ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Юрій Гундарєв
2025.10.09 09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.

Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Леся Горова
2025.10.08 15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.

І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком

Володимир Мацуцький
2025.10.08 13:20
грудня 2025 року Норвезький Нобелівський комітет винесе рішення: «нікому з глав держав не присуджувати премію миру». До такого рішення потенційні члени комітету прийшли заздалегідь, ознайомившись з дослідженнями міжнародної групи науковц

Володимир Бойко
2025.10.08 11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло. У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів. Право сильного сильне, але не праве. Малодушним завжди мало загублених душ.

Віктор Кучерук
2025.10.08 06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...

Борис Костиря
2025.10.08 00:05
Скільки часу ми втрачаємо
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:

Олег Герман
2025.10.07 23:14
Давайте чесно, ми всі вже давно живемо не просто з телефонами, а в телефонах. Колись електронна пошта була чимось "вау", тепер це приблизно як відправити голуба. Ми досягли такого рівня спілкування, де відповідь є функцією швидкості пальців, а не мозку.

Олександр Буй
2025.10.07 21:12
Останнє золото кленове
Здимає осінь із палітри...
Зими морозна передмова
Уже вчувається в повітрі...

Довкілля стане чорно-білим,
Де півтони – у сірій гамі...
Вітри мереживні метілі

С М
2025.10.07 15:15
Відусюди чую кроки марші тисяч ніг бо
Уже літо і знову час настав
Для уличних утіх бо!
На що ти годен отут
Самі рокабільні витівки
Адже в соннім Лондоні не треба
Уличних вояків
От

Юрко Бужанин
2025.10.07 14:17
В пухнастому світі
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.

Сергій Губерначук
2025.10.07 12:23
Материк.
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п

Олександр Сушко
2025.10.07 12:01
Поховах і донечок, й синів,
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.

Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав

Віктор Кучерук
2025.10.07 05:55
Темні хмари, а під ними
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.

Борис Костиря
2025.10.06 22:11
Похмурий горіх
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,

Віктор Кучерук
2025.10.06 16:04
На отому далекому березі,
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один

Олег Герман
2025.10.06 15:49
Приходить осінь в дім
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.

Нема вогню в зірках,
Змінили просто так

Світлана Пирогова
2025.10.06 13:45
Р-апсодія жовтня журлива,
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.

Іван Потьомкін
2025.10.06 13:00
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити. 2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що. 3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх. 4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Іван Потьомкін
2025.10.06 12:47
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Ольга Олеандра
2025.10.06 10:55
Страх з усіх радників, мабуть, найгірший.
Страшно російському вурдалаці, тож кількість обстрілів він вчергове збільшив.
Більше смертей. Більше руйнувань. Щось бажане він отримує з цього?
Титул недолюдка, кровопивці, нездари. Більше нічого.

Геовеличч

Артур Курдіновський
2025.10.06 05:53
Зустрілись ми в короткому рядку
Написаного спільним болем вірша.
Моя душа злітала вище й вище
Та мріяла про долю не таку.

Жорстока правда: я тобі ніхто.
Для тебе я навряд чи кимось буду.
Навколо мене - чорний попіл всюди,

М Менянин
2025.10.05 23:31
Коли промінь сонця
сягне твоїх вій –
гайда від віконця
і більше не стій.

Пора, мудрий брате,
настав вже той час
дорослішим стати –

Борис Костиря
2025.10.05 22:40
Чому молода дівчина
так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,

Тетяна Левицька
2025.10.05 22:29
Мела вишнева заметіль
і падала додолу цвітом,
як потягло їх звідусіль
одне до одного магнітом.

Він воював, як на війні,
за право бути тільки з нею.
У непроглядні дні сумні

Олександр Буй
2025.10.05 21:01
Мед із полиновим присмаком –
Твій поцілунок п’янкий...
Плутать кохання із пристрастю,
Богом благаю, – не смій!

