотографія для вічності
    Чи можна зробити
    фотографію для вічності?
    Фотографію, яка не пожовкне,
    яку не зітре час.
    Чи багатьом із фотографій
    удалося подолати
    навалу віків?
    Від них збереглися
    у ліпшому разі
    якісь фрагменти чи уривки,
    а епоха вислизнула з рук,
    найдорожчі спогади
    протекли між пальців
    і від них нічого не лишилося.
    Тепер ми полюємо
    за старими фотографіями,
    як за коштовними скарбами,
    які зариті на мінному полі
    любові та ненависті,
    сумнівів і погорди.
    Як зробити
    знімок для вічності?
    Нещадний час
    стирає найдорожчі контури,
    риси облич, усмішки,
    а згодом і саму енергетику,
    яка розлітається
    аморфною хмарою.
    Я хочу зробити
    фотографію для вічності,
    стоячи над прірвою,
    у якій вирує хаос,
    який руйнує все.
    Хаос простягує руки,
    але він нічого не може
    зробити для вічності,
    це протилежні основи,
    від зіткнення яких
    іскрить. Фотографія
    для вічності,
    як і вірш для вічності
    лежить на дні прірви,
    у безмежності трав.

    3 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Борис Костиря - [ 2025.10.11 22:42 ]
    Парадокси
    Так не хочеться,
    щоб закінчувалася ніч.
    Так не хочеться,
    щоб починалася спека.
    Здавалося б, що може
    бути ліпшим від світла?
    Але сонце спопеляє,
    воно пропікає
    до глибини душі.
    Сонце не залишає
    нічого живого,
    перетворюючи землю
    на пустелю.
    Так не хочеться,
    аби починався
    робочий тиждень
    із його метушнею.
    Нехай люди поринуть
    у нічну гармонію,
    у казку ночі.
    Нехай не буде
    денної тривоги,
    а лише нічне царство мрій.
    Замість денної втоми -
    нічна ерекція,
    нічні любощі.
    Замість денної пустелі -
    нічне озеро спокою,
    у яке зануриться
    риба пізнання,
    на дні якого
    будуть повзати
    раки сумніву.
    Нічне колихання очерету -
    ніби гра невидимих гітар.
    Нічна музика -
    замість денного виснаження.
    Краще нічне народження,
    ніж денне згасання
    під нещадними променями
    сонця.

    3 червня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Борис Костиря - [ 2025.10.09 22:40 ]
    Марні пошуки
    Чи є сенс шукати дівчину
    на базарі, на торжищі,
    де все купується і продається?
    Ти загубив дівчину
    за масками повсякденного
    життя, у хаосі століть,
    а тепер шукаєш її,
    як єдино потрібний маяк,
    у миготливості атомів,
    на базарі, де розпадаються
    сенси, де все знецінюється,
    девальвуються почуття,
    скомпрометований розум.
    Ти шукаєш дівчину
    у фальшивому безглуздому
    театрі, де згнили декорації
    і диявол править бал,
    де змішалися актори
    і глядачі. Театр вийшов
    на вулиці і став
    їхньою частиною. Чи можна
    знайти красу серед безчестя,
    на торгах, на біржі?
    Вона втонула, як діамант
    у багні. А тепер шукай її
    серед шинки й винограду,
    у розливному морі
    вульгарності, у всесвітньому
    борделі. Головне
    на цьому торжищі -
    не втратити самого себе,
    бо й ти можеш стати
    торгашем, і тобою
    можуть почати торгувати.
    На ринку ти можеш знайти
    лише бліді манекени
    справжньої краси,
    лише рабинь і наложниць.
    Кафа нікуди не дівалася,
    вона перемістилася в часі.
    На ринку продаються всі:
    письменники, журналісти,
    автори, політики...
    І ось ти розгубився
    перед цим безглуздям
    і велелюддям, де все
    розпадається на атоми,
    де розпадаються
    краса і правда
    і вже не лишилося
    нічого святого.

    27 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Борис Костиря - [ 2025.10.03 22:03 ]
    Монолог утікача
    Куди я біжу? Навіщо?
    Чи більше я намагаюся
    відірватися від місця втечі,
    тим більше наближаюся
    до нього. Подорожній,
    який мені трапиться,
    також біжить від чогось?
    Від своїх гризот,
    від своєї невтоленості,
    від своєї безодні.
    Ми всі від чогось тікаємо.
    Це постійний броунівський рух
    утікачів. Ми боягузи,
    тому що боїмося
    розривів у своїй душі.
    Я біжу, вдихаю аромат степу,
    запахи свободи
    і невгамовної спраги.
    Степ став для мене
    безмежним космосом,
    у галактиках якого
    можна заблукати.
    Степ став для мене
    утіленням вичерпаності,
    утіленням висохлості
    внутрішніх джерел.
    Степ хоче пити,
    і ніхто не проллє на нього
    води, не вгамує
    несамовитий крик відчаю.
    Він простягує язик до неба,
    і на нього падають зірки,
    проливаючись плачем.
    Степ своїми літерами
    пише мої вірші,
    які може прочитати
    лише сонце.
    Спраглий язик степу
    стане мотузкою для моїх слів.
    Мій двійник, моє alter ego
    в особі подорожнього
    і стане мрїм особистим
    катом, який приведе мене
    на плаху німоти.
    Найстрашніше, коли біжиш
    від власних слів,
    вимовлених колись,
    які наздоганяють тебе
    шуліками.
    Я йду на голос тиші,
    я шукаю радості у скорботі
    і мінорні мелодії
    під час бенкету.
    Я напорююсь на лезо мовчання
    і клинок самотності.
    Я вслухаюсь у тишу вибуху
    і шукаю кратери
    на землі безгоміння.

    7 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  12. Борис Костиря - [ 2025.10.02 22:10 ]
    Повернення
    Повернутися в ніщо,
    до першооснов,
    перетворитися на порох,
    відійти від справ,
    зрозумівши суєтність
    амбіцій і статусу,
    повернутися
    до того природного стану,
    із якого все вийшло,
    розсипатись на шматки,
    які неможливо зібрати.
    І таке повернення
    є найбільшим самадхі,
    найбільшою нірваною.
    Повернутися до пуповини,
    із якої ти вийшов,
    до тієї точки,
    із якої все вибухнуло.
    Повернутися до першоречовини,
    яка створила твій розум,
    повернутися до першосутності,
    яка запліднила буття.
    Коли ти розпадаєшся,
    то заново формуєшся.
    Розпад відбувається в усьому:
    у мистецтві, у політиці.
    Поезія розпаду стане
    передднем нових звершень,
    нового етапу,
    до якого ти поклав
    розбите каміння.
    І коли ти розпадешся
    на частини,
    як Рафаель Сальвадора Далі,
    це і буде новим населенням,
    відкриттям нової людини.

    6 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  13. Борис Костиря - [ 2025.10.01 22:14 ]
    Ящірка
    Ящірка - це сенс,
    який вислизає з рук.
    Чи не є Всесвіт
    такою самою ящіркою?
    Ми шукаємо необхідних слів,
    які падають у траву
    і губляться там.
    Ящірка є необхідним словом,
    яке загубилося вві сні.
    Ми знаємо лише
    окремі літери,
    які намагаємося
    ухопити за хвіст.
    Ми вдихаємо аромат
    зниклого слова,
    ауру відсутності.
    Хвіст ящірки -
    уламок того смислу,
    який ми втратили.
    Ящірка пролізе там,
    де не пролізе динозавр.
    Це тонкі грані,
    яких ми не помічаємо.
    Це лезо розуму
    для посвячених.
    Найдрібніша істота
    може стати богом смислу.
    Ми намагаємося впіймати
    ящірку, як невловиму мить,
    як лінію
    між життям і смертю.
    І вона залишає нам хвіст,
    як оманливу перемогу,
    як пафосні слова,
    які приховують найголовніше,
    як бенкет диявола,
    мов зовнішню оболонку,
    під якою тріщить будова.
    Останні прощальні звуки
    не повернуть
    привабливість її луски,
    привабливість таємниці.

