ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
Боже мій
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже мій
Одного тихого травневого вечора я сидів в парку на лавочці… Ну, може знаєте, в тому невеличкому парку по вулиці Зодчих у Вінниці… коло психлікарні. Туди городяни приходять годувати синичок, голубів та білочок…
Вірніше буде сказати, що коли я сідав на лавочку там вже сидів якийсь чудернацького вигляду чоловік в старомодному довгому, аж до землі, плащі…
І от сиджу я, меланхолійно налаштований, у тінях вечірнього парку, дихаючи свіжим повітрям, як нараз той чоловік голосно каже щось… Щось для мене незрозуміле.
– Це ви до мене… звертаєтесь? - запитую в нього, на що він голосно та розбірливо відповідає.
- Ні, то я до Бога кажу.
І тут в моїй меланхолійній свідомості раптом прояснилось, і все стало на своє місце.
- А! - кажу собі, - зрозуміло - хворий із психлікарні. Цікаво – з психом я ще не розмовляв…
І тоді я рішуче та дещо зверхньо-іронічно запитав в нього.
- Ну і який Бог з себе?
- Та... як-коли, і який у кого…
Він відповів тихо й спокійно, і мені чомусь здалося, що я зараз легко заведу його в глухий логічний кут.
- І ви думаєте, що сам Бог ото стоїть біля вас?
Але він раптом твердо запитав мене.
- А як ти думаєш: де зараз може бути Бог?
- Ну де? В церкві!
- В церкву, молодий чоловіче, кожен приходить вже із своїм Богом попід руку.
Така його відповідь додала мені азарту.
- Як це так, кожний із Богом попід руку- Бог же один?
Мені здалося, що я вже досяг свого і… але тут його несподіване запитання на якусь мить поставило в незручне становище уже мене.
- А ти сам в Бога віриш?
Помовчавши якусь мить, я нетвердо відповів.
- Так.
- Ну і який Бог по твоєму?
- Який? Всемогутній! - сказав я перше, що прийшло в голову.
- І що ж по твоєму Всемогутній не може дозволити собі взяти під руку, кого захоче, коли захоче… а навіть тисячу чоловік водночас?
Мушу признатись, що цієї миті мені здалось, наче з-під мене вислизає земля і… що я про Бога не знаю чогось, і, дещо знітившись, я несподівано для себе запитав у нього.
- А я... прийшов із своїм Богом?
- Ні! Ти сам.
- А он ідуть люди... А вони?..
Я не встиг закінчити запитання.
- Хто як: хто йде сам, хто з Богом за руку, а хто і… з чортом, - він відповів скоромовкою.
Цієї миті впевненість знову повернулась до мене.
- А по чому ви знаєте, що поряд вас стоїть Бог, а не чорт?
І тут сталось таке, чого я ніяк не сподівався. Він повільно піднявся на повний зріст - високий, худий, неголений, щасливо-усміхнений… повільно підняв до неба руки. Поли його помаранчевого плаща розкрилися, мов крила, відкривши голе тіло, котре мовби сяйнуло якимсь світлом у вечірні тіні дерев… В довгому плащі на голе тіло, блискучих жіночих босоніжках на босу ногу… сказав.
- Подивись на мене… Хіба я такий чорту треба?..
Не знаю, як довго тривала ця мить... аж строгий жіночий голос врешті таки привів мене до тями.
- Ти знов, Миколо, людей лякаєш… ми його шукаєм!..
Я повернув голову - поруч миловидна медсестра у білосніжному халаті, а за її плечима мовчки стоять із десяток чудернацько одягнених чоловіків різного росту та комплекції… хто з відкритим ротом, хто з блаженною усмішкою на лиці…
- Пішли вечеряти, – продовжила вона строго, а потім лагідно сказала мені.
- Ви його не бійтесь - він не буйний…
10.05.2015
Вірніше буде сказати, що коли я сідав на лавочку там вже сидів якийсь чудернацького вигляду чоловік в старомодному довгому, аж до землі, плащі…
І от сиджу я, меланхолійно налаштований, у тінях вечірнього парку, дихаючи свіжим повітрям, як нараз той чоловік голосно каже щось… Щось для мене незрозуміле.
– Це ви до мене… звертаєтесь? - запитую в нього, на що він голосно та розбірливо відповідає.
- Ні, то я до Бога кажу.
І тут в моїй меланхолійній свідомості раптом прояснилось, і все стало на своє місце.
- А! - кажу собі, - зрозуміло - хворий із психлікарні. Цікаво – з психом я ще не розмовляв…
І тоді я рішуче та дещо зверхньо-іронічно запитав в нього.
- Ну і який Бог з себе?
- Та... як-коли, і який у кого…
Він відповів тихо й спокійно, і мені чомусь здалося, що я зараз легко заведу його в глухий логічний кут.
- І ви думаєте, що сам Бог ото стоїть біля вас?
Але він раптом твердо запитав мене.
- А як ти думаєш: де зараз може бути Бог?
- Ну де? В церкві!
- В церкву, молодий чоловіче, кожен приходить вже із своїм Богом попід руку.
Така його відповідь додала мені азарту.
- Як це так, кожний із Богом попід руку- Бог же один?
Мені здалося, що я вже досяг свого і… але тут його несподіване запитання на якусь мить поставило в незручне становище уже мене.
- А ти сам в Бога віриш?
Помовчавши якусь мить, я нетвердо відповів.
- Так.
- Ну і який Бог по твоєму?
- Який? Всемогутній! - сказав я перше, що прийшло в голову.
- І що ж по твоєму Всемогутній не може дозволити собі взяти під руку, кого захоче, коли захоче… а навіть тисячу чоловік водночас?
Мушу признатись, що цієї миті мені здалось, наче з-під мене вислизає земля і… що я про Бога не знаю чогось, і, дещо знітившись, я несподівано для себе запитав у нього.
- А я... прийшов із своїм Богом?
- Ні! Ти сам.
- А он ідуть люди... А вони?..
Я не встиг закінчити запитання.
- Хто як: хто йде сам, хто з Богом за руку, а хто і… з чортом, - він відповів скоромовкою.
Цієї миті впевненість знову повернулась до мене.
- А по чому ви знаєте, що поряд вас стоїть Бог, а не чорт?
І тут сталось таке, чого я ніяк не сподівався. Він повільно піднявся на повний зріст - високий, худий, неголений, щасливо-усміхнений… повільно підняв до неба руки. Поли його помаранчевого плаща розкрилися, мов крила, відкривши голе тіло, котре мовби сяйнуло якимсь світлом у вечірні тіні дерев… В довгому плащі на голе тіло, блискучих жіночих босоніжках на босу ногу… сказав.
- Подивись на мене… Хіба я такий чорту треба?..
Не знаю, як довго тривала ця мить... аж строгий жіночий голос врешті таки привів мене до тями.
- Ти знов, Миколо, людей лякаєш… ми його шукаєм!..
Я повернув голову - поруч миловидна медсестра у білосніжному халаті, а за її плечима мовчки стоять із десяток чудернацько одягнених чоловіків різного росту та комплекції… хто з відкритим ротом, хто з блаженною усмішкою на лиці…
- Пішли вечеряти, – продовжила вона строго, а потім лагідно сказала мені.
- Ви його не бійтесь - він не буйний…
10.05.2015
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 60.4. Булькові цепеліни – Микола Бояров… (вибрані тексти Поетичних Майстерень)"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 60.3. Булькові цепеліни - Марися Лавра, продовження… (вибрані тексти Поетичних Майс"
• Перейти на сторінку •
"Мандри в космосі 60.3. Булькові цепеліни - Марися Лавра, продовження… (вибрані тексти Поетичних Майс"
Про публікацію