По Днепру тает-плывет довольно белая льдина,
А по льдине гуляет довольно смуглый мужчина,
Это греческий самурай-челнок, Одиссей Нифигаси,
Возвращается, как обычно, домой, во свои восвояси,
Восвоясях теперь хорошо, тепло, весна, лето,
Свадьбы на похоронах, инцесты, измены, вендетты,
Там гуляют и пьют и вдоволь, и без закуски
Финикийцы, критяне и недорезанные этруски.

- Эй, ты, гой еси, - Одиссей говорит, - Борисфен Славутич,
Буду каламутить тебя, буду тебя колотить-каламучить,
Отвези ты меня домой поскорей, во мои восвояси,
Где приятен и сладок нам дым, а также целебны грязи,
Абрикосы, арбузы, дыни, шаурма и всяческие орехи.
Знаешь, где это?

- Мне ли не знать, я всю жизнь теку из варяг в греки!

III.2021

ты не бейся с индейцем
и ковбойца не бойся,
времена не движутся вспять -
светлый мальчик-обманщик,
темный мальчик-обманщик
не придут во двор поиграть

осмотрись и пожалуйста
на обманы не жалуйся,
говорили, да видно, не впрок -
время движется, движется,
и прописана ижица
всем, кто этот не понял урок

камышиными мышцами,
малолетними мыслями
под уздцы эту жизнь не взять -
планы, планки и планочки,
для планктона обманочки,
рикошет получился на ять

притворись и побрейся,
без надежды надейся,
это все называется "жизнь" -
и с индейцем не бейся,
и ковбойца не бойся,
им двоим покрепче молись:

отче наш во индейцах,
отче наш во ковбойцах
ниспошли томагавк и патрон,
светлый мальчик-обманщик,
темный мальчик-обманщик
со своих не пришли похорон

камышиными мышцами,
малолетними мыслями
и жюльверном, затертым до дыр,
в планы, планки и планочки,
для планктона обманочки
да приидет твой "детский мир"

2018

Дерева сплять, ні поруху, ні звуку,
А втім, дивись: крізь прірву самоти
Береза тягне біло-чорну руку
В розбавлені знебарвлені світи,

А ті світи - небачені, нечуті -
Руки торкаються не з висоти,
А висотою; до небес, по суті,
І не тягнувшись, можна досягти.

2018

Про осінь поміркую восени,
А нині липа кличе літувати,
Авжеж, не я, авжеж, і не літати -
Не те крило, не тої косини.

І днина літа - днина-давнина,
Не мій, не твій, а спогад невідомий:
Щасливий хтось і щастя несвідомий,
Самотності байдужа однина,

І що не день, то грудка цілини,
І як не сон, то запросто літати!..
Авжеж, не я. На часі літувати,
Про інше поміркую восени.

2017

Така природа або звичай:
Душа у небо, розум в твань
Нав'язлих вічних запитань,
Лиш сниться спокій, чути відчай
Між істин болісних хитань.

Чому? Коли? За що? Навіщо?
Хто винен? Що робити? - теж
Різновиди таємних меж,
А що за ними - кладовище
Чи простір інших узбереж?

Чи дійсно варто намагатись
За межі рушити, знайти
Там гулку прірву пустоти,
Пігулку звільнення чи страти
Або свої старі сліди?

Ятрять питання; невідоме
Лякає так, що хоч кричи:
Що там? Хто ти? А ну, речи,
Чого питання ті симптоми,
Що вкрали спокій уночі?!

І невідоме відгукнеться,
Свій голос знишка подає
І кредо видає своє:
"Не все є тим, чим вам здається,
Але й не все не тим не є,

Потрібен час, потрібна відстань,
Потрібен спокій. Втім, мабуть,
Не все можливо осягнуть,
Хоч не байдуже, що за пристань
Питань вінчає довгу путь."

Все як раніше: той же відчай
І запитань знайомий смак,
Але - лихий чи добрий знак? -
Як завжди, спокій лише сниться,
Душа, як завжди, є навзнак -

Вдивляється в малюнок хмарний,
Торує шлях не навпростець -
Тварина, засіб чи творець -
Шукає сенс буття немарний
Серед нездо́ланих фортець,

І непокоїться до рання,
І ніч марнує, не до сну,
Бо прагне відповідь ясну
Крізь горнє чути німування,
Як бачить неба глибину.

І небо часом відгукнеться,
Свій голос знишка подає
І кредо видає своє:
"Не все є тим, чим вам здається,
Але й не все не тим не є,

Потрібен час, потрібна відстань,
Потрібен спокій. Втім, мабуть,
Не все можливо осягнуть,
Хоч не байдуже, що за пристань
Питань вінчає довгу путь..."

2014, 2017

"...Напнула вітрило, вхопилась за вітер
І разом змінила всі розклади долі:
Була я споруда, мурований витвір,
А нині я човен! - в моїм видноколі
Не місто затисло довгасті тополі,

А море, а небо, а рух без притулку,
А воля від болю надій нездійсненних,
А мрії такого ясного ґатунку,
Таких переливів і дзвонів пісенних,
Що "я" всьому світу єдиний знаменник,

І я вже не човен, і вітер не вітер,
І літер не стане для розкладів долі!.." -
Мурмоче ледь чутно мурований витвір,
Під щоглою башта в міським видноколі,
Що тисне споруду, вітрило, тополі...

2017

На мапі світу білих плям нема.
Хтозна коли остання біла пляма
Зійшла цілком, і зачинилась брама
У світ старий, де бавилась зима,

І світ новий себе не пізнає,
Від радості та гордості напнувся
І швидко згас: хоч білого позбувся,
Зате криваві плями досі є.

2017

Прийшов у турфірму Слон,
Хочу, мовляв, на Цейлон,
А прегарна Слонянка,
З турфірми панянка,
- Не Цейлон, - виправляє, - Шрі-Ланка!

- Вибачте, пані, але
І на Цейлоні не зле,
Боже дай тій Шрі-Ланці,
І милій Слонянці
Прокидатись щасливими вранці!

- Вибачте, пане, квиток -
То не магічний місток,
Не буває оказій
На острів фантазій,
Де вирують фонтани мальвазій!

Так із панянкою Слон
Довго триндів про Цейлон,
Що прегарній Слонянці
Освідчився вранці,
І побрались вони на Шрі-Ланці!

2017

Вскрыт Днипро! - с петель срывая двери,
Воздает ожившая река:
Рыбакам по их рыбацкой вере,
Маяку - по вере маяка,
Берегам - по вере прибережной,
Бакену - потом, сейчас уйди! -
И тому, что было, да исчезло,
Сгинуло на длительном пути,
И тому, чему судилось сбыться,
А не сбыться - нечего судить!
...Спит Днипро. А половодье снится,
Снится - и не может разбудить!
Все миры объяла та же стужа,
Сон и явь - друг другу караул.
Кто из них ошибочно разбужен
Или безошибочно уснул?..
...Спит Днипро! - Движенье на ривьере,
Лезут в прорубь, крюча пальцы ног,
И моржам по их моржовой вере
Воздает их ластоногий бог.

2017

У бразильца речного каймана
Не украсть портмоне из кармана:
Он таится на дне,
Да и нет портмоне
И кармана на теле каймана.

Африканка ленивица львица
Не спеша догнала бы ленивца,
Без труда! - но на практике
Он не водится в Африке,
Как бы быстро ни бегала львица.

Слон размером едва ли не равен с луной,
Но и слон поступается кобре тропой,
Потому что она
Почти невидна,
Но плюется в глаза совсем не слюной.

Австралийка малютка коала
Не встречает нигде каракала,
Да и сам каракал
Не встречает коал -
Нет коалы в меню каракала.

Грозный лев уступил бабуину
Буйволятину, даже слонину -
Стадный зверь бабуин
Не приходит один,
Где один - стаду быть бабуинну.

Черепах был ценителем панциря,
В гости рака зазвал он из Франции,
Но убит Черепах:
Ослепительно наг,
Новый друг заявился без панциря!

У жирафы в далекой Танзании
Непростое довольно задание:
Головой из облак
Дотянуться до благ
Щедрой почвы далекой Танзании!

2017

Новый год теперь не тот -
Странная причуда,
Елку купишь - не берет,
И не купишь - худо

Режешь в тазики салат -
Сам себе дивишься:
Видно, износилась, брат,
Праздничная мышца

То да се, вагон хлопот,
На душе - уныло,
Было ж все наоборот,
Помню, раньше было!

Что за новость? Возрастной
Ценз превышен, что ли?
Было ж радостно зимой
И без алкоголя

Да и он - не тот теперь,
Все распались звенья -
Не спасает от потерь
Злоупотребленье...

Все. Толпимся у стола,
Звякают часища...
И внезапно ожила
Радостная мышца

И ответ она дает,
Все до боли просто:
Очень разный Новый год
У детей и взрослых

Ты же взрослый! Но не суть,
Плакать - мало толку,
Лучше спрячь-ка что-нибудь
Для себя под елку...

...Новый год теперь не тот,
Но и так не худо:
От трудов да от забот
Можно сделать чудо!

2016

время - эрзац из пакета и врио
времени "Ч", ну, и мы
снова листаем-глотаем период
полураспада зимы:

вот половина, еще половина
меньшая прежней, не суть -
где-то приветили Божьего Сына,
встретим и мы как-нибудь.

помнишь, тепло привозила из Крыма
Сцилла Харибдовна Жизнь? -
мы покупали - нитраты, вестимо,
как же без них обойтись...

нынче не купишь! Холодное трио,
нет, не отпустит взаймы,
снова листаем-глотаем период
полураспада зимы:

белое, серое, черное - краски
из допотопных ТиВи,
бронхи деревья купают по-царски
в полупрозрачной крови...

помнишь, весна возникала из пыли,
раньше, еще до войны,
может, тогда плодороднее были
пыли родной стороны?

надо терпеть - нам прописано крио,
выжгут пусть напрочь... Но мы -
не распадемся! - поставит период
то"Ч"ку в распаде зимы!

2016

Тихо. Морозно. Воздух окрашен
В тоны стыдливой зари,
Колокол звякнул - кинулись с башни
В розовый дым сизари

И поменяли долю-пластинку,
Пусть ненадолго, но вот:
Кружатся птицы цвета фламинго
Вне надлежащих широт.

Чудо - не чудо, важно - неважно,
Вот и ушли звонари.
Обняли снова желтую башню
Черным кольцом сизари.

2016

Сидели двое, пили в кабаке,
Свет за окном давно уже иссяк,
Но разговор зашел о пустяке,
И требует внимания пустяк.

- Мне кажется, тебя пугает жизнь,
Она вперед - ты пятишься, как рак,
Но жизнь сильней. Рискни хоть раз, не жмись,
Не бойся сделать что-нибудь не так!

- Я не боюсь, что выйдет ерунда,
Но страшно мне до дрожи, до икот,
Что прежней жизнь не будет никогда,
Лишь стоит шаг ступить за поворот.

И замолчал, глядел в пустой бокал,
Потом вздохнул и выдал на-гора:
- Как жизнь сберечь такой, какую знал,
Такой, как прежде, ранее, вчера?

Второй ладони в кулаки сложил
И предложил: - А ну, в каком, секи? -
И первый выбрал. А второй раскрыл
И предъявил пустые кулаки.

И первый дрогнул, угадав ответ,
Под спудом где-то лопнула игла,
И сам сказал в подсохший винегрет:
- А жизнь "такой" и прежде не была.

...Сидели двое, пили в кабаке,
Дремала ночь под одеялом штор,
Вполуха слушая о пустяке
Привычный-прежний-вечный разговор.

2016

"Мороз и солнце!.." - коммунальщик
Не хочет снега убирать,
Седой старик - он, словно мальчик,
В снежки хотел бы поиграть,
Но коммунальщиков начальник -
Администратор, частью тать -
Перст указующий, не пальчик,
Достал и начал указать...
Метет бедняга-коммунальщик
И продолжает бормотать:

"Под голубыми небесами
Великолепными коврами,
Блестя на солнце, снег лежит;
Прозрачный лес один чернеет,
И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит..."

А коммунальщиков начальник,
Администратор, частью тать,
Лицо запрятав за журнальчик,
И про себя (не услыхать)
Переживает нагоняйчик:
Народом избранная знать
Его пинала, словно мячик,
Перемежая с грозным -ять...
Приказы отдает начальник
И продолжает бормотать:

"Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,
На мутном небе мгла носилась;
Луна, как бледное пятно,
Сквозь тучи мрачные желтела,
И ты печальная сидела -
А нынче..... погляди в окно..."

Шагами мерит жаркий зальчик
Народом избранная знать,
Все собрались: водоканальчик,
И тот, который свет давать,
Банкир (бестрепетный обнальщик) -
И ну о чем-то совещать!
И сквозь такой базар-вокзальчик
Народом избранная знать
Шагами мерит жаркий зальчик
И продолжает бормотать:

"Скользя по утреннему снегу,
Друг милый, предадимся бегу
Нетерпеливого коня
И навестим поля пустые,
Леса, недавно столь густые,
И берег, милый для меня..."

2016

В тумане зашатались фонари,
Он их пьянит, как лучшая Ольмека, -
Шатаясь, не теряют до зари
Надежды обнаружить человека.

А человек глядит: туман, фонарь,
Тоска-печаль: он никому не нужен,
И праздников не должен календарь...
Остался дома и - не обнаружен.

2016

Господи, какая чепуха!
А гляди - уже вострятся лыжи,
Да и жизнь совсем не так плоха,
Как и все, написанное ниже

Хищник-осень спряталась под снег,
А на утро прыг! - и снова в дамках,
Рассыпают пожелтевший смех
Тополя в заношенных панамках

Чуть лазури, чуть с утра звезды -
И забыл про вечную усталость,
Над рекой висящие мосты
Увязали все, что не вязалось

А потом... Какая чепуха!
На душе скребут не кошки - мыши...
Впрочем, жизнь совсем не так плоха,
Как и все, написанное выше.

2016

Снегопад рванул и на полкорпуса
Обошел гнедую Листопад -
Чем не тема сетевого опуса,
Сеть и не такими теребят.

Думал постоять чуток у финиша,
Созерцая стройность череды?
Ни черта - ни нужного, ни лишнего,
Ничего за лень и за труды.

Все пропало, брошены билетики,
Парки* и экспрессы* сожжены.
До весны мы люди-эпилептики
Под замком у белой тишины.

2016

Туман ходив понад рікою,
Повільні хвилі рахував,
Ріка холодною рукою
Ховалась в зношений рукав.

Понад водою місто, люди,
Мости, автівки, плин подій
Від "те, що є" до "те, що буде"
У звичній праці копіткій.

А на воді - лиш колір білий,
Непевний слід, мінливе тло -
Туман чи дивом уцілілий
Того відбиток, "що було".

2016

не договаривай, не дописывай, ставь три точки,
в них ложатся навечно самые точные строчки,
не продолжай, не спеши, не пиши, лучше не надо
дергать слова из себя, как листья из листопада,
пей раствор - тот, из виноградного синего дыма,
помнишь, такой же ты привозил когда-то из Крыма,
и на донце сосуда сидели, черны, молчания почки,
на стакан - ведро тишины и те самые точки,
им позволь помолчать - такие у них разговоры,
слушай молча, гляди в недоступную глубь раствора,
тише едешь - доедешь, вовсе не двинувшись с места -
ездят так седоки из самого прочного теста,
из седла их не выбьешь ни палицей, ни заточкой,
потому что знают они: все на свете - ...

