Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про повноцінну дружбу
Троє чоловіків із раннього дитинства віддано дружили і завше допомагали один одному. Перший із них став банкіром, другий – політиком, а третій – священиком. Банкір підтримував справи друзів необхідними матеріальними речами, політик допомагав вирішувати зовнішні питання, якщо такі виникали, а священик щиро за них молився. Кожен вкладав свою частку безкорисливо, не вимагав нічого взамін.
Правда, багатії вважали, що тільки вони працюють для спільного, але священик не ображався. Він знав, що обидва мають провини перед Богом, але не хочуть цього виправити. Банкір твердив, що Бог милосердний і усім все прощає. А політик вирішив, що вже настільки грішний, що ніякого прощення йому не може бути. Тому, не турбуючись про наслідки, обидва брали від земного життя все, що могли. Якось священнослужитель, заглиблений у молитву, запитав Христа, чи його друзі врятують свої душі. І почув у відповідь: «Ні один, ні інший не потрапить у Рай. Їхній життєвий багаж потягне їх у пекло». Дуже зажурився, бо стало йому шкода, що у пеклі вони вже не зможуть зарадити своєму болю. І почав ще більше за них кожен день молитися.
Якось пізно ввечері, будучи втомленим, вже дуже хотів спати, але згадав, що ще не помолився за друзів. Пересилив себе, почав спочатку канонічні молитви, а далі з великою ревністю у серці своєму запитав:
– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, чи врятуєш тих, хто приступив до Тебе в останній момент, зрозумівши нечистоту свого серця?
– Врятую, – почув у відповідь.
– А тих, які вже й не сподіваються, але все ж благають у Тебе прощення?
– І вони матимуть спасення.
Згадавши наполегливість Лота, що прагнув врятувати місто, не переставав запитувати:
– Чи врятуєш ще й тих, які свідомо грішать, а думають, що покаються тільки в кінці життя?
– І їх прощу. Але вони можуть не понести тягаря своїх гріхів. Бо якщо не несуть його, коли легкий, то як понесуть, коли буде надмірним?
Тоді священик запитав конкретно:
– Як же, Господи, врятуватися моїм друзям?
– Хай вже зараз прийдуть до Мене.
Зворушено подякував Христові за розмову. А коли троє звично зустрілися, заговорив:
– Все життя ви обдаровували мене, і я жодного разу не відмовився. Сьогодні хочу дати: Бог дарує вам повне прощення. Прийдіть і візьміть його. Господь чекатиме разом зі священиком біля сповідальниці. Мене там не буде, але знатиму, коли ви приймете Божий і мій подарунок.
На цьому друзі розійшлися. Священик і далі продовжував стояти перед Творцем за їхнє спасіння. Одного дня відчув, що молитися стало легше і зрадів, бо зрозумів, що один перейшов через покаяння і примирився з Богом. А трохи по тому усвідомив, що його молитва повністю прийнята, бо і другий прийшов до Господа.
А коли знову зустрілися, ніхто з них і словом не згадав про минулу розмову. Але тепер всі відчули, що їхня дружба не лише міцна, але і повна, бо серед них з’явився четвертий – Бог, а разом з Ним і справжнє майбутнє.
Щасливі банкір і політик, як завше, добродушно піджартовували зі священика, та домовлялися про виділення великої суми грошей. Але вже не на дрібні проекти у його приході, а для дітей і старих людей зі всього міста. Хоча вони розуміли, що й ті, й інші сприймуть все як належне, ще й бурчатимуть, що мало… Політик планував ще й акції на розвиток духовності, хоча вони навряд чи матимуть широку підтримку в можновладців… Вони робили це для четвертого з них.
– Знаєте, думав, що до повноцінної дружби не дотягує священик, – подав голос політик, – а виявляється, що то були ми. Бо дружба була справжньою і до того, але повноцінною стала тільки разом із Богом.
04. 08. 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про повноцінну дружбу
Троє чоловіків із раннього дитинства віддано дружили і завше допомагали один одному. Перший із них став банкіром, другий – політиком, а третій – священиком. Банкір підтримував справи друзів необхідними матеріальними речами, політик допомагав вирішувати зовнішні питання, якщо такі виникали, а священик щиро за них молився. Кожен вкладав свою частку безкорисливо, не вимагав нічого взамін.
Правда, багатії вважали, що тільки вони працюють для спільного, але священик не ображався. Він знав, що обидва мають провини перед Богом, але не хочуть цього виправити. Банкір твердив, що Бог милосердний і усім все прощає. А політик вирішив, що вже настільки грішний, що ніякого прощення йому не може бути. Тому, не турбуючись про наслідки, обидва брали від земного життя все, що могли. Якось священнослужитель, заглиблений у молитву, запитав Христа, чи його друзі врятують свої душі. І почув у відповідь: «Ні один, ні інший не потрапить у Рай. Їхній життєвий багаж потягне їх у пекло». Дуже зажурився, бо стало йому шкода, що у пеклі вони вже не зможуть зарадити своєму болю. І почав ще більше за них кожен день молитися.
Якось пізно ввечері, будучи втомленим, вже дуже хотів спати, але згадав, що ще не помолився за друзів. Пересилив себе, почав спочатку канонічні молитви, а далі з великою ревністю у серці своєму запитав:
– Господи Ісусе Христе, Сину Божий, чи врятуєш тих, хто приступив до Тебе в останній момент, зрозумівши нечистоту свого серця?
– Врятую, – почув у відповідь.
– А тих, які вже й не сподіваються, але все ж благають у Тебе прощення?
– І вони матимуть спасення.
Згадавши наполегливість Лота, що прагнув врятувати місто, не переставав запитувати:
– Чи врятуєш ще й тих, які свідомо грішать, а думають, що покаються тільки в кінці життя?
– І їх прощу. Але вони можуть не понести тягаря своїх гріхів. Бо якщо не несуть його, коли легкий, то як понесуть, коли буде надмірним?
Тоді священик запитав конкретно:
– Як же, Господи, врятуватися моїм друзям?
– Хай вже зараз прийдуть до Мене.
Зворушено подякував Христові за розмову. А коли троє звично зустрілися, заговорив:
– Все життя ви обдаровували мене, і я жодного разу не відмовився. Сьогодні хочу дати: Бог дарує вам повне прощення. Прийдіть і візьміть його. Господь чекатиме разом зі священиком біля сповідальниці. Мене там не буде, але знатиму, коли ви приймете Божий і мій подарунок.
На цьому друзі розійшлися. Священик і далі продовжував стояти перед Творцем за їхнє спасіння. Одного дня відчув, що молитися стало легше і зрадів, бо зрозумів, що один перейшов через покаяння і примирився з Богом. А трохи по тому усвідомив, що його молитва повністю прийнята, бо і другий прийшов до Господа.
А коли знову зустрілися, ніхто з них і словом не згадав про минулу розмову. Але тепер всі відчули, що їхня дружба не лише міцна, але і повна, бо серед них з’явився четвертий – Бог, а разом з Ним і справжнє майбутнє.
Щасливі банкір і політик, як завше, добродушно піджартовували зі священика, та домовлялися про виділення великої суми грошей. Але вже не на дрібні проекти у його приході, а для дітей і старих людей зі всього міста. Хоча вони розуміли, що й ті, й інші сприймуть все як належне, ще й бурчатимуть, що мало… Політик планував ще й акції на розвиток духовності, хоча вони навряд чи матимуть широку підтримку в можновладців… Вони робили це для четвертого з них.
– Знаєте, думав, що до повноцінної дружби не дотягує священик, – подав голос політик, – а виявляється, що то були ми. Бо дружба була справжньою і до того, але повноцінною стала тільки разом із Богом.
04. 08. 2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
