ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Вірші
Дыр-дыра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дыр-дыра
Из простейших простейшая в детстве игра
Привлекала азартом, гнала по сусекам,
Мы пронзительным "дыр" (или "дын"?) - "дыр-дыра"!
Извлекали на свет из дыры человека.
Мы взрослели, седели, другие дела
Возбуждали азарт и служили успеху,
Но потом незаметно опять начала
Нас преследовать эта шальная потеха.
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - оставалась дыра,
За столом нашим в тесном кружке недостача,
Высыхали, немея, в квадрате двора
Чьи-то окна пустые, как слезы собачьи.
И по кругу, по кругу, по кругу она
Все ходила, искала и нежно шептала:
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - и опять у окна
И на зеркале черная тень повисала.
И вплетая себя в потемневшие дни -
Перелет, недолет, холостая тревога -
То и дело мелькнут и погаснут огни
Экипажа на службе у Господа Бога.
Поневоле убежище смотришь себе,
Ведь нашла уже многих - гнушаться ль тобою?
"Дыр-дыра" притаилась во всякой судьбе
И за всякой следит головой, головою.
Тянет к свету, надежнее свет темноты,
Когда "дыр" приготовил такой-то водящий! -
В арсенале ее жестяные цветы,
Две лопаты, автобус и узенький ящик.
Вот сидеть бы с друзьями у тела костра,
Слушать ночь и в ней звуки любые, любые,
Лишь не этот один: "дыр-дыра... дыр-дыра...",
За которым идут только точки немые.
Или, может, иначе? Вскочить налегке,
Прокричать в темноту: "Я тут нынче за дыра!"
И бродить, от живых навсегда вдалеке,
Оставляя следов оборонных пунктиры?
Только страшно во тьме одному без огня,
Да и случай, гляди-ка, сведет с "дыр-дырою",
И кто первым свой "дыр!" прокричит - непоня...
Впрочем, нет. Перепутал с другою игрою.
Не спеши, "дыр-дыра", не гони, погоди.
Что там? Дерево, сын и уютный домишко?
Чуть подальше ходи, чуть подольше води,
Дай еще подкопить мне на тощей сберкнижке!
А еще - ты не знаешь? - на поле зарыл
Я на счастье монету как символ зарока.
Черт с ним, счастьем! - Друг другу прошамкаем "дыл"
На исходе у самого долгого срока?
Согласилась как будто... Сухая кора
Занимается с легкой искристою песней,
И глядит через пламя дыра "дыр-дыра",
И роняет сквозь зубы, что торг - неуместен.
Ну и ладно, подруга, не будем о том,
Где, когда, для чего и в каковской манере.
Хоть одно мне скажи: после... будет "потом"?
Улыбнулась она: воздается по вере!
Из простейших простейшая эта игра
Лишена разночтений, как слово "аптека",
И неслышное "дыр" (или "дын"?) - "дыр-дыра"
Прозвучит и уложит в дыру человека.
Но и в ней есть азарт; не счастливый исход
Или после мучений - в эмали нирвана,
А всего лишь одно: необъявленный счет
До последней черты ее тайного плана.
Призабудешь о том и возлюбишь шесток,
На котором висеть над одним неизвестным,
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - это просто сверчок
Под окном затянул полуночную песню.
2015
Привлекала азартом, гнала по сусекам,
Мы пронзительным "дыр" (или "дын"?) - "дыр-дыра"!
Извлекали на свет из дыры человека.
Мы взрослели, седели, другие дела
Возбуждали азарт и служили успеху,
Но потом незаметно опять начала
Нас преследовать эта шальная потеха.
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - оставалась дыра,
За столом нашим в тесном кружке недостача,
Высыхали, немея, в квадрате двора
Чьи-то окна пустые, как слезы собачьи.
И по кругу, по кругу, по кругу она
Все ходила, искала и нежно шептала:
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - и опять у окна
И на зеркале черная тень повисала.
И вплетая себя в потемневшие дни -
Перелет, недолет, холостая тревога -
То и дело мелькнут и погаснут огни
Экипажа на службе у Господа Бога.
Поневоле убежище смотришь себе,
Ведь нашла уже многих - гнушаться ль тобою?
"Дыр-дыра" притаилась во всякой судьбе
И за всякой следит головой, головою.
Тянет к свету, надежнее свет темноты,
Когда "дыр" приготовил такой-то водящий! -
В арсенале ее жестяные цветы,
Две лопаты, автобус и узенький ящик.
Вот сидеть бы с друзьями у тела костра,
Слушать ночь и в ней звуки любые, любые,
Лишь не этот один: "дыр-дыра... дыр-дыра...",
За которым идут только точки немые.
Или, может, иначе? Вскочить налегке,
Прокричать в темноту: "Я тут нынче за дыра!"
И бродить, от живых навсегда вдалеке,
Оставляя следов оборонных пунктиры?
Только страшно во тьме одному без огня,
Да и случай, гляди-ка, сведет с "дыр-дырою",
И кто первым свой "дыр!" прокричит - непоня...
Впрочем, нет. Перепутал с другою игрою.
Не спеши, "дыр-дыра", не гони, погоди.
Что там? Дерево, сын и уютный домишко?
Чуть подальше ходи, чуть подольше води,
Дай еще подкопить мне на тощей сберкнижке!
А еще - ты не знаешь? - на поле зарыл
Я на счастье монету как символ зарока.
Черт с ним, счастьем! - Друг другу прошамкаем "дыл"
На исходе у самого долгого срока?
Согласилась как будто... Сухая кора
Занимается с легкой искристою песней,
И глядит через пламя дыра "дыр-дыра",
И роняет сквозь зубы, что торг - неуместен.
Ну и ладно, подруга, не будем о том,
Где, когда, для чего и в каковской манере.
Хоть одно мне скажи: после... будет "потом"?
Улыбнулась она: воздается по вере!
Из простейших простейшая эта игра
Лишена разночтений, как слово "аптека",
И неслышное "дыр" (или "дын"?) - "дыр-дыра"
Прозвучит и уложит в дыру человека.
Но и в ней есть азарт; не счастливый исход
Или после мучений - в эмали нирвана,
А всего лишь одно: необъявленный счет
До последней черты ее тайного плана.
Призабудешь о том и возлюбишь шесток,
На котором висеть над одним неизвестным,
"Дыр-дыра... дыр-дыра..." - это просто сверчок
Под окном затянул полуночную песню.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію