Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…

Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
на інших тоді нас…ти.

А потім, як боксерські груші,
лупцює всі «чорні душі»!
Про колір своєї душі
мовчить…
Запитаю у ШІ.

P.S.
Між іншим, «Записки дяді Жори» ніхто не вилучає.
Можливо, й у цього жартівливого вірша є шанс на життя…

2026 рік

Попивав сивуху зо червоним перцем
(Ох, мені погано – принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбалета тамаді у серце.

Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.

Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
І сотворить ненависті ясу.

Лише пустир оголений, сталевий
Залишився від них, як долі знак.
Всі спалені і зрубані дерева
Прокляття прокричать, немов Спартак.

1 жовтня 2025

Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.

Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Щодня, щоночі, щодоби.

Себе, єдиного, кохай,
Хай падає каміння з неба,
Тобі суперників не треба -
Собі любов свою віддай.

Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.

Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Весна іде – весні дорогу.

.уйло лишається .уйлом
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.

***
А піймані наразі на м’якині
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.

***
А європейці мовою Езопа
шепочуть, прикриваючи уста,
що наша ОПа
майже-що Європа,
але у вимірі – один до ста.

***
А інде чути весняні акорди
і, ніби, не далеко до мети,
та зеле-боти
висувають морди,
з якими жах на вибори іти.

***
А душі героїчні ще не вічні
і особливо там, де йдуть бої,
та пересічні
і до них дотичні
при корупційній владі – нічиї.

***
А людям невтямки, що угорі
одні й ті самі відьмаки у ступі
і не поводирі,
а упирі
єднають різні нації до купи.

***
А все, що нас оточує: рябе,
лихе, глухе... і тихше, й голосніше –
усе цабе,
що чує лиш себе
і не стає при цьому розумніше.

Конотація
А зрада ще підігрує орді
і забуває вояків «Да Вінчі»
напрошується явно на довічне,
а це уже не вила по воді
і при лихій біді
вона тоді
удавиться сама судами Лінча.

02/26

***
А воїни не одинокі в полі
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.

***
А демократій остається купка
північноатлантичної осі...
на фоні путьки
явного придурка
диктатори розумні майже всі.

***
А ми як піонери всі готові
явити свій національний дух...
вожаті іванови
і петрови
дарма готують локшину для вух.

***
А морди лиць лікують ескулапи.
Ніхто не заперечує, що це
і пика трампа,
а точніше мавпи,
що має респектабельне лице.

***
А людям невтямки, що угорі
одні й ті самі відьмаки у ступі
і не поводирі,
а упирі
єднають різні нації до купи.

***
А речі, що означені словами
як імена... ну, типу, пер*уни –
то це(між нами)
уперед ногами
реліквії сучасної війни.

Денотація
А голоси диявола во плоті –
це популярні теле-брехуни;
московією найняті вони
як рупори війни, реклама жовта...
вся ця мерзота
лізе із болота,
оскалюючи ікла сатани.

02.2026©

І
Літературна братія богеми
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.

ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
на поводу смаків козирних дам,
коли усупереч усім смакам
повинні були бути наготові –
не чарувати магією слова,
а управляти мізки землякам,
які наївно, нібито, не знали,
що рептилоїд піде напролом –
на те йому й дороги будували...
.....................................................
Готуйтеся! Всі шаблі наголо! –
віщали за бугром усі канали,
та влада на московію чекала
і пакувала крадене бабло.

ІІІ
Отак і живемо... суцільні будні
у полі дуремарових чудес,
де Буратіно – головний балбес
ОПе від цирку... і аж до полудня,
де єрмаком працює Карабас,
Мальвіну облапошує Мідас,
П’єро читає віршики марудні...
у всіх є меркантильний інтерес
і папа Карло у країні дурнів
очікує на вибори в Радбез.

02/26

Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.

Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвейн.
Хитаю банальності, звичаї, норми, основи.
Несеться історія в трубах замучених вен.

Коли піднімаюсь на ноги, ущент захмелілий,
Хитаючись, йду в невідомість, непізнаність, страх.
Я бачу світанок у тьмі, лише дивом вцілілий.
Кайдани хитаються на заржавілих вітрах.

