Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Борис Костиря (1983)



Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу

  •   Мрійник
    Він писав сценарії для тупих серіалів,
    а вночі мріяв про справжню прозу.
  •   Твоє волосся
    Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
    немов у ліанах,
  •   Поет у лісі
    Поет поселився у далекому лісі
    і зарився листям.
  •   Любов
    Любов - шматок самої вічності,
    мить єднання з абсолютом,
  •   * * *
    Подзвонити самому собі -
    що це означає?
  •   * * *
    Ти закинутий від усього світу,
    ніби на безлюдному острові.
  •   Хащі мороку
    Чоловік ховався у хащах мороку,
    у глибинній воді ненависті,
  •   Зникнення поета
    Багато людей думають:
    куди зник поет?
  •   * * *
    Дерево згнило і впало,
    залишився один пеньок.
  •   * * *
    Я хотів би одружитися
    з усіма своїми коханими
  •   * * *
    Мовчання, як вулкан.
    Мовчання, як гора,
  •   Снігова маса
    Снігова маса розтає,
    як магма часу.
  •   Знайомі вулиці
    Пройдеш мільонний раз
    знайомими вулицями міста
  •   Зимовий ліс
    Прозорий зимовий ліс -
    ніби видовище прозорих смислів.
  •   За завісою таємниці
    За завісою таємниці
    не можна нічого дізнатися
  •   Сніг
    Між засохлих трав
    розлита морська піна.
  •   Ліс
    Скільки разів заходиш у нього -
    і завжди ніби вперше.
  •   Подорож
    У процесах природи
    можна побачити
  •   Життя без обличчя
    Людина подивилась у дзеркало
    і в диму побачила,
  •   Похилі трави
    Я ліг у похилі трави,
    у безтурботність, спокій,
  •   Волосся осені
    Ув'язнути у травах,
    ніби волоссі осені,
  •   Тиша
    Піти від гучного концерту
    у тишу лісу.
  •   * * *
    Сад у передчутті осені
    наповнився трепетною тривогою.
  •   Записник
    Записник, залишений на столику
    біля надгробку.
  •   Піщаний вітер
    Космос несе не тільки
    творчу енергію, але й потік
  •   Зникнення
    Скільки плодів у землі пропаде!
    Скільки людей
  •   * * *
    Мені треба висловити
    усе невисловлене
  •   Принцеса в тумані
    У тумані пливе принцеса
    у білих шатах
  •   * * *
    Подивитися в очі чорній безодні,
    зазирнути до чорних дір
  •   Дзеркало води
    Зазирнути у дзеркало води,
    де хтось тобі простягує руку,
  •   Втеча
    Я пішов світ за очі
    божевільною травою,
  •   Тупикова дорога
    Тупикова дорога в лісі -
    як тупикова дорога в житті.
  •   * * *
    Двір знайомої заріс травою,
    ніби чужими смислами.
  •   * * *
    Жовтий листок улітку -
    як провісник осені.
  •   Утома
    Утома глибоко проростає корінням
    у порепану землю.
  •   Обличчя потворності
    Подивитися в обличчя потворності,
    в обличчя, яке розпадається,
  •   * * *
    У цьому парку, старому садку
    я мов у куполі,
  •   Чудовисько
    Коли були обстріли міста,
    чоловік побачив в арці
  •   Перевтілення
    Людина може перевтілитися
    у дельфіна.
  •   Вежа
    За межами людського пізнання
    стоїть башта, до якої
  •   * * *
    Цей чоловік несе з собою лихо.
    Хоч би куди він прийшов,
  •   Фантомний розум
    Чи може відрости
    замість справжньої
  •   Старий і море
    Старий продає мрію,
    якої в нього давно немає.
  •   Обличчя обличчя
    Де воно, обличчя обличчя?
    Серед безлічі масок
  •   Листи з минулого
    Листи з минулого -
    як чайки з паралельного
  •   Історія
    Усе повертається
    на круги своя.
  •   Осокір
    Осокір напився мудрості неба,
    стоїть і співає своїм листям,
  •   Майстер без Маргарити
    Чи може існувати
    Майстер без Маргарити?
  •   Озеро слів
    Озеро слів зовсім пересохло.
    Замість нього постала долина.
  •   Під уламками історії
    Як залишитися цілими
    під уламками історії?
  •   Елеватор
    Величезні ангари і сховища
    зберігають мовчання.
  •   * * *
    Де знаходиться
    справжня сутність людини?
  •   Зміни
    Настільки все перевернулося!
    Я не можу впізнати
  •   * * *
    Море висохло...
    Тепер у ньому не потоне
  •   Повернення з ночі
    Я повертаюся з ночі,
    укритий пожухлим листям
  •   * * *
    Зайти в тишу,
    зайти в інший вимір,
  •   Ідеї
    Чи можуть ідеї вивітритися
    із голови?
  •   Спалах
    Куди я поспішаю?
    Цей спалах слова
  •   Глибина
    Що значить заглибитись у питання?
    Що значить заглибитись у слово?
  •   * * *
    Після відвідування цвинтаря
    важке відчуття,
  •   * * *
    Обгорілі торішні гілки,
    гілки, які пройшли
  •   * * *
    Вічність сідає на листя сакури.
    Повітря, пропахле лихом,
  •   Пастка для фазана
    Пастка для фазана -
    це пастка для людей,
  •   * * *
    Після зимової сплячки
    розпускається листя на осокорі
  •   * * *
    Колишнє життя, як Атлантида,
    потонуло на дні океану.
  •   Синиця
    Ця синиця вміщає в собі
    цілий Всесвіт.
  •   * * *
    Мій голос пересох від посухи,
    мій голос нагадує
  •   Енергія руйнування
    Звідки ця енергія руйнування?
    Із яких потаємних глибин
  •   * * *
    Вірш, написаний уві сні,
    проглядає крізь пелени туману.
  •   * * *
    Мовчання в ефірі, мовчання для світу.
    Мовчання, як темрява в океані.
  •   Вибух
    Будинок розтрощений.
    Із нього безглуздо стирчать
  •   * * *
    Розум, заритий у пісок, -
    це заритий у землю смисл.
  •   Минуле
    Минуле стукає у вікно,
    минуле стукає у двері,
  •   Покинутий дім
    Покинутий дім -
    як зруйнований світ,
  •   Поле
    Широке поле, укрите
    дикими травами.
  •   Сніговий туман
    Сніговий туман -
    це видимість невідомості,
  •   Снігова людина
    Міріади сніжинок
    у сніговому космосі
  •   Порожня людина
    Я відчуваю, що це порожня
    людина, і не в тому
  •   * * *
    У кам'яних брилах образів
    треба знайти найвідповідніший.
  •   Втеча від минулого
    Я хочу поїхати
    із цієї місцевості,
  •   * * *
    Сніг наступає звідусюди,
    оточуючи будинок,
  •   Погасла доба
    Цих людей уже мало хто знає,
    вони були обличчям
  •   Висохле дерево
    Висохле дерево, яке віджило
    свій вік. Воно виросло
  •   Покинутий монастир
    Покинутий монастир,
    із якого пішли монахи,
  •   Німота
    Німота, як вичерпаність.
    Німота, як пересохла річка.
  •   * * *
    Світ розвалюється
    перед очима, і розумієш,
  •   Розпад особистості
    Розхристаність,
    розпад особистості,
  •   Ізоляція
    Не хочеться нікуди виходити
    з дому. Хата - як замок,
  •   * * *
    Надгробки вкриті кригою,
    кригою вкрита пам'ять
  •   * * *
    Крига міцніє, стає небезпечною,
    на ній падають люди.
  •   Старі рукописи
    У старих рукописах
    ти загубив суть
  •   * * *
    Трава з-під талого снігу -
    така несподівана відлига,
  •   * * *
    Туман над снігом,
    туман над льодом,
  •   Сніг
    Ти в'язнеш у снігу
    разом зі свідомістю
  •   * * *
    Вода крапає з даху.
    Сльота охоплює все,
  •   Розбита крига
    Розбита крига -
    як розбите скло,
  •   Висохла криниця
    Я думав, що ця криниця
    буде вічною,
  •   * * *
    Завалило снігами, ніби пісками часу.
    Так сніг замітає
  •   Чуже минуле
    Ти намагаєшся вирватися
    із-під уламків часу.
  •   Чуже минуле
    Ти зазираєш до чужого минулого,
    гортаєш чужі фотоальбоми,
  •   * * *
    У небі летять вістря снігу,
    списи снігу, які протикають нас,
  •   Сніг
    Сніг плаче сльозами,
    перетворюючись на кашу.
  •   * * *
    Гора вкрита снігом,
    як сивими думками.
  •   * * *
    У старих коробках, валізах
    і згортках мотлоху
  •   Голоси з минулого
    Голоси з минулого,
    що вони шепочуть нам?
  •   * * *
    Ми поринаємо в сон,
    ніби в тороси криги.
  •   Останні дні
    Останні дні року, що минає.
    Рік намагається змитися
  •   * * *
    Сніг падає, як небуття.
    Сніг падає,
  •   Зло
    Зло безсмертне,
    воно переходить
  •   Море
    Південне море не може
    укритися кригою.
  •   * * *
    Зима вкрилася кригою,
    ніби простирадлом, під яким
  •   * * *
    Я продираюся крізь гілки часу,
    які шмагають моє обличчя,
  •   Закинутий колодязь
    Закинутий колодязь
    заріс травою, як спогадами.
  •   * * *
    Оголеність тополь,
    як оголеність ілюзій,
  •   * * *
    Убогий передзимовий пейзаж.
    Дерева скручені
  •   Прощання з осінню
    Прощавай, осене!
    Пишу ці рядки на краю
  •   * * *
    Дерево в тумані,
    ніби в небесній ваті
  •   Старі документи
    Ти риєшся у старих документах,
    ніби в завалах часу.
  •   Голос
    Голос долинає крізь простір,
    руйнуючи молекули тиші.
  •   * * *
    Покинуті сторінки соцмереж -
    як скелети динозаврів і риб
  •   Хаос
    Ідеш у глибину лісу,
    який розкривається,
  •   Дерево
    Дерево зовсім голе.
    Оголені думки й слова,
  •   Риба
    Віднайти потрібну рибу
    у безмежному морі риб.
  •   Незнайомець
    Біля мого двору
    щодня проїжджає
  •   Душа деревини
    Деревина має свою душу,
    яка прихована
  •   Виноград
    Старий домашній виноград
    торкається до тебе
  •   Дух і плоть
    Дух і плоть борються,
    як двоє немічних старців.
  •   Кіт
    Кіт як носій таємного знання,
    як провідник у царство ночі.
  •   Вікно
    Крізь жовте листя я дивлюся
    на твоє вікно.
  •   * * *
    Осокір утрачає листя,
    як старий лисіючий мудрець
  •   Нагадування
    Ми працюємо
    з великими особистостями.
  •   * * *
    Щось шкребеться з-під землі.
    Щось рветься назовні.
  •   Ода пилу
    О пиле, ти все вбираєш
    у себе, усю мерзоту світу.
  •   Ліс
    Після вирішення проблем
    я йду до лісу, як до мудреця,
  •   * * *
    Завіса в театрі життя
    після тривалої вистави.
  •   Дуб
    Старезний дуб розпадається
    на частини,
  •   Рана землі
    Я хотів би втопити в озері
    думки і страждання.
  •   Послання
    Пляшка, закинута в озеро,
    з посланням для майбутніх поколінь,
  •   Невичерпне джерело
    Невичерпне джерело засохло
    і замулилось. Тепер у нього
  •   Натхнення
    Я прийшов у ліс,
    але не знайшов там натхнення,
  •   Парадокси пізнання
    Образи вислизають із рук
    і ховаються у хмиз.
  •   * * *
    Я відчуваю, як вислизає час,
    як він нагадує в'юна,
  •   Пустеля
    Там, де буяла трава,
    зараз пустеля.
  •   Світла і темна сторони
    Над світлою стороною
    сходить сонце,
  •   Шматок землі
    Шматок землі,
    принесений із цвинтаря, -
  •   Монолог мерця
    Я заростаю травою.
    Мене навідують раз на рік,
  •   Монстр
    Внутрішній монстр
    виривається назовні.
  •   Тріщини землі
    Тріщини землі -
    це порепане тіло пам'яті.
  •   Я новий і Я колишній
    Я став схожий
    на зовнінню подобу
  •   Старість
    Старість - це мудрість,
    яка запеклася
  •   Невідомий
    Він прийшов до міста,
    аби розірвати систему
  •   Павутина
    Павуки ходять серцем.
    Павуки дивляться в безодню.
  •   Час
    Час стікає по крапельці
    і йде війною.
  •   Біла тиша
    Я вийшов у ліс
    і вслухаюся в голос тиші.
  •   * * *
    Землю вкрив густий туман.
    У ньому ховаються чудовиська,
  •   * * *
    Крига скувала вулиці
    у свої залізні лещата.
  •   Розрив часів
    Я ходжу в ліс
    і шукаю там минулий рік.
  •   Під завалами снігу
    Я викинутий
    у снігову заметіль лісу.
  •   * * *
    Забуті поетичні рядки -
    ніби перла, які потонули
  •   Дорога до замку
    Із старого замку в новий
    пролягає дорога,
  •   Висохле джерело
    Висохле джерело,
    із якого нічого не ллється.
  •   Рання зима
    Крижане царство сну,
    де під дією холоду
  •   * * *
    Дерева облисіли, і крізь них
    Ми бачим сутність світу первозданну.
  •   Криниця
    Стою біля криниці
    глибинних сил буття.
  •   Замок
    Замок, який ти споруджував
    багато років, остаточно
  •   Пам'ять
    Старий цвинтар із надгробками,
    які майже розвалилися.
  •   Старий календар
    Я здираю старий календар,
    як старі спогади,
  •   Вітер часу
    Вітер часу змітає мене.
    Листя опадає з дерев,
  •   Жива і мертва вода
    Я іду у глибину
    смарагдового лісу.
  •   Я хочу загубитися в лісі...
    Я хочу загубитися в лісі,
    я хочу доторкнутися
  •   Вогнище
    Я спалюю свою пам’ять.
    Я спалюю свої спогади.
  •   Незмінність
    Цей садок ― як острів у вічності.
    Стоїть, незмінний, непідвладний
  •   Зазирнути в потойбіччя...
    Зазирнути в потойбіччя
    на дні глибокого океану,
  •   Руїни
    Зачаровані споруди мовчання,
    Загадкові руїни сподівань.
  •   Озеро
    Кам’яний голос тиші
    ліг на гладінь озера.
  •   Тіло ночі
    Пошрамоване тіло ночі
    відкрилося свою оголеністю.
  •   Джунглі
    Я розгубився у джунглях
    нескоримих питань,
  •   Посуха виснажує землю...
    Посуха виснажує землю,
    Посуха випалює думки.
  •   Посуха виснажує землю...
    Посуха виснажує землю,
    Посуха випалює думки.
  •   Жебрак на землі просить на хліб...
    Жебрак на землі просить на хліб.
    Падати далі нікуди.
  •   Жебрак
    Жебрак несе на горбу крик,
    він пронизує тишу мечем страху.
  •   Пророк
    Пророк у лахмітті
    зайшов у місто,
  •   Маски
    Шкода, що це медичні маски,
    а не театр но і кабукі,
  •   Мене занесла віхола...
    Мене занесла віхола
    Безсніжної зими.
  •   Викинутий кнопковий телефон
    Викинутий кнопковий телефон ―
    Немов старий язичницький ідол.
  •   Якщо нема собаки, то кого вигулювати...
    Якщо нема собаки, то кого вигулювати
    під час карантину? Тугу, печаль,
  •   "Втома культури початку століття..."
    Втома культури початку століття,
    Остеохондроз застарілих ідей,
  •   Мовчання
    Твоє мовчання проростає з голосу
    Втомленої ночі у субтропіках плоті.
  •   "Я шукаю інформацію в Інтернеті..."
    Я шукаю інформацію в Інтернеті,
    Ніби в морі, сповненому піску.
  •   Могила майстра
    На могилу майстра приходять, ніби на прощу,
    Вічні пілігрими тіла і душі.
  •   "Я відчуваю, як руйнується мій світ..."
    Я відчуваю, як руйнується мій світ,
    Які удари завдають по ньому.
  •   "Вицвілі фотографії осені..."
    Вицвілі фотографії осені
    Наповнюють нас жовтогарячим смутком,
  •   Частини і ціле
    Я піднімаюсь із попелу,
    Я відроджуюсь із уламків,
  •   * * *
    На березі ріки я очікую мрію,
    Немов спалах наднової зірки.
  •   Ентропія
    Електроенергія покидає телефон,
    Ніби серця покидає надія.
  •   * * *
    Зима прийшла, і давить танками душу
    Своєю непеможною мерзлотою,
  •   * * *
    Зимові дерева летять
    У свій зимовий космос,
  •   * * *
    Тепла колиска моїх снів
    Несе мене до твоє хати, кохана,
  •   * * *
    Коли ти йдеш і розхлюпуєш
    Свою вроду направо і наліво,
  •   Ніний автовокзал
    Я висадився о третій ночі
    На безлюдний автовокзал.
  •   Океан
    Ми з тобою стоїмо
    По різні береги океану темної ночі.
  •   Автобус
    Мчить автобус
    Із одного виміру буття
  •   Чорна кішка
    Ти – моя чорна кішка.
    Маниш і ведеш у глибини
  •   Дерева
    У мені ростуть дерева,
    У мені ростуть
  •   Телефонні дзвінки
    Телефонні дзвінки пронизують мене
    Середньовічними кинджалами.
  •   * * *
    Космос плаче
    на зелені груди Землі
  •   * * *
    Дівчинка йде стежиною,
    Одягнена в платтячко з місячного серпанку.
  •   Гарматні очі
    Гарматні очі
    Цілими роями
  •   Сонце в крові
    Моя кров заклято вибухає сонцем,
    Сонце заклято вибухає моєю кров’ю.
  •   Горе моєї коханої
    Я хочу випити все твоє горе, кохана,
    Я здатен його помістити в душі.
  •   Старий годинник
    Старий годинник
    Тишу колише.
  •   * * *
    Я впився поглядом у небо,
    Пооране фіалковим плачем.
  •   Трояндовий голос
    Голос троянди хоче мене доторкнутися,
    А я хочу його поцілувати.

  • Інша поезія

    1. Мрійник
      Він писав сценарії для тупих серіалів,
      а вночі мріяв про справжню прозу.
      Ці мрії були як утрачена Атлантида,
      як підземна течія, непомітна назовні.
      І ось він відчув, як його талант
      стирається, як він перестає
      бути самим собою, митець
      уже не здатний
      на справжню прозу,
      на справжню творчість.
      Він розбиває комп'ютер об стінку,
      бере аркуш паперу, але
      усе марно, нічого не виходить,
      талант вивітрився.
      Навіщо митець спопелив його
      на тупі серіали?
      Навіщо він служив
      золотому тільцю?
      Талант розбитими черепками
      валявся біля його ніг,
      але неможливо було
      нічого зібрати докупи.
      Митець плакав
      над зруйнованим собою,
      і сльози вкривали
      розбиті черепки.

      12 травня 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Твоє волосся
      Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
      немов у ліанах,
      я хочу крізь нього пізнати
      сутність світу.
      Твоє волосся - як джунглі
      із несходимими шляхами.
      У ньому так легко заплутатись
      і неможливо вибратися.
      Воно затягує у свої пастки
      і робить в'язнем любові.
      Така приваблива танцівниця
      може завести у хащі пристрасті,
      щоб не виходити з них.
      І коли на сцені з твого тіла
      відлетить останній одяг,
      ми станемо по-справжньому
      вільними.

      10 травня 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Поет у лісі
      Поет поселився у далекому лісі
      і зарився листям.
      Він зрозумів марнотність слави,
      йому не потрібні
      жодні визнання, жодні премії.
      Його основними рецензентами
      є птахи, а істориками літератури -
      ведмеді. Він укривається
      не лаврами, а пожовклим листям,
      йому потрібні оплески
      тільки від дерев. Своє ім'я
      поет хоче увічнити
      лише на березовій корі,
      увійти тільки в історію дуба
      і поставити відбиток свого герба
      тільки на пеньку, який буде
      найвищим суддею.
      Поет зробив усе,
      аби його якнайшвидше забули.
      Хто був цей чоловік,
      який писав вірші? Які дівчата
      звертали на нього свої погляди?
      Поет повернувся
      до джерел, до першовитоків
      у намаганні напитися
      чистої води. Якимось людям
      він потрібний, хтось його шукає,
      але поета надійно стереже ліс
      і не відпускає.

      3 травня 2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Любов

      Любов - шматок самої вічності,
      мить єднання з абсолютом,
      це шматок меду,
      але він може бути згірклим.
      У любові ми перебуваємо
      у невагомості, але можемо
      болісно впасти на землю.
      У коханні ми відчуваємо
      терпкий смак лісових ягід,
      проте наше почуття
      може побити град.
      Ми вкрали прометеївський вогонь,
      який здатен спопелити душу.
      В озері любові
      ми не торкаємося дна,
      а якщо це станеться,
      то нас виштовхує на поверхню
      спустошення і мить дива
      минає. У буденності
      відбувається вибух
      потойбічного метеориту,
      який невідомо звідки береться
      і невідомо куди зникає.

      29 квітня 2023



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 1 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Подзвонити самому собі -
      що це означає?
      Подзвонити в невідомість,
      достукатися до власного Я,
      якщо воно ще залишилося
      і не стерлося
      нашаруваннями цивілізації,
      умовностями, законами,
      правилами етикету,
      масовими стереотипами.
      Куди ще телефонувати,
      як не до самого себе?
      Це найвірніший адресат.
      Це єдиний друг, у якому
      ти можеш бути певен.
      Раптом зателефонуєш
      до власного Я,
      а там порожнеча,
      його вже немає,
      а є лише фантом,
      лише видимість
      і автовідповідач
      замість самого себе.
      Що тоді робити?
      Куди телефонувати?
      Хіба що в серце Всесвіту.
      Набираєш свій номер -
      і чуєш протяжні гудки,
      нескінченні,
      як людське страждання,
      як очікування смертної кари,
      як безпомічна людина
      у лабетах бюрократії.
      Телефонуєш до власного Я,
      мов до останнього арбітра,
      до судді, якого немає.
      Більше двонити нема куди.
      Телефонна книжка закінчилася.
      Наостанок лише
      телефонний апокаліпсис
      неіснуючими літерами.

      13 квітня 2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Ти закинутий від усього світу,
      ніби на безлюдному острові.
      Без Інтернету і зв'язку,
      тобі ніхто не може
      додзвонитися, до тебе
      не долетить птах відчаю чи надії,
      не долетить голос
      волаючого в пустелі,
      не донесуться слова пророка.
      Ти став глухим,
      якому недоступна
      уся гармонія світу.
      Ти закинутий
      у далеке заслання.
      Ти - мов Діоген
      у бочці абсурду,
      яка нагадує глибокий колодязь,
      у який сипляться
      монети людської безнадії,
      і жодна з них
      не стане золотою чи срібною.
      Ти закинутий, як Робінзон Крузо
      без свого П'ятниці,
      але цей острів розпливчатий,
      аморфний, невідчутний,
      такий, що поглинає
      усі людські емоції,
      і на їхньому місці
      залишається пустеля.
      Це зона, до якої
      не доходять сигнали,
      особливо "SOS!",
      лише колючі трави
      розуміють її мову.
      І ось ти тут,
      спраглий, виснажений,
      у невтішному просторі
      простягуєш руку
      невідомо кому.

      13 квітня 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Хащі мороку
      Чоловік ховався у хащах мороку,
      у глибинній воді ненависті,
      він поринав без батискафа
      у водорості підсвідомості,
      у зарості алогічних питань,
      у зіткнення, контрапункт
      нерозв'язних проблем буття,
      у війну світу й антисвіту,
      розуму й люті,
      несамовитої стихії.
      Чоловік відчув себе чужим
      на цьому полі битви,
      цілковито зайвим елементом
      у записах Бога,
      він захотів викреслити себе
      із шахівниці.
      Він розколовся і розпався
      між двох вогнів
      і тепер прямував
      у цілковите ніщо.

      11 квітня 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Зникнення поета
      Багато людей думають:
      куди зник поет?
      Куди він дівся
      із літературного поля?
      Його немає в соцмережах,
      у "Фейсбуці", "Телеграмі",
      його телефон
      не відповідає.
      Це відрядження із квитком
      в один кінець,
      він виїхав на дачу,
      із якої немає вороття,
      він зник
      у безлюдних просторах
      війни, у лісі,
      поламаному снарядами,
      він щез у нетрях
      Нью-Йорка чи Лос-Анджелеса,
      куди не заїжджає поліція,
      він зробив
      пластичну операцію
      і зник у горах
      Латинської Америки,
      він заблукав
      в африканських джунглях.
      Поет загубився
      у лабіринтах пізнання,
      у прадавніх текстах
      і новітніх постмодерних
      віяннях, не поставивши
      крапки у кінці твору
      власного життя.

      11 квітня 2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      Дерево згнило і впало,
      залишився один пеньок.
      Скільки мудрості й гіркоти
      чаїлося в ньому!
      Скільки нереалізованих мрій!
      Скільки життєвих проєктів!
      Дерево, яке впало,
      нагадує Всесвіт,
      який зазнав катастрофи.
      Дерево впало, покосилося,
      як солдат на полі бою
      у війні абсурду.
      Що залишилося від нього?
      Мудрість, ієрогліфи якої
      неможливо прочитати,
      те послання, яке зависло
      між гілками і кричить
      невідомою мовою.
      Дерево борсається
      у павутині
      невідомих субстанцій,
      непізнаних сутностей
      і доповзає пораненим
      на берег пересохлої ріки.

      16 березня 2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Я хотів би одружитися
      з усіма своїми коханими
      і справити гучне весілля.
      Нікого не можна розлюбити,
      кого по-справжньому любив.
      Треба вийняти з денця пам'яті
      ті вогненні почуття,
      які затоплять все навколо,
      треба дістати зерна,
      які ще проростуть.
      Не можна залити вино
      у старі міхи, але почуття
      ніколи не були старими міхами,
      а тільки живим,
      вічно новим вином.
      Нехай буде гучне весілля!
      Вина стане на всіх.
      Алкоголь затопить
      усі негаразди і гризоти.
      І таке весілля
      буде найбільшим протестом,
      найбільшим антивесіллям,
      але воно ствердить
      те невмируще,
      що залишилося в душі.
      Гості можуть залишатися
      на великому майдані
      і танцювати навколо вогнища.
      А ми самі будемо
      альфою і омегою,
      початком і кінцем.

      26 лютого 2023



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. * * *
      Мовчання, як вулкан.
      Мовчання, як гора,
      яка здатна народити
      невідомо що:
      красеня чи потвору,
      але в будь-якому разі
      щось грандіозне.
      Мовчання, як плід,
      який дозріває
      на дереві.
      Яке з цих мовчань
      обереш ти?
      Мовчання, як вичерпаність,
      чи мовчання, як наповненість,
      коли слова
      зовсім зайві.
      Мовчання - як дурість
      чи як мудрість.
      Обидва з цих мовчань
      перебувають у криниці
      людського розуміння,
      у криниці, із якої
      води начерпує Бог.

      16 лютого 2023



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Снігова маса
      Снігова маса розтає,
      як магма часу.
      Усе робиться хиским,
      непевним у пухкому снігу.
      Снігова маса проникає
      у черевики, як сутності,
      які ми не помічали,
      як невидимі смисли,
      як слова, які проб'ються
      крізь потужні заслони,
      мовби паролі від усіх замків,
      як шифри космосу.
      Хоч би скільки
      ти ховався від снігової маси,
      утеукти від неї неможливо,
      вона знайде тебе скрізь,
      як образ, який людина
      ховає від совісті.
      Снігова маса тисне на тебе
      мільонами військових атак,
      вона штрикає тебе
      гострими багнетами.
      Снігова маса аморфна,
      незрозуміла, в'язка,
      ти поринаєш у неї,
      як у заплутані теорії
      вищого розуму,
      які непідвладні
      людському розумінню.
      Снігова маса обступає тебе,
      як усесвітній потоп,
      у якому ти -
      безсилий Ной.
      А твій ковчег -
      залишки здорового глузду,
      які потонули
      у розгулі безумства.

      6 лютого 2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Знайомі вулиці
      Пройдеш мільонний раз
      знайомими вулицями міста
      пізно вночі,
      коли вже ніхто не ходить.
      Що ти там хочеш побачити?
      Хто промовить до тебе?
      Хто дасть відповіді на питання?
      Самотні вулиці -
      як величезна Сахара духу.
      Невже ти думаєш, що зараз
      тобі скажуть те,
      що не сказали в дитинстві,
      що зараз заговорить голос,
      який мовчав десятиліттями?
      Він вирине,
      ніби з глибокої криниці,
      і скаже щось сутнісне.
      Ти можеш крикнути,
      але не почуєш навіть відлуння,
      твої звуки потонуть
      у мовчанні Всесвіту,
      у вселенській німоті,
      яка поглинає все.
      Вулиці стануть
      лабіринтом Мінотавра,
      із якого немає виходу.
      Знайомі вулиці -
      такі знайомі і такі незнайомі,
      ворожі, холодні.
      Їхнім слизьким льодом
      так легко спіткнутися,
      мов на сцені вистави
      без режисера і автора.

      22 грудня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Зимовий ліс
      Прозорий зимовий ліс -
      ніби видовище прозорих смислів.
      У ньому не можна
      нічого впіймати,
      лише порожнечу,
      лише відлуння слабких надій.
      Прозорий зимовий ліс
      оголює і розкриває тебе повністю.
      Невидимий погляд, ніби кинджал,
      прорізає час і простір.
      У цьому прозорому лісі
      не можна приховати
      жодні думки, жодні почуття,
      найменші порухи душі й плоті.
      Прозорий зимовий ліс -
      мовби космос, який зазнав
      катастрофи. І з'ясується,
      що за цією прозорістю
      нічого не стоїть, що вона
      нічого не може народити.

      20 грудня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. За завісою таємниці
      За завісою таємниці
      не можна нічого дізнатися
      про тебе.
      Туди не долітають сигнали,
      птахи і літаки.
      Що за нею?
      Напевно, аномальна зона,
      де все щезає чи розпадається.
      За завісою таємниці
      маски, клоуни і повний набір
      театру абсурду.
      За нею немає
      довгоочікуваного острова,
      а лише великий концтабір
      людських надій.
      Перш ніж туди потрапити,
      подумай, чи потрібна
      тобі та завіса,
      чи краще бути мандрівником
      без будь-яких сподівань
      на її відкриття.

      13 грудня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Сніг
      Між засохлих трав
      розлита морська піна.
      Це хвилі самого космосу.
      Це прибій відчаю.
      Чи здатна така піна
      народити нову красу,
      нову Афродіту?
      Чи вона породить
      нову смуту, пітьму століть?
      Морська піна, із якої
      народилося буття,
      основа основ.
      Вона застигла
      у невагомості,
      хоча б тут час зупинився.
      Морська піна втратила
      свої творчі спроможності,
      вона завмерла до пори до часу,
      вона чаїть у собі
      невикористані можливості.
      Так сніг, уособлення смерті,
      може стати підґрунтям життя.
      Те, що сковує
      у своїх залізних лабетах,
      може випустити на свободу,
      може стати джерелом творення.
      Сніг відкриває
      свої тендентні вуста,
      щоб сказати несподівані слова,
      які повисають у німоті.

      8 січня 2023



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Ліс
      Скільки разів заходиш у нього -
      і завжди ніби вперше.
      Це відчуття свіжості
      ніколи не минає.
      Переламаєш гілку,
      ніби голку Кощія,
      у якій таїться
      сенс Всесвіту. Зазирнеш
      у дупло, відкривши дух
      уселенських потрясінь.
      Ти заходиш у ліс, мов до замку,
      який нікому не відомий.
      Ти заходиш до іншого простору,
      іншої субстанції.
      Чи зможу я щось додати
      до письмен Бога?
      Я слухаю музику лісу,
      як у величній філармонії.
      Лише надломленість гілки
      завершить симфонію.

      23 грудня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Подорож
      У процесах природи
      можна побачити
      процеси історії,
      народження і розпад,
      створення імперій
      та їхній розвал,
      пік і руйнування цивілізацій.
      Варто пройти лише
      сто метрів, аби збагнути
      важливі істини, потрібно
      лише зазирнути вглиб.
      А для цього далеко йти не треба.
      Станеш біля купи хмизу
      і побачиш у ній
      тріумф і розпад
      Римської імперії.
      Гілки хмизу
      будуть нагадувати
      списи ворожих армій,
      а залишені листки -
      прапори. Історія
      у тебе під ногами,
      не розтопчи її,
      не поруш рівновагу,
      не породи трагедію.
      Варто зробити крок -
      і опинишся
      в іншій цивілізації,
      в іншій культурі.
      Ти стоїш над ямою,
      як над прірвою історії.

      27 листопада 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Життя без обличчя
      Людина подивилась у дзеркало
      і в диму побачила,
      що в неї немає обличчя.
      Замість обличчя в неї
      біла пляма.
      Як жити без лиця?
      Навіть обличчя,
      пожмакане з похмілля,
      із колами під очима,
      було б лицем,
      а то зовсім ніякого.
      Кімната вкрита
      сигаретним димом,
      який стирає обличчя,
      який стирає індивідуальність.
      І залишається
      лише біла пляма
      як вираз абсурду.
      Так і ходи
      із білою плямою
      вулицями,
      і замість обличчя
      тебе буде супроводжувати
      крик Мунка.

      15 вересня 2022



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Похилі трави
      Я ліг у похилі трави,
      у безтурботність, спокій,
      незайманість їхніх хвиль.
      Вони найбільше відчувають
      наближення осені.
      Осінь першими хилить їх
      додолу. Я лягаю в них,
      як у постіль тривалого сну.
      Я відчуваю
      непорушність тиші,
      її незворушне перетікання
      з однієї небесної чаші
      до іншої. Ми не бачимо
      падіння її піщинок,
      а поміж тим
      воно відбувається.
      Я впаду в похилі трави.
      Тільки так я можу
      зупинити плин часу
      бодай частково,
      злитися на кілька годин
      із вічністю, тільки так
      я відчую наповненість буття,
      як небесну чашу.
      Пожовклі трави
      нагадують столітні думи,
      вони так само сиві
      і, розпадаючись,
      лягають у глибину душі.

      7 вересня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Волосся осені
      Ув'язнути у травах,
      ніби волоссі осені,
      які тебе не відпускають,
      заплутатися в них,
      мовби у вічних питаннях.
      Волосся осені
      почало в'янути
      і готуватися
      злитися із землею.
      Воно не пропускає тебе
      до першоджерел,
      до початків пізнання.
      Ти продираєшся крізь нього,
      ніби крізь космічні хащі.
      Це фаустіанівське волосся
      наелектризовує тебе
      і все довкола.
      Воно складається
      із тисячі рук,
      які стримують тебе.
      Тисяча рук із землі,
      як тисяча питань
      без відповіді.

      4 вересня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Тиша
      Піти від гучного концерту
      у тишу лісу.
      Поламати голку тиші,
      відчути її симфонію,
      відрізнити її відтінки.
      Коли всі слова вже сказані,
      залишається тиша,
      залишається мовчання,
      як пересохла криниця,
      яким може бути сказано
      набагато більше.
      У тиші лісу можна почути
      лише голос дзвіночків,
      які порушать
      незаймане плесо мовчання,
      на яке впаде крапля вічності,
      яка переповнить чашу.
      Ти засинаєш у травах
      як єдино спокійному місці,
      поринаєш в їхню купіль,
      щоб народитися
      зовсім іншим.

      23 серпня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      Сад у передчутті осені
      наповнився трепетною тривогою.
      Велика гілка яблуні
      відсохла, як заніміла, відмерла
      частина душі.
      Густі вруна стоять, як полки
      із гострими списами.
      Сад у передгроззі
      вічних питань,
      на які немає відповіді.
      Сад як релікт
      минулої епохи,
      який загубився в сучасності.
      Сад як стариган
      із довгими руками,
      який намагається
      вхопити відлетілий час.
      Він зовсім загубився
      зі своїми зморшками
      і милицями,
      дивлячись на світ
      глибоко посадженими
      очима.

      21 серпня 2022



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Записник
      Записник, залишений на столику
      біля надгробку.
      Хтось приходив
      і поклав це послання,
      яке нікуди не дійде.
      Записник укриває дощ,
      папір розбухає і руйнується.
      Що означає цей записник?
      У ньому вже не можна
      розібрати літер,
      усе розмито.
      Це ніби письмо
      розпливчатою мовою мерців,
      мовою крізь туман.
      Можливо, у цьому записнику
      зашифроване
      освідчення в коханні
      до померлого, яке летить
      невидимою чайкою
      над морем забуття.
      Можливо, сповідь,
      яка так і не відбулася,
      покаяння,
      яке застигло в повітрі,
      слова, які стали
      каменями, і тепер їх
      не зрозуміти.
      Залишається їх збирати,
      як ненаписані поеми.

      14 серпня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Піщаний вітер
      Космос несе не тільки
      творчу енергію, але й потік
      інформаційного сміття,
      яке утворює
      енергетичне звалище.
      Скільки сміття в ноосфері!
      Як розчистити джерела
      від намулу? Як повернутися
      до первісного хаосу?
      Піщаний вітер
      стирає обличчя,
      перетворюючи його
      на купу піску,
      на щось невизначене.
      Інформаційний шум
      не дозволяє почути
      спів солов'я
      і плескіт джерела.
      Залишається дочекатися
      вибуху тиші,
      яка все наповнить
      своєю лавою.

      8 серпня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Зникнення
      Скільки плодів у землі пропаде!
      Скільки людей
      залишаться непоміченими,
      як ці плоди.
      Вони впадуть у землю,
      як сухе гілля,
      стануть гумусом
      для майбутніх поколінь.
      Скільки ідей впадуть у землю
      нерозквітлими, зів'ялими!
      Скільки квітів не залишать
      по собі нічого.
      Їхні пелюстки впадуть
      нерозсталим літнім снігом.
      Їхня краса стане добривом.
      І не варто говорити,
      що вони стануть підґрунтям
      для майбутніх квітів,
      це вже будуть інші квіти,
      у них будуть інші обличчя,
      інші посмішки
      і вирази очей.
      Плоди не відновлять знов,
      ніби листи з Атлантиди,
      Шумеру чи Вавилону,
      вони не прозвучать
      епосом про Гільгамеша.
      Це будуть інші плоди
      у циклі вічного повернення.

      8 серпня 2022



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Мені треба висловити
      усе невисловлене
      за тривалий час,
      за нескінченні роки
      мовчання.
      Мовчання було вулканом,
      який зненацька вибухнув.
      Мовчання було темницею,
      у якій був замурований дух.
      Воно було концтабором,
      у якому помирав доходяга.
      Чим воно було викликане?
      Страхом? Накопиченням досвіду?
      Ця таємниця буде похована
      під брилами важкого каміння,
      яке стане пам'ятником
      мовчання.
      Воно нагадує поле бою
      із пораненими, на якому
      колись розквітнуть маки.
      Мовчання схоже на цвинтар,
      старий, безнадійний.
      Воно нагадує
      безплідну толоку,
      яка одного разу перетвориться
      на рясне поле.
      Мовчання схоже на криницю,
      у яку кричиш,
      а відгукується в космосі.

      6 серпня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Принцеса в тумані
      У тумані пливе принцеса
      у білих шатах
      неймовірно загадкової вроди.
      Вона стелиться над землею,
      ніби мрія.
      Після рясної зливи
      єдиною розрадою
      стає принцеса.
      Вона наближається до тебе,
      як фатум, як неминучість.
      Твоє дихання перехрплює,
      ти не знаєш, що робити.
      Принцеса зіткана з самого
      туману, як фрагментів,
      уламків, клаптів буття,
      ніби уривків пам'яті.
      Вона розпливчаста
      і нетривка,
      як пульсування Всесвіту.

      4 серпня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Подивитися в очі чорній безодні,
      зазирнути до чорних дір
      чи розкрити
      твань підсвідомості.
      Подивитися в очі потворності,
      страху, ненависті.
      Що може бути страшніше?
      Впитися в магму ночі,
      яка поселилася в людину.
      Подивитися в очі розпаду
      і побачити там
      глухий кут пізнання.
      Ти подивишся в очі
      чорній безодні, а вона
      подивиться в тебе,
      і це зіткнення поглядів
      породить електричний розряд,
      це буде справжній бій,
      який обох
      штовхне у провалля.

      3 серпня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Дзеркало води
      Зазирнути у дзеркало води,
      де хтось тобі простягує руку,
      відкинути всі умовності,
      потрапити в антисвіт.
      Уночі все навпаки,
      потаємні сутності
      виходять назовні,
      хтось ворушиться в темряві.
      Дзеркало води незамутнене,
      чисте, тендітне, незаймане.
      У темряві воно слугує
      провідником до іншого світу.
      І сам ти стаєш
      таким само незамутненим
      біля нього. Дзеркало води
      видасть усі твої таємниці,
      воно затягне
      на дно безумства.
      Дзеркало води
      стане океаном
      за своїми можливостями,
      у ньому теж будуть
      шторми і бурі,
      непомітні для стороннього ока.
      Ти захочеш втопити в ньому
      печаль і всі злигодні,
      але такі потопельники
      стають привидами.
      Гладінь дзеркала води
      вкрита хвилями космосу.

      2 серпня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Втеча
      Я пішов світ за очі
      божевільною травою,
      продираючись крізь колючки.
      Я тікаю від цивілізації.
      Із дороги я звернув
      у густі вруна.
      Мене жене вперед амок,
      якийсь навіжений двигун.
      Гілки б'ють мене в обличчя,
      мов недоведені теореми,
      як концепції, які
      не витримали випробування
      часом. Ти тікаєш,
      і щось тебе наздоганяє,
      тягар суспільства,
      стандарти і стереотипи.
      Сонце випалює твої очі,
      ти майже знепритомнів,
      але біжиш далі.
      Колючки занурюються
      у твої стопи,
      ніби цвяхи хреста.
      Сорочка порвана
      і майорить шматтям.
      Ти перебрідаєш
      через канал.
      Ти дійшов завершення
      омега-точки,
      кінця шляху
      і падаєш на кущі.
      Світ ловив тебе,
      та не впіймав, але ти
      у пущах невідомої
      космічної речовини.

