- Що це, торт на сніданок? – Спитав дядько Павло Хара. – Та це справжнє лайно. Сюди кладуть усіляке дешеве лайно, маргарини, жири, бо справжнє масло – дорого. Це шкідливо для здоров’я.
Муха перервала його цікаву і корисну розповідь. Дядько Павло скрутив газету і заходився винищувати мух, бо вони могли перенести інфекцію на їжу на своїх лапках і крильцях. Дядько Петро скрутив другу і натхненно нею працював, бо мухи могли над’їсти його сніданок. Мухи падали наліво і направо. Більшість розплющувалася на стінах, столі, вікнах. Хар тільки й встигав прикривати чашку чаю від чергових мертвих піке. Але не вберігся, і дядько бейсболіст закинув муху до Харового чаю.
- Вилий геть, - сказав дядько Павло, - Ти знаєш по якому лайні вона перед цим бігала?
Хар зібрався виливать, як його зупинив дядько Петро:
- Не виливай, ти знаєш, скільки мені треба жити, щоб заробити склянку чаю? Триста гривень місячної пенсії поділити на 1 гривню вартості чаю, буде 300 разів на місяць, або 10 разів на день, або раз на 2,5 години. Виливаючи склянку чаю, ти виливаєш геть 2,5 години мого життя.
Хар поставив чай на столі, спостерігаючи за перебігом подій.
Нарешті, накидавши на стіл гору мух, та розмазавши чимало по столових приборах, дядьки побажали усім присутнім:
- Смачного!
- А ти чого не їсиш, - спитав дядько Хара. – Тобі неприємне наше товариство? Не чую відповіді? Ти нас ігноруєш? Ах ти ж свиня невдячна, ми ж тебе виростили, таку тварюку! ... ... ... ... ... !!! ... ! ... ! ... !!! ... !
Хар спокійно сидів звичний до хмарочосів дядькової уяви, я коли поверхи стали знижатися, він зупинив ліфт звичною фразою:
- Вибачте мене негідника, паскудника. Я дурний, не зрозумів Вашої високої мудрості і турботи про моє негідне існування. Та якби не Ви, то я б гнив у наймах по італійських нужниках.
Задоволені почутим дядьки забули про Харовий огріх.
Дядьки продовжували своє піклування:
- Як ти тримаєш виделку? Ти ж не в сраці длубаєшся. Ти не так п’єш. Треба отак, думай про зуби. Ти не так ковтаєш, треба про шлунок думати. Ти не так сидиш, остеохондрозу захотів? Ти не так жуєш, бережи зуби. Як ти взяв торта? Оно одпаде зараз. Підставляй швидше! Та не тим боком! Подай меду. Та не того. Як ти подаєш? Ти що, мене не поважаєш? Прибери кришку. Давай хутчіш. Обережно, не заляпай. Давай, витирай оце во. Швидше. Ще швидше. А он там залишилось. А там хто витиратиме? Давай витирай усе заново, по порядку, а не там кусок, там кусок. Дай сюди ганчірку. Її треба складати отак, - демонстрував дядько із зосередженістю і педантичністю, якої і не снилося ювелірам. – Зрозумів? Повтори. Та не так. Ще раз показую. Дивись уважно. Куди ти дивишся? Сюди дивись, де я роблю. Бачиш? Хто ж тебе навчить складати ганчірку краще за мене? Наліво, наліво загинай. Я кажу наліво!

2005