Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гилейская степь
памяти Бенедикта Лифшица, гилейца
а ты бывал в Гилее*? видел степь?
ты слышал как, нагрето до мерцаний,
пространство начинает тихо петь
небывших инструментов голосами
ты наблюдал, как на закате конь,
прямой наследник всадника Гилеи,
уходит прямо в раскаленный огнь,
к началу пламенистой галереи
и от копыт лучами брызжет темь,
орнамент до краев залив овражий,
и в свой полусферический гарем
заходит месяц, волоча ягдташи
и рассыпает серебро и медь
добычи убывающих скитаний,
и громоздит себя, как на мечеть,
на купола чернопрозрачной ткани
а утром небо, сорвано с петель
трудом напрасных к высоте усилий,
ложится в степь, как чадо в колыбель,
себя жарой и маревом заилив
а по степи, баюкающей синь, -
щекой к щеке прижались две стихии -
бредет, шатаясь, ветер-муэдзин,
и горизонты тонут в летаргии
и снова начинает тихо петь,
качаясь равномерно в такт ковылий,
гилейская мифическая степь
на диалекте сурдо-суахили
2015
*Гилея (Скифия) - область в низовьях Днепра, описанная Геродотом как обширный лесной массив. Один из мифов повествует, что в Гилее обитало существо с телом женщины и хвостом змеи; от брака этого существа с Гераклом произошли скифы. В настоящее время остатки лесов сохранились в виде отдельных рощиц на Кинбурнской косе и в окрестностях Цюрупинска (бывш. Олешки). Все остальное пространство Гилеи ныне занято степью.
*Гилейцы, Гилея - объединение первых футуристов России, возникшее в поместье Бурлюков, Чернянке, расположенном в Херсонской губернии. О гилейцах Бенедикт Лифшиц, поэт, рассказал в своей книге "Полутораглазый стрелец". Весьма поэтичные строки в этой книге посвящены степи, раскинувшейся на землях полумифической Гилеи.
Судьба Бенедиукта Лифшица сложилась трагически - поэт был расстрелян в 1938 году как диверсант и вредитель, после смерти Сталина реабилитирован, подробнее здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=31845
Книга "Полутораглазый стрелец" - весьма занимательное чтение, доступна в Сети
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)