ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2018.02.25 20:43
Сьогодні Лесі Українці виповнються 147! Вчора до цієї дати по каналу "Культура" з Волинського меморіального музею був репортаж про збережені рукописні архівні документи Лесі Українки, серед них вперше показано на камеру зошит з фольклорними записами т

Олександр Сушко
2018.02.25 20:21
А ваговиті заздрісні таки.
Довбають дятли поетичну гілку.
З букета вівці смичуть пелюстки,
На дрова перепилюють сопілку.

З хазяїна у власному саду
Останній сік висотують прибульці:
-Ось тут не те, не так, не до ладу,

Іван Потьомкін
2018.02.25 18:11
Цап пасся над урвищем крутим.
«Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
Який же ти безпечний...
Так же можна зірватися й у прірву».
Цап начебто й не чує.
«Заходиться на вітер, а там же нема сховку!..»
Немов на глум, цап підіймається ще вище.
«Трава густ

Світлана Майя Залізняк
2018.02.25 15:17
Солома, шовк, щириця -
У віршику Петра.
Стомилася правиця,
творіння - на ура...

Лисиця хвалить: "...любо...".
Скрекоче жабка: "...єс...".
Петро оближе губи,

Олександр Сушко
2018.02.25 15:13
Йдуть у владу тільки шахраї?
Ледарі брехливі та підступні?
Ну то й що? Хай гавкає зоїл,
Теж знайшовся - лицар непідкупний.

Хай мозолить рало бевзю длань,
Поціляє снайпер у аорти:
В час важкий сховає Іордань,

Ірина Вовк
2018.02.25 11:45
Такі змерзлі, холодні очі…
Що ти в них приховала? – муку
Незагоєну, незализану, не залиту хмільними чарами…
Сухо час відбиває годинник.
Зайшлий кіт жалібно муркоче.
О подай мені швидше руку,
Бо помру я під цими ударами…

Сергій Гупало
2018.02.25 10:32
Нещодавно у столичному видавництві «Український письменник» з’явилася нова книга Сергія Гупала. Роман «Люди і трафарети» – не тільки легенька сув’язь картин учорашнього життя українців як на рідній землі, так і за кордоном, на заробітках... Цей твір – св

Ольга Паучек
2018.02.25 08:54
Під ногами біла ковдра
Рип - рип,
В оборозі стара хвіртка
Скрип - скрип,
А собака з-поза хати
Гав - гав...
Що зима прийде я ,звісно,
Знав? Знав!

Микола Дудар
2018.02.25 01:26
Я пригощу тебе морозивом…
І замалюю твій анфас
Велібром, віршем, встигну - прозою
І віддішлю в майбутнє нас…
На себе звідти споглядатимо
Найкраще буде олівцем.
Хто зна, щось може ми і втратимо?
Але сьогодні не про це…

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 22:19
І (ХІІІ)
Найвища краса – це краса вірності.

Олесь Гончар

Імлу прониже ніжний сонця спис –
На луках бродять красені Пегаси –
Зберігачі кохання таємниць,

Марґо Ґейко
2018.02.24 21:56
Передсердя одне з двох належить мені?!
Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
Я незручні питання поставлю, pardon!
Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
Пророст

Олександр Сушко
2018.02.24 20:46
Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,

Володимир Бойко
2018.02.24 18:19
Король без почту – не король,
Придворних завжди вистачає.
Та при дворі найпершу роль
Не кожен підданий зіграє.

Принцесо всіх двірських інтриг,
Балів придворних королево,
Де твоя щирість кришталева,

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 12:36
Чи винна з інтернету аватарка,
Чи віршів начиталась моїх ти?!
У мене закохалася поштарка
І шле мені закохані листи.

ПРИСПІВ:

Поштарочка, поштарочка, поштарка

Вікторія Торон
2018.02.24 12:33
ПІДСУМОК Дороті Паркер

Порізи болять,
Вода в ріці мочить,
Кислоти бруднять,
Від «хімії» корчить.
За зброєю стежать,
Газ буде смердіти,

Іван Потьомкін
2018.02.24 11:39
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість весні?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Человек Песок
2018.02.20

Інеса Завялова
2018.02.17

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Для чого все було?
(монолог жінки у поїзді)

Скільки разів я ладна була вмерти від нерозділеного кохання до кожного з них, а тепер я вже не пам’ятаю ні імен їхніх, ні облич...Тепер мені вже дивно, що я колись так пристрасно, безвихідно, відчайдушно кохала. Життя моє тоді не мало іншого сенсу, ніж кохати і страждати. Я ходила у тумані власного болю. Але кого я кохала?
Я не можу виразно пригадати жодного. Коли я читаю пристрасні рядки свого щоденника, у яких замість імені стоїть «він» (я тоді була впевнена, що все життя, до останнього подиху, пам’ятатиму, хто це такий), я не можу пригадати, про кого, власне, йшлося. Якісь невиразні тіні пропливають у пам’яті, убогі обставини знайомства, які тоді, багато років назад, здавалися мені такими значущими, а насправді не значили нічого.
І стосунків не було ніяких. Не було нічого того, що я собі надумала—ні знаків уваги, ні якихось особливих поглядів, ні багатозначних слів... Для чого тоді було відчуття велетенського значення того, чого насправді не було?
Я знаю дружин, які колись різали вени на руках через зрадливих чоловіків своїх. Тепер вони приходять додому із дач або городів, в оточенні дітей та онуків, спокійні, заклопотані буденними справами, байдуже переступають через ноги розповнілого, напівлежачого перед телевізором «глави сімейства»--причини колишніх своїх страждань, і нічого не озивається у їхній душі. Вони мають свій світ—світ обов’язків і усього пережитого, яке лежить купкою попелу у найдальшому куточку пам’яті—вони й самі забули, де...
Я пам’ятаю обличчя дівчини в траурній рамці. Гордість інституту, вона після здачі останнього випускного іспиту отруїлась через нерозділене кохання. Виходить, це теж нелегко—дочекатись, коли у твоїй душі з’явиться твоя власна купка попелу. Не всім це вдається...
І знову я думаю:для чого все це було? Я не про те, що ті, кого ми любили, були негідні нашої любові. Хто гідний, хто негідний—кому про це судити? Я про інше: для чого була ця ілюзія неможливості жити без кохання—трагічного, уявного, хоч якогось? Скільки нас втрачало притомність і глузд від задушливої безвихідності почуття до того(тієї), хто насправді ніколи не був (не була) людиною «з нашої планети», і в глибині душі ми це знали? Знали, але тоді це якось не мало значення. Неможливо було жити без ілюзій у тому звуженому спектрі напівсвідомості, де нестерпно-яскраві кольори, нестерпно-гарячі бажання, і під корою звичайності—збурений шал стихій...
О, я не жалію за роками, коли, скоряючись невідомій силі, ліпиш з повітря хвилюючі образи, наповнюєш чеканням кожну мить—навіть непорушність дерева за вікном, а вм’ятина від коханої голови на подушці (зупинявся проїздом на одну ніч і спав у сусідній, прохідній, кімнаті) здається священною, інтригуючою і приголомшливою, як одкровення Господнє. Що лишилось? Старі записи в щоденнику, які давно втратили конкретність і подібність до кого-б-не було, недовірлива пам’ять про сліпучу яскравість і інвалідизуючу вузкість світобачення, яке не несло ні справжньої радості, ні глибокого прозріння.
Проходить час, і ми, колишні подруги, повертаємось із своїх довгих мандрів у країні палких ілюзій. Повертаємось із винуватим виглядом, відновлюючи старі зв’язки, питаючи «а пам’ятаєш?» і дякуючи за кожну дрібницю, за яку б раніше не дякували. Ми тепер усі такі подібні-- із купкою попелу у кожної в душі (подробиці нецікаві), із недовірою до всього, що видається надто гарним, щоб бути правдою, і ще—із дорослими дітьми.
Чи не для цього все було?


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-01-30 06:15:05
Переглядів сторінки твору 1051
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.161 / 5.5  (4.791 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 5.116 / 5.5  (4.787 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2018.02.25 11:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2016-01-30 09:52:35 ]
Люблю читати Вашу прозу...
А ця поетична.
"Виходить, це теж нелегко—дочекатись, коли у твоїй душі з’явиться твоя власна купка попелу. Не всім це вдається...".
А не було б ілюзій - на чому б росла поезія?......

Вірші теж цікаві.

Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 10:11:17 ]
Ви праві-- без ілюзій не обійтись, аби тільки вони не приводили до трагедій. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 11:37:21 ]
Може, кожному овочу свій час - рости, закохуватися, розчинятися у буденності, збирати попіл і приходити до якихось висновків... Гарно у вас написано.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 12:26:51 ]
Це правда. У кожного вікового періоду--своє призначення. Питання лише в тому, щоб обійтись без надмірностей. Лююдям з палким характером це важко. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2016-01-30 12:22:24 ]
Я оцінила 5,5.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 12:27:04 ]
Спасибі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2016-01-31 01:33:28 ]
Досвід... У кожного покоління він обов'язково має бути свій - не зрозуміти чужого, якщо свого не пережив...
Я ще імена пам'ятаю, і навіть деякі прізвища, а от фейси - справді стираються... :) :)
Дякую за спогади!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-02-01 00:29:23 ]
Дякую, що "пропустили це через себе". Щасти Вам!