Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гилейская степь
памяти Бенедикта Лифшица, гилейца
а ты бывал в Гилее*? видел степь?
ты слышал как, нагрето до мерцаний,
пространство начинает тихо петь
небывших инструментов голосами
ты наблюдал, как на закате конь,
прямой наследник всадника Гилеи,
уходит прямо в раскаленный огнь,
к началу пламенистой галереи
и от копыт лучами брызжет темь,
орнамент до краев залив овражий,
и в свой полусферический гарем
заходит месяц, волоча ягдташи
и рассыпает серебро и медь
добычи убывающих скитаний,
и громоздит себя, как на мечеть,
на купола чернопрозрачной ткани
а утром небо, сорвано с петель
трудом напрасных к высоте усилий,
ложится в степь, как чадо в колыбель,
себя жарой и маревом заилив
а по степи, баюкающей синь, -
щекой к щеке прижались две стихии -
бредет, шатаясь, ветер-муэдзин,
и горизонты тонут в летаргии
и снова начинает тихо петь,
качаясь равномерно в такт ковылий,
гилейская мифическая степь
на диалекте сурдо-суахили
2015
*Гилея (Скифия) - область в низовьях Днепра, описанная Геродотом как обширный лесной массив. Один из мифов повествует, что в Гилее обитало существо с телом женщины и хвостом змеи; от брака этого существа с Гераклом произошли скифы. В настоящее время остатки лесов сохранились в виде отдельных рощиц на Кинбурнской косе и в окрестностях Цюрупинска (бывш. Олешки). Все остальное пространство Гилеи ныне занято степью.
*Гилейцы, Гилея - объединение первых футуристов России, возникшее в поместье Бурлюков, Чернянке, расположенном в Херсонской губернии. О гилейцах Бенедикт Лифшиц, поэт, рассказал в своей книге "Полутораглазый стрелец". Весьма поэтичные строки в этой книге посвящены степи, раскинувшейся на землях полумифической Гилеи.
Судьба Бенедиукта Лифшица сложилась трагически - поэт был расстрелян в 1938 году как диверсант и вредитель, после смерти Сталина реабилитирован, подробнее здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=31845
Книга "Полутораглазый стрелец" - весьма занимательное чтение, доступна в Сети
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
