- Давай 100 гривень, - кинув таксист.
- Чого ж так багато? – Хар відраховував суму.
- Тому що я єврей, а ти християнин. Мій талмуд велить мені збиткуватись та здирству вати над тобою, а твоя біблія велить тобі змиритися та коритися. Ми вища богообрана раса. Ми маємо панувати над людьми так, як ви пануєте над бидлом. Ви для нас бидло, худоба. Бачиш цей черепок на ручці коробки передач? Це череп українського немовляти. І не просто немовляти, а на прізвище Шевченко. Я відрізав йому голову, а тушку засмажив на вертелі. Бачиш цей шкіряний салон? Це шкіра справжніх християн. Бачиш цей бутерброд? Це мій обід. Шинка – з українки Лесі. Хліб – з поля, де ми замордували тисячі слов’ян, салат – зрощений на крові таких, як ти.
Таксист вийняв з торби голову:
- Це вашого попа. А сьогодні я збив лише двох росіян і українця...
- Так не можна, - тільки й сказав ошелешений Хар.
Звідки й взявся гурт євреїв:
- Антисеміт! Ялб! Антисеміт! Де закон!? Антисеміт!
- Бой. Та мені лиже сраку сотня християн!
- А мені ціла губернія!
- А мені ціла країна! Бой.
- А я мордую християн на трьох заводах і в чотирьох колгоспах. Ходять наче тіні.
- А я десятки поховав у шахтах йухан.
- А я замордував кілька сотень!
- А мій дід виморив півкраїни!
- Зачекай, мій кум завершить йухан.
Хар запитав у таксиста, як з єврейської перекладаються дивні слова.
- Слова звичайні, тільки ж ми їх читаємо у зворотному напрямі, ялб.
- А цей хлоп не хоче коритися! Антисеміт! Ганьба! Не визнає нашої влади! Куди дивиться закон! Антисеміт! Щокінець!
Наступного дня усі центральні газети заганьбили антисемітський випад Хара, а через день провінційні передрукували Харовий злочин. Сполучені Штати та Ізраїль надіслали ноту протесту, висловили стурбованість бездіяльністю влади в антисемітському конфлікті. Ізраїльські активісти назвали Хара фашистом, гітлерівцем, і на знак протесту розстріляли десяток палестинців.
Потім до Хара додому завітав наряд міліції і раввин зі спеціальною місією дати Хару останню можливість покаятись:
- Ми, євреї, господарі України, господарі світу. Визнай нашу владу, стань одним із нас.
Хар сказав:
- Ви найвойовничіша нація світу, ходите з обрізами, а нам закон забороняє вільне носіння зброї.
- Забирайте, - скомандував святий, і Хара потягли до СІЗО.
Слідчі довго думали, по якій статті посадити Хара: по 109-ій за посягання на державну владу чи по 296-ій „Хуліганство” за грубе порушення громадського порядку. Потім вирішили додати два терміни і посадити Хара на 15 років.
Хар з усіма звинуваченнями погодився та усі папери підписав, чим викликав неабияке здивування слідчих, на що Хар пояснив:
- Не хотів завдавати ускладнень в роботі таким гарним людям. А то як помислю, що через мене премія згорить, то просто не по собі.
- Дякуємо, - відповідали слідчі. – Приємно мати справу з порядною людиною. Погано тільки одне. Що ми даремно підготували електрошок, кийки, шприці з бензином та СНІДом? Ти така гарна людина, дай ми тебе хоч разок на прощання уколемо та стусанемо.
Хар не заперечував:
- Будь ласка, добродії. Хіба я можу образити відмовою таких щирих та добросердечних людей? Ви ж, напевне, євреї ...
- Та ні, ми не євреї, - похмурилися слідчі.
- А як же Ви можете наді мною збиткуватись? Це можна тільки євреям, - продовжував навчений Хар. – А якщо Ви не євреї...
Слідчі, побоюючись міжнародного резонансу антисемітського скандалу з собою в головних ролях, виштовхали Хара до камери.
До камери Хара увійшов вишукано вбраний чоловік:
- Добрий день, на скільки мені відомо, я Ваш адвокат, а на скільки добре я Вас захищатиму, це хотів почути од Вас. Ваша стартова ціна – 15 років. Машину маєте? Ні? Шкода. Квартиру? Трьохкімнатну? Залишається дев’ять років, по два роки на кімнату. Якщо більше нічого не маєте, то залишиться вам одна кімната на дев’ять років. Дача за містом? Вісім років. Гараж? Сім. Хата біля моря? З цього й треба було починати. Лишається два роки. Шість соток городу? Залиште собі. За два роки земля добре вигуляється, матимете гарні врожаї, щоб поправити здоров’я. Хоча, дивлячись, де проходитиме відпустка, можливо, шість соток буде забагато, виділять Вам державні метр на два. Значить так, завтра принесу папери. Ви переводите мені за адвокатські послуги хату, квартиру, дачу й гараж, а суддя Вам дає два роки. Звідки така впевненість? Наївний хлопчику. Це ж тобі ринкова економіка. Усе є товар. А найбільше час. Час – гроші. Чув колись?
Наступного дня адвокат прийшов знову:
- Вітаю! Ви вільні. Треба було одразу сказати, що квартира в центрі міста. Ідіть.
- Куди?
- Куди хочте. Ви тепер БМП. Людина без місця проживання.

2005