ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Летюча Мишка /
Публіцистика
Чи бачив ти Ангела?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чи бачив ти Ангела?
Володимир Ейсмонт народився в м. Кременчуці, на Полтавщині у 1972 році. Почав публікуватися з 1987 року у газетах, журналах та альманахах Полтавщини, Києва, Тернополя, США ("Свобода", NY).
Член Національної Спілки журналістів України, Національної спілки письменників України. Засновник і редактор веб-видання “Літературний Журнал”. За активну участь у літературному житті України, та за активну просвітницьку діяльність Володимира Ейсмонта без сумніву можна назвати представником сучасної української інтелігенції. Тієї інтелігенції, що не хоче „жити в країні, де люди знову бояться говорити правду і вірити в справедливість. Де людей, які мислять незалежно, знову намагаються або вигнати за кордон, або загнати в політичне, соціальне та культурне підпілля”, до інтелігенції, що не хоче і не буде мовчати, бо знає до чого призвело мовчання в історії нашої країни, до інтелігенції, що писала у відкритому листі: „Ми завжди залишаємо за собою право на свободу слова, совісті, переконань, зібрань, а якщо нас позбавлятимуть цього – то ми залишаємо за собою право на ОПІР. МИ ХОЧЕМО і БУДЕМО вільно мислити, творити, діяти, незважаючи на те, що комусь особисто це може не сподобатись. МИ ХОЧЕМО і БУДЕМО жити в країні, де права та свободи людей не лише перераховані на папері, але й реально виконуються. В країні з позитивним політичним та культурним іміджем”.
Різноманітність жанрів автора вражає: фантастика, авантюра, історична література, гумор тощо. За свою літературну діяльність отримав багато відзнак. В тому числі диплом міжнародного конкурсу молодих українських літераторів "Гранослов-97" за перше місце, за гумористичні повісті "Окраєць для Барика", "Роман Васильців - приватний детектив". Проте найцікавішим жанром Володимира Ейсмонта залишається фантастика.
У фантастичному жанрі написане і оповідання „Бачив я Ангела”. Хоча досить важко у цьому випадку визначити жанр. Адже сучасне різноманіття просто зобов’язує використовувати дифузію жанрів. Сам автор характеризує твір як оповідання, проте досить яскраво простежуються і ознаки есе.
Написаний твір від першого лиця. Написаний, таке враження, що просто для себе, щоб не забути. „Поринув у спогади...” пише автор. Так спогади... спогади глибоко особисті, і при цьому здається кожної людини. Дивний цей твір! Дивний тим, що не розумієш, а відчуваєш його. Немає у творі композиційних прийомів, немає конфлікту, і все ж таки так захоплює цей твір!
Композиція оповідання розірвана на окремі частини (окремі спогади). Найчастіше ці частини закінчуються три крапкою, кожна з частин починається з цитати. При чому цитати різних часів – від біблійних до сучасних українських авторів. Героїв в оповіданні немає. Є тільки окремі люди чи істоти, що спливають у спогадах оповідача. Це і юнак Віктор, що хоче стати священиком. Дивні його роздуми, особливо як для священика, про самогубство: „А що рідні та близькі? Де ж вони були? Чому не вберегли його, не захотіли зрозуміти, порятувати, допомогти? Нічого потім побиватися: “Ох, що ж ти зробив! Як же ти міг! Як же нам тепер жити?!” Та коли ви справді любили його, то де була ваша любов тоді, коли вона так була потрібна? Чому ж вона не порятувала його?”. Це і образ Світанку, що казала: „Залишуся для тебе Світанком назавжди, вір мені, не втонеш...”. Та дуже цікавий, збірний, образ дітей у творі. Оповідач любить дітей, і вони його, за його через те, що не вів себе з ними як із дітьми. Діти любили, – каже автор, – бо відчували любов...
Весь твір пронизаний роздумами про віру. Роздумами, на мою думку, правильними, відвертими. У цих роздумах відчувається глибока віра автора у Тата („Ніколи не називав Його Богом, чи Отцем”). „Не міг ніколи й сказати про себе певно: православний чи католик, язичник чи буддист. Просто вірив. І болісно стискалося щоразу серце, коли бачив людей, що горіли ненавистю один до одного тільки через те. що молилися за різних патріярхів.
Сам міг молитися в будь-якому храмі, церкві чи костелі, кирці чи синагозі. Бо вірив, ба, не просто вірив – знав – Бог є один, Бог, який сотворив людей, що всі є синами і дочками Його, а поміж собою – братами і сестрами” – чи не на цьому має будуватися справжня віра? У цьому простежується філософське ставлення автора на світ.
Дивний твір, печальний... Проте є у ньому оптимізм та віра у майбутнє, і можливо, віра у людей. „Вхопився за тонку музичну струну і полинув у небо. І став боляче пекти промінням потопаючого...І просив не тонути. Дивний. Адже знав, що потоне... Серед темряви раптом з’явилася яскрава зоря. Тонесенький промінь пронизав душу, увібравши її в себе. Біле світло зовсім не сліпило. Спокій змінився на радість. Бо побачив Ангела” – такі останні слова автора. Дивно? Уже ні! У них сенс життя. Адже, якщо поринути у спогади, то розумієш, що, можливо кожна людина у своєму житті бачила СВОГО ангела.
А коли поринаєш у спогади, і коли бачиш ангела, то говориш Світанку:
... колись пригадаю
Тобою принесені квіти
І я повернусь,
Почекай мене тут,
На Землі.
С. Пиркало
Член Національної Спілки журналістів України, Національної спілки письменників України. Засновник і редактор веб-видання “Літературний Журнал”. За активну участь у літературному житті України, та за активну просвітницьку діяльність Володимира Ейсмонта без сумніву можна назвати представником сучасної української інтелігенції. Тієї інтелігенції, що не хоче „жити в країні, де люди знову бояться говорити правду і вірити в справедливість. Де людей, які мислять незалежно, знову намагаються або вигнати за кордон, або загнати в політичне, соціальне та культурне підпілля”, до інтелігенції, що не хоче і не буде мовчати, бо знає до чого призвело мовчання в історії нашої країни, до інтелігенції, що писала у відкритому листі: „Ми завжди залишаємо за собою право на свободу слова, совісті, переконань, зібрань, а якщо нас позбавлятимуть цього – то ми залишаємо за собою право на ОПІР. МИ ХОЧЕМО і БУДЕМО вільно мислити, творити, діяти, незважаючи на те, що комусь особисто це може не сподобатись. МИ ХОЧЕМО і БУДЕМО жити в країні, де права та свободи людей не лише перераховані на папері, але й реально виконуються. В країні з позитивним політичним та культурним іміджем”.
Різноманітність жанрів автора вражає: фантастика, авантюра, історична література, гумор тощо. За свою літературну діяльність отримав багато відзнак. В тому числі диплом міжнародного конкурсу молодих українських літераторів "Гранослов-97" за перше місце, за гумористичні повісті "Окраєць для Барика", "Роман Васильців - приватний детектив". Проте найцікавішим жанром Володимира Ейсмонта залишається фантастика.
У фантастичному жанрі написане і оповідання „Бачив я Ангела”. Хоча досить важко у цьому випадку визначити жанр. Адже сучасне різноманіття просто зобов’язує використовувати дифузію жанрів. Сам автор характеризує твір як оповідання, проте досить яскраво простежуються і ознаки есе.
Написаний твір від першого лиця. Написаний, таке враження, що просто для себе, щоб не забути. „Поринув у спогади...” пише автор. Так спогади... спогади глибоко особисті, і при цьому здається кожної людини. Дивний цей твір! Дивний тим, що не розумієш, а відчуваєш його. Немає у творі композиційних прийомів, немає конфлікту, і все ж таки так захоплює цей твір!
Композиція оповідання розірвана на окремі частини (окремі спогади). Найчастіше ці частини закінчуються три крапкою, кожна з частин починається з цитати. При чому цитати різних часів – від біблійних до сучасних українських авторів. Героїв в оповіданні немає. Є тільки окремі люди чи істоти, що спливають у спогадах оповідача. Це і юнак Віктор, що хоче стати священиком. Дивні його роздуми, особливо як для священика, про самогубство: „А що рідні та близькі? Де ж вони були? Чому не вберегли його, не захотіли зрозуміти, порятувати, допомогти? Нічого потім побиватися: “Ох, що ж ти зробив! Як же ти міг! Як же нам тепер жити?!” Та коли ви справді любили його, то де була ваша любов тоді, коли вона так була потрібна? Чому ж вона не порятувала його?”. Це і образ Світанку, що казала: „Залишуся для тебе Світанком назавжди, вір мені, не втонеш...”. Та дуже цікавий, збірний, образ дітей у творі. Оповідач любить дітей, і вони його, за його через те, що не вів себе з ними як із дітьми. Діти любили, – каже автор, – бо відчували любов...
Весь твір пронизаний роздумами про віру. Роздумами, на мою думку, правильними, відвертими. У цих роздумах відчувається глибока віра автора у Тата („Ніколи не називав Його Богом, чи Отцем”). „Не міг ніколи й сказати про себе певно: православний чи католик, язичник чи буддист. Просто вірив. І болісно стискалося щоразу серце, коли бачив людей, що горіли ненавистю один до одного тільки через те. що молилися за різних патріярхів.
Сам міг молитися в будь-якому храмі, церкві чи костелі, кирці чи синагозі. Бо вірив, ба, не просто вірив – знав – Бог є один, Бог, який сотворив людей, що всі є синами і дочками Його, а поміж собою – братами і сестрами” – чи не на цьому має будуватися справжня віра? У цьому простежується філософське ставлення автора на світ.
Дивний твір, печальний... Проте є у ньому оптимізм та віра у майбутнє, і можливо, віра у людей. „Вхопився за тонку музичну струну і полинув у небо. І став боляче пекти промінням потопаючого...І просив не тонути. Дивний. Адже знав, що потоне... Серед темряви раптом з’явилася яскрава зоря. Тонесенький промінь пронизав душу, увібравши її в себе. Біле світло зовсім не сліпило. Спокій змінився на радість. Бо побачив Ангела” – такі останні слова автора. Дивно? Уже ні! У них сенс життя. Адже, якщо поринути у спогади, то розумієш, що, можливо кожна людина у своєму житті бачила СВОГО ангела.
А коли поринаєш у спогади, і коли бачиш ангела, то говориш Світанку:
... колись пригадаю
Тобою принесені квіти
І я повернусь,
Почекай мене тут,
На Землі.
С. Пиркало
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію