Не мовчи коли тобі болить,
У солодку не веди оману.
Я для тебе розтривожу світ,
Хай спішить на поклик полум'яний.

Нас усіх залучено до гри
Де найкращих не минають кризи.
Легше разом під розгул вітрів
На ковзкій утриматися кризі.

Як не бийся, скільки не працюй,
Статки наші як старечий клунок.
Так, завжди бракує гаманцю
Срібняками годувати шлунок.

Ми осінні, здібні до борні
Хоч воюєм голими руками,
Тож, якщо болить, скажи мені
Скористайся дружніми зв'язками.

Бодай не знати кайданів рабських,
Замовних посмішок на парадах.
Ми і сьогодні на чверть радянські,
Халявній гречці безтямно раді.

Яким потворним буває братство!
І чим смердить ахінеї буйство?
«Союз свободних…». Читай «кріпацтво» –
Коктейль величности і холуйства.

Модель, де символи – кіт і миші,
А не затверджені серп і молот.
Усі там рівні, та є рівніший,
М’ясцем дрібноти тамує голод.

Гребе – як власне, дає – по квотах:
Кому – мізерність, кому – величність.
Десятиліттями в анекдотах
Свою шукали ми ідентичність.

Якби майдани нас не навчили
Пиху збивати, вінці, корони.
Та он же, бачиш, на гребні хвилі
Пливе оте, що в воді не тоне.

По закутках вовтузня і тупіт,
Сичання підле «одноязичних».
Оті за право лизати дупу
Штовхають нас у союз в’язничний.

Хай совість нам віддає накази
І гідність наша – без них не можна.
Країна ми, чи оптова база,
Де нас купують ділки вельможні?

01 лютого 2018 року.

…а я втішатиму.
Аби ж!
Якщо навколо люди, люди…
Концерт, таксі…
Ти в ніч летиш.
Коли? Коли ж нагода буде
солоність сліз твоїх на грудях
відчути нервами?
Облиш,
не підпускай
журбу і сум,
та не ятри пекуче жало.
Хіба скрутніше не бувало?
Та знов сміялось і співало
дівча,
натомлене від дум.
Бо день для сліз,
А ніч – для снів –
невидиме, цілюще зілля.
Я втішити тебе хотів.
Я! Втішити! Тебе! Хотів!
Під час невинного дозвілля.

01.06. 2017

Сльози душать - пам'яті журба...
Та костюмно виряджене пузо:
Свинорилий депутат Шурма
Не підняв над кріслом свій огузок.

Не подужав? Ноги підвели?
Чи копчена, ожиріла совість?
А мільйони в землю залягли,
Тут - один "не в курсі", а натомість

За таке не садять у тюрму
Лиш плюють у безсоромне рило.
Хто ж голосував за цю шурму -
Родича помийного барила?

29 листопада 2015 року

Ти кричав: "Піднімемось з колін!",
Опустившись поспіхом на лікті.
Хвойдою повівся сучий син:
Ні мужик, ні баба - фіфті-фіфті.

Сталось те, що вкрай дивує нас:
Випавши із виміру і часу,
На єдинім просторі дамбас
Не ужився з трударем-Донбасом.

І герой, і зрадник водночас,
Мікс аристократа і повії.
То чиєї армії спецназ
Вилікує цю шизофренію?

З ким же ти безсовісно приліг?
Вибір, м'яко кажучи, немудрий.
Вже й буряти мостяться між ніг,
Попрактикувати камасутру.

19.11.2015 рік

Вскач пориви підганяють,
Скручуючи в кому.
Я калорії втрачаю
На вітру такому.

Друзі деякі щоразу
Кличуть моржувати.
Я би зміг, але наразі
Хочеться у хату.

Зараз ніженьки напарю,
Ковдрою накрию:
Я з дружиною напару
До весни котію.

14 листопада 2015 року

Люд
чоловічо-жіночої статі
З вороху
штучних проблем і природніх
Косить очима
на вас - депутатів,
Обраних нами,
а значить - народних.


Безліч питань,
крім Донбасу і Криму,
Люди довірили
вашій турботі.
Є депутати!...
Та тільки між ними
Є дуподяді
і є дупотьоті.

11.11.2015 року

Якщо побачу, розповім
Про найчарівніше з полотен
Із тих, що написати годен
Хіба лиш Ангел в світі сім.
Щасливі люди - сотні сотень
І досконалість над усім.

Земля омріяна, жадана,
Вона на радість Богом дана.


Якщо почую, роскажу
Слова куплетів мелодійних
Про силу вірних і надійних;
Країну вільну, не чужу,
Про братолюбство богобійних
І несплюндровану межу,

Яку не переступить кривда, -
Із краю в край такою брів би.


Якщо зустріну, розповім
Усім про справжнюю людину,
Що в скруту чи лиху годину
Готова жертвувати всім,
Яка останню копійчину
Кладе, рятуючи наш дім,

Життя рятуючи і правду, -
Таку в союзники обрав би.


Якщо ж не пощастить мені,
А вас спіткає краща доля,
Новинам світлим дайте волю,
Рятуйте душі від журби.
Хай будуть захистом від болю
Картини, люди, чи пісні.

Та не забудьте головного:
Початки справжнього - від Бога.

14 жовтня 2015 року.

Комашка, квітка, небо синє -
Творцем задуманий релакс.
Та хто ж, насправді, в тому винен,
Що "наше" діє проти нас?

Себе кохаємо в люстерці,
Роки марнуємо, не дні.
Набувши знань в невпиннім герці,
Розумні ми, але дурні.

Талдичим про життєвий рівень,
А щастя наше - за бортом.
Собі наставивши "шпаківень",
Над мертвим скніємо добром.

Блищить метал, спадають хутра,
Одвічні топчуться граблі...
Навчи мене, комашко мудра:
Чому радіти на землі?

07 серпня 2015 року

Удвох варили «йо-хо-хо».
Рецепт аналогів не має.
Всього, хоч трісни, не згадаю,
А смак, повірте, ого-го!

Не суп, не каша – щось м’яке,
По три половника на брата.
Мабуть, японцю під саке…
От тільки… рису малувато.

Каструля терпить, в’ється дим.
Лавровий лист з вінця поета…
У жижі булькають сонети
Пісні і поки що без рим.

З пшона витягуєм навар,
Цибуля спеціями буде.
Довіку згадувати будем
Війни «божественний нектар».

За стіл вмостилася рідня:
«Воно» тягуче, наче тісто.
Переселенцям треба їсти
Свій хліб і, бажано, щодня.

Рецепт: потроху усього –
Десерт для льошок свинорилих.
Удвох варили «йо-хо-хо»,
Завзято, весело варили.

15 червня 2015 року

Комусь здається простим,
А я здивований ним:
Отим незбагненим чудом –
Не чути.

У серця повільний хід,
Бо в жилах не кров, а лід,
І мало його зігріти
Щоб жити.

До кого кричать уста?
То я перед Богом став.
Аж раптом – ожив, почутий.
Це – чудо!

Міняє нас часу плин.
Незмінний – то тільки Він.
Байдужістю нас не згубить,
Бо любить.

14 червня 2015

Для чого сонця гаряче коло?
Для чого зорі осіннім небом?
І плюскіт хвиль у Дніпрі...
Не треба!
Дует не склався, співаю соло.

Не вмерз у кригу вогонь кохання,
Не відпалала взаємна приязнь.
Життя буяє, та знак вмирання
Крізь товсту шкіру назовні виліз.

Ні, не роздраї нас розділили,
Війна. Війна!!! Ми ж обіймів прагнем.
А мо назад, до гніздечка, мила?
Коханням й смертю у нім пропахнем.

Полину смак - на солодкі губи,
Війні ж знущатись над нами треба.
Сьогодні вперше річницю шлюбу,
Двадцяту нашу зустрів без тебе.

18 вересня 2014 року

Рука на Біблії жилава.
Ніхто з присутніх не спішить,
А хор співає Богу славу
І лине світло із душі.

Суботній день і де ж ті люди,
Що так любили цей поріг,
Йдучи до Тебе звідусюди?
Тепер лише третина з тих.

Розбите скло у темній рамі,
Дерев знівечені гілки,
А на паркані й стінах – рани,
Залізом вирвані шматки.

Так, нам тепер не до оркестрів,
Та, вірим, ближньої пори
Повернуться брати і сестри,
Наповнять гомоном двори.

Молитви линуть вище й вище,
Хвала наповнює наш двір.
Тут стільки днів не чути тиші,
Лиш ми надіємось на мир!

21 серпня 2014

Б'є потік безкінечних "проти"
До зтертя,
Доля війнами нас колотить -
Це життя!

Ні послаблення, ні зупинки!
Як спинить?
Я благаю перепочинку:
Душе, цить!

Миттю щастя сприймаю досі
Той порив:
Шурхіт ніг і рука в волоссі -
Мирних снів!

Рідним душам для щастя треба
Кілька фраз.
Все підтримка під мирним небом
Змінить враз.

Що там губи мої підносять
В чорну вись?
Щоб долоню - в твоє волосся,
Як колись.

Все минуло! Ну що ж, буває.
Біль мине?
Друзі душами відчувають
Головне.

Хай основи земні стрясуться,
То не жах.
Наші погляди перетнуться
В небесах.

03 серпня 2014

Буремний листопад. Картинки з Майдану.
Бруківка в червонім «сиропі».
Відверто стривожений містер Обама,
Засмучена щиро Європа.
І легше вкраїнцеві жить…

Січневі морози. Лютнева розправа.
Тіла і вогонь – революції справа.

Розстріляна сотня до людства волає:
– «Яви свою силу, спільното!»
Палкі співчуття українському краю.
Тривога. Всесвітня скорбота.
І легше вкраїнцеві жить…

А кримська весна швидкоплинна, як постріл.
Зелені війська захопили півострів.

Чиї то солдати? Чиї БТРи?
А «гоблін»?
А «няша»? Чиї? Не второпав.
Стривожені вкрай світові політсфери,
Засмучені США та Європа.
І легше вкраїнцеві жить…

Віджали півострів під дзвони курантів:
Не вір мішурі політичних гарантів.

Війною весна переходить у літо.
Підбито літак над ланами.
Схвильована Меркель брехнею рашиста,
Скорбота у штабі Обами.
І легше вкраїнцеві жить…

Європа із нами у скруті і горі:
Співучасті – море, обіцянок – гори,
Та знов закликають до… переговорів(!?),
А «Гради» стріляють і танки їм вторять.

А містер Обама, незламний, як криця,
Погрожує «карлику»: – Хай не казиться!
Бо санкцій додасть вашингтонська світлиця.
В моєму ж вікні пломеніють зірниці.

А днями спровадять «Містраль» диверсантам.
Коротка дорога від дружби до зради.
І хочеться кинути в очі «гарантам»:
– Це ми – європейці! Це ми – демократи!

Це наш миротворець із словом «гуманність»
Пів світу проїхав, не втративши честі,
А ваші турботи – сонлива туманність,
Розгублене човгання на перехресті.

До гласу сумління лишайтесь відкриті:
Не слово, а справи цінуються в світі.

20 липня 2014 року

Під крилом благодатного літа
У тривожній напрузі рідня.
Не собі, а дружині і дітям
Я бажаю спокійного дня.

І не менше спокійної ночі
Дорогим, незамінним моїм.
Хай минуться безвихідь і злочин,
І страшні канонади боїв!

А мені... бути б Господу вірним,-
Не злякають свинцеві дощі.
З почуттям молитовно-настирним
Підбираю до липня ключі.

6 липня 2014 року

Дощ періщить, але сонце сяє,
Землю зігріваючи усю.
Кожен з нас по-своєму долає
Бідами позначену стезю.

І коли політика дістала,
І коли новини "не в дугу",
Сто разів від зривів захищала
Та, що перед нею я в боргу.

Може й ти шукаєш душу тую
Із міцним проплаканим плечем...
Подзвони! А раптом порятую
Від думок тривожних і нікчем.

11 квітня 2014

То свята, то ювілейні дати:
Скільки їх на нашому віку?
Порадіти, а комусь піддати,
Іншому - поплакати в кутку...

Кожному своє - бездушний жереб
Відбуває кожен чоловік:
Хтось - багатство, хтось - кістяк і череп,
Хтось - болючі спогади навік...

Де звитяжні наші командири?
Наче й нас нечистий підмінив!
На чужій війні хотіли миру.
Зараз що? Бажаємо війни?

Календар, подіями багатий,
Ти хоч нас сьогодні примири.
Спільна пам'ять мусить нас єднати,
А не шовк партійних прапорів.

Моліться, кажуть, за своїх царів,
Та ми не обираємо монархів
І не пасує купці олігархів
Буть владою безправних трударів.

Бо силою, насправді, є народ.
І хай не торжествує узурпатор,
Що він - довічно обраний диктатор,
Гнобитиме цей люд без перешкод.

Не ті часи, братове, ой, не ті!
Зберіть у море совісті краплини!
Моліться за людей, за Україну!
Хай Бог розвіє сутінки густі!

22.01.2014

Віршик від оптиміста:
Взимку – весна у місті;
Дні мої – повні змісту;
Ночі – тепла і снів;
Майже дорослі діти;
Виголений і ситий.
Гей би, чкурнути світом!
А, здається, приплив.

Оберти… ні, не скинув,
Серцем у небо лину,
Келих свій до краплини
Питиму, хай там що!
Скільки у чаші трунку?
Скільки ще поцілунків?
Треба підбить рахунки,
Доки триває шоу.

Совісті б – добрій справі!
Чуєте, дні лукаві?!
Книги давно на лаві –
Світові ж не до них.
Кожному б - віри подвиг,
Вільний відкрити подих,
Теплий відчути дотик,
Дружній почути сміх.

Прісний калач без солі,
Слово пусте без волі.
Краще тверезе «соло»,
Аніж хмільний мотив.
Стерпить читач на сайті:
Суд промовляє: «Встати!».
Правди не написати –
Гірше від німоти.

12.01.2014

Свіжо. Сніжок сліпими мухами
На темні сиплеться хребти.
Над головами капловухими
Ширяє пара.
Та гурти

До ясла щедрого не кличуть.
Воли ж за помахом ревуть
І писками додолу тичуть,
Хвостами гульбища метуть.

За що худобину мордують?
Того не зрозуміти їй.
Сьогодні, завтра нагодують,
А післязавтра - на забій.

Літає скотовоз країною:
Туди сімсот, назад сімсот.
Хазяїн сипле копійчиною
Під цей вагонооборот.

Приїхав ґазда. Шиї чухає:
"Ну що, померзли, молодці?"
А бидло, знай собі, помукує
І чеше роги об стовпці.

15.12.2013

З ким би поговорити,
Вилити біль тривожний?
Кличуть майдану ритми.
Хочу до них - й не можу.

Треба стати, як глиба, -
Повний зріст у проломах.
Гідність - не послід, ніби,
Тільки чому ж я вдома?

Вільний. Але недоля
В'яже линвою крила.
З мами життя поволі
Смокче останні сили.

Там, де кийки і молодь
Слово не допоможе.
Треба вийти на холод...
Крик із душі: НЕ МО-О-ЖУ!!!

Якби ж то гідним сином
Серед людей постати?
Нене моя, країно!
Вдома - зболена мати...

Я тепер далеченько.
Лід і сум між містами.
Бороніть нашу Неньку,
Я ж подбаю про маму.


12.12.2013

Слухайте! Цирк на дроті!
Декому дах знесло.
Кажуть червонороті:
«Голоду не було!»

«Сім’ї не вимирали!» -
Сивий комсорг кричить.
Брешуть! Брешуть зухвало
Ленінці-брехачі.

Годі тобі, істото,
Марні слова плести.
Он, на пожовклім фото
Вмерлих сухі пласти.

Зникло багатолюддя
Не від війни й чуми.
Десь забарились судді…
А судді
хіба ж не ми?

21.11.2013

А плин життя міняється вночі!
Вирівнює усе неідеальне.
Я зважився на вичнок радикальний.
Лиш тільки люд натомлений спочив,


Афганістан! Поважності твоїй
В укліннім русі голову схиляю.
Кабул - ділами сповнений до краю.
У сутолоці мішаній, бучній


Строкатий ринок зграйкою бачат
Наповнив серце спомином по вінця.
Тут спецій неповторний аромат...
Та хто б надав роботу українцю?

До вас прийшов попрацювати я.
Дивлюсь навкруг, роззявивши пащеку.
А тут якраз шукають водія -
Підвозити пілюлі до аптеки.

А-ну, малеча, по дувалах! Цить!
Я стати до роботи поспішаю.
Аж тут... дзвінок будильника дзижчить,
Виводячи з навіяного раю.

Себе обмацав: мертвий чи живий?
От-от у ліжку власному прозрію.
Було чи ні? Залишилися мрії.
Та все ж... Оце так масу придавив!


25.07.2013 року.

Звичайний день, спекотний і скажений,
А ввечері – нащадки і… жона!
- Володарю, - звернулася до мене
З усмішкою чарівною вона.

І знову, переповнений коханням,
Готовий підкорити океан,
Останню копійчину без вагання
Несе тобі твій вірний «сулейман».

Я захистом тобі довічно буду,
З надійних рук, не бійсь, не відпущу.
Одне слівце зробити може чудо.
А ще… додай тарілочку борщу.


11.07.2013

Що ти? Мріяв про мене, докторе?
Ну, лякай мене, я ж бо тут...
Від твоїх справедливих докорів,
Бачиш, роги якісь ростуть?

Про здоров'я не дбав, погоджуюсь,
Прів, як той солдат на плацу.
Любі боси нами погорджують:
Човгай лісом, або працюй!

Я із тих чорноробів-практиків,
Хто мантулить собі не в кайф.
От і вся моя профілактика.
Вибач, докторе, ітс май лайф.

Лікуватись? А що так вкрадливо?
Ми домовимось сяк, чи так...
То не штука для запопадливих,
Просто зараз з грішми - ніяк...

Назбираю, якщо попостую,
Що нам, мужнім, якесь здуття?
Ти скажи мені, скільки коштує
Твій чік-чік і моє життя?

Ти отут, на листочку випиши...
А нулі-і-ів!!! Незворушний ряд...
Тут самі копійки... для Фірташа.
Та жартую, мій білий брат.

Без проклять крізь щелепи стулені -
Я таким наперед простив...
Ой, дивіться, який розчулений,
Ще сльозу по мені пусти.

Прибіднятись манеру випусти.
Тут, під вікнами, твій "Кашкай"?..
Батько ноги від цього ж випростав,
Якось вийде, а ти лякай.

Я свої відтремтів екзамени,
Відхрестившись ножів і куль...
Хоч заріж, хоч приплюсни каменем,
Мій рахунок зійшов на нуль...

Добрий ти з усіма порадами.
Як же ринок людей міня...
Не зрослося, так хоч порадував
Анекдотом на схилі дня.


4 липня 2013 року

Синій шовк - небесне полотно,
Золотом притрушується тонко.
Шепочу в розчинене вікно:
"Я тебе вітаю, миле Сонько!"

І нехай маленький мій ковчег
Носить по віддаленій орбіті,
Сонечка усміхнене лице
На блакиті золотом підшите.

Ранок 1 липня 2013 року

А знаєш, у нашому віці цинічно готовим
До всякого роду екзаменів бути пасує.
Минулі часи на твої приставали умови,
А нині вони тобі, друже, умови диктують.

Ти лицарем став благородним і то не відразу,
І важча ціна перемоги від бою до бою,
І вже незабаром до перших твоїх метастазів
Простягнуть лещата свої розпорядники болю.

Наспіє тривога, але не здригнеться долоня,
Стискаючи списа – товариша подвигів ратних.
Ти правив життям, а обставини гнав до полону,
Тепер же вони обступають тебе акуратно.

Не вперше дивитись у смерти порожні зіниці.
Вона багатьох потягла в безпросвітну долину.
Єдине, що варте уваги – суттєва різниця
Між тими, хто замертво впав, або став на коліна.


Кінець травня 2013 року

Розслабився… і ніжна, чиста сила
Мене за серце боляче вкусила,
І захитавсь хвалений моноліт.
І раптом, як бурчак застугоніло,
Оте червоне, що тече у жилах…
Торкнувся губ недоторканий плід.

* * *

Ось і ти, з валізкою в руці,
Сходиш, ледь ступаючи по трапу.
Я з тобою у хвилини ці.
Твої руки – теплі промінці,
Що у їх тенета я потрапив.


5 червня 2013 року

На таткове спираючись крило,
Колись маленьке пташеня зросло,
Та вже готове вилетіти з гаю.
І часом з вуст розчулених батьків
Тече потік невимовлених слів,
Якими ті орлят благословляють.

Шаблонів я для тебе не створив.
Життя хитке, хоч дякуй, хоч свари
(Затертий варіант давно не діє),
Складається воно з невисипань,
Взаємних й нерозділених кохань
І вогника останньої надії.

Некрасномовний я, ти зрозумій,
Що ти – мій син, а я – наставник твій:
Батьки завжди пишаються синами.
Однак, надходить визначений строк
Зробити другий самостійний крок,
І не до рук, простягнутих батьками.

У відчаї дурниць не нароби.
І ми, було, до потягу журби
Робили неминучі пересадки.
Романтик мій юнацької пори,
Зламай її, зміни, перетвори
Реаліями іншого порядку.

Десь схибиш – не вагаючись, поправ,
Слабким здаватись не давай підстав,
Нехай не торжествує твій нападник.
Довірся Слову і собі затям,
Що тільки Бог – Володар над життям,
А ти – Його талантів розпорядник.

Тричі упрівши за день, повертаю з роботи,
Мрію – до хати дочовгати – кроками втілюю.
Мирно і класно мені, та з під’їзду навпроти
Раптом порушує гуркіт вечірню ідилію.

Автор цього «землетрусу» - маленький хлопчина,
Вихором, з криком і тупотом, п́ідстрибом заячим
Висадив двері благенькі прожогом з коліна,
Довгими чергами шлях до мети прокладаючи.

– Тра-та-та-та!!! – Й вороги всі попадали кляті.
Хлопцеві весело, він не боїться нікого.
Легко в уяві людину життя позбавляти,
Звикнувши змалку сміятись із болю чужого.

Сентиментальність… Баб́ію? А може – старію?
Краще до кепського миру, ніж гарного бою.
Щедро картинками давніми пам’ять рясніє.
Як тут себе не впізнати в малому герої?

Жалітися не маю права,
Хоч як би скрутно не було.
Спромігся стати на крило,
А побратим почав невдало:
По лікті руки відняло
І очі вибрало металом.

Служили дідьку чи вітчизні?
Та між засніжених висот
Потрапили до різних рот
І долі викресались різні.
Його була коротка пісня:
Атака – санітарний борт.

Чотири місяці – і все!
Спектакль завершено. Завіса!
Мої здобутки – сорок вісім,
А сенс? Чи був у тому сенс?
Бо у війни суворий ценз
І ненаситні закуліси.

Не терпить скривджена земля
Посіву з м’яса та металу:
Його на скелях розпластало
Немов безпомічне маля,
А я… як парком погуляв
І жодна куля не впіймала.


Ісламський вітер прорідив
Багнетів наші частоколи.
Солдат живий, але ніколи
Ніяких не побачить див
І не поп'є з долонь води,
Долаючи життєве поле.

Віддалених боїв заграви
Свавільна пам'ять не жене.
Вони спалили не мене -
Жалітися не маю права.
Вернувсь з руками - Богу слава,
Що не ускочив до тенет.

Колись було, пайок на марші
Ділили порівну на всіх,
Та ні очей, ні рук, ні ніг
Не дати - то не в силі нашій.
Він мав би те і долю кращу,
Якби я міг… Якби я міг!

8 березня 2013 року

На порозі весна
І мені по цимбалах,
Що снігів сивина
Та й на землю упала.

Іскряний круговій
Я спиняти не стану:
Сам у люті своїй
Незабаром розтане.

Снігова німота...
Кілька днів - і заплаче.
Захололи уста,
Але ж серце - гаряче.

28 лютого 2013

Скінчалось "Я". Воно пило і жерло,
Усе під себе жадібно тягло.
І ось тепер, зсудомившись, померло,
Людині вільно дихати дало.

Розбещене, з міцними п"ястуками,
Здавалося б, рости йому й рости.
Ні, змусили леліяне роками
В один момент у небуття піти.

Як дуб росло і ось його не стало,
Любителя моральних заборон.
Радіємо! Укоськано ґевала.
Сьогодні маєм свято похорон.

22.10.2007

Чуєш, як серце любов'ю горить?!
Літньої друзі зібрались пори.
Файно було, як у рАю.
Пам'ять тримає у повній красі
ВІдгомін ваших усіх голосів,
Радісним спОмином крає.

Стане сутужно і зимно колись.
Що ж! Не навІки, вважай, розійшлись,
Будуть ще весни та літа..
Проситься лист з монітору ПК*,-
Клавіш торкається дружня рука.
Як вас таких не любити?

26.08.2009

Зігрілись вулиці у місті.
Пройшли осінні падолисти,
Відморосило й відсніжило,
У димоходах відгуло.
Тепер весна у повну силу
Дарує нам своє тепло.

Сховали шалики у шафу.
Відірвано єдиним махом
СтрічкИ із вікон. І балкони
Відкрито навстіж. "Йди до нас!
Тепер твоїм, весна, законам
Прийшов утверджуватись час."

На підвіконні мружить очі
Хазяйська кішка, - мишку хоче.
А кіт підвальний збожеволів,
Співає гучно під вікном:
"Виходь і ти", - нявчить - "на волю;
Посидь з закоханим котом".

На ослінцЯх дворОві "вчені"-
БабИ розводять теревені.
Про всіх сусідів і сусідок
Усе відомо їм давно.
І лиш один блажений дідик
Хропе під грюкіт доміно.

Нас холоднеча так втомила.
Не має повної ще сили
Весняне сонечко яскраве.
Ще й день поволі підроста.
У небі місяць моложавий
До серця хмарку пригорта.

Жучки вовтузяться у шпарах.
Здається, і вони по парах.
Мабуть, і в їх маленькі сЕрця
Любов наснагу підлива.
Калюжі чистеє люстерце
Пташині втіхи відбива.

Цвіте весна строкатим цвітом,
А вже гінець помчав за літом,
А там ізнов плаксива осінь
Зів'ялим сипоне листом.
Я не натішився ще й досі
Жаданим сонячним теплом.

22.02.2008

Борей холодний. Березневе море.
Чекає Крим тепла і я – розмаю,
І мариться, як по воді прозорій
Промінчик сонця спритно чеберяє.

Півострова яскраву пелерину
І Понту* бірюзово-пінний килим
Накрити вперто хоче москалина
Триколором червоно-синьо-білим.

Прапрадід мій – козацької ватаги
Завзятий отаман часів повії**
Іще тоді до чорних саркофагів
Волів укласти церберів Росії.

Життя віддав, забитий батогами,
До сонму замордованих приклавшись,
А землю нашу оскверняють хами
І з наших бід знущаються, як завше.

А може я, прокинувшись, побачу,
Як Крим наш український торжествує?
І відійшло, одумавшись, басмачча?
І вже не скаже про півострів всує?

Дали б мені хоча на днину владу,
Щоб слово мало незломиму силу,
Через добу в Анапу дружним стадом
Вони б усім кагалом переплили.

І патріархів хори чорнорясі,
Чужинські спецагенти і стратеги.
Луна команда: „Хлопці, по матрасах!
Пливіть собі до рідних оберегів.”

Живіть сто літ, любіть свою країну.
Яких іще шукаєте колоній?
На вашій неозорій широчині
Робота є, щоб стерлися долоні.

Люблю тебе, о, Криме велеславний,
Долонями вершин твоїх зігрітий.
Тобою сню і марю безугавно,
Як пані про коштовні самоцвіти.

10.03.2011

Не личить Вам, омріяна панянко,
Знущатись над закоханим і вірним.
Жаданий Ваш візит збентежив п’янко,
Та обернувся ляпасом добірним.

Метнули із очей зимову кригу,
Відверто посміялись наді мною.
Вас не збагнути, як закриту книгу,
Розпуснице з найлегшою ходою!

Вам до душі «нявчання» парубочі,
ВоднОчас і піднесені, і хтиві?
Не знехтуйте! Наступні дні і ночі
Давайте спілкуватись в позитиві!

Іду на все в любовному пориві.
Я не абúхто теж! Зізнаюсь чесно.
Настирливий і трішечки ревнивий,
Я Вас доб’юсь, блакитноока Весно!

* ранній весні.


12.01.2011

Життя хробацьке без слабкої статі.
А з ними, особливо навесні,
Окрилені любовію, літати
Ми можем наяву і уві сні.

Із досвіду юнацького ще знаю:
Природа нам нав'язує своє.
Наснажує, а розум відбирає;
Приймає спокій, а любов дає.

Годинника вважав я за непотріб.
Години йшли, а хто їх рахував?
Тому, було, стрімким галопом, вкотре,
Тролейбус свій нічний наздоганяв.

Інтелігент миршавенький і кволий
З-за рогу, у наївній простоті
Підставив ногу і летів я долу,
Як не літав ніколи у житті.

Нехай би то на тенісному корті.
Ні! На бруківку, як вареник впав.
Улюблені штани пішли на шорти,
Та хоч кісток собі не поламав.

Літав і уві сні, хоча недовго.
Кохану так тривожив мій кураж.
Прокинувсь від удару об підлогу.
На цьому й припинився пілотаж.

Комусь дружина швидко набридає:
Наївся супу, хочеться борщу.
Мене лиш ти всі роки окриляєш.
Всміхнись мені, я хутко полечу.

06.03.2008

Нема давно недемократів,
Та із загалу, в той же час,
Шляхетні групи депутатів
Найпрогресивніші у нас.

Поперевозили баули
В елітне київське житло,
Людей на радощах...забули,
Бо закрутило, понесло
Життя тіла недоторкані.
Ввійшли під купол, як на бал,
Фракційні змінюють компанії,
Твердий збивають капітал.

Свої-ж колишні обіцянки,
Свій передвиборчий екстаз,
Мабуть, якимсь похмільним ранком
Злили спросоння в унітаз.

Не ображайтесь, я вас прОшу,
Хіба я зайвого загнув?
Ви - на коні, народ - в калоші
На вухах сушить локшину.

01.06.2007

Ефір, як благодатний трУнок,
Солодкі обіцянки ллє:
"Усім дамо!" А совість є
Брехать за виборця рахунок?

На нуль помножити пора
Мужів достойних обіцянки,
Бо не за наші забаганки
Ведеться ця серйозна гра.

І свЯта пишні не для нас.
Якби про "смертних" піклувались,
Давно-б уже розцілувались
І примирились водночАс.

