Створюють світ між собою,
Душі
Прагнуть єднання у тиші,
Подих
З’єднує такт в один порух,
Тнок -
Лід у гарячих руках тане...

Я і північ .І з нами тиша.
Ці незвично безмовні ночі
Журно просяться у вікно.
Знову жду- ти мені напишеш
Що мене цілувати хочеш,
Я для тебе- хмільне вино.

Знов проснусь на твоїй подушці,

Домовина – не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще артефакт для археолога
про епоху, в яку
небіжчику довелося жить.
Хрещеним був я в дитинстві,
а гріхи відмолюю і захисту
для себе і родини прошу

Деревина має свою душу,
яка прихована
і не піддається
на вмовляння.
Спробуй її розбудити,
відшукати.
Вона дається не кожному.
Душа деревини

Верховодити мною не треба,
бо сама обираю кому
зоряницю дістати із неба,
чи тобі, а чи, може, йому.

Я сама вирішаю як бути,
з ким провести цю зоряну ніч —
зняти сукню, чи скинути пута —

Розповідь Одіссея: Кикони. Лотофаги. Циклоп)

1.
– Добре, усе вам повідаю...
Слухайте ж, добрі феаки:
в мандри я гнаний планидою;
звусь Одіссеєм з Ітаки.

Пити фреш золотий надвечір'я,
не відводити очі від вікон,
не торкати чужого очіпка,
а гойдати фіраночку вітром,
і вдихати кохання крізь відстань.
Дочекатись приходу чаклунки,
що розкриє досяжності віко,
Й дарувати їй серця цілунки.-

ЦЕЙ СВІТ

Цей світ складається зі слів,
Бездумно кинутих на вітер.
Похмурих днів, холодних злив,
Друкованих безликих літер.

Цей світ складається з людей,

Півень щосил кукурікнув,
Різко хитнувши хвостом, –
І заяскравілись вікна
Вмить позолоченим склом.
Скрипають двері й дійниці
Дзенькають всюди в імлі, –
Довго ніколи не спиться
Трудівникам у селі…

Небо снігом торішнім
землю не вкриє ніяк.
Боже, прости нас грішних,
зішли свій єдиний знак.
Твердь небесну грімниця
розріже…
Вперед. Лети!
Б’є набатом дзвіниця

Пошматували мої ночі
червоні очі навісні,
а серце птахою тріпоче
і пам’ять потайки бурмоче,
і не радіється мені…

В імлі земної коловерті
усе являються у сні

Старий домашній виноград
торкається до тебе
терпким смаком.
Ти відчуваєш у ньому
живу плоть глибин землі.
Цей дикий виноград
для тебе дорожчий
за вишукані сорти.

День 33-й. Перебування у феаків)

1.
Ледве прокинувшись, славайсу,
вже Алкіной на кебеті
має... Ні, зовсім не каверзу!
Він – цінувальник бенкетів.

Чомусь так боляче зробилось,
Що мимоволі входжу в раж, –
Непоказну одвічно щирість
Затьмила знову пишна фальш.
Учора правда зачаїлась
По закутках холопських душ,
Звідкіль дивилася несміло,
Як фальш громадиться чимдуж.

Дівчинка й хлопчик, граються разом & жодної тут риторики. Неминучий джінґлбелз на мить, ледь віддалік, за кадром. В цей раз без вокалів, із тонким аранжуванням скрипочками й віолончелями, неначе сам герр Моцарт пойнявся оце неминучістю та у власний смак р

Дух і плоть борються,
як двоє немічних старців.
Вони шмагають один одного
батогами і стікають кров'ю.
Вони обидва спрофановані
і скомпрометовані.
Вони нагадують лицарів
із героїчним минулим