      1 серпня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Тупикова дорога
      Тупикова дорога в лісі -
      як тупикова дорога в житті.
      Ти йдеш у темряві,
      як у павутині
      невиправданих надій,
      як у ідеях, порослих мохом.
      Колись ця дорога вела до села,
      а зараз там глухий кут,
      ніби життєва програма
      дійшла до свого завершення.
      Повітрям кружляють кажани,
      як нічні кошмари.
      Шлях заріс кущами
      невизначеності і страху.
      Біля нього будинки,
      покинуті цивілізацією,
      затишно стоять
      на узбіччі життя,
      їх ніхто не тривожить,
      метушня їх не торкається.
      Це єдино можливий
      порятунок, усі решта -
      примарні. Тупикова дорога
      не може зазнати штормів,
      вона в постійному штилі.
      Тупикова дорога
      не приведе нікуди,
      хіба що в безумвство,
      у клаустрофобію долі.

      25 липня 2022



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * *
      Двір знайомої заріс травою,
      ніби чужими смислами.
      У траві водяться ледве не вовки.
      Там може заблукати
      все, що завгодно:
      думки, надії, ідеали.
      Високе бадилля стирчить,
      як башти готичних замків.
      Двір став покинутим,
      мовби осиротіла дитина.
      Він кричить від самотності.
      Оточений шиферною огорожею,
      двір зазнає ударів часу.
      Сухі стебла нагострені в небо,
      наче списи невідомих лицарів.
      Цим двором гуляє безглуздя,
      продираючись крізь зарості.
      Воно ходить і не знаходить
      жодних крихт сенсу.
      Фундамент відвалюється,
      ніби залишки здорового глузду.

      23 липня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      Жовтий листок улітку -
      як провісник осені.
      Жовтий листок улітку -
      як човен Харона.
      Жовтий листок улітку -
      як долоня вічності,
      простягнута всім.
      Жовтий листок улітку -
      як ложе любові,
      яке перетворилося
      на ложе паралітика.
      Він летить, мов комета
      серед таких само
      самотніх комет,
      і дістанеться невідомо куди.
      Це сліпа воля фатуму.
      Міріади таких листків,
      яких ніхто не помічає,
      наближають згасання літа.

      12 липня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Утома
      Утома глибоко проростає корінням
      у порепану землю.
      Утома стала світовою,
      уселенською. Це втома
      самого космосу,
      самої світобудови.
      Втомилися культура
      і цивілізація, тріснули
      витримка і воля людей.
      Гілка втомилась
      під ваготою плодів,
      художник - під ваготою дум,
      жінка втомилась чекати,
      а чоловік - стояти під вікном
      коханої. Ноосфера втомилися
      під вагою ненависті,
      яка охоплює планету.
      Земля втомилися чекати миру.
      Коріння проросло в землю
      і засохло, стало трухою.
      Дерево висохло, плоди осипались.
      Космос утомився
      і скидає вниз
      плоди планет і сонячних систем.
      Бог утомився і пішов спочивати.
      Людина самотньо
      закинута у Всесвіт.
      Людина висить, як плід
      на висохлому дереві.

      7 липня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Обличчя потворності
      Подивитися в обличчя потворності,
      в обличчя, яке розпадається,
      в обличчя ентропії.
      Обличчя потворності -
      чи це можливо?
      Ми звикли уявляти
      у понятті "обличчя"
      щось прекрасне.
      Чи можна взагалі
      це називати лицем?
      Ні, скоріше, це антилице.
      В обличчі потворності
      хтось побачить, як у дзеркалі,
      самого себе,
      свою потаємну сторону,
      яку він приховував,
      але приховати її неможливо,
      вона все одно вирине
      крізь маску, яку дехто
      називає лицем.
      В обличчі потворності,
      як у криниці,
      відгукнуться страхи,
      луною відізветься ницість.
      Обличчя потворності
      постраждало
      від хімічного експерименту
      і вкрите бинтами,
      як білою маскою конформізму.

      30 червня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      У цьому парку, старому садку
      я мов у куполі,
      який захищає від вітрів часу,
      я в давньому Вавилоні,
      який пронизує своїми стрілами
      інші часи.
      Я заходжу сюди рідко,
      мов у храм.
      Дорога до нього довга
      і виснажлива.
      На шляху до цього садка
      можна зазнати втрат,
      не кожен мандрівник
      витримає цю подорож.
      Парк бадьорить
      прохолодою вічності
      у ненасну спеку.
      Від його старих каменів
      відчуваєш подих тисячоліть.
      Тут не можна смітити,
      як у душу.
      Слова, сказані в парку,
      записуються на пергаментах.
      Ти прийшов відчути
      силу вічних ідей,
      які набувають лише
      різних форм,
      а зміст, укладений у них,
      незмінний.

      19 червня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Чудовисько
      Коли були обстріли міста,
      чоловік побачив в арці
      чудовисько. Воно було
      як чорна діра. Чудовисько
      магнетично притягувало
      до себе психічну енергію,
      воно всмоктувало її в себе.
      Були сутінки. Чоловік бачив
      вогненні червоні очі привида,
      фіолетову перуку,
      червоні, криваві губи
      і білу пудру на обличчі.
      Чи може чудовисько
      забрати з собою
      кров і сльози? Ні,
      воно забирає тільки
      радість. Чудовисько
      напилося радістю,
      як вампір, воно майже
      лопається. Сутінки
      згущаються. Чоловік
      віддаляється від арки.
      Він хоче втекти звідти
      якомога швидше, але
      ноги підкошуються,
      а чудовисько вогненно
      дихає в спину.

      1 червня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Перевтілення
      Людина може перевтілитися
      у дельфіна.
      Людина може перевтілитися
      у ящірку, хранительку
      мудрості. Людина може
      перевтілитися в ніщо.
      Різноманітні форми
      перевтілення. Але як важко
      перевтілитися в самого себе!
      Як непросто зібрати себе
      докупи по частинах!
      Твої частини розкидані,
      як деталі дитячого
      конструктору, які закотилися
      під шафу. І треба їх зібрати,
      як каміння. І тоді
      камені заговорять,
      їм є що сказати.
      Вигріті під палючим сонцем,
      вони складуть
      небачені пісні та пророцтва.
      І ти зрозумієш,
      що ці камені -
      частини тебе,
      що відкололися
      і стали німими.
      Але найбільша німота
      породжує вічні слова.

      8 червня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Вежа
      За межами людського пізнання
      стоїть башта, до якої
      не можуть дійти.
      Вежу огортають оруйні
      чагарники. Людей, які йдуть до неї,
      спіткає якась біда,
      щось невідоме чинить перепони.
      Мандрівник може
      то зламати ногу,
      то зламати розум.
      Дикий плющ, який огортає
      вежу, - це плющ
      людського страху.
      Він живиться не соками
      землі, а людським страхом.
      Надвечір вежа поринає
      у туман, у якому
      матеріалізуються
      найгірші людські
      фантазії. Вежа стоїть
      вічним знаком питання
      на пагорбі. Ніщо не може
      її сколихнути. Можливо,
      лише сумнів у серці
      здатен породити на ній
      тріщину.

      5 червня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. * * *
      Цей чоловік несе з собою лихо.
      Хоч би куди він прийшов,
      з'являються скандали.
      Він руйнує цілісність,
      стає троянским конем,
      яблуком розбрату,
      чоловік несе ланцюгову реакцію
      громадянської війни,
      він створює кумулятивний ефект
      ненависті, його не можна витерпіти,
      чоловік підпалює тишу,
      спотворює гармонію,
      його не можна зупинити,
      як розривну кулю,
      як скаженого пацюка,
      який перегризає ґрати.
      Тепер він стрімко
      несеться в невідомість,
      здатний пробити
      будь-який бетон і броню,
      його ніщо не спинить,
      невідомо, де він устромить
      жало ненависті.
      Скажений звір несеться лісом,
      розсікає спіралі
      часу і простору.
      Світ під загрозою.

      24 червня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Фантомний розум
      Чи може відрости
      замість справжньої
      фантомна нога,
      фантомна рука?
      Хіба що в паралельному
      світі. Людину мучать
      фантомні болі.
      Чи може бути
      фантомна любов,
      фантомна ненависть?
      Почуття, які відсохли,
      відвалилися, як гілка.
      Людина помирає
      не відразу, а від неї
      відвалюються гілки.
      У країні любові
      вона буде бігти з коханою
      неіснуючими ногами,
      обіймати неіснуючими
      руками. А в країні
      ненависті вона
      всього цього позбавлена.
      Фантомний розум
      породить фантомні
      ідеї неіснуючою сірою
      речовиною. Астральний меч
      встромлюється в душу,
      щоб погасити назавжди.

      29 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Старий і море
      Старий продає мрію,
      якої в нього давно немає.
      Море для старого є космосом,
      у якому він заблукав.
      Так важливо зберігати
      милосердя серед стихії
      та жорстокості природи.
      Хлопчик для старого
      є соломинкою життя
      і молодості, за яку він
      хапається. Старий плаває
      у фатумі, його качають
      шторми лихої
      непередбачуваності.
      Усе можна втратити,
      упасти в деменцію,
      але не загубити
      важливого відчуття
      єдності з природою.
      Чи не є старий
      космічним корсаром,
      який розсікає простори
      людської долі?
      У боротьбі зі стихією
      можна стати лише
      її частиною, лише
      самим морем,
      яке понесе вдалину.

      28 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Обличчя обличчя
      Де воно, обличчя обличчя?
      Серед безлічі масок
      так важко віднайти
      справжнє лице.
      Маска приростає до обличчя.
      Життя нагадує театр масок,
      але не такий вишуканий,
      як театр но і кабукі,
      а грубий і примітивний.
      Ось вискочив начальник
      у масці страховища
      і виявилося, що шерсть
      росте безпосередньо
      на обличчі, ніякої маски
      не було. Розбилося
      дзеркало, яке акумулювало
      у собі безліч масок,
      люди заплуталися,
      яку одягнути. Обличчя
      міниться, і в його
      глибині таїться
      справжнє, але воно
      сховалося в мутній воді,
      його не знайти
      і не відмити, воно
      майже відмерло.

      27 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Листи з минулого
      Листи з минулого -
      як чайки з паралельного
      світу. Кому вони зараз
      потрібні? Минула епоха
      поблякла, вижовкла
      і залишила по собі
      ці листи, які втратили
      свою мову, чути
      тільки шепіт, мов шерех
      торішнього листя.
      Листи з минулого
      втратили своїх адресатів,
      і самі міста, куди
      вони направлялися,
      навряд чи залишилися
      цілими. Листи з минулого
      віють вітром
      на іржавих ланцюгах.
      До кого достукаються
      листи з минулого?
      Можливо, до духу часу,
      який давно покинув
      будинок і блукає
      безхатченком у лісах.

      27 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Історія
      Усе повертається
      на круги своя.
      Історія повторює
      колишню спіраль.
      Ігри в демократію
      закінчились.
      Хто зупинить
      цю пекельну цикличність?
      Історія - це і є диявол.
      Вона полонить у свої
      логічні та псевдологічні пута
      людей і цілі цивілізації.
      Ці тенета здаються
      сталевими, але часом
      вони насправді кам'яні
      і їх можна розбити.
      Пута нерідко існують
      лише в нашій уяві,
      а в реальності їх немає.
      Історія - великий маг,
      який здійснює
      акт самоспалення.
      Історія повторюється
      фарсом, але сцена
      забризкана кров'ю.

      24 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Осокір
      Осокір напився мудрості неба,
      стоїть і співає своїм листям,
      ніби самітний подорожній
      у пульсуючій плазмі буття.
      Осокір хлюпає в мене спокоєм.
      Це мудрець, буддійський монах,
      який віщає глибину
      священних книг.
      Його листя не вічне,
      але воно буде вічним
      у твоїй душі, воно буде
      сяяти нетлінними словами,
      непроминальною молодістю.
      Хоч би скільки я блукав світом,
      я не забуду цього мудреця,
      бльшість слів якого
      для мене незбагненні,
      але я відчуваю їхню цінність.
      Осокір стоїть свічою,
      маятником життя,
      який освітлює
      навколишні бурі.

      22 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Майстер без Маргарити
      Чи може існувати
      Майстер без Маргарити?
      У безмежних океанах
      він пливе
      напіврозваленим човном.
      Маргарита існує всередині
      нього. Вона є складником
      його єства. Він поєднує
      у собі водночас Майстра
      і його супутницю.
      Майстер пише свій роман
      у чорноті ночей.
      Плавиться і затухає свіча.
      І Майстер пише
      уже в темряві. Ніщо
      не здатне його зупинити.
      У ньому існують
      свій Воланд і свій Бегемот
      в іншому переломленні.
      Але Майстер без Маргарити
      відчуває себе з відрубаною
      рукою.

      22 травня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Озеро слів
      Озеро слів зовсім пересохло.
      Замість нього постала долина.
      Висохлий очерет нагадує
      пера для ненаписаних шедеврів.
      Чи було тут колись озеро?
      Що нагадує про нього?
      Тиха гавань для митців
      стала свідченням вигасання
      природи, замість риб
      на дні лежать їхні скелети.
      Тепер озером не буде плисти
      човен, а лише відчай
      безводними просторами.
      Озеро може стати
      океаном натхнення або калюжею
      відчаю, нірваною спокою
      чи зоною відчуження
      після техногенної катастрофи.
      Людина вільна у своєму виборі,
      хоча не усвідомлює це.
      Колючки на місці озера
      проростають із глибин
      самотності.

      21 травня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Під уламками історії
      Як залишитися цілими
      під уламками історії?
      На тебе навалені
      брили бетону і шлакоблоку,
      глини, будівельного сміття,
      піску, ти намагаєшся
      вибратися, але марно,
      тобі залишається
      тільки прорости квіткою,
      яка може бути спалена
      під пекучим сонцем
      і засохнути від посухи.
      Під уламками історії
      не лишилося нічого живого,
      тільки розтрощені кістки,
      рукописи, картини.
      Їх усіх придавило часом.
      Під уламками історії
      не чути голосу,
      навіть шепоту,
      усе завалило
      до нового пришестя.

      12 травня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Елеватор
      Величезні ангари і сховища
      зберігають мовчання.
      Нескінченні простори...
      Підприємства-гіганти в місті
      припадають пилом віків.
      На них лише крякають
      ворони, передвіщаючи
      майбутні потрясіння.
      Звуки голосу летять
      у невідосість, розчиняючись
      у невизначеності, в'язнуть
      у клейкій речовині,
      яка поглинає все.
      Ти намагаєшся обійти
      велику територію,
      потрапляючи
      то в пастку страху,
      то в засідки прострації,
      то в яму безумства,
      яка вільно почувається
      у храмі безнадії.
      Безлюдність нагадує
      ситуацію після
      тяжкої війни чи мору.
      Це величина свобода
      і водночас безмір,
      до якого не можна
      звернутися. Людина
      залишена сама з собою.

      10 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. * * *
      Де знаходиться
      справжня сутність людини?
      На яких хвилях?
      На якій глибині?
      Ми ковзаємо поверхнею,
      не торкаючись
      глибинної магми.
      Чи не злякаємося ми,
      пірнувши туди?
      Сутність людини невловима,
      вона може проблиснути,
      коли її зовсім не чекаєш,
      коли її намагаються
      приховати, вона вигулькне,
      як риба над водою,
      яку довго хотіли впіймати.
      Сутність людини захована,
      як голка у глиці
      безкрайнього лісу.
      Як відрізнити її
      від решти таких само?
      Від зламу такої голки
      може порушитися
      світовий порядок, початися
      тектонічні зрушення історії.

      10 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Зміни
      Настільки все перевернулося!
      Я не можу впізнати
      навколишню реальність.
      Чорне стало білим,
      а біле - чорним.
      Матерія вислизає
      із-під ніг. Я не можу
      вхопити за хвіст
      сутність речей.
      Я пірнаю в море,
      щоб омолодитися,
      а виринаю, скутий
      ланцюгами водоростей.
      Відображення у дзеркалі
      настільки викрмвлене,
      що я не можу вибрати
      із сотні своїх "я",
      із багатоманітності образів,
      які розпливаються.
      Ти падаєш у траву,
      але виявляється,
      що це остаточний полон,
      це пастка, твої руки і ноги
      обплутані відростками.
      Подорож духу закінчилася.

      6 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. * * *
      Море висохло...
      Тепер у ньому не потоне
      корабель, який стоїть
      на дні з камінням
      і кістяками риб.
      Море, яке штовхало
      у божевілля штормів,
      лякало шаленістю хвиль,
      пестило ніжністю припливів
      і філософською заглибленістю
      відпливів, тепер стало
      пустелею. Вітер у ньому
      не літає солоною поверхнею,
      а розтікається безкінечними
      просторами. Море Творця
      висохло, тепер залишається
      відгадувати колишні задуми
      за останками скелетів.
      Замість пульсування риб
      панує незворушність.
      Змії та скорпіони
      розповзаються гарячими
      пісками, відчуваючи
      плинну сутність світу.

      6 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Повернення з ночі
      Я повертаюся з ночі,
      укритий пожухлим листям
      і водоростями.
      Повернення з ночі,
      ніби з важкого космічного
      похмілля, після
      летаргійного сну.
      Повернення з ночі,
      як із важкої битви,
      де вся армія була розгромлена.
      Повертаюся з ночі
      із порожньою торбою,
      із порожніми руками,
      крізь які піском
      протікає час.
      Повертаюся весь прострілений,
      зрешечений, прозорий,
      німий, виснажений.
      Повертаюся на берег,
      щоб почати все заново.

      6 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. * * *
      Зайти в тишу,
      зайти в інший вимір,
      по той бік
      і вже не повернутися.
      Це зовсім інша
      магма буття,
      інше пульсування.
      Та діють протилежні
      закони. Ти потрапляєш
      до світу, де все навпаки.
      Королівство кривих дзеркал.
      Намагання встановити
      земні закони натикається
      на опір, який іскрить.
      Сама антиматерія
      опирається. Прагнення
      щось зрозуміти
      приречені, вони падають
      із обриву. У кривих
      дзеркалах такі потуги
      переломлюються
      у свою протилежність.
      Зайти в тишу,
      про яку люди не мають
      уявлення, де все перебуває
      поза межами людського
      розуміння.

      5 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Ідеї
      Чи можуть ідеї вивітритися
      із голови?
      Чи можна їх розхлюпати,
      як воду у відрі?
      Вони невідомо як з'являються
      і невідомо куди зникають.
      Ідеї невловимі, як нейтрино.
      Щойно вони були
      і вже відлетіли,
      як чарівний птах.
      Ідеї приходять уві сні
      і зникають у його глибинах.
      Їх не можна пригадати,
      як ледь видимого привида.
      Ідеї перебувають
      на небезпечній глибині.
      Не кожен наважиться
      на таку авантюру
      тіла і духу.
      Величезний тиск води
      виштовхує на поверхню,
      на рівень банальності.
      Копанка в лісі
      може бути не менш
      незглибимою, ніж океан,
      вона може чаїти в собі
      глибини Всесвіту.

      5 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Спалах
      Куди я поспішаю?
      Цей спалах слова
      мовби перед майбутньою
      неможливістю писати.
      Попереду безодня невідомого.
      Ні, це не поспіх.
      Це самозаглиблення.
      Надолужування минулого
      простою.
      Те, що не відкрилося раніше,
      відкрилося тільки зараз.
      Можливо, це відкрита рана,
      яка ятрить.
      Це може бути
      підсвідомий поспіх
      перед великим катаклізмом.
      Наш час таїть
      стільки викликів.
      Слово поета повинно бути
      найчистішим у водах часу.
      Я не поспішаю,
      а відгортаю час назад,
      у золоте століття,
      у первісний рай,
      після якого все стало
      руйнуватися.
      Я став рушієм прогресу
      у точку зародження.

      4 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Глибина
      Що значить заглибитись у питання?
      Що значить заглибитись у слово?
      Що значить заглибитись у смерть?
      Початок перебуває там само,
      де і кінець.
      Заглиблення може бути
      небезпечним,
      як середньовічна подорож
      мореплавця.
      Попереду стільки невідомого!
      Попереду темрява глибини.
      Заглиблення небезпечне тим,
      що з нього можна
      не винирнути, не повернутися.
      Заглиблення - як потужний наркоз
      або клінічна смерть.
      Чи варто йти на глибину?
      Можливо, краще ковзати
      поверхнею?
      Проте глибина таїть у собі
      і безліч подарунків,
      потрібно лише набратися
      терпіння.
      Глибина відкриється,
      як шторм,
      як космічний катаклізм,
      і тоді відступати
      уже пізно.
      Вона тебе не відпустить.

      4 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. * * *
      Після відвідування цвинтаря
      важке відчуття,
      ніби чорна хмара.
      Як його позбутися?
      Як поєднати пам'ять
      із торжеством життя?
      Важке відчуття
      гне додолу, наче валун.
      Крізь квіти бузку
      приступають лики померлих,
      як смерть крізь життя.
      Ти піднімаєшся на пагорб
      крізь суху траву,
      щоб знайти знайомих,
      які давно померли,
      і не можеш їх відшукати.
      Вони загубилися
      у хвилях часу
      і потоці вічності.
      Важке відчуття
      не розсіюється
      навіть квітами бузку,
      і ти полишаєш
      це царство смерті
      із чорною хмарою,
      яка пливе за тобою.
      Янголи на надгробках
      кричать, але їхній крик
      може почути не кожен.