До переможного кінця
Отруйні випускають стріли,
А правду як вівцю забили
На честь тугого гаманця.

28.08.2007

Я поспішав дорослим стати,-
За ніч би виріс залюбки.
Життя навчило цінувати
Дитинства раннього роки.

Дитя мале невтомно скаче,
Гуцикає, аж "гай шумить".
Як боляче - воно заплаче,
Та все забудеться за мить.

Не думає про хліб щоденний,
Тягар сімейний не несе,
Та й батько на курорт південний
Малих на втіху відвезе.

Хоча..! Бувало стільки горя
На плечіки гливкі впаде:
Загубить іграшку на морі,
Чи просто настрій пропаде.

Життя - заплутана куделя,-
То гарні, то погані дні.
Мої життєві каруселі
Приємно згадувать мені.

11.09.2007

Скажи, кому ти совість запродав?
Де щедрість християнської натури?
...
Віддячив шеф, - бездітному, мовляв,
І сотенної вистачить купюри.

За що, питають люди, дар такий?
За те, що хлопець, як малах крилатий,
Накинувся на згусток вогняний,
Не дав йому у смак потанцювати.

А перший склад колись згорів дотла.
Забув? Тому минуло кілька років.
Зцілився швидко, наче й не була
Пожежа та найтяжчим із уроків.

Мовчи про кризу, бо на рік, бува,
Разів із п'ять катаєш по курортах,
Машини - дві, а їжі і питва
Із надлишком пливе до твого рота.

"Копійку" дав і руки не тремтять.
Що, жаба задавила? Помічаю.
Тобі п'ятак на бублика подать?
Бо в кого є, тому й не вистачає.

15.02.2011

- Мої !!! - Від радощів волаю,-
Веселі безтурботні дітки.
Я усвідомлюю це чітко,
Та серце жахом огортає.

Чи ми достойні є самі
Життя розумне породити?
Чи ми давно навчились жити?
Здається, так... Здається, ні...

Як серце батьківське щемить!
Коли хвороби їх гнітили
Й життя на ниточќах висіли:
Невинні ж ще, а їм болить.

І клопіт був, і розпач криз...
Маленька наша доня мила
Від жаху й болю полотніла,
Та не показувала сліз.

І наш синок життя втрачав.
З надривом серце колотилось -
І раптом стало... Зупинилось.
Не дихав більше Ярослав.

Хвала Божественим рукам!
Кінець щасливий і зворушний:
Він повернув великодушно
Дитя наляканим батькам.

Чи маю я дітей своїх?
Не я, а Бог дає їм жити;
Вони - Його спасені діти,
Ми лиш викохуємо їх.

06.07.2007

Зимові ночі довгі-довгі.
Додому з́апізно дочовгав,
Промерз, як цуцик на вітру.
Мене, приймаючи в обійми,
Крижини з серця ніби виймуть -
Тепер вже точно не помру.

Розкривши оксамитні крила,
Нас чорноока ніч зморила,
Відправивши у забуття.
Та розірвав пітьму морфею
Чудовий сон: сади, лілеї,
А я - пуст́отливе дитя.

Качки купаються на ставі,
Біжу бос́оніж по отаві,
Але не боляче мені.
Землиця тепла і дрімотна...
Пішли роки безповоротно,
Та ось, вертаються у сні.

У нім - серпнева літня спека,
А ще - турботливий лелека
Годує з поля пташенят.
Козля гарцює білолобе,
Нахабна ґава гострим дзьобом
Мале лякає кошеня.

В моєму сні дитячі втіхи,
І все наповнюється сміхом:
Людське з божественим злиття.
Нажаль, і сни бувають різні,
Вони то лагідні, то грізні,
Як віддзеркалення життя.

19.11.2007

Спитав мене колега на роботі:
"Чи легко жить у Божому ярмі?".
Я "виписав" чимало поворотів
І далі мчу по фінішній прямій.

Задав йому зустрічне запитання:
"Без Бога як? Кажи начистоту."
"Не годен я зробити порівняння,
Не мав потреби кланятись Христу."

І мовив я про впевненість і спокій,
Христос мені - як гавань кораблю.
Мільйони нас і ми не одинокі,
Не знаю всіх, та кожного люблю.

Даремно кажеш ти:"Тебе, шановний,
Із вашою мораллю попрошУ...
ПостАрію,- покаюсь, безумовно.
Ще вільним кілька років погрішу.

Не ти один розумний на повчання,
І сам би міг побавитись винцем.
Критерій визначається бажанням,
Традиції дідівські є взірцем."

Не варто закидать на досвід предків,
Свого життя вони плели канву.
Не скажеш Богу:"То була чернетка,
Я наново життя переживу."


"Послухай, друже, істини заради
Скажу від себе кілька добрих слів:
Вино не щире, в нім нема розради,
А у жінках розпусних - й поготів.

Вважаєш, я на тому знаюсь мало?
Нажаль, спізнав доволі хибний шлях.
І шинквас, і війна, всього бувало,
Гуляв як вітер вільний у полях.

Зачувши про Христа, казав:"Не хочу!",
Поборником релігії не був.
Якщо до раю, думав, не доскОчу,
То тут хоча-б побільше нагрібу.

Розтрощив Бог мої сталеві пута:
Доволі жити в мороці густім.
Веселим і без Бога можна бути,
Щасливим і свободним - тільки з Ним."


04.11.2007

Не одну в житті проблему маю,
Справи, часом, не ідуть до рук,
Та майбутня доля не лякає,
Бо у мене є могутній Друг.

Всі мої надії і зітхання
До Престолу линуть із душі.
Я подам Тобі своє прохання,
Ти його по-батьківськи ріши.

30.06.2007

Брешіть під софітів сяєво,
А ми вже на нуль помножимо,
Коли ви кажете:"Знаємо!"
Або присягаєтесь:"Зможемо!"

Це - ми вас у крісла садимо
І недругів ваших чубимо.
...У вухах чується:"Зрадимо!"
І ще цинічніше:"Купимо!"

Є злагода між зухвалими:
"Вчорашню брехню закріпимо,
У Раді позубоскалимо,
А ввечері чарку вип'ємо."

Кажіть нам, навчайте розуму,
Дуріть українця м́алого.
Ми знаємо - ваші роздуми,
Навіяні від лукавого.

14.09.2007

Привіт, Вітьок, привіт, вояче!
Де наші роки золоті?
Давно не бачились, неначе,
А ще як місяць молоді...

...І я-ж по шію у роботі,
То краще ти до нас, чи як?...
..........
...А як було тоді, в піхоті?
Найближчій друг - то твій земляк...

В такому вигляді віднині
(Коротка зустріч, стислий текст)
У електроннім павутинні
Жорсткий проходить дружба тест.

Ще наші схрестяться дороги,
Бо нам так хороше разом.
...Ну все, "зачатились" ми трохи,
Вже пізно, вимикаю "комп".

03.10.2007

Довершеним захоплююсь куплетом:
Лиш кілька слів - і солоно в очах.
З талановитим і сумним поетом
Бажаю спілкуватись у віршах.

Печаль нікого в світі не обходить,
Але і радість теж не омина.
Митець на всякий час слова знаходить,
Є пісня і весела, є й сумна.

Хіба біда якась триває вічно?
Чи настрою змінитись не пора?
Чому ж твої вірші меланхолічні?
У кожному із року в рік жура.

А спробуй-но хоч раз пожартувати,
Своє вразливе серце уздоров.
Ти зможеш так чудово написати,
Що кожен розсміється - будь здоров!

Лунатимуть в піснях твої куплети,
Та імідж твій зазнає певних змін.
До вишуканих радісних поетів
Долучиться, принаймні, ще один.

30.06.2007

Буває, дівчина кирпата
Із невеличкого села
Листа "щасливому солдату"
В якусь частину відсила.

Наївна молода "незнайка"
Не відає, що десь вночі
Їй писарчук складає байку
Під регіт ротних хохмачів.

Так само щире Боже Слово
На сміх, не знаючи, беруть,
Небесне зводять до земного,
Низьке шанують, стережуть.

Любови слів не хочуть знати,
За злісні вчинки жаль не йме.
І я "щасливим" був "солдатом" -
Не розумів колись Тебе.

І навіть не хотів читати
Твоє письмо - листа до нас,
З дітей Твоїх посмів сміятись,
Ганьбив Тебе тривалий час.

Скасуй невігластва "заслуги",
Прости незнання помилки.
Тепер пишу Тобі, як Другу,
Листа із легкої руки.

21.06.2007

Я ґартувався рік за роком,
Нормально працював і жив,
Допоки нагло, ненароком
Радикуліт мене звалив.

Либонь, проблема не найтяжча
На тлі аптекарських звитяг -
Сучасні ліки і пропащих
За день рятують доходяг.

В ефір старанно телеящик
І "побрехунчик" в унісон
Диктують мантру для болящих:
Диклофенак... Апізортрон...

І я, цінуючи турботу,
Зрадів, що все в аптеці є,
Планую вранці на роботу,
А ніч - на зцілення моє.

Зазнав до ранку болю море:
І так прострілює, і сяк.
Дружину кличу: "Люба, горе!
Прийшов мені диклофенак!"

Отак, проживши тиждень грізний,
Здорове згадував життя.
Вночі, бувало, спав у кріслі,
Не міг помитись до пуття.

Чудес приречений чекати,
Втирав у поперек крема.
Та попри всі мої витрати
Чомусь полегшення нема.

Отож, нехай вас не турбують
Рекламних роликів дива.
За день нікого не лікують
Найліпші ліки, чи трава.

А там, де ми шукаєм поміч,
Момоні зведено вівтар.
Найтяжчий стан - найлегша здобич
І чийсь стабільний гонорар.

25.01.2008

Пісні проспівали підскубані півні,
Приліг під порогом покусаний пес,
Полізли по пню печериці поживні:
Провіщують, певно, приємний процес.

Прокинься, побачиш подачку природи,
Північний періщив примхливий потік.
Парад парасольок підняв по погоді
Порепаний пень. Подивись, працівник!-

Повітрям п"янким перехоплює подих,
Південним поривом пантрає поля,
Прелюдія поклику правил природних
Покою птахів повсякчас позбавля.

Приблизно 2004-2005

Сподівався... Вірив... Дочекався...
Старший син – примарная надія.
Кажуть люди: „Цей не в батька вдався.
Дармоїда підсадив на шию”.

Юним, як Ромео , журналістом,
Мов зерна добірна насінина,
Життєлюбом у костюмі чистім
Знав колись Миколиного сина.

Трійко років тьохнули стрілою,
Скільки там минуло того часу?
А у чорній рясі, з бородою,
Я і не впізнав його відразу.

Ще минула жвавих років пара,
Свят отець, зустрівшись ненароком,
Видихнув в обличча перегаром
І прикрив підбите ліве око.

Диссонанс душі і обладунків:
Шкірянка на висвячених ризах,
Набряків опуклі візерунки,
А під оком синьо-чорна „віза”.

Де колишня батьківська надія?
Чий він син, любовію зігрітий?
- Що з тобою сталось, Олексію?
- Та нічого, треба менше пити.

Листопад. Жебраючий сновида
Руку тягне до людей безмовно.
Хто б подумав, що ось цьому діду
Тридцять п’ять за паспортом неповних.

І мені на це дивитись гірко
З відчуттям неясної провини.
...
Як печально скочується зірка
Молодої сильної людини.

27.12.10

Ну як, чи буде спокій у країні?
У відповідь – байки на всі лади,
Неначе байкарі лихої днини
З усіх усюд зібралися сюди.

Чиїх порад наїлися вельможі –
Електоральних душ орендарі?
У впалих животах бурчить вороже
Дешевий «харч» заморських «кухарів».

П’ять років у бульйон жовто-гарячий
Підмішували штатівський акцент,
Та знову мідним тазиком невдачі
Накрили черговий експеримент.

Ще не здали знамен сердечно-білі:
Суди, піар, сесійний епатаж, -
Вже «цар» північний викликав на «килим»
Лакузу на детальний інструктаж.

І смикається Україна-мати
Туди й сюди не роки, а віки.
Та скільки можна розум позичати,
Своїх умів проциндривши полки?!

Колись торжествував державний розум
За княжої найкращої доби.
Нема мужів, лишились тонкосльози,
Вишукують повчальників собі.

Закони – декорації вистави,
Міняються зі зміною панів.
А я спокійний, як вода у ставі:
Чомусь таки навчають нас вони?

16.12.2010

Їхав, їхав пан, пан
На «мерині» сам, сам
До столиці радий-радий,
Бо попав у Раду, Раду.

Голосуйте хором, хором:
Став Михайло Семафором,
А йому на груди цяцю
За ручну невтомну працю.

Як там натовп, стих? Стих,
Бо дали під дих, дих.
Їм і зашморг, бачте, тісний,
Їх інспектор сильно тисне.
Не подобається пісня?
Їм давай своїх артистів?
А! Їдять сухе та прісне?
Не вдоволені міністром?
Щось їм там смердить у місті?
А у нас машини чисті.

Ми вас бачим.
Ми вас чуєм.
Ми вам гетто розбудуєм.

07.12.2010

Майже рік, як пішов з ефірів
Наш майдановий „чемпіон”,
Так безславно кредит довіри
Прогундосивши в мікрофон.

Не по силах народна слава?
А дарма! Бо урвавши пуп,
Ми чекали на чесні справи,
А отримали диcпут-клуб.

Можна гордо до строю стати,
І „Ура!!!” з усіма кричать.
Можна дзиґою обертатись
І не зрушити ні на п’ядь.

Може грім рокотать суворо,
Тільки хмара не дасть дощів,
Може довго шуміти море,
Не виходячи з берегів.

Можна словом любити красно,
Можна гімни співати в тон,
Тільки час відкриває ясно
Дум розхристаних Вавилон.

От і маєм в своїй державі
Кримінальний нахабний лик.
Що ми бачим? Конкретні справи.
А які? То вже інший бік.

Президенти, як всі ми, грішні.
Хто нас ще за ніс не водив?
Чи то нинішній, чи колишній...
Ми достойні своїх вождів.

07.12.2010

Шурує перо,
мов лопата,
Щодня піддає
гостинці,
Писати, аби
писати –
Такий головний
твій принцип.


Загнавши
на смерть Пегаса,
Мордуєш
тендітну музу.
Нехай виходить
не «в касу»,
Проте, об’єми –
від пуза.


Зруйнуєм омани капище:
Як каже один твій фан,
Щоб стати ТАКИМ графоманищем,
То теж треба мати талант.

6.12.2010

Багато хто з моїх знайомих
Прибились західних земель.
Шпаркі, як кажуть, на підйомі
До кращих подались осель.

Були між ними патріоти.
Сказати-б, жадібні? Так ні.
Квартири мали і роботу,
Людей впливових між рідні.

Шуміли:"Ми міцного роду
І щиро віддані йому".
А тільки трапилась нагода,
Розвіялись по одному.

І я у Західну віконце
З гуцулом-тестем прорубав.
Хоч наше і не гірше сонце,
Гайнув, бо привід таки мав.

З чужих столів поїсть-попити,
Відчути радощів земних,
Побачити, щоб зрозуміти:
Ну чим намащено у них?

А ще довідатись кортіло,
Куди так щільно тисне люд?
Чому ніяка владна сили
Не в силі втримати їх тут?

На чужину погнути спину
Не раз щороку виїжджав,
З Німеччини на Україну
Хрусткі банкноти виряджав.

І все-одно не міг збагнути
Любов слов'ян до чужини:
Не встигли Грінвіч перетнути,
Американці вже вони.

Ніхто там нас не виглядає,
Грошей "за так" не роздає.
І в них буденність набридає,
І там рутина дістає.

Хоч, правда, побут там зручніший
І підлататись можна враз,
Так їдуть же не найбідніші,
А найкмітливіші від нас.

Не стану до уваги брати
Високий сервіс по містах.
За зручність треба там бабрАти
Не менш, ніж у своїх краях.

Там люди не такі сердечні,
Сухі та стримані, аж сміх.
На око вишукані, гречні,
Насправді, байдужі до всіх.

Тиняєшся між них, як привид,
Без центів не наллють води,
Тому заможність - ще не привід
Для переселення туди.

Можливо, жити я не вмію?
Втрачаю вигоду свою?
Я Україною хворію,
А світ - для інших віддаю.

20.08.2007

Мій Бог! Я хочу бути чистим,
Позбувшись тягара гріхів,
За стіл у дружнім колі сісти
Своїх колишніх ворогів.

Образи тяжкої не знати,
Від помсти душу берегти,
Спокуси силою долати,
Що обіцяв подати Ти.

Ганебним вчинком не труїти
Святих стосунків із Христом,
Сумління голос не втопити,
Не вбити мудрости гріхом,
Що тінню ходить невідступно,
Як друг, в обійми прибира,
А б'є безжально і підступно
І на кавалки роздира.

Коли б не Ти, мій любий Отче,
Не встав би я, як не хотів.
В усьому я зрівнятись хочу
З Христом, у цьому ще житті.

20.05.2007

На себе вільну викроїв хвилину,
Писати віршик по обіді сів,
Пошарудів у мізкових клітинах,
А там не вистачає точних слів.

Тож, голову поклавши на долоні,
Заліг у дрейф, очікуючи Муз.
Прийшов Морфей, стиснУв перстАми скроні,
На тім процес до вечора загруз.

"Вставай, нарешті, скільки можна спати?"-
Дружини голос чується м"який.
Шкода, а так хотілось описати
Свого життя яскраві сторінки.

3.10.2007

Як важко стало жити між людей.
Собі й малечі не закриєш вуха.
Раніше хоч соромились дітей,
Тепер: "Не хочеш слухати? Не слухай!"

Ще сам в собі не впевнений суб'єкт,
Слинявий рот скрививши нездорово,
Демонстрував "потужній" інтелект,
Відмінюючи три-чотири слова.

Чи так свободу трактував Кобзар?
Свобода є - нема куди дівати:
Свобода в око вставити "ліхтар";
Свобода гідність ближнього топтати.

"Цензура - диктатури рудимент!
Свободу спілкуватись НЕ цензурно!"...
А зміг би ти коханій комплімент
Зашифрувати в трьох словах ажурно?

Обмеженість в усьому розрослась.
Отак і Україну в світі славим.
На конкурс українка подалась:
Слова - англійські; автор - росіянин.

Хай "згинуть воріженьки як роса",*
Ми їх самі навчилися ростити.
А де самодостатність і краса
Одної з трьох найліпших мов у світі?

Чому так скрутно з совістю у нас?
Нема злодюг, а розум, наче вкрали.
Причин багато є, та основна -
Не візьмеш там того, чого не вклали.

Зважаючи на клопіт тат і мам
(а хто сьогодні зайву хвильку має?),
Дитина з телевізору сама
Зразки життя для себе здобуває.

У пошуках "видовищ і харчів",**
Притлумивши турботами сумління,
Втрачаєм не окремих "шмаркачів",
А нації безцінні покоління.

Мовчав би я, та сил нема мовчать.
Чи може прав гуляти я не маю,
Тримаючи за руку дитинча?
І щоб ніхто по мамі не облаяв.

02.06.2008

Сяє небо,
Як новенька банкнота,
Кряче чорне
Вороння на льоту,
Волочу свій
Організм на роботу,
Досипаю
І куплети плету.

День важкий, а ніч коротка й "зрадлива",
Не встигає відпочіть голова.
Чи щасливий я? Далебі, щасливий...
А у друга вже й роботи нема.

Скільки треба задля щастя мужчині?
Без любови і дукач би зачах.
Вся відрада – у коханні дружини,
Все багатство – у дитячих очах.

В місті скнило, розгулялася осінь.
Я заможний – під ногами бурштин.
Все моє: і деревá златокосі,
І плаксивих срібляків передзвін.

І нехай я що до вроди – не дуже,
Вже давно не атлетичний юнак, -
Зазираю мимоходом в калюжу:
Для гуцулки ще нівроку козак.

Вітер чубчик безсоромно шматує:
Зимний подих, та холодні персти.
Не цілуй же, бо боюсь - зацілуєш,
Ще не грудень. Зачекай, відпусти!

Он, сусіда на хандру занедужав,
Та уздрів, як я веселий іду:
- Оптимізмом не поділишся, друже?
- Пошукаю, певно, трошки знайду.

Сяє небо,
Як новенька банкнота,
Кряче чорне
Вороння на льоту.
Заздріть, люди, -
Я іду на роботу
Зі своїми
Почуттями в ладу.

29.10.2010

Щеня мале (очиці-крапки)
Назустріч кинулось мені.
Вертлявий хвостик, вушка, лапки:
Усі породи в нім однім.

А люди - наче по породах -
На чорних, білих, "голубих",
На невідомих і народних,
"Лохів" поділені й "крутих".

Хто розмовляє по-якому?
Хто з ким на "ти"? І хто з чиїх?
Ми геть не віримо нікому,
Шпані вклоняючись до ніг.

Заблукані, чи вам не знати,
Що Бог, як Батько всіх людей,
Готовий слабого підняти,
Пильнує втрачених дітей?

Чи ви осмислити готові,
Як все охоплює єство
У вищих проявах любові
Довіри й щастя торжество?
........................................

Не цуцик, що стриба під ноги,
Бо любить всіх, і всі свої,-
Людина горнеться до Бога.
Бог пестить лагідно її.

23.04.2009

Колега мій питав не по роботі:
-"Із Богом жить не важко самому?"
Я вже пройшов чимало поворотів
І повернув на фінішну пряму.

Тому задав зустрічне запитання:
-"Без Бога як? Кажи начистоту."
-"Не годен я зробити порівняння,
Не мав потреби кланятись Христу."

А я сказав про впевненість і спокій,
Бо мій Христос - то гавань кораблю.
Нас тисячІ, тож ми не одинокі;
Не знаю всіх, та кожного люблю.

Даремно кажеш ти:-"Тебе, шановний,
Із вашою мораллю попрошУ...
ПостАрію,- покаюсь, безумовно.
Ще кілька років вільно погрішу.

Не ти один розумний на повчання,
Ще сам-би міг побавитись винцем.
Лише один критерій є - бажання,
А рід від діда-прадіда - взірцем."

Не варто закидать на досвід предків,
Вони свого життя плели канву.
Не скажеш Богу:-"То була чернетка,
Я наново життя переживу."

-"А на твою, товаришу, пораду
Скажу від себе щиро кілька слів:
Не у вині є істина й розрада,
А у жінках розпусних - й поготів.

Вважаєш, я на тому знаюсь мало?
Нажаль, спізнав доволі хибний шлях.
І шинквас, і війна, всього бувало,
Гуляв як вітер вільний у полях.

Зачувши про Христа, казав:-"Не хочу!",
Поборником релігії не був.
Якщо до раю, думав, не доскочу,
То від землі побільше нагребу.

Але розтрощив ті сталеві пута:
Доволі жити в мороці густім.
Веселим і без Бога можна бути,
Та вільним і щасливим - тільки з Ним."

04.11.2007

Імперії гнилій каюк настав,
Та вчили нас на совість, що й казати!
Розумний і тоді не пропадав,
На хліб та масло тямив заробляти.

І думалось, що ринок як ріка
Намножить статки здібних до науки.
А як дурний,- тому біда лиха,
Лопату і мітлу йому у руки.

Та щось у нас пішло не по-людськи,
Останній бовдур і хамло жирує.
А простачок живе на копійки,
Долонями кувалду полірує.

В той час, як безголовий "бультер'єр"
Ланцюг блискучий вішає на шію,
Вчорашній винахідник, інженер
В смердючих копирсається помиях.

У цьому й є природа простоти -
Дозволити себе у "чуні взути".
Натомість, безсоромний "багатир"
Здоровий глузд зумів перевернути.

Як жити нашим донькам і синам?
Чи й їм дадуть у руки по лопаті
"Проффесор" з заплямованим ім'ям
І "фахівці" з "колами" в атестаті?

28.09.2008

Оздоблений цупкими хоругвами,
Із розмахом козацько-залихвацьким,
Окремий полк затерся між рядами
Контейнерів із мотлохом китайським.

Окремий він, чи ні, судить не буду.
А може "розокремлений"? Як рота?
Частина є? Тож, знайдуться і люди,
А там, диви, підтягнеться й кіннота.

Зате від генералів - повні штати,
А от, скажім, у толоці житейській
"За пляшкою нема кого погнати",-
Казав майор у формі міліцейській.

А орденів!!! Як плями на корові
Ті бляхи поліровані яріють.
Пливуть чини, вгодовані й здорові,
Аж перехожі в місті тетеріють.

Чи кров вони мішками проливали?
Чи у боях з міськими "вітряками"
Тих нагород у кошик назбирали,
Щоб бути "неформалами" між нами?

Можливо, їм немає рівних в славі,
Подивимось на те, що буде далі.
Хотів би я лишитися неправим
У вірші про "фанерних" генералів.

30.10.2008

Звідки-б? Тепло після ранку холодного.
Навіть в сорочці зігрітись вдалося.
Бабине літо? Непереконливо!
Краще кажіть "нерозсерджена осінь".

Звідки-ж тепло є? Бува, не з Чорнобилю?
Хмарка срібляста промацує просинь.
Крики знадвору: "Капуста!!! Картопля!!!"
Тихше, кажу! Не розбурхайте осінь.

17.10.2007

І за що ти супишся на мене?
Я тепла твого не відбирав.
Чом дерев повержені знамена
Твій сердитий вітер розкидав.

Примх твоїх ніколи не вгадаєш,
Безлад оселився у дворах.
Буднями холодними шмагаєш,
Мокроту розводиш на шляхах.

Прибирай свої хмарки сіренькі,
Виливай вологу у поля,
А у нас поводь себе тихенько
І тебе не лаятиму я.


27.10.2007

Слова, яких не заслужив...
Образа очі випікає.
За що неправдою карають,
Неначе ріжуть без ножів?

Одне неправедне слівце
На подив вбивчу має силу:
Учора на руках носили
І вже закопують живцем.

Та є Суддя і свідки є...
Я віри в Господа не втратив,
Мені не треба адвокатів,
Христос - пристанище моє.

21.08.2007

Я мрій шалених не плекаю:
Туга калитка, кадилак,
Мандат, посада, свій літак.
Якби й давали, не бажаю.

Життєвий план - гучні слова:
-"Ти не плануєш на майбутнє?"
- "Чи я пророк, чи Всемогутній?
Цим не забита голова."

А мрії, що? Туман лишень,
Міраж, що міниться в очах.
Та я у Бога дитинча,
Не знаю, як скінчиться день.

Ні виходу свого, ні входу
Не відаю, як кожен з нас.
З ким і яку складу угоду?
Всьому призначено свій час.

Звичайний побут заїдає,
Щоденний клопіт дістає, -
Оце і є життя моє,
А що по тому? Я не знаю.

Веселі дітки вгору йдуть,
На хліб і воду вистачає,
Та й на потреби інші маю.
Що станеться, тому і буть.

Душевний мир, блажений спокій
Слова Ісуса м'яко ллють,
В мені любов'ю віддають.
Це диво - я не одинокий.

Мій Пан мене не полиша,
Тому-то, при своїх потребах,
Я маю все - і більш, ніж треба,
І славлю Бога у віршах.

06.07.2007

Поплутав хтось! Сідаю зрання
Писати друзям привітання,
Та в звуках радіосичання
Потік знайомих голосів
Отих, хто ставили і клали,
І як хотіли нахиляли.
Бач, не забули, привітали
Рідненьких виборців усіх.

І я завзявся віншувати.
З якого ж краю починати?
Куди не глянь - гладкі й пикаті
Злились в суцільний моноліт.
Хоч тих, хоч інших висуванці
Тримають нас за голодранців,
А ми у виборчому танці
Найменьшу з двох шукаєм бід.

Одні ділки безбожно крали,
Трамваї навіть пропадали*,
Хоча поклони відбивали -
Монахам лаврським на зразок.
А в київських любов не склалась,
Хоча так палко цілувались -
Вода в котлах перегрівалась,
А пара вийшла у свисток.

Хтось в Вашингтоні сльози сіяв,
А хтось тинявся по Росіях
Дізнатись, звідки вітер віє
На наших спритних Труфальдін.
Вони на Кіпрі і в Давосі,
Вони у Раді - пальці в носі.
Вони і влітку "на морозі",
А людям - піст і карантин.

Промерзли руки, пальці коле,
Та ще пишу для вас: НІ-КО-ЛИ!!!
Я не піду по цьому колу,
То тим радіючи, то сим.
Я сім разів переміряю,
Ну а тоді вже відрізаю.
Вкраїнці! Думайте, благаю,
Кому віддати голоси.

29.12.2008

Шмагали нас, і протягом віків
Цвіт націй ґартувався на колінах.
Чарівна сила батьківських пасків
Відтворювала совість в поколіннях.

Для нас дорослий був - авторитет,
Через лозину (пам"ятає кожний)
Стабільний досягався паритет
Між несвідомим "хочу" і "не можна".

Пекучі смужки не заляжуть знов,
Не призведуть до зведення рахунків,
Все компенсують ласка і любов -
Прикраса наших внутрішніх стосунків.

23.09.2007

Сотнями людей набивши черево,
Променем-мечем шматує темряву, -
Мчить на Захід фірмовий експрес.
До безсоння нудного приречений,
Я у Київ їду із Донеччини,
Маючи в столиці інтерес.

Віком заґартовані романтики
Демонструють вправно акробатику,
"На гора" піднявши свій живіт.
Верхня полка в кожного лежачого
Із контексту вирвана дитячого,
Тільки ноги звішено в прохід.

У приємну подорож тирлований,
Виставив плече розтатуйоване
Звільнений з когорти моряків.
Тепла ніч, та вранці ми побачили,
Як тремтячим скручений калачиком,
Під двома він ковдрами сопів.

За перегородкою фанерною
Алкаші моїми грали нервами
І ніяк упитись не могли.
Там на брудершафт з новоприбулими
Цілу ніч гірку сусіди цмулили:
Щоб ви вік тверезими були!

От і Київ. Дружні привітаннячка!
У твої обійми поспішаю я,
До твоїх прив'язаний осель.
Що ти небо так на мене вирячив?
Не чекав? А я зненацька вискочив,
Як отой Пилип із конопель.

1.03.2010

Нарешті! Перший ювілей.
Від нас отримуєш пакунок,
Але найбільший подарунок
Не міряй цінністю грошей.

Тут голос Отчий, сину мій
І Він звертається до тебе:
Маєтки наші там - на Небі,
Ти їх не втратити зумій.

На зльоті успіху крутім
Не полюби слабкіших жерти,
Та "хазяям" об ноги тертись.
Люб"язним будь і будь твердим.

Живи на те, що заробив.
В найтяжчій скруті, Ярославе,
Дивись, щоб Господа прославив
І силу Божу не зганьбив!

18.01.2008

Дівча ти наше золоте,
З твого бажання, наша пташко,
(Його і втілити не важко,
Якщо воно на користь йде)

Даруєм Біблію тобі,
А в ній не людське - Боже Слово,
Життя щасливого основа.
Читай у радості й журбі.

Наш Бог піклується про нас.
Життя, як мить, майне і згасне,
Та знов для нас засяє ясно
У воскресіння світлий час.

Ти в нас розумниця ростеш,
Та суть не в розумі і вроді:
Йорданські каламутні води
Долати вірою підеш.

18.01.2008

Гламур у випарах вина -
Вокзал. Кіоск. Дешеве чтиво:
Його переглядають хтиво
Непевні типи з бодуна.

Купуй, і мозок не труди,
Сучасну класику дебілів.
Он, пістолет у тебе цілить,
До пекла ключ. Тобі туди?

Ось - зло помножене стократ.
Хіба, заради генотипу,
Прийти туди зі смолоскипом,
Та й кинуть. Хай собі горять!

За строк короткий, та лихий
Так безнадійно отупіти...
Які слова? Який епітет
Ти заслужив, народе мій?

І я, як часточка твоя,
Як непомітна порошина,
Своїм вимірюю аршином,
Собі - найперший судія.

Гнилими тельбухами тхне
Нова поезія і проза.
І зупинить ніхто не в змозі
Оце невігластво сумне.

Хто там на головних ролях?
Неандертальці! Графомани!
Розпуста мізки дерибанить,
Торує виродженню шлях.

Мовчу й до витоків тягнусь.
Нехай я - дурень несучасний.
Сміюсь і плачу одночасно,
Та знову, плачучи, сміюсь.

01.02.2009

Сучасний гумор - "несудимий двічи",
Святий і чистий, так і запиши.
Тепер і жертві, дивлячись у вічі,
Розреготатись можна від душі.

Не бив. Не крав. Не кривдив малоліток.
На шії хрест, над головою німб.
А те, що кажуть - пересуди тіток.
Ось папірець з печаткою на нім.

Закон у нас гуманний не для бідних,
За долари і біса захистить.
Чи не безбарвні очі у Феміди?
Я подивитись хочу, розв"яжіть!

07.08.2007

Складне питання

Сів, та їду, виснажений вкрай.
Літери стрибають кострубаті.
М'яко заколисує трамвай -
Не дов́езти взявся, а приспати.

Рими, що навіює вагон
Заганяю до свого блокноту:
Треба ж розігнати напівсон,
Їдучи з роботи на роботу.

І за що викручую свій карк?
За грішву дрібну. То я питаю:
На скількох роботах олігарх
Міліард свій чесно заробляє?

21.04.2009

Із помешкання хиткого,
Де з багатств - стілець та стіл,
Бідний негр моливсь до Бога
Хриплим басом: "Бог, тут Білл!"

Безуспішно пастор бився,
Не шкодуючи зусиль,
Щоб і він як слід молився,
А не твЕрдив: "Бог, тут Білл!"

Де і що б не відбувалось,
Негр губами ворушив,
Та молитва вся складалась
З трьох, слізьми политих слів.

І в один із днів буденних
Стисли спазми, як вузли,-
У палату для злиденних
Бідолаху відвезли.

Пастор Джон щоденно з книжки
Трохи Біллові читав,
Та одного ранку ліжко
Без хазяїна застав.

Тиха радість у палаті
Сяє, як травневий сад.
Чи в лікарні цій хоч свята
Пам'ятає хто? Навряд.

Хворі з пастором відверті:
- Вранці Білл з останніх сил
Помолився перед смертю
Тихо-тихо: "Бог, тут Білл!"

І за мить у цю кімнату
Світла сонячний клубок
Увірвався. По палаті
Голос з неба: "Білл, тут Бог!"

Пастор, впавши на коліна,
Склавши човники долонь,
До небес душею линув
У молитві: "Бог, тут Джон!"

18.10.2008

Хто би так потішав?
Хто би так зустрічав?
То - мої малючки-кошенята.
Ключ лишень проверну -
Вже хлоп'я та дівча
Тупотять із підскоком до тата.

Дві маленькі душі -
Найдорожчий мій скарб,
Що зростає у вроді і силі.
Згадка рідних імен,
Як солодкий нектар,
Живить кожну клітиночку тіла.

Забарився, гаруючи
На результат,
Прокапарив до пізньої ночі.
Цілий день так хотів
До своїх янголят,
А у соннеє царство ускочив.

На столі, як і вчора,
Безладдя чудне,
На полиці улюблена книжка.
Кошенята мої,
Не діждавши мене,
Зігрівають малесенькі ліжка.

Знову я не почув
Чарівних голосів.
Що ж, провину спокутувать мушу:
Відкладаємо все
До найкращих часів,
А виходить, виснажуєм душі.

Натомившись за день,
Дітки солодко сплять
У покої своїм напівтемнім.
Болем стишеним
Збиті колінки горять.
Я втішаюсь видовищем щемним.


5 серпня 2007 року

Священство царське - Божа Церква,
народ Царя у всій красі.
Ісус Христос - невинна Жертва
покрив провини наші всі.

У білі шати одягнулись,
життя нас трохи потрясло,
чогось ганебного позбулись,
а щось корисне приросло.

Себе вважаємо за вірних,
читаєм Біблію усі
і ганим дружньо непокірних,
що знали Бога в ті часи,
коли апостоли й пророки
водили їх, як тих овець
жезлом Господнім; сотні років
були за приклад і взірець.

Та навіть Божий друг не встояв
і я, читаючи про це,
зневажив воїна-героя,
царя Давида, і лице
моє від смутку не змінилось,
бо я-б такого не утнув.
Багато ще думок роїлось,
та все не тих. І ось - уснув,
і сон наснився: наче натовп
святковий, та Єрусалим.
А люд снує, шумить завзято
і я радію разом з ним.

Тут моляться до Бога вголос.
Я усвідомлюю сповна:
святії ми!.. Та чую голос
з-за рогу вулиці луна.

Іду. Вдивляюсь проти сонця.
На мить примружившись,- стою.
Слова знайомі і промовця
безпомилково пізнаю.

Петро, цитуючи повчання,
скінчає проповідь і страх
із розпачем, та здивуванням
у слухачів його в очах.

І ті, що Бога прославляли,
святі із ніг до голови,
із трепетом слова сприйняли:
"Ісуса розіп"яли ви!"

Петро, вдивляючись в обличча,
чекав на відповідь, а я
долав нервово протирічча:
"Чи в тому є вина моя?"

Було колись, не знавши Бога,
своєю волею ходив,
та все ж, на вірную дорогу
мене Він вивів і простив.

Чи я від Господа відрікся?
Хіба чужу дружину вкрав?
Петро й на мене подивився,
а люд навколо вже волав:
"Скажи, що маємо робити?
Нечисті всі." І переляк
збудив мене, та пережите
у сні залишилось. Ще б пак!

Хоч я з нечистими не знався,
на хліб чужий не зазіхав,
то вже й до раю записався,
святішим за Давида став.

І братові колоти очі
готовий був,хоч прав не мав...
До суду ми завжди охочі
за щось, та, навіть, без підстав.

Ні, я достоїнства не втрачу,
засвоївши закон один:
любити брата не за вдачу,
а через те, що Божий він.


6 червня 2007 року

В думках переживаю знову
Один приємний діалог,
Своєю мовою розмову
Із земляком вели удвох.

Приватна тема (хто-б це слухав?),
По-свійськи (чи й не новина!).
...Знайшлись-таки сторонні вуха,
Які цікавила вона.

Тонкі відкинувши манери
(Наврядчи він колись їх мав),
В адресу нашу:"вот бендери",-
Хтось недвозначно просичав.

Слова, народжені в горілці
З собою далі він поніс,
І нас - звичайних українців
В реєстр героїв тим заніс.

Йому виписую подяку,
Хоча не подаю руки,
Бо цю образу як відзнаку
Сприймати можна залюбки.

18 вересня 2007 року

У німецькій крамниці
Шкіряний аромат
І взуття на полицях
Вишикувано в ряд.

Літній крамар не проти
Підказать з-за спини.
"Я прийшов по чоботи.
Підберіть щось мені",-

Без артиклів, на втіху,
Запитав, як зумів.
"Звідки, пане, приїхав?"-
Він розмову повів.

І, як другу, довірив,
Тільки слово почув:
"Я колись у Сибіру
Кілька років відбув.

Цей життя мого іспит
Віриш, я не забув?
Хоч вели нас нацисти,
Я нацистом не був.

Хоч у роту піхотну
Не за покликом йшли,
Німці всі патріоти,
Та й дурними були.

Звідки зважений погляд
У юнацькі роки?
Той формує світогляд,
Хто годує з руки.

Нас вожді ошукали,
Славши гинуть в бою.
Та і права не дали
Мати думку свою.

Перемог тимчасовість
Десь і я розумів,
Та притлумлював совість
Окрик справжніх катів.

Тож, не маю образи
На радянських людей,
Бо не вбили відразу,
Як собачих дітей.

Ми синів їх вбивали,
А скорботні жінки
Нам - убивцям давали
Хліба білі шматки.

За тяжкую провину
У копальнях я млів.
Нині й камінь не кину
В бік чиєїсь землі.

Душу річкою вилив,
Ніби вік мене знав.
Може в діда він цілив?
Що поробиш,- війна!

Сам по сонячних далях,
При казенних харчах
Крокував не в сандалях,-
У важких кирзачах.

Карусель людовбивства,
Корчі тисяч життів.
Розпізнати-б злодійство;
Не зумів. Не схотів.

Був генсек у столиці,
Був міський воєнком.
Я ж на їх шахівниці
Чорним став пішаком.

Хто ми - люди, чи вівці?
Чи сліпі, як вночі?
Чим я кращий від німця?
Совість каже:"нічим".

Всі ми пам"яти бранці.
Нам свого не зректись.
Може десь і з афганцем
Доведеться зійтись.

То почну із питання:
"Звідки, друже, скажи?
Я колись у Афгані
Кілька років служив."

29 лютого 2009 року

Під сонцем жорстким умлівав як шашлик старовинний Герат.
Бійці знемагали і долю лихую крізь зуби кляли.
Сьогодні "гранчатка"* виставу дає для чужинців-солдат
І шпарко підбріхують їй перегріті від люті стволи.

-----

Розірване тіло пронизує наскрізь жахаючий біль,
Лошам переляканим чується серцебиття,
А лікар і фельдшер чаклують над хлопцем блідим обопіль,
Та вже покидає холонучу плоть по краплині життя.

Мі-8 плямистий, звиваючи пороху вихор, завис.
-"Носилки!.." Бійці із пораненим тим переходять на біг.
Пілот на санбат обережно солдата поніс,
Гвинтом нарізаючи неба гарячий пиріг.

Уже й непомітно, як спину лоскоче солона ропа.
Тривожне чекання, бо лік на секунди пішов відтепер.
І я випадково, годин через вісім, відколи він впав
Зачув краєм вуха:"А хлопець, сердега, у небі помер..."

20 листопада 2007 року

Аеродром "Кабул". Весна.
Хвилини відпочинку.
Мулли молитва голосна
Вривається в будинки.

Службове рондо до кінця
Вже добіга помалу.
Нема ні звіра, ні ловця...
Війни - як не бувало.

Я так любив хвилини ці.
У вишині - ні хмари.
Ширяють тільки горобці,
Та вертольотів пара.

Та що-ж один так низько йде?..
Неначе п"яний тоне.
Його ведучий вже онде,-
По смузі вітер гонить.

І я примружився на мить:
(О! Як же сонце сяє!)
Та він... поранений летить.
Шассі в нього немає.

Турбін розстріляних виття,
Машина вередує.
Такий політ на все життя
Кошмари гарантує.

Пілоти, начебто, не з тих,
Кого не любить небо.
Двигун дотягне до своїх,
Та ще ж і сісти треба.

Вже майже скінчився політ,-
Страшний вояж у гори,
Тепер спирався вертоліт
Лише на дві опори.

Лягає зраненим бортом,
Неначе спати буде.
Не можна! Черконе гвинтом,-
Розтрощить за секунди.

Із пекла вирвався, вцілів,
Не впав під лезо бритви.
Тепер триває на землі
За їх спасіння битва.

Для когось - гори у красі,
Комусь - весна столична,
Комусь - життя на терези
Покладено публічно.

Несли усе: важке, тверде,
Під "хворий" бік мостили.
Готово! Більше не веде.
Саджайте гвинтокрила.

І знову тиша , і весна,
Та горобці на лузі.
Не вірилось, що йде війна,
Та ось вона, на смузі.

Мені, як свідкові, щемить,
Хоч я там був стороннім:
Саджали хлопці вертоліт
На плечі і долоні.

27 січня 2008 рік

Мій іноземний гість блукав
Кварталами Донецька,
Мене з цікавістю питав,
Я згадував німецьку.

- Оцей з жердиною атлет
Чому пожив так мало?
- Живий!!! І свій авторитет
Зіп"яв на п"єдестала.

- Це жарт чи натяк - сам пожив,
То-ж іншим дай пожити?
І нащо-б я отак спішив
Народ простий смішити?

Невдовзі ще один "бовван"*
Для огляду відкрився.
Спитає точно, що за "ман".**
І я не помилився.

- А цей веселий чоловік...
- Співак один чудовий.
- Помер?
- Та ні, іще не встиг,
Але, як бач, готовий.

- І як воно для них самих,
Не бринькає по нервах?
Пошана - слава для живих,
А пам"ятник - для мертвих.

Веду по вулиці з ім"ям
Відомого нардепа:
- Живий?
- Ато-ж,- кидаю я.-
Гарцює ще, як треба.

- А як народ?
- Та що народ?
Йому народ - не люди.
Такий собі мордоворот,
Як скаже, так і буде.

Та-а-ак! Є у скромности межа.
У Азії вчимося?
Вже й нам своїх "туркменбашат"
НаплОдити вдалося.

- А в цього вигляд ого-го!.-
На пам"ятник киває.-
І цей живий?
- Та ні, його,
На щастя, вже немає.

17 грудня 2007 року

Мій Бог! Ти мене до глибин моїх знаєш,
коли я сиджу, чи підвожусь на ноги,
і думку мою наперед осягаєш.
В дорозі я, чи на спочинку, Ти, Боже,
Пильнуєш навколо і тверду правицю
Свою наді мною простяг милосердно.
Високе знання Твоє, - людською міццю
не можна його осягнуть достеменно.

Куди я від Духа Твого помандрую?
Куди я сховаюсь від Божого ока?
На небо? Ти там. До шеолу впаду я?
Ось Ти і в шеолі знаходиш глибокім.

Чи вдаль понесуся на крилах зірниці,
спочину без Тебе край синього моря,-
мене пильнуватиме Божа правиця:
рука всемогутня з людиною поряд.

Коли б я сказав:"Тільки темрява вкриє
від Тебе мене", та не буде такого,
бо темрява ночі як день пломеніє,
як світло - пітьма для Всевишнього Бога.

Бо нирки мої Ти вчинив і в утробі
зіткав мене всього довершеним плодом.
Діла дивовижні лишаєш по Собі,
Тебе прославляю, величу. Та, згодом,
і кості мої не закриті для Тебе,
коли в потаємних підземних глибинах
я витканий був, мій зародок на небі
Ти бачив, мій Боже, Своїми очима.

І дні мої числяться в книгах небесних
коли ні один з них іще не приходив.
Я вражений величчю відань безмежних,
думок Твоїх розсип ціную. Мій подив
і захват від Тебе, з моєю хвалою,
з пробудженням раннім від сну відправляю.
Коли прокидаюсь, то я ще з Тобою.
До Тебе прохання сердечні звертаю.

Якби Ти безбожника вразив! О, небо!
А ви, кровожерці лихі, відступіться
від мене! Підступні слова їх про Тебе,
У задумах марних не хочуть спиниться.

Отож, ненавиджу Твоїх ненавидців,
Твоїх заколотників бриджуся, Боже:
ненависті чаша налита по вінця,-
вони вороги мені!.. Господи! Можеш
пізнать моє серце, вдивившись очима
в твердиню думок моїх, задумів скелю.
Побач, чи не йду я дорогами злими?
Скеруй мене шляхом у вічну оселю!


15 квітня 2007 рік

Всім серцем своїм я тебе прославляю,
співаю Тобі лишень перед богами,
до храму святого Твого я вклоняюсь,
Імення Твоє прославляю між нами
за правду Твою і за милість безмежну.
Ти Ймення Своє возвеличив і Слово
підніс над усе. І багаторазово
удень піднімаю молитву належну.

Бо Ти підбадьорюєш силою душу.
Прославлять Тебе всі царі,бо почують
слова Твоїх уст, що наповнюють сушу,
почують і піснею гучно вшанують.

І будуть співать про шляхи мого Бога,
бо слава Господня безкрає велика.
Високий Господь, але бачить низького,
І вгадує здалеку гордого лика!

Якщо серед тісняви піду, Ти, Боже,
оживиш мене проти люті запеклих,
правицю простягнеш, мені допоможеш,
за мене здійсниш Ти, бо милість до чесних
довічно є cуттю Твоєю. Не можеш
Ти справу десниці лишити, мій Боже!

14 квітня 2007 рік

Чи досягну вершин таких,
Щоби дослухавшись, почути
Слова, що світ перевернути
Могли б у виразах простих?

Під впливом Божим потечуть
Рядки невимушених речень.
Корисні будуть і доречні
Для всіх вони. Та як почуть?

Чому щодня із уст людських
Лунають скрізь слова безпутні?
В них істина і сенс відсутні,
Та ми повторюємо їх.

То як дістатися мети -
Начутись ангельської мови?
І долучити до розмови
Усіх, хто хоче простоти.

7 липня 2007 року

Свіженький напис у брудному ліфті,
Зручний,-якраз на рівні голови.
Дівочий почерк на місцині чистій.
Читаємо:"Я секс люблю, а ви?"

Дитина славна, тягнеться в науку,
Писати підучили вчителі.
Книжки любити, знаєте - не штука,
А як там секс на матінці Землі?

Хтозна, а може досвіду нестача?
Чи там, якісь конфлікти у сім"ї?
Береться розв"язати цю задачу
Мале дівча на вулиці твоїй.

Ви не тримайте на душі секрети,
Глядиш,- і на просторіших місцях
Запропонує нам дівча анкету,
Це ж треба знати, хто чого досяг.

В країні недорід. То, може, варто
Поправки внести до шкільних програм?
Любов до сексу від самої парти
Ви ховувати в дітях вчителям.

Писати ще - дурна чорнила трата
І ось останнє речення моє:
Хто легковажить - не мине розплати,
Той більше болю серцю завдає.

3 липня 2007 року

Мені б купити літака!..
У небі ріднім я розкутий,
Та щоб стрибати з парашутом,
То не доходила рука.

Оце аж після сорока
Зробив собі велике свято,
Бо готувався я завзято
До першого свого стрибка.

І роки два в одних думках
Здавався я на Божу ласку,
Та розчековував запаску
І бачив небо в куполах.

Ось і діждався дня того,
Коли літак ревів на зльоті,
Та щастя рвалося із плоті,
Випереджаючи його.

Інструктор прокричав: "Пішов!"
А я, щоб сумнів вже не мучив,
Зробив останній крок рішуче
І наче з потяга зійшов.

І разом цілий світ замовк:
У тих миттєвостях недовгих
Вмістились ті два роки повних,
Що я вимріював стрибок.

За три секунди я не чув
Ні звук, ні голос, тільки мозок
Пройняв усього як морозом:
"Чи не задовго я лечу?"

Мене не в казці - наяву
Якась невидимая сила
Підхоплює на теплі крила
І вже не падаю - пливу.

Хвилини дві, і я лежу,
Все спрацювало так, як треба.
З тобою не прощаюсь, небо,
А "до побачення!" кажу.

22 червня 2007 року

Як думок політ втрачати гірко!
Вже баняк дірявий і не варить.
Я писав би в пам"ять під копірку
Нариси, вірші і мемуари.

Все незанотоване крізь дірку
Радо поспішає розсіваться.
Не запишеш - вилетить в кватирку
Майже вся ота невтомна праця.

Стільки дум корисних і глибоких,
Спогадів віддалені вершини:
Як дітей своїх блакитнооких
Виплекав на радість батьківщині.

Як лани колишуться хвилясті,
Як сумує сонях пелехатий.
Спробував у пам"яті відкласти,
Та забув, що я забудькуватий.

30 жовтня 2008 рік