2016

Так тепло. Так знесилено. Так тихо.
Чи відлетять сьогодні журавлі?
Чи на Покрову перше зимне лихо
Посвятить сон спочилої землі?

Чи буде осінь трепетно-вразливо
Вагатися в останньому кидку?
Чи явить нам своє холодне диво
І барви світу змінить на швидку?

І все мовчить. За височінь-тополю
Вчепилась хмарка, дивиться в Дніпро...
Чекає все на невідому долю,
А сподіває лише на добро.

2016

Достигало літо і достигло,
Промайнуло. Десь у далечінь
Вирушає літечко-невіглас,
Безтурботне літо-відпочинь.

Безтурботне, мрійливе, грайливе,
Нас лишило їжею - кому?
Мама-літо! Мачухою злива
Напинає сіру бахрому,

Запинає очі, б'є байдужа.
Літечко, вертайся! Далечінь -
То нестерпна відстань. Із відчужень
Викликаєм літо-тугу-кинь

Хоч на день! - такий, щоби стерпіти
Безвість сіро-бляклої біди,
Щоб наснаги стало сиротіти
Зимний час. А можеш - то не йди...

Достигало літо і достигло,
Промайнуло. Десь у далечінь
Відлетіло літечко-невіглас,
Безтурботне літо-відпочинь.

2016

Давным-давно, во тьме веков,
Когда, не знаю сам,
Стада слонов по сто голов
Бродили тут и там.

Свобода, пища, все для них,
Весь мир слонам открыт,
Слоны в условиях таких
Цветущий были вид.

Но годы шли - в какой-то век
Из веток и кустов
Вдруг появился человек
И начал есть слонов.

Слоны в испуге: как же так,
Господство наше где?
Не вольно стало сделать шаг
Ни к пище, ни к воде!

Кругом охотник, яма, кол,
Косматый троглодит
Уже почти со свету свел
Слоновий славный вид!

Но слон - мыслитель. Так-то он
Во избежанье мук
Себя, как зверь-хамелеон,
За серый спрятал бук.

И в самом деле: серый слон
Из виду пропадал
Когда средь буковых колонн
Недвижимо стоял.

Слоновья кожа - что кора
На буковых стволах,
И слон негромкое "ура"
Вскричал, утратив страх.

А по ночам, как смотрит сон
Косматый троглодит,
По лесу ходит серый слон
И шепотом трубит.

Вот так, избегнув жадных рук,
В лесу, как ряд колонн,
Живут - слоноподобный бук
И буковидный слон!

2016

Запинаясь о ветер, качаясь от зноя,
Пробирается в город бродяга Июль,
И сквозь окна ныряет под крышки кастрюль,
Превращая в варенье борщи и жаркое,

И уводит усталых, бредущих на службу,
Мимо службы-недружбы на солнечный пляж,
Загоняет в волну, как машину в гараж
На покой-перестой; торопиться не нужно,

Нужно прыть поумерить и жить в полувздохе,
В полувзмахе руки, среди ласковых волн
Беззаботно качаясь, как маленький челн,
Несозвучно совсем суетливой эпохе,

Но созвучно бродяге - доверьтесь Июлю,
Он не тащит, как в омут, в бессмысленный труд,
Пусть тем временем где-то и сеют, и жнут, -
Принимайте Июль, трижды в день, как пилюлю,

Как насущный хлебец, окуная в разливы
Облаков, испятнавших лазоревый стол,
Как мельчайшее из наименьших из зол,
Принимайте скорей! - И июльте счастливо.

2016

У човнику, у човнику
З вітрильцем і стерном
По морю-хвилі чорному
Відплив у мандри гном.

Заради срібла-золота,
Прихованих скарбів
І холодно, і голодно
Той гном усе терпів.

Все море-хвилю виходив,
Здобув лиш свист вітрів,
Посивів, наче віхола,
Як щогла та, змарнів.

І сумно, гірко гномові,
І соромно вертать,
У моря-хвилі гомоні
Вже докори бринять...

А вдома гук над стріхами:
- Хвала, що бог зберіг!
І гном зітхнув зі втіхою:
- Мій скарб, де мій поріг.

2016

Збирався дощ над містом. Листя
Вже тріпотіло передчасно.
Уже пташки ховались. Рясно
Юрмились хмари. Біле вістря,

Неначе голку, блискавиця
Встромила в простір сіро-бляклий,
І грім прикрикнув на закляклий
Принишклий Київ! - затрусився,

Заплакав ринвами. Мов гуми,
Над містом шар хмарин розлігся,
А дощ усе не йшов, барився... -
Та й не пішов, бо передумав.

2016

Сивіють ранки. Гомінливе
Спочило листя на землі,
І світло денне - немінливе,
Немов рідня нічній імлі,
Набрало дещо невластиве
І стало тлом на власнім тлі.

Панує осінь. Невиразно
Тече буття за небокрай,
Лани чорніються мовчазно.
Ти хочеш тиші? - На, збирай,
В ланах важніє вже дочасно
Її озимий урожай.

Сивіють ранки. При дорозі
Будяк змарнілий смутки п'є,
Хтось завагався на порозі,
Чи не зима? - Мов прес-пап'є,
Притисла світ - і світ в немозі,
Він ніби є і вже не є.

Аж ні - то осінь. Гомінливе
Спочило листя на землі,
І світло денне - немінливе,
Немов рідня нічній імлі,
Набрало дещо невластиве
І стало тлом на власнім тлі.

2016

Світить Місяць за курганом,
Ходить тиша степом-ланом,
Лиш лунає колоскова
Найніжніша колискова

Річка спить в своїй долині,
Роси впали на калині,
Ніч колише колоскова
Найсолодша колискова

Спить корівка і овечка,
Сплять кубельця і гніздечка,
Всіх приспала колоскова
Найтихіша колискова

Спить абетка на полиці,
Спить водиця у криниці,
Має чари колоскова
Наймиліша колискова

Соловейко тьохнув в гаї,
Ніч на ранок повертає,
Засинає колоскова
Найрідніша колискова

2016

...пастухи проходили по неким краям,
прогоняли стада, торопились на юг
до морозов уйти, до пришествия вьюг,
бормотали "седло, кура, ящик, абрам",
в унисон попадая случайно и вдруг

и седлали коней под присловье "седло"
до рассвета, когда тают холод и мрак,
уползая туманом в глубокий овраг,
и смеялись по-детски, тепло и светло,
под "седло" помещая суконный чепрак

а потом обретали недолгий ночной
в неприкаянном доме покой и приют,
пригубив, улыбались, и нежное "пьют"
по губам их сочилось водой ключевой
и подолгу звучало по многу минут

и дремала дорога в пыли, словно шрам
на борту хрупкой лодки оставленный льдом,
и глядел желто на ночь прикаянный дом,
"ящик", "кура", "седло", "вьюга", "пьют" и "абрам",
повторяя на петлях повиснувшим ртом...

2016

В сухом остатке мокрый снег,
В заветной книге нет завета,
И днем случается ночлег,
И белый свет другого цвета,

И рак свистит не на горе,
Горе не свидеться с пророком,
И ростовщик при топоре
Студента любит ненароком,

И все не так, все "черт возьми",
Кругом бугрят негладки взятки -
Берут деньгами и костьми
За мокрый снег в сухом остатке,

За четверги - скупы на дождь,
За пятниц - восемь на неделе,
За неподкованную вошь
И дух больной в здоровом теле...

Но ежегодный Рубикон
Достиг - и снова без оглядки
Поставишь все на тот же кон,
Где мокрый снег в сухом остатке!

2016

Год високосный, и месяц вискозный
Тянется зябко нечетным числом
Дней для отправки сугробов на слом,
В пыль об асфальт истирая полозья,
Холодно плачет над каждым окном.

Двинул бы речкой! – но там половодье,
Лед раскроило, и нету пути
Всем его дням двадцати девяти,
В белый кулак зажимая поводья,
Стонет февраль, обращаясь в утиль.

И под заборы, в канавы, овраги
Снег запасает, бормочет: «Фальстарт
Дан потеплению... будет и март
Зимние белые чествовать флаги
Под завывание вьюжистых мантр...»

Год высокосный, и месяц вискозный
Тянется зябко нечетным числом
Дней для отправки сугробов на слом, -
Чтоб не забылись до марта прогнозы,
Вяжет для памяти ветер узлом.

2016

Чому я киянин, не римлянин? -
У Римі ж усе до ладу,
Бруківка античними римами
Віршує усяку ходу,
Фонтани, палаци і пінії
Смакують лазурну глазур,
Вона (в туристичній опінії)
Лікує від смут і зажур.
Ступаєш і всотуєш кроками
Століття краси, і мечем
Над вічним не висне Дамокловим
Минущого жадібний щем.
У Римі - ні туги, ні відчаю,
І драглі щоденних рутин
Не є до місцини дотичними,
Хоч скільки шукай між руїн.
Щоправда, знавці імміграції,
Загрузлі в заморський стільник,
Писали, що страдами-п'яцами
Знайомий лунає словник:
Проблеми, турботи з печалями -
Цей мотлох нікуди не зник,
Змінили жалоби Італії
Зажури батьківських осик.
Між тим, вже не ранок, а полудень,
Міркуєш спокійно: авжеж,
І щастя, і лихо із болями
Не знають кордонів і меж.
І жереб судьби-географії
Змінити можливо, та стрим
Із вогнища в полум'я трафити
Не мають ні Київ, ні Рим.
О, Риме! - ловитимеш облизня.
Ти вабиш, та знову піду
Каштанові слухати оплески
На схилах Дніпра у Саду.
Проте, неминуче побачення,
Візит легковажних надій
Здобути ніколи не втрачене,
Змінити ґатунок подій,
Вдавати, неначе я римлянин,
І чути у римськім ладу,
Як вітер Подільскими римами
Сурмить в Палатинську дуду.

2016

Спостерігати у стрімкім коловороті,
Куди ведуть заплутані сліди,
То грузнучи в буденному болоті,
То ринувши під сумніву льоди

Вслухатися в спустошені розмови,
Гортати спорожнілі словники,
Забайдужілі, мов молитвослови
Із словом молитовним навпаки

Не визнати нізащо й при нагоді,
Що не втекти, хоч все життя іди,
Коли в собі зіщулену насподі
Несеш зернину щастя і біди

І віднайти спокуту для зернини,
І за своє розбити кулаки,
І битися до вичерпання днини,
Коли у землю впасти навзнаки

І там, в новій незвіданій господі,
Збагнути, що чаїлося насподі

2015

закраин нет, а хочется, чтоб были,
чтоб крался лед к стремнине вопреки
тщете зимы довременных усилий,
колдующих над участью реки

чтоб падал снег в седеющую воду,
в одно сливаясь с берегом вдали,
и двигалась навстречу небосводу
поверхность остывающей земли

чтоб утром, неисполненным печали,
о местонахождении реки
лишь рыбаки, чернея, извещали
да камышей седые хохолки

2015

Тоді, коли скресає білий день,
І вже блідим серпанком мріє ранок,
І виграє притлумленим органом
Рухливе двійко збурених легень

Тоді, коли втрачають тіні тінь,
І вже не розрізнити, хто є поруч,
І світ вогнів, денного світла покруч,
По стелі водить коло мерехтінь

Тоді, коли навзнак лягає ніч
І дивиться замріяно на зорі
Крізь часоплину виміри прозорі,
Торкаючись каштанів передпліч

Тоді, коли доби отруйна віть
Укотре домалює чорне коло,
Годинник-серце немайстерним соло
Відтворить низку прожитих суцвіть -

Двадцять чотири - дякувать тобі -
Години-квітки у моїй добі.

2015

Держит в желтых зубах самокрутку из палой листвы
И глядит в небесах на упругое тело плотвы,
Нагулявшей к зиме и на срок, как вернется весна,
Сантиме-, дециме-, километры усталого сна.
Затворяет замки, приоткрытые лето тому,
Гладит спину реки, шепчет ей: "Собирайся в тюрьму,
Да не бойся, река, может, выйдет тебе и УДО,
Растворя-, рассека-, раздвигающий скопище льдов
Странноватый режим..." Ворошит, как лото, острова,
Выбирает на "лжи-" из рыбацкой ушицы слова,
Шевелит с желтизной сочетания дней и дымов,
И фальшивой казной осыпает и льет неимо-
Верный северный свет на притихший, потухший в золу,
Заглотавший таблет- и айпадную ленту-смолу,
Увядающий ниц и неслышно звеня- и дробя-
Щий на сетке ресниц город Киев в плену Октября.

2015

В сентябре обнаружен французский акцент.
Сен–Сентябрь, просиявший на склонах Монмартра,
Проливает Люмьер отставных кинолент
На кривые Ботсада в системе Декарта

Сен–Дени, сен–огни, Сен–Сентябрь у Ворот,
Разыгравшись не в шутку, проводит замену
В атмосферной игре и пенальти берет,
Забивая в ответ вратарю Сен–Жермена

А потом, подчищая закатный нагар,
Посвистит Сен–Сентябрь, и выходит степенно
Его друг, собутыльник и врач сен–бернар
И бочонок кладет на святое колено

И парижская речь(ка) в заколках мостов
Просочилась в подольские говор и воду,
На французский манер произносит «шустОв»
Сен–Сентябрь, янтаря доливая в природу

Прибывает столица – вокзал Сен–Лазар,
Сен–Сентябрь встречает, ароматен, как трюфель,
Принимает и держит ритмичный удар
В облака заходящих ботинок и туфель

И гостям предлагает накинуть вуаль
И укрыться от лета под краскою сепий,
Над Майданом возводит звезду Этуаль
И гостей заодно – в превосходную степень

2015

Из простейших простейшая в детстве игра
Привлекала азартом, гнала по сусекам,
Мы пронзительным "дыр" (или "дын"?) - "дыр-дыра"!
Извлекали на свет из дыры человека.

Мы взрослели, седели, другие дела
Возбуждали азарт и служили успеху,
Но потом незаметно опять начала
Нас преследовать эта шальная потеха.

"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - оставалась дыра,
За столом нашим в тесном кружке недостача,
Высыхали, немея, в квадрате двора
Чьи-то окна пустые, как слезы собачьи.

И по кругу, по кругу, по кругу она
Все ходила, искала и нежно шептала:
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - и опять у окна
И на зеркале черная тень повисала.

И вплетая себя в потемневшие дни -
Перелет, недолет, холостая тревога -
То и дело мелькнут и погаснут огни
Экипажа на службе у Господа Бога.

Поневоле убежище смотришь себе,
Ведь нашла уже многих - гнушаться ль тобою?
"Дыр-дыра" притаилась во всякой судьбе
И за всякой следит головой, головою.

Тянет к свету, надежнее свет темноты,
Когда "дыр" приготовил такой-то водящий! -
В арсенале ее жестяные цветы,
Две лопаты, автобус и узенький ящик.

Вот сидеть бы с друзьями у тела костра,
Слушать ночь и в ней звуки любые, любые,
Лишь не этот один: "дыр-дыра... дыр-дыра...",
За которым идут только точки немые.

Или, может, иначе? Вскочить налегке,
Прокричать в темноту: "Я тут нынче за дыра!"
И бродить, от живых навсегда вдалеке,
Оставляя следов оборонных пунктиры?