    3 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  14. Борис Костиря - [ 2025.09.29 22:55 ]
    * * *
    Телефон, викинутий у плесо озера,
    ніби потонула під водою
    Атлантида. Скільки болю і відчаю
    пішло під воду! Що змушує
    різко кинути телефон
    невідомо куди, у прірву?
    Це невмотивований імпульс,
    який пробігає тілом.
    Ми кидаємо в потойбічну пітьму
    марноту цього світу.
    Я замилувався колодою,
    наполовину покритою водою,
    і захотів позбутися того,
    що руйнує красу.
    Краса і космос єдині
    і неподільні, а цивілізація
    створює пластмасовість,
    створює шиучність.
    А телефон і є втіленням
    диявольського логосу,
    путами, які вкривають
    розум, тому в плесі озера
    йому саме місце.
    Нехай він укриється
    водоростями, тоді, можливо,
    цивілізація оздоровиться.
    Нехай у водоростях потонуть
    кошмарні сни тисячоліть,
    чаклунство історії.
    Потонулий телефон
    із номерами, явками, паролями.
    Це спроба викреслити себе
    із цього світу,
    спроба загубилися в ньому.
    Останні бульбашки телефону
    летять угору,
    як стогони Всесвіту.

    11 квітня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  15. Борис Костиря - [ 2025.09.28 22:59 ]
    Краса і сірість
    Краса, схована в сірий,
    невиразний одяг,
    стирається під дією часу,
    стає одноманітною.
    Що залишається від колишнього
    пульсування, буйства водограю?
    Краса обростає жиром,
    ніби непотрібною бронею,
    мовби латами рицаря
    із розбитої армії.
    Поруч із чоловіком-кабанчиком
    врода жінки також руйнується,
    вона стає зайвим додатком,
    квіткою на звалищі.
    Брутальність кабанчика
    трактором зносить красу.
    І тепер є лише її залишки,
    як діаманти в багнюці.
    Чи можуть вирости
    квіти на звалищі?
    Можуть, але вони будуть
    так само спотвореними,
    кривими, покрученими,
    як життя,
    яке їх породило.
    Зі смітника визирає
    рука вічності,
    як останній шанс
    на порятунок.

    29 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Борис Костиря - [ 2025.09.27 20:57 ]
    * * *
    Проблиск в очах поета,
    крізь смог повсякдення,
    засипаний
    снігом буденності,
    коли його ніхто не чекав.
    Проблиск крізь дим
    фальшивих цінностей,
    крізь хащі тоталітаризму,
    крізь какофонію
    масової культури,
    примітивної попси,
    проблиск, який заглушають
    сирени дебілізму,
    улюлюкання натовпу,
    проблиск, який спалахнув
    і може погаснути.
    Божа іскра
    у мутній воді.
    Хто його може оцінити?
    Лише обрані,
    лише жерці мистецтва.
    Він може розтанути
    так само несподівано,
    як народився.
    Лише мить
    відокремлює його
    від пітьми ночі,
    від всепоглинаючої
    безодні. Завдання обраних -
    зберегти його,
    пронести, немов свічу,
    крізь темні води
    банальності й цинізму,
    стоячи на крутому березі
    під шаленим вітром,
    який задмухує найсвятіше.
    Це блискавка,
    яка розколює дуб мудрості.
    Проблиск розтане
    у безконечності,
    ніби крапля
    у космічному хаосі.

    15 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Борис Костиря - [ 2025.09.26 21:23 ]
    Останній подих зими
    Несподівано випав сніг,
    коли зима вже закінчилася.
    Останні конвульсії зими.
    Відчуваєш ностальгію
    за її красою, яка минає.
    Повінь зими відступає
    дуже повільно.
    Військо зими потрощене
    і лежить у траві.
    Крізь кістки зими
    проростає весна.
    Вона невмолимо наближається,
    її ніщо не може спинити,
    навіть смерть.
    Вона невідворотна, як фатум.
    Її слова важкі,
    як тавро долі.
    Залишки снігу,
    ніби острівці нерозталої мрії.
    Останній подих зими
    свіжий і морозний,
    він бадьорить для нової дії.
    Проростають проліски,
    як забуті смисли.
    І останній крик приреченого
    у гаях буде звучати
    як голос волаючого в пустелі.

    13 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Артур Сіренко - [ 2025.09.26 11:23 ]
    Краплі гіркого меду
    У вихорі готичних алюзій
    Темних, як шпарка,
    В яку кидає Час невблаганний
    Золотий таляр Сонце,
    У безодні іберійських метафор*,
    Куди провалився будинок,
    Що стояв на семи вітрах
    Епохи молокоїда Аттіли:
    Вапняковий дім-прихисток,
    В якому зірвало дах-череповище,
    Коли вітер писання
    Був нещадний до літер
    Неохайних пророків,
    Що жили за отам – за рікою**
    І кидали дірявий невід
    У каламуть свавільних ночей
    Епохи безхатьок
    Чи то пастухів-номадів.
    Вчора
    Ми писали білою крейдою***
    Маленькі кінічні істини****
    На скелі нетяги сови,
    Що здавалась незламною
    Твердю часів творіння,
    А нині танцюють тіні
    На стільниках бджолиних –
    Тіні чорного диму.
    Ми ласуємо подихом вітру –
    Осіннього (як усе нині)
    І гадаємо: може ми теж бджоли,
    Що марно шукали нектар,
    Марно літали над Римом,
    Над луками запашної Аркадії,
    Думку міняли на крейцер
    Цісаря. І співали сонату.

    Примітки:
    * - після Мігеля де Сервантеса Сааведри всі метафори стали трохи іберійськими на смак – лишають терпкий запах оливок, мигдалю та рудого пилу.
    ** - можливо, Рейном, можливо, Істром, чи, взагалі, можливо, Стіксом, хто зна…
    *** - буває ще кольорова крейда. Нею писати маленькі істини на скелях вічності не варто.
    **** - після Зенона Елейського всі істини стали трохи кінічними (ну, зовсім трохи). Мені самому іноді хочеться поселитися в глиняній діжці.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  19. Борис Костиря - [ 2025.09.25 20:05 ]
    Повернення додому
    Повернутися додому на руїни
    і шукати смисл
    у розбитому камінні.
    Повернутися додому
    і не зустріти обіймів оселі,
    а замість них
    зяятиме кістяк
    зі смертельною посмішкою
    і розкинутими руками.
    Повернення додому
    до тих сутностей,
    яких давно вже немає,
    до тих слів,
    які розчинилися в повітрі.
    Повернення додому -
    у рідний попіл.
    На попіл перетворилося
    усе дороге тобі.
    Попіл, як пісок часу,
    замітає спогади,
    замітає рукописи,
    які горять.
    Повернення додому -
    у нікуди, у ніщо,
    у порожнечу, яка говорить
    пошерхлими губами,
    пересохлими від спраги.

    6 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  20. Борис Костиря - [ 2025.09.22 22:42 ]
    Подорожі
    У дитинстві я довго подорожував.
    Що я шукав?
    Я шукав те, чого не існує,
    а знаходив лише порожнечу.
    Із дитинства закріпилася звичка
    шукання невідомих світів.
    Я потрапляв у магму невідомості,
    у в'язку речовину невизначеності,
    я ловив, ніби кульку,
    недосяжну мрію, я заходив
    у недобудовані будинки,
    у напівзруйновані хати,
    і на мене накочувався
    дим майбутніх подій.
    Що залишилися від того часу?
    Він потонув у серпанку забуття,
    лише окремі ноти
    звучать у какофонії.
    Марно намагатися впіймати
    минуле за хвіст,
    марно прагнути
    відтворити його запах,
    воно все одно вислизне
    і побіжить полем незбагненності.

    24 січня 2024


    Рейтинги: Народний 0 (5.5) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (4)