Губи чуттєво калиняться,
Світять смарагди очей...
Жаль тільки час не зупиниться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Борис Костиря - [ 2025.10.09 22:40 ]
    Марні пошуки
    Чи є сенс шукати дівчину
    на базарі, на торжищі,
    де все купується і продається?
    Ти загубив дівчину
    за масками повсякденного
    життя, у хаосі століть,
    а тепер шукаєш її,
    як єдино потрібний маяк,
    у миготливості атомів,
    на базарі, де розпадаються
    сенси, де все знецінюється,
    девальвуються почуття,
    скомпрометований розум.
    Ти шукаєш дівчину
    у фальшивому безглуздому
    театрі, де згнили декорації
    і диявол править бал,
    де змішалися актори
    і глядачі. Театр вийшов
    на вулиці і став
    їхньою частиною. Чи можна
    знайти красу серед безчестя,
    на торгах, на біржі?
    Вона втонула, як діамант
    у багні. А тепер шукай її
    серед шинки й винограду,
    у розливному морі
    вульгарності, у всесвітньому
    борделі. Головне
    на цьому торжищі -
    не втратити самого себе,
    бо й ти можеш стати
    торгашем, і тобою
    можуть почати торгувати.
    На ринку ти можеш знайти
    лише бліді манекени
    справжньої краси,
    лише рабинь і наложниць.
    Кафа нікуди не дівалася,
    вона перемістилася в часі.
    На ринку продаються всі:
    письменники, журналісти,
    автори, політики...
    І ось ти розгубився
    перед цим безглуздям
    і велелюддям, де все
    розпадається на атоми,
    де розпадаються
    краса і правда
    і вже не лишилося
    нічого святого.

    27 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.10.03 22:03 ]
    Монолог утікача
    Куди я біжу? Навіщо?
    Чи більше я намагаюся
    відірватися від місця втечі,
    тим більше наближаюся
    до нього. Подорожній,
    який мені трапиться,
    також біжить від чогось?
    Від своїх гризот,
    від своєї невтоленості,
    від своєї безодні.
    Ми всі від чогось тікаємо.
    Це постійний броунівський рух
    утікачів. Ми боягузи,
    тому що боїмося
    розривів у своїй душі.
    Я біжу, вдихаю аромат степу,
    запахи свободи
    і невгамовної спраги.
    Степ став для мене
    безмежним космосом,
    у галактиках якого
    можна заблукати.
    Степ став для мене
    утіленням вичерпаності,
    утіленням висохлості
    внутрішніх джерел.
    Степ хоче пити,
    і ніхто не проллє на нього
    води, не вгамує
    несамовитий крик відчаю.
    Він простягує язик до неба,
    і на нього падають зірки,
    проливаючись плачем.
    Степ своїми літерами
    пише мої вірші,
    які може прочитати
    лише сонце.
    Спраглий язик степу
    стане мотузкою для моїх слів.
    Мій двійник, моє alter ego
    в особі подорожнього
    і стане мрїм особистим
    катом, який приведе мене
    на плаху німоти.
    Найстрашніше, коли біжиш
    від власних слів,
    вимовлених колись,
    які наздоганяють тебе
    шуліками.
    Я йду на голос тиші,
    я шукаю радості у скорботі
    і мінорні мелодії
    під час бенкету.
    Я напорююсь на лезо мовчання
    і клинок самотності.
    Я вслухаюсь у тишу вибуху
    і шукаю кратери
    на землі безгоміння.

    7 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  3. Борис Костиря - [ 2025.10.02 22:10 ]
    Повернення
    Повернутися в ніщо,
    до першооснов,
    перетворитися на порох,
    відійти від справ,
    зрозумівши суєтність
    амбіцій і статусу,
    повернутися
    до того природного стану,
    із якого все вийшло,
    розсипатись на шматки,
    які неможливо зібрати.
    І таке повернення
    є найбільшим самадхі,
    найбільшою нірваною.
    Повернутися до пуповини,
    із якої ти вийшов,
    до тієї точки,
    із якої все вибухнуло.
    Повернутися до першоречовини,
    яка створила твій розум,
    повернутися до першосутності,
    яка запліднила буття.
    Коли ти розпадаєшся,
    то заново формуєшся.
    Розпад відбувається в усьому:
    у мистецтві, у політиці.
    Поезія розпаду стане
    передднем нових звершень,
    нового етапу,
    до якого ти поклав
    розбите каміння.
    І коли ти розпадешся
    на частини,
    як Рафаель Сальвадора Далі,
    це і буде новим населенням,
    відкриттям нової людини.

    6 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  4. Борис Костиря - [ 2025.10.01 22:14 ]
    Ящірка
    Ящірка - це сенс,
    який вислизає з рук.
    Чи не є Всесвіт
    такою самою ящіркою?
    Ми шукаємо необхідних слів,
    які падають у траву
    і губляться там.
    Ящірка є необхідним словом,
    яке загубилося вві сні.
    Ми знаємо лише
    окремі літери,
    які намагаємося
    ухопити за хвіст.
    Ми вдихаємо аромат
    зниклого слова,
    ауру відсутності.
    Хвіст ящірки -
    уламок того смислу,
    який ми втратили.
    Ящірка пролізе там,
    де не пролізе динозавр.
    Це тонкі грані,
    яких ми не помічаємо.
    Це лезо розуму
    для посвячених.
    Найдрібніша істота
    може стати богом смислу.
    Ми намагаємося впіймати
    ящірку, як невловиму мить,
    як лінію
    між життям і смертю.
    І вона залишає нам хвіст,
    як оманливу перемогу,
    як пафосні слова,
    які приховують найголовніше,
    як бенкет диявола,
    мов зовнішню оболонку,
    під якою тріщить будова.
    Останні прощальні звуки
    не повернуть
    привабливість її луски,
    привабливість таємниці.

    3 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  5. Борис Костиря - [ 2025.09.29 22:55 ]
    * * *
    Телефон, викинутий у плесо озера,
    ніби потонула під водою
    Атлантида. Скільки болю і відчаю
    пішло під воду! Що змушує
    різко кинути телефон
    невідомо куди, у прірву?
    Це невмотивований імпульс,
    який пробігає тілом.
    Ми кидаємо в потойбічну пітьму
    марноту цього світу.
    Я замилувався колодою,
    наполовину покритою водою,
    і захотів позбутися того,
    що руйнує красу.
    Краса і космос єдині
    і неподільні, а цивілізація
    створює пластмасовість,
    створює шиучність.
    А телефон і є втіленням
    диявольського логосу,
    путами, які вкривають
    розум, тому в плесі озера
    йому саме місце.
    Нехай він укриється
    водоростями, тоді, можливо,
    цивілізація оздоровиться.
    Нехай у водоростях потонуть
    кошмарні сни тисячоліть,
    чаклунство історії.
    Потонулий телефон
    із номерами, явками, паролями.
    Це спроба викреслити себе
    із цього світу,
    спроба загубилися в ньому.
    Останні бульбашки телефону
    летять угору,
    як стогони Всесвіту.

    11 квітня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  6. Борис Костиря - [ 2025.09.28 22:59 ]
    Краса і сірість
    Краса, схована в сірий,
    невиразний одяг,
    стирається під дією часу,
    стає одноманітною.
    Що залишається від колишнього
    пульсування, буйства водограю?
    Краса обростає жиром,
    ніби непотрібною бронею,
    мовби латами рицаря
    із розбитої армії.
    Поруч із чоловіком-кабанчиком
    врода жінки також руйнується,
    вона стає зайвим додатком,
    квіткою на звалищі.
    Брутальність кабанчика
    трактором зносить красу.
    І тепер є лише її залишки,
    як діаманти в багнюці.
    Чи можуть вирости
    квіти на звалищі?
    Можуть, але вони будуть
    так само спотвореними,
    кривими, покрученими,
    як життя,
    яке їх породило.
    Зі смітника визирає
    рука вічності,
    як останній шанс
    на порятунок.

