ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.23
09:07
Скунс роботу знає на ура,
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
2024.05.23
05:50
Зірки не знають про війну.
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
2024.05.23
05:08
Скрипнуть двері, дзенькне шибка,
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
2024.05.23
01:31
Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
2024.05.22
19:19
Я вибравсь із тенетів "вебу",
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
2024.05.22
18:37
Неосяжна повнота очей твоїх, серця, жестів твоєї душі
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
2024.05.22
12:38
Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
2024.05.22
11:35
Лечу до тебе з літнім вітерцем
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.
Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.
Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
2024.05.22
11:30
Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
2024.05.22
09:07
БАНАЛЬНА ДРАМА
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ЛИЦЕДІЙ - актор і поет, моложавий, симпатичний, такий тип зазвичай подобається жінкам за 50.
СЕНСЕЙ - поет, спортивної статури, вже не першої свіжості, володар чорного поясу, отриманого на районних міжнародних змаганнях
2024.05.22
06:37
Зручно влаштувавшись за столом на кухні,
Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’я
Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’я
2024.05.22
05:33
Нічний гадючник: музика, вино,
у караоке хтось волає Лепса
і на пілоні крутиться – воно…
не зрозуміло принц то чи принцеса.
У нас 200-тим їде тракторист,
а комбайнеру відірвало руки.
В столиці не почути міни свист,
у караоке хтось волає Лепса
і на пілоні крутиться – воно…
не зрозуміло принц то чи принцеса.
У нас 200-тим їде тракторист,
а комбайнеру відірвало руки.
В столиці не почути міни свист,
2024.05.22
02:03
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,
Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,
Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають
2024.05.22
00:07
Не дивуйся, що я дуже різний та непростий.
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ни
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ни
2024.05.21
23:17
Жебрак на землі просить на хліб.
Падати далі нікуди.
Нижче тільки пекло.
Він сходив землю
уздовж і впоперек,
Знає її родимки, шрами,
Падати далі нікуди.
Нижче тільки пекло.
Він сходив землю
уздовж і впоперек,
Знає її родимки, шрами,
2024.05.21
21:39
Боги Богів...і тих Богів Боги,
і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.
Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.
Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Вировець /
Публіцистика
Ліна Костенко у Харкові: принагідні зауваги
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ліна Костенко у Харкові: принагідні зауваги
Значні події карбуються в пам’яті надовго. Втім, інколи вони лишають по собі одночасно й радісне відчуття, і гіркий осад. Погано, коли такою подією стає виступ людини, яка уособлює собою сподівання цілої нації – талановитої поетеси, письменниці, культурного та громадського діяча – Ліни Василівни Костенко.
Думаю, що позитивними емоціями були наснажені всі, кому вдалося потрапити на цю зустріч у величезній залі оперного театру Харкова. Не ставлю собі за мету переповідати те, про що й так багато говорять і пишуть. Колись, у часи відлиги, в Радянському Союзі відомі поети збирали величезні натовпи. Люди дослухалися до кожного їхнього слова. Тоді й виник поетичний рядок Євгенія Євтушенка «Поэт в России – больше, чем поэт». Ці слова пригадались мені у переповненій залі, де понад півтори тисячі харків’ян, затамувавши подих, ловили кожне слово невисокої літньої жінки. Подумалось, що і в нинішній Україні настав час поетові бути не лише поетом. Весь розвиток подій останніх років призвів до цього. Суспільство зневірилося в горе-пророках, що в гонитві за грішми та владою позаймали не свої місця.
Але я зараз – не про це.
За кілька тижнів було відомо, що 7 лютого в оперному театрі відбудеться зустріч з Ліною Костенко. «Вхід вільний» — повідомлялося в оголошеннях та запрошеннях. Дивувало лише те, що добути таке запрошення було практично неможливо. І хоча наші люди вже були призвичаєні до «совєтського дефіциту», але від такої неповаги, яку проявили до них цього разу організатори зустрічі, вже трохи відвикли...
Я прийшла до театру за півтори години до початку, маючи запрошення, що його в останню хвилину віддала мені знайома: обставини змусили її в цей день бути за межами міста. Під дверима вже кілька годин стояло близько тисячі людей. Хтось прийшов, маючи надію придбати запрошення, хтось просто не бажав запізнюватися і чекав на друзів. Близько двадцяти моїх друзів із клубу «Апостроф», втративши надію отримати запрошення, марно чекали під дверима. Декому стало погано, дехто не витримав і пішов. Двері так і не відчинилися.
Однак, наслідуючи найгірші радянські традиції (чом би, цікаво, не наслідувати кращі?), людей із запрошеннями потихеньку впустили крізь бічні двері чорного ходу з іншого боку театру. Точніше, до зали потрапили ті, кому їхні знайомі з числа організаторів повідомили, котрі саме двері слід шукати. Решта й далі стояла під зачиненими дверима, тримаючи в руках непотрібні вже запрошення…
А ті, хто таких запрошень не мав, — як ви гадаєте, ким вони почувалися? Правильно, знову бидлом. Безсловесною масою, яку знову обдурили.
Невеликій частці цих людей таки вдалося правдами й неправдами, через чорний хід потрапити на вечір, коли той уже йшов повним ходом. Але більшість лишилася на вулиці. Жодних екранів та трансляцій, про які обережно говорили в натовпі, не було.
Лишаючи на боці всі емоції, які володіли мною впродовж вечора, я все ж хочу озвучити запитання до організаторів цієї зустрічі. Тим паче що ситуація може ще не раз повторитися.
1. Чому не можна було замість невеличкої кількості безкоштовних, але дуже дорогих за собівартістю запрошень (кажу про це, маючи досвід у друкарській справі) надрукувати дешеві вхідні квитки на тонкому папері і розповсюдити їх через касу впродовж кількох тижнів перед початком, залишивши необхідну кількість запрошень для журналістів та надзвичайних гостей?
2. Якщо малося на меті розповсюдження запрошень серед цільової аудиторії (студентів, викладачів, письменників), то чому це робилося таємно? Хто визначав, кому й скільки запрошень треба дати, а кому не давати?
3.Як отримали запрошення люди, які продавали їх перед початком вечора за ціною 100 та навіть 250 грн?
4. Чому не впускали людей, як годиться, через центральний вхід і – хоча б за півгодини до початку? Навіщо таємно користуватися чорним ходом, не пристосованим до таких екстремальних ситуацій?
5. Чи розуміють організатори, що ганьба, яка відбулася під стінами театру, на кілька годин повернула людей до стану принижених «совків»? Вона викликала неповагу не тільки до місцевої влади, а й до самих організаторів.
6. І шосте запитання – риторичне. Коли ті люди, що беруться проводити якісь заходи, почнуть думати не лише про свою вигоду, а й про інших людей, для яких це організовується, та імідж міста і країни в цілому?
На довершення скажу, що кількість людей в нашому місті, охочих послухати Ліну Костенко, дає надію на майбутнє відродження національної та культурної самосвідомості харків’ян та відновлення культурних традицій міста. Наш клуб «Апостроф», відвідувачі якого, до речі, не отримали жодного запрошення на вечір, власне, робив і робить все від нього залежне для підтримки українського простору в Харкові.
Думаю, що позитивними емоціями були наснажені всі, кому вдалося потрапити на цю зустріч у величезній залі оперного театру Харкова. Не ставлю собі за мету переповідати те, про що й так багато говорять і пишуть. Колись, у часи відлиги, в Радянському Союзі відомі поети збирали величезні натовпи. Люди дослухалися до кожного їхнього слова. Тоді й виник поетичний рядок Євгенія Євтушенка «Поэт в России – больше, чем поэт». Ці слова пригадались мені у переповненій залі, де понад півтори тисячі харків’ян, затамувавши подих, ловили кожне слово невисокої літньої жінки. Подумалось, що і в нинішній Україні настав час поетові бути не лише поетом. Весь розвиток подій останніх років призвів до цього. Суспільство зневірилося в горе-пророках, що в гонитві за грішми та владою позаймали не свої місця.
Але я зараз – не про це.
За кілька тижнів було відомо, що 7 лютого в оперному театрі відбудеться зустріч з Ліною Костенко. «Вхід вільний» — повідомлялося в оголошеннях та запрошеннях. Дивувало лише те, що добути таке запрошення було практично неможливо. І хоча наші люди вже були призвичаєні до «совєтського дефіциту», але від такої неповаги, яку проявили до них цього разу організатори зустрічі, вже трохи відвикли...
Я прийшла до театру за півтори години до початку, маючи запрошення, що його в останню хвилину віддала мені знайома: обставини змусили її в цей день бути за межами міста. Під дверима вже кілька годин стояло близько тисячі людей. Хтось прийшов, маючи надію придбати запрошення, хтось просто не бажав запізнюватися і чекав на друзів. Близько двадцяти моїх друзів із клубу «Апостроф», втративши надію отримати запрошення, марно чекали під дверима. Декому стало погано, дехто не витримав і пішов. Двері так і не відчинилися.
Однак, наслідуючи найгірші радянські традиції (чом би, цікаво, не наслідувати кращі?), людей із запрошеннями потихеньку впустили крізь бічні двері чорного ходу з іншого боку театру. Точніше, до зали потрапили ті, кому їхні знайомі з числа організаторів повідомили, котрі саме двері слід шукати. Решта й далі стояла під зачиненими дверима, тримаючи в руках непотрібні вже запрошення…
А ті, хто таких запрошень не мав, — як ви гадаєте, ким вони почувалися? Правильно, знову бидлом. Безсловесною масою, яку знову обдурили.
Невеликій частці цих людей таки вдалося правдами й неправдами, через чорний хід потрапити на вечір, коли той уже йшов повним ходом. Але більшість лишилася на вулиці. Жодних екранів та трансляцій, про які обережно говорили в натовпі, не було.
Лишаючи на боці всі емоції, які володіли мною впродовж вечора, я все ж хочу озвучити запитання до організаторів цієї зустрічі. Тим паче що ситуація може ще не раз повторитися.
1. Чому не можна було замість невеличкої кількості безкоштовних, але дуже дорогих за собівартістю запрошень (кажу про це, маючи досвід у друкарській справі) надрукувати дешеві вхідні квитки на тонкому папері і розповсюдити їх через касу впродовж кількох тижнів перед початком, залишивши необхідну кількість запрошень для журналістів та надзвичайних гостей?
2. Якщо малося на меті розповсюдження запрошень серед цільової аудиторії (студентів, викладачів, письменників), то чому це робилося таємно? Хто визначав, кому й скільки запрошень треба дати, а кому не давати?
3.Як отримали запрошення люди, які продавали їх перед початком вечора за ціною 100 та навіть 250 грн?
4. Чому не впускали людей, як годиться, через центральний вхід і – хоча б за півгодини до початку? Навіщо таємно користуватися чорним ходом, не пристосованим до таких екстремальних ситуацій?
5. Чи розуміють організатори, що ганьба, яка відбулася під стінами театру, на кілька годин повернула людей до стану принижених «совків»? Вона викликала неповагу не тільки до місцевої влади, а й до самих організаторів.
6. І шосте запитання – риторичне. Коли ті люди, що беруться проводити якісь заходи, почнуть думати не лише про свою вигоду, а й про інших людей, для яких це організовується, та імідж міста і країни в цілому?
На довершення скажу, що кількість людей в нашому місті, охочих послухати Ліну Костенко, дає надію на майбутнє відродження національної та культурної самосвідомості харків’ян та відновлення культурних традицій міста. Наш клуб «Апостроф», відвідувачі якого, до речі, не отримали жодного запрошення на вечір, власне, робив і робить все від нього залежне для підтримки українського простору в Харкові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію