ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.11.28 06:18
За святковим столиком
Зайчик бачить кролика
І без проблематики
В гості йде до братика,
Та й питає ситого,
Чи усе спожито ним?..
Ріжучи окрайчика
Хлібчика для зайчика,

Ольга Олеандра
2022.11.27 22:10
Навести лад в своїй росії – напевне, справа заскладна.
Ось і надумали рашисти сусідського цупнуть майна.
Напрактиковане віками надбання дикої орди
вдиратися в чужі домівки «це наші землі!»…

Нелюди.

І лізе скаженіла зграя, пиха крапотить із кликі

Олександр Сушко
2022.11.27 21:18
Історія ця страшна, як сама смерть, тому чутливим мистецьким душам і дітям довколошкільного віку читати написане на цій скрижалі вічності суворо заборонено. І вагітним красуням також, аби не було передчасних пологів та кольок у серці. Нині час такий, як

Євген Федчук
2022.11.27 18:44
У корчмі нема як продихнути,
Дим кругом коромислом стоїть.
Хтось уже набрався й гомонить
Голосно, усім в корчмі тій чути.
Там сидять селяни й мовчки п’ють,
А в кутку за стіл козацтво всілось.
Видається, наче вперше стрілись.
Корчмаря з замовленням

Світлана Майя Залізняк
2022.11.27 18:39
На сторінці поетичної групи, яку модерую, вона відкриється за посиланням, розміщене - на прохання Зої Арової - запрошення взяти участь в конкурсі.
Експерт шорт-листа україномовних авторів - я.



Дорогі друзі!
Запрошуємо до участі у Поетичному Конк

Софія Цимбалиста
2022.11.27 09:13
Пошук себе, наче лабіринт.
Довго шукаєш вихід,
та не можеш знайти.
Лабіринт, наче шлях,
де тисяча доріг.
Бачиш їх перед собою,
та не знаєш, куди йти,
аби вийти зі страшної пастки.

Віктор Кучерук
2022.11.27 04:54
Ранкове світло набирає силу
І ніжить очі збудженим теплом, –
М’які і довгі синюваті хвилі
Течуть на мене вивченим шляхом.
Ясна прозорість ллється через шибку
І плине по кімнаті в тишині, –
Пологі тіні зводяться на дибки
Та лізуть мовчки вгору по

Ігор Шоха
2022.11.26 22:37
ІДуша усе ще відчуває
з минулим нерозривну нить
і так, буває, забринить
і тятивою, і струною
або синкопами прибою,
що хочеться у небеса
на крилах осені... у гості...
до тих, кого давно нема,

Олег Завадський
2022.11.26 15:26
Вторували до пекла свій шлях
І в степах полягли без відправи,
Щоб тіла по густих кураях
Звірина плюндрувала каправа.

Гідна плата за ваші труди
Золотого імперського трону!
Достобіса вже збігло води,

Ігор Шоха
2022.11.26 13:30
             І
У цивілізованій Європі
ще немає Лисої гори
і не риють, поки-що, окопи,
а пора... хоча би до пори,
поки емігрують мізантропи,
вішати ногами догори
кожного, бо орки безголові

Ірина Вовк
2022.11.26 13:03
– Розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли в театр, з чого починали. Я знаю, що Ви народилися в Керчі, в Криму. Чи ходили ви малим у театр? – В Керчі не було дитячих театрів, на зразок Львівських – ТЮГу та Театру Ляльок. Ще школярами ми з друзями купували

Іван Потьомкін
2022.11.26 12:47
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Софія Цимбалиста
2022.11.26 11:04
Ми не цінуємо дрібниці,
які змушують нас усміхатися.
Ті, які розширюють зіниці
і шалено прискорюють серцебиття.
Ми забуваємо про речі,
які роблять нас щасливими.
Ті, які заповнюють місце порожнечі
і потайки розфарбовують буття.

Віктор Кучерук
2022.11.26 10:07
Ялинкову гілочку
Розгойдала білочка
І тепер гойдається
На хиткій лукавиця,
Ще й тихенько ойкає,
В захваті від гойдалки.
А зайці засмучено
Дивляться й виучують

Тетяна Левицька
2022.11.26 05:52
Зійшовся на тобі весь білий світ.
Чому ж я не позбавилася муки
плекати сум від мрії до розлуки
самотньою журбою край воріт?

І проводжати осінь в далину,
ключ перелітний в неозорім небі,
що розчинився, обірвавши щебіт,

Іван Потьомкін
2022.11.25 22:05
– Куда это подевался Миша? – спросил я как-то Бориса, когда мы возвращались после тенниса. – Давненько что-то не видел его... – Как, ты в самом деле ничего не знаешь, что случилось с ним? – Ну и привычка же у тебя: вопросом на вопрос. Так что же с ним с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Критика | Аналітика

 Смерч-катарсис в склянці води (про роман А. Сахна «Соло бунтівливого полковника. Вершина». )

Взявся почитати цей твір після його реклами на «Буквоїді», де шановані літератори висловилися про книгу буквально так.
Віктор Баранов: «Роман «Соло бунтівного полковника» є яскравим свідченням того, що в літературі не існує табуйованих тем, бо зрештою все залежить від міри таланту, з якою письменник підступає до теми і як її вирішує. Незважаючи на всю тяжкість порушеної проблематики, роман випромінює добротворче світло, несучи потужний заряд катарсисного спрямування».
Михайло Слабошпицький: «Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…»
Та ще й сам автор піддав інтересу, сказавши в одному інтерв’ю: «Фактом уже є те, що ще ніхто не кинув роман, не дочитавши. Безсонні ночі й відкладені денні турботи, я всім, хто взяв у руки «Вершину», гарантую».
І от що я з того роману вичитав.
За сюжетом полковник СБУ Богдан Зорій, стурбований деградацією держави, організовує державний переворот і ставить на чолі України замість злочинного Президента чесну людину. Другим планом проходить особисте життя полковника, його стосунки з жінками. Нарешті, над усім цим зрідка з’являється дух янгола-охоронця Зорія, караючи навіть його друзів, котрі погано про полковника подумали, не кажучи вже про ворогів. З огляду на нашу думку про книгу, янгола чіпати не будемо. Щодо інших сюжетних ліній, то тут, скажемо відверто, справи кепські.
Почнемо з основного. Отож, полковник КГБ-СБУ Богдан Зорій готує державний переворот. Він багато думає, чимало згадує і трішки діє. Але скоро ми починаємо відчувати дискомфорт. Майже кожна глава закінчується приблизно так: «Навіть гадки не мав полковник Зорій, що буде після того, як у сонячній Лівадії зустрінуться два професіонали, двоє співробітників спецслужб різних держав. І що втрутиться в їхні стосунки не лише доля. І все буде не так просто, небуденно, навіть трагічно». Невідомість, на яку автор натякає, але не поспішає відкрити − прийом діючий у гостросюжетних творах. Проте скоро таємниць стає критично багато. Нова глава не дає розв’язки ситуації, загадки накладаються одна на одну. Читач уже не втямить, хто про що не договорив чи не додумав, і скоро на його обличчі замість зацікавленості починає проступати істерична усмішка. Навіть в порнографічній главі, де агент російської розвідки Настя в смачних деталях розповідає подрузі, як її кохав полковник СБУ Зорій, автор не втримується, щоб не «озагадочить» читача: Настя розповідає, як, сівши зверху на полковника, «… приготувалася вже гоцати, як швейна машинка Зінгера, що, до речі, робити доводилося не вперше. Але він руками (чи, може, знов думкою) ніжно призупинив мої намагання; і я відчула коло себе якесь солодке вовтузіння. Воно було наче не в мені, а десь близько, чи згори, чи тільки-но на початку мене… Коли це – удар усередину мене такої сили, й так боляче, що я крикнула, сильно крикнула». Потім Настя описує ще кілька таких ударів, після яких вона отримала «кейф». А загадка в тому, що статевий орган у Зорія, за словами тієї ж Насті, був зовсім маленьким. «Чим він так? – думала Настя. – Бачила ж – сміхота». Проте і цю тайну автор навік забирає з собою.
Відповідно, сюжет позбавлений дії. Ми не бачимо ні небезпечних ситуацій, ні протиборства ворожих сил, одні натяки. Деякі сюжетні ходи, як то розшуканий полковником скарб, взагалі не мають продовження. Ми будемо десятки разів читати, що Зорій став на смертельно «небезпечну стезю», але що ж саме він робить, так і не дізнаємося, автор приховує це від читача, наче полковник від своїх ворогів.
Надіялося, що хоч в кінці книги всі пунктирні лінії будуть прорисовані фінальним дійством. Однак, державний переворот, яким закінчується роман, стається так: люди вийшли на Майдан і Валентина Ромниченко, заздалегідь підготовлена (як має догадатися читач!) полковником Зорієм, перебирає на себе владу в країні. Оце і все з майже тисячі сторінок таїн і недомовок.
Дещо активніші персонажі в особистому житті. Одна з історій виринає з далекого післявоєння, коли на Західній Україні повстанці УПА боролися з радянською владою. Повстанець Крук любив двох дівчат, повстанку Ганю, в якої згодом народився хлопчик, і комсомолку Аню, в якої народилася дівчинка. Сам Крук на той час уже загинув, тож обидві його наречені вийшли заміж за інших чоловіків, приховавши і від них, і від дітей, хто тим дітям насправді був батьком. І ось хлопчик Гані Денис закохується в дівчинку Ані Злату. Трагедія настає тоді, коли вони раптом дізнаються, що є братом і сестрою.
Схожу пригоду маємо і в теперішньому часі. Полковник Зорій, нещасливий в подружньому житті, зваблює молоденьку студентку, яка закохується в нього. Але не знала студентка, що цей мужній чоловік колись любився і з її матір’ю теж. Коли таємне стає явним (для полковника, в тому числі!), Зорій покидає обох жінок і дуже страждає. «Без жінок – важко. Без жінок – неможливо. Але як же з ними непросто! Які вони все таки бувають сучки! І які ж таки кобелі мужики!» − ця філософська фраза автора лейтмотивом звучить і в інших любовних історіях роману. Додамо лише, що подружні зради, інцест, впізнавання та трагедії, котрі змушують прискорено битися серця домогосподарок, існують самі по собі, ніяк не пересікаючись із основною сюжетною лінією. Звичайно ж, це не додає твору цілісності.
Якість тексту у книзі «Соло бунтівного полковника» дуже далека від того, щоб назвати його художнім. Деякі сторінки взагалі наче взяті з передовиці радянської «Правди»: «Як свідчить аналіз матеріалів, (…) обстановка в країні нестабільна. Це зумовлено діями нинішньої української влади, яка, використовуючи корупційні схеми, приділяє увагу особистому збагаченню, не піклуючись про життя простих громадян, допускаючи в своїх діях елементи потоптання прав і навіть потураючи злочинним елементам»; «Полковник Служби безпеки України Богдан Зорій усе це знає і розуміє, як ніхто інший, бо його робота пов’язана саме з тими процесами, що нині відбуваються в державі. У його рідній країні, яку він любить до нестями, до щему в серці. Любить і готовий за неї будь-кому перегризти горло. І не лише в переносному, значенні, а в «натурі». Навіть жаргонне слівце «в натурі», котре мало б знизити газетярський пафос цитати, не рятує ситуації.
А ось характеристика персонажа Івана Цюби (читай Дзюба! – в цих прямих натяках на реальних людей ще один «прикол» роману): «Талановитий письменник-публіцист, прискіпливий і справедливий критик, Іван Цюба все своє складне й нелегке життя йшов на крок попереду від інших українських літературознавців і критиків. Його теоретичні праці, що в найсуворіші часи для української інтелігенції балансували на межі дозволеного і забороненого, ставали дороговказом для багатьох не лише творчих особистостей, особливо молоді, а й для політиків, що потім ставали відомими державними діячами». Здається (прости, Господи, хай живе довго!), що некролог читаєш, а не характеристику героя роману.
Вже не дивуючись репортажно-газетній мові, спробуємо вловити суть сказаного. «… Андропов тим часом узявся налагоджувати економіку, − пише автор, − відновлювати елементарну дисципліну. Невідомо, як би розгорталися далі події, якби Юрій Володимирович не помер так рано. Але саме він, аж ніяк не Горбачов, розпочав у 1983 році перебудову. І якби вона такими темпами йшла, як у перший рік його правління, можливо, ще тоді б удалося вилікувати економіку країни, суспільство. І зберегти Радянський Союз». І як це накажете поєднати із «любов’ю до нестями» до України?
Одна з найперших ознак незрілого письма – це намагання передати роздуми автора неприроднім способом, через штучну розмову між персонажами. Капітан СБУ Віктор Яруга запитує в свого командира полковника Зорія: «Вам соромно за правителів, мені соромно, інші люди теж до влади ставляться не дуже-то прихильно. А чому , знаючи про це, багато хто преться у владу?». Питання поставлено лише для того, щоб автор роману вустами полковника Зорія міг сказати про наболіле: «А ти, Вікторе, подивися, хто ті люди? Вони лізуть нагору, розштовхуючи інших, скидаючи донизу тих, хто вже майже добрався до вершини (…). Аж тут з’ясовується, що до влади дорвалася найжалюгідніша нікчема». «Це тільки в нас так?» − питає капітан СБУ. «Ні, це закони влади, вони діють у всьому світі. А в Україні вони гіпертрофовані» − відповідає йому шеф.
Від деяких реплік так і віє дратуючою банальністю: «Байдуже, хто де народився. Он Ісус – народився в хліві, а ким став!» − каже полковник Зорій. «Ким?» − це запитує Яруга. «Христом став…» − відповідає Зорій.
