11. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Я – пастир, котрий возлюбив отару свою. Пасу я овець і агнців, на раменах своїх ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від пажиті за огорожею. Не веду їх до берега морського, аби не зріли вони виру водного, аби не устрашилися й не пили вод солоних. Приношу їм воду в долонях своїх я, доки не нап’ються вони досхочу й не підуть пастися. Я приводжу їх до кошари доброї, і пасуться вони зо мною біля гирла Фрашу . Від славного гирла Фрашу приніс я їм дари величні; приніс їм Мирт і Білий Кунжут, і приніс їм Знамена світлосяйні. Я очищаю їх, омиваю їх та даю вдихнути благоухання Життя. Підперізую їх поясом, котрий устрашає вовків. Жоден вовк не вскочить до кошари нашої, і не доведеться їм страхатися лева лютого. Не доведеться їм страхатися ні вітру, ні татя, котрий не годен увійти до нас. Тать не здолає проникнути до кошар їхніх, і не доведеться їм страхатися ножа залізного.
   Коли вівці мої спочивали в мирі, а глава моя возлежала на порозі, у небесах розверзлася розколина, і за спиною моєю вдарив грім. Хмари сплелися одна з одною, і вирвалися вітри буйні. Дощ полився потоками, і падав град, що вбиває слона, град, що сокрушає гори дощенту, а вітри шаленіли цілу годину. Моря вийшли з берегів і затопили увесь світ. Там, під водами, ніхто не спасся з тих, хто падав із високості, немов у безодню. Води поглинали всякого, хто не мав ані крил, ані ніг прудких. І не відав той, куди несе його, і не розумів, яко швидко.
   Я воспрянув і ввійшов до кошари, аби забрати овець моїх, і очі мої ісповнилися слізьми. Я звів зір свій і узрів море, узрів вітер шалений, узрів хмари дощові, що не вщухають. У кожній хмарі була тисяча тисяч драконів. Я оплакую овець моїх, і вівці мої оплакують самі себе. Плачуть малі агнці, котрі не годні вийти з-за воріт кошари. І тоді я (…) зійшов на місце найвище, і воззвав до овець моїх, аби були вони зо мною. Я кличу їх, свищу їм і даю їм почути мене, аби прийшли вони до мене. Я граю їм на сопілці своїй, ударяю в тимпани в напрямку води. Я волаю до них: «Вівці мої! Прийдіть, вівці мої! Ідіть на глас мій! Ідіть на глас мій, аби спастися від драконів хмарних! Прийдіть, прийдіть до мене! Я – пастир, що стрімко гряде на човні своєму, гряде на човні своєму світлосяйному. І я прийду та вознесу овець моїх і агнців». Всякого, хто вняв поклику моєму, почув глас мій і звернув лице своє до мене, візьму я обома руками й підійму на човен свій. Але кожного овна і кожну вівцю, котрих поглинув вир, потягнув він пожадливо у глибінь. Всякий, хто не вняв гласу моєму, потонув.
   Я зійшов на місце найвище на носі човна. Я глаголю: «О, яко скорботно мені за овець моїх, що погрузли в мулі! Їх відторгнув од мене вир вихровий. (Яко скорботно мені за овнів, із боків котрих він здер вовну!) Яко скорботно мені за малих агнців, чиї черева не наситилися млеком! Із тисячі обрів я лише одного, а з цілого покоління – двох. Блаженний той, кого понесла вода, але не проникла йому до вух! (Блаженні великі овни, що борсалися ногами!) Блаженний той, хто спасся від Семи (планет) і Дванадцяти (зодіаків), котрі похищають овець. Блаженний той, хто не змирився, не возліг і не заснув, хто не возлюбив сну глибокого. Блаженний той, хто у віці цім Бішлома , хоч і немічним був, дійшов до самого кінця неушкодженим. Блаженний той, хто возложив на себе вінець лавровий і вкупі з ним пов’язав на скроні пов’язку. Блаженні учениці, вільні від тенет Рухи, вільні від скверни, від сітей і від ланцюгів нескінченних. О мої обранці! Всякий, хто живе при скінченні Віку Ніріга , нехай учинить совість свою опорою. Він вознесеться до оселі осяйної, до обителі, де сонце ніколи не заходить і лампади Світла ніколи не згасають.
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!

   12. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
   Досконалий кличе іззовні, глаголячи:
   – Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!
   – Чи ж належить мені бути Тобі пастирем велелюбним і пасти для Тебе тисячу з десяти тисяч? Світ бо ісповнений беззаконня та густо всіяний будяччям і терням!
   – Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч! Тоді дам Я тобі сандалії Сяйва, аби попирав ти ними будяки й терня. Минуться небо і земля, сандалії ж Сяйва – вічні. Минуться сонце та місяць, але не сандалії Сяйва. Минуться зорі та сузір’я, але не сандалії Сяйва. Минуться вітер, вогонь і вода, але не сандалії Сяйва. Минуться чотири вітри світу, але не сандалії Сяйва. Минуться плоди, лози виноградні й дерева, але не сандалії Сяйва. Усе, що створене й довершене, минеться, але не сандалії Сяйва. Тож прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!
   – Яко ж можу я бути Тобі пастирем велелюбним і пасти для Тебе тисячу з десяти тисяч? Бо коли прийде лев і похитить одну, чим возмістити її? Коли прийде вовк і похитить одну, чим возмістити її? Коли прийде тать і вкраде одну, чим возмістити її? Коли одна впаде у вогонь і згорить, чим возмістити її? Коли одна впаде в багно й погрузне, чим возмістити її? Коли одна впаде у воду й потоне, чим возмістити її? Коли одна зостанеться в кошарі, чим возмістити її? (Коли одна зостанеться біля кошари, чим возмістити її?)
   – Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч! Коли прийде лев і похитить одну, нехай буде вона здобиччю левовою. Вона стане здобиччю левовою, бо поклоняється сонцю. Коли прийде вовк і похитить одну, нехай буде здобиччю вовчою. Вона стане здобиччю вовчою, бо поклоняється місяцю. Коли прийде тать і вкраде одну, нехай буде здобиччю татевою. Вона стане здобиччю татевою, бо поклоняється Нірігу. Коли одна впаде у вогонь і згорить, нехай буде здобиччю вогню. Вона стане здобиччю вогню, бо поклоняється вогню. Коли одна впаде в багно й погрузне, нехай буде здобиччю багна. Вона стане здобиччю багна, бо поклоняється Помазанцеві . Коли одна впаде у воду й потоне, нехай буде здобиччю моря. Вона стане здобиччю моря, бо поклоняється морям. Коли одна зостанеться в кошарі, нехай буде здобиччю духа
кошари. (Вона стане здобиччю духа кошари,) бо поклоняється ідолам , (але не поклоняється Тому, Кому поклоняється Творіння.) Коли одна зостанеться біля кошари та й піде до духа кошари, нехай буде здобиччю духа кошари, бо поклоняється Духові Святому. Прийди, стань Мені пастирем велелюбним і паси для Мене тисячу з десяти тисяч!
   – Тоді стану я Тобі пастирем велелюбним і пастиму для Тебе тисячу з десяти тисяч. Я пастиму тисячу тисяч, а з десяти тисяч – тих, що поклоняються Тобі. Та деякі відлучилися від мене. Зійшов я на гори високі та спустився в ущелини глибокі. Пішов я і віднайшов овець, яким не було чим поживитися. Одну по одній брав я їх десницею своєю та ставив на чашу терезів – і тисяча зрівноважила десять тисяч.
   Возвеличиться Життя Переможне, і муж, котрий прийшов сюди, переможе!