Журлива пісня, Ярославе!
Так і наспівується мелодія - полиново і тужливо...
Сили ЛГ - і на попелищі за якийсь час забуяє зелень, буйно і радісно!

не спалахує привид любові, гарна пісня, справді.

Що тут скажеш - класика. Чекатиму з нетерпінням, коли вдастся то почути у твоєму виконанні!))

Дякую, Іване! Природа дає натхнення. Мій ЛГ вірить у твій оптимізм!)))

Дякую, Тетяно, ЛГ треба їхати в Миколаїв, піднімати настрій!)).

Привіт, тезко! Радий нашому розвітуаленню у Франківську. Дякую, сподіваюсь, що почуєш, коли вже я до Львова, нарешті, виберусь.)))

Вся надія на весну! Дякую, чарівна Лесю, чи не писали ще десь про презентацію Аделі?)))

Ах, бентежно, колего!
Щиро.

Дякую за інформацію, Лесю! Зачекаємо!)))

Спасибі за щирість, чарівна землячко Ірино! І така вона - любов - буває!))

Пісенно, так пісенно, так по Вашому серцю дорого... Так хочеться почути авторське виконання. За мною днями схожі настрої ходили, і завдяки Вам нарешті добралися до цього:

Не запечалю небеса журбою,
Не запечалю сумом день,
Піду, любове, за тобою,
Ти руку простягни лишень.

Вхоплюся крайчиком надії,
З тобою за крайсвіт майну.
Не зломлять жодні буревії
Цю соломинку рятівну.

Бо що без тебе я, любове?
Розгублені світами сни...
Зітлілих спогадів полова...
Ти руку, прошу, простягни.

Олесю, сонце моє, дякую за теплі слова, а ще більше радію, що ця сумна вірш-пісня підштовхнула тебе до написання таких щемно-прекрасних рядків. Публікуй їх! І натхнення тобі!))))

Дякую, Наталю! Дай Боже і Вам захоплюючих творів!))

Щось дуже сумно, пане Ярославе. Невже ж любов десь загубилася, що-

Тільки білою тінню все бродить зима,
Мов померлої привид любові.

Любов є вічна! Вона ніколи не помирає! Часом спричинює біль, але це тільки -часом!

Дякую за співпереживання, пані Наталю! Але, повірте, в кожного це відчуття - по-різному. І якщо було велике кохання і спопеляюче і не збулося, то після нього - ось саме така пустка - згарище в душі!
Тільки час покаже, помирає чи ні...

З повагою

...Погоріли в душі квітом буйні поля,
сум вселенський лавиною суне.
Попіл, чад ,почорніла земля...

Ран сердечних обвуглені руни
заяснять серед зір попід згарищем тим,
дивним сяєвом заполовіє -
се паломник любові іде, пілігрим,
вічний путник від храму надії.