«Один з них побачив величезного сокола.
- Цей птах схожий на тих, що водяться в Ірландії! –
сказав він…»

(Скела «Плавання Майл-Дуйна»)

Цей острів ми хотіли назвати Едохас,
Хоча слід було б назвати Ар Аш,
Але назвали його островом Сокола,
Чи то самотнім островом Горм,
Бо бачили ми там ірландського птаха,
Що летів до берегів милої серцю Ерінн,
До якої ми марно шукали шлях,
І вже не вірили, що повернутись можливо,
І вже не вірили, що вона десь є в Океані –
Цьому темному Океані Неповернення
Є наша зелена Вітчизна, наша земля трави,
Зілля ніжного спокою і тихої радості,
Не вірили, що в цьому Океані Зневіри,
У Морі Вічних Блукань є наша земля радості,
Земля пісень вогненних свят і сумного вересу,
Земля мовчазних монахів і гомінких скрипалів,
Земля дзвону молитов і безглуздих жартів,
Земля квітки Нонін і дерева Кранн Кулінн –
Наша Ірландія…

Примітки:

Якщо стояти на березі Океану в графстві Клер, точніше в графстві Конте ан Хларь (Contae an Chláir) то хвилі інколи співають: «Ná teacht ar ais!» Не вірете? Тоді постійте і послухайте…