Особливо фальшиво звучать такі розмови під час напруженої ситуації. В кульмінації роману Зорій по телефону керує ходом державного перевороту, і тут йому дзвонить письменник Тесля з проханням допомогти в редагуванні роману. Що, ви думаєте, робить Зорій? Авжеж, дає Теслі історичні довідки і поради, які епізоди в романі слід залишити, а які випустити. А державний переворот собі йде.
На брак смаку вказує стильова неперебірливість. Роман демонструє еклектику в гіршому значенні, вульгарне змішування мови канцелярської і бандитського жаргону, високоморальної філософії із порнографією. Штучним на фоні стерильно-літературного діалогу основних персонажів видається дрімучий суржик тітки Секлети чи Президента України. Описуючи ліричну сцену, письменник з пролетарською простотою може вжити грубе порівняння, яке виглядає в реченні, як муха в борщі: «Володька обняв талію дівчини і припав щокою до проміжку між грудьми, що вже часто здіймалися й опускалися, наче міхи в кузні». І це без ніякої іронії, навпаки – про ніжну любов. Деякі фрази на зразок: «Володька, який досі ще й не встиг пізнати суті справжньої жіночої плоті», зримо показують, як норовливий образ, не зважаючи на стиль, вислизає від автора.
Спробуємо тепер розібратися в характері героя, адже, за нашим твердим переконанням, саме через героя роман проникає в читача.
Узагальнивши думки Зорія, бачимо в полковницькій голові суміш радянських моральних стереотипів та ностальгію за ними із ненавистю до сучасних «нових українців» та одночасною любов’ю до України. Інтертекстові підморгування в бік інших мистецьких творів показують духовний світ героя: Папанов, Тарапунька, «В бій ідуть одні старики», «Синій-синій іній», радистка Кет і т. д. Однозначно, все вище перелічене є талановитим – але вчорашнім днем. Аби автор акцентовано творив саме такий образ полковника, то це була родзинка в характері персонажа, був би з нього такий собі трохи старомодний і цим симпатичний український Мегре. Маємо ж протилежне: автор хоче показати Зорія надсучасним, «крутим пацаном». На жаль, словечка типу «зачесон», «кейф» (чомусь замість сучасного і точнішого по значенню «кайф») натомість видають «крутого» в масштабах сільського клубу колишнього парубка, котрий «косить» під молодь.
Відсутність гострих ситуацій, про що говорилося вище, позбавляє героя можливості показати свою силу, розум, кмітливість, нездоланну волю. «Вони знову зупинилися і стояли один проти одного: два соратники, два патріоти, два бійці, двоє небайдужих, чесних людей» − пише автор про Зорія і Шершуна. Без сумніву, було б ефективніше, аби перелічені якості не декларувалися, а випливали з дій персонажів.
Ну, і в кінці про янгола, якого ми домовилися не чіпати. Віддамо належне письменникові: він спробував через цей образ донести читачам моральну заповідь брати на себе відповідальність за все, що коїться навколо. Полковник Зорій щирою молитвою переконав свого янгола за всі негаразди карати його, а не інших. Що той і не забарився зробити. На останніх сторінках роману з’являється новий персонаж, генерал, чоловік якоїсь Ельвіри, котру Зорій, за словами генерала, звабив колись, ще будучи капітаном, і в руках того генерала картуз, і щось під картузом. Зорій запрошує генерала до квартири, на цьому роман закінчується. Думається, що коли під картузом було шампанське, то закінчується «хепіендом», а коли пістолет, то вже пробачте…
Звичайно, з усіма своїми недоліками і ця книга має право на життя, і, можливо, знайде свого читача. При бажанні в ній можна побачити роздуми над проблемою вибору: якими методами, кулаком чи політикою, боротися з бандитами від влади? Комусь припадуть до смаку засоби, котрими автор підтримує напругу в сюжеті. До позитиву можна занести думку, що майдани і революції готуються заздалегідь, що психологія натовпу свідомо керується конкретними особами. Можливо, до «масового» читача й слід саме так, недвозначно, плакатною мовою, говорити?
Але при всьому цьому посмію стверджувати, що роман «Соло бунтівливого полковника» ніколи не вийде з шеренги низькопробної літератури. А допоки авторські писання будуть розраховані на тупого читача, доти й література наша буде такою ж. Дивує лише, що таких очевидних речей не бачать (чи не хочуть бачити?!) поважні видавництва і знавці літератури, котрі супроводжують у світ подібні «шедеври» не лише своїм благословенням, а й захопленими відгуками. То чи ж буде хто після цього любити українську літературу?
З усього видно, що про аж таку відповідальність за сказане слово метри не задумуються. А жаль.


………………………………..













      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-09-14 11:13:46
Переглядів сторінки твору 4598
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.000 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.833 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-09-14 12:12:42 ]
Важко не погодитися, шановний Михайле, з багатьма вашими думками.
Можливо, лише щодо "поважних видавництв і знавців літератури" додам скепсису - в кращому випадку видавництва планують заробити гроші, і заробляють вони на тому читачеві, який є. Хоча, плачучи, що "книжки не купуються", деякі видавництва лише доводять міру своєї некомпетентності у потребах читача. Маю сподівання, що це важка чергова юність українського книгодрукування. )
Щодо українських літературознавців, то це взагалі тема на рівні - чи є життя на Марсі?

А взагалі, кожен літературознавець мав би починатися і закінчуватися на відповіді - це, взагалі, твір чи ні, творчість чи ні? Письменник може писати будь що, але будь що не є твором чи творчістю. Й освіти чи таланту літературознавцям для такої відповіді повинно вистачати. А досягне твір рівня мистецтва чи ні - зазвичай, нмсд, оцінює час.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2014-09-15 19:08:42 ]
Шановна Редакціє Майстерень, повністю з вами згоден. Дякую за небайдужість і відгук на мої думки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Опанас Драпан (Л.П./Л.П.) [ 2014-09-16 10:37:16 ]
Якби не Ваш анонс, то не чув би я про цього автора.
Якби не Ваш погляд на проаналізовані Вами епізоди цього роману, написаного, напевно, для читачів, які їздять електричками чи іншим громадським транспортом, то я б вагався між двома власними поглядами. А вже не вагаюсь. Один з них збігся з Вашим. А це вже щось менше за суб'єктивність.
Читач, натренований на творах, скажімо, Чінгіза Абдуллаєва, подолає і цей, так само як і я. Це не важко. Починаючи з середини книжки, вже можна читати по діагоналі. Потім - поцікавитись закінченням. А далі - за ситуацією.
Що я можу сказати? Хай цей роман буде санкцією проти російських. І ми теж таке ж "могём".
Дякую за анонс. Жодних зайвостей. Критика та аналітика знайшли свого читача.
Не можу не подякувати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-09-16 11:49:39 ]
Пане Опанасе, не чіпляюсь, але використовуючи слово "твори" потрібно завжди зважати на Витоки сенсу "творчість". Це рятує від багатьох життєвих неприємностей (такий метод). І легше відразу розрізнити - отруйне чтиво чи ні. Отруйне інколи і теж лічить, але важливі пропорції, їх усвідомлення...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Опанас Драпан (Л.П./Л.П.) [ 2014-09-16 12:01:57 ]
не можу не погодитись. це ситуація, аналогічна вживанню такого означення як "людина". і ним я не радив би розкидуватись тим, хто бачить у ньому лише (або більшою мірою) фізичну складову.
так, то все книжки-романи-детективи.
я не бачу приводу до подальшої полеміки.
(перелякано) у моїх віршах такої крамоли немає. це була обмовка. і Фройда тут немає.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2014-09-16 12:59:43 ]
Дякую за відгук, радий почути добре слово, пане Опанасе!