Только страшно во тьме одному без огня,
Да и случай, гляди-ка, сведет с "дыр-дырою",
И кто первым свой "дыр!" прокричит - непоня...
Впрочем, нет. Перепутал с другою игрою.

Не спеши, "дыр-дыра", не гони, погоди.
Что там? Дерево, сын и уютный домишко?
Чуть подальше ходи, чуть подольше води,
Дай еще подкопить мне на тощей сберкнижке!

А еще - ты не знаешь? - на поле зарыл
Я на счастье монету как символ зарока.
Черт с ним, счастьем! - Друг другу прошамкаем "дыл"
На исходе у самого долгого срока?

Согласилась как будто... Сухая кора
Занимается с легкой искристою песней,
И глядит через пламя дыра "дыр-дыра",
И роняет сквозь зубы, что торг - неуместен.

Ну и ладно, подруга, не будем о том,
Где, когда, для чего и в каковской манере.
Хоть одно мне скажи: после... будет "потом"?
Улыбнулась она: воздается по вере!

Из простейших простейшая эта игра
Лишена разночтений, как слово "аптека",
И неслышное "дыр" (или "дын"?) - "дыр-дыра"
Прозвучит и уложит в дыру человека.

Но и в ней есть азарт; не счастливый исход
Или после мучений - в эмали нирвана,
А всего лишь одно: необъявленный счет
До последней черты ее тайного плана.

Призабудешь о том и возлюбишь шесток,
На котором висеть над одним неизвестным,
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - это просто сверчок
Под окном затянул полуночную песню.

2015

Не выпускайте!
Не выпускайте
Бога
на улицу!
Что ему делать
в разсовремененном
мире?
С нищими разве
по подворотням
гнить и сутулиться,
Кутая ноги в пыльном
паук-кашемире?
Как Ему,
древнему,
в Его устаревшей
ментальности,
Как зачерпнуть
и напиться
из мутной струйки
Истин эпохи
стратегической
авиа-дальности -
Без нужной эпохе
политической
чуйки?
В храме спокойней;
под надзором
надежным
и намертво
Держит по месту -
проверен! -
крестик
(и гвозди),
Рядом только свои:
повзводно,
поротно,
покамерно
Лежат
по кивотам
несомненные
кости.
Он же -
педант и зануда!
Как пристанет
по-банному,
Не понимает:
для Царства
нужно
немного...
Скоро!
Скоро тут
Царству
встать
и стоять -
безизъянному!
Но раньше -
не выпускайте
на улицу
Бога!

2015

...и глобусом арбуз,
у родины украден,
и пузырьки медуз,
и россыпь виноградин,
и желтый срез степи,
лиман зеленокорый,
собаки на цепи
и павшие заборы,
соленая земля,
не ведавшая речки,
и тлела тихо тля,
и громко человечки,
цыганская серьга
над полевым пробором,
и вопрошали "га?",
и отвечали хором,
и пропасть в колеях,
и маревом прихвачен,
был горизонт в полях
ничем не обозначен,
спорыш, трава-спорыш,
беседка, абрикосы
и камышовых крыш
блондинистые косы,
и было далеко
прекрасное далёко,
дойти туда легко,
да нам и здесь неплохо,
и ласточкиных гнезд
полно, но вкус неведом,
и за паденьем звезд
мы в ночь впадали следом,
и ночь без фонарей
светлей, чем с фонарями,
и враг один - пырей,
и запросто с друзьями
мы в сахар мокрый хлеб
макали - вкусно, сытно! -
и разница судЕб
была неочевидна,
но времени искус
развел в свои тарелки
и краденный арбуз,
и прочие безделки.

2015

Разбирают до винтика сущность,
С экзистенции тянут покров.
Оказалось, что дальность и кучность
Поважнее устройства миров.

Захотелось с вещами на выход,
Оказалось, что выхода нет.
Экзистенция стонет под дыхом:
- Закругляйся, пора на обед.

- На хрена тебе, дуре, обедать,
Если завтра каюк и кирдык?
- Это завтра. Сегодня беседа
Под вино и бараний шашлык.

Да! - ничего ведь не знает сущность
О реалиях свойства "не-быть",
"Быть" / "не-быть" выдаются поштучно,
Можем на спор с тобой погуглить.

И, по самому свесившись краю
Ненарушенных ноной календ,
У барашка - exist - постигают,
Как его наступает - the end.

Разбирают барашка детально,
Изучая Вселенной уклад...
А тем временем кучность и дальность
Неотступно за всеми следят.

2015

атрибутами схвачены, стонут живые - спазм
вызван культурищей остро-пристальных критик,
загущений, возгонок и вытяжек мыслемасс,
извлечением костей из шкафов наитий

и до мертвых живые тянутся без лопат, но
извлекают наружу и экспонатом
выставляют - гляди! - второе тайное дно,
расщепляя покойных, как ярый анатом

хоть у мертвых, надеюсь, комфортный вышел альянс:
вот так, развалясь в шезлонгах вольно, по-царски,
дурака валяют и мечут словесный пасьянс
габриэль гарсия "габо" маркс и карл маркес

им владелец шезлонгов, предприимчивый "эй, гарсон!",
наливает по полной и ставит на столик
молчаливую милость, налитую в черный флакон,
и выводит на счете однозначный нолик

2015

Comfort (англ.) - здесь: утешение

Скажи, як знаєш ти, коли
Печаль стече за видноколи,
Коли - тоді, коли - ніколи
Загусне краплями смоли

Забурштиніє в німоті
І ляже в землю спочивати,
Допоки час видобувати
Не прийде смутки золоті

Скажи, як знаєш ти, коли
За смутком нас обійме туга,
Коли переситу недуга
Спустошить радості столи

Чи не тоді новій добі
Прийти до нас, коли в сумлінні
Початок світла й колір тіні
Ми розрізнятимем в собі?

2015

...он добрался и лег на усталое поле,
растянулся и смотрит, как в небе ползут
и пятнают его облака там и тут
и находят себя в августейшем глаголе

он листает деревья - по собственной воле
их листва предлагает забытый роман
желтых линий и точек и колотых ран
на когда-то густом и зеленом камзоле

он, похоже, увлекся и тянет без соли
из ручья полувысохший запах текил,
собирает пыльцу скоротечных светил,
языком ощущая изъян на оболе

и забывшись совсем, без натуги и боли
он сгорает и терпит фатальный урон;
черно тянутся комья неспешных ворон
и ложатся, как пепел, на сонное поле...

2015

а ты бывал в Гилее*? видел степь?
ты слышал как, нагрето до мерцаний,
пространство начинает тихо петь
небывших инструментов голосами

ты наблюдал, как на закате конь,
прямой наследник всадника Гилеи,
уходит прямо в раскаленный огнь,
к началу пламенистой галереи

и от копыт лучами брызжет темь,
орнамент до краев залив овражий,
и в свой полусферический гарем
заходит месяц, волоча ягдташи

и рассыпает серебро и медь
добычи убывающих скитаний,
и громоздит себя, как на мечеть,
на купола чернопрозрачной ткани

а утром небо, сорвано с петель
трудом напрасных к высоте усилий,
ложится в степь, как чадо в колыбель,
себя жарой и маревом заилив

а по степи, баюкающей синь, -
щекой к щеке прижались две стихии -
бредет, шатаясь, ветер-муэдзин,
и горизонты тонут в летаргии

и снова начинает тихо петь,
качаясь равномерно в такт ковылий,
гилейская мифическая степь
на диалекте сурдо-суахили

2015

ще календар торочить про липневе,
а літо вже сумує про осіннє,
вже визріває вересня насіння,
Дніпро-ріка виблискує сталево,
і неба червоніє піднебіння

і крижаніють подихи ранкові,
і птах сумний вдивляється у вирій,
і біле сонце в усмішці нещирій
глядить на світ без всякої любові,
мов циферблат в прозорому сапфірі

і долу гнеться віттям яблуневим
веселе літо - час його минає,
ще ніби є, і вже його немає,
і місяченько оком мигдалевим
щоночі літо в осінь відправляє

2015

Преодолело лето свой экватор,
И скоро на его календаре
Настанет день, когда эвакуатор
Начнет грузить в заброшенном дворе

Его пожитки, скромные поделки,
Все яркое и легкое житьё,
И лето с грацией минутной стрелки
В кабину прыгнет и махнет: "Адьё!"

И лето в принудительном порядке
И ради соответствия поре
На двести с лишком дней на штрафплощадке
Поселят в неуютной конуре

Но лето, там в тревоге пепелея,
Свершит побег и году вопреки
Пойдет бродить по киевским аллеям
И вдоль людьми покинутой реки

Его возьмут в сияньи синеватом,
Но лето нам сквозь вяжущую гнусь
Швырнет письмо в конвертике измятом
С посланьем кратким: "Я еще вернусь!"

2015

Заплющив очі - темряви немає,
І сон миттєво зник, як не було,
І знов навколо лагідне дрімає
Моє не мною продане село.

Там був давно, але напевно знаю,
Колишнього вже там не віднайти.
Чи не один я досі зберігаю
Мого дитинства не мої світи?

Життя не знає інших варіацій -
Як це збагнути на гнучких плечах
Струнких з п'янкими квітами акацій,
Які давно згоріли у печах?

Не зараз, потім - ще колись я буду
Від змін ховатись у потік розмов
Про змін на гірше прикру амплітуду,
Коли себе вона проявить знов.

Та ранок вже прибрав гілля акацій,
І славлять так, як тягнуть за ніздрю,
Не півні - голоси сигналізацій
Із металевим присмаком зорю.

2014 р.

...и напряженно вглядываясь в лица,
встревожен чем-то каменный Андрей,
и на холмах лежащая столица
листает нервно свод календарей,

и озираясь в непонятном мире,
взбирается над крышами луна,
и ходит некто в маленькой квартире,
отбрасывая тени вдоль и на,

и беспокоен шелест у каштанов,
и шепот трав срывается на всхлип -
задел, как струны, струи у фонтанов
своим приходом новый архетип

и тихий вздох над медоносной липой,
качая в небе нестабильный тюль,
вдруг называет имя архетипа -
короткое и звонкое "июль"

2015

...циклон пришел и тучи хлопотливо
вращает, словно кегль эквилибрист,
и дождь стучит в окно неторопливо,
и ромбовидный кланяется лист,

и пахнет рыбой смесь дождя и пыли,
и смыт несобранный пчелой нектар,
что липы беззаботно уронили
на чешуей покрытый тротуар...

2015

Ще все мовчить - лани, гаї,
Росисті затишні левади,
І ніч продовжує свої
Думки нічні перебирати

Ще сплять над річкою старі
Скрипучі дужі осокори,
Та око вранішнє зорі
Вже розчиняє хмарні створи

З туману вивела стежі
Хвиляста змійка до околиць -
Село побачив від межі
Прочанин, тихий богомолець

А над селом, мов мережа,
Пливуть-бринять церковні дзвони,
Прочанин, Богова душа,
Кладе на дзвін земні поклони,

Він уявляє вівтарі,
Біленькі храми і амвони -
А на леваді косарі
Виводять косами ті дзвони!

Прочанин обійшов село,
Шукав, ім"я де славлять Боже,
Нема! - ні дзвонів джерело,
Ні церкву віднайти не може

Нема! - хоч кланяйся млину! -
І рушив далі богомолець,
Розніс чутки про дивину
Далеко від сільських околиць:

Мовляв, село є на землі
Де інший світ відкрив запони,
Нема хоч церкви у селі,
Над ним самі лунають дзвони!

2015

Плаче дощик-тонконіг:
- Я за мамою не встиг!

- Мамо! Мамо, хмаро чорна!
Покотилася, мов жорно,
Вже гудеш за небокраєм,
За тобою не встигаю!

- Дощик, дощик, - каже річка, -
Ти - водичка, я - водичка,
Побіжи швидким струмочком,
Та гляди ж-бо - не пісочком! -
Я сама, сини і дочки -
Хвилі, синії рядочки,
Як рідню, в свої обійми
Ми тебе гостинно приймем,
Разом вже під синім небом
Маму знайдемо де-небудь!

Плаче дощик-тонконіг,
І струмочком в річку - плиг!

Покотилась річка далі,
Тільки пошуки невдалі,
Сонце вже на небі грає,
Синій простір розгортає,
Ні хмаринки не лишило -
Маму тут знайти несила,
Дощик сонечко гукає,
Допомогу дать благає,
Сонце згодилось - і жаром
Обернуло дощ на пару! -

В небо дощик-тонконіг,
Щоб побачить маму зміг!

Піднімався дощик вгору,
У блакить небес простору,
Був спочатку сніжно-білим,
Та вгорі став обважнілим,
Потемнішав, загустився,
Чорнотою весь налився,
Небом котиться, мов жорно,
Наче мама - хмара чорна,
І почув: з-за небокраю
Хтось тонесенько гукає:

- Мамо! Мамо, хмаро чорна!
Покотилася, мов жорно,
Вже гудеш за небокраєм,
За тобою не встигаю! -

Плаче дощик-тонконіг:
Я за мамою не встиг...

2015

...подстриженный стрижами небосвод
так аккуратен; словно после глажки
лежат на нем не облака - рубашки,
а между ними входит в поворот
утюг крылатый, лайнер-небоход,
разглаживая спинки и кармашки

а между небом и землею ткач -
невидим сам, но видится работа,
он с тополей под крылья самолета
сукно размером с остров Джарылгач
простает лихо, сложностью задач
разнообразя жизнь автопилота

закройщик-ветер рвет из-под турбин
широкий край полотен тополь-пуха,
и, заложив свой карандаш за ухо,
над мозаичной плоскостью равнин
кроит рубашки разных величин,
"подстричь?" стрижей отмахивая сухо...

2015

...продрогших дрожек ямщика-апреля
простыл и след. Уже отправлен в путь
чумак-июнь - в Тавриде зачерпнуть
ведро прозрачной теплой акварели

и тянет шляхом волорогий Месяц
чумацкую протяжную судьбу,
и россыпь звезд у Месяца на лбу
глядит с небес, опасно книзу свесясь

и долог путь - не лишены изъяна
чумацкие далекие пути,
июнь неспешен (главное - дойти),
и люльку добывает из кармана

и, рассыпая вдоль дороги точки
табачной желтоватой теплоты,
он вяжет мысли в длинные плоты,
считая то ли версты, то ли ночки

и кончилась в степи пустой и дикой
чумацкая протяжная судьба -
июнь у безымянного столба
сменил бродяга-август желтоликий

и вот Таврида. Где же акварели?
простыл и след - белеет только соль,
и смотрит с побережия Ассоль,
над морем небеса как заалели

и август, безответственный скиталец,
не акварель - так солоно хлебать! -
начнет свой воз до верху нагружать,
чем Бог послал (а соль - чем не товарец?)

и долог путь - не лишены изъяна
чумацкие далекие дела,
ведь август возле всякого села
и торговал, и пировал до пья́на,

и шлях усыпал (с пьяных глаз не диво)
солеными кристаллами чумак,
а сам пропал, и на возу табак
теперь декабрь жует неторопливо

и белизной истомленные веси
собрали силы, и отправлен в путь
ямщик-апрель с задачей как-нибудь
найти июнь, чумацкий славный месяц

и снова шлях, и сердится для виду
чумак июнь на стареньком возу,
и, наблюдая вёдро и грозу,
ведет свой путь в далекую Тавриду...

