Ось-ось, один відсоток від 46.000.000 це буде 460 тисяч українських читачів. Як на мене - перспективно. :)
Може потрібно просто щось і цікаве, і красиве, і корисне писати, аби у читача був сенс придбати книжку?
Особисто у мене враження, що пересічний читач нині інтелектуально на дві голови вищий пересічного автора віршів.

Цікаві думки, Тетяно - "...поки читач не отримає своєї долі уваги, читацька зацікавленість не збільшиться". Я це для себе тлумачу так - зрілий автор просто зобов'язаний нести якусь відповідальність за братів своїх і сестер, себто, якщо ти щось вже із речей Божественних робити умієш, то повинен не тільки собою піклуватись, але і оточенням. А значить відповідати і на ті питання, які стоять і перед іншими.

А щодо клубу читачів, то давайте ми самі спочатку читачами станемо, один одного уважніше читатимемо?

Мені здається, що сучасним читачам набридло бути пасивною масою споживачів і вони взагалі не згодні, аби за них хтось думав чи відповідав на питання. Сучасна молодь більш активна, незаангажована, інформована, любить бути у центрі подій, обожнює живе спілкування і терпіти не може повчань. Поки ПМ будуть варитись у своєму соку, можуть відстати від життя, наче ізольовані племена. Бо сучасні напрями мистецтва і сучасне суспільство чим далі, то тим далі одне від одного.
А щодо уважного читання авторами один одного, то я, наприклад, читаю набагато більше, ніж ставлю оцінок чи пишу коментарів. І у мене на це, як і у всіх інших, є свідома і підсвідома мотивація. Я впевнена, що багато хто, так само, як я, уникає хвалити захвалених і ганити тих, у кого не досить добре виходить – щоб руки не опустились, а раптом проріжеться. І прорізається ж – за цей рік у мене була можливість поспостерігати за ростом деяких авторів, яких спочатку майже не сприймали, а зараз мені залишається тільки заздрити їм білою заздрістю:) А крім цього є й інші причини, наприклад, я уникаю оцінювати верлібри. А хтось навпаки, визнає тільки верлібри, а все інше вважає несучасним. А ще хтось оцінює не вірш, а описану у ньому ситуацію по шкалі спорідненості з собою – і це нормальне явище, бо ми живі люди, хоч і не дуже добре для якості поезії. А інколи дух суперництва комусь заважає бути об’єктивним – знову ж, живі люди з усіма їхніми позитивними якостями і недоліками. Існують і інші мотиви. Тому, думаю, кількість прочитаного набагато перевищує кількість оціненого.

Я знову ж таки, майже зі всім згідний, Тетяно, окрім одного, що справжній автор може відстати від життя. Бо якщо автор справжній, то він і є життя. Але на жаль, справжнього людського, як мені видається, дуже мало навколо нас.
І цивілізація - це ж бо швидше за все спосіб і рівень обману? Коли ти, не будучи справжнім, можеш деякий час самообманюватись?
Так чи інакше, Тетяно, після ваших коментарів адміністрація вирішила зробити експеримент - коментуються всі оцінки, окрім, 5 і 5,5.

Прямо, як Ціцерон, ви, Олександре, виступили. Красиво.

Я теж вважаю, що деяке пострадянське одужання і зростання мови (див. наприклад словник словозміни) поступово відбудеться.

I think it's like in the joke:
Professor had to give an A to a student, who answered the question
- What's the difference between ignorance and apathy?
with
- I don't know and I don't care...

?????
:)

OnLi - :)) nice joke

дякую :)

До пункту 6) можна сміливо віднести, наприклад, підозрілу (інтелектуальну) обмеженість укладачів наших офіційних тлумачних словників, - ось взяли би ці укладачі, наприклад, денники шановного Петра Сороки - скільки тисяч слів, що відповідають новим означенням!, звідти можна почерпнути! А скільки діаспорних означень живіші всіх живих! У нашого Лазірка їх теж тисячі.
А скільком образам ще назв не придумано, бо, як то говорилося, "у нас сексу не має, а тільки нестримний потяг до членства в КПРС" так?...