«А десь то є просте життя і світло…»

(А. Ахматова)

А я на війні.
І це не метафора.
А десь люди сперечаються щодо поетики,
Відвідують театри і читають Есхіла,
П’ють чай з порцеляни і цілують коханок.
А я на війні.
Десь люди купують дорогі меблі,
Дивляться телевізію і нарікають на дорожнечу,
Сваряться з жонами з приводу малої зарплати,
Дискутують щодо політики і голосують.
А я на війні.
Десь люди думають про кар’єру,
Сперечаються про смак салатів і кави,
Відвідують ресторацію «Жорж» і замовляють віскі,
Розмовляють про моду й курорти.
А я на війні.
Десь люди не знають, як змарнувати час,
Як піднятись з дивану
І зробити якусь справжню чоловічу справу,
Щоб пишалась і жінка й коханка
І нарікають на нудні передачі тіві й рекламу.
А я на війні.
Десь люди смакують «Мадеру»,
Планують відвідати Рим і Венецію,
Їздять на остогидлу роботу
На дорогих «Мерседесах»,
Ляскають по сідницях секретарок,
Сварять по телефону дочок,
Шукають загублені кредитки й мобіли,
Нарікають на тещу і погану сантехніку.
А я на війні:
Думаю, як дожити до ранку,
Не схопити кулю в серце,
Не замерзнути в бліндажі,
Який замітає снігом і відчаєм,
Як відбити чергову атаку сепаратистів,
Молю Бога, щоб не підвів кулемет,
Щоб артилерія випадково не змела своїх,
Не знаю як витягти пораненого солдата
З палаючої бронемашини…