ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Орися Мельничук
2017.02.22 18:07
Я наче вигнана з Раю...

тобою скинута з трону,

мов свіча, догораю

за коханням на спомин...

Віта Парфенович
2017.02.22 16:28
Наодинці з думками,
Перекочую полем часу,
І не все одразу,
Поступово, пазл за пазлом...

У картину – дії, вчинки,
Думки, ідеї,
Скільки є у цьому світі

Микола Дудар
2017.02.22 15:59
Йому сказали: - Буде слизько!
До відпочинку сотня верст…
І до веселощів не близько
І спільних тем на трьох лиш перст
А він погодився в дорогу!
Не сорок літ блукать по ній?…
А де ще так йому із Богом?…
Хіба, згадає, на війні…

Іван Потьомкін
2017.02.22 14:45
Тепер я мертвий. Став рядками книги
В твоїх руках...
З плечей твоїх знято любові вериги,
Та пече мій прах.
Відтепер можна мене в час тривоги
Перегортать,
Та збережуть завше твої дороги
Мою печать.

Ігор Шоха
2017.02.22 14:07
Ой чого нам ся журити?
Козаку удача –
йде у армію служити.
А дівчина плаче.

               Ой ти воленька гірка
               у дикому полі.
               Як немає козака,

Ночі Володимир Шкляренко Вітер
2017.02.22 12:45
Вечер уткнулся в уставшие за день каштаны,
Капельки рос наполняют собою листву.
Близится ночь, и в предчувствии сказочной тайны
Мир затаился. Зачем эта тайна ему?

Лужи пугают случайных безликих прохожих,
Падают тени, споткнувшись о фары машин.
Кто

Тетяна Левицька
2017.02.22 10:34
У блакиті лелека біла
світлу стежку шукає в рай.
Наболіло і відболіло.
На все воля... Нехай, нехай...

В низині мапа долі степом,
річка злетів, багно падінь,
сітка чорних доріг. Лелекам -

Олександр Олехо
2017.02.22 09:42
Нічого особистого це бізнес
І біль війни лиш паралель яви
Людина мрії гроші офіс фітнес
І збурення загалу йду на ви…
Та не пішов безпечніше чекати
На сонці плями затулили світ
Сичі і пуги влізли у дебати
У медоносів одібрали мід

Ярослав Чорногуз
2017.02.21 22:46
Ще сніг міцний в оцім лютневім гаї
І холод є, та вже – мов холодець –
Розм`яклу кригу в озері тримає,
Але тремтить, бо зійде нанівець,

Як та печаль, бо день такий пресвітлий.
І у повітрі чується вона –
Неначе усміхається привітно –

Леся Сидорович
2017.02.21 22:19
Скажи словечко – я тебе побачу.
Відкрий уста – і маску забери.
Якщо попросиш – все тобі пробачу,
Та тільки щиро, щиро говори.
Осанна всім словам у рідній мові.
Святиться хай земля моя повік!
Людська душа відроджується в слові,
А заздрість то

Володимир Маслов
2017.02.21 21:24
Гуде від обстрілів земля,
Радбез неспішний та розважний...
І бреше пес кривоприсяжний
зарозумілого Кремля.

Режим припинення вогню,
гучні слова – пусті заяви.
Паяц розігрує виставу,

Іван Низовий
2017.02.21 20:27
Не второпав – потрапив туди,
де одні остолопи
мітингують,
не чують себе,
як завжди,
на узбіччі шляху до Європи.

Втратив чуба й позбувсь бороди,

Сергій Гупало
2017.02.21 19:56
У співі солов’я текло світання,
А він витьохкував себе і божеволів,
І порожнів. Це – звичка вельми давня.
Вона незмінна в поетичнім ореолі.

І соловей увечері та зранку
Насправді усміхає люд понурий, хащі.
А солов’їха рада. Вірна бранка

Ігор Шоха
2017.02.21 18:52
Ніч переписує наші взаємини
у потойбічному сні.
Ми віддаємося богу таємному,
що у тобі і в мені.

Ти у полоні моєму одвічному
невідворотних стихій.
Поки обоє ми танемо свічами,

Ксенія Озерна
2017.02.21 17:47
надвечірніх молінь вітрила
напинає зустрічний вітер
я немовби себе спинила
в тім краю, де немає літер
де не можна слова і вчинки
поділити на «за» і «проти»
де за кожну півмить зупинки
відкидаєш усі марноти

Серго Сокольник
2017.02.21 15:17
Світостворення мить-
Цей написаний Богом роман...
Світло ллється з пітьми,
Хоч усім заправляє пітьма.

Ухнув з мороку сич-
Зорепадом життя пролило.
І настали ЧАСИ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05

Рту Рту
2015.12.31

Нарцис Оріана
2015.11.11

Клименко Петро Петро
2015.08.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Поеми

 Фатум
(Уривок з драматичної поеми (продовження)

Теодор Ловецький

Твої видіння чесні... Віриш, Костю,
в четвертий вимір – світу наготу?

Кость Цимбаліст

Я там не свій, торкався дива гостем,
як ластівка, черкнувши висоту.
Не зміг іти услід за Крістіаном
у напрямку без колій та мостів
туди, де забуяла і не в’яне
троянда на одвічному хресті.*

Теодор Ловецький

Що ж, не тобі – стежиною Ормуза**,
пусте – на долю наліпити грим.
На тлі троянди зі шоптою друзів
свого хреста нестимеш до пори.

Кость Цимбаліст

А України хрест? О, то лихіше,
коли впаде під ним.

Теодор Ловецький

Коли впаде,
могутнє сонце одкровавить віршем,
що в пилюзі не згубиться ніде,
вітри сахнуться обріїв розтятих
невидимим архангела мечем,
а ми... а нам хоч серце розіп’яти,
котрийсь у служки чортові втече.

Кость Цимбаліст

Доволі грому з вуст, авжеж – доволі,
бо надмір – до тривалої сльоти.
Важливо нині мудрому не кволо
довкола пальця нечисть обвести.

Теодор Ловецький

Задумав щось, розвіднику? Признайся,
за ниткою якою потягнувсь...

Кость Цимбаліст

Великий скарб украдено в Підгайцях
і досі не віднайдено чомусь.

Теодор Ловецький

Сердечний, ти про злото Могилянки,
що заповзялись Гольські зберегти?***
Кусала лікті зраджена панянка –
рідня тоді молилась не святим...

Кость Цимбаліст

Хтозна, кого ганьбити... Гольських... Духів...
Монах тутешній, що не з пустомель,
про Діда підземельного наслухав,
володяря золочених осель....****
Старезний гном розбагатів нестямно
за ніч одну й сивіє більше чуб.
Коли тобі у вухо шепче темінь,
хіба гарба багатства не до згуб?

Теодор Ловецький

Цю розкіш дивну в руки Дорошенка –
до цього хилиш?

Кость Цимбаліст

Звісно, в цьому сенс.
Але... тріпоче ниточка тоненька –
не обірвати б, не згубити б десь....

Теодор Ловецький

Візьмусь і я за неї: розенкрейцер
на прю із підземеллям – навмання.
Копитця, ріжки, страшнуваті рильця –
цей вихор я частенько зупиняв.

Кость Цимбаліст

Спасибі, отче! Місія велична –
наповнити скарбницю козаків.
У справі ревній вам удачі зичу,
бо стежі в підземеллях ті ж – виткі....

Теодор Ловецький і Кость Цимбаліст зникають за монастирською стіною. Чути тупіт кінських копит, що посилюється, а потім затихає. На авансцену виходять польний коронний гетьман Ян Собєський, полковник Олександр Поляновський та поручник Владислав Вілчковський.

Ян Собєський

Загонові спочинок не завадить,
а з вами поміркуємо тихцем,
чи міць не поміняли на браваду,
котрій братами переляк і щем.
Рахубисто тримати оборону,
бо слабне Польща хутко – день у день,
рокошем Любомирського до скону
заледве не доведена.***** Зі скринь,
які державу мали би підперти,
на братовбивство злото потекло
крізь пальці шляхти, й калачем був тертим
маршалок Любомирський, як на зло.

Александер Поляновський

Vivente rege****** збісило маршалка,
магнатів і збунтовані війська.
Король за палку – два кінці у палки:
дісталось королю – аж утікав.
з-під Монтвів.*******

Владислав Вілчковський

Мертві, мертві, мертві,
здається, й досі звідти небо рвуть.
Поляк поляка там приніс у жертву
амбіціям вельмож, а в чому суть?

Ян Собєський

В жадобі влади. Більш не бути цьому.
Не допущу.

Александер Поляновський

Вам, пане, до снаги...
Ви й Дорошенко – кожному відомо –
для армій, наче праведні боги.

Владислав Вілчковський

На жаль, для різних....

Ян Собєський

Фатум цей незмінний,
поки пташині матиме права
у Речі Посполитій той постійно,
хто предківське одвічне пізнавав
од подиху найпершого....

Александер Поляновський

Магнати,
вам не простили б жодного слівця
на оборону хлопа. Воювати
з бунтарським кодлом!

Владислав Вілчковський

Се нам до лиця!

Ян Собєський

І так до скону? Поки світ не прахом?

Александер Поляновський

То низько – поступитися хлопам
бодай у чомусь. Радьте так невдахам
чи ксьонзові якомусь....

Владислав Вілчковський

Кінь упав,
до дерева прив’язаний гусаром.

Ян Собєський

Піду погляну – лих оцих знавець...
(виходить)

Александер Поляновський

Як лицар, гетьман мій порив захмарить...
Без відома його пошлю убивць
по душу Дорошенка.

Владислав Вілчковський

Браво! Браво!
В селянські свити вдягнемо чіпких,
хай буцімто шукають на отавах
заблудлих коней і ні в сих, ні в тих
прикинуться під поглядом ворожим
без шабель і пістолів, а вночі
зі сховку зброю прихопивши, зможуть....

Александер Вілчковський

Собєський повертається. Мовчи.

Ян Собєський

Рушаємо. Татари коло лісу.
Завчасної уникнемо різні.
Ще встигне смерть відсунути завісу,
щоб розпочати дійство у вогні.

Александер Поляновський і Владислав Вілчковський поспішають за Яном Собєським. Знову чути кінський тупіт, що поступово минається. Стемніло. Розвиднілося. Закукурікав хутірський півень. Перед монастирською стіною пройшов і зупинився Гриць Малюк. На віддалі од нього причаїлася його дружина Єва, стежить за Грицем. До Гриця наблизилися троє селян.

Перший селянин

Уклін вам, діду! Ми зійшлися вчасно,
хоча було чимало перепон.

Гриць Малюк

Коли вже простір вітрові не власний,
то не прудкіш тоді од вітру й сон.

Другий селянин

Правдива мова: до вітрів подібних,
нас не спинили нині нетрі зла,
і даленіє, даленіє рідне,
не сходячи у кожного з чола.

Гриць Малюк

Так, на чолі карбується родинне,
дописуємо зморшками печаль,
бо є підозра – смертні
(посміхається і зітхає).
Хтось загине,
залишивши... та що там...
(змахує рукою)
Не ячав
хіба що день за вічною межею,
коли рідню – проміння й небосхил –
безмежжя чорне похапцем накриє
і безвістю присипле.

Третій селянин

Клятий пил
з очей давно заблудлих українців
зітерти б: гучно за Собєським – рій.
Нехай повзти такому по долівці,
а не літати, жала не старі
в перевертнів, котрим і польська влада,
як тепла ковдра, й байдуже усім,
що українське позабутим садом
засохне і змарнується, а втім
картину, знаю, змалював поспішно,
мазки згубили нині вертикаль...
Забув про Бога, що згори утішить
заблудлу зграю вічністю мазка.
У молитвах котрийсь печаллю сина –
до материнських в осені дверей,
і враз в обійми – ненька й Україна,
заледве не утрачені....

Гриць Малюк (поплескуючи по плечі третього селянина)

Старий,
ровеснику, дивуєш неабияк:
перевертням за Богом не іти,
опсячились – коли з розпуки виють,
то на догоду гавкають між тим.

Єва (в сторону)

Про псів торочиш? Сукою вчеплюся
в горлянку бидлу, постривай лишень...

Гриць Малюк

До справи, друзі... Мають бути в русі
дві наші сотні. Мов кулак один,
ударять за наказом, що Немирич,
коли потрібно буде, передасть.

Єва (в сторону)

Ох, далеченько, чоловічку, зириш,
а карту покладеш тепер... під масть:
її Собєський наш покриє вдало
з моєю допомогою. То так –
казали правду: не старіє жало...
Тобі навкірки стану я. Ще б пак!

Гриць Малюк

Завалівські, литвинівські******** готові
підсилити на днях козацький здвиг?

Єва (в сторону, люто)

Готуйся, бидло, до смертей, до крові,
до мук іще небачених земних.

Перший селянин

Рух незворотний, хоч ятрить бідося:
бракує зброї, Грицю, тим і тим.

Другий селянин

Зате немає в них різноголосся.,
озвучене – вітрилом у мети.

Гриць Малюк, селяни і Єва розходяться в різні сторони. Невдовзі долинає свист і регіт. Четверо татар ведуть на аркані під монастирську стіну дівчину в українській вишиванці, за ними з турецьким кинджалом у руці кидається Селім.

Селім

Пустоголові, цей ясир ганебний!
Лавину кар зішле на вас Аллах.

Перший татарин

А ти іще влаштуй отут молебень.

Другий татарин (регочучи)

Поклони бий, та не пошкодь чола.

Третій татарин

Або ж тікай, а то боки намнемо.

Четвертий татарин

Утопчемо в багнюку і.... бувай.

Перший татарин

Ого, погляньте, - розпаливсь, як демон,
мені ось кобеняка розірвав.

Селім

Така дрібниця - втратив кобеняка,
пошиєш інший, кращий, будь-коли,
а спробуй, неотесаний вояко,
пошити заново довіри постоли –
розваляться, порвуться безсумнівно,
та й хутко так, що й оком не зморгнеш.

Другий татарин

Він нас козацьким тут лякає гнівом.

Третій татарин

Погрожує нікчема нам, авжеж.

Селім (несамовито)

Від полонянки геть, або ж до бою!
(цілує зброю)
Кинджале мій, гармонію верши.

Четвертий татарин

Ти ба! Дивак із кров’ю голубою –
зіграє благородного і.... пшик.

Селім кидається на татар, його обеззброюють. Перший татарин здіймає над Селімом кинджал і завмирає.

Перший татарин

Аллахові хвала за жменю світла,
що зупинило лютий мій порив.

Другий татарин (невдоволено)

Невже таємний знак нараз помітив,
котрому не вклонитись, - Боже, крий?..

Перший татарин

Не те, не те – свою жахливу страту,
коли б убив оцього
(киває на Селіма),
бо з давен
калзі-салтану другом він і братом,
хоча таки...

Третій татарин

І я забувся, пень,
дубка такого не впізнав у лісі
міцного війська нашого. Клянусь,
наслав на нас шайтан скажених бісів,
а ми й не дули, зопалу, у вус.

Четвертий татарин
(підводячи до Селіма полонянку)

У дар тобі не жаль оце дівчисько,
бери і все, воно тепер твоє.
Хай відпочине – лава он-де, близько,
кумису – найсмачнішого поп’є...

Селім

Ідіть. Ідіть. Візьму собі красуню
з молитвою і сонцем на вустах.
(услід татарам)
Для цих шалених істина – відлуння:
почули і зблудили – на літа.
(дівчині)
У монастир біжи, до сховку, мила,
туди, туди, де на склепінні хрест.
(вказує рукою).
Ах, полетіла... І себе розкрилив,
душею доторкнувшись до небес.
(Завіса)


Друга дія

Похмуре підземелля. Пролунали жахливі крики сови. Покотилося відлуння. Злилися в одне ціле чиїсь регіт і плач, опісля – звуки бійки, стогін і порив потужного вітру, що змусив усіх принишкнути. З долу підіймається Морок, істота, з голови до ніг покрита терням.

Морок

Там, наверху, сплели мені міфічну,
з часів Перуна одіж. Не клянусь,
а стверджую, що я давніший...

З протилежної сторони з’являється Земний дух, ще одне дивовижне створіння, яке будяччям теж приховує свою зовнішність. Рухи цього створіння поривчасті, але в них простежується гординя і самозакоханість.

Земний дух

Вічний.
Ну, з тих, кого завіяло на Русь
з околиць пекла . Здрастуй же, безликий
соратнику підземний, духи ми,
ловці проклять і божевільних криків,
що простору докидують пітьми.
Гарцюємо між тими, хто зневірі
нікчемний раб і прихисток нічий...

Морок

Я сотні божевіль таким відміряв.

Земний дух

А я хвороб чимало доточив.

Морок

Земному духу, Божому вигнанцю,
моя рука чоренна і легка.

Земний дух

Хай без руки... бо Морок і уранці,
коли торкнеться...

Морок

Що ж, тоді тікай,
якщо боїшся з пекла побратима.
З одного кухля грішний наш напій!

Земний дух

Не ображайся.
(таємниче)
Мимо нас ітимуть
у місті зрячі, а під ним - сліпі
у пошуку скарбів людці мерзенні,
пройдисвіти мабуть, родина бліх...

Морок

Ха-ха, озвався, начебто святенник,
ото візьму і бухнуся до ніг.

Земний дух

Не до сарказму, Мороку, властиво
ладнати пастки скарбошукачам
нечистій силі...

Морок

Нерозумні, хтиві,
скупі нестямно – ниточка і нам
у цій пригоді будь-коли знайдеться,
потягнемо за неї – і людці
загинуть у гріховній плетениці,
слабкіші од невидимих ловців.

Земний дух і Морок ховаються, зачувши кроки Теодора Ловецького і Костя Цимбаліста, що подалися в підземелля на пошуки скарбів. Священик і розвідник Дорошенка вагаються, в якому напрямку іти, про це свідчить міміка на їхніх обличчях, освітлених ліхтарями.

Теодор Ловецький

Пора знання згадати потаємні,
сягнути днища озера століть,
де зверху всім дароване – інтимне,
а Богове заховано під лід
чи залягло, покинуте у мулі.

Кость Цимбаліст

Пора, бо шкіра терпне... Поблизу
якісь істоти чорні прошмигнули,
й рука моя натрапила на зуб
такий великий...

Теодор Ловецький (розглядаючи руку попутника)

Потривожив Пека.

Кость Цимбаліст

Упевнені? Подіяли знання
і ви... і ви проникнете далеко
в потустороннє?..

Теодор Ловецький

Розенкрейц підняв
наближених , щоб істини обличчя
було перед очима в них.

Кость Цимбаліст

Отут
його побачимо?

Теодор Ловецький

Тобі не личить
і мріяти про істину, мабуть.
То так, іше наситишся дивами
зі мною поряд, Косте, як раніш,
але якими в’яже Бог вузлами,
але на чому світ і як стоїш
у долі на стежі – тобі не знати.

Кость Цимбаліст.

А вам?

Теодор Ловецький

На жаль, на щастя, так...

Кость Цимбаліст

Змирюся безумовно, отче, брате...
(стрепенувшись)
А як зі скарбом, роздобути як?

Земний дух і Морок переривають розмову скарбошукачів, імітуючи собаче виття, каркання ворони і пориви вітру. Теодор Ловецький жестом кличе попутника за собою. Обидва зникають у розгалуженні підземного ходу.

Морок

Дивися – утікають, не безстрашні,
не квіти вже, а зігнутий полин...

Земний дух

З тобою, бачу, не зварити каші,
покличу василісків... Десь були....

Із закутків прудко випурхує кілька чудовиськ з головою півня, очима жаби, крилами кажана і тілом дракона, танцюють довкола Земного духа і Морока, найбільший помахом крила зупиняє танок і мовить гордовито.

Васмліск

Згадати нас достатньо – біснувато
розбурхаємо бурю залюбки
у місті, в підземеллі, що й на чатах
не встоять наймужніші вояки.
І шкереберть летітимуть дахівки,
камінні брили, мертве і живе.

Морок

Вам не шкода і Божої корівки,
яку шалена буря розірве?

Земний дух

Ну, мороки такі сентиментальні,
коли картають інших – не себе.
(василіскам)
В погоню за священиком нагально,
бо цей – могутній: нечисть зішкребе
з усього підземелля й добереться
до злота, що давно привласнив Дід,
господар наш...

Василіск

Нехай у зблисках герцю
священику вітри накоять бід,
тоді, ослаблий, не нашкодить Діду.
(іншим василіскам)
За мною, військо темені. Вперед!

Морок (Земному духові)

Ці не одним трястимуть підборіддям,
чужим, звичайно, ринувши у лет.

Василіски з вигуками і свистом кидаються услід за Теодором Ловецьким і Костем Цимбалістом. Здіймається буря, що набирає обертів. Морок і Земний дух, затуливши вуха, тікають у сховок. Раптом шквал затихає, а скарбошукачі повертаються.

Кость Цимбаліст

Схопити бурю у правицю, отче,
і василіском гупнути об діл...
Ніяка інша нечисть не захоче,
сотати лють свою із божевіль...

Теодор Ловецький

Від Крістіана вміння це духовне,
що у фізичне враз переросло.

Кость Цимбаліст (в сторону)

Розпитувати далі не тактовно...
(Теодору Ловецькому)
Гадаєте, оговтається зло?

Теодор Ловецький

За вітром ніс тримати тут доречно:
змудруть хутко нові нам пастки.

Кость Цимбаліст (вказуючи ліворуч)

Тендітне там, за каменем, лелече,
та ні, то навхрест білі дві руки.

Долинає дівочий плач, а за хвилю до Теодора Ловецького притулилася дівчина в білому платті.

Дівчина

Рятуйте, отче. Не збагнула й досі,
коли під землю канула. Боюсь!

Кость Цимбаліст (дівчині)

Красива квітка у твоїм волоссі.
Була на луці та й... сюди чомусь.

Дівчина

О так, ходила лукою... Згадати б
важливе щось. Не можу – переляк.

Кость Цимбаліст

А трішки хоч.

Дівчина

У пам’яті – багаття.
Соломи куль іскристий.

Теодор Ловецький

Певний знак
того, кого ми Змієм називаєм...

Дівчина

Побігла звідти. Перстень на шляху
і парубок під хатою. Навзаєм
привітною я з парубком ... Гріху
обійми розпростерла серед ночі...
Удосвіта прокинулась – лечу
над луками, у лапах поторочі.

Кость Цимбаліст (гнівно)

Натішилася нечисть досхочу
беззахисною й підло ув’язнила
в лабетах підземелля.
(обіймаючи дівчину)
Друзьки! Ні!
Візьмуся і за шаблю, і за вила
і битимусь...

Теодор Ловецький (придивляючись до дівчини)

У неї на спині
під білизною плаття шерсть. Мамуна!

Кость Цимбаліст

Хто-хто?

Теодор Ловецький

Ганебний виводок Мари.
Якщо ім’я підхопить, як відлуння,
вважай дійшов до смертної пори...

Розпізнана Мамуна відстрибує убік, метушиться а коли знову повертається до скарбошукачів обличчям, вражає їх потворністю. Здійняті руки перевтіленої викликають грім і блискавку.

Мамуна

У безвість каньте, в пилюгу собачу
дорогою овогнених жахіть!

Теодор Ловецький (перехрестившись і помахом руки віддаливши Мамуну)

І віра, і знання, з якими зрячий,
загибель відсторонять.

Кость Цимбаліст

Мимохідь
кубло підземне, отче, трусанете
не гірше землетрусу. Утекло б…

Теодор Ловецький

Ніхто не розірве зміїних плетив,
хіба на час короткий.

Кость Цимбаліст

Лоб у лоб
змагатися із нечистю сутужно,
коли з двома обличчями
( раптом здригається і задкує).
Отам…

Теодор Ловецький

Зрадливою твоя, козаче, мужність.

Кость Цимбаліст ( оволодівши собою)

Мамуна інша близько.

З-за каменя підіймається дівчина, в якій упізнається порятована Селімом українка, схлипує, здригаючи плечима.

Кость Цимбаліст

Та сльота
жахатиме також вогнем і громом,
коли розв’язка зустрічі на схил…
(дівчині)
Мели своєї, бестіє відома,
ну… лукою блукала. Вітер, пил,
іскристий куль соломи – все зненацька.
Тікала хутко, перстень під п’яту…
А там і красень, підморгнувши хвацько,
вдягнув у гріх дівочу наготу…

Теодор Ловецький

Словесні ці потоки ріжуть вуха.

Кость Цимбаліст

Я ошукався?

Теодор Ловецький

Простота свята…
Буває, гіркоти хлюпнуть у кухоль,
та чи постійно в ньому гіркота?
(дівчині)
Сховалась під землею від наруги?

Дівчина

Підчатували четверо з орди.
Хотіли, кляті, вполювати вдруге,
коли звільнив татарин молодий,
дивакуватий, але добрий вельми.
З монастиря вертала до рідні,
а тут вони, песиголовці пильні.

Теодор Ловецький

В ріку життя поточини брудні…

Дівчина

Із посвистом услід погнались, кінні,
разючий посвист – обрієм хитнув.
Подякую проваллю і падінню
в підземні кола – міста таїну.

Кость Цимбаліст

Оце впіймали облизня татари
(дівчині, хитруючи)
В пилюці вся. Зітру ось зі спини…

Теодор Ловецький (попутникові, сміючись)

Не зараховуй дівчину в почвари,
не сестри їй мамуни – відрізнив
од цих поганок чесну підгайчанку.

Кость Цимбаліст

Знання таємні?.. Знову діє дар?..

Теодор Ловецький

Не те. Вимова, барви вишиванки –
в моїх землячок особливий шарм.

Кость Цимбаліст (примирливо)

В біді красуню залишати – підло,
моєї хай тримається поли.

Теодор Ловецький

Пасують козакам шаблюки, сідла,
а краля збоку…

Кость Цимбаліст (в сторону)

Наче поголив
словами цими панотець миттєво,
їй-Богу, зашаріюся, дивак.

Теодор Ловецький

Свої мотиви в щастя. Без мотиву
єднання двох умре воно.

Кость Цимбаліст

Ще б пак!

Теодор Ловецький

Шукати скарб утрьох – у Провидіння
певніший вибір дійових осіб.
Дарує ролі обраним. Терпіння –
і ми заробим на небесний хліб.

Священик, розвідник Дорошенка і дівчина разом продовжують пошук скарбів. Звучить тривожна музика, яка налаштовує глядача на те, що попереду сутички непримиренних опонентів. Перші з них – Чур і Пек сходяться на авансцені.


Пек

Ох, надокучив, невгамовний Чуре,
сидиш в печінці, мізках, сивині…

Чур

Ще й досі, Пеку, стиха балагуриш,
ворота відчиняючи війні.
Гучнішаєш, коли з мечем чи списом,
невидимий у русі для людей.

Пек

На те я чорту брат, не з пальця виссав,
що зміями стають мої сліди,
а очі круків можуть породити,
щоб ті клювали зранених.

Чур

Спинись.
Якщо твоя козирна карта бита,
навіщо по губах ганяти свист?

Пек (роздратовано)

Чому мені завжди на перешкоді
якийсь там Чур, домашній, наче кіт,
ти ба – собака, звиклий до негоди,
що насторожі вогнища стоїть,
яке людському благу запорука.
Хоч головою розвали стіну,
зміцнити здатен безпорадним руки,
короткозорим витче далину.
Порозважатись хочеться – до чварів
досиплю чортівні, добавлю хмар,
а він у душах розганяє хмари
і з димом чортівню через димар
вітрам у пащі. Вічна заморока:
куди подамся – всюди опонент.
Накину на людське багряним оком
і чую: Чур, моє. Тоді ущент
моя затія, бо з домашнім богом
захищена людина від утрат.

Чур

Нема на світі гіршого нічого,
ніж брату чорт і чорту рідний брат
(задумавшись)
Поділено на чурів і на пеків
усіх людей у юрбищах земних.
До затишку в хатині, до лелеки
схилялись люди-чури з давнини,
втрачали часто й відбирали власне
в загарбників чи просто крадіїв.

Пек

Цих зарахую хутче до нещасних…
Я ж… людям-пекам світ перекроїв:
хапайте, спритні, клапті екзотичні,
ладнайте ширми, сховки для облуд,
собі багатства, тронів, оргій зичте,
а тим, нещасним, - без вини покут.

Чур

Чудовиську, не тут намотуй кола –
одвічно рідним пеклом – до вогнів!

Пек (іронічно)

Пішов би в пекло, але гурт не кволий
до скарбу наближається…

Чур

Війні
накажемо ми плечі розпростерти –
ти на одне, на інше сяду я.

Пек

А що ж, війна в галопі люта, вперта,
поки когось не скине…
(таємничо)
Крук, змія –
пора своїх у темені здіймати.

Чур (віддалившись од Пека)

Моє видіння… Скарбошукачам
не зблисне злото Діда біснувато,
воно, щоб рід козацький не ячав
у жмені смерті, стане благородним…

Пек

Війно підземна, прокидайся – час
сестру наземну, тиху і холодну,
до бучі підштовхнути.

Чур (в сторону)

Пеків бас
шикує нечисть, вишколену Дідом,
замки скриплять і сиплеться іржа.
Посуне на гостей лихе поріддя,
що не боїться кулі та ножа.

Чур і Пек ходять по колу, приглядаючись один до одного. – до цілковитої темені, під час якої залишають авансцену. З глибини сцени з ліхтарем у руках наближаються скарбошукачі.

Кость Цимбаліст

Якщо до скарбу подихів чотири,
то простягаю руки вже за ним.

Теодор Ловецький

По носі б’є удача всім настирним,
таким, як ти, - надміру запальним.

Дівчина

Занепокоєні ви, отче, - дуже!
Заглиблені у душу колючки?

Теодор Ловецький

Дрібних позбувся, біль од них подужав,
зате найбільша – мостиком хитким.

Кость Цимбаліст

Колючка мостиком?

Теодор Ловецький

О так, достоту,
давненько причаїлася вона
між серцем і володаркою злота,
украденого Дідом.

Кость Цимбаліст

Дивина!
Хіба небіжка вам завадить нині,
на щастя, Могилянка, – не Мара.********

Дівчина

Я розумію… Жінка ця єдина
благословила б злото для добра…


*Символ Ордена розенкрейцерів.
**Існує гіпотеза, що Орден розенкрейцерів був заснований послідовниками єгипетського мудреця Ормуза.
***У 1612 році княгиня Марія Могиляка, дружина дідича Золотого Потоку Стефана Потоцького заховала в замку міста Підгаєць, що належав родичам Гольським, велетенський скарб, який згодом безслідно пропав.
****Мною використано літературні версії Ярослава Аноніма («Подолання Змія. Розповідь про гнома на ім’я Дід») та Івана Банаха («Повість про загублений скарб»), в яких йдеться про те, що скарбом заволоділа загадкова істота, що проживала в підгаєцькому підземеллі. Власне, не відходячи од цієї версії згаданих авторів, хочу довести своє бачення викрадача скарбу та його оточення.
***** У 60-ті роки 17 століття в Польщі вибухнула громадянська війна, що стала апогеєм боротьби короля-реформіста Яна Казимира з невдоволеною шляхтою, яку очолив маршалок Є.-С. Любомирський, підтриманий конфедератами.
****** Обрання наступника за життя короля. Цю ідею активно підтримувало оточення Яна Казимира, мотивуючи свою позицію тим, що Польща, залишаючись певний час без короля, була дуже вразливою.
******* У 1666 році війська короля зазнали під Монтвами нищівної поразки через його самовпевненість і помилки. Від повного розгрому армію врятував Ян Собєський.
******** Жителі сіл Завалів і Литвинів.
********* Богиня смерті, сновидінь і жахів у словян.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-01-11 19:22:24
Переглядів сторінки твору 1285
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.249 / 6  (4.990 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 5.159 / 6  (5.026 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.729
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Композиції для сцени
Автор востаннє на сайті 2017.02.22 22:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-01-11 23:48:39 ]
Монументальні твори завжди викликали повагу до автора. Це таки титанічний труд, а не віршик на кілька рядків. Але на те треба мати велику наснагу... і бути в темі. Удачі вам. Може колись і до вистави справа дійде.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-01-12 11:49:06 ]
Олександре, дякую! Якщо його величність час дозволить, доведу задумане до фіналу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2016-01-12 13:46:31 ]
Богдане, я була дуже приємно вражена, побачивши ще одну грань Вашого таланту. Ця поема - дійсно фундаментальна праця. Найбільше мене зацікавила Ваша спроба зрозуміти почуття і мотиви вчинків відомих історичних осіб, нібито поставити себе на їх місце. Зображення світу потойбічних істот також дуже вдале. Розпочала читати твір учора ввечері (із першої частини, яку я пропустила), так трішки не по собі стало... :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-01-12 19:45:17 ]
Олено, якось так вийшло, що продовження цієї поеми я відклав у довгий ящик, але останнім часом задумався над тим, що якщо цей ящик буде занадто довгим, то можу й не довершити поему... Найбільше експресії і кульмінація повинні бути в завершальній частині. Та як получиться - час покаже. Дякую за відгук і бажання прочитати одразу дві опубліковані частини.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2016-01-12 14:56:05 ]
...Богдан! Навіть добре тебе знаючи... я тебе незнаю...
Знаю, що варто сподіватись на ВСЕ НАРАЗ і як маліє на фоні твоєї ідеї все решта... пам'ятай про це. Здоров'я та наполегливості... бажаю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-01-12 19:59:45 ]
Ярославе, нашими підгаєцькими підземеллями я ходив у шкільні роки, доки не почали обвалюватися. Щоправда, добряче отримував за це на горіхи від батьків. Багато таємниць вони приховують. Гадаю, теми Підгаєць підземельних та історії Підгаєччини ще неодноразово будемо торкатися.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2016-01-12 18:09:02 ]
Легко перестрибнув з 12-го року в 16-й і з цього трампліну - у 17-й вік. Цікава версія історичних подій за участі і відомих особистостей, і потойбічних примар, і романтичних образів поетичного світу. Схоже - тіні забутих предків Ваших Підгайців. Потужна і корисна для підростаючого покоління робота.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-01-12 20:14:22 ]
Ігорю, дякую! В наступному році Підгайці будуть відзначати річницю історичної події (битви козацького війська Петра Дорошенка і його союзників з військами Яна Собєського). Є людина, прихильна до моїх літературних потуг, яка хоче інсценізувати написане мною на сцені підгаєцького Народного дому. Сподіваюся, що так трапиться.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2016-01-12 19:43:58 ]

Вряди-годи переглядаю ПМ. Сьогодні «спіткнувся» об твій «Фатум». Не мав наміру на комент, але не стримався. Перечитав ще раз першу частину поеми. Мої враження не змінилися – майстерно і цікаво.
Добре тобі вдається викласти полілоги. А фантазії з потойбічними персонажами – родзинка. Історичної складової не торкаюся – ти, очевидно, з головою пірнув у минувшину рідного краю – це викликає повагу. Тому вітаю, Богдане, з чудовою роботою (розумію, що вона ще у процесі шліфування).

P.S.Як завше, читав уважно, тому переглянь мої міркування – вони дріб’язкові .
Слів «шопта», «навкірки», «гарцук» не зустрічав і в словниках не знайшов (хоча по змісту здогадався), то може варто їх значення дати в поясненнях;
«Там пОляк пОляка приніс у жертву» - «полЯк полЯка там приніс у жертву» - наголос;
«Кобеняк» - за словником чоловічого роду. Синоніми –«сірячИна», «семирЯга»;
«на стЕжі долі…» - «стежІ»;
«Схопити бурюу правицю…» - одруківка(пробіл);

Щасти!

Принагідно вітаю з минувшими різдв’яними і прийдешніми старо-новорічно-йорданськими святами!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-01-12 20:25:14 ]
Мирославе, вдячний! Робота дійсно ще буде шліфуватися, тому міркування твої дуже потрібні. У свою чергу теж вітаю зі святами. Здоров'я тобі і рідним, нових книг та інших радощів у житті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2016-01-14 16:42:00 ]
Ти працелюб, Богдане, мене б не вистачило і на соту долю... Бажаю втілення на сцені. Цікаві твої персонажі і з точки зору історії, і сьогодення.
Успіхів у подальшій праці над ними і з ними!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-01-15 20:52:46 ]
Дякую, Ксеніє! І в мене бувають періоди без творчих поривів, коли "душа не на місці".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Геник (Л.П./М.К.) [ 2016-02-07 14:23:30 ]
Цікаво... І так наочно, уяві в поміч...
Чудово! Зачиталася...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-02-08 14:51:09 ]
Лесю, дякую!