Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.

Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.

C'tait longtemps quand je suis ne.
Est-ce que c'est toi,
Mon roi?
Ne touche pas mon me, l'ami,
Avec les doigts de tes.
Attends.
Regarde.
Sois silencieux.

Під завалом стеляться недолі
По ефіру стелиться печаль…
Повернули хлопців із неволі…
М’ясорубить… м’ясоруб… На жаль
Третя вже неспокою річниця…
Всоте вже розхристаний… Не сплю.
Ну а що як тільки все це сниться?
Тут же звідкілясь почулось: — Сплюнь…

Співали колискову цвіркуни.
Дзвеніло в травах їхнє стоголосся.
Й допоки не змочили струн у росах,
Їх галасу ніхто не зупинив.

Цвірчали так, що хвилю голосну
Заплескувало у вікно відкрите,
Бо дружнім хором проводжали літо,

Листком осиновим тремтіло
і вигиналося змією
твоє в'юнке, красиве тіло
в момент заласся апогею,
манили персів вишні стиглі,
пахтіли ароматом коси…
очима блимнути не встигли,
а вже нас пригорнула осінь.

Мені докоряє минуле
За лінощі часті тоді,
Коли молодий здоровуля
Не втомлював душу в труді.
Мене звинувачує совість
І докір постійно гризе
За те, що свою безгрошовість
Посіяв на поле чуже.

Танцює чергова весна,
Зелена, ніжна, запашна.
Сьогодні бачив я з вікна
Яскраві квіти.
Летять світанки молоді...
Усе найкраще у житті
Давно прожите.

Дивися, кохана, он там вже немає берега,
Немає морського повітря, ні віддиху хвиль,
Там самотній маяк обступили зелені дерева,
І у ніч він без світла, намарно у полі стоїть.
Я подам тобі руку — ходімо нагору поглянути,
Як далеко вдивляється вежа цьо

Із Юза Алешковського

Радію я (так само, як природа),
хильнувши в товаристві двох бурмил:
Цей день люблю, як День оленевода
чи свято наших грізних Збройних сил.

Фарбують яйця десь у різний колір,

Ти мрію здійснюєш,
Продовжуй, говори.
Ти - келих моїх спраг,
Наповнений напоєм,
І страшно так і млосно із тобою.
У грі заграв
Кохаються світи.

Чорні ворони! Чари зронені,
на біду мені уготовані.
Чорні ворони і гіркі сніги,
аж за обрії круговерть юги.

Не спинитися – на семи вітрах!
Не відкритися - душі на ножах!
Не знайти тепла, усміху судьби,

…Розбігся раптом і взлетів!
А що лишалося робити,
Коли тебе із твоїх слів,
Будь хто силкується убити?
А так летиш, нові світи
Себе не треба умовляти:
Не тим, не там комусь світив
Кому коли лягати спати…

Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Бодай відсотком стать

Допоки ти шукаєш своє небо,
Дерева встигнуть вирости крізь тебе.
Дивися – вже зсередини ростуть!
а раптом небо не вгорі, а тут?..

24.07.24

Голову занурив у пісок.
Пролітають небом дельтаплани.
А мені, то що? Ніштяк. Нірвана.
Яблучко затирав їжачок,
білочка гризе горіх на гілці,
під дубком пиячать русофільці
«три сокири» ділячи на двох,
заїдок прекрасний – затхла кілька…

Зірчастою вуаллю небо вкрила ніч,
І скибка місячна висіла смачно.
Лягло розпущене волосся аж до пліч,
А він палав вогнем від нетерплячки.

Дививсь на фотографію і цілував
Думками пристрастно її принади.
Вона далеко сяяла межи заграв,