3. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Облікся блиском я, і Світло осяяло світ. Утри поставали віддалік і змову чинили проти мене. (…) Муж, котрий скинув мене з місця мого на землю (…) ти сокрушиш їх (…) Не разоряй творіння Утр і не виганяй горніх Жон з місць їхніх. Не разоряй основи великої, бо се творіння десниці твоєї. Не вергай бунтівників у Йордан, бо ніхто не здолає сили його. Не разоряй обителі, котру збудував ти сам у день, коли розпочнуть вони брань із тобою. Сини твої (…) Етінсіб (…) явилися у величі. Прийшли вони блукати Шкінами, шукаючи отця свого й не знаходячи його. Брати зібралися – і нечестиві поучатимуть один одного, глаголячи: «Отець наш полишив краї Ефіру, тож яко повстати нам проти них?» Тоді прийшов Сам, старший поміж ними, помислив у серці своїм і прорік: «Коли розпочну я брань велику, то речуть, що старший – необачний. Тож ви возстаньте, бо ви ще юнії Утри. Переможете ви чи подолані будете, про вас віщатимуть: “Вони ще юнії” – і не осудять на небесах як злочинців. Ідіть, возстаньте та спустошіть чин Творіння! Возстаньте, зготуйте зброю могутню та розпочніть брань, котрій не буде кінця! Опережіться мечами, ярійтеся, візьміть стріли (згубні), що не знають промаху! Накладіть (їх) і спустіться до країв Ефіру, до Шкіни отця, того, чия земля понівечена і для кого немає престолу, котрий можна було б посісти».
   І прибув Нбат, правитель Ефіру, і брати взялися за руків’я мечів. Етінсіб, син Йошаміна, воззвав до великого Нбата, глаголячи: «Хто повелів тобі закувати Йошаміна, аби скінчити брань із ним?» І правитель Ефіру відрік Етінсібу-зіві: «Цар Світла повелів закувати Йошаміна. А хто ж противиться царям?» Розгнівався Етінсіб-зіва та прорік, уста свої отворив і сказав величному Нбату: «Ганьба тобі та гнізду, з котрого ти походиш! Отець твій немічний поміж Утр!» І величний Нбат відрік Етінсібу-зіві: «Прокляття тобі та гнізду отця твого, сіяча смути! Ти, котрий хоче повстати проти Царя, негідний дому Великого Життя!» Етінсіб-зіва негайно кинувся з мечем на величного Нбата, царя Ефіру – ударив його один раз, та меч не прорубав сяйва його. Ударив Етінсіб-зіва вдруге, та й цього разу меч не зміг прорубати сяйва. Втретє вдарив Етінсіб-зіва, та меч його так і не пробив сяйва Нбатового. І тоді величний Нбат прорік Етінсібу-зіві: «Не тобі, сину отця безчесного, устрашати мене!» Коли ж величний Нбат прорік це, 21 син Йошаміна вихопили мечі свої. Найстарший зодягнув обладунки, а молодший зготував спорядження до бою. Вони возгласили прокляття Життю та випробували зброю один на одному. І гуркіт зброї їхньої та брязкіт обладунків їхніх досягли великого Царя Світла, і він вопрошав: «Хіба ж Йошамін вирвався та зруйнував темницю свою? Хто розпочав брань з Утрами й уникнув зору Мого?» Утра Губран споглянув і сказав Цареві Світла: «Се 21 син Йошаміна. Починають вони брань велику, котрій не буде кінця». Тоді Цар Світла прорік Губранові: «Озбройся і возсядь на Парахіеля ! Рушай до країв Ефіру та поглянь, чи се воістину сини Йошаміна» (…)