      4 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. * * *
      Обгорілі торішні гілки,
      гілки, які пройшли
      хрещення вогнем
      і зараз не розпустилися,
      про що вони думають?
      Чи здатні вони думати?
      Можливо, вони повністю
      потрапили у полон смерті.
      Обгорілі торік гілки
      не пройшли випробування
      небезпечними ідеями.
      Обгорілі гілки схожі
      на німого,
      який несамовито кричить
      виразом обличчя
      і розчепіреними пальцями,
      намагаючись сказати те,
      чого не висловити
      жодною мовою.
      Обгорілі гілки нагадують
      спалену совість,
      викинуту на задвірки.

      4 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. * * *
      Вічність сідає на листя сакури.
      Повітря, пропахле лихом,
      стає ядучим, але воно
      не може заглушити
      потужну хвилю,
      яка йде від листя.
      Схід і Захід перетнулися
      у цьому прикордонному місті,
      де лихоліття обпалило
      несміливі листки.
      Сакура стає кордоном
      між вічністю і метушнею.
      День її посадки
      став коштовним діамантом
      на долонях космосу.
      День її цвітіння
      став днем відродження
      загублених душ.

      3 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Пастка для фазана
      Пастка для фазана -
      це пастка для людей,
      які купилися на фальшиві ідеї.
      Пастка для фазана -
      це пастка для енергії
      у ноосфері.
      Пастка ловить ті ейдоси,
      які не зміцніли
      і не сформувалися.
      Пастка стала капканом
      для людського духу.
      І ось у неї потрапляє небо,
      у неї потрапляє свобода.
      Вона може стати пасткою
      для самого мисливця,
      який опиниться
      у несходимій зоні
      вселенської неволі.

      3 травня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. * * *
      Після зимової сплячки
      розпускається листя на осокорі
      боязко, нерішуче, несміливо.
      Дерево промовляє до нас
      зеленими язиками
      різними мовами,
      але ми не в силі
      їх зрозуміти. Словників
      цих мов немає.
      Як перекласти з мови
      зеленої тиші?
      Залишається тільки
      увійти до цієї тиші,
      мов до іншого
      незайманого простору,
      із якого не захочеться
      повернутися. Писати
      листи в один кінець,
      до самої таємниці
      без сподівання на відповідь.
      Розпускання листя
      знаменує перемогу поезії
      над зимовою прозою.
      Ти ледве чуєш
      послання листя,
      які повисають у повітрі,
      не доходячи до адресата.

      1 травня 2022



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. * * *
      Колишнє життя, як Атлантида,
      потонуло на дні океану.
      Чи існувало воно насправді?
      Чи не було воно маренням?
      Колишнє життя стало
      материком, який пішов
      під воду чи розчинився
      у кислоті забуття.
      Добрим воно було чи поганим,
      але ми в ньому жили.
      А тепер ми вихоплюємо
      камінці на березі океану
      як згадки про нього.
      Камінці - це лише частинки
      від величезної цивілізації,
      яка занепала і розвалилася.
      Ми можемо впізнавати її
      за ледве вловимими слідами,
      натяками, символами,
      магічними знаками,
      які мимохідь з'являються
      на нашому шляху. Торкнешся їх -
      і вони розтануть,
      ніби їх і не було.
      Вони розчиняються,
      як привиди, варто до них
      наблизитися. Їхні
      астральні тіла відходять
      за овид безпам'ятства.
      Ми залишаємося
      останніми свідками
      чи останніми чатовими
      цих знаків.

      30 квітня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Синиця
      Ця синиця вміщає в собі
      цілий Всесвіт.
      Синиця вміщає в собі
      голку Кощія.
      Так велике ховається
      у малому.
      Зруйнуєш малий Всесвіт,
      розвалиться великий.
      У ньому відбудеться
      епохальний катаклізм.
      Ти порушиш
      щось важливе у світі,
      ти порушиш рівновагу
      між великим і малим.
      У синиці міститься
      атомна бомба
      і перший день творення.
      Так малий Всесвіт
      розлетиться на друзки,
      зруйнувавши твій макрокосм.

      23 квітня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. * * *
      Мій голос пересох від посухи,
      мій голос нагадує
      жерло вулкану.
      Моє серце стало
      попелищем битви.
      Її кордони пролягають
      нашими душами.
      Мої думки схожі
      на густий ліс.
      Сухий хмиз може підпалити
      іскра провокативної ідеї.
      Мій світогляд нагадує
      мінне поле,
      на якому може підірватися
      самотній подорожній.
      Мій голос стане
      пороховою бочкою для мовчання.
      На мінному полі
      виросте пшениця.

      12 квітня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Енергія руйнування
      Звідки ця енергія руйнування?
      Із яких потаємних глибин
      виповзає вона?
      Чому серед оази творення
      раптом спалахує кривава пляма?
      Спокійне плесо розуму
      охоплює ураган безуму.
      Горить столітній ліс,
      який являв собою
      зразок мудрості.
      Стрункі ряди формул
      перетворюються на ніщо.
      Де знайти порядок
      у цьому вищирі хаосу?

      10 квітня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. * * *
      Вірш, написаний уві сні,
      проглядає крізь пелени туману.
      Вірш, написаний уві сні,
      став діамантом,
      який потонув
      на дні болота.
      Він виблискував
      коштовними гранями.
      Я забув слова з нього,
      але вони були
      такими неповторними.
      Можливо, це був
      найкращий вірш,
      написаний мною.
      Вірш, написаний уві сні,
      був архіпелагом,
      який потонув
      у магмі забуття.
      Можливо, він був
      написаний літерами,
      яких не існує,
      і тепер я пишу
      неіснуючими знаками
      у намаганні
      відродити його.

      29 березня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. * * *
      Мовчання в ефірі, мовчання для світу.
      Мовчання, як темрява в океані.
      Мовчання, як крижана німота.
      У потоках турбулентності
      лише мовчання зберігає
      постійність, являючи собою
      вічність, океанічну безмежність,
      яка здатна вмістити в себе
      неозоре страждання. Жоден звук
      не може сколихнути
      незайманість тиші,
      незворушність пітьми.
      Мовчання нагадує павутину,
      яка огортає собою
      простори людського відчаю.
      Мовчання глушить
      усі звуки в ефірі,
      усі радіохвилі, залишаючи
      лише тотальну повінь
      безгоміння. Мовчання -
      створює собою
      симфонію без нот.

      25 березня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Вибух
      Будинок розтрощений.
      Із нього безглуздо стирчать
      його кістки.
      Із розбитої цегли
      виривається крик.
      Зі зруйнованого шиферу
      проглядає безнадія.
      Розсипана глина
      нагадує океан самотності.
      Зруйнований будинок -
      це матеріалізований відчай.
      Об цей дім
      розбилися мегатони біди.
      На нього впала
      космічна тривога,
      яка блукала в позасвітах.
      На його руїнах
      виростуть квіти,
      які будуть торжеством
      не краси, а потворності.

      16 березня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. * * *
      Розум, заритий у пісок, -
      це заритий у землю смисл.
      Серед навколишнього безумства
      розум розпечений
      на нещадному сонці
      і заритий у темряву
      безкінечних пісків.
      Розум визирає з піску,
      як великий знак питання
      серед канонади
      знаків оклику.
      Розум у піску -
      як вираження абсурду
      у жорстокому пориві
      вітрів, які обпікають
      любов і ненависть.
      Розпечена пустеля
      нагадує пекло на землі,
      але і вся земля
      поступово перетворюється
      на пекло.

      14 березня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Минуле
      Минуле стукає у вікно,
      минуле стукає у двері,
      минуле калатає у ворота.
      Воно нагадує старушенцію
      із довгим прогнилим ціпком,
      із якої сиплеться порох.
      Минуле розвалює будинок,
      із якого летить
      штукатурка пам'яті,
      дошки, на яких
      кріпиться світобудова.
      Минуле нагадує пісок,
      який замітає оази,
      перетворюючи їх
      на пустелі. Минуле
      схоже на сніг,
      який заморожує
      найдорожче, робить
      із нього крижані
      скульптури, які
      не здатні
      на живий жест.

      17 лютого 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Покинутий дім
      Покинутий дім -
      як зруйнований світ,
      як тріснутий лід.
      Усе найдорожче
      розвалилося,
      як старий зáмок,
      збудований
      на ненадійному матеріалі.
      Покинутий дім -
      як покинута пам'ять,
      змушена скніти
      на берегах забуття.
      Покинутий дім
      обростає страхом
      і священним трепетом.
      Покинутий дім -
      це візії
      твого дитинства і юності,
      які не витримали
      випробування часом.
      Покинутий дім -
      це полишений острів
      в океані нірвани.

      4 лютого 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Поле
      Широке поле, укрите
      дикими травами.
      Скільки в ньому
      первісності, первозданності!
      Як би було добре,
      якби на ньому росла
      пшениця, але в нинішньому
      стані ми бачимо
      первісний хаос,
      із якого виник порядок,
      початок творіння.
      У цьому хаосі,
      як у первісному вибуху,
      може народитися
      щось важливе,
      щось епохальне!
      Із диких трав
      проросте
      первозданний крик.
      Із цих колосків
      виросте хліб,
      який не можна їсти,
      але який стане
      духовною їжею.
      Трави проколюють тебе
      списами вічності.

      28 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Сніговий туман
      Сніговий туман -
      це видимість невідомості,
      це позірність невагомості,
      у якій повисли
      людські думки.
      У сніговому тумані
      чаїться майбутнє,
      яким вагітна невідомість.
      Воно насувається
      таємничою імлою,
      із якої скоро проглянуть
      небезпечні клешні.
      Сніговий туман -
      це багатошаровий торт,
      де сплелися минуле,
      сучасне і майбутнє.
      Сніговий туман
      схожий на оману Бога,
      який готує нам
      випробування.
      Сніговий туман -
      як біла смерть,
      після якої настане
      або не настане воскресіння.
      Сніговий туман -
      як суцільний знак питання
      без відповіді.

      27 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Снігова людина
      Міріади сніжинок
      у сніговому космосі
      бомбардують тебе
      мігабайтами інформації.
      Снігова людина -
      це виліплені зі снігу
      страх, безнадія, розпач.
      Снігова людина
      падає на тебе
      напівзабутими спогадами,
      задавненими травмами,
      лантухами образів,
      які намагаєшся витіснити
      у підсвідомість.
      Снігова людина -
      оформлена безформність,
      виліплена порожнеча,
      змістовна беззмістовність.
      Коли вона простягує тобі
      руку, ти відчуваєш
      лише хмару диму,
      за якою нічого немає,
      відчуваєш порожнечу,
      потрапляючи до невагомості.

      23 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Порожня людина
      Я відчуваю, що це порожня
      людина, і не в тому
      банальному розумінні,
      що недалека, а в тому,
      що безвільна, що в ній
      в'язнеш, як у ваті,
      у неї немає власної
      думки і голосу.
      Вона не здатна чинити
      опір подіям, а пливе
      за течією, прикриваючись
      гуманізмом, людинолюбством,
      толерантністю, плюралізмом.
      Це втілення непротивлення
      злу насильством, коли зло
      опановує людину, володарює
      над нею. У таку порожню
      людину провалюєшся,
      як у труху, у солому, у гравій.

      23 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. * * *
      У кам'яних брилах образів
      треба знайти найвідповідніший.
      Їх омивають хвилі океану,
      на їхнє кам'яне тіло
      сідають чайки.
      Із цих грубих каменів
      треба вирізьбити
      тонкі почуття,
      які будуть непідвладні
      жорстокій воді,
      ударам океану,
      ніби ударам
      вселенського фатуму,
      того неминущого,
      що сидить у кожному
      із нас.
      Кам'яні брили
      демонструють велич,
      але в кожній величі
      є щось крихке.
      І космічний катаклізм
      може відбутися
      навіть у морському камені,
      розколовши його
      на декілька галактик.

      21 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Втеча від минулого
      Я хочу поїхати
      із цієї місцевості,
      щоб відокремитися від минулого.
      Минуле женеться за мною,
      як навіжений привид.
      У кросворді минулого
      закодовані шифри
      від прозрінь, медитацій,
      сублімацій і катарсисів,
      закодовані шифри
      життя і смерті,
      того порогу, який
      повинна перейти людина,
      не спіткнувшись,
      порогу нового народження
      і відродження, за яким
      станеш іншим.
      Я взяв із цієї місцевості
      усе, що вона могла дати,
      далі я шкребу ложкою
      по дну, далі - порожнеча
      і вичерпання самого себе.
      У ній приваблює природа
      і аж ніяк не люди.
      А тепер ти ідеш по колу,
      потрапляючи в ті самі
      пастки, у ті самі меридіани
      нерозуміння й абсурду.

      21 січня 2022



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. * * *
      Сніг наступає звідусюди,
      оточуючи будинок,
      як агресивна армія.
      Сніг насувається
      монголо-татарською ордою.
      Він пускає свої списи
      у саме серце.
      Колючки снігу
      боляче встромлюються
      у сам мозок.
      Сніг стає антиподом
      життя.
      Сніг відвойовує території
      у нашій пам'яті,
      у нашій свідомості.
      Він перетворює на порохно
      найважливіші спогади.
      Сніг робить розсипчатими
      наші зусилля.
      Він переходить у лід,
      як душа з одного виміру
      в інший, стверджуючи
      нероздільність світобудови.
      Сніг наступає,
      полює на твоє життя,
      намагаючись погасити
      іскру в темряві.

      20 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Погасла доба
      Цих людей уже мало хто знає,
      вони були обличчям
      минулої епохи, але інтерв'юєр
      продовжує виставляти
      відео з ними. Їхні гармати
      давно відшуміли,
      їхні болі поросли травою,
      зараз їх мало хто
      зрозуміє, хіба що інтелектуали,
      які риються у припалих пилом
      свідченнях погаслої доби.
      Журналіст упевнено
      витягує старі мумії.
      Він хоче зібрати докупи
      каміння, яке втратило
      обличчя чи ознаки
      індивідуальності. Це зусилля
      нагадує Сізіфову працю,
      і камінь покотиться
      у прірву страху і забуття.
      Погасла доба ховається
      у тиші архівів, бібліотек
      і шелесті дерев,
      що заколисують музикою,
      яка нагадує анестезію
      від руйнівного втручання часу.

      16 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Висохле дерево
      Висохле дерево, яке віджило
      свій вік. Воно виросло
      справжнім велетнем
      і засохло на вершині
      свого гігантизму.
      Його кістки ломить
      мороз, його думки
      застигають у польоті
      фігурними крижинами.
      Висохле дерево нагадує
      людину, яка прожила
      усі етапи життя,
      опинилася у старості,
      у деменції і відійшла
      за вічну межу.
      Листя дерева,
      як вистраждані письмена,
      зберігаються під саваном
      снігу. Гілки схожі
      на нереалізовані мрії,
      нездіснені прагнення,
      пориви, які висохли
      від жорстокості часу.
      Висохле дерево було
      стариганом, перед яким
      руйнувався світ,
      розвалювалися звичні
      уявлення, поняття, образи.
      Висохле дерево стало
      пам'ятником тривіальності
      життєвого шляху.

      16 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Покинутий монастир
      Покинутий монастир,
      із якого пішли монахи,
      тільки гул вітру
      у коридорах.
      Це екзистенційна криза
      не людини, а будівлі.
      Покинутий монастир -
      це втрата змісту.
      Без ченців це лише
      купа каміння, із якої
      вивітрився сенс.
      Молитви повисли
      у повітрі невидимими
      листівками,
      людський біль
      матеріалізувався
      у вигляді чорної хмари.
      У стінах монастиря
      поселився лише відчай,
      як злий демон.
      І тепер відчай
      роз'їдає зсередини
      споруду, яка давала
      надію. Коли до неї
      повернеться життя?
      Крик людини застиг
      у коридорі постаттю
      у чорному вбранні.

      15 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Німота
      Німота, як вичерпаність.
      Німота, як пересохла річка.
      Німота, як відсутність
      води в пустелі.
      Німота - як неміч хворого,
      як параліч,
      як прикутість до ліжка.
      Після бурхливого потоку слів
      настає мовчання.
      Мовчання як вища форма
      самовираження. Німота
      як переповненість нічим.
      Коли в річці висихає вода,
      на її місце приходить німота,
      як густий туман.
      Людина заходить у порожнечу,
      яка здається їй реальним
      змістом. Ріка порожнечі,
      ріка німоти, ріка мовчання.
      Із парою вгору здіймаються душі,
      які вичерпалися
      і яким уже нічого сказати.
      Вони стають безликими,
      як німота, у якої водночас
      тисяча облич. Кожне з них
      може стати твоїм. Даремно
      ти шукаєш у німоті змісту,
      ти відразу досягнеш дна,
      яке стане омега-точкою.

      14 січня 2022



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    86. * * *
      Світ розвалюється
      перед очима, і розумієш,
      що розвалюється не тільки
      світ, розпадається свідомість.
      Сніжинки летять,
      як німі події, які
      не можна вхопити
      у руки. Космос
      розламується на частини,
      розум атомізується,
      пам'ять розлітається
      сполоханими птахами.
      Розвалюється
      твоє розуміння світу,
      картина не збирається
      у цілісність, воля
      не стискається в кулак,
      а розсипається піском.
      Сніг нагадує розпорошену
      мозаїку, яка не з'єднається
      докупи. Уявлення
      є такиии ж нетривкими,
      як шматочки льоду,
      які легко зникають
      на невидимому полі битви
      добра і зла.

      14 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Розпад особистості
      Розхристаність,
      розпад особистості,
      розлам на маленькі
      частини. Цей поштовх
      був даний самим часом,
      тепер його не зупинити.
      Людина розвалюється,
      як зáмок із криги,
      на дрібні осколки.
      Виліплена скульптура
      виявилася недовговічною.
      Спочатку її покрила
      пліснява, згодом вона
      тріснула, окресливши
      кордони цивілізацій,
      і розпалася, знаменувавши
      крах. Зібрати
      деформовані, безликі
      уламки неможливо,
      вони стали свідченням
      поразки у війні
      за людину, купою
      будівельного сміття,
      на якому виросте
      невідомо що: троянди
      чи будяки. Коли ти
      вклонишся каменям
      від цієї скульптури,
      електричний імпульс
      піде в мозок
      і вдарить розпадом.

      10 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Ізоляція
      Не хочеться нікуди виходити
      з дому. Хата - як замок,
      у якому ти забарикадувався.
      Зима оточила тебе
      могутніми військами, які
      стріляють у серцевину смислу,
      у серцевину думки.
      Ти захований від світу
      товстими стінами, за якими
      панує повний хаос і морок,
      повна ентропія і руйнування,
      здичавіння і виття
      первісних звіриних голосів.
      Хочеться сидіти в будинку,
      як у коконі, із якого
      народяться слова, здатні
      перетворити світ. Віє віхола,
      повертаючи до джерел
      виникнення Всесвіту.
      Пронизливий вітер
      пробирає до кісток
      і першооснов творення.
      Шматки криги лежать,
      як уламки зруйнованого
      безглуздя, які не можна
      зібрати докупи, а тим паче
      витворити з них сенс.

      9 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. * * *
      Надгробки вкриті кригою,
      кригою вкрита пам'ять
      і навіть забуття,
      кригою вкритий біль.
      У цей час на забутому
      кладовищі нікого не може
      бути, навіть випадкових
      перехожих. Тут особливо
      гостро відчувається
      закинутість людини
      у Всесвіті. Забуте минуле
      ворушиться під снігом,
      але цього ніхто не бачить.
      Забута пам'ять схована
      у глибині льоду.
      Укоивши кригою минуле,
      укривається нею і майбутнє.
      Покриваються льодом почуття,
      які відпалали у свій час.
      У цьому царстві снігу,
      льоду і занедбаних дерев
      стверджується оголена
      самотність, яка кричить
      у невідомість і чий крик
      розбивається об мур зими.

      8 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. * * *
      Крига міцніє, стає небезпечною,
      на ній падають люди.
      Уламки льоду лежать на дорозі,
      як метеорити з антисвіту.
      Крига блищить гострими лезами,
      стверджуючи марність
      людських спроб боротися
      з приреченістю, зі своєю
      темною стороною.
      Шматки криги стають
      свідченням невидимої війни,
      яка точиться на наших вулицях.
      Війни, у якій немає переможців
      і в якій програють усі,
      крім вічних сутностей, які осіли
      на гострих шпилях криги.

      8 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Старі рукописи
      У старих рукописах
      ти загубив суть
      своєї сьогоднішньої поезії,
      а тепер риєшся в них,
      аби віднайти. Думка
      чи образ вилетіли з голови,
      як таємничий птах.
      Старі рукописи
      стали аномальною зоною,
      Бермудським трикутником,
      який затягує нові ідеї.
      Рукописи не горять,
      але вони давно згоріли
      на дні твоєї свідомості.
      Не можна відпускати з рук
      птаха поезії, інакше він
      вилетить у небезпечну
      аномальну зону, із якої
      немає вороття.
      Його неповторність ніщо
      не зможе замінити.
      Не можна відволікатися
      ні на що, інакше
      твоя особистість розпадеться,
      пазли не складуться,
      елементи кросворду Всесвіту
      будуть утрачені.
      І лише вітер гуде
      порожньою кімнатою,
      розкидаючи рукописи.