2015

ты любишь город Киев и еще трамвай
(фуникулер как горный вид трамвая),
а я - тебя. И полулетний месяц май
(на теле года - рана ножевая)

и твой трамвай (фуникулер), и Киев твой,
мне как-то ближе не твоих трамваев
(фуникулеров всех). И май нам часовой:
стой! кто идет? стой, говорю, стреляю!

и Киевом несут, как мог бы нас прибой,
горизонтально - желто-охряные,
по прислоненной к Златоверхому прямой -
две вагонетки сине-голубые

и мне покажется, что шарик голубой
в ладонь мне тычет ласковое темя -
поглажу шар земной (и Киев, нас с тобой,
и трам-фуникулерчатое племя)

все замыкается в кружок нероковой,
и странным образом в себя вбирая,
шар вдруг окажется глазастой головой
любимого тобой (и мной) трамвая

не щурь глаза, любимая, не разбирай,
что к нам идет, склонив к асфальту выю, -
любой вид транспорта в душе своей трамвай,
любое место - это город Киев

но ты одна, любовь, и, стало быть, один
моей судьбе двухцветный бог-носитель
трамвай - любимый самый транспорт-господин,
и Киев-град - любимая обитель

2015

пахнет скошенным сеном... еще не сезон,
еще колос не пил вдоволь солнечных звонов,
не глотал в забытьи горьковатый озон,
запивая дождем из небесных кингстонов

еще май не допит, и не выдан наряд
на введение в строй юнь-июльских томлений,
и каштаны в цвету, одноногий отряд, -
еще кроны белеют вне всяких сомнений

еще крыши дрожат, памятуя о том,
как зимой им совали ножами в подвздошье
острый северный ветер, и выли потом
голосами больными продрогшие кошки

пахнет скошенным сеном... в каком же? в каком
позабытом году пахло так, как сегодня?
и толкнет ностальгия своим локотком,
как толкает клиента заправская сводня

и мучительный возглас, похожий на стон,
прорывает изнанку привычного быта:
несезонный ли это томительный сон
или память о чем-то едва не забытом?

пахнет скошенным сеном!.. назойливый звон
добывает из сердца, как моет старатель,
коммунальщик-старик. Молча бреет газон
чем-то внешне похожим на миноискатель

2015

в гостях - дорогостоящий уют,
а дома - нестроение и смута,
и бледный призрак рідного уюта
нам то и дело подло выдают
за подлинник желанного уюта

все вкривь и вкось до ломоты в костях
через колоду-пень и пень-колоду,
ожог от молока и дуть на воду,
а вечером в несвежих новостях -
опять про пень, и молоко, и воду

и очевидно: среди всех валют
ценней всего фальшивая валюта,
ведь вера в обещание уюта
приходит много раньше, чем уют,
задолго до желанного уюта

а за окном - таинственный рассвет,
и без стыда раздетые платаны,
и облака раздутые, как планы,
и шум несостоятельных бесед,
и птиц все-состоятельные планы

и дождь опять! - как водится, наглец,
в привсхлип целуют воду водостоки,
осадки здесь не уважают сроки,
но выглядят, как праздничный венец,
и в самые непраздничные сроки

и молоком струит в дыханье лет,
и вкусом, будто разнотравье меда,
впитавшая раскраску небосвода
и солнечный горячий цвет-о-свет,
Отчизна в поцелуях небосвода

и смотришь на завещанный садок,
хрущі гудуть - и понимаешь: свято! -
и отчий дом, и зарево заката,
и ве́рба, посмотревшая в ставок,
где тонет отражение заката

и по степи засеянный курган,
где ждут давно, заколосившись, бабы,
и даже лужи, грязи и ухабы
родных дорог, и месяц-ятаган,
посеребривший грязи и ухабы,

и что ни тронь - во всем тебе уют,
да так, что без вопросов всяких: свято! -
Отечество, все-мерная палата,
семья и дом, естественный приют,
и первый шаг, и смертная палата

и сквозь кошмар покажется уют,
и тают нестроение и смута,
и подлинник родимого уюта,
как паспорт, паспортисты выдают
с пропиской вечной в области уюта

2015

...тримають старий маяк
за шию - іржа-замок,
за ногу - зграя собак,
за мозок - купа думок

колись рятував; моряк
біг в церкву, туди, де Бог,
брав свічі: одну за так
і три при купівлі двох

списали в утиль маяк:
в просторах нині морів
супутник (трафив би шляк!)
торує шлях кораблів

і не збагне позаяк,
перетин часів-стихій,
як смузі, смокче маяк
на смузі береговій

пішов би старий маяк
у церкву - хай дав би Бог
життя, як свічу, за так
і три при купівлі двох

та каже сивий моряк,
що в церкву не ходить Бог,
і стогне старий маяк
ковтає туман, мов грог

і бачить - рекламний стояк,
там слів немає кількох:
"одне (та-та) за п"ятак
(та-та-та) купівлі двох"

і дивиться спрагло маяк,
а там - просто винний льох,
бармен і сивий моряк,
і хтось (чи той самий Бог?)

туди б зазирнув маяк,
посидів, ковтнув би ром,
і Бога сивий моряк
умовив би за столом

не три при купівлі двох,
одне - на службу-дозір -
життя щоб позичив Бог
загаслій одній із зір

та де там! - міцно маяк
тримають іржа-замок,
за ногу - зграя собак,
за мозок - купа думок...

...додому пішов моряк,
у небо сховався Бог,
при морі старий маяк
чекає знову обох

і тишу приморських мряк,
і злий морський буревій,
як смузі, смокче маяк
на смузі береговій

2015

...вот-вот, уже наполовину
проглочен хлеб угасшего костра,
и поклонилось свежее Вчера
внутри своей утробы сыну
и звездам, выдающим на-гора,
и завернулось в паутину
с простой короткой надписью "Вчера"

и растворилось в паутине,
необратимой следуя стезей,
как скальпелем, орудуя косой,
само себя ваяет в сыне,
и на траву, умытую росой,
в крови, амброзии и глине
уже грядет он, голый и босой,

и вот уже бежит по сходням,
из паутинных вырвавшись пелен,
вприпрыжку неуверенных колен
розовощекое Сегодня,
Вчера вчера почившему взамен,
как будто от него свободно
и вольно от его ущербных ген

из самых лучших побуждений
себе твердит Сегодня: "никогда
не поразит отцовская беда,
предшественника злобный гений,
я стану Завтра - новая звезда,
водитель новых поколений,
и в прошлое не ляжет борозда"

и тяжкий труд часов целинных,
и съеден хлеб угасшего костра -
Сегодня в неизбежное Вчера
идет, беременное сыном,
и шепчет, шамкая: "пора, пора
укрыться в серой паутине
с простой короткой надписью "Вчера"

2015

мальчик мой, крепыш, любитель кальчо,
игр спортивных во вселенных тесных дворовых,
да и прочих тоже детских радостей земных -
необыкновенный, в общем, мальчик,

ты не знаешь, чем мой ум отцовский
плотно занят за игрою нашей в бадминтон,
ты кричишь "подай! - дитя не слышит обертон
междометий киевско-московских,

мальчик мой, а помнишь, мы смотрели,
как взбирается опять над крышами луна -
как Арго, идет в поход на поиски руна,
нанизав себя на иглы елей

и на лип задумчивые ветки?
а меня томил предтравматический синдром:
в смерть убиты, в пепел уничтожены огнем
красный мяч, воланчик и ракетки

мальчик мой, а помнишь - одуванчик,
изучали как-то на заброшенном лугу,
ты спросил "зачем сорняк?" - стараюсь, как могу,
объяснить и рассказать, мой мальчик

вы с цветком в своем упрямстве сходны,
братец ты ему, видать, бескровная родня,
если так - то не поймает эта западня
твою жизнь в прицел свой всепогодный

глупый, слабый символ! - милый мальчик,
подрастешь, узнаешь, что в тревоге за детей
просят взрослые богов, сорняк и орхидей,
красный мяч, ракетки и воланчик!

я записку спрячу в твой пенальчик:
"на земле, политой красной кровью, как водой,
все равно замашет желтой, а потом седой
головой веселый одуванчик"

мальчик мой, крепыш, любитель кальчо...

2015

*кальчо - ит. calcio, футбол

...на старом русле, взрезанном луной,
водобоязнью бешеной собаки
трясется бакен, careless ковбой,
и свист нехарактерный, свист такой,
как будто всех наверх свистают раки,
собравшись в круг над Лысою горой,

и кружевами пенится вода,
рычит глубин невидимое горло,
и безо всякого совсем труда
самой себе до самого до дна
водоворотов яростные сверла
река вгоняет с воплем "ерунда!"

а над рекой, как птица над гнездом,
повис и смотрит многомногоглазо -
лемурьим плавно выгнутый хвостом,
автомобилен, метропоездом,
дитя любви госплана с госзаказом,
крещен в эксплуатацию мостом

2015

Ой, упало сонце за дніпрові кручі,
Впало спочивати за діброви сині,
Ллється пісня-річка, річка-пісня лине,
Колисає верби і кущі плакучі

Над водою зорі вислали дорогу,
Що веде до тебе, люба моя, мила,
Мати б мені крила, соколині крила,
Був би я з тобою і приспав тривогу

Я б гайнув до тебе через синэ небо,
Де ж ви, мої крила, ой, журба і туга,
Наче та яруга, чорна та яруга,
Замість серця впала між козачі ребра

Над водою зорі жалять кропивою,
А промежі зорі вийшов човник-місяць,
А над ним вітрило, туга моя, пісня,
Зачекай-но мила, буду я з тобою

Ой, здійнялось сонце та й над головою,
Тане човник-місяць, розтає вітрило,
Ой, моя кохана, люба моя, мила,
Що ж мені робити з тугою-журою

Дочекаюсь ночі і впаду у воду,
Хай несе до тебе поміж берегами,
Хай несе до тебе та межи світами,
Бо нема між нами ні містка, ні броду

2015

затенились бульвары, задумались липы
на газонах Подола бразильской расцветки,
престарелый апрель свои жалобы-всхлипы
поверяет прохожим с хромой табуретки

а прохожие мимо, прохожие скоро,
много нищих Подолом! - апрель (ежегоден)
целый месяц валялся под каждым забором
и кидался под ноги из всех подворотен

он прохожим приелся - по этой причине
даже думал покончить с собой под трамваем.
тут один пожалел: подошел к старичине,
отобрал табурет и представился маем

2015

Обскурантист и варвар - бурая змея,
Покрытая со всех сторон ногами -
Он извиваясь крупно, мелко семеня,
Питается дождем и островами

Вбирает мутный сок притихшего ручья
И возвращает в трубы осветленным -
Весьма токсичная условная ничья,
Головоломка всем учи-ученым

Тащил ладьи, брыкаясь, в греки из варяг,
Ссужал речную как святую воду...
"От племя бисове! Эй, хто мене запряг!
Пора распрячь! Та дайте ж мне свободу!"

Он мог бы рыкнуть, право, варвару - легко,
Да что ему плотин пеленки из бетона!
Он мог бы, мог... да только в греки - далеко,
Да и варяг затоплен у Инчхона,

И в русле спит старик, как свернутый ковер,
Лишь плавниками плавней "хлюп!" спросонок,
Во сне же варвар прежний: дерзок и хитер,
Впадает в устья волг и амазонок

2015

Гнав отару понад ставом
Втомлений вівчар,
За життя таких чимало
Перегнав отар,
Час від часу підрахунок:
Чи ж там цілі всі?
"Раз-два-три", - вівчар не втратив
Жодної вівці.
Та сьогодні лихо сталось,
Ой, ганьба, вівчар!
Зникли вівці як примара,
Все зійшло на пар!
І лишився понад ставом
Сам вівчар один,
А в ставок стікали краплі
З дощових хмарин...
Ось така пригода сталась:
Вітерець-вівчар
Гнав отару хмар над ставом
І лишивсь без хмар.

2015

Когда бы знать реальности расклад,
Укатан в твердь и розовые глины, -
Я сдуру думал, ангелы трубят,
А то был клич прощальный журавлиный,
А может, это консулов отряд
Сзывал собак на тело Катили́ны?

Пускай не я - владеет только вождь
Тем распорядком от аза́ до точки,
Чтоб точно знал - то ангел или дождь
Нам вострубит на трубах водосточных -
От серы не защита макинтош,
И зонт совсем не щит от кипяточка.

Или в метро продайте мне билет
От сих до сих, а здесь вот перекресток,
Трубит там ангел способом "трампет"
В диджериду́, стекая на подмостки.
- Жетоны есть. Таких билетов нет.
В метро нельзя с крылатым и с громоздким!

Ну, так и быть, сыграем в "угадай",
Да хоть на адидасовы лампасы:
Трубят слоны и клоун-попугай,
Кликуши, СМИ и козосвинопасы...
И знаешь все, да дернешься - внимай,
Считая трубы, ангелов и гласы!

2015

я хочу, чтоб из окон виден был Днепр,
и чтоб был он снабжен водопадом -
водопад на Днепре не так уж нелеп
и куда как приятен для взгляда

и чтоб воды светились, будто костер
разожжен в глубине Посейдоном,
и текли в направленьи "наперекор"
сэра Ньютона прочным законам

и чтоб радуга встала - каменный мост
от светящихся вод и до неба,
меж стихий застрявшая намертво кость,
настоящая прочная скрепа

и чтоб можно мостом добраться до бездн,
нависающих над водопадом,
и услышать оттуда: куда ты полез?
не спеши... торопиться не надо

2015

я нестрессоустойчив, как маленький банк,
раздававший кредиты бомжам на помойках,
принимавший в залог от ботинок набойки
и менявший на доллар сомнительный франк

бутерброды, не слитки, упрятаны в сейф
и клиентов моих со счетов депозитных
сбережения чувств и побед неликвидных,
и кредитных историй потрепанный шлейф

не пройду - не простите мне теста на стресс,
капитал мой резервный давно разбазарен,
лучше дайте в какой-то из пасмурных спален
мне укрыться в подушек душистый замес

вот увидите утром: устойчивость - миф,
лучше всяких ее испытаний и стресса
неустойчивость жизни и смерти процесса:
я нестрессоустойчив, но все-таки жив

2015

Вийшов вечір на жнива
З серпиком тоненьким,
Там, де зорі золоті
Правлять посиденьки,
Вечір зорям уклонивсь,
Зорі засміялись:
"Чи ти вийшов зорепад
жати?" - запитали,
Вечір думав, їм яку
Відсіч гідну дати,
Серпик в річку упустив,
Нічим більше жати!
Весь змарнів, біжить, гука
"Ой!" до нічки-неньки,
"Мамо, мамо, загубив
Серпик я новенький!"
Нічка вечір - "Сину мій!" -
Лаяти не стала,
Та й з річкової води
Серпика дістала.

2015

А в небесах, очищенных от сна,
Средь горизонтов зубчато-ветвистых,
Уже не белых и еще землистых,
Крадется, словно робкая весна,
Луна-пятак без всякого изы́ска.

А по реке, очищенной от льда,
Средь берегов, еще дремотно-зимних,
Еще в плену туманов серо-синих,
Идет несмелая пока вода,
А в ней луна неспелым апельсином

2015

Коли вони повернуться, прийдуть,
Гартовані кривавими сльозами,
Ціловані убивчими жнивами
І проводжанням у останню путь,

Коли вони повернуться, прийдуть,
Зневірою насичені по вінця,
Сторо́жкі до свого і до чужинця
І до всього, що суть або не суть,

Коли вони повернуться, прийдуть,
Врятовані від смерті випадково,
Невільні часу діячі лихого,
Ті, хто його притамували лють,

Їм дивно виглядатимуть, мабу́ть,
Терпіння і сумирення Господні
Й незмінність рис минулого в сьогодні,
Коли вони повернуться, прийдуть.

2015

...молчат и смотрят, смотрят и молчат,
мерцают будто - или это слезы
под ветром и дыханием мороза,
а может, ветви тонкие березы
огни мешают, темноту и чад

молчат и смотрят, смотрят и молчат,
и звук, и тишина все легковесней,
в союзе странном лебединой песней
в подвздошье так, как будто в поднебесье,
на вдох и выдох камерно звучат

молчат и смотрят, смотрят и молчат,
и мир застыл в ночи оцепенело,
но не стоит - уже вершится дело,
под молчаливым ласковым прицелом
уже порыв неведомый зачат

и миг еще - и губы закричат
о том, что газ и мусор орбитальный
таят в себе какой-то смысл сакральный,
да только произвол мой каузальный
они прощают, смотрят и молчат...

2015

Там, де кохання наше втратить силу,
Там буде ніч глуха із шерехом дощу,
І дощ шептатиме комусь "не відпущу"
Із присмаком вінтажного вінілу,

Там, де кохання наше втратить силу,
Там зійдуть квіти неприродніх кольорів,
Кремезніші за найстаріші з яворів,
Із ароматом пороху і пилу,

Там, де кохання наше втратить силу,
Там стане хмарочосів омертвілий ліс,
І лісом зграї сповнених очей коліс
Ганятимуть фантазію віджилу,

Там, де кохання наше втратить силу,
Там буде порожньо, ніяково, ніяк,
І вийде грізний незнайомий Зодіак,
Відкрає неба край від небосхилу...

...Там, де кохання наше втратить силу,
Ти зійдеш із трамвая, я - в могилу.

2014

Катилась не впервые в пропасть
Луна по черному сукну,
Черпала ночь, как будто лопасть
Весла, скребущего по дну,

И рассыпались полустроем
Не то зрачки, не то огни,
И дом стоял и спал покоем,
Другим домам весьма сродни,

И протекал неторопливо
Поток в снегу черней сукна,
Тускла вода, неговорлива
И очевидно холодна,

И черной ветви тонкий росчерк
Меж звезд беспомощно висел,
И молчаливый перевозчик
Во тьму пронзительно глядел.

2015

Здесь февральские зори ярятся не ветром,
Им подснежник свой выбросил крохотный флаг -
По дуге широты пару тыщ километров
Отмахали на запад, уперлись в овраг,

А в овраге речушка, камыш частоколом,
На холмах реют замки раскатами грез,
Машет лес теплой юбки мохнатым подолом,
Изгибается Эльбы зеркальный вопрос,

Пашет фермер ненужное Сименсу поле,
Разметались деревни и рощи во сне,
И отметкой в дорожном пустом протоколе
Повисает сорока на рослой сосне,

Где-то грохот боев и разрывов тамтамы -
Здесь на снежном газоне восходят грибы,
Элементы гротеска, бурлеска и драмы
Перепутались в картах злодейки-судьбы.

И махнули, не глядя, обратно на Киев
Местный воздух, подснежник и стильный фахверк -
Хорошо, слова нет, но грызет ностальгия,
Нечувствительна к боли, как древний берсерк,

Не берут ее виды и кафедры Гриммов,
Ей, проклятой змее, не присущ альтруизм!
Не желает границ понимать растяжимых -
Ожидаемый, в общем, нормальный трюизм.

Только что ж ты, печальная ночь-огневица,
Мы вернулись домой, не пора отпускать?..
Нет, похоже, домой продвижение длится
Много дольше дороги в родную кровать.

2015

Иллюзорны все связи, но зримое нечто -
Провода или письма, пожатье руки,
Или просто прогулка вдвоем вдоль реки,
Вдоль пролитой по небу туманности млечной,
По которой ладьями плывут башмаки -

Придавало иллюзиям смак и размеры,
Насыщало, как в воду опущенный хлеб,
Размечало пунктиром дороги судеб,
Даже смерть - недолеченный страх застарелый -
Отступала, казалось, в разрушенный склеп,

Но к иллюзиям прочно и крепко ироний
Прилагается ящик - тяжел как трамвай,
И оттуда звучит то ли смех, то ли лай,
Воспевающий вес виртуальных ладоней
и любовь в бесконтактном режиме вай-фай.

Ну, конечно, ну, что вы, ведь мы современны,
Мы же в курсе событий и трендов всегда.
Что там в речке? - простая речная вода.
В небесах? - никакой в небесах перемены,
Там по-прежнему ходят созвездий стада,

И по-прежнему прежний неведомый некто
Сохраняет движений вселенной закон
Да заботливо нам создает Рубикон:
Разрывает захват сетевого коннекта
И включает любовь на автодозвон.

2015

Земля тепер порожня і пуста.
Як Божий Дух, над нею листя жовкле -
Летить собі, і знаком ставить оклик
Ліхтарний стовп над реченням моста.

Про що той оклик, речення німе,
Про що мовчить між берегами льодом
Позбавлена рухливої свободи
Попід мостом ріка, мов резюме

Гнучких тривалістю в віки й віки
Двох берегів нечутих перемовин,
Про що мовчить тобі розбитий човен
На березі замерзлої ріки?

2015

Де родючий розораний степ,
Нині пустка, бої та вогні.
Ось такий Тобі, Боже, вертеп -
Народитись Тобі на війні.

Без волхвів, пастухів і печер,
Просто неба, де хмарою дим,
Де катує людей люцифер,
Підперезаний стягом брудним, -

Там безсиле Маля не боєць.
Щоби мир повернути сюди
Божий Дух, Божий Син, Бог-Отець
Мають хресні вершити труди,

Аби зникло дурне і гниле
Всупереч знавіснілій добі,
Щоб доросле і щоби мале -
Все змогло відродитись в Тобі,

Щоб до наших осель і родин
Під Різдвяний спустилися спів
Божий Дух, Бог-Отець, Божий Син
І свободу несли від гріхів,

Від бажання і дії на зле́,
Від жорстоких і вбивчих подій -
Хай народиться в кожнім Мале
І зі смертю вступає в двобій,

Всі ми смертні - і ради нема,
Та над степом, де тліє полин,
Перед звісткою тане пітьма:
Народився, прийшов Божий Син!

06.01.2015

...Лилась дорога быстрой речкой между гор,
Под небом цвета сини акварельной,
Колес с дорогой торопливый разговор
Звучал напевом тихой колыбельной,

И убаюканный напевом пассажир,
И утомленный скоростью водитель
Одновременно отмечали: этот мир
На них глядел откуда-то как зритель,

И гипнотический автодорожный транс
Их властно отсылал в края иные:
Знакомо будто все, но некий диссонанс
Там беспокоил, словно ностальгия.

Вот впереди массив - огромная гора
Раскинулась, двугорба и безлесна,
Не то фундамент мощный горнего двора,
Не то дорога в океан небесный,

И в самом деле - распахнулся океан,
И берег в нем полощет плавность линий,
Там бухты, острова и утренний туман
Блестит под солнцем, будто алюминий,

Ну, а они летят откуда-то с небес,
Из самой отдаленной стратосферы,
Где облака творят медлительный прогресс
Над землями и водами иберов.

Секунда, десять - опрокинут снова мир.
К горе бежит дорога быстрой речкой.
Водитель закурил. А сонный пассажир
Из-под ладони, сложенной дощечкой,

Глядел в окно и торопливый разговор
Колес с дорогой слушал равнодушно.
Автомобиль. Дорога. Знак "Аэропорт".
По плану все, хотя немного душно.

Билет и паспорт. Деньги… Странная гора…
Не торопись, ведь мы уже успели…
Сменить билет, маршрут? Уехать во "вчера"?
И там остаться до конца недели,

И там увидеть новый ясный горизонт,
Хотя вчера - какие там новинки?
Кредит "вчера" закрыт, и "завтра" как дисконт
Таят "сегодня" тонкие морщинки.

Автомобиль. Парковка. Знак "Аэропорт".
Таможня, пограничники и лайнер.
По плану все - вполне приемлемый комфорт
И разговор с попутчиком случайным,

А где-то позади двугорбая гора
Играет с геометрией Эвклида,
И может быть, альтернативное "вчера"
Лежит за той горой, как Атлантида.

Посадка. Выход. Все контроли за спиной,
Упущены или подходят шансы,
Дороги, горы, океаны, путь домой
И прочие витальные нюансы...

2014

Коли вони повернуться, прийдуть,
Гартовані кривавими сльозами,
Ціловані убивчими жнивами
І проводжанням у останню путь,

Коли вони повернуться, прийдуть,
Зневірою насичені по вінця,
Сторо́жкі до свого і до чужинця
І до всього, що суть або не суть,

Коли вони повернуться, прийдуть,
Врятовані від смерті випадково,
Невільні часу діячі лихого,
Ті, хто його притамували лють,

Їм дивно виглядатимуть, мабу́ть,
Терпіння і сумирення Господні
Й незмінність рис минулого в сьогодні,
Коли вони повернуться, прийдуть.

2014

...Был протянут и вытянут. После
Слился я с этим утром, со всем,
Что меня расположено возле
И что было не возле совсем,

И был Солнцем, Землею и тенью
На поверхность Луны от Земли
Опадавшей, и пеной-сиренью,
И Сиреною звал корабли,

Был торжественным, лютым и хмурым
Громовержцем с Олимпа, потом
Под щербатым знакомым бордюром
Я улегся осенним листком -

Пожелтевший листок-беспризорник,
Вдруг учуявший отчий порог...
И ко мне подбирается дворник
И сметает метлой в свой совок...

2014

Папілярних ліній мереживо,
Намалюй, навроч, обіцяй
Між знайомими цими вежами
Незнайомий синій трамвай

З чудернацьким дивацьким номером
І освітленням в стилі ню,
І кондуктора з синім коміром,
Цитувальника фраз Камю,

І порожні місця під вікнами,
І маршрут у даль навмання,
Де стовпи бетонними іклами
Розірвали сіре вбрання,

Там мій синій трамвай розчулено
Цілуватиме стиглу синь,
І вона потече пачулями -
Лікуванням від потрясінь,

І у вальсі вони кружлятимуть -
Синій з синню в синій імлі,
Заколисане, засинатиме,
Все відбите в трамвайнім склі,

І до ранку все місто висинять,
І зі світлом зникнуть умить,
І звучатимуть в небі піснею,
Від якої серце щемить,

Я ж лишуся під цими вежами,
Задивлюся у синь - між тим
Папілярів моїх мереживо
Потече, зіллється з твоїм

Папілярних ліній мереживом,
Мабуть, знак дивачки-судьби -
Все вона накреслила межами
На долонях наших різьби:

І ці вежі, і синь, і колії,
І трамвая дзвони і спів,
І зв"язки між нашими долями,
І сплетіння цих глупих слів.

2014

И тротуары снова в глянец
И окна в стылые цветы,
Декабрь - веселый иностранец,
Апостол мирной суеты,

Идет, грядет, швыряет снегом,
Кропит непрошеным дождем
И тех, кто утром занят бегом,
И тех, кто целый день бегом,

И, брошен в снег, лежит перчаткой
Заиндевелый Киев-град,
И смотрит нежной опечаткой
В стекле тропический ботсад,

Туман сгущается до снега,
Снег разрежается в туман,
И альфа где-то, и омега,
И ненаписанный роман,

И позабытые уловки,
И отставной весенний плеск,
И птичьих стай на юг шифровки,
И журавлиный арабеск,

И тротуары снова в глянец,
И окна в стылые цветы,
Декабрь - веселый иностранец
Наводит на Днепре мосты,

И, брошен в снег, лежит перчаткой
Заиндевелый Киев-град,
И о своем грустит украдкой
В стекле тропический ботсад.

2014

Ходи-гуляй, танцюй-співай,
Пора така замріяна,
Цілуй-рятуй, зникай-бувай,
Зігрій мене надіями,

Заметіль, не заметіль,
Білий сніг як пелюстки,
Із нікуди в нізвідкіль
Під ногами всі містки,

Полюй-стрічай, буди-ряди,
В очах твоїх втрачаюся,
Дивись-рятуй, іди-знайди,
Лікуй мене печалями,

Заметіль, не заметіль,
Білий сніг як пелюстки,
Із нікуди в нізвідкіль
Під ногами всі містки,

Кохай-зникай, вертай-гуляй,
Повітря стигне брилами,
Цілуй-рятуй, бери-являй,
Неси мене під крилами,

Заметіль, не заметіль,
Білий сніг як пелюстки,
Із нікуди в нізвідкіль
Під ногами всі містки,

Мовчи-кажи, засни-пробач,
У долі щось під віями,
Знайди-візьми, візьми-побач,
Зігрій мене надіями,

Заметіль, не заметіль,
Білий сніг як пелюстки,
Із нікуди в нізвідкіль
Під ногами всі містки.

2014

...Дороговкази всі відомі, і освітлені
Шляхи ведуть у вказаному напрямі,
І ліхтарі розтягнутими краплями
Течуть повз вікна римами і ритмами,

І семафорами, вокзалами, тунелями
Недужий світ вітає наступ потяга,
Гуляють люто знавесніли протяги
У машиністів проміж ребрами-ламелями,

А переможені, подолані, загублені
Лишаються у темряві за вікнами,
Ущільнені думками непроникними,
Кують роки своє небаченими буднями,

Шляхи ведуть невпинно всіми паралелями
І ріжуть світ немов дзвінкими косами,
У машиністів з лицями безносими
Гуляє вітер проміж ребрами-ламелями...

2014

Ясноокий молодий рибалка
Як завжди, на лови вирушав,
Пригорнув дружину ніжно-палко
І затемна бути обіцяв.

А дружина, наче та Сибіла,
Відчуває: сунеться біда -
Синє море, хвиля синьо-біла -
Всі сліди приховує вода,

День той був повільний, наче хворий
День минув - рибалки все нема,
Чи його забрало синє море,
В глибині водою обійма?

Не вернула милого пустиня,
А його дружина край води -
Синє море, хвиля біло-синя -
До світанку множила сліди,

Все ходила, все гукала, звала,
Плакала, мов кинуте маля,
Милого край моря виглядала -
Пусто, ні човна, ні корабля,

Закричала: - Дайте ж мені крила,
Хоч і мертвим, милого знайду! -
Синє море, хвиля синьо-біла -
За коханим хоч за край піду!

Загуло у морі лютим гулом,
І вода згорнулася в сувій,
І на чайку жінку обернула:
- Відшукаєш, буде милий твій!

Здійнялася чайка, осміліла,
Подалася тінню в далечінь, -
Синє море, хвиля синьо-біла -
А над ними невпізнана тінь,

Рік минув і другий - з моря раптом
Повернув рибалка молодий,
Сивий, наче вкритий срібним гаптом,
Він додому - дім стоїть пустий.

Він до моря: - Де ти, моя мила,
Де свої залишила сліди! -
Синє море, хвиля синьо-біла -
І рибалка плаче край води,

Закричав: - Та дайте ж мені крила,
Хоч і мертву, я її знайду!
Синє море, хвиля синьо-біла,
Я за нею хоч за край піду!

Заревла у морі люта сила:
- Пошукай - чи ж не мала Земля? -
І рибалку в мить перетворила
На сумного птаха-журавля.

Він злетів над морем, осмілілий,
І полинув тінню в далечінь -
Синє море, хвиля синьо-біла -
А над ними невпізнана тінь,

І вони шукали - не впізнали
Милих-любих між небес пустель
Невпізнані, висями кружляли
Біла чайка, сірий журавель.

Як впізнати? Чайки білокрилі
Всі ридають: - Упізнай мене,
Синє море, хвилі синьо-білі,
Упізнай - наврочення мине,

- Упізнай, - бриніло в піднебессі, -
- Упізнай, я повернуся знов,
Упізнай, і я тоді воскресну,
Упізнай, врятуй свою любов!

Як впізнати? - журавлі у небі
Всі курличуть: - Не впізнав, пробач, -
Синє море, хвиль біляві гребні -
І над ними журавлиний плач.

І відтоді (сумно, та звичайно)
Над морями й стріхами осель
"Упізнай" ридає біла чайка,
"Не впізнав" курличе журавель.

2014

Вам не писав; хотів лиш звіддаля,
Коли і час, і відстань як пересторога
Мій лист знешкодять, і не дбатиме тривога
Про вашу ніч, мов хворе немовля,

Чи все гаразд у вас? Чи ви кістяк
Минулого у шафі дальній заховали,
Замкнули назавжди, щоб спогадів навали
Диверсій не зазнати і атак?

Чи затишно тепер нарешті вам,
Чи ви змогли утриматись від злого болю,
Не розгубилися, і вашу власну долю
Нічого не зламало пополам?

Чи вас турбують зрідка сум чи жаль,
Чи ви знаходите собі слова несхибні,
Щоб заспокоїти думки змієподібні,
Що мозок крешуть, мов ламку скрижаль?

Надію маю, вас минув той стан -
Нездатність, неспроможність, немічне безвілля,
Коли весь час перетворився на дозвілля,
Присвячене роз'ятрюванню ран.

Мені пробачте той далекий день,
Коли спіткало те, що вас тоді спіткало,
Пробачте, що тепер питаннями недбало
Я цілю в вас, як в неживу мішень.

І загалом це все і сміх, і гріх,
Життя спроможне на такі метаморфози,
І я б над цим сміявся, я й сміюсь крізь сльози,
Бо втратив вас і се́бе не зберіг.

Вам не пишу; тримаюся щабля,
Де все - і час, і відстань як пересторога
Мене знешкодили... Не дбатиме тривога
Про вашу ніч, мов хворе немовля.

2014

Десь так років тому двісті
У краю далекім й славнім
Галасливі спірні вісті
Розлились небезпідставні:
Кажуть, жив собі один
Поміркований, спокійний
В тім краю громадянин,
Наче патріарх біблійний,
Дбав про бідних і нещасних,
В церкві голосно співав,
І молитви повсякчасно
За всіх ближніх промовляв.
Та одного якось ранку
Він зустрів у передмісті
Вкрай привабливу панянку
У червоному намисті.
Він до неї з привітанням,
Як годиться: як ся маєш?
І чого перед світанням,
Усамітнена, блукаєш?
Та панянка, кажуть люди,
Мала певну славу тиху,
І її високі груди
Багатьом вчинили лихо,
Через неї сварки, бійки,
Кажуть, вводила у гріх,
Залишала без копійки,
Спокушала геть усіх.
І про це - не жаль горлянку -
Часто голосно кричали,
І розбещену панянку
До одвіту вимагали.
Та чуткам усім лайливим
Наш герой невипадково
Геть не вірив, бо крикливим
Не бува правдиве слово.
То ж він так до неї, наче
Слави тій не існувало,
І питається: Бідаче,
Щось лихе тебе спіткало?
А вона на нього скоса
Подивилася й питає:
- Чи ти чув, що мої коси
Саме лихо заплітає?
Він до неї придивився,
Посміхнувся й відповів:
- Для вродливої дівиці
На вустах не бракне слів,
Що та слава? Що те слово? -
То пусте, повір мені,
Ціну я чуткам чудово,
Добре знаю: на землі
Слово зле, брехливе, марне,
Якщо тричі повторити,
Може кинуть в буцегарню
І святого спотворити.
Вона дивиться на нього,
Він своє веде їй знов:
- Знаю я, що всі у Бога
Заслуговують любов,
То ж якщо безгрішний Боже
Грішних любить повсякчас,
Ненавидіти негоже
Тих, хто ходить серед нас.
А панянка, наче грала:
- Якщо кажеш - доведи,
Я тебе попереджала,
Не дослухавсь - буть біді...
Він не знизує плечима,
Каже: Я - твій чоловік,
Ти тепер моя дружина,
Боже ж хай простить базік.
Закипіло ціле місто,
Все вирує, все гуде,
Про червонеє намисто
Знов розмову люд веде.
Галасують: Спокусила!
Збила з праведного шляху
Та бісівська вража сила,
Що веде народ на плаху!
І народ у Божу славу
Те подружжя проклинав,
Із своїй в чужу державу
Наших молодят прогнав.
Доля, бач, вона мінлива,
Так от сталось в тім краю:
Діва грішна розділила
Славу з праведним свою,
Те не вийшло, що бажалось,
Слава праведного враз
Із багном перемішалась,
Стала прахом водночас.
Десь пішли вони далеко
У світи чужі ворожі,
А над ними, як лелека,
Янгол плив у небі Божий,
Він їх вів до небокраю,
А тоді і далі вів -
До самісінького Раю,
У найкращий із світів.
Та вони йому сказали:
Янгол, любий, не спіши,
Ми ось тут, серед потали
Рай на двох удвох знайшли,
Та якщо земні всі днини
Сплили нам без вороття,
Ми готові - хай провини
Оголосить нам Суддя!
Далі що? - ніхто не знає,
Всі думки контроверсійні,
Тільки це розповідає
Цей сюжет хрестоматійний:
Десь так років тому двісті
У одному славнім місті,
Кажуть, жив собі один
Праведний громадянин...

2014

...І несподівано прийдуть не бачені ніколи -
Так просто, так буденно, так звичайно,
Як діти до осель своїх зі школи,
Або трамвай від Цирку до Подолу,
Чи у Дніпро колись свята Почайна,

Або як жовтень, липень, грудень, березень чи травень,
Чи інший місяць, рік - чи ж то важливо,
Коли для наших кругосвітних плавань
Межа не світ, а тиха сонна гавань,
І навіть в ній ми ходим несміливо,

Навшпиньки, боком, крадькома, затамувавши подих,
Щоб ненароком їх не налякати -
Було колись, пускали хліб по водах,
Він повернувся - і стоять на сходах
Не бачені ніколи дні і дати...

2014

...Торувати шлях самотній,
Розмовляти із хмарками,
Слідкувати, як в безодні
Вітер грає із пташками,
І не чути ні образи,
Ні чужого злого слова -
Пози, символи і фрази
Розлетілись, мов полова,
Я ж не тут - подався далі,
Вже мене не наздогнати,
Кличуть дзвоники конвалій
І зелені лісу шати,
Треба бджіл спитать дорогу,
Братство хай веде смугасте
Аж до вулика чи Бога,
Чи у трави десь упасти -
Задивитись у високі
Незахмарені простори,
І дивитись, аж допоки
Не затьмаритися зору,
І залитися сльозою,
І довершено самотньо
Впасти чистою росою
В трави, як в блакить-безодню,
Загубитись між світами,
Відшукатися на луках
Між безчассям і літами
В кольорах простих і звуках,
Оновитись чи спинити
Мить відчутної утрати
Переваг бажання жити
Над бажанням помирати,
І відчути, як ніколи,
Стан свідомої свободи
У масштабах видноколу
Несвідомої природи,
Без питань "чому?" й "навіщо?"
Стани вільно тасувати,
Між найнижчим і найвищим
Все й нічого обирати,
І триматись рівноваги,
Аж допоки наступ втоми,
Напад голоду і спраги
Не примусять йти додому -
Вже і ніч стоїть в воротях,
І зірки пливуть шляхами
І чіпляються на одяг
Колосками й реп’яхами...

2014 г.

Луна привязана к глазам
Незримым неразрывным плотнотканным
Звенящим тонко полотном стеклянным,
И им же прочно к небесам
Недостижимым, но обетованным,

И связь луны, небес и глаз,
Неразделимая чертой природной,
Строительной, садово-огородной,
Крепка, как минерал алмаз,
В породе закаленный первородной,

Ничто не может изменить
Приход луны и лунный вектор взгляда,
И соразмерность звездного уклада
Из глаз вытягивает нить
Для звонкого вселенского наряда,

Натянута, в работе ткань,
Поют станки, как маршевые трубы,
Им, запинаясь, подпевают губы...
Пока натруженная длань
Всех не отправит - спать или на убыль.

2014

...А в глубине глубин, где зелень зеленей,
Чем зелень влажная по самому по верху,
Где тени тонкие и тени от теней,
Как в небе дымный след ночного фейерверка,

Волнуются, бегут, колышутся не в лад,
Свиваются во тьме в глубокие воронки,
И обрываются - не вниз, как водопад,
А внутрь, как западни упругие заслонки,

И там, за ними - там мерцает изумруд,
Но и не он был тем, что глубина укрыла,
Он только символ; переполненный сосуд,
А в нем крылатое трепещется бескрыло,

Еще чуть-чуть, еще один, быть может, взгляд,
Я разгадаю, разрешу все разом споры!...
...А может быть, мне просто лампу отразят
Зеленой радужки твоей хроматофоры.

2014

Нам залишаються надвечір,
Коли вже зорі у ставку,
Неоціненні диво-речі,
Сліди на крихкому піску:
Здогадки, спогади, минуле -
З складним малюнком килими,
І ті, кого ми відштовхнули,
І ті, кого кохали ми,
І помилок ряди досадні,
І з ними у однім ряду
Зусилля наші недоладні
Усе привести до ладу...
А вечір вже у ніч скотився,
Зірки змінилися в ставку,
І підсумок всьому підбився,
І нам залишились в садку -
Луна, сполохана, як птиця,
Відлуння, спомин-падолист -
Що вже ніколи не здійсниться,
І що здійснилося колись.

2014

Вона, як яблуня, що не цвіте, а гнеться
Під тягарем достиглого врожаю,
І запах яблуневий огортає,
Крізь шкіру проникає аж до серця,
Вдихаєш раз, вдихаєш два - і не минеться,

Не згине в темряві поточного зітхання,
Спливатиме у спогадах уперто
І снами керуватиме відверто,
І зневажатиме благальне клопотання,
Аби думками володіла у останнє.

І вже коли упав, здасися і не в змозі
Пручатися достиглості й спокусі,
Розчинений у яблучному дусі, -
То у смаку дозрілих яблук на порозі
Вона розтане у прощальнім русі.

2014 р.

Жили порознь, были вместе
Вне границ, внутри пространства,
Где шальное постоянство
И замужняя невеста,
Где застыла подвенечность
Вопреки и без признаний
Знать не знает расставаний
Кратковременную вечность,
Где томительная мука
Утомляется без боли,
Опресневшая без соли
Вновь освоена наука,
Где заострены и колки
По зрачкам скользят слезою
В возмутительном покое
На двоих часах иголки,
Где обидно разнозначны
Скорость транспорта и жизни,
И бездушны механизмы,
И события невзрачны,
Где тела всегда нагреты
Чуть под сорок незаметно,
Где даются безобетно
Всевозможные обеты,
Где впервые все, что вроде
Надоело до оскомы,
Где ведущий стал ведомым
И ведомый на свободе,
Где в нагрянувшую морось
Перевернута страница,
И звучит, как небылица:
Были вместе, жили порознь...

2014

Складались-бавились, співали-стукали
Складами-барвами, зубами-звуками,
Блукали-плутались, ходили-плавали
Світами-тернами, думок заплавами,
Сміялись-пестили, шептали-нітились
Літами-веснами, роками-квітами,
Літали-падали, лежали-плакали
Тілами-буквами, сльозами-знаками,
Мовчали-дихали, чекали-слухали
Думками-віхами, очами-вухами,
Висіли в темряві слова несказані,
Гойдались зорями, тяжінням зв'язані,
Лежали тінями, в кутках поскладані,
Нічим не стримані, ніким не згадані,
Даремно вабили-лякали вадами -
Заснули втомлені і спали зморені,
Укриті тишею й важкими шторами.

2014

...И пала ночь на бархатный песок,
И накатила волнами прохлада,
И осторожно, словно боль в висок,
Вошла в глаза вся звездная армада,

И суета приглушенно звучит,
Огни тускнеют, словно гасят лампы,
И Млечный путь отчетливо журчит,
Воспринимая чьи-то дифирамбы,

И мы молчим, глотая звездный свет,
И дым кальяна подхватил приливом,
Нас переплел со множеством планет
И движется вокруг неторопливо,

Молчание на бархатном песке,
Слова излишни, тишина повисла,
И нам в одном кальянном угольке
Достаточно вполне для жизни смысла.

А впрочем, нет: ведь есть еще матрас
И пледов или килтов тонких пара
И нам тепло, и не тревожит нас
Ничуть холодный ветер с Гибралтара,

И ночью темною в простом тепле
Мы получаем множество наитий...
Из важного - что нету на Земле
Надежней пледов на песке укрытий.

2014

...Ночной тревожный стук - в окно и в дверь
Одновременно, чтобы избежать побега
И чтобы где-то в деле по уборке снега
Простоев не случилось и потерь.

Ведь снег убрать - не просто так, слова;,
Задача важности масштаба мирового,
Национальный интерес! - а такового
Не всякая достойна голова.

Снега лежат, обширные снега,
Они собою пол-планеты покрывают,
И то и дело по ночам того хватают,
Кому пора удариться в бега.

Спеша снегов по темноте достичь,
Бегут вагоны, эшелоны вновь прибывших,
Ошибочно об интересе возомнивших
Невесть какую пагубную дичь.

Наивный, трус, отчаянный смельчак -
Для всех найдут статью, лопату и в бараке
Местечко узкое в холодном полумраке,
Баланду и загаженный стульчак.

Тут личные резоны не в чести,
Национальный интерес тут прикладная
Работа долгая и функция простая:
Грузить-копать-кидать-тянуть-нести.

Идет подспудный по ночам процесс,
И кажется, что нет ни в ком спросить охоты,
В чем смысл такой ночной бессмысленной работы
И в чем национальный интерес.

А днем, когда так резок белый свет,
Легко пугливый обыватель одурачен:
Ведь не бывает без причины ночью схвачен
Никто, за кем провины тяжкой нет.

2014 г.

- Це диво-дивне, чудо безперечне!
Що тут гадать? - Дивись, благоговій,
Який могутній славний буревій
Задля розваги смертної малечі
На всій поверхні чорній чималій
Крапками білими молокотечі
Розсіяв зорь без підрахунку рій!

- Та я ж дивлюся... І мені верзеться,
Що ці крапки, що їх зовуть "зірки",
Об'єднані в системи і хмарки,
В сузір'я складені, як заманеться,
Не зорі це, - малесенькі дірки
В мішку, в якому людство марно пнеться,
Як біля церкви пнуться жебраки.

2014

Смієшся ти, смішне дівчисько,
Гортаєш сторінки і дні,
Глядиш то здалеку, то зблизька,
Як у повільному вогні
Мої сентенції нудні
І куафюра непаризька
На купи попелу чадні,

Як сам я, вже перетворились.
Чи розумієш, чи тобі
Поки що бракне тої сили,
Що в цій потрібна боротьбі?
Та все своє своїй добі -
Ще стане бажаним і милим,
Що нині топиш у ганьбі.

А час іде, смішне дівчисько,
Гортає сторінки і дні,
І ось вже поруч, ось вже близько
Часу новітнього вогні,
Його виснажливо-сумні
Розваги, від яких так низько
Бринять у горлі голосні,

Співають те, чого не скажеш,
Що без вагань наздожене,
Із стосом швидкоплинних вражень
Як блискавиця, промайне,
І, нездоланно-чарівне,
Воно на твій натисне важіль...
І ти шукатимеш мене.

2014 р.

Котят ли русские войны
Топили в грозненских сортирах?..
Возможно, в тех зловонных дырах
Не кошки выросли, а львы
В лишенных признаков мундирах -
Бойцы языческого мира
И христиан гробы живые -
Не вы ли вновь слова святые
Бросаете к ногам кумира?
Не вам ли вновь, как римским львам,
Служить языческим богам?
И обратить в печальный хлам
Свою империю - не вам?..
Себе подобные вопросы
Пора задать, великороссы,
Чтоб не спустить совсем в сортир
С нерусским миром русский мир.

2014 г.

Стривожене населення містечка,
Страшні чутки повзуть із рота в вухо,
І лячно так, немов з косой старуха
До кожного торкнулася сердечка.

Новини жах, і як не хвилюватись,
Коли в сусідній тихій божевільні
Зчинився бунт, і нині хворі вільні,
Погрожують здоровим поквитатись,

Погрожують за все із них спитати,
І кажуть, вже добралися до зброї,
Готують і багнети, і набої
Лихі несповна розуму солдати.

Місцевий мер, почухавши потилля,
Поклав кінець усім розмовам хибним:
"Долати щось - лише йому подібним,
Клин клином, божевілля - божевіллям".

І ось тоді страшні часи настали,
Коли зійшлись в побоїщі довільнім
Між тими, хто вважався божевільним,
І тими, хто "подібних" їм вдавали.

І йшла аж до останнього солдата
Баталія нечувано жорстока
Між силами сусідів хмурооких
Із шостої і сьомої палати.

2014 р.

І солодко, і щемно, і чомусь бентежить
Відлуння хвиль ранкової зорі,
Туман скрадається - скороминущий нежить,
Зірки дрижать - небесні комарі,

І поринає в сон останній присмерковий
Каштанів листя під твоїм вікном,
І тисне щось вуста - напівзабуте слово,
І слово те смакує молоком,

І молоко те з роду, що завжди по вусах,
Дражнить, дратує і тече навкіс,
Його звучання - вдало здолана спокуса,
Моє мовчання - вічний компроміс,

Цей ранок згаяно - все так, як і належить,
Вже сонце заглядає в димарі,
У вікнах смог міський - невиліковний нежить,
Заснули і слова, і комарі.

2014 р.

Війна... Як наслідок, зростають
В ціні товари і тепло,
Хтось метушливо здобуває
На чужині собі житло.

І лиш одне ціну втрачає -
У цій, як в будь-якій, війні,
Що зазвичай ціни не має,
Те раптом стало не в ціні,

І безіменність розрахунку
Страшних ненормативних втрат
Вкладає в статистичну трунку
Людей "отець", "коханий", "брат"...

Не Крим тобі болить, Украйно,
Не Схід, Донбас - о Боже, ні! -
А констатація звичайна:
Життя людини не в ціні.

2014 р.

Вода лежала на столе,
Лежала так неторопливо,
Как пыль, бывает, на стекле
Лежит в заброшенных архивах.

Вода лежала под столом,
Лежала, тишину лелея,
Как экспонаты под стеклом
В музеях или мавзолеях.

Вода лежала на полу,
Лежала, словно пьяный в баре,
Ничком в излюбленном углу
Лежит в беспамятном угаре.

Вода лежала на стене,
Лежала ровно, как обои,
Лежала в полной тишине
И в подавляющем покое.

Вода лежала на воде
В воде лежала под водою
Так тесно, что воде везде
Пришлось теснимой быть собою.

Вода лежала, а под ней,
Уже сто лет ничем не занят,
Лежал, как тень среди теней,
О дно разбившийся "Титаник".

2013 г.

Зійде зоря, набрякне калиново,
І день новий нам вдарить по очах,
І ми наллєм, як вперше, молодого
Вина у міх старий, і він по швах
Розійдеться, і вихлюпнуть назовні
З потоками червоними вина
Забуті, втомлені, та безвідмовні
Буття закони - давня новина.
І тим потоком збагряніє вечір,
Загусне небо, ніч впаде нова,
І місяць чи відрубана Предтечі
На обрій вийде мертва голова.
На ранок знову кров на небозводі
І лік новий набридлих помилок...
Триває все у вічнім хороводі
Під мовчазним несхваленням зірок.

2014 р.

Ще спека вдень турбує. Не до жартів
З промінням сонячним. Вряди-годи
Хмарини білі скупчаться на старті
Над небокраєм. Хащі лободи
Припали пилом. Сухо. Грім далекий
Бентежить птаство. Вже кудись зовуть
Серпневі ноти. Крилами лелеки
Гортають небо і шукають путь.
Сідає сонце. Впала прохолода
На втому дня. Стрекоче у кущах
Комаший хор... Готується природа
Чарівно в когось вмерти на очах.

2014 р.

Обітниця була - її порушив,
Були слова - розтанули в імлі.
Твою, мою - яка різниця? - душу
Прикули невідомі ковалі

До лап лихої хижої потвори,
Що рушила у прірву навпростець, -
Грифон або різновид мантикори,
Або звичайний пекла посланець -

І дві душі, і хижа та потвора,
І прірва, і політ, і вірна смерть -
Були давно... були вони учора,
А вчора нині вичерпано вщерть,

І ось тепер години лише кволі,
І, невпізнана, досі знана суть...
Як равлики, з тарілки равіолі
Поміж зубів у небуття повзуть.

2014 р.

Я до тебе прийду - я вже, власне, до тебе приходив,
Ти помітила це, та не знала, напевно, що був
Я отой, хто всередині солодко все тобі зводив,
Хто укотре тобі діаманти у небі здобув.

Ти до мене звикай, мої риси і звички навчайся
Розрізняти будь-де будь-коли без вагань й помилок,
Я до тебе прийду - неодмінно, назавжди і вчасно
За прогнозом погоди й пророцтвами віщих зірок.

Ти на мене чекай - серед ночі, на вечір і ранком,
Вдень чекай, коли гряне біда чи якесь торжество,
Ти чекай, я прийду, несподівано терпко серпанком
Всіх прихованих мрій огорну твоє ніжне єство.

Та якщо віщі зорі, прогноз і пророцтва укотре
Не здолають, не змінять той шлях, що малює нам рок,
Я прийду, як буття на Землі закінчиться коротке,
І ми підемо знов діаманти збирать між зірок.

2014 р.

Ночей не плакала і днів не рахувала,
Не турбувала, не робила винним,
І потягом дванадцятигодинним
Не прибувала, не виходила з вокзалу,

Не їхала в метро, не стукала у двері,
Не викликала в когось подив прикрий,
Не проникала в простір непроникний
І не лишала слів на мокрому папері,

Не йшла, розгублена, чужим веселим містом,
Не завмирала образом статичним,
Де професійним самогубцям звично
Над беззмістовністю замислитись і змістом,

І навмання маршрут новий не обирала,
Яким від різних "не" втекти можливо...
Знервована. Звичайна. Нещаслива.
Не втратила. Не здобула. Не існувала.

2014 .

- У невідомому невидимому морі Mare Incognito
Між Чорним морем і морем Балтійським,
Де не знайдеш маяків рятівних жодного вогника,
Лежать острови, людом утворені українським,
Приблизно 46 мільйонів островів, десь так,
Я пливу від острова до острова на своєму човнику,
Та досягнути навіть найближчого острова я не можу ніяк.
- Бо твій човник теж острів, острови не рухаються, чувак.

2014 р.

В моїй голові живе собі малий Мікеланджело,
Він ще не висловився щодо відсікання усього зайвого,
Та коли я дивлюся на тебе, він бачить янгола,
Чистого, безгрішного, безтурботного і незайманого,
Та коли малий Мікеланджело спить чи хворий чи піде
Бігати за янголом навздогін чи просто з ним теревеніти,
Сидячи на рипучих конструкціях в парку або деінде,
Куди потрапиш лиш їм відомими шляхами таємними,
Прокидається інший, родом з Венеції, дехто Канова,
Ми вдивляємось в тебе тоді ніби з виміру іншого -
Так, ніби ми з ним як з брили каміння мармурового
З твоєї натури плекаємо героїню світу міфічного,
Та як він захопиться новою довершеністю холоднуватою,
До тебе втрачає інтерес, як і до мене, і відтак тобою
Опікується інший - ніби археолог, бо він ходить з лопатою
І весь час торочить, що ось-ось знайде залишки Трої,
Він шукає її скрізь, куди дивиться, аж лізе на стінку,
Крається, адже сам розуміє - каміння нічого не варте,
Бо шукає Єлену, каже, це 100% найвродливіша жінка
І родом з богів (за іншою версією - з роду царського).
Каже, що готовий зі мною вступити у змову і визнати,
Що в тобі є достатньо з тією громадянкою тотожності,
Каже, достатньо блукав він краями й часами різними,
Аби відрізніти напівповну склянку від напівпорожньої,
І коли я вже переконаний і майже у змові з цим типом,
Відбувається непередбачена заздалегідь трансформація,
Власне, за майже всіма симптомами це має бути грипом,
Проте безсилою проти неї виявляється офіційна фармація,
Та й неофіційна лиш підсилює загадкову симптоматику,
Додає яскравості галюцинаціям та керованості маренню,
Цей галас приваблює знавців самолікування і аматорів,
І аж до світла затемнення і повного мізків затьмарення
Вони переконують мене, що найдовший шлях навпростець
До розуміння таких явищ, як оце ти чи ланцюгові дроби,
І в контексті різноманітних опанованих ними мистецтв
Усі їх шедеври, кажуть, не більш ніж невдалі спроби,
Навіть якщо брати їх у сукупності та в грошовому вимірі,
Їм, бува, прикро згадувати про добре відому різницю
Між метою й здобутком, це як між білими і темношкірими
Або наслідками падіння з ліжка чи стрибка з дзвіниці,
Та вони мені радять не перейматися, не покидати шукати,
Кажуть, здобуток не результат, а власне процес творчий,
Також, між іншим, вважають шкідливою звичку контролювати
Рівень тотожності між тим, що купували і що придбали очі,
Кажуть, правда геть не цікавить нікого, що усім цікава
Не правда, а відгук власним своїм світам і уявленням,
Тож вигадане море не гірше, а краще справжнього става,
Бо й так всім відомі його форма, локація і забарвлення,
А далі кажуть, що вони за мене щасливі без застережень,
Своїм називають тільки тому, що мене спіткало те ж лихо -
Невиліковна хвороба, недосяжна для нині відомих обстежень,
Кажуть, як помиратиму, це буде мені єдина згадка і втіха.
Аж тут знов прибіг малий Мікеланджело,
Усіх розігнав, сказав, що чує багато галасу зайвого,
Просив, аби не заважали і не лякали янгола -
Чистого, безгрішного, безтурботного і незайманого.

2014 р.

...Стоїть тихенько, дивиться у вічі,
Губу кусає, нітиться, немов
Незручно їй за невимовний відчай
Або за несповідану любов,
Або за інше - щось, що несвідомо
Принишкло десь, чекаючи дощів,
Легке, крихке, тендітне, мов солома,
Чи пух тополь у заростях кущів,
Чи цвіт бузків, якого вже не стало,
Чи явір той, корінням у воді,
Чи все оте, що поміж нас зникало
До того ще, як поміж нас зійти...

2014 р.

...Преследует нас тленность бытия,
И быт крошится, сыплется песком,
И слизывает, будто языком,
Песчинки не корова, а змея,
Вполне змея - извивы, чешуя,
С одной лишь разницей: известно ей,
Живущей долго - от начала дней,
Что в Рим ведет любая колея,
Прямая замыкается кольцом,
Начало обращается концом,
И что себя глотает та змея,
Как нас глотает тленность бытия...

2014 р.

Ходили містом двоє - дощ сліпий
І я, закоханий, короткозорий,
І нас із ним бруковані простори,
І весь Поділ замріяний старий
Так цілували ніжно у підбори,

Так парасольками вітали і зонтами,
Стовпами, банями, дахами і дротами,

Що ми з ним крокували навпростець
І планування вулиць зневажали,
Не мружились на сонячні кинджали,
Що нам очей торкались і сердець,
І сонце нас з ним міцно поєднало

Чи сліпота його й моя короткозорість,
Чи наших намірів прозора непрозорість,

І ми злились з ним у єдине щось,
Взаєморозчинились, побратались,
Разом додому пізно повертались -
Закоханий короткозорий дощ,
В якому ти поволі розчинялась,

І теплу ніч усю до самого світанку
Той дивний дощ співав квітневу колисанку.

2014 р.

Я пізно йшов додому. Кроки нетверді:
Крок-крок... і крок... і крок... і знову крок.
Аж бачу - тихо, наче риба у воді,
Іде дитина. Ніби мій синок?

Або чиєсь розглублене дитинство?

Я зупинився - хто там, що там, роздивлюсь.
Дивлюся в ніч: там пустка, тиша там -
Не лайт, не хоум, тиша двічі-тричі плюс -
Чужий якийсь інопланетний штам,

Чи так мовчить доросле сиротинство?

Та все мовчало, принишк і Місяць білий,
Лиш набрякав дощем у скронях день,
На Сході прапор чий заіржавілий
Вже починав змальовувать знамень,

Чи там чергове відбулось злочинство?

Та ж раптом звідкись тіні - безліч, "кроком руш!"
І спалахи, і постріли, і грім,
І відчайдушне щось у кронах чорних груш
Кричить і очі їсть, як сивий дим,

Чи то волає вбите материнство?

...А ранком у новинах Сходу збитий ІЛ,
Лічба нова неповоротних втрат,
І сорок дев'ять душ в ривку за виднокіл -
Для служби безстрокової солдат -

Небесне привітало українство...


15 червня 2014 року

Зимно. І щільно тулиться до ніг
Як пес бездомний - що йому втрачати? -
Міський брудний солонуватий сніг
Чи бруд міський солоний снігуватий

Зимно. І м"яко липне до очей
Як павутиння - втрапиш - ніде діти -
Міський туманний смоґ, який тече
Міським туманом, смоґом оповитий

Зимно. І тисне голову і груди
Похміллям - ні, я не вживав, не смійся -
Міський непевний тьмяний місяць грудень
Чи сам міський неповний тьмяний місяць

2013 р.

Я вошёл. Знакомая картинка:
Сами по себе уже наряд,
Два изящных замшевых ботинка
По шестой позиции стоят.

Созерцаньем обуви изящной
Я свой интерес не утолил.
Чуть поодаль - чей-то белый плащик
Брошен разворотом легких крыл.

Я вперед, шаги свои упружа,
Пульс в висках забился, застучал:
Символ бесконечности из кружев
На ковре восьмеркою лежал.

Узнаю и форму, и объемы,
Знаю, кто прилёг на локоток,
Кто мне под ноги в дверном проёме
Уронил свой в бабочках платок.

Так и есть: изгнанием из Рая
И ценой погибели моей,
На кошачий локоть опираясь,
Ты ждала в вуалях из теней...

Сорваны вуали, смяты тени,
Чем-то диким разворочен быт.
У моей задумчивой постели
Кем-то белый плащик позабыт.

2013 г.

- Стабільність. Послідовність. Сила.
Голодним їжа. Хворим лікарі.
Бездомним хати і небіжчикам могили.
І шана... тим, ну як їх? - шахтарі!
Усім і все, кому чогось там треба,
Та головне ж - стабільність і покі́й,
Заради них нічим не гребуй.
До праці залучай... ну, як їх там? - повій!

- Шановний пане, не повії - вчителі!

- Га? так, про вчителів - їм великі гроші,
І всім - усе. Одна умова: на чолі
Держави маю бути тільки я - бо я хороший,
Я послідовний, я великий. Я такий,
Що кращого країні вже не треба.

- Шановний пане, тут ось кажуть "треба".

- Га? Так, про треба - в вирії подій
Не забувайте замовляти треби,
Я сам їх замовляю тисячами,
Аби лишатись править вами.

- Шановний пане, тут ось кажуть "геть".

- Га? Так, про геть - ми кажем "геть"
Усім козлам - не стало їм довір"я,
І цьому... як його? Ну! - Президент!
Той, що на Банковій і в Межигір"ї!...

Запала мовчанка. Ведучий онімів.
І оніміла на екрані постать.
Так іноді бракує точних слів,
А іноді одного слова вдосталь!

2013 р.

Я, на відміну від тебе, знаю, що Земля пласка, як стіл,
Випрасувана, як степ херсонський чи київській Поділ,
І наш рух назустріч і протиходом по цій пласкій поверхні
Не гарантує зустрічей, поцілунків та обіймів відвертих,
Він веде нас до краю і до падіння назустріч Смерті,
Вона чекає на когось там, унизу, облизує губи пошерхлі,
Сумує, чатує, вартує, нітиться, лякається Черепах і Слонів,
А також Китів - це такі ссавці, що, кажуть, здатні на спів,
Якого не сприймає людське вухо, лише людська технологія,
Та як же добре, що ми згадали Китів, адже їх морфологія
Передбачає проживання, пересування і співи у великій воді,
На кшталт океану чи принаймні моря - якщо це правда, тоді
Падати з краю Землі униз не так небезпечно, це як пірнати,
Головне - прийняти якусь обтічну форму і цю форму тримати,
І тоді в нас є шанс опинитися у теплих солонуватих водах,
Виплисти з глибини на поверхню, озирнутися, перевести подих,
І там разом із Китами пересуватися, дотримуючись їх шляхів,
Кохатися, поступово перетворюючись на цих співучих ссавців,
Що відлякують Смерть - в принципі, там вона втратила значення.
То ж я призначаю тобі в тій теплій воді наше вічне побачення.

2014 р.

...Цього літа ми не встигли
Абрикоси їсти стиглі,
І бузкового ми цвіту
Не ламали цього літа,
Не дивились в очі любі,
Не побралися у шлюбі,
Не купалися у річці,
Не тинялися по гичці,
Не копали ми городів,
Не топтали переходів -
Ні підземних, ні наземних,
Ні своїх, ні іноземних,
Ми не їздили до Львова,
Не порушували слова,
Ми не мріяли в садочку,
Не дрімали в холодочку,
Не пили уранці каву,
Не ходили на заплаву,
Не ставали до роботи,
Не вивчали нові ноти,
Не дивились, як струмочком
Линуть листя і віночки,
Не пили у парку пива,
Не дивилися, як злива
Б'є дахи і верховіття,
Як каштанове суцвіття
Снігом сипе на місцину,
Як біжить чиясь дитина,
Ранком поспішає в школу,
Як фанати від футболу
Йдуть зі співом на трибуни,
Як дрижать бандури струни,
Як гуляє полем вітер,
Як складається із літер
На обкладинці абетки
У К Р А Ї Н А - наші предки
Так країну називали,
Де оцим коротким літом
На Донбасі нас убито...

2014 р.

Був один з тих клятих днів, що мчать як миті.
Закон і зброя тоді вже стали нічого не варті.
І новопризначений начальник місцевої міліції
Споглядав своє життя на битій кулями карті...

Десь далеко є міркування різні і доводи точні,
Аргументи вагомі на користь, проти і втримався.
Але тут все зовсім інакше. Тут все остаточно.
Він вже минуле, як давні греки і давні римляни.

Але є одна важлива річ, від якої відмовитися ніяк.
Називати її вголос незручно - пафосно аж занадто.
Той же Цезар, Гай Юлій: попереджений і без надії,
Все одно пішов на вбивчу сесію римського Сенату...

І начальник міліції діяв майже як Цезар, Гаю Юлій,
Не ховався, не бігав від тих, хто замислив погане, -
Серед них не було ні Бруту, ні інших з минулого,
Частиною якого він став раптово і дещо зарано.

Головне - це було йому зрозуміло - посміхатися,
Не знімати кашкета і не падати на коліна самому,
Коли будуть його катувати, допитувати, знущатися
І штовхати в останнє і доволі страшне невідоме.

Так і вийшло, як він собі заздалегідь передбачив:
Мішок на голову. Про народну республіку маячня.
Згадки про собаку, який заслуговує смерть собачу.
Вирок... І на шиї линва жорстка, як житня стерня...

Власне, оті прокурори, слідчі і судді з посадок і звалищ,
Фахівці з терору, навчені знавці ґвалтування та екзекуцій
Теж так уявляли, крім одного: занадто впертий товариш!
Як той... Цезар... Гай Юлій, або той... Сцевола... Гай Муцій.

Та от біда, не знали вони таких імен і таких традицій,
Школа в них інша, досвід геть інший і прикрий доволі,
Їм чужі - і запорізькій козак, і давньоримській патрицій,
І взагалі будь-хто, хто не зраджує ні честі, ні волі...

...Був один з тих клятих днів, що мчать як миті.
Закон і зброя тоді вже стали нічого не варті.
І новопризначений начальник місцевої міліції
Споглядав своє життя на битій кулями карті...

2014 р

Смешалось все, и правды нет ни в чем,
Стези земные все кривыми стали,
И тот, кто с миром к нам, - того мечом,
Скормить его холодной острой стали!

Смешалось все, и правды нет ни в ком,
Ни в ком - от дворника до космонавта,
Особенно теперь, когда комком
Кровавым в горле застревает правда.

Смешалось все, и правды нет нигде...
Но старый компас, спрятанный в застенках,
Как прежде, жив, и нас ведет к звезде -
Той самой, древней, новой - Вифлеемской.

Идем за ней, презреем меч и плеть,
Все ясно, восстановлены балансы,
Идем, вставай - ведь мы должны успеть
До наступленья ночи Гефсиманской.

Идем, вставай, мы с Правдой - не одни,
Не бойся!.. - Но уже летит над миром
Визгливый вопль: распни Его! Распни!
И Крестный путь - алеющим пунктиром...

Смешалось все, и правды нет и нет.
Есть мнения, идеи, тренды, темы...
Но что это? Как будто снова свет? -
Встает звезда над древним Вифлеемом!

2013 г.

Дійові особи:
Перший товариш (ПТ)
Другий товариш (ДТ)

ПТ:
Які цікаві люди - ми - створіння:
Бажання, зобов'язання, сумління
Керують чи скеровуються нами?

ДТ:
О, все це, справді, так відносно,
Та дихати тоді буває млосно,
Коли вчорашнє пекло небесами
Вважаємо, бо в пеклі стало тоскно.

ПТ:
Невже, гадаєш ти, таке можливо,
Щоб гратися, неначе це забава,
Неначе не життя це, а вистава:
Потворність хижу називати дивом
І обирати не Христа - Варавву?

ДТ:
О, влучно як: життя - вистава!
Кіно! Перформанс! Шоу! Театр!
Чи розумієш ти, який у цьому сенс?
Все так заплутано - потрібен психіатр
Чи навіть медіум та екстрасенс.
Насправді ж є лиш декілька акторів,
Набір сценаріїв та пара декорацій,
Обличчя ж всі знайомі - лише інші ролі,
Як до замків старих нові паролі.
А отже - carpe diem, як сказав Горацій.
До того ж, друже, звичка є така кривава:
Христа на хрест, і звільнений Варавва.

ПТ:
Ти плутаєш мене, то не роби такого.
Порядок є речей, він Всесвітом керує,
Ти ж твердиш, ніби безлад тут панує,
І забаганка менша розуму людського
Порядок той то терпить, то руйнує.

ДТ:
Це дійсно так. Тому що той порядок
Таким влаштовано Творцем розумним -
Проте, ти можеш звать Його безумним -
Але ось що залишив нам у спадок:
Що коли той порядок ми не визнаєм,
Він лагідно відповідає: навзаєм.

ПТ:
Ну, добре, добре, я вже визнаю,
Що все у світі дійсно є відносним,
І де ти будеш - в пеклі чи в раю -
Ти власним рішенням одноголосним
Сам визначаєш. Та натомість -
Я певен, правду знає підсвідомість!

ДТ:
Ти правди, друже, не шукай,
Як визнаєш відносність, і потому
Шукаєш правди знов - бо край
Такому пошуку кладе лиш втома -
Не істина, віднайдена свідомо.
А підсвідомість - я не фахівець,
Але я певен: це не острівець,
І тут відносність також є удома.
Дивись: що це - вугілля? крейда?
Піди спитай у Зігмунда. У Фрейда!

ПТ:
Мене такий порядок не влаштує.
Я не збагну тоді, у чому сенс буття:
Сьогодні сенс, а завтра - у сміття,
Його не пригадають навіть всує.
Я шляху іншого не можу обирать:
Я вже іду порядок виправлять

ДТ:
Звичайно, друже, швидше йди...
(проводжає його поглядом)
А я, між іншим, достеменно знаю:
Ідеалістів їх ідеї швидко убивають,
І скоро з'являться омріяні плоди
Їх марної "святої" боротьби,
А я вже ними скористаюсь,
Коли ідеалісти ляжуть у гроби
(чути постріли, він боязко здригається)
Таке життя! У когось час жалоби,
А іншим час цей до вподоби...
Ридайте, плачте - в нас жнива!
З-під куль тікали, як мишва,
Але тепер нам вивертать суглоби -
Плоди збирати вбивчого ідеалізму!
(дивиться, як повз несуть труну, в ній - Перший товариш)
Була наївна - стала мертва голова,
А керуватиме не краща, а жива!
Без лементу і галасу і зайвого цинізму
Повторюю: Горацій прав, нічого ми не вдієм
З речей порядком. Мертві вже своє зробили.
Живим і прагматичним нагадаю: carpe diem! -
Ну, тобто як трамплін використовуйте могили,
До влади йдіть - нам пощастило нині!
(робить сумний вигляд і підспівує натовпу на площі):
"Ой, пливе кача по Тисині...."

2014 р.

И вечный сон, и вечный полдень
Венчают силы бытия:
Как прежде, под остывшим Солнцем
Адам и Ева, и Змея
Свистит, шипит и предлагает
Вкусить запретную еду,
И скорый Суд, и поражает
Адам в главу, Змея в пяту,
И пахарь сонный добывает
Свой хлеб в мучительном поту,
Екклезиаст опять слагает
Свои вирши про суету,
И Ева, глупо улыбаясь,
Преследует свою мечту,
Пока, ни мало не смущаясь
Повтором надоевших действ,
Своеобычно извиваясь,
Змея предложит - Ева ест,
Адама снова угощает,
И скорый Суд, и поражает
И снова всем владеет смерть!
Но Ева, глупо улыбаясь
И множа скорбь на миллион,
В крови и боли извлекает
Из чресел целый легион
Адамов новых, новых змеев,
Предтеч, апостолов, Христа -
Не смерть, а Ева всем владеет!
И от паденья до Креста,
И дальше - до конца концов,
Когда свернется небо в свиток,
До воскрешенья мертвецов,
Которых Ангелы взашей
Погонят из гробов забытых -
Несут наивные Эвиты
В пеленки тесно перевитых
Спокойно спящих малышей...

2013 г.

Якщо ти бачив, як після дощів
Стоїть вода у глинистій баюрі,
Як ціле небо в ній в мініатюрі
Пливе між двох розложистих кущів,

А в тому небі ластівки і Рим,
У Рим веде дорога веселкова,
І громовиць із хмарами розмова -
Ти, друже, був, як я колись, малим,

І ним, як я, ти, друже, станеш знову,

Коли побачиш, як після дощів
Стоїть вода у глинистій баюрі,
А в ній пливуть отарами похмурі
Хмарини-вівці, двійко пастухів,

І пагорби, оливи, Назарет,
Величне місто Рим лежить в руїнах,
Прибульці хижі на своїх машинах,
Дива, та й годі!... - ще там силует:

Над всім оцим стоїть брудний солдат,
За ним не хмари - чорний дим зловісний!
І ти вернешся у свій вік первісний,
І втопиш в тій баюрі автомат,

За крок всього від кодування "200".

06/06/2014

Скажіть мені, моя ласкава пані,
Коли Вас мрій несе кваплива течія,
І валяться надій останні бані,
Чи не моє шепочете ім"я?

Ви знаєте, нас тут вже небагато.
Оточення, блокада, ну, таке...
Я без надії починаю листуватись,
Поки триває перемир"я нетривке.

Скажіть мені, моя ласкава пані,
Коли Вас ранком холод обійма,
І простирадла в самоті зібгані,
Чи Ви сумуєте за тим, кого нема?

Тут, знаєте, дощить. Та дощик цей
Складається з краплин свинцевих.
Кривава сирість. Жодних панацей
Серед долин і балок чебрецевих.

Скажіть мені, моя ласкава пані,
Чи Вам на серці буде дійсна втрата,
Коли мене, нарешті, в шати дерев"яні
Вберуть як "невідомого солдата"?

Ну, ось мій час, моя ласкава пані.
Дай Бог Вам вижить посеред потали!
Не крайтеся - від Вас слова жадані
Мені вже кулі ніжно проспівали.

2014 р.

Смешные маленькие люди,
В руках - картонные мечи,
У века нашего на блюде
Чудачеств новых кирпичи.

Смешные маленькие чести,
Потешных рыцарей отряд,
В доспехах из помятой жести
Под пулеметами стоят.

Смешные маленькие жизни
Отдать торопятся, спешат,
Несут их на алтарь Отчизны
И попадают невпопад.

Смешные маленькие души,
Каких-то символов рабы,
Идут на жертвы ради чуши,
Ложась в дешевые гробы.

Смешные маленькие лица
Пытаясь как-то сохранить,
Они теряют по крупицам
Отпущенное время жить.

Смешные маленькие мысли,
Смешные речи на устах,
Но кажется: они повисли
На маленьких смешных крестах.

Смешные маленькие люди,
В руках - картонные мечи...
У века нашего на блюде -
Основы мира кирпичи.

2013 г.