"Відколи йдем? І по якому колу?
Невже отак ходитимем до скону?"

Любов Бенедишин

Поплутав хтось! Сідаю зрання
Писати друзям привітання,
Та в звуках радіосичання
Потік знайомих голосів
Отих, хто ставили і клали,
І як хотіли нахиляли.
Бач, не забули, привітали
Рідненьких виборців усіх.

І я завзявся віншувати.
З якого ж краю починати?
Куди не глянь - гладкі й пикаті
Злились в суцільний моноліт.
Хоч тих, хоч інших висуванці
Тримають нас за голодранців,
А ми у виборчому танці
Найменьшу з двох шукаєм бід.

Одні ділки безбожно крали,
Трамваї навіть пропадали*,
Хоча поклони відбивали -
Монахам лаврським на зразок.
А в київських любов не склалась,
Хоча так палко цілувались -
Вода в котлах перегрівалась,
А пара вийшла у свисток.

Хтось в Вашингтоні сльози сіяв,
А хтось тинявся по Росіях
Дізнатись, звідки вітер віє
На наших спритних Труфальдін.
Вони на Кіпрі і в Давосі,
Вони у Раді - пальці в носі.
Вони і влітку "на морозі",
А людям - піст і карантин.

Промерзли руки, пальці коле,
Та ще пишу для вас: НІ-КО-ЛИ!!!
Я не піду по цьому колу,
То тим радіючи, то сим.
Я сім разів переміряю,
Ну а тоді вже відрізаю.
Вкраїнці! Думайте, благаю,
Кому віддати голоси.

29.12.2008

*- Вічна пам"ять Макіївському трамвайному
депо з усіма його коліями.


Вірш написано напередодні ще тих президентських виборів і напередодні Нового 2009 року, коли, справді, хотілося вітати своїх друзів, але події вже так розгортались, що всі думки крутились навколо майбутнього країни. Я бачив, як люди цілують портрети своїх обранців і думав, скільки часу мине, коли вони плюватимуть у ці портрети? Ми завжди квапимось, виголошуючи вічними непогрішимими слугами народу тих, хто потім витирає ноги об нас і не тільки ноги.