ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Вірші
Два товариша, або carpe diem
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два товариша, або carpe diem
Дійові особи:
Перший товариш (ПТ)
Другий товариш (ДТ)
ПТ:
Які цікаві люди - ми - створіння:
Бажання, зобов'язання, сумління
Керують чи скеровуються нами?
ДТ:
О, все це, справді, так відносно,
Та дихати тоді буває млосно,
Коли вчорашнє пекло небесами
Вважаємо, бо в пеклі стало тоскно.
ПТ:
Невже, гадаєш ти, таке можливо,
Щоб гратися, неначе це забава,
Неначе не життя це, а вистава:
Потворність хижу називати дивом
І обирати не Христа - Варавву?
ДТ:
О, влучно як: життя - вистава!
Кіно! Перформанс! Шоу! Театр!
Чи розумієш ти, який у цьому сенс?
Все так заплутано - потрібен психіатр
Чи навіть медіум та екстрасенс.
Насправді ж є лиш декілька акторів,
Набір сценаріїв та пара декорацій,
Обличчя ж всі знайомі - лише інші ролі,
Як до замків старих нові паролі.
А отже - carpe diem, як сказав Горацій.
До того ж, друже, звичка є така кривава:
Христа на хрест, і звільнений Варавва.
ПТ:
Ти плутаєш мене, то не роби такого.
Порядок є речей, він Всесвітом керує,
Ти ж твердиш, ніби безлад тут панує,
І забаганка менша розуму людського
Порядок той то терпить, то руйнує.
ДТ:
Це дійсно так. Тому що той порядок
Таким влаштовано Творцем розумним -
Проте, ти можеш звать Його безумним -
Але ось що залишив нам у спадок:
Що коли той порядок ми не визнаєм,
Він лагідно відповідає: навзаєм.
ПТ:
Ну, добре, добре, я вже визнаю,
Що все у світі дійсно є відносним,
І де ти будеш - в пеклі чи в раю -
Ти власним рішенням одноголосним
Сам визначаєш. Та натомість -
Я певен, правду знає підсвідомість!
ДТ:
Ти правди, друже, не шукай,
Як визнаєш відносність, і потому
Шукаєш правди знов - бо край
Такому пошуку кладе лиш втома -
Не істина, віднайдена свідомо.
А підсвідомість - я не фахівець,
Але я певен: це не острівець,
І тут відносність також є удома.
Дивись: що це - вугілля? крейда?
Піди спитай у Зігмунда. У Фрейда!
ПТ:
Мене такий порядок не влаштує.
Я не збагну тоді, у чому сенс буття:
Сьогодні сенс, а завтра - у сміття,
Його не пригадають навіть всує.
Я шляху іншого не можу обирать:
Я вже іду порядок виправлять
ДТ:
Звичайно, друже, швидше йди...
(проводжає його поглядом)
А я, між іншим, достеменно знаю:
Ідеалістів їх ідеї швидко убивають,
І скоро з'являться омріяні плоди
Їх марної "святої" боротьби,
А я вже ними скористаюсь,
Коли ідеалісти ляжуть у гроби
(чути постріли, він боязко здригається)
Таке життя! У когось час жалоби,
А іншим час цей до вподоби...
Ридайте, плачте - в нас жнива!
З-під куль тікали, як мишва,
Але тепер нам вивертать суглоби -
Плоди збирати вбивчого ідеалізму!
(дивиться, як повз несуть труну, в ній - Перший товариш)
Була наївна - стала мертва голова,
А керуватиме не краща, а жива!
Без лементу і галасу і зайвого цинізму
Повторюю: Горацій прав, нічого ми не вдієм
З речей порядком. Мертві вже своє зробили.
Живим і прагматичним нагадаю: carpe diem! -
Ну, тобто як трамплін використовуйте могили,
До влади йдіть - нам пощастило нині!
(робить сумний вигляд і підспівує натовпу на площі):
"Ой, пливе кача по Тисині...."
