
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.31
22:29
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл
2023.03.31
17:36
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т
2023.03.31
14:54
Поміж галасного люду
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.
2023.03.31
12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо
2023.03.31
10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
2023.03.31
10:13
СТАНОВЛЕННЯ.
І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст
2023.03.31
05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
2023.03.30
11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
2023.03.30
11:43
ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
2023.03.30
09:52
Як змінюються мрії з плином часу...
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.21
2023.03.20
2023.03.09
2023.03.06
2023.03.04
2023.03.01
2023.02.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Засенко Петро /
Рецензія критики
Тетяна Дігай. Князівство трав

Петро Засенко. Князівство трав.Поезії.«Книга з арешту».Тернопіль:«Тернограф»,2006.-164 с.
«Писалась крівцею, не медом
Свята ідилія хлібини»
Петро Засенко.
Можливо, існують глибинніші проблеми людського буття, ніж національні, але серед них небагато таких, які могли б зрівнятися з останніми силою пристрастей, вибухом емоцій, кривавих сутичок.
Петро Засенко – національний поет. Окреслити сферу національного не просто. Передусім упадає у вічі форма – мова, традиції, побут, звичаї, але питання цим не вичерпується. Домінуючим є спосіб мислення, психологія, почуття, тобто національний характер, що у свою чергу є епіцентром творчості поета.
Петро Засенко з когорти із тих – шістдесятих! 1969 рік став тією межею, яка розділила шлях поета на дзеркально обернені одна до одної половини його життєвої містерії: період свідомого особистого вибору життєвої долі різко змінився трагічними випробуваннями і став підтвердженням того, що поет заплатив ціну, виставлену тоталітарною системою за те, що всупереч їй зберіг право на власну думку. Зректися – означало втратити себе, на що поет знайшов у собі сили не погодитися. А сили й витримки було, ой, як треба! У своєму інтерв`ю, що опублікувало видання «Слово Просвіти»(травень 2006), на питання, чому багато перекладав з інших мов, поет серед інших причин називає просто і щиро таку: «Ця праця тоді оплачувалася. Оскільки моє ім.`я було викреслене з літературного процесу, доводилося користатися обхідним шляхом…Якось треба було жити».
Збірка поезій «Князівство трав», що була заборонена і знищена, нарешті прийшла до українського читача, що вже само по собі є подією унікальною. Передмову написав Володимир Барна, член НСПУ. Вірші, що були написані майже сорок років тому, навдивовижу сучасні й промовисті – загадкові, мінливі, непередбачувані, ліричні, доброзичливі без жорстокості, ніжні без сентиментальності, волелюбні…Неповторність такого поєднання складалась під впливом ряду факторів: генетичних, історичних, соціально-культурних, етнографічних (за національний характер вже згадувалося). Спроба дати вичерпну характеристику поетичного стилю Петра Засенка – це знову безмежність епітетів, образів, метафор, але волелюбність і селянський елемент незаперечно превалює. Він органічно вріс у тканину поезії, про що у цій збірці свідчить усе, починаючи від назви і самої збірки, і розділів, і переважної більшості віршів:
«В князівстві трав отак, як і у пісні:
У радощах доходять до біди.
Гуляння ранні ллються в сльози пізні,
А пізній цвіт б`ють ранні холоди.»
Мамині пісні – це ніби щось само собою зрозуміле, найприродніше і найнеобхідніше: земля, ріка, повітря, хліб… Відтак починається осмислення, усвідомлення високої естетичної вартості материнської мови, пісні, фольклору, відкриття нових глибин, вічна спрага пізнання світу: «Я почався, Мамо, із Вас, / Ще із Вас моя Мамо-природо.», «Твоя, мамо, пісня помагає від лиха, / Від недужі злої / І злої людини. / Почую – і в серці моїм відлига / Вже топить смутку важкі льодини».
Авторка цих нотаток(так склалося життя) ніколи не жила в селі, але здавна маю сільський сантимент! Тому любила й люблю рядки, подібні до наступних:
Дощ одшумів, і спориші понурі
Принишкли – настрахалися грози.
Кущі жоржин мокрісінькі, мов кури,
Обтрушуються стиха від роси.
В очеретах збира свої пожитки
Намокла чапля і гніздо шука…
Цей світ промок до рубчика, до нитки,
До павутинки в прихистку листка.
У тишу тиша тоне. Та одначе
Не настає у світі спокій, лад –
Качатко кряче,
Голос його плаче
У вечоровім присмерку левад.
Поетична творчість Петра Засенка викликає ще багато думок: і про те, що тоталітаризм деформував нормальність людського мислення, внаслідок чого у поета витворилася протидія – мова натяків, своєрідна кодова система, (але спраглі читачі навчилися читати поміж рядками), про заклики до лицарського благородства, про те, як треба вперто триматися коренів національного духу, світосприймання, моралі. Усупереч усьому – вижити, не зламатися, не зріктися! Який високий гуманізм життя і творчості! За самовіддане служіння народові, літературі хочеться низько вклонитися і подякувати поетові!
P.S. Збірка побачила світ завдяки тернопільським меценатам, яких варто назвати поіменно: Фостик В.Є., Муравка П.П., Ландяк П.Д., Лазар М.П., Лило В.Й., Тимчук М.П., Мандзій П.В.
Сердечна їм подяка!
Вірші Петра Засенка.
* * *
Пасеться дощик непотрібний,
Висить, як мокра борода.
Осінній день, мов дяк мандрівний,
В чарки по селах загляда.
З словес високих в нього посох –
Ним суть прощупує до дна…
Їства і випивок філософ
П’яничить день оцей щодня.
Дядьківських душ снопи зернисті
В хрестаті копи посклада…
Шумить комиш у полі чистім,
І жити зовсім не біда.
Вечірнє.
Кучерявий травень-вечір
Крочив тихою стопою,
Гнав корови до малечі,
Сам ішов до водопою.
Сто корів ішло, роняло
По траві молочні плями.
Сто дітей на них чекало
Із зеленими кухлями.
Сто дідів статечних стало
По корови до ворітець.
Вечір вішав понад ставом
Голубий прозорий ситець.
Утирало із туману
Витер тіло загоріле,
Холодок спивав з лиману,
На село дивився біле.