Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не тиждень.
А як проснувсь, звівся на всі чотири,
Потягнувся й розпростер навсібіч шпичаки.
«Добродію, вві сні ви призабули, мабуть,
Що в гостях. Не дома. І не одні до того ж.
Негоже так беззастережно хазяїв колоть».
«Прикро мені вислухувать таке.
Здавалося, що хазяї ми всі отут.
Якщо ж гадаєте, що вам я на заваді
І разом нам незмога жити далі,
То хоч-не-хоч шукайте інше місце.
Печера ця мені так до вподоби...»
І дикобраз знов смачно захропів.
P.S.
Аби не вигнали з своєї хати,
Кого впускаєш, треба добре знати.