Непогано було би другу строфу зробити такою, щоб у ній був прояв сумнівів. Цей елемент додав би сонетної драматургії. Достатньо лише трішки змінити четвертий рядок її. Знак питання у кінці і незначна зміна займенника. Римування - то вже таке...
З наявним наблизитися можна до "нашего Вільяма, понімаєте лі, Шекспіра"(с).
Теж одна незначна зміна.
Головне те, як мені здається, що поменшає дидактиктизму та певного вчительського моралізаторства.
Звичайно, якщо цей вірш - не маніфест.
У такому випадку додати би ще. Обсягів, потужності.
Або лише другого. І не робити жодних змін у другій строфі з тих, що були рекомендовані читачем.

Дякую, читач, не ремісник або трудоголік (Ваше "ми" вимагає уточнення).
Ю. С.

Мінорно, шановний колего.
Давненько придивляюсь до Ваших віршів. Є у них авторський стрижень, ідея та відчуття, відкриті напоказ (це дуже і дуже важливо). Ні краплини сумнів. ЯЯЯ, як у цьому вірші. Знаю, мовляв, що роблю, робитиму і надалі. Літургія на свою честь. Скромно, без заявок на домінування. Ви і Бог.
Він знає, що Ви робите, пересічний читач слуха або спостеріга (вірш неабиякого художнього забарвлення).
Семен.

Мінорність буде розбита у друзки, якщо додати більшої потужности, вибуховости та високих енергій кожній літері, кожному слову, рядку, строфі та крапкам.
Станеться вибух, тиша у вухах (або свист). І більш нічого.
З усією вдячністю Семен.