   Тоді Губран узяв зброю могутню, осідлав Парахіеля та вирушив до країв Ефіру. Потім Губран отворив уста свої і прорік Етінсібу-зіві: «Сину Йошаміна, не розпочинай брані з домом Всевишнього, а йди просити прощення за отця свого. Коли прийме Він благання твоє – тим буде краще! Коли ж ні – стань слугою Царя! Етінсібе-зіво, старший сину отця свого (…)» Він взивав до старшого з братів, та не був услишаний. «Поглянь, який величний вінець дав Він мені! Ти спустошиш землю та переступиш слово Царя, коли розпочнеш брань зі Світами Світла і сполохаєш їх (…)». І тоді Етінсіб-зіва пустив єдину стрілу, та Губран упіймав її десницею своєю. Другу стрілу пустив Етінсіб-зіва, та й її Губран упіймав десницею. Пустив Етінсіб-зіва третю стрілу, та Губран упіймав її десницею. Четверта же стріла встромилася в лапу Парахіеля. Парахіель велегласно закричав, і волання його долинуло до Царя Світла. І Цар Світла отворив уста Свої, ісповнені нескінченного Сяйва та Слави. Звернув Він глас Свій до 444 000 Утр, котрі предстояли, закликаючи їх і глаголячи: «Озбройтеся, зодягніть обладунки та возсядьте на коней своїх! Беріть мечі та стріли (згубні)! Опережіться мечами у гніві та возсядьте на коней своїх!» Воззвав Цар Світла і повелів їм у Славі та Світлі, що повік не згасають, глаголячи: «Коли прибудете до країв Ефіру, принесіть мені главу Етінсіба-зіви, котрий спочиває на лоні Біхрат-Анани , матері своєї. Боріться з ними, аби прорекли вони: “Се – послані Утри!”»
   І 440 000 Утр зійшли до країв Ефіру. (З верховини країв Ефіру… з володінь Мани дісталися вони обителі Йошаміна.) Зійшли Утри зі зброєю могутньою до країв Ефіру, несучи мечі у гніві та стріли (згубні). І Явар-зіва уразив мечем 12 синів Йошаміна, а мудрий Біхрам (…) покінчив мечем із (рештою) дев’ятьма синами Йошаміна. Йокабар, брат їхній, возлюблений син Йошаміна, велегласно воззопив. Волав він, прикликаючи отця свого Йошаміна, і волання його пробилося та долинуло до Йошаміна. Йошамін воззопив: «Хто уразив сина мого? Хто зупинив возлюбленого мого?» Від реву Йошамінового розірвалися пута на руках і ногах його, сокрушилися кайдани та ланцюги, котрі Цар Світла повелів накласти на нього. Повстав він на брань запеклу через гнів великий, котрий був у серці його. Від Воріт Суфат до країв Ефіру розоряв він усі Шкіни, які стрічалися, і винищував їх. Коли ж досяг він країв Ефіру, воззопив він до Анани. Утри пали ниць, бо не могли утриматися на конях своїх; мечі їхні випали з рук, і не могли вони утримати стріли свої сталеві та списи. Мечі Утр розпалися на друзки, а тятиви луків їхніх порвалися. Пали вони лицем до землі. Йошамін спішився з коня свого, схопив 24 000 Утр, котрі ще стояли, та розсіяв їх повсюди.
   І тоді 360 земель предстали перед Великим Царем і прорекли: «Стято главу Губрана, котрий стояв одесну Царя Світла!» Земля затремтіла, гори захиталися, і Цар возстав із престолу Свого та воззопив до Йошаміна: «Прокляття Життя!» Відняв Він у нього сяйво, силу велику, ратне завзяття та лють, що були в помислах його. (Повелів Він) стяти глави синам його, котрі були при (Біхрат)-Анані, матері Етінсіба-зіви. Послав Він 904 ланцюги із зайни , важчої за залізо, і ними скували його біля Воріт Суфат, аж доки не буде призваний Восьмий із Темряви . 750 літ перебуватиме він у кайданах великих, доки Всевишній не прикличе його.
   І перемога за Життям!

   4. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   «Власною силою, власною молитвою та хвалою уставив я царям час і впорядковував його. Воззвав я до часу, і прорекли мені: “Минувся час твій”. Узяв я меч гострий: світ, котрого не сотворив я, сокрушу, а Шкіни, котрих не заснував, спустошу. Гласом велегласним закликав я до брані на Небесах. Спустошив я Творіння, котрі були впорядковані. (Брань, котрої не бажали могутні, прийшла від мене. Зчинив я смуту і сам себе привів до ув’язнення)».
   Рік Нсаб-зіва до Йошаміна, глаголячи: «Чи ж не поучав я тебе не діяти у гніві та не зачинати брані на Йордані? Не було тобі визначено вести брань. Був ти мудрим від юності своєї, а нині наречений безумним; мав ти на Вершині престол, а нині тебе полонили біля Воріт Суфат. Затьмарив ти діяння свої, котрими прославився від дитинства свого, так що серед первістків твоїх не зосталося жодного поруч із тобою. Занапастив ти землі свої та оселю свою; зсунув ти ложе своє з місця його. Жони були дані тобі в супружество, а нині вони відібрані у тебе. Віднята у тебе стійкість, котру Перше (Життя) дарувало єству твоєму. Зруйнував ти величне гніздо своє та порушив чин; зруйнував ти рід величний і нині поставлений поміж двома царями . Тож подоба твоя буде розсіяна, а царі тебе судитимуть. Не буде відпущений на землю великий, праведний (…), і не зміцнять впорядкованого Творіння. Без права стоїш ти тут, Йошаміне, і смирення не спадало на ум тобі, і ти не замислювався. Був ти безтурботним, не корився велінням і не приємлив жодних поучень, і не слухав мудрості Першого (Життя). Не дбав ти про сяйво Йордану та не шукав поради Жон піднесених. Відаєш ти, Йошаміне, слово, котре услишане Царем (?). Коли (слово) злетіло з уст світу, воно буде повторене без ліку разів. Зухвальцю! Чи ж не відав ти, Йошаміне, що разорення тривалістю в тисячу літ неможливо відновити навіть за 24 000 літ (так, аби усе стало таким, яким було колись)? Нащадки твої були зметені у брані, а ти сам наклав пута важкі на ноги свої. Ти примножив (…), і смуток ніколи не відступить від тебе. Ісповнив ти очі свої слізьми, котрі течуть, немов Йорданські води».
   На це відрік Йошамін Нсабу-зіві, глаголячи: «Я сам шукав собі скорботи, і нині зноситиму її без сумніву, доки Величний не звершить усього, що замислив».
   І перемога за Життям!

   5. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Коли отець мій, Йошамін, розмишляв закутий, мислив він у гніві та непокорі. (Він замислив) посіяти розбрат у висоті небесній: «Нехай же узрю Життя величне, яко воліє Воно вести зо мною брань, тож нині посію я розбрат великий і завдам скорботи душі Його. Коли ж поталанить Йому вирватися від мене, тоді узрю, що немає нікого, хто був би могутнішим за мене у високості. Чи є хто величніший за мене у краю Світла? Я величний, і величне сяйво моє, і немає меж славі моїй».
   Щойно Йошамін прорік це, Життя Величне відало те й прорекло: «Жадаю Я вгамувати помисли Йошамінові». Покликало Воно Манду д’Гаю, повідало йому послання та й відпустило, застерігши та глаголячи: «Піди і споглянь, чи не змеркло сяйво його – що годно подолати його? Нехай не глаголить він: “Величний Нбат запалав до мене ненавистю, а Цар Світла – гнівом”».
І Манда д’Гая вирушив у путь, аж доки не прибув до місця ув’язнення Йошамінового. Коли прибув Манда д’Гая, воззвав він до Йошаміна, глаголячи: «Якщо не був ти Всевишнім, чому ж возвеличувався? Не був ти Всевишнім, тож навіщо ворожнечу замислив проти Нього? Горе і скорбота мені та тобі, Йошаміне, бо зв’язаний ти кайданами Великого. Молитов твоїх (не) услишать, і скорбота твоя тяжіє над тобою. Забув ти дане тобі веління, і нині сльоза твоя тече додолу на землю». – Я віщав йому на землі те, що услишав був у високості. Представ я перед Йошаміном, і те, що було про нього речено мені, переказав (йому). «Йошаміне, – воззопив я, – неправі помисли твої, немає істини у словесах твоїх». Та коли Манда д’Гая проголосив це, Йошамін відрік: «Коли би не був ти вісником, котрий посланий і котрий прийшов до мене, уразив би я тебе з силою великою та поклав би кінець промовам твоїм. Сяйво твоє більше не возсіяло б, і світло твоє, що огортає тебе, згасло б».
   По сих словесах Йошамінових Манда д’Гая узрів, що сила його не умалилася, адже Отець благословив його (...). Йошамін ударив по темниці своїй , але я пригнітив сяйво його, і всі як один (Утри) наклали на нього ланцюги. Так я і братія моя, Утри, не переступили веління, котре дав Цар.
   І перемога за Життям!

   6. Нехай благословенне буде ім’я Манди д’Гаї. І перемога за Життям!
Того дня, коли Господь поучав Йошаміна, возстав Йошамін із престолу свого. Возстав Йошамін із престолу свого та вирушив до Манди д’Гаї, і прорік йому: «Нехай благословенне буде світло твоє, царю Утр, котрий зійшов над нами».
   І перемога за Життям!

   7. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Коли Йошамін замислився, тоді розмишляв він у славі та світлі своїм про одкровення та повчання безперестанно. Про силу Скарбу Першого та Слова, котрі повідав йому Отець, розмишляв він. Зачати брань проти Вишнього – таке він замислив. Гнівом та ярістю ісповнився, і прорік у серці своїм: «Стану я на брань із Життям Першим, Життям Другим і з Життям споконвічним. Братимуся зо Світлом і посію розбрат у Йорданах. Зачну брань велику, котрій не буде кінця!» І помисли Йошамінові були мерзенні та нікчемні.
   І тоді Утри (ісповнилися трепетом) та й послали мене із вістю до того, хто ісповнився гнівом (і підперезався мечем). Вісник приніс веління від (Величного) Царя: «Закуйте Йошаміна в кайдани тяжкі, доки Величне (Життя) не помилує». Коли ж вісник приніс веління те, не воздав він вітання Йошамінові, а прорік натомість: «Возстань із престолу свого!» Страх був у серці його, проте дошкуляв він Йошамінові. Той возстав із престолу свого, возсів на землю і прорік: «Хто ж возложить пута на Йошаміна, коли Цар у гніві повелів?» Йокашар возстав із престолу свого та взяв пута в десницю свою. Йошамін отворив уста та прорік до вісника: «Здавна не зрів ти образу мого та подоби, і не пив зо мною з чаші однієї! Яко давно не вкушав ти й крихти зі столу мого, і вінців не сплітав, аби возложити на главу свою! Яко давно не зрів ти образу мого, і сяйво моє не сходило на тебе!»
   Вісник отворив уста і прорік до Йошаміна: «Не глаголь, що прийшов я до тебе з волі власної! Цар призвав тебе у гніві, і не годен був я проректи тобі: (“Блаженство та мир від людей!”) Воістину благі величаються собою, доки не творять із лихим умислом. Йошаміне! Величався ти твердинями своїми та будовами своїми, та будуть вони сокрушені, і сини твої погибнуть у заколоті; а жони твої (оставлять ради інакого мужа тебе). Блиск твій і світло твоє невгасиме померкнуть, а звершення впадуть у забуття. Гнів Царя над тобою не розсіється вовіки. Ти, Йошаміне, смиришся та підеш до Воріт Суфат! Буде віднята велич твоя, і вінець, котрий дарувало тобі (Життя) Вишнє. Буде відняте світло твоє невгасиме, і тьма огорне володіння твої. Твердині синів твоїх будуть сокрушені, а престоли твої стоятимуть пустими, доки волітиме того (Життя) Вишнє. Жона твоя, котрій належало би множити рід твій упродовж віків, більше не буде твоєю, і жеребців твоїх уведуть!»
   І перемога за Життям!

   8. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Глас долинув до мене в Йордані, і світло возсіяло у світі. Нсаб-зіва зійшов із країв Ефіру, до Слави Гордої пролягає путь його. Прибув він до Слави Гордої, до вісника, котрий стереже врата, і прорік до нього: «Іди, віснику, і возвісти Великому Цареві: “Нсаб-зіва предстоїть біля воріт!” Звістку сю, котра ісходить із уст моїх, передай Йому яко належить, і нехай з того боку зійде відрада». Вісник вирушив і представ перед Царем Світла, та Той не узрів його. Вклонився вісник уперше перед Царем Світла, та Той не узрів його. Вклонився вісник удруге перед Царем Світла, та Той не узрів його. Тоді вісник отворив уста, глаголячи Великому Цареві: «Нсаб-зіва, син Йошаміна, предстоїть біля воріт і просить утіхи в премудрості Твоїй».
   Цар Світла прорік вісникові: «Отвори врата світлосяйні, отвори їх, і нехай твердо стоїть він на ногах перед Лицем Моїм!» Вісник отворив врата світлосяйні, і Нсаб-зіва постав у повен зріст. Нсаб-зіва тоді воззвав до Царя, глаголячи: «Милостивий Ти і благий! Слово Твоє лунає далеко і ніколи не минається. Безмовне сяйво величі Твоєї! Світло Твоє і благоліпність Твоя примножуються, і немає їм межі вовіки. Не маєш Ти рівного за вінцем Своїм і не маєш співправителя у владарюванні Своїм. Ти – відатель істини, (сосуд невичерпний, Ти – пастир надійний, котрий одкриває вчення нескінченне.) Хрещення Твоє в Йордані утверджене, і всі діяння Твої належать лише Тобі Єдиному. Коли ж я проречу Тобі дещо, не гнівайся, але нехай благість осяде в серці Твоїм. (Пильність Твоя, з котрою розмишляєш Ти, вознесена і нескінченна. Є) муж, котрого вивели з твердинь його та вигнали зброєю з осель його. Сини його убієнні були в заколоті, а жони його ходять у скорботі. Йордани його збурені, а Шкіни його зрушені з місць своїх. Сокрушені оселя, будови та престол його, а його самого ув’язнили біля Воріт Суфат. Світи його збурені, його полонили в кайданах, і скорботу посіяли в серці його. Коли ж волієш Ти, жадаю я втішити серце його, виправити через хрещення Твоє і призвати над ним ім’я Твоє. Нехай звідає Йошамін, що не оставлений він іменем Твоїм і буде помилуваний. (Нехай звідає,) що Цар Світла, Котрий гнівався, є милостивим, і прощення в помислах Його».
   Щойно Світлий Владика услишав це, возрадів Він вельми Нсабу-зіві. Манда д’Гая возстав тоді з престолу свого та воззвав до Світлого Владики, глаголячи: «Мужа того, котрого вигнано із земель його і зі Шкіни його, не належить Тобі прощати». Та Світлий Владика, услишавши це, відрік Манді д’Гаї: «Від найпершого дня свого не був ти праведним супроти Йошаміна. Від першого дня свого мав ти до нього ненависть, бо жадав жони з гнізда його, та він одрік тобі. Затаїв ти в собі образу велику, котра віками не одпускає тебе. Зруйнував ти і спустошив обитель його, і донині держишся ненависті. Хто від ісконі світу претерпів яко Йошамін, муж, котрого одторгнуто від земель його та позбавлено Канзали , яку Велике (Життя) дарувало йому? Із первородних синів його не зосталося жодного, а жони його ходять у скорботі».
   І по сім Світлий Владика прорік Нсабу-зіві: «Одкрию Я тобі таємницю, аби зберіг ти благородство, котре унаслідував од праотців своїх, і премудрість, котра була предначертана уму твоєму. Милий ти, миле і джерело твоє і миле гніздо, з котрого ти походиш. І ти, і місце, звідкіля ти прийшов, пробуватимете в мирі. Повідай отцю своєму словеса втіхи та втихомир серце його, і утвердь. Возвісти йому, що Велике Життя ісповнилося благостю до нього».
   І Життя прославлене, за Життям перемога, і переможний муж, котрий прийшов сюди!

   9. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   «До кого воззвати, аби відрік він мені, і кому довірити слово своє? Кому довірити слово, аби речене мною не ісказилося? Той, кого я прикликав, не відрік мені, а той, до кого глаголив, мене не услишав. Се завдавало мені скорботи і терзає мене; се гнітило мене та ще довго гнітитиме. Доколе я пробуватиму біля Воріт Суфат, і доколе зітхатиму? Коли ж розпря зо мною минеться, а пута мої спадуть? Яка вина за мною у високості, і що вчинив я у краю Світлім? Що учинив я поміж діянь своїх такого, чого не вчинив ніхто інакий? Нині се терзає мене та печалить серце. Доколе зітхати та скорботою нівечити лице? Доколе мені лити сльози, не проливши дощенту? Хто подобен до мене, чиї всі сини вигнані були, а на глас його ніхто не одрікає? Подобен я до кедра високого, котрого обступили древоділи та повергли. Мов кедр, потятий залізом, тако ж потяли мене словеса ворогів моїх. Горе мені! Ані брат мій від лона материнського із милосердя, (ні друзі мої – ради дружби нашої – не згадали, що укладений поміж нами союз). Отверглися мене! і сіль мою та чашу мою вони перекинули. Забули вони день мого (хрещення) і не поминають жадного з днів моїх. Яко довго сходив я на гори високі, і яко довго блукав путями долин річкових? Мав я тисячу друзів, і дві тисячі розділяли зо мною єдиний (хліб) за трапезою! Нині ж, коли я оступився, немає нікого, хто би взяв мене за десницю. Чи ж помислив би я, що возсідатиму тут? Серце моє не одкрило мені того, і ніхто поміж Утр не напутив. Нині ж твердині мої повержені, а синів потято у брані. Шкіна моя опустіла, і вісники мої більше не супроводять мене. Жони мої ніжні ступають босоніж, хоча й довершені вони. Се (гнітить і тяжіє наді мною), а серце моє впадає у скорботу та (плач)».
   Коли Йошамін прорік це, Манда д’Гая возвістив: «Той, хто благо творить, обряще благо, а той, хто зло творить, обряще зло. Коли би був ти смиренним, слава твоя не оставила б місця свого. Та нині, коли ти замислив зло, місце, де пробуваєш ти, є доконечним для тебе!»
   Коли Манда д’Гая прорік це, Йошамін відрік і промовив: «Сину мій! відаю я, Хто зв’язав мене сими путами, що лежать на мені. Коли б лише ланцюг сей не був таким тяжким для мене, і коли би стеріг мене немічніший, возвисив би я глас свій і сокрушив би всі гори. Я воздав би ворогам своїм те, чого жаден інакому не воздавав. Хіба що настане той день, коли дарують мені прощення. Коли же станеться так, що престол мій возстановиться, воздам я борги, аби зло обернулося благом. Проте втішає мене те, що відаю: не є я самотнім. Услишав я від Отця свого, що вишні понесуть відплату за гріхи свої перед нижніми. Та й що отці не зневажають чад своїх».
   Коли Йошамін прорік це, Життя Вишнє возраділо словесам його. Послало Воно Нсаб-зіву, стража всюдисущого. Звернулося Воно до нього, глаголячи: «Іди до Йошаміна, утверди серце його в певності та возвісти: “Ти належиш до роду Нашого, і Ми не оставимо тебе єдиного. Не глаголь: ‘Я самотній’. Шкіна твоя утверджена була на честі та славі, і твердині твої та будови знов возстануть, якими й були споконвіку. Чада твої воскреснуть, а вісники твої стерегтимуть Шкіну твою. Престол твій возстановиться і воздвигнеться яко раніше, і в домі своїм ти знову владарюватимеш”».
Коли Нсаб-зіва услишав се, вирушив він у путь, предсунув перед Йошаміном та прорік йому: «О Йошаміне, вчуй словеса мої, котрі возвіщу тобі. Не бентежся, не ярійся і не пускай мани до серця свого. Пощо ж має бути так, аби пішов ти супроти Замислу? (Життя) Вишнє послало мене та прорекло: “Іди до Йошаміна та утіш його, і возвісти, що жадаємо прославити Ми всіх його Утр. Що обряще він опору, та має впокоритися і преклонитися. Нехай відає, що утвердиться він поміж Нас”. Нині ж ти, Йошаміне, вчуй слово істинне, (прийми) благовоління та відкинь сваволю лукаву. Нині сморід оставить дім твій, і благоухання приємне повіє над тобою. Наближається Ефір пречистий, і тоді віддаси ти забуттю гоніння. Ти возсіяєш і заблищиш, будеш вознесений і станеш владикою світу свого».
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

   10. «Віщав я в серці своїм, що стану величним – хто ж учинив мене тако нікчемним у світі? Віщав я, що стану владикою – то пощо низвержено мене з престолу мого? Великий Нбат возненавидів мене, і Шаррат, мати моя, возненавиділа мене. Разорив я світи свої, і нині спустошення найшло на Шкіну мою. Коли був я лагідним і смиренним, пощо нарікали мене бунтівним? Коли сотворено мене довершеним, пощо нарекли винуватцем беззаконня? Коли був я доброчесним і ревним, пощо осоромлено мене у світі? Коли був я владикою над Світами Світлосяйними, пощо полонили мене на межі світу? Полонили мене на межі світу, і я конаю в оковах. Пощо нарікали мене свавільним, (навіть коли ізливав я) лагідність? Коли був я владикою світів, то пощо нарекли мене винуватцем розбрату? Тако діється з усяким мужем, котрий внімає пораді жіночій . Утру, котрий внімає пораді жіночій, буде низвергнуто зо світу. Коли був я славним поміж Утр, пощо нарекли мене Восьмим? Пощо відлучили від мене світло та відняли сяйво моє? Скинули з мене шати мої пишні та скували мене на тім самім місці, де шукав я праотців своїх – та зір мій не стрічається з їхнім. Шукаю я жон своїх, та не предстають вони перед очима моїми. Шукаю я синів своїх, Утр, і немає їх переді мною. Коли терзає і гнітить мене болість, плачу я над самим собою. З-поміж усіх Утр, котрі вчинили зло, мені воздали понад міру. Коли був я лагідним перед Владикою, пощо Він низвергнув мене з престолу мого? Горе мені, що уста мої мене ж і погубили, і язик мій власний накликав гоніння на мене. Скували мене в кайдани, нарекли знедоленим, і через лукавство уст моїх низвергнули з престолу. Коли владу мав я, величали мене Утрою, над котрим лише Владика. Коли був я лагідним і смиренним, усі Утри, котрі були зо мною, возненавиділи мене. Горе! Всі жони, що належали мені – запалали вони до мене гнівом страшним – і прикуто мене до місця.
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!»