На Куру, священному полі, зійшлися дві лави.
Ой що ж це вчинили пандави, а чи каурави?
Бгагават-гіта

На Курську священному полі зійшлися дві лави,
Ой що ж це вчинили фашисти й совєти для слави?

Манштейн тоді бачить: совєти до бою готові.
До фюрера він телефоном у ставку промовив:

“Учителю, глянь: нас війська облягли, ніби тучі.
Привів їх сюди Рокоссовський — він фрунзівки учень.

В них воїни — Жукову рівня, тугі у них луки.
Попов, Малиновський — знавці бойової науки.

Дивись, Василевського військо стоїть у долині,
Кузьмін, Катуков — мов тури в подобі людини.

Міцний маршал Конєв, а зверху Мєрєсьєв— дивися! —
Ну хто може стримати їх бойові колісниці!

І наших найкращих звитяжців, готових до січі,
Тобі поіменно назву, о народжений двічі:

Ти, вчителю, Модель та Клюге — його не здолати! —
Фердинанди, пантери, і тигри, і просто гармати.

Та й інших немало життям ради мене не важить,
Дзвенить їхня зброя, і кожний у битві відважний.

Все ж нашої сили, що фюрер збирає, замало,
Щоб силу під проводом Сталіна та подолала.

Хто став — відповідно до стану і здійснених звершень —
Разом і осібно всі славу пильнуймо найперше!”

Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику —
І голос полинув, сильніший левиного рику.

І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,
Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.

Враз, білими кіньми запряжена, мчить колісниця,
В ній — Клюге і Модель, сяють їх доблесні лиця.

Сурмить Клюге в мушлю, Манштейн йому вторить на зміну,
І Модель, наводячи острах, — у флейту тростинну.

Кімната студентського гуртожитку. Студент 1. Студентка 1.

Студент 1: Ти мене кохаєш?
Студентка 1: Кохаю!
Студент 1: І я тебе кохаю.
Студентка 1: Любий, пробач, але більше за тебе я кохаю „Фінанси”. Прости мене, якщо можеш. Що я тільки не робила, але не можу їх викинути ні з голови, ні з серця. Ти не сердишся?
Студент 1: Як ти могла! Невірна! Водити мене як сліпого! Як ти могла заплямувати наше кохання зрадою!
Студентка 1: Я люблю „Фінанси”!
Студент 1: О ні!
Студентка 1: Так! Тільки „Фінанси” є моєю справжньою єдиною і чистою любов’ю, я так довго чекала цього ніжного відчуття, і пронесу його повз усе своє життя.
Студент 1: Невірна! Згадай наші ночі!
Студентка 1: О, якби ти знав, як я потім жорстоко каралася, що згаяла свій час на такого самолюбного нікчему, а не віддалася „Фінансам”!
Студент 1: Брешеш!
Студентка 1: З благоговійним трепетом в долонях я гортала Опарінський підручник, і кожна сторінка, кожен рядок дарували мені істинну насолоду високого щастя і безмежної радості.
Студент 1: Я б зрозумів, коли б між нами став інший, хлопець, чоловік, але коли між нами стає ця книжка...
Студентка 1: Більше, дурнику! Більше, ніж ця книжка. Зрозумій, що книжка – це лише євангеліє від Опаріна, є від Худолій, Поддєрьогіна, Кушніра...
Студент 1: Божевільна, я тобі цього не подарую! (рве підручник)
Студентка 1: О ні! (заступається за решту) Порви мене, та не чіпай „Фінанси”! Ґвалт! Рятуйте „Фінанси”!
(вбігають 3 студентки та викидають студента 1)
Студентка 2: Сестро, твоя любов до „Фінансів” урятувала цінні конспекти.
Студентка 3: Сестро, ми саме йшли до тебе підготуватися до завтрашнього свята ініціації.
Студентка 4: Так, саме завтра спливає півроку нашого життя, осяяного „Фінансами”.
Студентка 1: Фінанси!
Студентка 2: ... це сукупність економічних відносин...
Студентка 3: ...з приводу обміну, розподілу і перерозподілу...
Студентка 4: ... офіційного і тіньового валового національного продукту...
Студентка 1: ... у тому числі національного доходу...
Студентка 2: ... а також у деяких випадках національного багатства...
Студентка 3: ... між суб’єктами фінансових відносин...
Студентка 4: ... юридичними, фізичними особами і державою.
Усі: Ура!
(стук у двері) з-за дверей: Пустіть, свої.
Студентка 2: Впустить?
Студентка 1: А може, то мій фраєр недолугий...
Студентка 3: (до дверей) А що таке фінанси?
з-за дверей: фінанси – це ... сукупність відносин...
Студентка 4: (до дверей) Ідіть учіть, салаги.
Студентка 3: Я не знаю, як я раніше жила без „Фінансів”. Приходила після пар до гуртожитку, готовила їсти, вечеряла, прибирала, - і хоч спати лягай, не знала, що й робити. Якісь безглузді дискотеки, цілонічні гулянки не давали розради, але нарешті з початку курсу моє життя набуло сенсу, бо кожна його мить наповнена „Фінансами”, мені так легко, наче я не ходжу, а літаю попід хмарами, але мені було замало пар, і я, сестри мої дорогі, пішла до Вчителя і зізналася йому у своїй пристрасті, і він мене зрозумів, узяв за руку та привів до справжньої оази життя...
Інші: Куди?
Студентка 3: До царства неземної насолоди...
Інші: Куди?
Студентка 3: Туди, де ніколи не заходить сонце...
Інші: Та говори вже.
Студентка 3: До університетської бібліотеки. І там, на дев’ятнадцятому році життя я вперше гірко заплакала. Бо побачила, якими порожніми та сумними вони були. Я неосвічена гаяла свій час, читаючи „Наталі”, „Космо” тощо, хіба могла тоді я знати про „Фінанси України”, „Вісник податкової служби”! Грішная я!
Студентка 1: Не карайся, сестро! Скільки ночей віддала я негіднику, що не знає ні слова з „Фінансів”, але нарешті прийшло розуміння істинного шляху, і я щойно зробила рішучий крок, але як подивлюся на даремно згаяні ночі, і обливається серце кров’ю. Грішная я.
Студентка 2: Ой грішна я си грішна. Хоча я і незаймана, і денно-ночно сиділа по бібліотеках, але пішла я, сестри, хибним шляхом, я віддалася „Обліку”, я постійно студіювала Огійчука, і вже навіть мислила не словами, а проводками: 30-31, 66-64, а найбільше радості мені давало накупити бухгалтерських бланків і заповнювати їх реквізити, як то було файно, коли рахунок сходився з накладною, а накладна - з податковою і товарно-транспортною. А ще мені мати з контори принесла бланки суворої звітності – довіреності, і моїй насолоді не було меж. Але в глибині своєї незайманої душі я відчувала дивний неспокій, і не змогла пояснити його причини. „Облік” мене повністю задовольняв удень, а вночі я без певних причин обливалася гіркими сльозами. Неспокій терзав мою душу, і я нічого не могла вдіяти, аж поки не зустріла нашого Вчителя, він проникливо подивився на мене, що здавалося зазирнув у сутність мого грішного єства і сказав золоті слова, які осяяли моє життя і довік залишаться у моєму серці: „Є дві функції фінансів: розподільча і контролююча”. І з тої миті, сестри, я прозріла, усе стало лагідним і зрозумілим. І в часи психологічного, емоційного неспокою я читаю „Фінанси”, розкривши їх на будь-якій сторінці, і мою душу огортає таке тепло і радість, якому позаздрять буддисти під час медитації. І це зовсім не означає, що я не вчу інших предметів, я належно вчу і облік, і аналіз, і бізнес, і право, але в тому ж уся річ, що вони залишаються просто предметами, які допомагають в тій чи іншій мірі зрозуміти божественну сутність фінансів.
Усі: Фінанси!..

Козаки наближалися до ворожого татарського польового табору. На гостей чекали. Табором керував досвідчений Гілмен-паша. Попереду стояла фаланга зі списами. На флангах та в тилу стрілкова кіннота. Улас одірвався од гурту та подався до татар.
- Ула – шайтан! – Пронеслося табором. Списоносці наставили зброю непрохідним частоколом. Кіннота нап’яла луки та приготувала рушниці.
- Не стріляти! – скомандував Халгім-паша. – Не розтрачати на одного вогонь. Я хочу подивитися, як цей легендарний воїн пройде через щетину списів!
Усім було зрозуміло, що це неможливо навіть для бога війни. Але не для Уласа. Він на шаленій швидкості мчав на списи та вів за собою на поводі ще одного коня без вершника, але обтяженого набитими торбами. Раптом Улас розвернувся і побіг до своїх, а його супутник продовжував бігти на вірну смерть. Прохромлений кінь востаннє заржав на ворожих списах. Татари переможно заголосили та здійняли його труп над головами. Халгім-паша був задоволений і водночас насторожений. Раптом він помітив жевріючий гніт на свіжій жертві і, керуючись невідомим інстинктом, зістрибнув долілиць на землю. У ту ж мить пролунав вибух, і його рух несвідомо повторило кілька десятків поплічників, злетівши з коней та волаючи. Чимало загинуло відразу. Це вибухнув порох у торбах, і сотні цвяхів знайшли свої жертви. Улас знову розвернувся та, скориставшися панікою у ворожих рядах, методично косив шаблею піших та конних. Татари не чинили опору та неорганізовано розбігалися.

2005

Улас далеченько одірвався від своїх і летів на ворожу татарську сотню.
- Самогубець! – сміялись татари. Десятки стріл та куль просвистіли за спиною козака, він летів на ворога так швидко, як не могли передбачити вороги і врахувати поправку на випередження. Улас вистрелив з першого пістоля, і впало троє татар уражені дробом. Другий пістоль вивів з бою ще двох бусурманів. Уласове око вихопило найгаласливішого та найброньованішого татарина – третій пістоль поставив червону крапку на чолі воєводи. Не встигло розгубитися знеголовлене військо, як четвертий пістоль майстерно поцілив ще чотирьох суперників.
- Коли ж посилю батьків рекорд, та заб’ю пострілом десятьох? – розпачливо промайнуло у голові Уласа, який шаблею в десниці відбивав десятки ятаганів. Нарешті шуя запхнула пістоль за пояс та вишукала звідти ... ріжок тютюну.
- Та й гарний же був тютюн, - друга жалісна думка супроводила магічний рух лівиці. Чужі вершники і підвершні не сподівалися такої підступної хімічної атаки та не мали козачого імунітету до козацького тютюну. Зафоркали коні, зачхали і заплакали вершники.
- А це ще й не онучі, - нарешті посміхнувся Улас, продовжуючи правицею відбивати ятаганову навалу, а лівою пірнувши у нетрі поясу та явивши на світ кинджалове лезо. – А тепер ми на рівних! – гукнув герой ворожій сотні.
Диверсійна робота кинджалу підрізала ворожі сідла, попруги; коротка сталь впиналась в шиї та очі коней, бедра наїзників. Потаємні леза в чоботах підрізали м’язи на ногах коней. Падали коні і вершники. Недобитки кричали під копитами схарапуджених та очманілих тварин. Від татарської сотні залишився у бою тільки десяток ординців. Покривавлена решта кричала із покривавленої землі. І не кричала. От і кинджал утік у грудях впалого одного татарина. От і щедро пощерблена шабля застрягла в розрубленому до пояса іншому. І збодрилися бусурмани, з новою ярістю кинулися на безоружного. Те, що відбувалося далі, схоже на неймовірну легенду. Змахнув Улас шуйцею, і замертво впало два вороги, змахнув десницею, і ще троє подалося до аллаха.
- Шайтан! – заволали бідолахи та кинулися втрьох навтіки.
Магія? Ні, секрет в козацьких бойових перснях, придатних і до ближнього, і до середнього бою. Але ж, зброя полишила козачі руки і, навіть, козачі пальці. А на Уласа несуться два вершники з місячними лезами. Улас, більше зайнятий відганянням мух, збив нахаб меткими ударами сталевих кулаків. Потім, приспустившись з сідла, вихопив з ковили та метнув навздогін трофейний спис, який перекинув прохромленого вершника через голову коня. Потім полетів другий. І третій. Протягом польоту третього списа багато чого сталося. А саме, Улас подумав, що перебивши всіх ворогів, не буде кому донести вістку про могутність козацтва та деморалізувати кількатисячне військо. Тому ж він, приспустившись з сідла, вихопив трофейну рушницю та поцілив коневі утікача ноги. Утікач з конем полетіли в ковилу, а смертоносний спис лише зірвав шапку з голови невдахи-щасливця.

2005

- А де шукати наречену, - розмірковував Хар. – Танці, газети, радіо, Інтернет... Ідея!
Хар знайшов на порносайті фото гарненької білявки, а на американських сайтах шлюбних знайомств розмістив об’яви про бажання простої цнотливої Маші знайти собі щедрого покровителя. Так Хар подбав про „Машу”, тепер йому треба було подбати про себе. Він пішов на танці та познайомився там з двома десятками гарненьких дівчаток, призначивши усім побачення на наступний день, але в різний час та в різних місцях. З двома десятками тому, що за статистикою лише одне з двадцяти знайомств на дискотеці має успішне продовження. Ось графік із записної книжки Хара:
18:00 Площа Перемоги. Катя (біла)
18:00 Васляєва. Тоня.
18:05 Південна. Іра.
18:05 Будівельників. Свєта.
18:10 Колос. Таня.
18:10 Автовокзал. Юля.
18:15 Дев’ята. Настя.
18:15 Шоста. Катя (руда)
18:20 Третя. Віка.
18:20 Садова. Ліза.
18:25 Дормашина. Ксюха.
18:25 Радянська. Женя.
18:30 Декабристів. Галя.
18:30 Пушкінська. Оля.
18:35 Ринок. Альона.
18:35 Водопровідна. Інна.
18:40 Стадіон. Наташа.
18:40 Спортшкола. Надія.
Для немісцевих треба пояснити, що це один з популярних місцевих перевізних маршрутів.
Наступного дня Хар перевірив електронну поштову скриньку. Стерши листи кількох збоченців, він прочитав повідомлення Стіва з Невади. Той закохався у Машу та надсилає 200 доларів на рахунок її батька, Хара, бо вона ще не має особистого рахунку. „Не густо!”- подумав Хар, Пітер з Техасу освідчився, а Джон з Іллінойсу надіслав своє фото. „Жлоби!” – подумав Хар про Пітера та Джона, а Стіву надіслав наступне фривольніше фото Маші та друкнув кілька слів англійською: „О, мій коханий Стіве! Світло моїх очей і мого серця! Твоя щедрість гріє мою душу і моє незаймане тіло. Довіку твоя Маша шепоче твоє ім’я з кожним ударом палаючого коханням серця.” Потім Хар написав Пітерові, що поділяє його почуття, але зараз у скруті, бо захворів батько, а йому треба на лікування 500 доларів. А потім Джону: „О мій товстенький пустунчику, твій образ просто-таки зведе мене з розуму. Як я мрію опинитися в твоїх мужніх обіймах. На жаль, зараз змушена займатися тяжкою виснажливою працею, щоб заробити собі 200 доларів на місяць. Але то дрібниці, я щаслива, що ти бачив мене на вершині моєї ще не зів’ялої краси.”
Потім Хар поїхав на кінцеву зупинку і о 18:00, сівши на радянський нереактивний тролейбус, неквапно вирушив по маршруту.
- Катя є, - задоволено відмітив Хар і їхав далі. – А яка гарна Тоня! - У Хара піднімався настрій. І не тільки. І не тільки піднімався, він просто летів над відсутніми сьогодні хмарами.
- Ось і Південна, а Ірини нема. Яка стерва! Що вона про себе думає! Свєта є, але якась похмура, чого б ото пертися на побачення. А де ж Таня? Нема? Ще одна стерва! Та ні, он вона іде. 18:11. І не соромно так губити чужий час! Одна хвилина – це ж ціла вічність для кохання. О, а Юля не сама, що вона, з мамою приперлася? Насті нема. Каті нема. Самовпевнені дурепи! Віка роззирається, ну давай, давай, виглядай свою долю. Лізо, ау! Я знав, що Ксюха не припреться сюди з Північного. А Женя часу не гає, як вона може фліртувати з продавцем дисків, призначивши побачення! Галя вивчає афіші, ха, думала кіно подивитися, ото комедія. Де ж та Оля. Ото ще, звєзда. Да, Альона, їж банани, сьогодні тобі більшого не світить. Інна палить, казала бабуся, що з таких толку не буде. А Наташі пасує стрижка. Надії нема. От я прийшов на побачення, хвилина в хвилину, а її нема, через таких як вона і б’ються закохані серця китайською порцеляною. Ну що ж, поїхали назад, - через півгодини Хар сів на зворотній тролейбус. Стійкість Наташі викликала захоплення Хара, „Зайнятися б їй спортом,” - турбувався хлопець.
- І чого б ото так палить? – думав Хар про Інну. На місці Альони меморіалили бананові решки. На зупинці „Ринок” зайшла до тролейбусу Оля. Проїжджаючи Пушкінську, вона роззиралися на всі боки, вишукуючи Хара.
- Ох і стерва! – подумав Хар. – Обвела хлопця навкруг пальця. Крутить серцем, як циган сонцем.
Проїхавши зупинку, Ольга явно засмутилася, огледіла салон і побачила ... Хара! Той привітно махав їй долонею та запрошував сісти до себе.
- А ти запізнився, - грайливо докорила Ольга.
- Пробач.
- З тебе кіно, - сказала вона, витягнувши Хара на наступній зупинці.
Вони підходили до кінотеатру „Піонер”. Галя досі чергувала. Зіткнення неминуче. Але бувалий Хар виплутувався і не з таких ситуацій. Коли підійшли до Галі за пару метрів, і та в сутінках розгледіла мерзотника, Хар щосили вигукнув:
- Я ненавиджу комуністів!
- Мерзотник! – крикнула Галя, ляснула Хара і побігла геть.
- Червоне місто, - пояснив Хар Олі, зарано радіючи швидкій розв’язці. Надихнуті прикладом Галі до нього бігли з кулаками два підігріті пивом пенсіонери. Хар зайняв бойову стійку богомола, але пенсіонери, відштовхнувши Хара, побігли до тролейбуса, бо приватні автобуси відмовляються задурно возить дідів 364 дні на рік, а того дня було не 9 травня.

2005

- Що це, торт на сніданок? – Спитав дядько Павло Хара. – Та це справжнє лайно. Сюди кладуть усіляке дешеве лайно, маргарини, жири, бо справжнє масло – дорого. Це шкідливо для здоров’я.
Муха перервала його цікаву і корисну розповідь. Дядько Павло скрутив газету і заходився винищувати мух, бо вони могли перенести інфекцію на їжу на своїх лапках і крильцях. Дядько Петро скрутив другу і натхненно нею працював, бо мухи могли над’їсти його сніданок. Мухи падали наліво і направо. Більшість розплющувалася на стінах, столі, вікнах. Хар тільки й встигав прикривати чашку чаю від чергових мертвих піке. Але не вберігся, і дядько бейсболіст закинув муху до Харового чаю.
- Вилий геть, - сказав дядько Павло, - Ти знаєш по якому лайні вона перед цим бігала?
Хар зібрався виливать, як його зупинив дядько Петро:
- Не виливай, ти знаєш, скільки мені треба жити, щоб заробити склянку чаю? Триста гривень місячної пенсії поділити на 1 гривню вартості чаю, буде 300 разів на місяць, або 10 разів на день, або раз на 2,5 години. Виливаючи склянку чаю, ти виливаєш геть 2,5 години мого життя.
Хар поставив чай на столі, спостерігаючи за перебігом подій.
Нарешті, накидавши на стіл гору мух, та розмазавши чимало по столових приборах, дядьки побажали усім присутнім:
- Смачного!
- А ти чого не їсиш, - спитав дядько Хара. – Тобі неприємне наше товариство? Не чую відповіді? Ти нас ігноруєш? Ах ти ж свиня невдячна, ми ж тебе виростили, таку тварюку! ... ... ... ... ... !!! ... ! ... ! ... !!! ... !
Хар спокійно сидів звичний до хмарочосів дядькової уяви, я коли поверхи стали знижатися, він зупинив ліфт звичною фразою:
- Вибачте мене негідника, паскудника. Я дурний, не зрозумів Вашої високої мудрості і турботи про моє негідне існування. Та якби не Ви, то я б гнив у наймах по італійських нужниках.
Задоволені почутим дядьки забули про Харовий огріх.
Дядьки продовжували своє піклування:
- Як ти тримаєш виделку? Ти ж не в сраці длубаєшся. Ти не так п’єш. Треба отак, думай про зуби. Ти не так ковтаєш, треба про шлунок думати. Ти не так сидиш, остеохондрозу захотів? Ти не так жуєш, бережи зуби. Як ти взяв торта? Оно одпаде зараз. Підставляй швидше! Та не тим боком! Подай меду. Та не того. Як ти подаєш? Ти що, мене не поважаєш? Прибери кришку. Давай хутчіш. Обережно, не заляпай. Давай, витирай оце во. Швидше. Ще швидше. А он там залишилось. А там хто витиратиме? Давай витирай усе заново, по порядку, а не там кусок, там кусок. Дай сюди ганчірку. Її треба складати отак, - демонстрував дядько із зосередженістю і педантичністю, якої і не снилося ювелірам. – Зрозумів? Повтори. Та не так. Ще раз показую. Дивись уважно. Куди ти дивишся? Сюди дивись, де я роблю. Бачиш? Хто ж тебе навчить складати ганчірку краще за мене? Наліво, наліво загинай. Я кажу наліво!

2005

Хар їхав собі маршруткою. Подивився наперед і побачив за кермом двох водіїв. Один рулив, а другий тиснув педалі, „Розподіл праці”, - подумав Хар. Потім до Хара підійшов кондуктор та взяв платню за проїзд, потім підійшов другий та взяв платню ще раз. Хар став пильніше приглядатися до зустрічного транспорту. У зустрічному автобусі було два керма, і, відповідно, два водії вели автобус. Потім два даїшники оштрафували двох водіїв подвійним штрафом. А в газеті Хар прочитав, що два прокурори дають злочинцям подвійні строки.
Хар завітав до бістро, два швейцари відчинили двері, два офіціанти записали замовлення та принесли коктейль з двома трубочками. Хар дивився по телевізору футбол, де сорок чотири футболісти у тісняві тикали один одному м’яч. Потім офіціанти взяли подвійну платню з Хара, а дві прибиральниці одною шваброю мили підлогу. В кабінці туалету Хар побачив два унітази, довелося вибирати, якому надати перевагу.
У бутику Хар хотів придбати светр, але вони були на дві голови, „Рік Росії”, - подумав Хар.
- Ні, ера подвійних стандартів, - заперечив чи підтвердив Хар.
- Для чого нам два прокурори, два водії, дві прибиральниці? – запитав Хар.
- Це для боротьби з безробіттям. Сім мільйонів шукають роботу за кордоном через безробіття тут, а коли в одне крісло посадити двох, то безробіття не буде! – пояснив йому Хар.
- То я хочу бути другим президентом! – знайшовся Хар.
- Ні, президентів у нас уже більше двох, - заперечив Хар. Трохи подумав і додав. – Майже сімдесят п’ять мільйонів.
- ?
- Ви знайомі з аксіомою, що там, де два українці, там три гетьмани? Якщо перевести пропорцію на п’ятдесят мільйонів українців, отримаємо сімдесят п’ять мільйонів гетьманів! Ви питаєте, де вони? Повірте мені, завжди знаходиться кому покерувати українцями.
До Харів підійшло три чоловіки.
- Ви два українці? – запитали вони.
- Два.
- Ми ваші три гетьмани, - представилися гості.
Перший гетьман віддав наказ „Струнко!”, другий - „Кроком руш!”, а третій – „Лягти!”. Хари розгубилися.
- Яка некерована худоба!
- Вони не знають чого хочуть!
- Вони не визнають нашої влади!
- Час платити податки! – нарешті гетьмани зійшлися думками.
Перший гетьман вигріб в українців усю готівку, другий зняв верхній одяг, а третій – спідній. Зібравши податки, гетьмани трохи подобріли та завели теплу розмову з Харами.
- А ви не українці? – запитали Хари.
- Ні, ми гетьмани.
- Хто-хто? – перепитав Хар у Хара.
- Гетьмани, - відповів Хар. - Від слова „геть”.
- Геть! Геть! Геть! – заскандували Хари, і ображені гетьмани пішли.
Але невдовзі до голих Харів підійшло три інших чоловіки.
- Два українці? – запитали вони.
- Два.
- Ми ваші три гетьмани, - представилися гості, розглядаючи голих Харів. – А податки таки треба платить. І мені. І мені.

2005

- Давай 100 гривень, - кинув таксист.
- Чого ж так багато? – Хар відраховував суму.
- Тому що я єврей, а ти християнин. Мій талмуд велить мені збиткуватись та здирству вати над тобою, а твоя біблія велить тобі змиритися та коритися. Ми вища богообрана раса. Ми маємо панувати над людьми так, як ви пануєте над бидлом. Ви для нас бидло, худоба. Бачиш цей черепок на ручці коробки передач? Це череп українського немовляти. І не просто немовляти, а на прізвище Шевченко. Я відрізав йому голову, а тушку засмажив на вертелі. Бачиш цей шкіряний салон? Це шкіра справжніх християн. Бачиш цей бутерброд? Це мій обід. Шинка – з українки Лесі. Хліб – з поля, де ми замордували тисячі слов’ян, салат – зрощений на крові таких, як ти.
Таксист вийняв з торби голову:
- Це вашого попа. А сьогодні я збив лише двох росіян і українця...
- Так не можна, - тільки й сказав ошелешений Хар.
Звідки й взявся гурт євреїв:
- Антисеміт! Ялб! Антисеміт! Де закон!? Антисеміт!
- Бой. Та мені лиже сраку сотня християн!
- А мені ціла губернія!
- А мені ціла країна! Бой.
- А я мордую християн на трьох заводах і в чотирьох колгоспах. Ходять наче тіні.
- А я десятки поховав у шахтах йухан.
- А я замордував кілька сотень!
- А мій дід виморив півкраїни!
- Зачекай, мій кум завершить йухан.
Хар запитав у таксиста, як з єврейської перекладаються дивні слова.
- Слова звичайні, тільки ж ми їх читаємо у зворотному напрямі, ялб.
- А цей хлоп не хоче коритися! Антисеміт! Ганьба! Не визнає нашої влади! Куди дивиться закон! Антисеміт! Щокінець!
Наступного дня усі центральні газети заганьбили антисемітський випад Хара, а через день провінційні передрукували Харовий злочин. Сполучені Штати та Ізраїль надіслали ноту протесту, висловили стурбованість бездіяльністю влади в антисемітському конфлікті. Ізраїльські активісти назвали Хара фашистом, гітлерівцем, і на знак протесту розстріляли десяток палестинців.
Потім до Хара додому завітав наряд міліції і раввин зі спеціальною місією дати Хару останню можливість покаятись:
- Ми, євреї, господарі України, господарі світу. Визнай нашу владу, стань одним із нас.
Хар сказав:
- Ви найвойовничіша нація світу, ходите з обрізами, а нам закон забороняє вільне носіння зброї.
- Забирайте, - скомандував святий, і Хара потягли до СІЗО.
Слідчі довго думали, по якій статті посадити Хара: по 109-ій за посягання на державну владу чи по 296-ій „Хуліганство” за грубе порушення громадського порядку. Потім вирішили додати два терміни і посадити Хара на 15 років.
Хар з усіма звинуваченнями погодився та усі папери підписав, чим викликав неабияке здивування слідчих, на що Хар пояснив:
- Не хотів завдавати ускладнень в роботі таким гарним людям. А то як помислю, що через мене премія згорить, то просто не по собі.
- Дякуємо, - відповідали слідчі. – Приємно мати справу з порядною людиною. Погано тільки одне. Що ми даремно підготували електрошок, кийки, шприці з бензином та СНІДом? Ти така гарна людина, дай ми тебе хоч разок на прощання уколемо та стусанемо.
Хар не заперечував:
- Будь ласка, добродії. Хіба я можу образити відмовою таких щирих та добросердечних людей? Ви ж, напевне, євреї ...
- Та ні, ми не євреї, - похмурилися слідчі.
- А як же Ви можете наді мною збиткуватись? Це можна тільки євреям, - продовжував навчений Хар. – А якщо Ви не євреї...
Слідчі, побоюючись міжнародного резонансу антисемітського скандалу з собою в головних ролях, виштовхали Хара до камери.
До камери Хара увійшов вишукано вбраний чоловік:
- Добрий день, на скільки мені відомо, я Ваш адвокат, а на скільки добре я Вас захищатиму, це хотів почути од Вас. Ваша стартова ціна – 15 років. Машину маєте? Ні? Шкода. Квартиру? Трьохкімнатну? Залишається дев’ять років, по два роки на кімнату. Якщо більше нічого не маєте, то залишиться вам одна кімната на дев’ять років. Дача за містом? Вісім років. Гараж? Сім. Хата біля моря? З цього й треба було починати. Лишається два роки. Шість соток городу? Залиште собі. За два роки земля добре вигуляється, матимете гарні врожаї, щоб поправити здоров’я. Хоча, дивлячись, де проходитиме відпустка, можливо, шість соток буде забагато, виділять Вам державні метр на два. Значить так, завтра принесу папери. Ви переводите мені за адвокатські послуги хату, квартиру, дачу й гараж, а суддя Вам дає два роки. Звідки така впевненість? Наївний хлопчику. Це ж тобі ринкова економіка. Усе є товар. А найбільше час. Час – гроші. Чув колись?
Наступного дня адвокат прийшов знову:
- Вітаю! Ви вільні. Треба було одразу сказати, що квартира в центрі міста. Ідіть.
- Куди?
- Куди хочте. Ви тепер БМП. Людина без місця проживання.

2005

По телевізору дали повідомлення про епідемію пташиного грипу.
До Хара увалився гурт друзів, озброєних до зубів:
- Ходімо на полювання!
- В мене ж ні зброї, ні ящику горілки! – спробував заперечити Хар.
- То пусте, зараз людство у небезпеці! Ми обрані! Ми маємо уберегти людство від страшної епідемії. Влада закликала мисливців усіма силами боротися з перелітними птахами, бо ті проводять бомбардування України біологічною зброєю зі штамами пташиного грипу!
- То це війна?
- Так, і твій клинок потрібен Батьківщині!
- Я готовий! – підвівся Хар, беручи зі столу кухонного ножа.
Усівшись гуртом до „Ниви”, як годиться, купили у магазині ящик горілки та батон.
- А чи є жертви у цій війні? – поцікавився Хар.
- Так уже сімдесят таїландців відправлено хворобою на той світ, нам же треба уберегти українців.
Дорогою проїздили якесь село. Джип зупинився перед гуртом свійських гусей.
- Хлопці, ці дворушники, ворожі сателіти!
- В полон не брати! – пролунала команда, і команда командос висипала з БМП, розстрілюючи впритул ворожих агентів, з контрольними пострілами в голову. Хар пішов врукопашну, але на допомогу ворожим агентам з лайкою замість бойового оклику вибігла газдиня з граблями наперевіс. Сили були нерівні: жінка з граблями проти п’ятьох чоловіків з дулами, і команді командос довелося відступити, залишаючи трофеї на полі бою. Бліц-кригу не вийшло, і довелося платити контрибуцію ящиком горілки та половиною батону. Довго ще заднє вікно „Ниви” відбивало лайку та камінюки.
В іншому селі розгорнулася картина Варфоломіївського побоїща, там свідомі селяни власноруч боролися з потенційною загрозою по своїх обійстях, безголові півні робили останнє коло пошани, газдині смикали пір’я з трупів, а газди з кожним помахом сокири вписували себе до чорної книги зеленого світу.
Приїхавши на лиман, командос зрозуміли, що вони вже спізнилися. Напаркувалося так багато „Чероки”, „Ланд крузерів”, „Ланд роверів”, „Експлоерів” та „Запорожців”, що один спритник став збирати платню за паркову. У повітрі стояв стійкий пороховий дим, на березі росла купа суцільного суспільного трофею з гусей, качок, гав та зайців, доганяючи купу порожніх горілчаних пляшок. Усі мисливці, щоб уникнути особистого контакту з інфікованим ворогом, у протигазах та гумових чоботах. Генерал місцевої частини перевершив решту мисливців загалом, стріляючи з армійської зенітної установки.

Все. Україна безкрила. Війна закінчилися, як завжди, перемогою американців. Зелене світло спритним „бушовим” ніжкам!

По телевізору дали повідомлення про епідемію людського грипу...

2005

Цей нарис про золоті часи свободи на широких дорогах, які настали після указу про розпуск ДАІ.
Хар їхав у машині із знайомим суддею. Раптом з кущів вибіг даїшник та перекрив рух. Довелося зупинитися. Підкований суддя знайшовся зі словом:
- Зникни, привиде, нема тебе, ДАІ розпущено!
- Ви гадаєте, що привиди сумирніші за даїшників? Зараз обкладу Вас, і ніхто не знатиме, бо мене немає, - атакував привид.
- Зникни, привиде, - повторив суддя, перехрестивши нечистого кишеньковим іконостасиком.
Сталось диво, привид козирнув та розчинився у придорожніх кущах. Дорогою ще кілька разів з’являлися привиди у міліцейській формі, але чудодійна сила іконостасика прокладала дорогу крізь ряди нежиті. Хар воістину увірував у чудодійну силу святого слова та святого образу.
Щойно проїхали страшне автопобоїще, як машину зупинив черговий даїшник.
- Ви б допомогли потерпілим у аварії, - докорив Хар. – А не заважали б нам їхати.
- Так нема ж мене, щоб допомогти, - щиро посміхнувся привид.
- А як хабарі брати, то є?
- Є. Є постійні речі – страх і голод. Твій страх і мій голод.
- Зникни нечистий, - сказав Хар і перехрестив даїшника, але той продовжував щиро посміхатися. Хар дав десятку. – Скільки ж треба на твій голод?
Даїшник узяв десятку і просвітив Хара:
- Мій голод не фізичний, а психологічний. Коршак убиває більше, ніж споживає, він підтримує кваліфікацію, форму. А я підтримую форму, бо форма підтримує мене.
Далі іде філософська бесіда, яку можна пропустити.
- А що первинне: форма чи форма? - поцікавився Хар.
- Я думаю, що форма, - відповів даїшник. – Але якщо старший скаже, що форма, то буде форма. Бо первинним є слово. Слово старшого.
Кінець філософської бесіди.
Хар повернувся до машини з претензіями до судді.
- Хто на твоїх іконостасах? Мазепа! Таких не напасешся, подивись на мій, - і суддя простягнув посвідчення судді. – Мазеп багато, а я один!
- І я один! – гордо сказав Хар.
- В тому ж і річ, що один, а за мною – третя гілка державної влади!
- А за мною четверта, - дискутував молодий журналіст Хар.
- Четверта – не гілка, а молодий слабенький пагін, з якого систематично зрізають молоді перспективні відростки. Ти перспективний? Якщо ще живий, то ні.

2005

- Якщо ресторани хваляться репрезентованою у стравах таблицею Менделєєва, то ми можемо похвалитися репрезентованим тут кримінальним кодексом, можемо знайти тут чи не кожну статтю, завдяки чому гордо маємо статус взірцево-показового закладу.
Он бачиш геть зеленого юнака? Поцупив у сусідки сірники, посадили по 185-ій „Крадіжка” на три роки, хоча втирає всім, що не крав, а забрав їх назад. Але забракло у нього доказів, і от уже два роки відсидів. Це найпоширеніша стаття. По ній сидять за велосипеди, яблука, кукурудзу...
- Заводи? – Хар спробував продовжити перелік.
Наглядач здивовано подивився на Хара:
- Ну от уяви цього юнака з велосипедом і дядька-олігарха із заводом. Що може юнак дати судді на лапу? Заднє колесо? А олігарх – новенький мерседес. То кого судитиме суддя?
А он іде Петрович. Він сільський активіст, вимагав, щоб йому до земельного паю видали ще й майновий, пішов по 189-ій „Вимагання”, є ще Микола Павлович по цій статті але з політичним присмаком: вимагав од Президента виконання передвиборних обіцянок.
- З погрозами?
- Ще б пак. Погрожував, що більше не голосуватиме за нього. То ж отримали по п’ять років.
- А є у вас справжні злочинці, вбивці, рецидивісти?
- Звичайно є, яка ж тюрма без цього. Є Атаманов, посадили його на десять років за вбивство брата-банкіра, 115-та стаття „Умисне вбивство”. Хоча сам він каже, що не вбивав, прийшов додому до брата, а той убитий, викликав міліцію, ті його і пов’язали.
А бачиш безрукого дідуся? То наш рецидивіст, на ньому півтора десятки убивств та зо два десятки зґвалтувань. Кажуть, що старий жив самотній, голодний і хворий. На вокзалі, бо квартиру видурили ріелтери. Тож йому і запропонували довічне утримання, сяку-таку баланду в обмін на те, що візьме на себе нерозкриті „висюки”. Тут він поправився і здоров’я поправив, та є з ким і словом перекинутись, 98-літнім життєвим досвідом поділитися.
- Та він же безрукий! Як можна такому вбивати?
- Він спочатку теж одпирався, казав, що руки у війну одірвало, та потім слідчі його переконали, що він помилявся, і втратив руки на останній справі.
Є в нас і ґвалтівник, отримав п’ять років по 152-ій „Зґвалтування”. Жив пару років з жінкою цивільним шлюбом, не розписувався, а потім побили горшки, вона подала заяву, що той хлопець її два роки гвалтував.
А той гурт, що грає в карти, - то шайка свинорізів. Посадили усіх по 299-ій „Жорстоке поводження з тваринами”.
В одній камері у нас по п’ять років сидять по 368-ій „Одержання хабара” і по 369-ій „Давання хабара”. Хоча вони виправдовуються, що то був не хабар, а подарунок синові на день народження – сіли всі.
Посадили бабу Параску на 15 років за екоцид по 441-ій: за масове знищення рослинного світу у вигляді бур’янів на городі дустом. А здала її сусідка, бо Параска не хотіла уступати межі.
Сидить у нас три роки фотолюбитель по 301-ій „Виготовлення та розповсюдження порнографії” за фотографування вітань перших осіб. Починав з Брежнєва, та, нарешті, посадили. Заповіт Шевченка знаєте?
Хар з гордістю продекламував:
- Поховайте і вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Наглядач перервав Харка:
- Ви обережніше, у нас уже за це сидить вчитель літератури по 300-ій за розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Хотіли ще й Шевченка притягти по 109-ій за „публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади”, вже й справу шили, але з’ясувалося, що підозрюваний помер, і справу закрили.
А той громила був боксером. Його прямо з рингу забрали по 121-ій за умисне тяжке тілесне пошкодження на вісім років.
- А що, суддю пошкодив?
- Та ні, свого суперника, порвав як Тайсон Холіфілда. Йому казали перед боєм, щоб програв, а він не послухався і виграв.
А поряд – сидить два роки чолов’яга по 129-ій „Погроза вбивством”. На його машину напали хулігани, побили вікна, кузов, він вискочив з машини з монтировкою з криком „Уб’ю!”, його і взяли на гарячому.
Сидять у нас знахарі по три роки по 138-ій за незаконну лікувальну діяльність; бабки, що торгують сємочками та цигарками по два роки по 202-ій за здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації. Продавщиця обважила прокурора на 30 грам і сіла на три роки по 225-ій „Обман покупців і замовників”. А та група у смугастих купальниках сіла на три роки за забруднення моря по 243-ій. Звичайно, не нафтою, таке важко довести, а по-малому можна. А ви повітря, перепрошую, псуєте?
- Буває, - відповів Хар.
- Закінчуйте, - порекомендував зі знанням справи наглядач. – За забруднення атмосферного повітря по 241-ій можна влипнути на три роки. Ще декілька у мене сидить по три роки по 248-ій за незаконне полювання.
- Лосі, кабани ?..
- Та де там! Ми таких не беремо. Сидять по статті газдині за полювання домашніх мишей механічними пристроями типу „Мишоловка”. Сидять разом зі своїми чоловіками, навіщо ж розбивати сім’ї? Їх ми взяли по 249-ій за незаконне рибництво.
- Є у нас і свій терорист, - гордо промовив наглядач. – Сидітиме десять років по 258-ій. Поставив машину під райадміністрацією, а в ній вибухнув щойнозаправлений вогнегасник. Машину геть розкурочило, не встиг навіть засмутитися, як його пов’язали за терористичний акт. Є ще в нас і чотири троєщинські терористи. Кажуть, побачили підозрілі вибухові пристрої, та подалі від гріха закинули їх до сміттєвих баків, ті й вибухнули. Дали їм по 14 років.
- А про 264-ту чули? „Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів”.
- Що, взяли когось з-під Новобогданівки?
- Та де там! Корозія поточила кулемет у музеї, то директора запроторили до нас на три роки.
А той невдаха – молодий водій. Спричинив на дорозі „пробку” і сів на три роки до нас по 279-ій за блокування транспортних комунікацій. По цій же статті у нас розміщено цілий будинок. У них відключили світло, воду, газ, тепло і радіо, довкола випиляли усі дерева та порили дороги траншеями, хотіли їх також виселити, щоб не заважали новобудові губернатора. Вони на знак протесту вийшли і перекрили дорогу. Тут їх законно по 279-ій і переселили. До нас. А ту групу забрали просто з весілля по 282-ій за порушення правил використання повітряного простору. За що? За невпорядковану стрілянину шампанськими пробками. Наша держава вже була розорилася на мільярдну суму за збитий єврейський літак вітчизняною навчальною ракетою.
- Хто опікся на молоці, на холодну воду студить, - продемонстрував обізнаність Хар.

Хар зустрів колишнього однокласника Петра.
- Ходімо до кав’ярні! – запропонував Хар, розраховуючи на свої 10 гривень в кишені.
- Ходімо до ресторану! – відбив Петро, розраховуючи на щось більше.
Їли багато і довго. Свинину, телятину, баранину, фазанів та перепелів, омарів та кальмарів.
Попоївши, друзі зібралися на вихід. Гарсон повідомив про несплачений рахунок. Хар узяв рахунок, і в нього запаморочилося від кількості цифр, що перебільшували номер його мобільного. Петро відібрав у Хара рахунок та пішов до каси. Там показав касиру якесь посвідчення, потім вигріб у нього з каси усю готівку, та, несучи її в пригоршнях, віддав половину Хару:
- Тримай, друже!
- ?
- Просто, я місцевий депутат, я можу робити, що хочу, бо маю недоторканість.
Вийшовши з ресторану, друзі побачили гарну дівчину. Хар відпустив якийсь масний жарт, а Петро показав їй посвідчення депутата та став ґвалтувати. Мимо проходили люди, але Петро казав, що він депутат, і люди, все розуміючи, йшли далі. Потім зґвалтована дівчина пішла собі, а Петро розповідав:
- Ти знаєш, чия Україна? Україна наша. Депутатська. Ми, 250 тисяч депутатів, є вищою кастою, нас багато, і нас не подолати, а решта – сорок сім мільйонів – тепер наші послужники.
Петро перестрів іншу дівчину, пред’явив мандат та претензії на її цноту. Хлопець дівчини намагався вступитися за дівчину та дав Петрові у пику. Добре, що поряд був наряд міліції, вони скрутили хлопця та повели до буцегарні за порушення депутатської недоторканості.
Потім Петро демонстрував свого нового пістоля, стріляючи по горобцям, одна куля ненароком вбила бабусю, Хар злякався, але Петро заспокоїв тим, що йому за це нічого не буде.
Потім друзі порівнялися з гуртом молодиків. Петро, за звичкою, зняв в одного файну шапку та надів собі на голову.
- Не зрозумів! – різко сказав безшапошний.
Петро поважно розгорнув перед ображеним свій мандат депутата міської ради. Але все нахабство Петра зникло, коли ображений розгорнув перед Петром мандат депутата обласної ради. Ображений забрав у Петра свою шапку, забрав собі Петрову дубльонку, ізігнув небораку раком та почав ґвалтувати.
- Отак, - потім розповідав Петро, знімаючи кожушину з простого перехожого. – зекономив трохи грошей на обласному мандаті, тепер усяка наволоч строє!
- А почім мандати? – поцікавився Хар.
- Верховні – по мільйону доларів, обласні – по сто тисяч, а місцеві – по десять. Більше гівно вище спливає, це я не за себе.
- А в цьому відстійнику є і добрий момент, - відмітив Хар. – Чув, що тепер все українське лайно – в одному стояку. Легше змивати!
- Може, й легше, - відбивав Петро. – Та нема кому. Нас багато, і нас не подолати!

2005

Хар відчув поклик природи. На місцевому базарі він знайшов нужник з прикметником „національний” на вивісці.
- Університет – розумію, музей, театр, заповідник, банк – так, - розмірковував Хар.
- А що Ви хочете, - гордо виступив власник націоналя. – Є ж національний базар.
- ?
- У Сорочинцах! Чому б не бути національному туалетові? Що значить національний? Значить, має виняткове значення для нації. Ви уявляєте націю без нужників?
- У країні мільйони кімнат відпочинку, - опонував Хар. – А чому саме ця – національна?
- Просто інші не ставили собі це за мету, не робили подання урядові, і, відповідно, не мають бюджетного фінансування.
- ?
- Так, а Ви що думаєте? Для підтримання національного статусу на мою установу витрачається більше бюджетних коштів ніж на якусь посередню (не національну) школу чи лікарню.
- Гроші – не пахнуть, - Хар пригадав вислів давньоримського імператора Веспасіана. - Нічого не змінилося за два тисячоліття окрім напрямку їх руху. При імператорі гроші йшли з глибин до скарбниці, а зараз із бюджету – в мутну глибину. І куди ж ідуть гроші?
- Трохи на мою зарплату та утримання основного засобу, а майже всі – на консультації поважних дядьків та їх дітей.
Хар поцікавився якістю консультацій:
- А чи добре знаються можновладці на просиранні державних грошей?
- Та запорами не страждають.

2005