Я - демон, вигнанець суспільства, злочинець, невільник.
Сирітство моє пропікає планети кору.
Як люди усе перетворюють тільки на торжище, ринок,
Я істину, ніби малятко, удаль заберу.

15 травня 2025

Ї́вґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’я́ного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ї́вдю й кинув до льоху пан То́дорош:
«О-о́сь тобі наша весільна подорож!!!»

29 серпня 1996 р., Київ

О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!

Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.

Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.

Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.

Я тут — «бездушна скотина» — посеред храму слухаю твою молитву.

Вдихнувши запах ладану, завмираю. Чекаю поклону —

І бачу хвости, що підіймають ваші спідниці.

Та не помічають вони зневірених...

У такі храми потрапляють, лише продавши душу.

Кому молитися мені?

Тій, що душу продати не хоче, навіть не побачивши ціни.
2026р

Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!

Він здрить уда́ль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
на так потрібний нам боєприпас?!

Бо нащо він тоді нам дав ту «тищу»,
невже – за дані з банківських карток?..
Що ж, вдячних ніт, ні на землі, ні вище;
і він помститься, дайте тільки строк!

Так, дайте другий строк! Гайда́ до «Дії»:
там вибори відбудуться ось-ось!
Він сто мільйонів «лайків» там нариє –
тоді ми хробачків і наїмось...

(Січень 2026)
а-а-а-а-а-а-а!

Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.

Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
В нього цілувати.

Ви погодьтесь, він сильніш
За Костенко Ліну.
Геніальний кожен вірш
У Пегаса сина.

Руки вгору піднімім,
На коліна вклякнім.
У захопленні німім
Богові подяку

Ми воздаймо, що послав
Із небес високих
Він ПОЕЗІЇ п осла,
Нації пророка.

Треба дати ось тому
(Що не твір - "нетленка")
Ще й за кожен вірш йому
Нобеля й Шевченка.

Бліднуть навіть і вони --
Заздрять на тім світі...
Тра чіпляти ордени,
Розсипати квіти.

І на тілі всім - вінки
З лавру - в центрі, скраю.
Навіть фігові листки
Лаври прикривають.

Хвалить завжди себе сам
Щиро і завзято.
Аж сміються небеса
Й медалі чіпляти

Місця спереду нема.
Що ж робити, люди?!
Та нічого, то дарма --
Ззаду місце буде.

На сідниці ми ясні
Повісим на боці.
Сяють хай тобі й мені
Й Парнаському Доці.

Друзі, станьмо дружно в ряд --
П'яні і тверезі --
В чергу -- цілувати в зад --
Велетня поезій.


...Отака благая вість
Прийшла у лікарню.
У палаті номер шість
Святкують шикарно.

23 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

***
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.

***
А знання, наука та освіта
втратили позиції свої.
Управляє світом
не еліта,
а злочинні виродки її.

***
А люди переконані у тому,
що світ рятує неземна краса.
Це аксіома,
хоч і невідомо,
кому і що диктують небеса .

***
А гучні заяви та істерики
ширяться кур’єрами кремля,
ніби, ізотерики
Америки
знають, куди котиться Земля.

***
А коли мине руде, зелене
й голомозе, то й війна мине,
шоуменів
поженуть зі сцени
і земля полегшено зітхне.

***
А ті, що прислуговують скотині,
не визнають ніякої вини,
але повільно,
навіть, божевільні
до тями прийдуть протягом війни.

Будущина
А Капітолій окупують мавпи,
Гренландію, мабуть, якісь сатрапи,
а Банкову – комедіанти зе,
куди кацапи
засувають лапи
пузатої рудої шимпанзе.

01/26

Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.

Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
До скроні важкий пістолет.

Тому не пишу я сонети,
І це - мій великий гріх,
Я б написав їх з десяток,
Якби я писати їх міг.

А я їх не можу писати,
На них в мене не стоїть,
Хоч, може, колись і встане,-
Будьласонька, потерпіть.

Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.

Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
В критиці ж бо - дока.

Дока, дока, доканаю
Слова простирадлом,
Доведу її до краю,
Або ж буду падлом.

Горе-критик - мені кажуть!
Дайте краще спокій,
А то буде, кодло враже,
Ще й око за око.

Я закоканий в Тетяну,
Гімна їй співаю,
А для інших ні, не стану -
Гімна розкидаю.

Я -- актор багатоликий --
Як гальюн, глибокий.
Думки я гігант великий --
Дока гімноокий.

21 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.

Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
Мабуть, як і я, согрішив дох...

Холодна-аж чорна вода Ахеронта...
Я так і не зміг побувати в Торонто!
Так жаль мені свого земного життя,
Пливу Ахеронтом кудись в небуття...

Я так і не встиг скуштувати лангуста,
Не встиг ознайомитись з прозою Пруста.
Не був у Лос-Анжелесі і в Сан-Франциско,
Пливу Ахеронтом. Кінець мій вже близько.

А що там в кінці? А чи пекло, чи Рай?
Спитать нема в кого. Хоч в човна питай.
А човен мій тихий, а човен мовчить,
Та й пізно питати: вже фініш за мить.

Нарешті з'явилося світло в кінці,
Заграли відбиті стократ промінці.
На радощах ми обнялися з сусідом:
Ми в Умані, брат, а не в царстві Аіда!

Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.

В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Є надталановиті!

Що не вірш – то діамант
В короні укрсучліту.
(А також прозу я пишу,
Теж надталановиту!)

З ніг до голови я весь-
Суцільні таланти,
Навіть клякси, що я ставлю,-
І ті бриліанти!

Зацініть:я написав
Віночки сонетів,
Та таких,як я, у світі
Нема більш поетів!

В книзі Ґіннеса мені
Буде надто тісно,
Так що вносити мене
В ту книгу запізно!

Правда, є одна ідея,
Її – nota bene:
Оту книгу Ґіннеса
Треба внести в мене.

Бо я ж один такий поет
На цілій планеті!
Я– Poeto Sapiens,
А всі решта – йєті.

Але є в моїм житті
І прикрі моменти:
Не дають мені спокою
Кляті конкуренти!

Вони сміють роззявляти
Поганого рота,
Критикують мої вірші,-
Хіба ж не сволота?

Заздрять, заздрять всі мені,
І справа, і зліва!
Та ж і як мені не заздрить?
Я ж такий красівий?!

Живу я, мов серед вовків,
О Боже ж мій, Боже!
Мені б за вредність молока
Чи хоч би морожене…

Ярослав Чорногуз

КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!

У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.

Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Мов крик німотного одчаю,

Що переповнював ущерть,
І душу випікав од болю.
І вже, здавалось, хижа смерть
За цю розлуку - вирок долі.

Без тебе білий світ зчорнів,
В безодню кинув підземелля.
А ти всміхнулася мені
Ясних очей сяйливим хмелем.

І я воскрес у мить святу,
Від того - з піднебесся - знаку,
Кохання, Боже, порятуй!!!
Найвищу склав тобі подяку!

11 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

дружня гумореска Олександра Сушка

Рятувальник

У день Подяки стрівся Вій,
Підняв з очей кошлаті вії
І каже: - Гей, поете! Стій!
Давай скубнем з Пегаса пір'я

І пахітосочку одну
На двох воскуримо поважно.
Не стій стовпом! Хутчій! Анум,
Лови, не гайся, шкапу вражу!

Я ж від перестраху тремчу,
Не маю сил гукнути "Пробі!"
А кінь під пахву суне чуб,
Аби чухнув його по лобі.

Шкапину відганяю геть,
Шепчу: - Лети, лети на волю!
І вже здавалось, люта смерть
За цю розлуку - вирок долі.

Ще б мить - і взяв ножа до рук,
Але Пегас як із турелі
Влупив копитами мару,
Що й луснула б гранітна скеля.

Розбатував ще теплий труп,
З кісток обдер хутенько мнясо.
Шашлик із Вія на парУ
Готую. Віршик - для Пегаса.

12.01.2026р.

Вечір.
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,

Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень
І зима.

Старий Рік.
Томатний сік.
Зимний вітер.
Джин Біфітер.

Ось нарешті
Цей момент:
На екрані
Президент.

Обнадіює
Людей.
Каже: буде все
Окей!

Каже:
Ворогу капут!-
Випиваєм
Хором брют.

Починаємо
Гуляти.
Налягаєм
На салати.

Шуба. Олів'є. Мімоза.
Коньяку ударна доза.

Сало. Шинка. Ковбаса.
Скумбрія. Лосось. Хамса.

Шпроти. Каперси. Маслини.
Традиційні мандарини.

Зміна посуду.
Гаряче.
Пара тостів
За удачу,

За жінок,
За перемогу,
Слава зесеу
І Богу!

Чарка "з перцем".
Огірок.
Хтось ввімкнув
Тяжолий рок!

Дискотека.
Дикі танці.
АББА. Сандра.
Італьянці.

Модерн Токен.
Арабески.
Пугачиха.
Анне Вескі.

Світло вимкнули.
Тривога.
Знову всі
Згадали Бога.

Апельсини. Кальвадос.
Гра у покер. Дід Мороз.

Подарунки.
Вінігрєт.
Несподіваний
Міньєт:

Хтось тебе
Хотів здавна.
Байдуже,
Що в нас війна:

Поки темно,
Поки хміль, -
Перепон нема.
Є ціль.

Час біжить.
Минає свято.
Щоб добру не пропадати-

П'ємо рислінг і тамянку,
Цього в нас добра до ранку...

Тануть в темряві години,
Сон заповнює щілини.

І зника казковість миті,
Хоч столи іще накриті.

Є ікра - така й сяка,
Є салат із буряка,
З м'ясом кручені млинці,
Деруни і голубці!

Світить, блимає ялинка,
Зачекай! Іще б хвилинку
Перебуть в цій атмосфері,
Зачини щільніше двері!


Та - хтось напився.
Хтось блює,
Переївши
Олів'є.

Ранок січня.
Все - з нуля.
Чорна кава
Не вставля.

Шукаю ялинку у березні,
Шукаю шляхи у розлук.
Шукаю на тихому березі
Прадавніх і здавлених мук.

Шукаю я влітку хурделиці,
А взимку - цвітіння й тепла.
Шукаю захованих демонів
У снах, де цвіте ковила.

Шукаю я сенсу в безглуздості,
Шукаю безглуздя в словах.
Шукаю я вічної мудрості
В шинку, як поранений птах.

Шукаю порядність у циніках
І спитих, продажних повій.
Шукаю надії у цінностях,
Які не знесе буревій.

26 березня 2025

Не всі поети
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.

Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
А ти любиш котлети.

Хтось ходить в оперу,
Хтось – в оперету,
Хтось їде в Канів,
А хтось канув в Лету.

Не всім офіцерам
Дають пістолети,
Не кожен бухгалтер
Складає бюджети.

Той крутить сальто,
А той- піруети,
Той наклав у штани,
А той- наклав вето.

Таке вже траплялось
На цім білім світі:
Той любив Клеопатру,
А той – Нефертіті.

Хтось пише пейзажі,
Хтось пише портрети,
Хтось робить мінєт,
Хтось карбує монети.

Хтось ходить в гальюн,
А хтось до кльозету.
Хтось пише сонати,
Хтось пише сонети.

31.12.2025

Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.

Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.

Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.

Солов'яненко в роботі --
Любий більш, ніж Паваротті.

А Шевченко наш Тарас -
Це для мене вищий клас.

За Бодлера і Шекспіра
Й за Бориса теж Костирю.

В нього славне реноме
В віршах він - ні бе, ні ме.

Начитався Сен-Жон Перса -
Бідний стилос його стерся.

Вже він Мілоша читає --
В мізках -- тарганисьок зграя.

Полонив його Сеферіс -
У дурдом відкрились двері.

Начитався Елліота,
Схожим став на ідіота.

Захопив його Елітіс,
Опинивсь для буйних в кліті.

Алейсанде взяв Монтале --
Пиха раптом обуяла.

Паунд - це остання крапля -
Ходить гордо, ніби чапля.

Іносранщину шанує,
А своє забув він всує.

Вже Шевченківки замало,
Треба Нобеля щоб дали.

Ой дали той лік щосили
Щоб не втрапив до могили.

МодУрністу, авангаду,
Помагали дуже радо.

З семи відер аж клістиря -
Хай живе віршар Костиря!

28 грудня 7533 р. (ВІд Трипілля) (2025)

У мене все добре, ну просто чудово:
Вже запахи хвої гуляють по дому,
На вікнах сніжинки, за вікнами зимно,
І кішка у кріслі, і чашка красива.

Стабільна робота, заняття у залі,
А донька складає останній екзамен,
І світло, буває, подовгу не гасне.
У мене все добре, у мене все класно.

У мене все файно, святково і мило,
Шахеди літають здебільшого мимо,
Ну максимум, може, в сусідній будинок,
А так все спокійно і тихо на диво.

У мене все добре в поточнім моменті,
Якщо не збирати докупи фрагменти,
Думки не пускати за межі вітальні.
У мене все добре. Все ок, все нормально.

***
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.

***
А бути дурнями відомими
готові й дами... не одні мужі,
не сповна розуму,
по своєму
толкують хиби власні і чужі.

***
А дещо у народу на слуху –
у чорта й біса миру не буває
і вевеху
у позі вивиху
своїм аґентам роги наставляє.

***
А у Європі є ще поторочі,
що потурають бравій маячні,
хоча й «охочі»
опускають очі
рішуче від піару на війні.

***
А не буває гіршого нічого
від того, що в історії було,
і перемогу
матиме убоге,
туге на ум і збочене пуйло.

***
А на чолі не ставили клейма
відомої кремлю маріонетки,
його нема,
але біля керма
лишаються чорти із табакерки.

Іронія
А деколи ще є кого послати
за кораблем і хай собі гребе
у пекло чи у небо голубе...
та краще упіймати
головате
чудовисько мережі ефесбе.

12/25

цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.

не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
готуватиме форшмак?

тож хочу я собі купити
шубу, чи хоча б пальто,
бо в лапсердаку ходити
на морозі - то не то!

але Роза каже:"Льоня,
ти не торопись нікуди,
от похороним дядю Борю-
і пальто у тебе буде!

дядя Боря хоть із наших,
та в гробу же ж місця мало!
Борю в гроб ложим у шубі,
тобі ж пальто забронювала!"

...правда, Мойшу помічав я
в нашім домі кілька раз,
та форшмак, шо він приносив,
Роза сразу - в унітаз!..

пробирає холод лютий
до кісток, рука німіє!
Одна радість: через тиждень
Ми запалим Ханукію!

стане тепло всім навколо
(ну хто навколо Ханукії)
хай живе в віках славетне
і прекрасне місто Kiev!

По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.

Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
І скупі на поезію люди.

Оскупіла на слово душа,
Затремтіла від Божого суду.
Нікудишній римує віршар,
Ці рядки, що прийшли із нікуди.

14 грудня 7533 р. (Від Трипілля)

***
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.

***
А кін-че-ні корейці згаряча
отримали ляща у тому полі,
де жовта саранча
хотіла калача,
але у зад отримала пуд солі.

***
А вевеху планує всі етапи
не аби-як, а до кінця війни,
граната мавпи
опікає лапи,
та хочеться у рай до сатани.

***
А на війні корейські вояки
їдять собак. Скотина є скотина.
І навпаки –
це ж наші пси, таки,
поїли ціле військо кім-чен-ина.

***
А маячело віддає Сибір
своєму віце-другу сі-дзінь-піну
і премію за мир
отримає упир,
як оживе після ножа у спину.

***
А Дональду Європа не дала
Гренландію й Панаму за подяку.
Навіщо ці бла-бла,
якщо в пуйла
є нічия земля біля Аляски?

Реляція
А в офісі тримає вовкодава
один баран, якого той і з’їсть,
та у Женеві – це заморський гість
і з пагорба удава
інша вава
зганяє на Європі люту злість.

11/25

***
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.

***
А вибір означає за і проти
причини агресивної війни –
корисні ідіоти
і сексоти,
вовки й овечки, бевзі й барани.

***
А клички мафіозі несучасні...
не вистачає чорного кота,
та людям ясно,
що «картина» маслом –
це є портрет зеленого шута.

***
А поріділі неуки-відсотки
побачили, що їм дає кумир:
з одного боку
батога й оброки,
а з іншого дорогу у ясир.

***
А діючі стратеги ще нові,
але старої тактики, по ходу,
гадають на крові
і б’ють по голові
лінивого на візії народу.

***
А ЄеС – це вила по воді,
поки у Європі діє вето.
Скажемо тоді
adieu біді,
як у НАТО виб’ємо ракети.

Пряник
А Нобель майже премію присвоїв
борцю за мир із легкої руки
любителів херні і параної,
але буває інде навпаки,
коли герої
не діди-ковбої,
а на «нулі» бійці і вояки.

11/25

Артур Курдіновський

Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.

А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
Що я хворів, тепер - одужав.

Я не читаю ваш курсив -
За мною більше ви не стежте!
Жорстоку тишу полюбив
І чітко вимовив: "Нарешті!"

Прийняти ваш гучний парад
Душа ошукана не зможе.
Я озираюся назад
І шепочу: "О, Боже... Боже..."

5.11.2025р.

Олександр Сушко

Приходили в моє життя
Друзяки, без трусів і босі.
І добре! Бо брудне взуття
Сліди лишає на підлозі.

Та...бац! Зайшла одна мара
У кирзяках (плювок у душу)!
І каже: - Здрастуйте! Я - граф!
( я ж хворий був, ще не одужав).

За ним слідів липкий курсив
Аж від порогу - й до алькову.
Я подумки загалосив!
Від люті відібрало мову.!

Хоч чемний - не маркіз де Сад,
Для мене гості - челядь Божа...
З розгону копняка під зад
Йому влупив, хоч так негоже.

10.11.2025р.

раз десять авторів
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало

і дев’ять авторів
рукописи післали
один чекав сто днів
а потім озвірів
і от їх вісім стало

тих вісім авторів
рукописи післали
один відмову стрів
умить протверезів
і семеро їх стало

сім бравих авторів
рукописи післали
та видавець збурів
комусь забракло слів
і шестеро їх стало

шестірко авторів
рукописи післали
один бідака впрів
післав редакторів
і п’ятеро їх стало

п’ятірко авторів
рукописи післали
та із п’ятьох голів
одну відсіяв гнів
і четверо їх стало

четвірко авторів
рукописи післали
та видавець крутив:
то хтів то розхотів
і три ж четвірка стало.

всі троє авторів
рукописи післали
один аж п’ять разів
та не буває див
і ось їх двоє стало.

два автори по тім
рукописи післали
один з ним був чужим
домовилися з тим
кого своїм вважали

і ось одненький той
що на коротку ногу
друкується уже
бо кум і протеже
й лічилка не про нього

09.11.25

***
А величний, хоча й не високий,
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.

***
А занозою електорату
є овації комедіанту,
що стає все одно
не героєм кіно,
а занозою електорату.

***
А на зелень міняється мода.
У печалі обранці народу.
Попереду зима...
апетиту нема,
а на зелень міняється мода.

***
А три чверті це дуті відсотки,
що у коміка вірять, допоки
їх багато... то й що?
Ефективні – ніщо,
а три чверті це дуті відсотки.

***
А трибуну довірили хряку,
що на руку лише маніяку
і свині угорі,
бо у Раді кнурі,
а трибуну довірили хряку.

***
А сліди замітає пороша
і тяжка у нуворишів ноша...
і по ходу вони
зав’язали штани,
а сліди замітає пороша.

Оказія
А один полководець новітній –
це двійник упиря з підворітні
і командує хто?
Ну... не кінь у пальто,
а один полководець новітній.

11/25

Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Страшний Удав стискає кільця.
Зібралися і бачать звіри –
У порятунок тане віра.
Лелеці сил бракує в тільці,
Та чинить опір, б'є на сполох!
Відомо, що удав – підступний,
Що вже міркує – хто наступний?
В очах ховає хижий сполох!
А як поводяться присутні?
Є серед них і небайдужі,
Є навіть за удава дужі:
Кабан, ведмідь і лев могутній.
Одні підказують “завмерти!”
А інші “відбиватись дзьобом!”
А в когось стукотіли дробом
Щелепи, з наміром пожерти.
Кричали гучно: «Всій спільноті
Тут треба все обміркувати!»
Як виглядали результати?
– Як жаби квакають в болоті.
Що ж скаже Лев, як самий сильний?
До того ж він змінив старого,
Всі зуби випали в якого,
І стан був в край незадовільний!
В нового ж он і морда грізна,
І кігті гострі є, напевно.
Очами блискав недаремно,
Він зараз втрутиться. Залізно!
Та міркував інакше лідер –
“Хоч залишилось пів-лелеки,
Не битиму з удавом глеки,
Законсервую я цей трилер!
Усіх лякатиму удавом.
Небезкоштовно, недаремно.
Так бути лідером приємно,
Всі житимуть з новим уставом.
Я нароблю у лісі зміни,
Ще й відхоплю в лелеки пір'я!”

Хоч це й вершина лицемір'я,
Чого чекати від тварини?

19.02.2025р.

Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.

Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
І стогне без джерел душа німа.

Вона поїхала до борзого коханця,
До бидляка, який стискає так,
Мов демон, до безумного зухвальця,
Що перемеле душу, як тартак.

2 липня 2024

Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Потемніло фальшиве золото.
Почуття – бутафорські витівки.
Ніби ваза, але розколота.
Чи коштовне вино без витримки.
Сутенер її, нею обраний,
У самого себе закоханий,
Демонструє незвичні оберти,
Пропонує її за долари.
Втім, Америка мовчки дивиться,
Безсоромно хитає стегнами
Перед тими, хто вже на милицях,
Не засмучуючись полеглими.

5.10.2025р.

Що кардіолог, що нарколог: за консультацію – від 800!
І хоч війна гримить навколо, щури з’єднались в клан мерзот.
Купили клятву Гіппократа, себе за долар продали.
Мала щурам отим зарплата, щоб до Європи у тили
втекти - їм треба вже не гривні, а долари – від вісімсот! –
А то і більше… різні рівні сягають здирництва висот…

Щурами є і казнокради, майстри корупції, ділки,
і гниди, що у кріслах Ради засіли майже на віки…

Я вже казати мав нагоду про те, а звідки всі вони:
не з українського народу, бо українці на війні.
Вже котрий рік народ у битві, останнє фронту оддає.
Щури ті – не народу витвір, а тих, що над народом є.
І казнокрад – то витвір влади, яка далеко не свята.
Тій владі треба казнокради, а казнокрадам – влада та.

Квітень 2025

***
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються во́вки
і одинадцять – виють барани.

***
А після європейського фуршету
нема чого боятися русні.
Окрім самої смерті
тільки черті
кремля і капітолію страшні.

***
А вельзевула, нібито, немає
і якось забувається, чого
у нашім краї
гадина із раю
сьогодні точна копія його.

***
А кацапня ще по усій землі
на щире слово лютим вовком виє...
рішили москалі,
що у кремлі –
засушений оригінал батия.

***
А свинтуса улещує боро́в
кривавою доріжкою... в натурі
агент Краснов
дурниці намолов,
але не визнає своєї дурі.

***
А годованці ситої Європи
по суті – п’яте колесо, гальмо
для автостопу,
заки остолопи
самі собі намилюють ярмо.

Однією тезою
А московіти все заборонили,
що у цивілізацію веде –
освіту, і культуру, і людей,
які самі історію творили,
долаючи свою нечисту силу
і очужілу маячню ідей.

09.2025

Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Усю повноту каяття.

Та розум згасити не здатні
Всі пекла потуги страшні.
Впаде переможений зрадник
На полі в палкій боротьбі.

Кулак підійматиме розум
З руїн, із уламків цеглин.
Він здатен розширити розмах
З кутка до вселенських вершин.

Отрута для тіла і духу
Відступить, як військо німе.
Лише для чутливого слуху
Безодня відкриє себе.

29 листопада 2023

У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.

Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Куди впадуть незлічені роки.

Ця посмішка - завершення процесу,
Округлість долі, кпини небуття.
Як вияви фатального ексцесу,
Це буде крапка в сяйві каяття.

27 серпня 2022

Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.

Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
І зникне в снігах, як жебрак.

Торкнеться цей сонячний промінь
Рамен, як невинне дитя,
Роменом дихнувши в долоні
Для радощів і каяття.

16 вересня 2023

Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал

Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Освячену космосом суть.

І крапля червона упала
На білий священний папір,
Немов на небес покривало,
Позначивши жертвою твір.

30 липня 2023

Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.
Небесний меч, як невблаганний вирок.

Цей плід червивий, немічний, гнилий.
У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
Ти у садку, знесилений, сумний,
Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

24 липня 2023

У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Жени її подалі геть.
Вона підступна, ніби смерть.

Немов змія, повзе в траві.
Її бенкет лиш на крові.

Вона сама прийде, як тать,
Калічити і убивать.

Її обличчя у рубцях.
Там промінь істини зачах.

11 липня 2023

***
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.
Осел, козел і мавпа ждуть, аби
як алілуя,
залунали всує
мелодії воєнної доби.

***
А діячі і явні, і підпільні
шукають дивіденди на війні,
де меркантильні
інтереси спільні –
взаємодопомога брехунів.

***
А влада є заручницею честі,
та знає і видюще, і сліпе:
що́ – проти шерсті,
те не чують черті
на пагорбі, в болоті і в опе.

***
А українці на своїй землі
відстоюють національну пам’ять,
та і в селі
існують москалі,
що мовити місцевою не тямлять.

***
А уряд порятунку замінили,
але без опозиції, а так –
дешеве мило
на мішок і шило...
окремо теліпається єрмак.

Резюме
А на терорі багатіють штати.
На Нобеля іде великий шут –
диригувати
має пелехатий,
та диригує шутий шалапут.

07.2025

Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шукать рятівний амулет,
Аби вийти із нього в погожу долину.

Місто-привид як наслідок лютих боїв,
Де зійшлись дві армади, страшні і нещадні.
А тепер тут панує лиш сон кураїв,
Лиш руїни споруд у молитві нещасній.

5 червня 2023

Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Що із лайна черпає хист.

Світ огортає «русскій» дух –
Лайна смердючого сопух.

Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Палаючого розуму, що ночі
Спалив для праведних палких дерзань,
Пожертвувавши маревом бажань.

Цей текст згубився на полях просторів
Комп'ютерних чи, радше, бісівських.
Рукопис не горить, а тоне в морі
Новітніх технологій нищівних,
Які змішали доброту і гріх.

6 квітня 2023

вид людини – фейсбучанин
соцмережевий прочанин
він щодня іде на прощу
до святинь «рекламні мощі»

від світання до смеркання
від смеркання до світання
йде прочанин кроком-махом
віртуальним битим шляхом

а з боків летять анонси
шанси-манси-і прононси
селфі-котики-троянди
і усякі пропаганди

під час прощ ходак завзятий
мусить добре пильнувати
щоб нараз не дати маху
і не збитися зі шляху

як зіб’ється – все! пропащий!
вмить ковтнуть дискусій хащі
ліві праві тролі боти
і срачів коловороти

тож мережевий прочанин
гомо нетофейсбучанин
мусить добре пильнувати
щоби дров не наламати

досить тріски або стружки
як пронири-журналюжки
мов круки поналітають
і під хай в лайні скупають

скільки потім треба сили
щоб за ґрант ще й не втопили
бо реально мало люду
що відчистився від бруду

шлях важким буває – прецінь
вкупі весело ідеться
цукром хрещеним прочанам
нетзалежним фейсбучанам

16 квітня - День народження легендарного актора і режисера, автора, зокрема, знаменитої стрічки «Великий диктатор» - нищівної сатири на нацизм і на особисто Гітлера.


З вечора і до ранку
диктатор збирає гармати,
бомби, потужні танки -
вбивати!

Та схоплюється уві сні,
аж змахує холодні краплі,
бо чує зневажливий сміх -
над ним стібається Чарлі…

2025 рік