Вінок сонетів
1.
ми стоїмо на березі любові
і рук твоїх торкається рука
мелодію нам виграє ріка
і ми до несподіванок готові

час поверта назад на триста літ
та ні зо п’ять разів по триста
коли була вода у ріках чиста
не був таким холодним ще цей світ

а ми такі безпечні і наївні
(не мож судьбу купити на гуртівні)
про долю кожен мріяв нею снив

десь вчився і любити і страждати
як не потрапить в ревнощів лещата
ось наші кроки наче хтось спинив

2.

ось наші кроки наче хтось спинив
і береги освячені й омиті
такі короткі неповторні миті
за знайдену любов а не з вини

вертає час то ми про це молили
і мріяли про це ми в унісон
десь поцілунок мов дитячий сон
перед рікою ми здаємося малими

ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
дивлюсь як вперше у зіниці милі
і добре знаю що не завинив

збігає знову ж та вода цілюща
і як нам зберегти її… тому що
з весни стежина стелиться до жнив
3.
з весни стежина стелиться до жнив
як мрії що несуть за океани
як в юності з любові наче п’яним
хтось зверху нам про зустріч подзвонив

і як тут на шляху не оступитись
коли найгарячіша в жилах кров
за мріями не бігти стрімголов
при виборі такім не помилитись

ось ти завжди красива й молода
переплетуться доля і … вода
а будні нам неначе дні святкові

і нам сміються зорі як блавати
ми ще вчимося світ розпізнавати
серця ж порозумілись на півслові


4.
серця ж порозумілись на півслові
ми перейшли уже чимало рік
але на цій нам зустріч хтось прорік
як відцвітали котики вербові

зректись не можна почуття такого
від погляду аж серденько щемить
спинися мите та бодай на мить
ні! більш не закохаюся ні в кого

нехай нам світить зірка світанкова
ми свого щастя віднайшли підкову
прийшли на берег щоби порадіти

змалюємо його в художнім стилі
є відчуття що ми уже стокрилі
та ми як ті малі маленькі діти



5.
та ми як ті малі маленькі діти
і що нам ті епохи і віки
вже знову ми на березі ріки
прийшла пора кохати і радіти

ось берег наш і наші небеса
і ми долаєм вже безмежні милі
ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
надія наче зірка не згаса

надію перемножено на віру
немов уперше видихаю: в і р ю
а хвилі нас у даль у даль зовуть

ріка життя як океан в безмежжі
немов переплелась в однобережжя
проходять люди нас не пізнають


6.
проходять люди нас не пізнають
від наших кроків ожива каміння
ніхто не бачив ще його коріння
тепло воно вбирає а не лють

десь на ріці вже безліч є мостів
а нам одного нині забагато
хоч ми як люди мов птахи крилаті –
любові крила крила не прості

десь нас нема і нам не червоніти
хай луснуть усі заздрісники світу
земля благословляє нашу путь

та люди ми і десь між берегами
лунають хвиль низькі й високі гами
а десь вітрище і дощі десь ллють

7.
а десь вітрище і дощі десь ллють
та берег наш барвисто кольоровий
настояні на часові й на слові
надія й віра нам привіти шлють

вони переплелись навіки вмить
нехай хода ще наша не змужніла
та вже стежина вибілено біла
на ній слідів до тебе не розмить

ось літечко з весною вже «на ви»
і ми удвох нам день зійшов новий
його з тепла і пісні перелито

п’янить бузковий неповторний квіт
неначе вперше за мільйони літ
на наших берегах квітує літо

8.
на наших берегах квітує літо
уже серця на відстані руки
не роз’єднати їх через віки
ми хочем заховатися від світу

впіймати б ту одну єдину мить
щоб не уздріло нас те злеє око
знайдемо тінь під ясенем високим
удвох страждати легше… а любить

високі почуття поміж людьми є
вода всіх рік його вже не розмиє
благословила кроки зірка рання

завдячуємо їй за це щодня
очей твоїх не помічаю дна
і крізь віки іде до нас світання

9.
і крізь віки іде до нас світання
не думи час обходить а думки
водиці збігло вдосталь за роки
до нас іде сподіване кохання

що нам зійшло із першою зорею
засяяло у першім з наших слів
і кожен з нас його як вмів зігрів
та й оспівати спробував хореєм

спішили ми страждати і любить
якби тоді нам мудрості? якби
ми б зрозуміли – доля невблаганна

чому ж зіниці світять як вогні
не відпускає як живий магніт
твоїх очей глибокість океанна



10.
твоїх очей глибокість океанна
притягує і через сотні днів
і там вже на самому дні
є таїна як всесвіт невпізнанна

перепливає зустріч у життя
мов хвиля що зливається у хвилю
з тобою я дороги всі осилю
назад уже не буде вороття

на берег наш прийшли ми не даремно
бо він такий один на суші земній
як голос неповторний в голосах

і ніжний він і теплий і високий
а день благословляє наші кроки
і ясність наче зірка не згаса


11.
і ясність наче зірка не згаса
і зелен ясен легінь гоноровий
сховати хоче таїну любові
кохання ave1 лине в небесах

воно розпочинається з води
як нас благословляють у дорогу
так легше переносяться тривоги
і не страшний далекий шлях ходи

на ньому ще до наших берегів
дрібненькі сльози молодих снігів
невдачі стартів оплески завершень

з поміж дівчат побачив (не дружин)
під небесами тисячі стежин
омріяні в час успіхів і звершень

1 будь здоровий (з латині);



12.
омріяні в час успіхів і звершень
ці зустрічі і кроки ясени
десь кожен ними дихав ними снив
і кожне найсолодше як найперше

і є ще мить як день отой новий
ми прагнули його не відпускати
і вкотре ми прийшли щоби зібрати
ті чисті роси з першої трави

вернулися з віддалених планет
у високосний рік зродивсь сонет
і той рядок про осінь нашу першу

бо й через сотні літ в душі весна
знов береги що поєднали нас
сьогодні нам радіють як уперше



13.
сьогодні нам радіють як уперше
роса каміння води в берегах
у нас сьогодні безліч переваг
ми разом – це одна з найперших

і єдність вже дощами не розмить
нехай ще запитання в кожнім слові
(ні! забагато не бува любові)
переплелись серця і руки вмить

а хвилі все у даль біжать регочуть
і вже пів світа під покровом ночі
і ти вся неповторність і краса

вже не згорять слова оці високі
земля благословляє наші кроки
той берег наш і наші небеса


14.
той берег наш і наші небеса
ранкові роси ясени і трави
і наше щастя в надміцній оправі
надія квітне в наших голосах

через століття грози і вітри
стежину не сховають зі слідами
зернина кожна борг віддасть плодами
поллється ясність світла десь згори

мільйонний раз не йду – лечу до тебе
цілує сонце ліс гаї і небо
твоє волосся і уста медові

пливе між берегами наша путь
спиняємось щоби усе збагнуть
ми стоїмо на березі любові


15.

ми стоїмо на березі любові
ось наші кроки наче хтось спинив
з весни стежина стелиться до жнив
серця порозумілись на півслові

та ми як ті малі маленькі діти
проходять люди нас не пізнають
а десь вітрище і дощі десь лють
на наших берегах квітує літо

і крізь віки іде до нас світання
твоїх очей глибокість океанна
і ясність наче зірка не згаса

омріяні в час успіхів і звершень
сьогодні нам радіють як уперше
той берег наш і наші небеса
1.12.2014 – 30.01.2015р.р.