Священство царське - Божа Церква,
народ Царя у всій красі.
Ісус Христос - невинна Жертва
покрив провини наші всі.

У білі шати одягнулись,
життя нас трохи потрясло,
чогось ганебного позбулись,
а щось корисне приросло.

Себе вважаємо за вірних,
читаєм Біблію усі
і ганим дружньо непокірних,
що знали Бога в ті часи,
коли апостоли й пророки
водили їх, як тих овець
жезлом Господнім; сотні років
були за приклад і взірець.

Та навіть Божий друг не встояв
і я, читаючи про це,
зневажив воїна-героя,
царя Давида, і лице
моє від смутку не змінилось,
бо я-б такого не утнув.
Багато ще думок роїлось,
та все не тих. І ось - уснув,
і сон наснився: наче натовп
святковий, та Єрусалим.
А люд снує, шумить завзято
і я радію разом з ним.

Тут моляться до Бога вголос.
Я усвідомлюю сповна:
святії ми!.. Та чую голос
з-за рогу вулиці луна.

Іду. Вдивляюсь проти сонця.
На мить примружившись,- стою.
Слова знайомі і промовця
безпомилково пізнаю.

Петро, цитуючи повчання,
скінчає проповідь і страх
із розпачем, та здивуванням
у слухачів його в очах.

І ті, що Бога прославляли,
святі із ніг до голови,
із трепетом слова сприйняли:
"Ісуса розіп"яли ви!"

Петро, вдивляючись в обличча,
чекав на відповідь, а я
долав нервово протирічча:
"Чи в тому є вина моя?"

Було колись, не знавши Бога,
своєю волею ходив,
та все ж, на вірную дорогу
мене Він вивів і простив.

Чи я від Господа відрікся?
Хіба чужу дружину вкрав?
Петро й на мене подивився,
а люд навколо вже волав:
"Скажи, що маємо робити?
Нечисті всі." І переляк
збудив мене, та пережите
у сні залишилось. Ще б пак!

Хоч я з нечистими не знався,
на хліб чужий не зазіхав,
то вже й до раю записався,
святішим за Давида став.

І братові колоти очі
готовий був,хоч прав не мав...
До суду ми завжди охочі
за щось, та, навіть, без підстав.

Ні, я достоїнства не втрачу,
засвоївши закон один:
любити брата не за вдачу,
а через те, що Божий він.


6 червня 2007 року

Зі збірки "За межею означень..."