      8 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. * * *
      Трава з-під талого снігу -
      така несподівана відлига,
      це несподіване відродження,
      це крик весни
      крізь безмежну кригу.
      Лід дуже небезпечний,
      він так просто не відступає,
      він охопив своїми пазурами
      усю землю, вона перебуває
      у полоні безкінечної ночі.
      Мерзлота нагадує диктатуру
      з лютою зимовою тиранією,
      деспотизмом холодних вітрів,
      підступністю льоду,
      але диктатура не може
      тривати вічно, вона
      обов'язково зазнає поразки.
      І ось крига відступає
      під натиском зеленої трави.
      Зелена трава взимку -
      це парадокс, оксюморон,
      але він падає птахом
      у серце.

      7 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. * * *
      Туман над снігом,
      туман над льодом,
      як священний текст
      над метушнею
      нікчемних одноденьок,
      як Новий Заповіт,
      Дхаммапада, Бхагават-гіта,
      епос про Гільгамеша
      над минущою буденністю.
      Туман оповів долину
      своєю незрушністю
      і статечністю.
      Він стоїть, як сивий старець
      під тягарем пережитого,
      під ваготою років.
      Туман - єдиний,
      хто говорить
      про можливість незмінності,
      тривалості у метушливому
      світі. Людина виходить
      із виснажливих інформаційних
      потоків і поринає в туман,
      остуджуючи голову
      і долучаючись до вічності.
      Туман подає руку,
      яку не можна потиснути,
      бо вона аморфна
      і розпливається
      при наближенні, але вона
      створює враження надійності.
      Таким само аморфними
      є спроби осягнення світу,
      ось пізнання простягує руку
      і розчиняється в хаосі.

      6 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Сніг
      Ти в'язнеш у снігу
      разом зі свідомістю
      і підсвідомістю,
      разом із парадоксами буття.
      Усе в'язне у снігу,
      він полонить
      всеохопністю, тотальністю,
      безмежністю, він бере
      у свій бездонний полон,
      у свій нескінченний космос.
      Сніг нагадує про перспективу
      згасання навколишнього буття.
      Він свідчить про мерзлоту
      людських стосунків.
      Сніг говорить про кволість
      самої картини світу,
      можливостей пізнання.
      Споруджене людськими руками
      розвалюється, як сніговик.
      Конструкції з розуму
      руйнуються, як фігури з льоду.
      Ковзанка схожа на поле
      філософських ідей
      із безліччю варіацій,
      на якій легко впасти
      від необачного руху.
      В'язкість снігу
      є в'язкістю космосу,
      який ми не бачимо,
      але який завжди поряд.
      Із нього ми черпаємо ідеї,
      але в ньому ж вони
      так само безнадійно тонуть.

      5 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. * * *
      Вода крапає з даху.
      Сльота охоплює все,
      навіть людську свідомість.
      Сніг стає в'язким,
      у ньому грузнуть слова.
      Світ стає непевним
      і драглистим.
      У ньому провалюється
      не лише нога,
      але й усталені поняття
      та уявлення,
      вони розчиняються у снігу
      і стають такими само
      аморфними.
      Вода крапає з даху
      сльозами того,
      що не відбулося
      або не збулося.
      Тане не просто сніг,
      а старі парадигми.
      Вода підмерзає
      і стає небезпечною кригою,
      у якій застигають
      людський крик і захват.
      Порив людини
      перетворюється на кригу
      і розсипається на осколки.

      4 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Розбита крига
      Розбита крига -
      як розбите скло,
      як розбиті діаманти,
      як тріснуті уламки ілюзій.
      Ти береш сокиру
      і рубаєш лід, намагаючись
      докопатися до суті,
      але дна немає,
      землі не бачиш,
      крига мовби безкінечна,
      шар за шаром вона веде
      у глибину апокаліпсису.
      Розбита крига -
      як коштовні прикраси
      невизнаної королеви,
      скоріше, потворної,
      ніж красивої.
      Розбита крига - це срібло,
      яке не котується ніде,
      срібло, яке стало черепками.
      Можна підсковзнутися
      на розбитій кризі,
      і світ перевернеться в очах,
      ніби на ковзанці
      фальшивих ідей.
      Із розбитої криги
      не збудуєш чарівний палац,
      не проторуєш шлях
      у невідомість.

      4 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Висохла криниця
      Я думав, що ця криниця
      буде вічною,
      а вона висохла.
      Тепер лише відлуння
      доноситься з порожнечі.
      У висохлій криниці
      не можна зачерпнути
      натхнення, не можна
      зачерпнути надію.
      Мої слова втратили голос
      і говорять лише жестами.
      Криниця висохла
      через відсутність сенсів буття,
      вона кричала своєю водою
      у безкінечність
      і натикалася на стіну.
      Я хочу напитися з неї
      вогненними словами,
      а дістаю порожнє відро.
      Чи повернеться до неї вода?
      Після неоголошеного
      вселенського катаклізму
      колодязі міліють.
      Ми не знаходимо в них
      потрібної енергії.
      Висохла криниця нагадує
      погаслу галактику.
      Ти кричиш у неї
      і чуєш антислова,
      дивишся в неї
      і бачиш вивернутий світ.

      3 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. * * *
      Завалило снігами, ніби пісками часу.
      Так сніг замітає
      обличчя людини і пам'ять про неї.
      Із-під завалів уже не вибратися,
      як після космічної катастрофи.
      Сніг робить усе безликим,
      одноманітним, схожим на пустелю.
      І навіть твоя 191-сантиметровість
      губиться під навалою стихії.
      У завалах снігу
      не можна віднайти стежку.
      У них ти грузнеш,
      ніби у проклятих питаннях.
      Завали снігу нагадують спогади,
      які перетворилися на труху,
      розпорошилися і розсіялися.
      Снігову пустелю не можна пройти,
      вона нагадує безмежну галактику,
      у якій загубилося
      щось найважливіше,
      те, що тримало тебе в житті.
      Снігова рівнина -
      це потужний спалах
      невідомо від кого -
      Бога чи диявола.

      3 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Чуже минуле
      Ти намагаєшся вирватися
      із-під уламків часу.
      Час лежить на тобі,
      як розбитий шлакоблок.
      Ти лежиш там
      після потужного землетрусу,
      який зруйнував будинки.
      Ти кричиш, але
      твій голос не чути
      із-під завалів цегли,
      піску і глини.
      У завихреннях часу
      не можна пройти неушкодженим.
      На тебе падають і падають
      важкі будівельні конструкції,
      тяжкий шлакоблок,
      як небесне прокляття.
      У будівельному смітті
      складно знайти самого себе,
      це руйнування особистості,
      анігіляція самості.
      Ти вже не ти,
      а частина безмежного руйнування.

      3 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Чуже минуле

      Ти зазираєш до чужого минулого,
      гортаєш чужі фотоальбоми,
      шукаючи відповіді на питання,
      але там їх також не знайдеш.
      В юності ти ставив питання,
      які летіли в порожнечу
      і застрягали там, як у скловаті.
      У чужому минулому
      твої питання тонуть
      у в'язкій речовині.
      Те, що ти не зміг
      знайти відповіді,
      озивається могутнім криком,
      хижим вищиром.
      Твої питання провалюються
      у вицвілі фотографії,
      у минуле, яке не можна
      воскресити. Минуле
      здається втраченим раєм,
      але це Атлантида,
      яка загубилася у вихорах часу,
      вона розпалася
      на дрібні шматки,
      які потонули в океані.
      Якщо ти будеш кричати
      у пустелі, то почуєш
      відлуння із потойбіччя,
      але воно теж не відтворить
      автентичності голосів.

      3 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. * * *
      У небі летять вістря снігу,
      списи снігу, які протикають нас,
      нашу реальність.
      Вони постали
      несподіваними ракетами,
      які летять на нас із неба,
      важким прокляттям,
      яке падає на нас.
      Вони несуть у собі
      таємні знаки,
      але ми тікаємо від них.
      Із ожеледицею і кучугурами
      зима несе стільки випробувань,
      які ми ледве витримуємо
      і насилу розуміємо,
      якою буде наступна пастка.
      Сніг замітає
      віру, надію і любов,
      сніг замітає спогади
      і все найдорожче.
      Вістря снігу протикають
      нашу свідомість і підсвідомість,
      вони огортають холоднечею
      найпотаємніше.
      Із одного полону
      ти вириваєшся в інший
      крижаний полон,
      відкритий усім вітрам,
      захмелілий від зими.

      3 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Сніг
      Сніг плаче сльозами,
      перетворюючись на кашу.
      У скількох людей
      мозок стає схожим на кашу
      ще за життя!
      У скількох людей
      слова нагадують кашу.
      Жодної конкретики,
      одна аморфність.
      У такій каші
      можна загрузнути,
      як у невизначених смислах,
      у в'язких поняттях.
      Такою сніговою кашею
      є переконання деяких людей,
      у яких можна потонути,
      як у болоті.
      Снігова каша нагадує
      невизначеність нашого буття,
      заплутаність шляхів,
      які стоять перед людиною.
      Ми занурюємося
      у багнищі суперечностей
      і не можемо вибратися.
      Сніг не дає відповіді,
      лише ставить запитання,
      лише заплутує
      у своїх неозорих письменах.

      2 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. * * *
      Гора вкрита снігом,
      як сивими думками.
      Вона стала
      літописцем доби.
      Гора стільки побачила
      своїми незрушними очима!
      Час відбивався в ній,
      як у плесі вічності.
      Перед нею прошуміли
      героїчні епохи
      та періоди
      повної нікчемності,
      поезії та огидної прози.
      Гора не випадково
      укрита рясною сивиною,
      бо стільки страждань
      їй довелося ввібрати!
      Гора тільки здається
      байдужою, насправді
      вона глибоко переживає,
      просто це не помітно,
      потрібно пильно вдивлятися,
      і лише уважне око
      побачить, як тече сльоза
      байраками та улоговинами.
      Вона співчутливо дивиться
      на прилеглі будинки,
      укриваючи їх снігом.

      1 січня 2022



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. * * *
      У старих коробках, валізах
      і згортках мотлоху
      я шукаю сенс
      давно втрачених днів.
      Я знаходжу старі гірлянди,
      новорічні іграшки,
      дощик, мішуру,
      зношені плащі, костюми,
      портфелі, светри,
      як послання з минулого,
      зашифровані в манускрипти
      відшумілого часу.
      Стара шафа
      стане провідником
      до іншої епохи.
      Крізь її дзеркало
      потрапиш до іншого світу,
      побачивши в ньому
      себе дитиною і юнаком,
      воно відіб'є в собі
      усі твої сумніви
      і переплетіння пристрастей,
      покаже тебе іншого,
      твого двійника, який
      жив усі ці роки
      невідомо де.
      Ти не хочеш дивитися
      у дзеркало, це те саме,
      що зазирнути до безодні.
      Воно покаже не тебе,
      а проєкції твоєї особистості,
      лабіринти, у яких
      можна заблукати.

      1 січня 2022



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Голоси з минулого
      Голоси з минулого,
      що вони шепочуть нам?
      Ми відчитуємо в них
      рядки недописаної повісті
      чи поеми.
      Вони доходять до нас,
      мов радіосигнали
      крізь перешкоди.
      Голоси з минулого
      доходять уривками фраз,
      які неможливо розшифрувати,
      літерами, які
      неможливо прочитати.
      Голоси з минулого
      проростають, як трава
      крізь бруківку,
      яку не могли задавити
      брутальні колеса.
      Голоси з минулого
      шепочуть зі стін,
      укритих пліснявою.
      Кожен, вслухаючись у них,
      як у дзеркалі,
      бачить себе.
      Із них виростає
      мозаїка часу,
      щоб знову розпастися
      на частини.
      Голоси з минулого
      є заповітами пророка,
      якого ніхто не чує.

      31 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. * * *
      Ми поринаємо в сон,
      ніби в тороси криги.
      Ми вкриваємося глицею,
      як віджилими ідеями.
      Ми відпливаємо в сон,
      як у безбрежне море.
      Ми вирушаємо до сну,
      немов у вічний ліс,
      із якого можна
      не повернутися.
      Ми грузнемо в тирсі сну,
      яка може сховати
      обличчя і зробити безликим.
      Ми розчиняємося
      у музиці сну
      і втрачаємо себе.
      Частинка людини
      повисає на дереві,
      як неповторний акорд.

      29 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Останні дні
      Останні дні року, що минає.
      Рік намагається змитися
      за горизонт зі своїми
      жахіттями, з унікальним
      Апокалипсисом, який
      відбувається на наших очах.
      Рік ховається
      за сніговий овид, і лише
      його хвіст ледь видніється.
      Рік прикриває
      свою пащу дракона,
      щоб йому на зміну
      прийшло ще гірше чудовисько.
      Останні дні року, що минає,
      тануть, немов бурулька,
      яка впаде комусь на голову.
      Останні дні, як останні піщинки
      у піщаному годиннику,
      який відраховує для когось
      останні години буття.

      29 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. * * *
      Сніг падає, як небуття.
      Сніг падає,
      як гігабайти інформації,
      на людську психіку,
      сніг завалює
      непотрібним спамом,
      інформаційним мотлохом.
      Шалені вітри збивають,
      ніби шторм історії.
      Сніг укрив людину,
      просвіту не видно.
      Людина може бути
      схованою у снігу
      у первісному стані.
      Час умерз у кригу,
      немов первісний манускрипт.
      І ось людина кричить
      із глибини снігу.
      Її ніхто не чує.
      А в цей час можуть
      бути викричані слова,
      які всі чекають,
      які врятують людство.

      28 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Зло
      Зло безсмертне,
      воно переходить
      в інші форми,
      як і добро.
      Хоч би скільки
      ми намагалися
      його викорчовувати,
      зло однаково залишиться
      глибокими віддаленими
      коренями. Зло може
      одягти маски добра.
      Для багатьох не зрозуміло,
      що є злом, а що добром.
      У маскараді життя
      остаточно змішалися
      маски. У які личини
      здатен убратися диявол?
      Знаходяться люди,
      які виправдовують зло,
      а воно однаково
      проростає отруйними квітами,
      проситься у свій
      чорний антисвіт.
      Зло може скиглити
      і просити пощади,
      а потім знову
      накинеться хижою пащею.
      Отож викликай його на ринг,
      як звіра, усадови
      гарпун у його серце
      до нових перевтілень.

      27 грудня 2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. Море
      Південне море не може
      укритися кригою.
      А якщо і вкривається,
      то тільки біля берегів.
      Так і людські почуття,
      які відпалахкотіли, але не згасли.
      Вони вкрилися кригою
      тільки біля берегів,
      тільки частково, а осереддя
      залишилося горіти.
      Море-почуття віддає тепло
      відлюдним берегам,
      воно поступово холоне,
      його енергія злітає вгору.
      Водорості-сумніви
      ростуть у його глибинах.
      Краби, як хвороби,
      ворушаться на дні.
      Медузи своєю розпливчастістю
      та аморфністю нагадують
      невизначеність форм,
      у які може вбратися
      вогонь людської душі,
      слова непромовленої любові,
      те, що не визріло
      і не виявило себе.
      Море поступово згасає,
      як і космос, але влітку
      воно поповниться новим теплом.
      Так і виникає баланс
      між розквітом і згасанням.
      Головне, щоб море не заросло
      хворобливими водоростями,
      тоді людські почуття
      позбудуться прозорості
      і не зможуть дихати.
      Море - як живий організм.
      Воно промовляє до нас
      тисячами хвиль,
      як тисячами голосів.

      21 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Зима вкрилася кригою,
      ніби простирадлом, під яким
      можна побачити сон
      про золоте століття людства
      або про вічне пекло,
      у яке людина провалюється
      крізь колючу траву.
      Земля вкрилася снігом.
      Застиглість природи
      веде до застиглості думок.
      Мислення вкривається кригою,
      пам'ять припадає снігом,
      почуття полонить іній.
      І це нагпдування
      про ентропію і вигасання
      не лише природи,
      але й ідей.
      Жива плоть природи
      перетворюється на мертву.
      Льодовий кулак на плесі річки
      провістить гнів
      і небажання миритися
      зі смертністю сущого.

      18 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Я продираюся крізь гілки часу,
      які шмагають моє обличчя,
      крізь різні епохи і цивілізації.
      Я спотикаюсь об пеньки,
      ніби пастки позапростору.
      Гілки часу залишають сліди
      на обличчі, мов ієрогліфи,
      які неможливо прочитати,
      як старі руни,
      які випалюють на шкірі,
      і вони пропікають тебе
      до самих глибин.
      Я продираюся крізь гілки,
      які створюють завихрення
      між часами і галактиками,
      і крізь них ти не можеш
      дістатися до суті буття,
      до істини, яка жевріє
      у центрі космосу.

      9 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Закинутий колодязь
      Закинутий колодязь
      заріс травою, як спогадами.
      У ньому більше не можна
      зачерпнути космічної води,
      не можна налити
      у долоні вічності.
      Я пам'ятаю, як ми класом
      стояли біля нього.
      Цих людей розвіяв
      вітер часу, як пожухле листя.
      Навряд чи хтось із них
      прийде до цього колодязя,
      який важко знайти
      у густих заростях,
      ніби заметах болю.
      Крізь цю траву
      не продертися,
      мов через огорожу забуття.
      І будинок біля нього
      розбитий, занедбаний,
      зі споруди осипається тиньк,
      як уламки пам'яті.
      Саме так вони виглядають,
      безформенними,
      спотвореними часом,
      торжеством випадковості.
      Їх назбиралася ціла купа,
      як надгробок минулого.
      А колодязь стоїть
      його вічним вартовим.

      8 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Оголеність тополь,
      як оголеність ілюзій,
      оголеність правди,
      оголений крик,
      оголене безумство.
      Жодна надія
      не може вчепитися
      за живу парость,
      а вимушена падати,
      як згоріла комета
      крізь стратосферу
      свідомості.
      Оголеність тополь,
      як оголеність слів,
      які вогненно
      пропікають людину.
      Оголений крик
      занурюється,
      як розривна куля.
      Суха трава
      нагадує розтяжки
      між світом реальним
      і світом ілюзій.
      На оголеність тополь
      сідає птах,
      ніби остання крапка
      у спектаклі історії.

      6 грудня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Убогий передзимовий пейзаж.
      Дерева скручені
      від споконвічної муки.
      Це не дерева,
      у яких буяє життя,
      а переламані, покалічені,
      у яких переплелися
      слова з фатумом,
      це дерева-каліки,
      які шкутильгають на милицях
      чи в інвалідних візках,
      дерева, які скорчилися
      від неможливості висловити
      остаточне слово,
      слово, яким закінчиться
      буття.

      2 грудня 2021



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Прощання з осінню
      Прощавай, осене!
      Пишу ці рядки на краю
      крижини, яка відпливає
      у далину. Дивлюсь
      крізь туман
      на далекі обриси
      невідомого, на чудовисько
      зі снігу, яке наближається.
      Міріади снігів
      пливуть, ніби Апокалипсис.
      Це і є вершник
      на білому коні.
      Снігова пустеля
      нічим не краща
      від пустелі піщаної.
      Вона несе те саме
      спустошення,
      хоча може здаватися
      мальовничою.
      У снігових пісках
      можна ув'язнути,
      наче в хащах підсвідомості,
      як у нерозв'язних пиьаннях
      буття. Людина здатна
      потонути в них,
      як Дон Кіхот,
      який грає
      за невідомими правилами.

      30 листопада 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      Дерево в тумані,
      ніби в небесній ваті
      важких думок.
      Дерево потонуло
      у незрозумілій субстанції,
      від чого посилюється
      його самотність.
      Дерево нагадує
      крик волаючого
      у пустелі,
      він оголений, кривавий,
      несамовитий, зірваний.
      Я ледве бачу
      обриси дерева,
      вони тонуть, мовби
      на абстрактному полотні.
      Крізь туман ледве видно
      руки дерева, яке намагається
      вирватися з тенет
      невідомого полону,
      як риба, яка заплуталася
      у сітях моряка.
      Туман поглинув дерево
      і розтікається землею
      хмарою ідей.

      28 листопада 2021





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Старі документи
      Ти риєшся у старих документах,
      ніби в завалах часу.
      Можливо, після землетрусу
      із них вигулькне чиясь рука,
      якій уже не можна допомогти.
      Документи нагадують
      уламки цегли і шлакоблоку,
      присипаних будівельним пилом.
      Що ти намагаєшся у них знайти?
      Мовби шукаєш стару цивілізацію
      на руїнах катастрофи,
      ніби хочеш почути голос,
      засипаний старим цементом.
      У цих руїнах
      проглядається безликість
      як спільне обличчя.
      Одну цеглину неможливо
      відрізнити від іншої.
      Підіймаючи цеглу,
      ти хочеш віднайти
      неіснуючу істину,
      тому тебе і зустрічає
      сипучий пісок,
      який перетікає
      невидимим годинником.

      24 листопада 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Голос
      Голос долинає крізь простір,
      руйнуючи молекули тиші.
      Голос доходить
      ледь відчутним шепотом,
      який не можна відрізнити
      від навколишніх меблів,
      але від нього
      здригається підлога,
      ніби серце будинку.
      Голос проривається
      із позапростору
      крізь товщу льоду
      із мовчання і байдужості,
      крізь шари
      із людського нерозуміння.
      Він звучить як санскрит
      ув'язненого духу,
      який рветься
      вільним птахом із пітьми.
      Кирилиця мовчання
      входить у вуха
      і тріскається
      під невидимим напором.

      22 листопада 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Покинуті сторінки соцмереж -
      як скелети динозаврів і риб
      на дні висохлого моря.
      Ними гуляє вітер,
      продуваючи минуле
      і рухаючись невідомо куди.
      На дні висохлого моря
      солоний ґрунт,
      як квінтесенція
      невисловлених ідей.
      Він роз'їдає старі кістки,
      але не може зруйнувати.
      Покинуті сторінки соцмереж -
      як поржавілі автомобілі
      на звалищі, у них
      ледве тліє дух
      колишнього азарту.
      Тепер у них живуть
      безпритульні тварини.
      Ними гуляє самотність,
      розкидаючи жовте листя.

      2 листопада 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Хаос
      Ідеш у глибину лісу,
      який розкривається,
      який розширює береги.
      Цей хаос ти бачиш
      у сплетінні дерев,
      ніби схрещенні думок,
      двох непримиримих ідей.
      Ліс відкриє тобі
      свої таємниці
      лише частково,
      а частково
      вони залишаться
      навіки закритими.
      Ти ступаєш
      жовтим листям,
      ніби обладунками
      середньовічних лицарів,
      ніби килимом,
      який відкриває
      дорогу в невідомість,
      у вічність,
      яка спадає з дерев
      осінньою мудрістю,
      щоб оновитися
      у нових вимірах.
      Ти йдеш у глибини хаосу
      у пошуках
      глобального порядку,
      який відразу
      зруйнується.
      Дерева схиляються,
      не пропускають тебе,
      заводять у свій сон.

      31 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Дерево
      Дерево зовсім голе.
      Оголені думки й слова,
      оголена сама сутність
      постійної змінності природи.
      Дерево, як старий Сократ,
      дивиться у глибінь
      навколишніх метаморфоз.
      Дерево Сократ
      піддали обструкції,
      але воно тримається
      незримою силою,
      яка дає вистояти.
      Дерево розкидає навколо
      свою мудрість,
      мов пожовкле листя.
      Того, на кого воно впаде,
      чекає неминуча зміна,
      перевтілення.
      Сама оголеність дерев
      його сп'янить і протверезить,
      зробивши іншою людиною.

      27 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Риба
      Віднайти потрібну рибу
      у безмежному морі риб.
      Рибу, яку дарував тобі
      Господь.
      Вона зачаїлася в намулі,
      як невловима істина.
      Хижа чи добра,
      вона чекатиме на тебе
      у заростях очерету,
      як парадоксальна відповідь
      на просте питання.
      І ось ти береш її до рук,
      виловлену
      у хаотичності буття,
      у плинності часу,
      у викривленості простору,
      і вона промовляє до тебе
      своїми німими вустами,
      як голос Всесвіту.
      Більше нічого не треба.
      Лише ти і вона
      у нерозривній єдності.
      Риба як плоть
      розламаної світобудови,
      яка відбулася тобі
      під час екстазу.

      24 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Незнайомець
      Біля мого двору
      щодня проїжджає
      на велосипеді
      якийсь чоловік.
      Що приховує його відлога?
      Таке враження, що там
      не обличчя, а череп.
      Там прихований
      цілий космос.
      Так рідко зустрінеш
      нестандартну людину,
      а цей чоловік -
      сам парадокс.
      Він щоранку мчить,
      натискаючи на педалі,
      мовби тікаючи
      від гонитви
      фатальних, демонічних сил.
      Він тікає від зла,
      а собою породжує ще більше,
      не усвідомлюючи цього.
      Дивний чоловік
      несе з собою руйнацію,
      бажаючи творити добро.
      Від його погляду
      укриваються тріщинами
      самі будинки,
      а люди вкриваються зморшками.
      І хоч би куди він мчав,
      чоловік завжди буде
      на одній і тій самій точці,
      де вирує енергія зла.

      23 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Душа деревини
      Деревина має свою душу,
      яка прихована
      і не піддається
      на вмовляння.
      Спробуй її розбудити,
      відшукати.
      Вона дається не кожному.
      Душа деревини
      прихована у глибинах
      і стріляє в око,
      як помста за спробу
      привідкрити завісу
      недосяжної таємниці.
      Душа деревини
      відкрита для посвячених,
      для жерців, яким
      вона довіряє, решта
      зіткнутися
      з неприступним муром.
      Хоч би як ти намагався
      узяти її приступом,
      тобі це не вдасться,
      душа буде відповідати
      тобі аберацією погляду,
      бракованим виробом.
      Ти хотів би
      зазирнути до неї,
      як у серцевину космосу,
      як в осердя таємниці,
      але це залишається
      нереалізованою мрією.
      Душа деревини
      відповідає тобі
      горами тирси,
      як вічним Еверестом.

      21 жовтня 2021



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Виноград
      Старий домашній виноград
      торкається до тебе
      терпким смаком.
      Ти відчуваєш у ньому
      живу плоть глибин землі.
      Цей дикий виноград
      для тебе дорожчий
      за вишукані сорти.
      У його кісточці
      для тебе переламується
      сама світобудова
      і біблійна мудрість.
      Не треба нікуди їхати,
      щоб відкрити важливі істини,
      достатньо лише розколоти
      цю кісточку, і трісне
      щось важливе, ніби хребет -
      хребет болю і пізнання.
      Ти береш до рук
      десятки синіх сонць,
      які загинуть у галактиці,
      але не пропадуть даремно.
      Їхня гибель
      відродить до життя
      те, що було приречене
      на смерть, і дасть тобі
      повноту смаку світу,
      те, що ти втратив
      у безкінечних пустелях,
      коли язик прилипав
      до піднебіння і ти чекав
      загибелі. Тепер
      відсутні фарби і акорди
      з'явилися, ти відновив
      свою цілісність.

      18 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Дух і плоть
      Дух і плоть борються,
      як двоє немічних старців.
      Вони шмагають один одного
      батогами і стікають кров'ю.
      Вони обидва спрофановані
      і скомпрометовані.
      Вони нагадують лицарів
      із героїчним минулим
      і невтішним сьогоденням.
      Колись вони скакали
      на білих конях, а зараз
      із них стплеться труха.
      Вони б'ють один одного
      і вже остаточно знесилилися.
      На їх місце повинні прийти
      інші герої,
      ці вже віджили своє
      і занадто набридли.
      Повинні прийти люди
      з іншими іменами
      і зовнішнім виглядом.
      Дух став
      немічною плоттю,
      а плоть утратила дух.
      З поля бою течуть
      ріки крові,
      яка стікає невідомо куди
      і не може нікого оживити.

      17 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Кіт
      Кіт як носій таємного знання,
      як провідник у царство ночі.
      Коли ти гладиш його,
      наелектризовується цілий світ.
      У його очах зібрані
      людські особистості й типажі,
      а кігті нагадують
      всевишню кару.
      Крізь його очі ти намагаєшся
      зазирнути в паралельний світ,
      який дивиться на тебе
      насторожено.
      Кіт прийде тоді, коли
      ти його зовсім не очікував,
      як легкий туман.
      Його кігті лагідно впиваються
      у тебе, як поцілунки долі.

      17 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Вікно
      Крізь жовте листя я дивлюся
      на твоє вікно.
      Який космос прихований у ньому!
      Скільки драм там відгоріло!
      Я бачу все крізь оболонку,
      крізь мішуру і фальш.
      Погляд прозирає до самих глибин,
      він пропалює душу до дна,
      на якому сховані скарби
      або кістки, які були приховані.
      Вікно - це отвір у чужий світ,
      де можна спопелитися
      або відродитися,
      отвір у задзеркалля,
      де все стає навпаки.
      Жовте листя робить картинку
      схожою на стару кіноплівку,
      де переплелися минуле і сучасне.
      Минуле не можна повернути.
      Воно проростає травою
      лише на старих кіноплівках
      або фотографіях,
      понівечених часом.
      Твоє вікно промовляє до мене
      старою молитвою,
      яку я забув, а може,
      і ніколи не знав.
      Я намагаюся розшифрувати її,
      як давні ієрогліфи,
      і нічого не виходить.

      17 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Осокір утрачає листя,
      як старий лисіючий мудрець
      волосся. Листя опадає,
      ніби розумні думки,
      які будуть спати
      під покривом незрушного снігу.
      Розумні думки перетворяться
      на ніщо, на труху, не залишивши
      свій слід у жодних скрижалях.
      Скільки непромовлених слів
      у жовтому листі!
      Скільки німого крику дерев
      буде сховано у снігах!
      Осокір ледве стоїть на ногах,
      а нещадний вітер
      хилить його додолу,
      прискорюючи зміну поколінь.
      Осокір утрачає листя,
      і вони прихованими почуттями
      летять до рук людей.

      16 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Нагадування
      Ми працюємо
      з великими особистостями.
      А скільки людей
      непомітно відійшли за грані,
      у вічну тишу,
      у вічне шумовиння дерев.
      Тепер ми продираємося
      крізь зарості
      до їхніх могил.
      А вічний шум
      заходить у вуха
      і п'янить
      вічною німотою,
      збиває з ніг,
      штовхає в забуття,
      у неіснування.
      Удар нагадує контузію
      нашою пам'яттю
      і безпам'ятством,
      після якого
      важко оговтатися.
      Ти встаєш, хитаючись,
      і вже по-іншому
      сприймаєш світ.
      Жовте світло сонця
      ледве пробивається
      крізь віти,
      мов доторк
      нетутешньої любові.

      14 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Щось шкребеться з-під землі.
      Щось рветься назовні.
      Я відчуваю пульсування
      ідеї чи самої сутності
      страху і прозріння.
      Щось шкребеться
      і не може вирватися,
      не може визволитися
      з-під споконвічних кайданів,
      які скували волю,
      скували рух до мети.
      Не дай Боже,
      це щось вирветься,
      тоді настануть
      великі катаклізми,
      великі заворушення,
      прийде нова пандемія
      безумства, люди
      будуть бігти
      невідомо куди,
      ніби стадо биків,
      і впадуть у прірву.
      Ситуацію не можна
      буде виправити.
      Механізм безумства
      можна запустити,
      але не можна зупинити.
      А поки що маятник
      вистукує час
      до точки неповернення.

      13 жовтня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Ода пилу
      О пиле, ти все вбираєш
      у себе, усю мерзоту світу.
      Твої руйнівні атоми
      проникають скрізь,
      як небезпечний вірус.
      Хоч би скільки з тобою борись,
      ти однаково переможеш.
      У твоєму космосі,
      у твоєму антисвіті
      не існує добра і зла,
      а лише непереможний морок,
      не існує любові,
      а лише крига ненависті.
      Ти все сковуєш
      своєю павутиною,
      ніби ланцюгами.
      Ти проростаєш, наче бур'ян,
      на попелищі пам'яті.
      Ти - сама ентропія,
      яка розповзається.
      І ось я кидаю спис
      у твій зáмок,
      розуміючи марність
      своїх намагань
      приборкати
      войовничу стихію.

      7 вересня 2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Ліс
      Після вирішення проблем
      я йду до лісу, як до мудреця,
      і це єдиний спосіб
      припасти до першоджерел буття.
      Біжить струмок, нашіптуючи
      молитву, яка здатна вилікувати.
      Стукає дятел, дзьобаючи
      дерево, як скелю вічності.
      І десь удалині заховалася
      рослина, на якій написані
      слова, які дадуть визволення.
      Пергамент надійно схований
      вартовими деревами лісу.
      Слова голодні на людські долоні.
      Слова, на які падають
      сльози космосу. Але вони
      не можуть відкритися
      людині, яка сповнена суєтою,
      а її майже неможливо
      позбутися. Ось і я йду,
      відганяю надокучливі проблеми,
      а вони мене наздоганяють.
      Тож і мені не бачити
      цих слів, які причаїлися
      у потаємних глибинах.

      6 вересня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Завіса в театрі життя
      після тривалої вистави.
      Портрети опали зі стіни.
      Рушниця вистрелила
      в останньому акті.
      Зала як мінне поле,
      де можна підірватися.
      Юнацька гіперсексуальність
      як ліки проти старості.
      Ти йдеш театром,
      де переплелися різні часи,
      де гомонять голоси
      давно померлих акторів,
      де слова минулого
      прориваються в сьогодення.
      Тільки зрозумівши їх,
      можна щось виправити
      у сучасності. Інакше
      усе зламається,
      ми не впораємося
      із зіткненням часів,
      ніби штормом на морі.
      Спектакль закінчився,
      люди розійшлися.
      І тільки зараз, коли
      ти сам у коридорах театру,
      відбувається найголовніша
      вистава, яку може
      побачити не кожен.
      У цій тиші і злилися
      голоси мерців, які ти
      повинен розкодувати.

      28 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Дуб
      Старезний дуб розпадається
      на частини,
      а колись він був могутнім.
      Так розвалюються величні зáмки,
      перетворюючись на труху.
      До нього треба йти повільно,
      уважно дивлячись на руїни.
      До нього величезна відстань
      завдовжки у вічність.
      Я йду, ніби полем бою,
      яке пошматував час.
      Кожна билина дивитися вгору
      докором сумління і болем.
      Гілки дуба, ніби цеглини
      замку, який називається час.
      Підніми їх, створи з них
      собор, який поєднує
      минуле, теперішнє і майбутнє.
      Охриплий голос дуба промовляє,
      ніби голос мерця з могили.
      Цих слів не зрозуміти,
      бо такої мови не існує,
      і водночас ці слова
      пульсували в різних епохах.
      Можна зрозуміти,
      які емоції вони передають.
      І ось невдовзі опаде голос,
      як остання трухлява гілка.

      25 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Рана землі
      Я хотів би втопити в озері
      думки і страждання.
      Це озеро, як відкрита рана
      Землі, як око великої
      невідомої істоти, яке
      притягує до себе нечисту силу.
      Кругле озеро бездонне,
      як глибини підсвідомості.
      Я несу до нього тягар років,
      щоб назавжди кинути у прірву.
      Воно стає співавтором віршів,
      уписуючи до них вогневі рядки.
      Озеро водить ручкою,
      ніби картами Таро.
      І вже невідомо, хто пише вірш.
      Можливо, я є лише провідником
      його волі. Над озером пролітають
      відьми і демони, зникаючи
      за обрієм добра і зла.

      21 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Послання
      Пляшка, закинута в озеро,
      з посланням для майбутніх поколінь,
      куди вона потрапить?
      Може, її поглине паща безодні,
      забере чорне око ночі.
      Чи не перетвориться послання
      на заслання для самого автора?
      Послання, зіткане із уривків,
      із клаптиків самого безсоння,
      тепер спочиває на дні водойми,
      ніби дитя в пеленах космосу.
      У пляшку проникла вода,
      і букви розпалися, тепер
      їх не впізнати, наче ієрогліфи
      самотності та печалі.
      Від послання залишилася
      лише енергетика, яка висне
      білою хмариною туману
      над озером, і прочитати його
      може лише посвячений.
      Послання стало засланням
      озера у свою самість.
      Озеро може зрозуміти
      само себе лише через цей лист.
      Інакше воно висохне
      і перетвориться на болото.
      А послання розпалося на частини
      і стукає в береги нашої совісті.

      15 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Невичерпне джерело
      Невичерпне джерело засохло
      і замулилось. Тепер у нього
      кидають сміття. А колись
      воно промовляло до космосу.
      Що з ним сталося?
      Чому навколо нього виникла
      пустеля? Хто може його
      відродити? Воно обов'язково
      проб'ється крізь мул
      неймовірним феєрверком,
      воно відкине сміття,
      як диявольський сон.
      Джерело стане для обраних.
      Його зможе знайти не кожен.
      А той, хто побачить,
      стане жерцем цього лісу.
      Джерело надалі не відкриє
      своїх багатств кому завгодно.
      Воно більше не довіряє людям.
      Колишня довіра
      дорого коштувала. Воно
      буде закрите непрохідним муром
      трави і чагарників.
      Той, хто потрапить сюди,
      може не повернутися.
      І, можливо, у цьому не буде
      потреби, бо йому відкриється
      мова самого лотоса.

      12 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Натхнення
      Я прийшов у ліс,
      але не знайшов там натхнення,
      ніби вступив
      у висохле море.
      Натхнення не приходить
      на замовлення,
      воно дається за рознарядкою,
      яку ніхто не може збагнути.
      Язики листків
      щось промовляли до мене,
      але я не зрозумів
      їхньої мови.
      Із таких речей
      зчитуються слова,
      і коли поет не може
      їх прочитати,
      настає велика німота.
      У траві загубилися слова.
      Я намагаюся їх виловили,
      але щоразу
      у руках порожньо.
      Це нагадує пошук риби
      у водоймі, у якій
      потріскалося дно.

      9 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Парадокси пізнання
      Образи вислизають із рук
      і ховаються у хмиз.
      Таїна буття втекла
      між сухими деревами.
      Прозріння розсипалося
      разом із відцвілими квітами.
      Я не можу пройти
      в отаві сухої трави,
      ніби крізь море пізнання
      і нерозв'язних парадоксів.
      Сама сутність буття
      зупиняє, створює перепони.
      У шкіру врізаються колючки,
      наче вістря космічної мови.
      Я прийшов сюди,
      аби віднайти гармонію,
      але дисонанси атакують
      навіть тут, удалині
      від цивілізації.
      Від парадоксів пізнання
      не втекти навіть сюди.
      Сухі гілки і трави
      влучають у тебе
      багнетами тиші.

      9 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      Я відчуваю, як вислизає час,
      як він нагадує в'юна,
      і його не можна впіймати.
      Час - це пісок, що перетікає
      з однієї посудини в іншу.
      Час розмиває береги пам'яті,
      руйнуючи на ньому замки.
      Час налітає штормом,
      вириваючи дерева з корінням.
      Він накопичується пилом
      і поширюється тріщинами
      на вишуканій споруді.
      Тріщини проникають углибину,
      розриваючи зв'язки
      між минулим і майбутнім.
      Зі споруди осипається пісок,
      а невдовзі вона розвалюється.
      Тріщини покривають свідомість,
      і від неї лишаються уламки,
      мозаїка розрізнених
      життєвих фрагментів,
      островів пам'яті.

      9 серпня 2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Пустеля
      Там, де буяла трава,
      зараз пустеля.
      Лише окремі паростки
      волають про допомогу.
      Нещадне сонце
      випалило все.
      Так і людські ідеї
      згасають без вологи.
      Сухі стебла стирчать,
      як списи невідомих
      донкіхотів.
      Квіти розсипалися
      і стали трухою.
      Краса померла
      і стала тліном,
      упавши
      нечутними голосами
      на землю.
      Окремі паростки
      благають дощу.
      Людські ідеї
      волають про допомогу.
      Померла краса
      не зможе відновитися.
      Із трухи
      не виліпити квітку
      Лише цвіркуни
      співають у сіні,
      як останні трубадури
      згаслої величі.

      6 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Світла і темна сторони
      Над світлою стороною
      сходить сонце,
      над світлою стороною
      виблискує роса.
      Над темною стороною
      не може пролетіти птах,
      щоб не загубитися там.
      Над темною стороною
      народжується демон.
      Пологи проходять
      абсолютно хворобливо.
      Потворне дитя кричить,
      розриваючи простір.
      Над темною стороною
      пропадають люди,
      гублячись у лабіринтах.
      Над темною стороною
      аномальна зона,
      куди не доходять
      радіосигнали,
      там утрачається
      система координат.
      Над світлою стороною
      сходить сонце,
      щоб укритися кров'ю
      на темній стороні.
      Людина пекельно
      розкололася
      на дві половини.
      У ній живуть
      дві особистості.
      Людина тріскається,
      як надмогильний пам'ятник.

      3 серпня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Шматок землі
      Шматок землі,
      принесений із цвинтаря, -
      що це означає?
      Ми тягнемо з собою
      минуле, як равлик мушлю,
      мов тяжкий багаж.
      Зі шматком землі
      можна принести енергетику,
      яка буде довго пульсувати
      і відчуватися.
      Шматок землі
      пропікає черевик
      і продирається до кісток.
      Його вже не можна
      відчистити, він став
      своєрідним тавром.
      Шматок землі
      поєднує в собі
      світи і антисвіти,
      космос, який розпадається
      на друзки.
      Шматок землі -
      це пам'ять,
      яка розсипається піском.

      8 липня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Монолог мерця
      Я заростаю травою.
      Мене навідують раз на рік,
      і то не завжди.
      Пам'ять про мене стирається.
      Забуття вкриває мене саваном.
      Через 10 років мене навряд чи
      хтось згадає.
      Я заростаю пам'яттю.
      Вона і є моєю травою.
      А її покриває
      сивий туман забуття.
      Фотографія з надгробку
      стерлася і злетіла.
      Як зрозуміти,
      хто тут похований?
      Що від мене залишиться?
      Надгробок майже зрівнявся
      із землею. Де він і де земля,
      майже не відрізнити.
      Невдовзі пагорб землі
      зовсім зникне. Так стріла часу
      пронизує людину.

      29 червня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Монстр
      Внутрішній монстр
      виривається назовні.
      Внутрішній звір
      прогризає ґрати.
      Всередині людини
      випалена пустеля.
      Нікого не можна
      залишити з нею
      у камері.
      Внутрішній монстр
      шукає поживу,
      ходить містом
      у пошуках жертви.
      Тепер став їсти
      думки.
      Власне, це кінцева мета
      його полювання.
      Ніщо так не смакує,
      як матерія
      людської свідомості,
      як емоції,
      які створюють
      звалища людського духу.
      Так виникають кладовища
      ідей, які не відбулися.
      А монстр біжить,
      зовсім зголоднілий,
      біжить у прірву.

