Козаки наближалися до ворожого татарського польового табору. На гостей чекали. Табором керував досвідчений Гілмен-паша. Попереду стояла фаланга зі списами. На флангах та в тилу стрілкова кіннота. Улас одірвався од гурту та подався до татар.
- Ула – шайтан! – Пронеслося табором. Списоносці наставили зброю непрохідним частоколом. Кіннота нап’яла луки та приготувала рушниці.
- Не стріляти! – скомандував Халгім-паша. – Не розтрачати на одного вогонь. Я хочу подивитися, як цей легендарний воїн пройде через щетину списів!
Усім було зрозуміло, що це неможливо навіть для бога війни. Але не для Уласа. Він на шаленій швидкості мчав на списи та вів за собою на поводі ще одного коня без вершника, але обтяженого набитими торбами. Раптом Улас розвернувся і побіг до своїх, а його супутник продовжував бігти на вірну смерть. Прохромлений кінь востаннє заржав на ворожих списах. Татари переможно заголосили та здійняли його труп над головами. Халгім-паша був задоволений і водночас насторожений. Раптом він помітив жевріючий гніт на свіжій жертві і, керуючись невідомим інстинктом, зістрибнув долілиць на землю. У ту ж мить пролунав вибух, і його рух несвідомо повторило кілька десятків поплічників, злетівши з коней та волаючи. Чимало загинуло відразу. Це вибухнув порох у торбах, і сотні цвяхів знайшли свої жертви. Улас знову розвернувся та, скориставшися панікою у ворожих рядах, методично косив шаблею піших та конних. Татари не чинили опору та неорганізовано розбігалися.

2005