    29 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  7. Борис Костиря - [ 2025.09.27 20:57 ]
    * * *
    Проблиск в очах поета,
    крізь смог повсякдення,
    засипаний
    снігом буденності,
    коли його ніхто не чекав.
    Проблиск крізь дим
    фальшивих цінностей,
    крізь хащі тоталітаризму,
    крізь какофонію
    масової культури,
    примітивної попси,
    проблиск, який заглушають
    сирени дебілізму,
    улюлюкання натовпу,
    проблиск, який спалахнув
    і може погаснути.
    Божа іскра
    у мутній воді.
    Хто його може оцінити?
    Лише обрані,
    лише жерці мистецтва.
    Він може розтанути
    так само несподівано,
    як народився.
    Лише мить
    відокремлює його
    від пітьми ночі,
    від всепоглинаючої
    безодні. Завдання обраних -
    зберегти його,
    пронести, немов свічу,
    крізь темні води
    банальності й цинізму,
    стоячи на крутому березі
    під шаленим вітром,
    який задмухує найсвятіше.
    Це блискавка,
    яка розколює дуб мудрості.
    Проблиск розтане
    у безконечності,
    ніби крапля
    у космічному хаосі.

    15 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  8. Борис Костиря - [ 2025.09.26 21:23 ]
    Останній подих зими
    Несподівано випав сніг,
    коли зима вже закінчилася.
    Останні конвульсії зими.
    Відчуваєш ностальгію
    за її красою, яка минає.
    Повінь зими відступає
    дуже повільно.
    Військо зими потрощене
    і лежить у траві.
    Крізь кістки зими
    проростає весна.
    Вона невмолимо наближається,
    її ніщо не може спинити,
    навіть смерть.
    Вона невідворотна, як фатум.
    Її слова важкі,
    як тавро долі.
    Залишки снігу,
    ніби острівці нерозталої мрії.
    Останній подих зими
    свіжий і морозний,
    він бадьорить для нової дії.
    Проростають проліски,
    як забуті смисли.
    І останній крик приреченого
    у гаях буде звучати
    як голос волаючого в пустелі.

    13 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  9. Артур Сіренко - [ 2025.09.26 11:23 ]
    Краплі гіркого меду
    У вихорі готичних алюзій
    Темних, як шпарка,
    В яку кидає Час невблаганний
    Золотий таляр Сонце,
    У безодні іберійських метафор*,
    Куди провалився будинок,
    Що стояв на семи вітрах
    Епохи молокоїда Аттіли:
    Вапняковий дім-прихисток,
    В якому зірвало дах-череповище,
    Коли вітер писання
    Був нещадний до літер
    Неохайних пророків,
    Що жили за отам – за рікою**
    І кидали дірявий невід
    У каламуть свавільних ночей
    Епохи безхатьок
    Чи то пастухів-номадів.
    Вчора
    Ми писали білою крейдою***
    Маленькі кінічні істини****
    На скелі нетяги сови,
    Що здавалась незламною
    Твердю часів творіння,
    А нині танцюють тіні
    На стільниках бджолиних –
    Тіні чорного диму.
    Ми ласуємо подихом вітру –
    Осіннього (як усе нині)
    І гадаємо: може ми теж бджоли,
    Що марно шукали нектар,
    Марно літали над Римом,
    Над луками запашної Аркадії,
    Думку міняли на крейцер
    Цісаря. І співали сонату.

    Примітки:
    * - після Мігеля де Сервантеса Сааведри всі метафори стали трохи іберійськими на смак – лишають терпкий запах оливок, мигдалю та рудого пилу.
    ** - можливо, Рейном, можливо, Істром, чи, взагалі, можливо, Стіксом, хто зна…
    *** - буває ще кольорова крейда. Нею писати маленькі істини на скелях вічності не варто.
    **** - після Зенона Елейського всі істини стали трохи кінічними (ну, зовсім трохи). Мені самому іноді хочеться поселитися в глиняній діжці.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  10. Борис Костиря - [ 2025.09.25 20:05 ]
    Повернення додому
    Повернутися додому на руїни
    і шукати смисл
    у розбитому камінні.
    Повернутися додому
    і не зустріти обіймів оселі,
    а замість них
    зяятиме кістяк
    зі смертельною посмішкою
    і розкинутими руками.
    Повернення додому
    до тих сутностей,
    яких давно вже немає,
    до тих слів,
    які розчинилися в повітрі.
    Повернення додому -
    у рідний попіл.
    На попіл перетворилося
    усе дороге тобі.
    Попіл, як пісок часу,
    замітає спогади,
    замітає рукописи,
    які горять.
    Повернення додому -
    у нікуди, у ніщо,
    у порожнечу, яка говорить
    пошерхлими губами,
    пересохлими від спраги.

    6 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  11. Борис Костиря - [ 2025.09.22 22:42 ]
    Подорожі
    У дитинстві я довго подорожував.
    Що я шукав?
    Я шукав те, чого не існує,
    а знаходив лише порожнечу.
    Із дитинства закріпилася звичка
    шукання невідомих світів.
    Я потрапляв у магму невідомості,
    у в'язку речовину невизначеності,
    я ловив, ніби кульку,
    недосяжну мрію, я заходив
    у недобудовані будинки,
    у напівзруйновані хати,
    і на мене накочувався
    дим майбутніх подій.
    Що залишилися від того часу?
    Він потонув у серпанку забуття,
    лише окремі ноти
    звучать у какофонії.
    Марно намагатися впіймати
    минуле за хвіст,
    марно прагнути
    відтворити його запах,
    воно все одно вислизне
    і побіжить полем незбагненності.

    24 січня 2024


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" 0 (5.44)
    Коментарі: (4)


  12. Артур Сіренко - [ 2025.09.20 12:49 ]
    Краплі лотосового меду
    Осіння новела,
    Що написана на поверхні озера
    (А хтось називав його дзеркалом),
    Слова,
    Що виводили не бузиновим чорнилом,
    А жовтим листям, що падало
    На сіру ртуть спокою,
    Повість про народ човнів, яку
    Хотілось забути, але не виходило,
    Хотілось закреслити, але було марно,
    Хотілось зневажити (хоч трохи),
    Але де там,
    Хотілось закреслити, але несила.
    Лишається тільки наспівувати
    Солону пісню чашника-зброєносця
    Торкаючись мідних струн кото*
    І мріяти про тихе мовчання
    Уважного пастуха Сонце.
    Окраєць вересневої пустки –
    Ним ласували вигнанці круки,
    Що жили під годинником ратуші
    Мертвого міста писарів,
    А нині над озером вічної тиші,
    А нині на сухому дереві відчуження
    Пророчать про щось лиховісне
    Своєю мовою крику –
    Пронизливою, як заперечення
    Буття нашого неохайного.
    Народ човнів**
    Мені нагадує чапель-рибалок,
    Що перекреслюють поему Неба
    Крилами – сірими як саме життя,
    Відвертими, як довершення
    Холодного цвітіння латаття***.

    Примітки:
    * - чому кото? Тому, що за вікном осінь, а кото – це направду осінній інструмент, сумний наче холодний вітер. Ірландські píobán чи fidheall надто веселі інструменти для цієї пори і часу…
    ** - Fear a' Bháta – хто ж іще…
    *** - лотоси в наших сумних краях не цвітуть. Може тому ми і не вміємо забувати. Нічого. Тому латаття – і мед з цих водяних лілій, який назбирали бджоли озер…



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  13. Борис Костиря - [ 2025.09.18 22:12 ]
    Пізнання себе
    Краще говорити мовою жестів,
    на дні якої - крик, відчай.
    Ліпше говорити мовою очей,
    на дні якої - пристрасть.
    Худий, виснажений ізгой
    гримить кайданами
    порожніми вулицями.
    І його ніхто не чує.
    Ліпше за все скажуть кайдани,
    як мова повсталого раба.
    І кожен їхній дзенькіт,
    як слова промовця,
    звернені до натовпу.
    А їхня іржа, як пил
    старих манускриптів.
    Вона скаже більше
    за теперішні одноденьки.
    У ній чаїться дух
    вічного Спартака.
    Тільки ставши вигнанцем
    звідусюди, людина може
    пізнати себе в пустелі,
    тільки там вона дійде
    до глибини мовчання,
    тільки там вона вип'є
    останню краплю космосу,
    яка вгамує спрагу
    і стане поштовхом
    до творчості.

    6 січня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Борис Костиря - [ 2025.09.17 22:07 ]
    Руїни
    Руїни зруйнованого міста.
    Від міста нічого не лишилося.
    Надгризені скелети будинків.
    Бита цегла, щелепи дверей,
    вищир безуства.
    Що нам хочуть сказати
    ці руїни? Вони не стануть
    руїнами Херсонеса,
    хоча їх теж будуть вивчати
    в підручниках історії.
    Ці руїни не будуть
    витвором мистецтва,
    а скоріше, витвором божевілля.
    Луна безперешкодно
    котиться містом,
    їй нічого не заважає.
    Замість міста став пустир.
    Руїни підіймають угору
    безсилі руки, голос руїни,
    ледве охриплий, низький,
    хоче щось сказати.
    Безсила мука відобразилась
    на втомленому обличчі руїни.
    Горло руїни хоче пити.
    Така сила безсилля.
    Таке торжество поразки розуму.
    Руїна розкидала свої кістки,
    шматки рук і ніг,
    вона розкинулася скрізь
    суцільним виттям біди,
    суцвіттям ненависті,
    сузір'ям болю.
    Нехай ліпше руїни мовчать.
    Бо коли вони заговорять,
    тоді настане всім кінець.

    26 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  15. Борис Костиря - [ 2025.09.16 22:29 ]
    Дощі
    Дощі йдуть і змивають усе,
    роблячи землю безликою.
    Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
    вилилися в один момент.
    Дощі змивають пам'ять,
    змивають здобутки
    творчого духу,
    любов і ненависть,
    добро і зло, правду і кривду.
    Щоденник дощу
    пишеться барабанним дробом.
    Літопис дощу
    розтікається калюжами.
    Апокриф дощу схований
    під товстими шарами бруду.
    Скільки страждання
    увібрали в себе дощі!
    Скільки непромовлених слів
    вони у собі чаять!
    Дощі відкривають мартиролог
    забутих імен.
    Кожна крапля падає,
    як причаєна бомба.
    Дощі пишуть золотими буквами
    історію нествореного світу,
    вони пишуть
    неіснуючими літерами
    те, що не можна вимовити.
    Дощі падають за комір
    нагадуванням про вічне зло.
    Хоч би скільки писалася
    поема дощу, їй немає кінця,
    а початок загубився
    у Божому задумі.
    І ці слова вже не слова,
    а краплі, які хочуть сказати
    невідомо що, які будуть
    невизнаними апокрифами
    у гуркоті грому.

    22 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  16. Борис Костиря - [ 2025.09.15 22:38 ]
    Провінція
    Осіннє листя падає за комір
    і наповнює страхом.
    Сніг лягає білим саваном
    для всіх дум і сподівань.
    Грати в доміно можна
    хіба що з пусткою.
    Грати в карти - з абсурдом.
    Цокатися з дзеркалом,
    зі своїм двійником.
    Лайдак збирає пляшки,
    як окрайці думок.
    Шляхами їздять "Жигулі",
    як недобиті мамонти.
    Навколо бруд, який уїдається
    у душу, бруд, у якому
    тонуть аркуші з віршами,
    тоне поезія і виповзає
    задушлива проза.
    Пожовклий листок у калюжі -
    як останній вірш-утопленик.
    Провінція має пропите обличчя,
    посічене шрамами.
    Від нього на кілометри
    доноситься запах тютюну.
    Він тікав від провінції,
    а насправді тікав від себе,
    тікав від кривавої рани
    своєї душі, від звіра,
    який кричав у ньому,
    від сутінок у самому собі.
    І осіннє листя кажанами
    наздоганяло його
    з болісними спогадами,
    які він хотів забути,
    зі стогонами і криками,
    із пекельним помахом крил.
    Спогади налітають
    нездоланними примарами.
    Вони показують свої кігті,
    які нещадно шматують плоть.
    Спогади мають руки і ноги,
    вони мають ікла,
    які вгризаються в горло.
    Провінція стає
    застійним болотом для спогадів.
    Болото вирощує монстрів,
    вирощує привидів.
    Старі, вицвілі фотографії
    провінції стають реальністю,
    бо вона застигла на місці.
    Старі привиди встають із могил,
    бо їхній час ніколи
    не закінчувався. Минуле
    стало вічною сучасністю.
    Так вгрузаєш у багно,
    як у мертвотні теорії,
    у віджилі уявлення,
    кліше, стереотипи.
    Багно розповзається, мов ризома,
    як вічна пастка буття.
    Ти йдеш непрохідною дорогою,
    як постмодерною реальністю,
    як вічними викликами
    і нерозв'язними питаннями.
    Звернути нікуди не можна.
    Ризома розпадається.
    Кросворд потрапив у колапсоїд.
    У провінції можна відпочити
    від цивілізації, від безумної
    гонитви мегаполісу,
    але ж цивілізація вдарить тебе
    тупим вістрям клинка,
    коли ти цього зовсім не очікував.
    Провінція розлита по лицях,
    вони різні, але зливаються в одне.
    І часто це обличчя - безликість
    або застигла стандартна маска.
    Так важко знайти омріяні
    чисті душі, тому що вони
    укриті мулом. І все-таки
    особистість може зрости
    у провінції з її захланністю,
    пригніченням індивідуальності
    і культом сірої маси.
    Вона зростає всупереч
    жорстким звірячим законам.
    І де їй зростати,
    як не в середовищі,
    яке чинить опір?
    І особистість, укрита сміттям
    і зарита в землю,
    все-таки не здається.
    Її вже стратили
    і майже поховали, але вона
    вистромлює із землі кулак.
    І творчі пориви
    не зітліють під стогами
    соломи. Фашизм сірої маси
    не всевладний. Диктатура
    посередності повинна бути
    подолана. Кримінальні люмпени
    не будуть правити бал.
    А я, укритий листям,
    все-таки не здаюсь ночі,
    не здаюсь болоту.

    21 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (9)


  17. Борис Костиря - [ 2025.09.14 21:23 ]
    Розпад
    Я хочу поринути в розпад.
    Лише в розпаді
    я стану неабияк цілісносним.
    Я хочу вести аморальний
    спосіб життя. І тоді
    мені відкриється нова мораль.
    Ставши ізгоєм, буду
    новим пророком.
    Ставши німим, буду
    новим Ціцероном
    і надихатиму маси.
    Упавши на саме дно,
    стану по-справжньому
    незалежним і вільним.
    Поразки будуть перемогами,
    а перемоги - поразками.
    Де грань між безумством
    і новим мисленням?
    І новий ковчег віднесе тебе
    до нового пізнання.

    20 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: