Лютує дикий ураган
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.

Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
У демонічній змові.

Цей вітер, певно, принесе
Майбутнє страхітливе,
Коли побачить у пенсне
Вулкани, гради й зливи.

Ніщо не спинить ураган.
Благання, крики, сльози
Зібрались у вогні поган
Під натиском загрози.

Небесний меч не розсіче
Стихію див і таїн.
Торкається землі мечем
Лиш навіжений Каїн.

3 січня 2026

Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.

Лайдак шукає те, чого нема,
В санскриті вулиць, літерах дороги.
Його чекають ґрати і тюрма
Без порятунку, віри й перемоги.
Так чоловік самотність обійма
І оббиває вічності пороги.

А сніг мете утрачені листи,
В обличчя хлище спогади забуті.
У нападі пориву й суєти
Людина бачить лиш набряклі будні.
Біжать урозтіч злякані коти.
Пророка на дорозі вже не буде.

3 січня 2026

There is the scent of lungwort
among the forget-me-nots,
in that I —
my scattered, austere reason —
am the root of the Not-One,
concealing the hinge of the split
toward what was
and what will be. A pillar.

2026

Часову, на великої вежі,—
крути машиніст, карусель,
та вправляйся в рахунках.
Я тобі відповім,
що не дуже промовистий,
та й немає запасів у схронах моїх.
Що живу на Землі
біля кам'яних стін,
і роками не бачу вогню.
Та якщо він палає,
то з'являється тінь —
подивись, як танцює вона.

2023

Порину в сон чудовий і величний
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.

Нарешті висплюсь після злої битви,
Здолавши лютість вовка і змії.
Історія із мамонтовим бивнем
Нарешті відпочине на землі.
Та спокою не буде навіть близько.
Прозріння прийде в праведні краї.

Цей бій точитиметься у людині,
Нещадний, непохитний і святий.
Коли гряде рокована година,
Настане смерч важкий і вогняний.
І ляже попіл на покоси днини.
Спочине дим невтомний польовий.

31 грудня 2025

Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.

Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдиний і по праву незабутній.

Протоптую стежину у серцях,
Болючу, навіжену, первозданну.
Допоки пломінь духу не зачах,
Народжується неповторна панна.

Протоптую стежину у морях.
Іду водою в далі невідомі.
Пізнаю душу у чужих краях,
Де грають тіні світлі і зникомі.

31 грудня 2025

Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
Крупи в обличчя падають нестримно,
Пронизуючи пори і думки.
Пробуджуються невловимі рими,
Як зранені у полі вояки.
Мене штовхає щось несамовито
В обличчя снігу, в містику зими.
Народжуються істини, сповиті
Дбайливим снігом, добрими людьми.

28 грудня 2025

Світ учить тих....,-хто слухати уміє,
Хто розуміє-усвідомлює життя,
І за поступок свій ніде не червоніє,
А так живе,як совість намовля.

Сьогодні тяжко досить зрозуміти,
Де правда ходить,ну а де брехня,
Сьогодні жити!!!,---так то треба вміти,
Аби Людиною залишитись щодня!!

Бо нині зовнішність важлива від розУму,
Весілля головніше ніж любов,
І =матерІ= в шкіряних міні-сукнях,
Дочкам про скромність кажуть знов і знов.

А за столом синів =повчає= тато,
Розказує про честь, пролиту кров,
І спорожняючи один- за-другим,
В стакан все підливає знов і знов.

Розумний вигляд, ше нічо не значить,
Якшо душа =купається= в гріхах,
І лищ Господь нам все ото пробачить,
Якщо в житті обрали ми той вірний шлях!!!

31.03.2025.s.v.r