11. Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
   Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру водного, щоби не злякалися й не пили солоних вод. Приношу їм воду у своїх долонях я, доки вони не нап’ються досхочу й не підуть пастися. Я приводжу їх до доброї загороди, і вони пасуться зі мною біля гирла Фрашу . Від славного гирла Фрашу приніс їм дари величні я; приніс Мирт їм і Білий Кунжут, і приніс їм сяючі Знамена. Я їх чищу, обмиваю їх та даю вдихнути пахощів Життя. Підперізую їх поясом, який жахає вовків. Жоден вовк не стрибає до нашої загороди, і їм не треба боятися лютого лева. Їм не треба боятися ні вітру, ні злодія, який не може потрапити до нас. Злодій не може ввійти до їхніх загород, і їм не треба боятися залізного ножа.
   Коли мої вівці спочивали в мирі, а голова моя лежала на порозі, у небесах відкрилася розколина, і за моєю спиною вдарив грім. Хмари сплелися одна з одною, і вирвалися буйні вітри. Дощ полився потоками, і падав град, що вбиває слона, град, що руйнує гори (вщент), а вітри шаленіли цілу годину. Моря вийшли з берегів і затопили уесь світ. Там, під водами, ніхто не врятувався, хто падав з вишині, ніби у безодню. Води топили кожного, хто не мав ані крил, ані швидких ніг. І не знав той, куди його несе, і не розумів як швидко.
   Я схопився й увійшов до загороди, щоби забрати своїх овець, і очі мої наповнилися сльозами. Я звів свій погляд і побачив море, побачив шалений вітер, побачив дощові хмари, що не втихають. У кожній хмарі була тьма темен драконів. Я плачу за своїми вівцями, і мої вівці плачуть самі за собою. Плачуть маленькі ягнята, які не можуть вийти з-за воріт загороди. І тоді я (…) піднявся на найвище місце, і покликав своїх овець, щоби вони були зі мною. Я кличу їх, свищу їм і даю їм почути мене, щоби вони прийшли до мене. Я граю їм на своїй сопілці, ударяю в литаври в напрямку води. Я гукаю до них: «Вівці мої! Прийдіть, вівці мої! Ідіть на мій голос! Ідіть на мій голос, щоб урятуватися від хмарних драконів! Прийдіть, прийдіть до мене! Я – пастир, що швидко наближається на своєму човні, наближається на своєму сяйному човні. І я прийду та підніму своїх овець і ягнят». Кожного, хто дослухався до мого поклику, почув мій голос і звернув своє обличчя до мене, я візьму обома руками й підніму на свій човен. Але кожного барана й кожну вівцю, яких захопив вир, він потягнув ненажерливо вниз. Усякий, хто не дослухався до мого голосу, потонув. Я піднявся на найвище місце на носі човна. Я кажу: «Ох, як боляче мені через моїх овець, що занурилися в мул! Їх забрав од мене вихровий вир. (Як боляче мені через баранів, із боків яких він здер вовну!) Як боляче мені через маленьких ягнят, чиї черева не наситилися молоком! Із тисячі я знайшов лише одного, а з цілого покоління – двох. Блаженний той, кого понесла вода, але не потрапила йому до вух! (Блаженні великі барани, що бовтали ногами!) Блаженний той, хто врятувався від Семи (планет) і Дванадцяти (зодіаків), що викрадають овець. Блаженний той, хто не змирився, не ліг і не заснув, хто не полюбив глибокого сну. Блаженний той, хто в цьому віці Бішлома , хоч і був слабким, дійшов самого кінця неушкодженим. Блаженний той, хто поклав на себе лавровий вінок і разом із ним пов’язав на скроні пов’язку. Блаженні учениці, вільні від тенет Рухи, вільні від скверни, від пастки й від нескінченних ланцюгів. О мої обранці! Кожен, хто живе наприкінці Віку Ніріга , нехай зробить своє сумління опорою. Він підніметься до сяйної оселі, до місця, де сонце ніколи не заходить і лампади Світла ніколи не згасають.
   Переможне Життя возвеличиться, і муж, який прийшов сюди, переможе!