Десь так років тому двісті
У краю далекім й славнім
Галасливі спірні вісті
Розлились небезпідставні:
Кажуть, жив собі один
Поміркований, спокійний
В тім краю громадянин,
Наче патріарх біблійний,
Дбав про бідних і нещасних,
В церкві голосно співав,
І молитви повсякчасно
За всіх ближніх промовляв.
Та одного якось ранку
Він зустрів у передмісті
Вкрай привабливу панянку
У червоному намисті.
Він до неї з привітанням,
Як годиться: як ся маєш?
І чого перед світанням,
Усамітнена, блукаєш?
Та панянка, кажуть люди,
Мала певну славу тиху,
І її високі груди
Багатьом вчинили лихо,
Через неї сварки, бійки,
Кажуть, вводила у гріх,
Залишала без копійки,
Спокушала геть усіх.
І про це - не жаль горлянку -
Часто голосно кричали,
І розбещену панянку
До одвіту вимагали.
Та чуткам усім лайливим
Наш герой невипадково
Геть не вірив, бо крикливим
Не бува правдиве слово.
То ж він так до неї, наче
Слави тій не існувало,
І питається: Бідаче,
Щось лихе тебе спіткало?
А вона на нього скоса
Подивилася й питає:
- Чи ти чув, що мої коси
Саме лихо заплітає?
Він до неї придивився,
Посміхнувся й відповів:
- Для вродливої дівиці
На вустах не бракне слів,
Що та слава? Що те слово? -
То пусте, повір мені,
Ціну я чуткам чудово,
Добре знаю: на землі
Слово зле, брехливе, марне,
Якщо тричі повторити,
Може кинуть в буцегарню
І святого спотворити.
Вона дивиться на нього,
Він своє веде їй знов:
- Знаю я, що всі у Бога
Заслуговують любов,
То ж якщо безгрішний Боже
Грішних любить повсякчас,
Ненавидіти негоже
Тих, хто ходить серед нас.
А панянка, наче грала:
- Якщо кажеш - доведи,
Я тебе попереджала,
Не дослухавсь - буть біді...
Він не знизує плечима,
Каже: Я - твій чоловік,
Ти тепер моя дружина,
Боже ж хай простить базік.
Закипіло ціле місто,
Все вирує, все гуде,
Про червонеє намисто
Знов розмову люд веде.
Галасують: Спокусила!
Збила з праведного шляху
Та бісівська вража сила,
Що веде народ на плаху!
І народ у Божу славу
Те подружжя проклинав,
Із своїй в чужу державу
Наших молодят прогнав.
Доля, бач, вона мінлива,
Так от сталось в тім краю:
Діва грішна розділила
Славу з праведним свою,
Те не вийшло, що бажалось,
Слава праведного враз
Із багном перемішалась,
Стала прахом водночас.
Десь пішли вони далеко
У світи чужі ворожі,
А над ними, як лелека,
Янгол плив у небі Божий,
Він їх вів до небокраю,
А тоді і далі вів -
До самісінького Раю,
У найкращий із світів.
Та вони йому сказали:
Янгол, любий, не спіши,
Ми ось тут, серед потали
Рай на двох удвох знайшли,
Та якщо земні всі днини
Сплили нам без вороття,
Ми готові - хай провини
Оголосить нам Суддя!
Далі що? - ніхто не знає,
Всі думки контроверсійні,
Тільки це розповідає
Цей сюжет хрестоматійний:
Десь так років тому двісті
У одному славнім місті,
Кажуть, жив собі один
Праведний громадянин...

2014