2014 р.
Перший товариш (ПТ)
Другий товариш (ДТ)
ПТ:
Які цікаві люди - ми - створіння:
Бажання, зобов'язання, сумління
Керують чи скеровуються нами?
ДТ:
О, все це, справді, так відносно,
Та дихати тоді буває млосно,
Коли вчорашнє пекло небесами
Вважаємо, бо в пеклі стало тоскно.
ПТ:
Невже, гадаєш ти, таке можливо,
Щоб гратися, неначе це забава,
Неначе не життя це, а вистава:
Потворність хижу називати дивом
І обирати не Христа - Варавву?
ДТ:
О, влучно як: життя - вистава!
Кіно! Перформанс! Шоу! Театр!
Чи розумієш ти, який у цьому сенс?
Все так заплутано - потрібен психіатр
Чи навіть медіум та екстрасенс.
Насправді ж є лиш декілька акторів,
Набір сценаріїв та пара декорацій,
Обличчя ж всі знайомі - лише інші ролі,
Як до замків старих нові паролі.
А отже - carpe diem, як сказав Горацій.
До того ж, друже, звичка є така кривава:
Христа на хрест, і звільнений Варавва.
ПТ:
Ти плутаєш мене, то не роби такого.
Порядок є речей, він Всесвітом керує,
Ти ж твердиш, ніби безлад тут панує,
І забаганка менша розуму людського
Порядок той то терпить, то руйнує.
ДТ:
Це дійсно так. Тому що той порядок
Таким влаштовано Творцем розумним -
Проте, ти можеш звать Його безумним -
Але ось що залишив нам у спадок:
Що коли той порядок ми не визнаєм,
Він лагідно відповідає: навзаєм.
ПТ:
Ну, добре, добре, я вже визнаю,
Що все у світі дійсно є відносним,
І де ти будеш - в пеклі чи в раю -
Ти власним рішенням одноголосним
Сам визначаєш. Та натомість -
Я певен, правду знає підсвідомість!
ДТ:
Ти правди, друже, не шукай,
Як визнаєш відносність, і потому
Шукаєш правди знов - бо край
Такому пошуку кладе лиш втома -
Не істина, віднайдена свідомо.
А підсвідомість - я не фахівець,
Але я певен: це не острівець,
І тут відносність також є удома.
Дивись: що це - вугілля? крейда?
Піди спитай у Зігмунда. У Фрейда!
ПТ:
Мене такий порядок не влаштує.
Я не збагну тоді, у чому сенс буття:
Сьогодні сенс, а завтра - у сміття,
Його не пригадають навіть всує.
Я шляху іншого не можу обирать:
Я вже іду порядок виправлять
ДТ:
Звичайно, друже, швидше йди...
(проводжає його поглядом)
А я, між іншим, достеменно знаю:
Ідеалістів їх ідеї швидко убивають,
І скоро з'являться омріяні плоди
Їх марної "святої" боротьби,
А я вже ними скористаюсь,
Коли ідеалісти ляжуть у гроби
(чути постріли, він боязко здригається)
Таке життя! У когось час жалоби,
А іншим час цей до вподоби...
Ридайте, плачте - в нас жнива!
З-під куль тікали, як мишва,
Але тепер нам вивертать суглоби -
Плоди збирати вбивчого ідеалізму!
(дивиться, як повз несуть труну, в ній - Перший товариш)
Була наївна - стала мертва голова,
А керуватиме не краща, а жива!
Без лементу і галасу і зайвого цинізму
Повторюю: Горацій прав, нічого ми не вдієм
З речей порядком. Мертві вже своє зробили.
Живим і прагматичним нагадаю: carpe diem! -
Ну, тобто як трамплін використовуйте могили,
До влади йдіть - нам пощастило нині!
(робить сумний вигляд і підспівує натовпу на площі):
"Ой, пливе кача по Тисині...."
2014 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію