ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Рецензії

 Про вагу слова. (замість майстер-класу для початкуючих прозаїків).
Чи може кілька абзаців тексту стати високохудожнім твором і предметом для зацікавленої розмови? Ось приклад такого твору. Наведу його повністю.

Микола Славинський.

Троє.
(сільський образок).

Баба пережовує щойно куплений свіженький хліб, кладе кашку на вказівного пальця й так, мов ложкою, годує діда. Він то по дитячому плямкає, цмокає, йойкає, то невдоволено шамкотить:
− Сухий хлібчик! Уже й слини жалієш!
Баба ще довше перемелює вставними залізними зубами м’якушку, а дід сердито шульпотить:
− Швидше, бо з голоду помру!
Сьорбає з кухлика ріденьку юшку (уже й забув, коли баба варила борщ), жалібно кахикає й витирає брунатні вуса рукавом сірої старої сорочки. Вишукує на столі суворим учительським поглядом крихти, відтак визбирує їх потрісканими пучками. Більші кладе до запалого рота, менші кидає котикові. Коли той вдячно муркає, дід виходить надвір. Під яблунею закурює, дивиться на сонце, яке вже не засліплює вицвілих очей, і чи то себе, чи то когось усезнаючого запитує: «А хто ж мене годуватиме, якщо баби не стане?». Сідає на лавочку, пригортає до грудей котика: «Може, ти жуватимеш мені хлібчик?».
За якусь хвильку дід засинає й не чує, як на заслинених губах шкварчить самокруточка. Баба висмикує її, звично гасить шкарубкими пальцями: ще й на вечір стачить. Човгає до хати – несе, мов недогарок весільної свічки, розмоклий недопалок, а котик сідає на гостре плече господаря й гладить лапкою зморшки на його схололому обличчі.
(«Українська літературна газета»)

Оце й уся штука. Щільність тексту і вага слова, як і в космічних законах існування матерії, взаємозв’язані: чим більша щільність, тим більша вага, аж до чорних дір, які не відпускають того, хто потрапив у їх орбіту. Отож, продемонстрований образок мусить породити вагу слова найвищу, і саме про це хочеться поговорити.
Щоб бути ефективним, невеликий за розміром твір, крім усього іншого, повинен мати несподіваний фінал. Остання фраза − «на його схололому обличчі», певно, має означати, що дід помер. Цим автор «Трьох» і робить для читача такий фінальний вибух. Вся новела, підсвічена словом «схололому», набуває епічних рис, акценти зміщуються з деталей на вічне. Крім того, це слово несе ще й емоційне навантаження. Навколо нього створюється атмосфера спокійної, в примиренні з природою, смерті.
Весь текст рясніє ознаками старості. З віком людина змалюється, стає схожою на дитину – і пестливі вирази, як у мові персонажів, так і в авторському тексті, є тому постійним підтвердженням. Старість неприваблива − сам факт годування діда, його заслинені губи викликають бридливість. Старість злиденна: це з убивчою об’єктивність засвідчує сіра сорочка, залізні зуби, самокрутка, якої має стачити ще й на вечір. Кількома штрихами передана фізична неміч: баба «човгає до хати» і «гостре плече господаря». Неважко у розмові діда побачити ще одну рису – буркотливість та вредність старих людей. Відмітимо, що жодної з цих ознак не названо прямо, все це читається через внутрішнє навантаження слова.
Разом з тим, в пестливому «хлібчик», у звернені до кота в підтексті чується і дідова безпорадність, і насмішкуватий колись характер. Немає там злоби, скоріше крізь буркотливість проступає несвідоме бажання хоч якимось чином сколихнути уже змертвілі емоції у стосунках старого подружжя.
Одним виразом в новелі створюються об’ємні характери. «Учительського погляду» діда цілком достатньо для наділеного уявою читача. Так це чи ні, але між строчок зринає минуле життя сільського вчителя, інтелігента, авторитета для односельців: буденна праця і святкові дні, довірливі першокласники та самовпевнені випускники, колишні учні, котрі ведуть до школи своїх дітей. Все це контрастно проявляє нинішню неміч і самотність старого.
Будить думку і «недогарок весільної свічки». Позаду у діда й баби довге подружнє життя, гадається читачеві. Життя в любові. І хоча природна старість залишила від тієї любові тільки недогарок, але баба несе його і як пам’ять, і як сьогоденне ставлення до чоловіка. Це виразно чується в тому, як баба годує діда, як виймає з його вуст «самокруточку». Навіть мовчання має вагу. Терплячий і самовідданий жіночий характер створюється саме завдяки тому, що автор лише раз фіксує бабину думку: щоб «самокруточки» для діда стачило ще й на вечір.
Вона живе своїм чоловіком, дідова смерть позбавить її життя сенсу. Через читацьку уяву автор створює навколо теперішньої миті невидиме в тексті майбутнє. Оскільки в реальному житті ці поняття теж нерозривно пов’язані між собою, то й новела стає щемливо правдивою.
Не забудемо і про котика, адже назва твору однозначно вказує, що третім персонажем є саме він. Насамперед, через нього втілено самотність старості. Хто знає, чи є у діда з бабою десь діти чи внуки, але на цю мить котик – мабуть, єдине, що зв’язує діда зі світом. От він і годує його, і притуляє до грудей, і з ним розмовляє. А коли кіт гладить лапкою щоку вже мертвого діда, раптом розумієш ту істину, що для Бога немає різниці між живим і померлим.
Найглибше по метафоричності речення в новелі криється там, де дід «дивиться на сонце, яке вже не засліплює вицвілих очей». Думається, це не лише констатація фізичного стану. Просто дід уже перейшов той рубіж, коли для людини щось важить мораль, думки інших, страх і власні амбіції. Він нарешті став самим собою, став таким, яким його сотворив Бог, з оголеною без сорому душею і тілом. А отже, став уже за крок від Бога.
На щастя, автор до кінця витримав манеру письма, коли філософія ситуації передається виключно через дію. Тому не умоглядні сентенції, а природна мудрість сущого дивиться на нас вицвілими дідовими очима, яких уже не засліплює сонце.
Можливо, так думається лише мені, інший читач зрозуміє цей сільський образок по своєму. Але, безперечно, Микола Славинський створив художню річ, котра народжує навколо себе ауру з уяви читача. Це підносить його коротеньку новелу над загалом і надовго закарбовує в пам’яті.


* * *









      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-07-23 10:03:55
Переглядів сторінки твору 3693
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-07-23 13:30:52 ]
Нмд, талановита проза - це по суті поезія високого гатунку.
Дуже сподобався образок.
І не кожен аналітик здатний ТАК "розжувати" текст. Вам вдалось, пане Михайле!

Щоправда, є деякі недогляди (як от строчки - рядочки, чим..., тим... - що..., то...)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2014-07-30 15:02:41 ]
Дякую, Любо! :)