3. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
    Блиском укрився я, і Світло засяяло світ. Утри стали поодаль і змовлялися проти мене. (…) Муж, який скинув мене зі свого місця на землю (…) ти знищиш їх (…) Не руйнуй творіння Утр і не проганяй горніх Жінок з їхніх місць. Не руйнуй великої основи, бо це творіння твоєї десниці. Не кидай бунтівників у Йордан, бо ніхто не перевершить його сили. Не руйнуй оселі, яку збудував сам у день, коли вони почнуть боротьбу з тобою. Твої сини (…) Етнісіб (…) явилися у величі. Вони прийшли блукати Шкінами, шукаючи свого батька, і не знаходячи його. Брати зібралися – нечестиві наставлятимуть один одного, говорячи: «Наш батько полишив краї Ефіру, тож як нам повстати проти них?» Тоді прийшов Сам, їхній старший, помислив у серці своєму та мовив: «Якщо я розпочну велику битву, то скажуть, що старший необачний. Тож ви повстаньте, бо ви ще юні Утри. Переможете ви чи зазнаєте поразки, про вас казатимуть: «Вони ще юні» – і не засудять на небесах як злочинців. Ідіть, повстаньте та спустоште порядок Творіння! Встаньте, зготуйте могутню зброю та почніть війну, якій не буде кінця! Опережіться мечами, гнівіться, візьміть (згубні) стріли, що не хиблять! Накладіть (їх) і спустіться до країв Ефіру, до Шкіни батька, того, чия земля понівечена, та для кого немає трону, який можна було би зайняти».
    Тоді Нбат, правитель Ефіру, прийшов і брати взалися за руків’я мечів. Етнісіб, син Йошаміна, звернувся до великого Нбата, кажучи: «Хто велів тобі закувати Йошаміна, щоби закінчити битву з ним?» І правитель Ефіру відповів славному Етнісібу: «Цар Світла наказав закувати Йошаміна. А хто противиться царям?» Славний Етнісіб розгнівався та мовив, уста свої відкрив і сказав величному Нбату: «Ганьба тобі та гнізду, з якого ти походиш! Батько твій слабкий серед Утр!» І величний Нбат відповів славному Етнісібу: «Прокляття тобі та гнізду твого батька, сіятеля смути! Ти, який хочеш повстати проти Царя, негідний дому Великого Життя!» Славний Етнісіб одразу кинувся з мечем на величного Нбата, царя Ефіру – ударив його один раз, але меч не прорубав його сяйва. Славний Етнісіб ударив удруге, але й цього разу меч не зміг прорубати сяйва. Славний Етнісіб утретє вдарив, але його меч так і не пробив сяйва Нбата. І тоді величний Нбат сказав славному Етнісібу: «Не тобі, сину безчесного батька, лякати мене!» Коли величний Нбат промовив це, 21 син Йошаміна вихопили свої мечі. Найстарший одяг обладунки, а молодший зготував спорядження до бою. Вони вигукнули прокляття Життю та випробували зброю один на одному.
    Гуркіт їхньої зброї та брязкіт їхніх обладунків досягли великого Царя Світла, і він питав: «Хіба Йошамін вирвався та зруйнував свою в’язницю? Хто почав боротьбу з Утрами й уникнув Мого зору?» Утра Губран поглянув і сказав Цареві Світла: «Це 21 син Йошаміна. Вони починають велику битву, якій не буде кінця». Тоді цар світла сказав Губранові: «Озбройся і сідай на Парахіеля ! Вирушай до країв Ефіру та подивися, чи це справді сини Йошаміна» (…)
Тоді Губран узяв могутню зброю, осідлав Парахіеля та вирушив до країв Ефіру. Потім Губран відкрив свої уста і сказав славному Етнісібу: «Сину Йошаміна, не починай війни з домом Всевишнього, а йди просити прощення за свого батька. Якщо Він прийме твоє прохання – тим буде краще! Якщо ж ні – стань слугою Царя! Славний Етнісібе, старший сину свого батька (…)» Він звертався до старшого з братів, але не був почутий. «Подивися, який величний вінець Він дав мені! Ти зруйнуєш землю та переступиш слово Царя, якщо розпочнеш боротьбу зі світами світла і сполохаєш їх (…)». І тоді Славний Етнісіб випустив одну стрілу, та Губран спіймав її десницею. Другу стрілу пустив славний Етнісіб, але і її Губран спіймав десницею. Славний Етнісіб випустив третю стрілу, та Губран спіймав її десницею. Четверта же стріла встромилася в лапу Парахіеля. Парахіель голосно закричав, і його крик донісся до Царя Світла. І Цар Світла відкрив Свої уста, сповнені нескінченного сяйва та слави. Він звернув свій голос до 444 000 Утр, що стояли довкола, закликаючи їх і кажучи: «Озбройтеся, вдягніть обладунки та сядьте на своїх скакунів! Беріть мечі та (згубні) стріли! Опережіться мечами у гніві та сідайте на своїх скакунів!» Цар Світла вигукнув і наказав їм у славі та світлі, що ніколи не згасають, кажучи: «Коли прибудете до країв Ефіру, принесіть мені голову славного Етнісіба, який спочиває на лоні Біхрат-Анани , своєї матері. Бийтеся з ними, щоби вони сказали: «Це – послані Утри!»
    Тоді 440 000 Утр спустилися до країв Ефіру. (З вершини країв Ефіру… з-за брами Розуму, вони дісталися житла Йошаміна.) Утри спустилися з могутньою зброєю до країв Ефіру, несучи мечі у гніві та (згубні) стріли. І славний Явар зарубав мечем 12 синів Йошаміна, а мудрий Біхрам (…) покінчив мечем із (рештою) дев’ятьма синами Йошаміна. Йокабар, їхній брат, улюблений син Йошаміна, гучно закричав. Він кричав, гукаючи свого батька Йошаміна, і крик його пробився та долинув до Йошаміна. Йошамін вигукнув: «Хто вбив мого сина? хто спинив мого улюбленця?» Від реву Йошаміна, порвались пута на його руках і ногах, розбилися кайдани та ланцюги, які Цар Світла наказав накласти на нього. Він підвівся до запеклого бою через великий гнів, що був у нього на серці. Від Брами Суфат до країв Ефіру він руйнував усі Шкіни, які траплялися, і знищував їх. Коли він досяг країв Ефіру, він закричав до Анани. Утри впали долілиць, бо не могли втриматися на своїх скакунах, їхні мечі випали з рук, і вони не могли втримати свої сталеві стріли та списи. Мечі Утр розлетілися на друзки, а тятиви їхніх луків урвалися. Вони кинулися обличчям додолу. Йошамін зійшов зі свого скакуна, схопив 24 000 Утр, які ще стояли, та розкидав їх повсюди.
    Тоді 360 земель постали перед Великим Царем і сказали: «Відтято голову Губрана, який стояв одесну від Царя Світла!» Земля затремтіла, гори захиталися, і Цар піднявся зі Свого трону та вигукнув до Йошаміна: «Прокляття Життя!» Він забрав у нього сяйво, велику силу, бойовий запал і лють, що були в його думках. (Він наказав) відтяти голови його синам, які були при (Біхрат)-Анані, матері славного Етнісіба. Він послав 904 ланцюги із зайни , важчої за залізо, і ними скували його біля Брами Суфат, аж доки не буде викликаний Восьмий із Темряви . 750 років чекатиме він у великих кайданах, доки Всевишній не покличе його.
    І перемога за Життям!

    4. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
    «Власною силою, власною молитвою і хвалою я встановив царям час і його впорядковував. Я закликав до часу, і сказали мені: «Сплинув твій час». Я взяв гострий меч: світ, якого я не створював, зруйную, а Шкіни, яких не засновував, спустошу. Гучним кличем я звав до бою на Небі. Я спустошив Творіння, що були впорядковані. [Війна, якої не бажали могутні, прийшла від мене. Я підняв смуту і сам себе привів до ув’язнення]».
    Мовив славний Нцаб до Йошаміна, кажучи: «Хіба я не напучував тебе не діяти у гніві та не починати битви на Йордані? Тобі не було призначено вести війну. Ти мудрим змалку, а нині названий дурнем; ти мав на Вершині трон, а нині тебе полонили біля Брами Суфат. Затьмарив ти діяння свої, якими прославився з дитинства, так що серед первістків твоїх не залишилося жодного поруч із тобою. Ти занапастив свої землі та свою оселю; ти зсунув ложе своє з його місця. Жінки були видані заміж за тебе, а нині вони відібрані в тебе. У тебе забрана стійкість, яку Перше (Життя) дарувало твоїй суті. Ти зруйнував своє величне гніздо та порушив порядок; ти зруйнував рід величний і нині поставлений між двома царями . Тож твоя подоба буде розсіяна, а царі тебе судитимуть. Не буде відпущений на землю великий, правильний (…), і не зміцнять впорядкованого Творіння. Без права стоїш ти тут, Йошаміне, і смирення не спадало тобі на думку, і ти не замислювався. Ти був безтурботний, не корився наказам і не приймав жодних повчань, і не слухав мудрості Першого (Життя). Ти не дбав про сяйво Йордану та не шукав поради Жінок піднесених. Ти знаєш, Йошаміне, слово, що почуте Царем (?). Якщо (слово) злетіло з уст світу, воно буде повторене нескінченну кількість разів. Зухвальцю! Хіба ти не знав, Йошаміне, що руйнування тривалістю в тисячу років неможливо відновити навіть за 24 000 років [так, аби усе стало таким, яким було колись]? Твої нащадки були зметені у бою, а ти сам наклав пута важкі на свої ноги. Ти примножив (…), і смуток ніколи не відступить від тебе. Ти наповнив свої очі сльозами, що течуть, немов би води Йордану».
    На це Йошамін відповів славному Нцабу, кажучи: «Я сам шукав собі горя, і тепера зноситиму його без сумніву, доки Величний не здійснить усього, що замислив».
    І перемога за Життям!

    5. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
    Коли мій батько, Йошамін, роздумував закутий, тоді він мислив у гніві та непокорі. (Він задумав) у посіяти розбрат у небесній височині: «Нехай же побачу величне Життя, як Воно хоче вести зі мною війну, тож я тепер посію великий розбрат і завдам страждань Його душі. Якщо Йому вдасться вирватися від мене, тоді побачу, що немає нікого хто був би могутнішим за мене у височині. Чи є хтось кращий за мене в краю Світла? Я величний, і величним є моє сяйво, і немає меж моїй славі».
    Щойно Йошамін сказав це, величне Життя дізналося та промовило: «Я хочу вгамувати помисли Йошаміна». Воно покликало Манда д’Гаю, повідало йому послання та відпустило, застерігши та сказавши: «Піди подивися, чи сяйво його не змеркло – що може його подолати? Нехай не каже він: «Величний Нбат запалав до мене ненавистю, а Цар Світла – гнівом». І Манда д’Гая вирушив у дорогу, аж поки не прибув до місця ув’язнення Йошаміна. Коли Манда д’Гая прибув, то звернувся до Йошаміна, кажучи: «Якщо ти не був Найвищим, чому ж ти звеличувався? Ти не був Найвищим, тоді навіщо ти ворожнечу замислив проти Нього? Горе і біль мені та тобі, Йошаміне, бо ти зв’язаний кайданами Великого. Твої молитви (не) чують, і твоє горе тяжіє над тобою. Ти забув даний тобі наказ, і тепер твоя сльоза тече додолу на землю». – Я казав йому на землі те, що почув був у вишині. Я став біля Йошаміна, і те, що мені про нього було сказано, я переказав (йому). «Йошаміне, – вигукнув я, – неправі твої помисли, немає істини у твоїх словах». Але коли Манда д’Гая проголосив це, Йошамін відповів: «Якби не був ти вісником, якого послали і який прийшов до мене, я би вдарив тебе з великою силою та закінчив промови твої. Твоє сяйво більше би не спалахнуло, і твоє світло, що огортає тебе, згасло б».
    Після цих слів Йошаміна, Манда д’Гая побачив, що його сила не зменшилась, адже Батько благословив його (...). Йошамін ударив свою в’язницю , але я пригнітив його сяйво, і всі як один (Утри) накинули на нього ланцюги. Так я і брати мої Утри не порушили наказу, який дав Цар.
    І перемога за Життям!

    6. Нехай буде благословенне ім’я Манди д’Гаї. І перемога за Життям!
    Того дня, коли Господь повчав Йошаміна, Йошамін підвівся зі свого трону. Йошамін підвівся зі свого трону та вирушив до Манди д’Гаї, і сказав йому: «Нехай буде благословенне твоє світло, царю Утр, що зійшов над нами».
    І перемога за Життям!

    7. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
    Коли Йошамін замислився, тоді розмірковував у славі та світлі своїх про одкровення та повчання нескінченно. Про силу Першого Скарбу та Слова, які повідав йому Батько, він розмірковував. Почати війну проти Вищого – таке він замислив. Гнівом і люттю переповнився, і сказав у серці соєму: «Я буду боротися з Першим Життям, Другим Життям і з Життям, що споконвічне. Боротимуся зі Світлом і посію розбрат у Йорданах. Почну велику битву, якій не буде кінця!»
Помисли Йошаміна були огидні та нікчемні.
    І тоді Утри (сповнилися тривогою) та послали мене з вістю до того, хто сповнився гнівом (і підперезався мечем). Вісник приніс указ від (величного) Царя: «Закуйте Йошаміна у важкі кайдани, доки величне (Життя) не помилує». Коли вісник приніс указ, то не привітав Йошаміна, та сказав натомість: «Підведися зі свого трону!» Страх був у нього на серці, але він дошкуляв Йошаміну. Той підвівся зі свого трону, сів на землю і мовив: «Хто ж накладе пута на Йошаміна, якщо Цар у гніві наказав?» Йокашар підвівся зі свого трону і взяв пута у десницю свою. Йошамін відкрив уста та промовив до вісника: «Давно ти не бачив мого образу та постаті, і не пив зо мною з однієї чаші! Як давно ти не з’їв і шматка з мого столу, і вінців не сплітав, щоби покласти на голову свою! Як давно ти не бачив мого образу, і моє сяйво не сходило на тебе!»
Вісник відкрив уста та мовив до Йошаміна: «Не кажи, що я прийшов до тебе з власної волі! Цар викликав тебе у гніві, і я ніяк не міг сказати тобі: («Блаженство та мир від людей!») Воістину добрі пишаються собою, доки не чинять зі злим умислом. Йошаміне! Ти пишався своїми фортецями та своїми будівлями, але їх буде зруйновано, і сини твої загинуть у заколоті; а жінки твої (полишать заради іншого чоловіка тебе.) Твій блиск і твоє невгасиме світло потьмяніють, а звершення будуть занедбані. Гнів Царя над тобою не розвіється у віках. Ти, Йошаміне, упокоришся та підеш до Брами Суфат! Буде забрана твоя велич, і вінець, який дарувало тобі вище (Життя). Буде забране твоє невгасиме світло, і темрява вкриє твої володіння. Фортеці синів твоїх будуть зруйновані, а твої престоли стоятимуть порожніми, доки цього бажатиме вище (Життя). Твоя дружина, яка мала би продовжувати твій рід упродовж віків, більше не буде твоєю, і жеребців твоїх уведуть!»
    І перемога за Життям!

    8. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
    Голос долинув до мене в Йордані, і світло рясніло у світі. Нсаб-зіва прийшов із країв Ефіру, до Гордої Слави йде його шлях. Він прийшов до Гордої Слави, до вісника, який стереже браму, і мовив до нього: «Іди, віснику, і скажи Великому Цареві: «Нсаб-зіва стоїть біля брами!» Цю звістку, що виходить із моїх уст, передай з усією належністю Йому, і нехай з того боку прийде відрада». Вісник вирушив і постав перед Царем Світла, але Той не помітив його. Вісник уклонився вперше перед Царем Світла, але Той не помітив його. Вісник уклонився вдруге перед Царем Світла, але Той не помітив його. Тоді вісник заговорив, кажучи Великому Цареві: «Нсаб-зіва, син Йошаміна, стоїть біля брами і просить розради в мудрості твоїй». Цар Світла промовив до вісника: «Відчини сяйну браму, відчини її, і нехай він певно стоїть на ногах переді Мною!» Вісник відчинив сяйну браму і Нсаб-зіва став у повен зріст. Нсаб-зіва тоді звернулася до Царя, кажучи: «Поблажливий Ти та лагідний! Твоє слово далеко лине та ніколи не зникає. Мовчазне сяйво Твоєї величі! Твоє світло та Твоя пишнота рясніють і ніколи немає межі в них. Ти не маєш рівного за вінцем Своїм і не маєш співправителя у Своєму володарюванні. Ти – знавець правди, (бездонний сосуд, Ти – надійний провідник, який відкриває нескінченне вчення.) Твоє хрещення в Йордані утверджене, і всі діяння Твої належать лише Тобі самому. Якщо я скажу Тобі дещо, не гнівайся, але нехай лагідність оселиться у Твоєму серці. (Твоя пильність, із якою Ти розмірковуєш, піднесена і нескінченна. Є) муж, якого вивели з його кріпостей і вигнали зброєю з його осель. Сини його були вбиті у заколоті, а його жони ходять у жалобі. Його Йордани збурені, а його Шкіни зрушені зі своїх місць. Зруйновані оселя, будови та престол його, а його самого ув’язнили біля Брами Суфат. Його світи збурені, його полонили в кайданах, і горе посіяли у серці його. Якщо задумав Ти, я хочу заспокоїти його серце, виправити через Твоє хрещення і згадати над ним ім’я Твоє. Нехай дізнається Йошамін, що не полишений він іменем Твоїм і буде помилуваний. (Нехай дізнається,) що Цар Світла, який гнівався, лагідний, і прощення у думах Його».
    Щойно Світлий Владика почув це, Він дуже зрадів Нсабу-зіві. Манда д’Гая підвівся тоді зі свого престолу та звернувся до Світлого Владики, кажучи: «Того мужа, якого вигнано з його земель і з його Шкіни, Ти не маєш прощати». Але Світлий Владика, почувши це, відповів Манді д’Гаї: «Ти від найпершого дня свого не був справедливим до Йошаміна. Від свого першого дня ти ненавидів його, бо домагався жінки з гнізда його, але він відмовив тобі. Ти затаїв у собі велику образу, що віками не відпускає тебе. Ти зруйнував і спустошив його житло, і досі тримаєшся за ненависть. Хто від початку світу потерпів як Йошамін, муж, якого було забрано з його земель і позбавлено Канзали , яку Велике (Життя) дарувало йому? Із його первородних синів не залишився жоден, а його жінки ходять у жалобі».
    І після цього Світлий Владика сказав Нсабу-зіві: «Я відкрию тобі таємницю, щоби ти зберіг шляхетність, яку успадкував од своїх пращурів, і мудрість, яка була призначена твоєму розуму. Милий ти, милий Іордан твій і миле гніздо, з якого ти походиш. І ти, і місце, звідки ти прийшов, житимете у мирі. Повідай батькові своєму слова втіхи та заспокой серце його і утвердь. Скажи йому, що Велике Життя сповнилося добротою до нього».
    І Життя прославлене, за Життям перемога, і переможний муж, який прийшов сюди!

   9. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
   «До кого взивати, щоби він відповів мені, і кому довірити слово своє? Кому мені довірити слово, щоби сказане мною не було викривлене? Той, кого я кликав, мені не відповів, а той, до кого промовив, мене не почув. Це завдавало мені болю і щемить мене; це пригнічувало мене та ще довго пригнічуватиме. Як довго я перебуватиму біля Брами Суфат, і як довго зітхатиму? Коли суперечка зі мною мине, а мої пута спадуть? Яка провина за мною у вишині, і що я зробив у Світлому краї? Що я зробив серед своїх діянь такого, чого не зробив ніхто інший? Тепера це мучить мене та засмучує серце. Як довго зітхати та скорботою нівечити лице? Скільки мені лити сльози, не проливши усіх? Хто подібний до мене, чиї всі сини були вигнані, а на його голос ніхто не відповідає? Я подібний до високого кедра, який оточили теслі та повалили. Мов кедр, потятий залізом, так мене потяли слова моїх ворогів. Горе мені! Ані брат мій від материнського лона зі співчуття, [ні друзі мої – заради нашої дружби – не згадали що укладений між нами союз]. Зреклися мене! та сіль мою та чашу мою вони перекинули. Вони забули день мого (хрещення) і не пам’ятають жодного з моїх днів. Як довго я сходив на високі гори, і як довго ходив дорогами долин річних? Я мав тисячу друзів, і дві тисячі ділили зі мною один (хліб?) за столом! Тепер, коли я оступився, немає нікого, хто взяв би мене за руку. Коли б я подумав, що сидітиму тут? Моє серце не відкрило мені того, і ніхто серед Утр не наставив. Тепера кріпості мої повалені, а синів потято в бою. Моя Шкіна спорожніла, і мої посланці більше не супроводжують мене. Мої тендітні жінки ходять босоніж, хоча вони досконалі. Це (пригнічує та тисне мене), а серце моє впадає в жалобу та (плач)».
Коли Йошамін сказав це, Манда д’Гая промовив: «Той, хто добро чинить, знайде добро, а той, хто чинить зло, зло знайде. Якби ти був смиренним, твоя слава не полишила би свого місця. Та тепера, коли ти замислив зло, місце, де ти перебуваєш, належне для тебе!»
   Коли Манда д’Гая сказав це, Йошамін відповів і промовив: «Мій сину! я знаю, Хто зв’язав мене цими путами, що лежать на мені. Якби лише цей ланцюг не був таким тяжким для мене, і якби мене стеріг слабший, я би підніс голос і зруйнував усі гори. Я заподіяв би ворогам своїм те, чого жоден іншому не заподіяв. Хіба що настане той день, коли мені дарують прощення. Якщо станеться так, що престол мій буде відновлений, я відплачу борги, щоби зло стало добром. Проте мене втішає те, що знаю: я не самотній. Я чув від свого Батька, що вищі поплатяться за гріхи свої перед нижчими. Але й що батьки не зневажають своїх дітей».
   Коли Йошамін сказав це, Вище Життя зраділо його словам. Воно послало Нсаб-зіву, охоронця всюдисущого. Воно звернулося до нього, кажучи: «Іди до Йошаміна, зміцни його серце у певності та скажи: «Ти належиш до Нашого роду, і Ми не залишимо тебе самого. Не кажи: «Я самотній». Твоя Шкіна була поставлена на честі та славі, і твої кріпості та будівлі знову постануть, якими були раніше. Твої діти воскреснуть, а твої вісники охоронятимуть Шкіну твою. Престол твій буде відновлений і поставлений так, як раніше, і у домі своєму ти знову пануватимеш».
Коли Нсаб-зіва почув це, він вирушив у дорогу, прийшов до Йошаміна та сказав йому: «О, Йошаміне, вислухай слово моє, що скажу. Не тривожся, не гнівайся і не підпускай омани до серця. Чому має бути так, аби ти пішов проти Задуму? Вище (Життя) послало мене та сказало: «Іди до Йошаміна, та утіш його, і скажи, що хочемо прославити Ми всіх його Утр. Що він матиме опору, та має впокоритися та вклонитися. Нехай знає, що він утвердиться серед Нас». Тепер ти, Йошаміне, слухай правдиве слово, (прийми) ласку та позбудься сваволі лихої. Тепера сморід полише твій дім, і приємні пахощі завіють над тобою. Наближається чистий Ефір, і тоді ти забудеш гоніння. Ти засяєш і заблищиш, будеш піднесений і станеш владикою світу свого».
   Переможне Життя возвеличиться, і муж, який прийшов сюди, переможе!