      3 червня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Тріщини землі
      Тріщини землі -
      це порепане тіло пам'яті.
      У них можуть упасти
      спогади і забуті фотографії.
      Вони все поглинуть
      у своїх бездонних глибинах.
      Тріщини землі жадають
      хоча б краплі води.
      Посуха випалює все.
      Людські цінності губляться
      у тріщинах дороги.
      Там, де буяло життя,
      лише пошматовані черепки.
      Спраглі губи землі
      ковтають рештки надій.
      На звалищах ідей
      росте лише гіркий полин.

      25 червня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Я новий і Я колишній
      Я став схожий
      на зовнінню подобу
      себе колишнього,
      лише оболонкою
      колишньої особистості.
      Мене можна впізнати
      лише за блиском
      у глибині очей,
      який ховається
      за новою іпостассю.
      Маска нового Я
      приростає до обличчя.
      Старе обличчя
      відпадає, немов луска.
      Від нього залишились
      лише бліді контури.
      У незримому театрі
      я одягаю маски
      себе нового і себе
      колишнього і вже
      заплутався в них.
      Дві маски зрослися
      в нове обличчя, і мене
      вже не можна впізнати.
      Я злився з сірою масою
      і загубився в ній.
      Мене несе потік.
      Я колишній пливе
      брудними водами
      і, може, колись відмиється
      від намулу.

      22 травня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Старість
      Старість - це мудрість,
      яка запеклася
      на скрижалях пам'яті.
      Що вона розповість
      на довгому шляху
      до прозрінь,
      яких завжди не вистачає?
      Вона стане провідником
      до білого виміру,
      у якому розчиняться
      страждання.
      Старість утоне
      у морі пристрасті,
      нерозтраченої енергії,
      нереалізованих вибухів,
      кратерів вулкану,
      які погасли,
      не засвітившись,
      вона буде білим маяком,
      пересторогою, кордоном,
      за який не можна
      виходити. А вийшовши,
      не можна не обпектися
      об руйнівні вогні.

      11 травня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Невідомий
      Він прийшов до міста,
      аби розірвати систему
      зсередини.
      Невідомо, якими ідеями
      він користується.
      Він кинув клич
      на велелюдних майданах,
      і за ним пішли
      тисячі прихильників.
      Що це за ідеї?
      Чому вони діють,
      ніби епідемія?
      Як зупинити
      невідомого пророка,
      воскреслого
      із доісторичних часів?
      Він володіє масами.
      Купка чиновників
      розбіглася
      зі своїх кабінетів.
      У місті безвладдя,
      але прийшла свобода,
      на яку чекали люди.
      Пророк запалив маси,
      але вже не знає,
      куди спрямувати
      їхній вогонь.

      31 березня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Павутина
      Павуки ходять серцем.
      Павуки дивляться в безодню.
      Павутина покриває кімнату,
      як всесвіт.
      Вона нагадує навалу страхіть,
      обплутуючи мозок
      іржавими ланцюгами.
      Нитками павутини
      рухаються імпульси,
      які йдуть
      до фатального вибуху.
      Павутина сковує книжки,
      ув'язнюючи людський дух.
      Вона вкриває одяг,
      штовхаючи його
      у попіл століть.
      Павутина заміняє думки
      і поселяється в голові.
      Кімната стає
      окремою свідомістю.

      29 березня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Час
      Час стікає по крапельці
      і йде війною.
      Він невідчутний,
      але здатний руйнувати замки.
      Час тече тихим струмком,
      але залишає по собі руїни.
      Пісок часу залітає
      у найменші шпарини,
      проникає в мозок,
      поселяється в ньому
      ледь відчутним шумом.
      Клепсидра часу на вигляд
      безпечна, але спроможна
      стати вибухівкою,
      яка розірветься
      у зовсім несприятливу мить.
      Час стає вершиною,
      яку не кожен може подолати,
      а досягнувши, стане
      скляним стовпом,
      укриється кригою
      і розсиплеться на уламки.
      За цими уламками
      уже неможливо впізнати
      колишню людину.
      Від неї лишаться камінці
      на битій дорозі,
      такі ж безликі,
      як безліч інших.
      Вони не будуть блищати,
      а лише нагадувати
      про поразку
      перед неминучою навалою.

      1 березня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Біла тиша
      Я вийшов у ліс
      і вслухаюся в голос тиші.
      Вона біла, як цей сніг.
      Біла магія тиші
      зливається
      з чорною магією зими.
      Біла тиша нагадує аркуш,
      на якому пишуться
      людські долі.
      Людина прокинулася в лісі,
      і її свідомість схожа
      на чистий аркуш снігу,
      на якому можна записувати
      усе, що завгодно.
      Вона позбавлена знань,
      які її руйнують.
      Людина стає білим ангелом,
      у якого відсутні
      злі помисли.
      Відбувся білий апокалипсис,
      який перевернув світ до основ.
      Біла тиша є лезом,
      яке відділяє реальний світ
      від потойбічного.

      12 січня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. * * *
      Землю вкрив густий туман.
      У ньому ховаються чудовиська,
      які простягають свої клешні
      до наших заповітних мрій.
      В імлі зависають думки
      і стають застиглими,
      безбережними, драглистими,
      усепроникненими, як цей туман.
      Тане сніг, і з-під нього
      проглядає листя, даруючи
      неповторний духмяний запах.
      Так весна народжується
      під завалами зими,
      так живе пробивається
      крізь мертве, нове
      крізь старе, і це вселяє
      надію на краще майбутнє,
      на непереможність життя.
      У тумані можна уявити
      усе, на що здатна фантазія.
      Простір для уяви
      необмежений. Сніг тане
      і перетворюється на плетиво
      безкінечного туману.

      7 січня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. * * *
      Крига скувала вулиці
      у свої залізні лещата.
      Замерзлі думки
      висять бурульками
      на деревах.
      Почуття ледь визирають
      з-під заледенілих калюж.
      Крижаніє свідомість,
      перетворюючись на грудку.
      Укриваються памороззю
      надії, і вже не можна
      побачити їхні контури,
      їхню живу плоть.
      Знайомі обриси
      перетворюються
      на крижані ґрати.
      Зимовий полон
      буде тривати дуже довго,
      посадивши до ями в'язниці,
      ніби у провалля Всесвіту.

      4 січня 2021



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Розрив часів
      Я ходжу в ліс
      і шукаю там минулий рік.
      Я хочу подолати
      розрив часів.
      Він повинен пролягати
      отут, на цьому пеньку,
      ніби по краю серця.
      Крижана бурулька стікає,
      мовби клепсидра часу.
      У цьому місці
      проліг пролом
      між різними цивілізаціями.
      Я падаю в рів, який
      ніхто не бачить, крім мене.
      У ньому можна зламати
      не тільки ногу, а й долю.
      Ніби впав метеорит
      і пролунав вибух,
      але цього також
      ніхто не бачив і не чув.
      Я бачив дійство,
      яке відкрилося лише мені.
      Тепер мені нести
      цю таємницю, ніби пташку
      у долонях.

      1 січня 2021



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Під завалами снігу
      Я викинутий
      у снігову заметіль лісу.
      Лежу, укратий снігами
      і кригою, ніби забуттям.
      Я ліг у вікову сплячку.
      Крізь товщу снігу
      проросте зелений паросток,
      але він буде вбитий
      немилосердним холодом.
      Залишається творчість
      під глибокими шарами
      білої пудри, яка буде
      кволо народжуватися,
      ніби в'язень у тюрмі.
      Невідомо, коли закінчиться
      зима. Можливо, вона буде
      вічною. Відбудеться
      світовий катаклізм,
      і вона ніколи
      не припиниться.
      А мені краще
      укритися снігами,
      відчуваючи покинутість
      у ворожому світі.
      Краще викреслити себе
      із соціуму і лягти
      у безстроковий сон.

      20 грудня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. * * *
      Забуті поетичні рядки -
      ніби перла, які потонули
      у бурхливому мутному морі,
      отруєному відходами.
      Як їх виловили
      у безликості океану,
      як відрізнити від каменів,
      крабів, риб, медуз?
      Забуті поетичні рядки
      злилися з солоною водою,
      вони розчинилися вночі
      у морському забутті.
      Тепер їх не відродити
      із безбарвних молекул пам'яті.
      Над ними панують
      кілометрові шари відчаю.
      Невинні поетичні рядки
      з'їли акули, вони стали
      зовсім іншою речовиною,
      яка посилює ненависть.
      Пройшовши кілька етапів змін,
      поетичні рядки
      утратили свою сутність
      і стали тілом океану.

      4 грудня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Дорога до замку
      Із старого замку в новий
      пролягає дорога,
      яку важко знайти.
      На руїнах старого замку
      проростає пшениця,
      а новий недобудований.
      Він стоїть здебільшого
      у людській фантазії.
      Хвилі часу відкинули мене
      на його уламки.
      Старий замок
      зруйнувати легко,
      а новий побудувати важко.
      Стоїть старий замок
      докором сумління,
      а новий - пам'ятником
      нереалізованих мрій,
      легковажності й поспіху.
      На уламках старого замку
      сідають ворони
      як провісники потойбіччя,
      сіючи безнадію.
      Дорога до замку
      порепана і розбита,
      подолати її нелегко,
      ніби зайти на скелю.
      Колючки і чагарники часу
      дряпають і не пропускають.

      3 грудня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Висохле джерело
      Висохле джерело,
      із якого нічого не ллється.
      Лише камені розкидані
      волають про вичерпаність.
      У цьому місці засох голос,
      не пробивається навіть хрип.
      Ніби висохле море поезії,
      розкинулася ця долина
      На ній нічого не росте,
      дерева сохнуть на корені,
      залишаючи кістяки.
      Висохле дерево
      кричить про німоту,
      хоча в нього помер голос.
      Із нього б'ється енергія
      пекельного світу,
      яка руйнує все на шляху.
      Там, де була творчість,
      панує розпад.
      Біля засохлого джерела
      поширюються буряки,
      забираючи з собою надії.
      Немає голосу,
      лише сухе дерево
      розмахує своїми руками
      і говорить мовою німого.

      30 листопада 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Рання зима
      Крижане царство сну,
      де під дією холоду
      усе розпадається.
      Земля поринає в летаргію,
      у забуття, у марення.
      Смерть летить, як Аттіла,
      на білих конях.
      Краса руйнується
      від несамовитої мерзлоти.
      Порцеляна ніжності
      розлітається на друзки.
      Квітка любові
      умерзає у кригу.
      Очі розуму
      стають скляними
      Чи збереже крига
      первісність почуттів?
      Чи будуть вони зберігатися
      у ній, як гербарій зими?
      Те, що пройшло
      крізь зимовий сон,
      часто стає мертвим.
      Незмигні очі зими
      дивляться на нас
      із глибини ріки.

      20 листопада 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. * * *
      Дерева облисіли, і крізь них
      Ми бачим сутність світу первозданну.
      І крізь туман у муках неземних
      Народжується істина, як панна.

      Удалині палахкотять вогні
      Домівок в тиші чистім узбережжі.
      Так прагнення щоденні та земні
      Переплелись із вічним і безмежним.

      І прохолоди стелиться вино,
      Де потонули болі і тривоги.
      І вечір простягає полотно,
      Де вигадки й життя злились дороги.

      Так шал життя сховається в туман,
      Який відкриє шлях у потойбіччя.
      Змішається реальність і обман,
      Штовхнувши парадокси на узбіччя.

      9 листопада 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Криниця
      Стою біля криниці
      глибинних сил буття.
      Навколо безмежний степ.
      Я один на широкий простір.
      Вода з криниці нагадує
      первинні сльози.
      Страшна посуха випалила
      все, що можна, лише
      криниця рятує від біди,
      від невмолимого хаосу.
      Припаду до криниці,
      вона є незмінним
      у марноті доби.
      Це вода, яка здатна
      оживити виснаженого,
      вдихнути в нього енергію.
      У криниці ховається космос
      у новій іпостасі,
      який ми ще не відкрили
      для себе, який побачать
      лише обрані, не кожному
      він довірить свої глибини.
      Побачивши криницю, людина
      буде іншою, вона ніколи
      не закопає її,
      інакше посуха спопелить усе.

      5 листопада 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Замок
      Замок, який ти споруджував
      багато років, остаточно
      зруйнувався. Із нього падають
      уламки цегли, перетворюючи
      на сипучий пісок надії.
      Така цеглина може впасти
      комусь на голову, поставивши
      крапку в недописаному романі.
      Замок укривається туманом,
      який прагне поховати його
      у своїй непроглядній ваті.
      Від нього може лишитися
      лише підмурівок, і ніхто
      не зрозуміє, що тут було
      раніше, які пристрасті
      точилися в ньому.
      Закон вічності приліг
      на його переламаних кістках.
      Крізь уламки проростає трава,
      забираючи з собою пам’ять.

      17 жовтня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Пам'ять
      Старий цвинтар із надгробками,
      які майже розвалилися.
      Пам’ять стерлася
      на мармурових плитах.
      Спогади розсипалися
      мерехтливим піском.
      Пісок часу стер написи
      на могильних плитах.
      Тут блукає скорбота,
      якій ніде себе прихилити.
      Крізь пожовкле листя
      проростає забуття.
      Крізь глицю проглядає
      осіннє око часу.
      Від залізних пам’ятників
      відійшла фарба, як минула епоха.

      8 жовтня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Старий календар
      Я здираю старий календар,
      як старі спогади,
      теплі, як вечерні вогнище.
      Події того далекого року
      зіжмакалися у грудку
      і летять у смітник.
      Почуття, думки, картини
      спресовуються в кілька разів.
      Неозорий космос того року
      летить шкереберть,
      у ньому відбулася
      галактична катастрофа.
      Кольорові спогади
      злилися в безлику масу.
      Чи можна зіжмакати
      десятиліття й віки?

      4 жовтня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Вітер часу
      Вітер часу змітає мене.
      Листя опадає з дерев,
      як волосся з голови
      лисіючої людини.
      Вітер жбурляє листя під ноги,
      як подарунок вічності.
      Він простилає килим,
      яким пролягає шлях
      на вершини чи в ніщо.
      Листя нагадує сивину,
      як попередження про розпад.
      Воно палає вогнем,
      який нікого не може зігріти.
      Листя як фотографії пам’яті,
      до яких не можна доторкнутися.
      Вітер здіймає листя,
      ніби вицвілі ілюзії,
      і штовхає у провалля часу.
      Вітер змітає все на шляху.
      Нездоланні замки і фортеці,
      побудовані з людських надій,
      перетворюються на руїни.
      Нескінченний потік пилу
      Руйнує міцні споруди.

      30 вересня 2020




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Жива і мертва вода
      Я іду у глибину
      смарагдового лісу.
      Я відчуваю присутність
      живої води,
      джерел її живлющої вологи.
      Поряд стоїть мертва вода,
      кличе до себе всесвітнє зло,
      вбирає звуки потойбіччя.
      Жива вода пересихає,
      а мертвої стає все більше.
      Жива вода може відродити
      із будь-якої зневіри,
      життєвого колапсу,
      пустелі відсутності ідеалу.
      Мертва вода є оковитою
      пекельного світу,
      провідником у вічну пітьму.
      Після живої води
      люди оздоровлюються,
      а після мертвої
      падають навзнак.
      Але подорожні не знають,
      де жива вода, а де мертва.
      Їх так легко переплутати.
      Ліс мовчить, і ніде немає
      підказки. Жива вода
      несе з собою творчість,
      а мертва ― Апокаліпсис.

      23 вересня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Я хочу загубитися в лісі...

      Я хочу загубитися в лісі,
      я хочу доторкнутися
      його таїнств,
      я хочу відчути пульсування
      серцевини Всесвіту.
      Я йду відомими стежинами
      і продираюсь крізь зарості.
      До лісу веде кладка,
      як міст між буттям
      і небуттям. Човен Харона
      не потрібен. Насувається ніч,
      і треба пірнати в невідомість.
      Тут можна опинитися
      в антисвітах, де все навпаки.
      Усе, що ти приховував
      на дні підсвідомості,
      оживе в цьому лісі.
      Усі страхи постануть
      загрозливими демонами.
      По той бік річки
      тебе кличуть примари
      і кажуть, що там краще.
      Можна назавжди скинути
      тягар земного життя.
      І ти йдеш углиб лісу.

      24 серпня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Вогнище
      Я спалюю свою пам’ять.
      Я спалюю свої спогади.
      Вогнище тріскотить, сміється
      і перетворює на попіл
      те, що залишило минуле.
      Що можна спалити?
      Чи є те, що не горить?
      Іноді хочу відродити з попелу
      те, що необдумано кинув,
      але вже не можна.
      Те, що згоріло, не набуде
      колишньої форми.
      Марні надії відродити
      закинуту пам’ять
      і зітлілі спогади.
      Багато хто славить вогонь,
      але він діє подібно до часу:
      руйнує і нічого не повертає.
      Чи нагадує він творчість?
      Чи це руйнівний вітер?
      Я бачу, як згорають
      мої переживання і спогади,
      я хочу вирвати їх
      із невблаганного полум’я.
      Вогонь нагадує музику
      першого дня творіння.

      19 серпня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Незмінність
      Цей садок ― як острів у вічності.
      Стоїть, незмінний, непідвладний
      віянням часу, всіма закинутий.
      Він заростає чагарниками,
      ніби густими думками,
      укривається травою, як старістю.
      Я намагаюся сюди приходити
      щороку, запорошений снігами
      невідступного часу, аби відчути
      незмінність, налиту в гілках
      вічність, загубитися в заростях.
      Нирнути в чагарники
      і не винирнути, відчувши
      прохолоду після боїв часу.

      7 серпня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Зазирнути в потойбіччя...
      Зазирнути в потойбіччя
      на дні глибокого океану,
      пливти біля риб,
      скатів, медуз, крабів
      у мутній воді,
      ніби в шарах підсвідомості,
      заглибитися в небуття,
      звідки можна не повернутися.
      Бігти крізь ніч,
      де все розпадається,
      відійти від життя
      в наркоз неіснування.
      Години летять нечутно,
      а дні тонуть в океані.
      Пробудитися іншим,
      скупаним у потойбіччі.
      Мозок лежав нерухомим
      у солоній воді
      і його надкушували краби.
      Ти прокидаєшся
      і відчуваєш, частина тебе
      утрачена, частина пам’яті
      загублена у водах
      і стала кимось іншим.

      6 серпня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Руїни
      Зачаровані споруди мовчання,
      Загадкові руїни сподівань.
      Місто, ніби після війни,
      голосить сумним камінням.
      Як пробитися голосу
      там, де панує занепад?
      Танки проїхали містом,
      сіючи зневіру і розпач.
      Лицарі в залізних латах
      розчавлюють надію.
      Паросток не проб’ється
      під час віхоли страху.
      Замки самотності
      покриває густий туман.
      Місто нагадує пустелю,
      укриту снігами.
      У тумані живуть чудовиська
      і простягають із нього клешні.
      Руїна поселилася в місті,
      мов затяжна чума.
      На них сів попіл століть.
      На уламки сідають круки,
      отруюючи простір відчаєм.
      На руїнах виростуть троянди,
      ніби краса з потворності.

      1 серпня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Озеро
      Кам’яний голос тиші
      ліг на гладінь озера.
      На озері розпускаються
      не латаття, а надії,
      розчарування і прикрощі.
      Озеро таке глибоке,
      як неозорість пізнання.
      Дзеркало водойми відкриє
      вхід у паралельний світ.
      Озеро зв’яже заростями
      складні людські долі
      і перехрестя космічних потоків.
      Іноді хочеться лягти на дно,
      укритися товстим мулом
      і поринути у глибокий сон,
      як у добровільний полон.
      Тут можна лягти у сплячку
      на віки й тисячоліття.
      В озері потонули
      найбільші загадки світу.
      Із нього вилізуть
      небачені потвори
      і фантастичні красені.
      Озеро нагадує
      застиглий космос.

      30 липня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Тіло ночі
      Пошрамоване тіло ночі
      відкрилося свою оголеністю.
      Те, що було сховане
      за сімома печатками,
      явиться таємничим голосом.
      Жагуче тіло ночі
      відкрите для екстазу.
      За його шрамами
      можна розкрити долю,
      яка чекає на нас.
      В улоговинах тіла ночі
      можна потонути
      на хвилях пристрасті.
      Тіло ночі заведе нас
      у свої лабіринти,
      у неозорі ліси,
      із яких не вибратися.
      Воно підніме на шпилі безуму
      і скине в зимовий сон.
      В ієрогліфах її тіла
      ми пізнаємо глибини буття.
      Тіло ночі розчиниться в океані
      нереалізованих надій.

      7 липня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Джунглі

      Я розгубився у джунглях
      нескоримих питань,
      вічних викликів буття.
      Вони нагадують
      хаотичний порив думок,
      клубок суперечностей,
      із яких неможливо вийти,
      мене дряпають чагарники,
      ніби тенета космосу,
      вони кличуть повернутися
      у звичне русло,
      а не продиратися
      крізь колючі зарості,
      які несила подолати.
      У джунглях можна зламати
      не тільки ногу, а й розум,
      який розіб’ється
      об корчі нечуваних понять.
      У джунглях підстерігають змії,
      немов філософські пастки.
      Я прориваюсь крізь гілки
      у боротьбі з навалою сумнівів.
      Хижі звірі чатують мене,
      ніби вічні нездоланні сумніви.
      Залишається впасти на траву
      і злитися із тілом джунглів.

      24 червня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Посуха виснажує землю...

      Посуха виснажує землю,
      Посуха випалює думки.
      Колись на цій землі
      росли пишні пальми,
      а тепер лютує самум.
      Колись тут росли думки
      про величність буття,
      які лягли в пожовклі
      і вицвілі фоліанти.
      Філософ ішов пустелею,
      упосліджений владою.
      Думки пригасали
      від нещадного сонця.
      Куди втекти від деспотизму
      правителів і життя?
      Він кинув виклик законам,
      його ідеї випереджали час.
      Обивателям було страшно
      узяти до рук його книжки.
      Вони руйнували
      навколишню реальність,
      фортеці тиранії,
      замки жорстокості.
      Він ішов, покинутий
      друзями і знайомими.
      Під пекучим сонцем
      народжувалися ідеї,
      які не вкладалися в схеми
      і здавалися божевільними.
      Перед ним постав
      всемогутній демон пустелі,
      який міг кинути до пекла
      тих, хто стане на шляху.
      Філософ не злякався,
      а спопеляв його
      своїм поглядом, у якому
      була всемогутність волі.
      Посуха виснажить будь-кого,
      але не людину, у якої
      є глибинні води,
      які проллються на піски.

      13 червня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Посуха виснажує землю...

      Посуха виснажує землю,
      Посуха випалює думки.
      Колись на цій землі
      росли пишні пальми,
      а тепер лютує самум.
      Колись тут росли думки
      про величність буття,
      які лягли в пожовклі
      і вицвілі фоліанти.
      Філософ ішов пустелею,
      упосліджений владою.
      Думки пригасали
      від нещадного сонця.
      Куди втекти від деспотизму
      правителів і життя?
      Він кинув виклик законам,
      його ідеї випереджали час.
      Обивателям було страшно
      узяти до рук його книжки.
      Вони руйнували
      навколишню реальність,
      фортеці тиранії,
      замки жорстокості.
      Він ішов, покинутий
      друзями і знайомими.
      Під пекучим сонцем
      народжувалися ідеї,
      які не вкладалися в схеми
      і здавалися божевільними.
      Перед ним постав
      всемогутній демон пустелі,
      який міг кинути до пекла
      тих, хто стане на шляху.
      Філософ не злякався,
      а спопеляв його
      своїм поглядом, у якому
      була всемогутність волі.
      Посуха виснажить будь-кого,
      але не людину, у якої
      є глибинні води,
      які проллються на піски.

      13 червня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Жебрак на землі просить на хліб...


      Жебрак на землі просить на хліб.
      Падати далі нікуди.
      Нижче тільки пекло.
      Він сходив землю
      уздовж і впоперек,
      Знає її родимки, шрами,
      відає, як вона стогне вранці,
      коли з неї випаровується роса,
      ніби любов.
      Із цих низин можна пізнати
      найвищі істини,
      у цій точці
      вічність і підземелля
      переплітаються.
      Тому, хто внизу, падати
      немає куди, він не боїться
      нічого втрачати,
      бо все в його руках,
      він схопив безодню за хвіст.
      Той, хто внизу, вищий
      від еліти і правителів.
      Трон може похитнутися,
      земля – ніколи.
      Той, хто внизу, хапає мить
      за її ніжне горло
      і тримає біля джерел хаосу.

      6 травня 2020




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Жебрак
      Жебрак несе на горбу крик,
      він пронизує тишу мечем страху.
      Крик поглинув місто,
      розриваючи барабанні перетинки.
      Крик поселився в головах людей
      і розбив реальність на шматки.
      Жебрак несе з собою гнів століть,
      який може спалити місто.
      Він стоїть із простягнутою рукою
      на узбіччі вулиці,
      але від нього йде енергія,
      яка звалює з ніг людей.
      Від одного погляду злидаря
      перехожі стають одержимими.
      Він несе з собою апокаліпсис
      на окремо взяте місто.
      Поліція і органи безпеки
      не можуть із ним упоратись.
      Одинак може бути сильнішим
      за цілу підпільну партію.
      Жебрака не можна зупинити,
      він поза системою.
      Він кинув їй виклик,
      і вона виявилася безсилою.
      Система стала розсипатися,
      немов старий будинок.
      Якийсь маргінал похитнув
      потужну державну машину,
      ніби сотні революціонерів.
      У місті хаос. Апарат управління
      паралізований. Спецслужби
      шукають таємничого жебрака
      і не можуть знайти.

      3 травня 2020




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Пророк
      Пророк у лахмітті
      зайшов у місто,
      на нього не зважають,
      думають, що безхатько.
      З ним хочуть випити
      такі ж маргіналки.
      Голова заросла
      кошлатим волоссям,
      ніби хащами думок.
      Пророк голосить
      на вулицях і майданах,
      збираючи натовпи людей.
      Від голосу пророка
      на деревах опадає листя.
      Після його слів
      пролунав грім,
      який розколов небо.
      Люди стали розбігатися,
      лишилися найвірніші.
      Від його промов
      люди загораються
      глибоким фанатизмом
      і часом божеволіють.
      Можновладці в розпачі:
      що з ним робити?
      Ситуація може дійти
      до революції,
      до безумного бунту.
      На пророка насилають
      провокаторів,
      але їхні плани
      провалюються.
      Його може спопелити
      тільки сонце,
      тільки космічний вогонь,
      від якого він посланий.
      Епідемія божевілля
      шириться містом…

      28 квітня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Маски
      Шкода, що це медичні маски,
      а не театр но і кабукі,
      по вінця налитий трагізмом.
      Маска дозволяє приховати
      справжню сутність людини.
      Можна зробити маски
      постійними атрибутами життя.
      Від цього нічого не змінилося б.
      Люди і так їх постійно одягають.
      Під кригою маски ховається
      протоплазма емоцій.
      Перекошена стражданням маска
      приросла до обличчя,
      вона застигла
      у вічній непорушності
      людського горя і неможливості
      знайти відповідь
      на вічні питання буття.
      Маска відображає вічний крик
      у глибині самотнього лісу,
      вона відтворює вічний жах
      перед відкритою реальністю,
      вона являє провидіння,
      сховане за сімома замками
      у потаємних підвалах.

      22 квітня 2020




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Мене занесла віхола...
      Мене занесла віхола
      Безсніжної зими.
      Мене засипали піском,
      Мохом, брухтом.
      Так мудрі скрижалі
      Здатні притупити
      Первісні паростки.
      Мудрість додає печалі,
      А під її сивою бородою
      Ми бачимо склеп
      Загублених почуттів.
      У лісах цієї бороди
      Потонуло все,
      Що переливалося, пульсувало,
      Билося диким вулканом.
      Тепер тут аномальна зона,
      Де спопеляються мрії.

      5 січня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Викинутий кнопковий телефон
      Викинутий кнопковий телефон ―
      Немов старий язичницький ідол.
      Тепер я мрію про те, щоб його знайти,
      Бо разом із ним я втратив старий всесвіт.
      Мені потрібні записи,
      Які залишилися в ньому.
      Вони нагадують старі манускрипти,
      Без яких немає майбутнього.
      Вони ― своєрідні священні книги,
      У яких ми бачимо одкровення.
      Я втратив частину себе,
      Яка загубилася у невідомості.
      Мені не відновити ці письмена,
      Написані на важких скрижалях.

      15 жовтня 2019




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    78. Якщо нема собаки, то кого вигулювати...
      Якщо нема собаки, то кого вигулювати
      під час карантину? Тугу, печаль,
      розлуку, самотність?
      Торішнє листя обертається в спогади,
      воно крило пам’ять шаром,
      який поступово руйнується
      під дією часу.
      Якщо нема собаки, то кого вигулювати?
      Безпорадність, занедбаність?
      Карантинне сонце випалює все до дна.
      Карантинні очі поглинають надію.
      Карантинне небо вбирає в себе втому.
      Машини роздирають вату страху.
      Дерева наштрикують на себе печаль.
      Порожні спортмайданчики нагадують
      про кінцеві станції призначення.
      Навіжена музика буде говорити
      мовою тиші. Парки відчинять
      браму відчаю. Чорний туман
      заповнює безпритульне місто.

      7 квітня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. "Втома культури початку століття..."
      Втома культури початку століття,
      Остеохондроз застарілих ідей,
      Крик безхатченка на звалищах думок.
      Ми піднімаємо зогнилі лахи
      І шукаємо в них нові сюжети.
      Перепріла їжа не допоможе
      Вгамувати голод на пустирі часу.

      23 лютого 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    80. Мовчання
      Твоє мовчання проростає з голосу
      Втомленої ночі у субтропіках плоті.
      Твоє мовчання народжується з крику
      Спраглої тиші в пустелі міста.
      Твоє мовчання можна підпалити,
      І воно горітиме в антисвітах.
      Безмовність стане дороговказом
      На роздоріжжі абсурдів.
      Воно здатне замінити волання
      Безкінечних мітингів,
      Які ведуть лише у прірву.
      Мовчання розтікається по дереву
      На безліч галактичних гілок.
      У ньому мудрість і безумство світу,
      Яйце, із якого виникне світобудова.

      23 січня 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. "Я шукаю інформацію в Інтернеті..."
      Я шукаю інформацію в Інтернеті,
      Ніби в морі, сповненому піску.
      Таке море нагадує безмежну пустелю,
      У якій неможливо нічого впіймати.
      Голос волаючого у такій пустелі
      Може бути страхітливим,
      Але нечутним.
      Навіщо закидати невід
      У мертве море?
      Що там можна знайти?
      Дорогоцінні камені
      Миттєво перетворюються
      На скельця, плоди в’януть,
      Вода стає затхлою.
      Уламки минулого
      Неможливо втримати в руках.
      Минуле однаково помститься,
      Зіб’є з ніг і перетворить
      Вино на оцет.

      21 грудня 2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Могила майстра
      На могилу майстра приходять, ніби на прощу,
      Вічні пілігрими тіла і душі.
      Могила майстра розносить
      Потужну енергетику.
      На ній лежать свіжі квіти.
      Штучних тут не знайти.
      Майстра тут немає, він розвіявся
      У безлічі трав і тисячах сторінок
      Творів, крізь які проростають квіти.
      Його залишки злилися із землею
      І стали єдиним тілом.
      На могилу прийшов поет,
      Який переклав його твори
      Іншою мовою, передавши їхні пахощі.
      Поет проніс свого вчителя
      Крізь важкі випробування,
      Пам’ятаючи його заповіти.
      Любов і пам’ять інтернаціональні.
      Почуття звучать однаково
      Різними мовами.
      На цій непримітній могилі
      Проростають незабутні голоси.

      11 листопада 2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. "Я відчуваю, як руйнується мій світ..."
      Я відчуваю, як руйнується мій світ,
      Які удари завдають по ньому.
      Він ― мов давній Вавилон,
      Що загубився в пісках часу.
      Він захований у манускриптах,
      У глибоких криницях пам’яті,
      У спогадах і легендах.
      Мій світ ― мов піщана споруда,
      Що розмивається хвилями.
      Високий витвір творчості
      Руйнується випадковістю.
      Тихий шерех уночі
      Здатен зруйнувати його гармонію,
      Яку згодом не відновити.
      Мій світ ― як замок над прірвою,
      Який невдовзі знесе буря.
      Сліпа стихія не бачить нічого.
      Як відновити красу?

      1 листопада 2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    84. "Вицвілі фотографії осені..."
      Вицвілі фотографії осені
      Наповнюють нас жовтогарячим смутком,
      Фіолетовою ностальгією,
      Перепрілим спокоєм,
      Холодною вранішньою сонливістю.
      Ці фотографії перетворяться
      На сухий порох,
      Від них нічого не лишиться,
      Крім бляклих уривків
      У закутках нашої пам’яті.
      Фотографії вкриваються листям,
      Ніби морськими хвилями.
      Вони тонуть у глибинах
      Померлої плоті дерев.
      Невдовзі вони змішаються
      Із безмежною землею
      І втратять свою сутність.
      Ми можемо зберегти
      Фрагменти нашої пам’яті,
      Які так само тануть
      У холодному космосі,
      Їх безжально шматує час.
      Листя змішалося зі світлинами,
      Їх уже не відрізнити.
      Ліс фотографує осінь
      І відсилає знімки у вічність.

      31 жовтня 2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    85. Частини і ціле
      Я піднімаюсь із попелу,
      Я відроджуюсь із уламків,
      Зі шматків зростаюсь у ціле.
      Зі зруйнованих цеглин
      Знову зводиться будинок.
      Із розірваних органів ―
      Цілісний організм.
      Тільки розірвані спогади
      Не зростуться у реальність.
      Лише шматки пристрастей
      Не стануть коханням.
      Уривки випадкових розмов
      Не зіллються в дружбу.
      Як віднайти втрачену повноту?
      Як відчути первинність
      Єдності з природою,
      Коли кожна краплина
      Зливається в макрокосм?

      9 жовтня 2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 6

    86. * * *
      На березі ріки я очікую мрію,
      Немов спалах наднової зірки.
      На березі ріки тануть сподівання,
      Важким каменем ідучи на дно.
      Я забув, де я і що зі мною.
      Немає нікого, лише я і ріка.
      І сподівання відродяться, ніби фенікс.
      Вони реінкарнується з попелу.
      І мрії будуть палати переді мною,
      Відкривши небачений простір.
      Навколо будуть минати
      Віки й тисячоліття.
      Лише я і ріка будуть незмінними,
      Вічно молодими.

      22 серпня 2019



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Ентропія
      Електроенергія покидає телефон,
      Ніби серця покидає надія.
      Так душа відходить від тіла.
      Хто зарядить батарейки
      Всередині нас?
      Хто створить оази
      У пустелях?
      Хто заповнить безодні
      Палаючою німотою?
      Ентропія поїдає нас,
      Ніби короста.
      Енергія покидає
      Не лише телефони.
      Вона покидає Всесвіт,
      Який поступово вигасає.
      І все може завершитися
      Не вибухом,
      А повною тишею.

      9 липня 2019



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. * * *
      Зима прийшла, і давить танками душу
      Своєю непеможною мерзлотою,
      Немов сотні демонів вирвались на волю
      І безчинствують у своєму темному полум’ї.
      Зима затьмарює свідомість,
      Зима паралічем відбирає руки і ноги.
      Вона здійснює чорну месу
      У царстві загублених тіней.

      18 листопада 2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. * * *
      Зимові дерева летять
      У свій зимовий космос,
      Пронизуючи спіралі
      Часу і простору.

      29 січня 2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. * * *
      Тепла колиска моїх снів
      Несе мене до твоє хати, кохана,
      Щоб я причарував
      Чорну хмару твоєї печалі.
      Але коли я зайшов до тебе,
      То не міг знайти
      Ту хмару,
      Бо вона розтанула.

      2002



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. * * *
      Коли ти йдеш і розхлюпуєш
      Свою вроду направо і наліво,
      Я йду за тобою,
      Припадаю до землі
      І спиваю розлиту вроду.

      2002



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 3 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Ніний автовокзал
      Я висадився о третій ночі
      На безлюдний автовокзал.
      Ось я стою з торбою
      У велетенському залі очікування.
      Навколо ― ні душі.
      Ангели на павутинках
      Спускаються з високої стелі.
      У тому пустельному місці
      Шепотіла тиша,
      Огортаючи снігом і кригою.

      10 липня 2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Океан
      Ми з тобою стоїмо
      По різні береги океану темної ночі.
      Я намагаюся кинути квітку
      На протилежний берег,
      Але вона не долітає до нього
      І тоне в бурхливих водах.
      Хто розсуне води,
      Щоб ми могли дістатися
      Один до одного?
      Переплести широкий океан
      Мені бракує сил.
      І мій голос тоне
      У ворожому просторі,
      Ніби знеможений птах.

      29 червня 2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Автобус
      Мчить автобус
      Із одного виміру буття
      В інший.
      Він протинає
      Зашкарублий простір.
      Він їде
      Безкінечними магістралями,
      Розсікаючи невидимі прядива
      Людських страждань,
      Потрапляючи у пастки
      Вічного зла.
      Автобус нагадує шлунок
      Неперетравлених емоцій,
      Від яких його нудить.
      Він відриває нас
      Від застиглості
      Одноманітних хвилин,
      Які нас перетворюють
      На автомати,
      І несе у своєму нутрі
      До нових вибухів долі.

      30 вересня 2012



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Чорна кішка
      Ти – моя чорна кішка.
      Маниш і ведеш у глибини
      Незайманого лісу,
      Де причаєно сплять
      Небачені папороті
      Далекого щастя.
      Ти здатна
      Перевтілюватися
      На істоти
      Потойбічного світу
      І впитися в мене
      З космічним голодом
      На моє кохання.

      6 квітня 2012



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Дерева
      У мені ростуть дерева,
      У мені ростуть
      Сотні тисяч дерев.
      Навесні вони вкриваються
      Голубими квітами.
      Я хотів би роздати
      По одному кетягу квітів
      Усім людям,
      Які проходять поруч.
      Мої дерева
      Простягають руки
      До людських вікон,
      Вони хочуть бути
      Потрібними людям,
      Хочуть сповнитися
      Теплим диханням.
      Вони хочуть
      Подарувати себе
      Величним озерам,
      Які прокинулися
      Після летаргічного сну.

      6 квітня 2012



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Телефонні дзвінки
      Телефонні дзвінки пронизують мене
      Середньовічними кинджалами.
      Я намагаюся додзвонитися до когось,
      Але ніхто не бере слухавку.
      Мої дзвінки летять приречено
      У космічний простір
      І розчиняються у безкінечності.
      Мої дзвінки вдаряються об кригу
      Чужої байдужості.
      Мої дзвінки, ніби планети,
      Летять по орбіті
      Недосяжності незримого ідеалу.
      Мої дзвінки — як волання
      Спраглого в пустелі.
      Мої дзвінки — як свіча
      У натовпі сліпих.

      13 грудня 2011



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. * * *
      Космос плаче
      на зелені груди Землі
      серце космосу
      сміється та розбризкує
      свою вогняну кров
      на галактики
      по його артеріях
      пульсують
      метеорити й астероїди
      космос цілує
      геніїв планети
      блакитними губами
      розсипає в їх головах
      родюче насіння
      з якого колись виростуть
      золотоокі квітки

      Липень 2003



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    99. * * *
      Дівчинка йде стежиною,
      Одягнена в платтячко з місячного серпанку.
      Місяць постелить їй постіль
      І заграє симфонію містичної сопілки.
      Місяць — дуже великий вигадник.
      На що він тільки не здатний!
      Це сам чорт у білому вбранні,
      Хитрий, лукавий, але мудрий.
      Він посилатиме зі свого холодного трону
      Солодкі сни дівчинці.
      У хороводі ніжнолицих хмарин
      Він танцюватиме вальс ночі.

      27 листопада 2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    100. Гарматні очі
      Гарматні очі
      Цілими роями
      З’являються мені вві сні.
      Вони вповзають у душу
      Холодними упирями.
      Гарматні очі
      Пропаще та приречено
      Вибухають в душі.
      Вони прибивають мою душу
      Іржавими цвяхами
      До скелі німоти.
      Вони поселяють пустку
      В моє оазове серце.

      18 грудня 2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Сонце в крові
      Моя кров заклято вибухає сонцем,
      Сонце заклято вибухає моєю кров’ю.
      Я здіймаю до сонця камінь,
      Який котиться проклято назад
      У мою душу і може її загубити.
      Цей чорний і волаючий камінь
      Я так би хотів розтопити
      В скривавленому сонці.

      19 грудня 2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    102. Горе моєї коханої
      Я хочу випити все твоє горе, кохана,
      Я здатен його помістити в душі.
      Воно роз’їдатиме наскрізь мене.
      Це горе блукатиме привидом,
      Що не може потрапити до потойбіччя.
      Воно шкутильгатиме
      Неприкаяною дитиною.

      19 грудня 2003



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    103. Старий годинник
      Старий годинник
      Тишу колише.
      Дивиться в спокій
      Меланхолійних хмар.
      Старий годинник
      Залоскочує стіни,
      Щоб їм наснились
      Кольорові сни.
      Годинник вистукує
      Ритм свого серця.
      Годинник блимає
      Карими очима печалі.

      20 березня 2004



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. * * *
      Я впився поглядом у небо,
      Пооране фіалковим плачем.
      Я проламую кригу тиші,
      Яка не дозволяє мені чути
      Приречену симфонію троянд.
      Кожна зоря запліднюється нектаром,
      Принесеним з яблунь мого саду.
      Зорі падають на землю,
      Спалахують і перевтілюються
      На чарівні жар-птиці.
      Чи можна виплакати
      У груди Всесвіту
      Усе криничне страждання?
      Чи можна посіяти в полі безмежжя
      Зерна кульбабових надій?
      Вибухає журба тополина
      Бездонністю журавлиних доль.

      21 лютого 2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Трояндовий голос
      Голос троянди хоче мене доторкнутися,
      А я хочу його поцілувати.
      Я хочу взяти його в долоні
      І пригорнути до себе.
      Трояндовий голос глибокий,
      Мов криниця космосу,
      В яку падають
      Живі людські сльози.

      31 квітня 2006



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --