Алчевські – це прізвище досить довго замовчувалося істориками. І хоч знехотя, мов би крізь зуби говорилося , що була така Христя Алчевська – відомий український педагог ХІХ ст., згадувалися її діти , які присвятили себе теж українській культурі. Більше було згадок про Івана – видатного співака, знаного і в Америці та Европі (про те ,що І. Алчевський у 1910 році очолив у Петербурзі Українсько драматичне товариство “Кобзар”, замовчувалося ), про дочку Христину - талановиту українську поетесу. Менше згадувалося про Ганну - художницю, дружину академіка О.Бекетова і Дмитра – кандидата природничих наук , віолончеліста і маляра, Григорія – композитора і вокального педагога, Миколу – педагога, письменника – романіста, автора українського “Букваря”, випущеного в 1919 році. І вже зовсім обходили мовчанням главу унікальної сім’ї Олексія Кириловича .

Олексій Кирилович та Христина Данилівна – постаті неординарні .

Христина Данилівна Алчевська народилася 1841 року в містечку Борзні на Чернігівщині . Її мати , вихованка Смоленського інституту Аннета Вубч , окрім матеріальних достатків і природного розуму , мала ще й великі артистичні здібності . Батько Данило Журавльов , хоч і вчителював , був, проте людиною жорстокою , обмеженою і , як не дивно , намагався вибити з доньчиної голови мрії про елементарну освіту. Ази науки Христя Журавльова опанувала притаївшись за дверима кімнати , де найнятий за п’ять карбованців семінарист навчав грамоті братів, а те, що проходили брати згодом, у гімназії, сестра з їхніх підручників осягала самотужки.

Згодом у Курську , куди переїхали рідні , Христя відвідує гуртки молоді .Вона не лише читає заборонений у Росії “Колокол” Герцена, а й, за підписом Українки, надсилає йому кілька своїх листів, у яких заявляє про підтримку його діяльності прогресивною громадськістю .

Вийшовши 1862 року заміж за Олексія Кириловича Алчевського і переїхавши з ним до Харкова, Христина Данилівна присвячує себе педагогічній роботі .

Завдяки постійній самоосвіті постійній самоосвіті Алчевська мала глибокі й ґрунтовні знання з багатьох дисциплін , прекрасно знала вітчизняну й зарубіжну літератури, добре розумілася на мистецтві , тому й успішно витримала іспит на право керувати жіночою недільною школою і викладати в ній .

Занепокоєна відсутністю навчальних посібників для недільних шкіл, Алчевська шість років віддає укладанню унікального на той час видання- тритомної “Книги дорослих” (1899 –1900) . Ще ширшого розголосу набув вихід у світ бібліографічного покажчика “ Що читати народу?” (1884-1906 ) , теж укладеного Алчевською .

Розумною назвав цю книгу Л .Толстой ;хорошою, істинною, доброю –О . Островський; давно очікуваною – Г.Успенський ; однією з найоригінальніших у російській літературі І.Франко .

На сторінках періодики, в широкому листуванні , на багатьох виставках –двох паризьких, чикагзьких, антверпенській , брюссельській –Алчевська гаряче пропагувала досягнення очолюваного нею колективу , що зробило її ім’я добре знаним і за кордоном .Віце – президент Міжнародної ліги освіти , почесний член багатьох російських і зарубіжних освітніх товариств – такими високими титулами були відзначені її заслуги. Але ніяке визнання не могло замінити ту велику любов і повагу , якими віддячували Христині Данилівні вихованці Харківської недільної школи і школи в селі Олексіївка на Катеринославщині ,котру вона заснувала і якій теж віддала частинку своєї душі ....

Чоловік Христини Данилівни – Олексій Кирилович Алчевський народився 1835 року в Сумах , у родині дрібного купця . Кирило Алчевський мав бакалійну крамничку і впродовж багатьох років ще й виконував обов”язки титаря Покровської церкви . Олексій в Сумах закінчив двокласну школу . Більше ніяких навчальних закладів не кінчав, але все життя займався самоосвітою . Батько заохотив Олексія до купецького ремесла , у хлопця рано пробудився хист до підприємництва .Під батьковою рукою Олексій здобув перші ази торговельного ремесла і наприкінці 50 –х років вирішив почати власну справу .б Їде до Харкова , засновує невеличку чайну крамницю .Справи у молодого бізнесмена йдуть блискуче, здавалося – сама леді Фортуна направляє його ділові операції . Та швидко виявилося , що це аж ніяк не головне для 22- річного промисловця: на початку 60 –х років він організовує і очолює гурток харківської “Громади”.

Перша “ Громада “ – українська просвітницька організація - виникла в Києві , до неї увійшли ще молоді за віком видатні діячі: В .Антонович, М . Драгоманов , О . Левицький , Т. Рильський , П . Чубинський та інші .Через рік –два громадівський рух поширився на всі крупні міста України.Члени організації створювали для населення українські недільні школи ,видавали українські книги, журнали, альманахи, творили нову рідну культуру, займалися історичними, етнографічними, статистичними дослідженнями .

За пропаганду національних ідей на громадівців почалися арешти . Громади перейшли на конспіративне становище й О . Алчевський теж .

Для стороннього ока він – все той же удачливий промисловець .У1868 році , маючи 33 роки , засновує в Харкові торговий банк , ще через три роки – земельний . Останній має широку мережу агентів в інших містах. У Сумах, наприклад , його представляв брат Олексія Кириловича – Микола. О . Алчевського обирають головою Харківського біржового комітету .

На Донбасі починається розвиток гірничої справи, й Олексій Кирилович, зорієнтувавшись, засновує там Донецько – Юріївське сталеплавильне підприємство, тут виростає ціле місто, яке в честь засновника називають Алчевськом. Створює О. Алчевський і гірничо- промислові товариства. І через порівняно короткий строк капітал сина Сумського титаря вже становив 12 мільйонів карбованців.

Олексій Кирилович був відомим меценатом. Він фінансував недільну школу в Харкові, створену його дружиною Христиною Данилівною, побудував для неї приміщення. В Олексіївні на Донбасі Алчевський побудував школу для селянських дітей, в якій 7 років працював Б. Грінченко. Школа була українською.

Алчевський підтримував матеріально Харківське товариство поширення грамотності серед народу. Він і його брат Микола стали ініціаторами створення Комітету цього товариства в Сумах. 31 жовтня 1882року Комітет відкрив в Сумах жіночу недільну школу. У 1897 році в ній навчалося 190 учениць. Навчальні посібники і підручники видавалися їм безкоштовно. При школі працювала бібліотека. Все це існувало на гроші пожертвувачів, серед яких був О.К.Алчевський ,його племінниця Марія Миколаївна та інші.

У 1892р.при сприянні Алчевського в Сумах була відкрита міська публічна бібліотека з читальним залом (“кабінет для читання”).Він вже профінансував виготовлення погруддя Т.Г.Шевченка і встановив його на території скверу в Харкові, Олексій Кирилович мав намір передати сквер у власність міста.

Промислова криза 1900 –1903 років завдала непоправної шкоди підприємствам Алчевського. Прагнучі уникнути банкрутства , він звертається до уряду,прохаючи замовлення на виготовлення рейок і дозволу на випуск облігацій. Не бачачи виходу з ситуації, склалася, О.Алчевський 7травня 1901року покінчив життя самогубством, кинувшись під поїзд. Після нього залишилось майна на 150тис.карб. і 19млн.карб.боргу. Харківський торгівельний банк був закритий. Земельний банк був переданий московським промисловцям Рябушинським, підприємства Алчевського стали власністю держави.

Після смерті О.К.Алчевського на прохання мешканців селище Юріївка було переіменовано в Алчевськ.

30травня 1901р. на засіданні Сумської міської Думи говорилось: “питання це не винесено на обговорювання Думи так як нема наявності свідчень о діяльності Алчевського “.

Незвичайно талановитими були діти Олексія Кириловича і Христини Данилівни Алчевської.

Іван Алчевський колишній соліст Петербургського Маріїнського оперного театру. Здібного українського співака запрошували найпрестижніші оперні театри світу – бельгійський “Дела Монне”, лондонський королівський “Конвент – Гарден” , відомий американський оперний театр , паризький “Гранд Опера”, Великий театр Москви. Працюючи у Великому театрі І.Алчевський очолював музично - драматичне товариство “Кобзар”, яке об’єднувало вихідців із України й популяризувало в Росії українське мистецтво. Він і помер на посту – під час гастролей по Кавказу навесні 1917 року .Музично обдарованими були і брати Івана: композитор Григорій Алчевський, Дмитро Алчевський, кандидат природничих наук , єдиний продовжувач справи батька (був членом Олексіївського акціонерного товариства ), чудово грав на віолончелі та гітарі, педагог Микола О Олексійович стояв близько до музичного життя Харкова.

Сім’я Алчевських мала й своїх майстрів пензля. Ганна закінчила Харківську художню школу. Вже добре знаною письменницею цю ж школу одвідувала Христя (зберігся маленький альбом з її напрочуд майстерно виконаними роботами ),захоплювався малюванням і Дмитро.

Наймолодша донька Христя була в сім”ї натурою чи не найгармонічнішою, бо не тільки співала й малювала , але мала й акторські здібності . Та залишилось на все життя вірною поетичній музі.

До участі в громадському й літературному житті Х. Алчевська прийшла вже в 20 річному віці, отримавши непогану освіту .Вирішальний вплив на визначення життєвої позиції, за свідченням самої поетеси, справили зустрічі з М. Міхновським – найпомітнішим на той час українським діячам Харкова, лідером УНП(Української партії самостійників- соціалістів) , і творчість О. Кобилянської.

Унаступні роки потужним каталізатором формування національної свідомості Х. Алчевської стали постійні зв”зки ,через особисті зустрічі й листування з І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Павликом, В. Стефаником та іншими українськими письменниками й громадськими діячами.

Сенс свого життя Христина вбачала у внесенні своєї частки в національно – визвольну боротьбу України передусім патріотичними літературними творами . “Знаю , що на полі реальному, політичному я фізично не борець, що призначення моє миттьове в поезії “. Її вірші й публіцистичні твори видавались окремими збірками, друкувалися в” Хліборобі “ (Лубни ) , “Рідному краї”(Полтава), “Раді”(Київ),”Літературно-науковому віснику” (Львів),”Вільній Україні”(Петербург) та інших виданнях, розмножувались конспіративними гуртками. Популярним серед юнацтва й робітників маршем став вірш “Гей , на бій!”, написаний Х. Алчевським на замовлення лідера РУП Д. Антоновича і покладений на музику її братом Григорієм.

У 1902р. повернувшись із Парижа, де вона вчилась на вищих педагогічних курсах, втягнувшись у громадське життя . З 1903р. працює в недільній школі, де, попри заборону читає учням українські книжки, і в українській секції видавничого комітету Харківського товариства грамотності. Водночас вона робила перші кроки в нелегальній діяльності, пробувала створити український жіночий гурток. Не вбачала сенсу й в підпільній, політичній роботі. Після революційних подій 1905р. Х. Алчевська значно енергійніше включилась у громадську роботу. Саме в 1905р. вона надрукувала свій вірш у першій на Надніпрянщині україномовній газеті “Хлібороб”(Лубни), написала революційний марш і ...потрапила під пильне око жандармів.

У роки революції молода вчителька гімназії брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв'язки з підпіллям.

Сплеск революційного ентузіазму у Х. Алчевської був нетривалим . Наступ реакції, розчарування незначними результатами боротьби і своїм харківським оточенням, особисті негаразди тяжка хвороба знову породили зневір'я й апатію.

В тяжкі пореволюційні роки Х.Алчевська була серед ініціаторів створення в Харкові “Просвіти “,сама багато писала . Протягом 1907-1912р.р.,крім численних публікацій в українських часописах, вийшли друком чотири збірки віршів поетеси , ряд нарисів, про діячів української культури. Головна тематика творів – заклик до боротьби проти національного гноблення. За книгу “Тогочасне і наше” (1911р) письменницю звинувачено в сепаратизмі й порушено судову справу.

Визволення народу Х.Алчевська пов'язувала з українізацією молоді .О тож відновила свою роботу в учнівських гуртках. Протягом тривалого періодуу ця робота була виключно культурницькою, спрямовувалася на формування знань з рідної мови, літератури, історії, прищеплення любові до України.

Події в Східній Галичині, придушення українського руху на Надніпрянщині переконали письменницю в тому, що Українці в Російській імперії приречені на денаціоналізацію й асиміляцію. Порятунок бачився в об”єднанні Східної й Західної України під зверхністю Австро-Угорщини, уряд якої щедро роздавав західноукраїнській громад кості обіцянки щодо створення національної автономії. У 1915р. на квартирі Х.Алчевської відновилися регулярні зібрання гуртка української молоді .

Кульмінація активності Х.Алчевської припадає на останні місяці існування самодержавства .Поліцейські джерела того часу прямо вказують на її приналежність до УНП.

На межі 1916-1917р. Х. Алчевська та її однодумці ще більше активізували свою діяльність. Вийшли друком три брошури Христини “Земельне питання”, збірки віршів “Ще не вмерла Україна” та “Моєму краю”. Одночасно Х. Алчевська виступала одним з ініціаторів і, можливо, автором проекту створення “Слобідсько-Українського товариства”.

З поваленням самодержавства політична активність Х. Алчевської різко знизилась. Зміни політичної ситуації в країні 1917р. спричинились до ізоляції й відходу Х. Алчевської від політичної діяльності, зосередження її на культурно-просвітницькій та творчій праці .

Закосичившись ось таким щемким смутком, що йшов і від вдачі автора, і від її нещасливого життя , муза Х.Алчевської, проте здається , не втомлювалась ніколи . Лише до жовтня 1917-го вийшло чотири великих і сім маленьких книжок віршів. (Найкращі з них “Туча за сонцем”, “Вишневий цвіт”, “Пісні серця і просторів “, “Моєму краю “, “Пробудження” , а скільки віршів друкувалося в газетах та журналах, скільки так і не побачили світ...

Письменниця пробувала свої сили в прозі, літературній критиці, публіцистиці , створила дві драматичні поеми, багато перекладала з української на російську, французьку і навпаки.

Справжній спалах творчих сил Христі Алчевської припадає на другу половину 20-х років –на час дружби з французьким письменником А.Барбюсом, і відблиск тієї дружби лягає на останні твори поетеси, на останні роки її життя. Часто доводилося міняти роботу, займатися лише перекладами, щоб тільки вижити. Готувала до друку два томи “Вибраних творів”. Квапилася зробити якнайбільше. На схилі життя, в 1929р. вже відчуваючи утиски з боку радянської системи, поетеса твердо промовила слова : “мене не викреслити при всьому бажанні з історії ніяк”. Постать Х.Алчевської справді залишиться в історії як літератури так і національно – визвольної боротьби українського народу. Померла поетеса восени 1931р...

Ніяке вульгаризаторство не зможе нині затьмарити заслуженої слави, слави, що не змеркла з роками і змушує нас пам’ятати про те, як багато подарували Алчевські рідному народові.