ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Жилко
2017.10.18 06:35
З-під душі вилітає камінь,
срібним ядром
вистрілює вгору.
І по небу ідуть кола,
ніби це риба
взяла й проковтнула
збитий неспокій,
недобиті печалі.

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем

Олександр Сушко
2017.10.17 19:20
Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.

Петро Скоропис
2017.10.17 15:52
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

І головний біль спускається на крилі да Вінчі
в тім’я ворога у бруковій шинелі.

І голуби на фронтоні двірця Мінеллі

Маркіяна Рай
2017.10.17 13:38
У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї й за нашого неба край.
Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Наслідивши в мені глибоким відбитком кр

Любов Бенедишин
2017.10.17 11:59
Вишивала бісером
І була веселою…
Гойдалку підвісила
Високо під стелею.

Гойда-гойда-гойдечки…
Кляті злидні-хвойдочки
Обступили, каються.

Ірина Вовк
2017.10.17 11:27
М. М.Сінельніков «Хвилюючі спогади»: С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Вікторія Лимарівна
2017.10.16 21:46
Квапиться осінь–вбрання ще не має.
Барви шепочуть на листях тополі.
Сукню весільну знайти поспішає.
Ось і блукає, самотня, у полі!
Хоче вона собі кращої долі!


В пошуках– колір зелений втрачає!

Оксана Логоша
2017.10.16 20:42
Переболіло. Перетужила.
Солона осінь тече по жилах.
Пішла марою, дощем укрита.
Солона осінь тече із ритвин.
Тече і стигне-береться струпом.
О пізня ноче! О темінь глупа!
Я вже не плачу-немає солі-
Піду позичу в чужої долі.

Ірина Вовк
2017.10.16 20:41
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара б

Ірина Вовк
2017.10.16 20:36
З АВТОБІОГРАФІЇ АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовсько

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:08
Тепло-карим, у горіхову ніч,
коли вітри колисанки свистіли,
і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
й серед викорчуваних днів їх впізнава
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ґейко Марґо
2017.10.05

Олена Вітер
2017.09.22

Брайтон Брайтон Юра
2017.09.17

Ді Чубай
2017.08.22

Гетьман Павло Чорний
2017.08.08

Стригони Кампус Стригони Кампус
2017.08.06

Містер Альфред
2017.07.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Для чого все було?
(монолог жінки у поїзді)

Скільки разів я ладна була вмерти від нерозділеного кохання до кожного з них, а тепер я вже не пам’ятаю ні імен їхніх, ні облич...Тепер мені вже дивно, що я колись так пристрасно, безвихідно, відчайдушно кохала. Життя моє тоді не мало іншого сенсу, ніж кохати і страждати. Я ходила у тумані власного болю. Але кого я кохала?
Я не можу виразно пригадати жодного. Коли я читаю пристрасні рядки свого щоденника, у яких замість імені стоїть «він» (я тоді була впевнена, що все життя, до останнього подиху, пам’ятатиму, хто це такий), я не можу пригадати, про кого, власне, йшлося. Якісь невиразні тіні пропливають у пам’яті, убогі обставини знайомства, які тоді, багато років назад, здавалися мені такими значущими, а насправді не значили нічого.
І стосунків не було ніяких. Не було нічого того, що я собі надумала—ні знаків уваги, ні якихось особливих поглядів, ні багатозначних слів... Для чого тоді було відчуття велетенського значення того, чого насправді не було?
Я знаю дружин, які колись різали вени на руках через зрадливих чоловіків своїх. Тепер вони приходять додому із дач або городів, в оточенні дітей та онуків, спокійні, заклопотані буденними справами, байдуже переступають через ноги розповнілого, напівлежачого перед телевізором «глави сімейства»--причини колишніх своїх страждань, і нічого не озивається у їхній душі. Вони мають свій світ—світ обов’язків і усього пережитого, яке лежить купкою попелу у найдальшому куточку пам’яті—вони й самі забули, де...
Я пам’ятаю обличчя дівчини в траурній рамці. Гордість інституту, вона після здачі останнього випускного іспиту отруїлась через нерозділене кохання. Виходить, це теж нелегко—дочекатись, коли у твоїй душі з’явиться твоя власна купка попелу. Не всім це вдається...
І знову я думаю:для чого все це було? Я не про те, що ті, кого ми любили, були негідні нашої любові. Хто гідний, хто негідний—кому про це судити? Я про інше: для чого була ця ілюзія неможливості жити без кохання—трагічного, уявного, хоч якогось? Скільки нас втрачало притомність і глузд від задушливої безвихідності почуття до того(тієї), хто насправді ніколи не був (не була) людиною «з нашої планети», і в глибині душі ми це знали? Знали, але тоді це якось не мало значення. Неможливо було жити без ілюзій у тому звуженому спектрі напівсвідомості, де нестерпно-яскраві кольори, нестерпно-гарячі бажання, і під корою звичайності—збурений шал стихій...
О, я не жалію за роками, коли, скоряючись невідомій силі, ліпиш з повітря хвилюючі образи, наповнюєш чеканням кожну мить—навіть непорушність дерева за вікном, а вм’ятина від коханої голови на подушці (зупинявся проїздом на одну ніч і спав у сусідній, прохідній, кімнаті) здається священною, інтригуючою і приголомшливою, як одкровення Господнє. Що лишилось? Старі записи в щоденнику, які давно втратили конкретність і подібність до кого-б-не було, недовірлива пам’ять про сліпучу яскравість і інвалідизуючу вузкість світобачення, яке не несло ні справжньої радості, ні глибокого прозріння.
Проходить час, і ми, колишні подруги, повертаємось із своїх довгих мандрів у країні палких ілюзій. Повертаємось із винуватим виглядом, відновлюючи старі зв’язки, питаючи «а пам’ятаєш?» і дякуючи за кожну дрібницю, за яку б раніше не дякували. Ми тепер усі такі подібні-- із купкою попелу у кожної в душі (подробиці нецікаві), із недовірою до всього, що видається надто гарним, щоб бути правдою, і ще—із дорослими дітьми.
Чи не для цього все було?


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-01-30 06:15:05
Переглядів сторінки твору 915
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.161 / 5.5  (4.796 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 5.116 / 5.5  (4.792 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2017.10.09 15:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2016-01-30 09:52:35 ]
Люблю читати Вашу прозу...
А ця поетична.
"Виходить, це теж нелегко—дочекатись, коли у твоїй душі з’явиться твоя власна купка попелу. Не всім це вдається...".
А не було б ілюзій - на чому б росла поезія?......

Вірші теж цікаві.

Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 10:11:17 ]
Ви праві-- без ілюзій не обійтись, аби тільки вони не приводили до трагедій. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 11:37:21 ]
Може, кожному овочу свій час - рости, закохуватися, розчинятися у буденності, збирати попіл і приходити до якихось висновків... Гарно у вас написано.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 12:26:51 ]
Це правда. У кожного вікового періоду--своє призначення. Питання лише в тому, щоб обійтись без надмірностей. Лююдям з палким характером це важко. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2016-01-30 12:22:24 ]
Я оцінила 5,5.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-01-30 12:27:04 ]
Спасибі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2016-01-31 01:33:28 ]
Досвід... У кожного покоління він обов'язково має бути свій - не зрозуміти чужого, якщо свого не пережив...
Я ще імена пам'ятаю, і навіть деякі прізвища, а от фейси - справді стираються... :) :)
Дякую за спогади!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-02-01 00:29:23 ]
Дякую, що "пропустили це через себе". Щасти Вам!