Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2016.02.13
2006.07.31
2006.02.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Щерба (1972) /
Огляди рейтингів
«ЧОРТ ПЕЛЕХАТИЙ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЧОРТ ПЕЛЕХАТИЙ»
Будучи малою дитиною, я завжди чекала в житті чотирьох речей: День на-родження, Святого Миколая, Різдвяних свят та Великодня. З трьома попередні ми святами було ясно – там завжди давали подарунки і їх чекають з великим нетерпінням, а ще на Різдвяні свята – давали гроші і по мірках малої дитини за них можна було купити цілий світ!
А Великдень - чекалось завжди по-особливому! Мені, малій дитині, було трохи нудно під церквою довго стояти, розважалася лише тим , що споглядала кожен кошик окремо із якою всячиною він напханий. Будучи з самого ранку го -лодною, так вже й чекаєш коли всядемось цілою сім’єю за великодній стіл з Ве-ликоднім кошиком і почнемо перед тим бити один до одного яйця кольорові! Це така радість для дитини: щось розбити та ще так багато і не бути за це сва- реною! Оце так, дитинство вдалось!
Але під церквою ще лише співали: « Господи помилуй!» А це значить, що до розбою з яйцями треба буде ще почекати… І тут мама каже: « Зараз почнуть співати: « Христос Воскрес із мертвих! Смертю – Смерть подолав і тим, що в гробах – життя здарував!»» Я дитинка вже цвіла, вже співають як мама казала, але не зрозуміло чо-му священик почав кропити всіх «дощиком»… Я злякалась, бо боялась: раз па-де дощ, значить має бути і грім… Але мама мене заспокоїла, вона сказала, що грім може бути тільки тоді, коли священик з кадилом впаде перед нами. Але цього не сталось. Мені було шкода, бо я хотіла побачити як священик з кади-лом, упавши, міг викликати цілий грім, та ще у ясну погоду!..
Мама пояснила, що «дощиком святим» священик кропить, щоб освятити кошики і нас, щоб ми були здорові. Ну нарешті ми дочекались: закінчився «дощик» і всі люди кинулись швидко виходити. Але так як газда у нас тато, а мама газдиня, то тато швидко вхопив кошика і почав нести.
От тут-то все і почалось…
Тато такий гоноровий був з кошиком, що не побачив маленького пня під церквою і з необережності за нього зачепився…Тут кошик і висипався: яйця побились уже самі, без моєї допомоги і попадали татові між ноги; ковбаса впала татові , на розтріпану його голову, а масло і сир – розмастились по обличчю… Мама і я – були в шоці! Єдине, що зразу сказала була мама – це: «Чорт пелехатий!»
Я була вражена! Малою дитиною, я ще ніколи не бачила такого смішного «чорта пелехатого»! Мама почала стягати ковбасу з голови тата, а я швидко збирати уже «чортом пелехатим» побиті яйця. Мені було дуже шкода, що він мене уже випередив і що товкти уже не було чого… У «чорта пелехатого» далі була біла мармиза. Тут мама оперативно руками почала згрібати і масло, і сир з обличчя. І я побачила, що «чорт пелехатий» перетворився на мого тата. А мама сказала: « Ти, чорт пелехатий, перелякав не тільки дитину, але й мене! Хай Бог мені простить: згадала нечистого в такий Великий Божий День!!!» Позбиравши все в кошик, ми рушили додому.
А я все оглядалася на тата і шукала чорта пелехатого, бо мама говорила, що він ще має бути з хвостом і рогами, але цього – не було і я була трохи роз –чарувалася. Але дивлячись на свого тата, волосся якого ще трохи було сторчма, а мармиза - біла, мені ставало смішно і я на ціле життя запам’ятала: чорта пелехатого не треба боятися, бо він , як мій татко СМІШНИЙ!
(08.02 2016р.)
А Великдень - чекалось завжди по-особливому! Мені, малій дитині, було трохи нудно під церквою довго стояти, розважалася лише тим , що споглядала кожен кошик окремо із якою всячиною він напханий. Будучи з самого ранку го -лодною, так вже й чекаєш коли всядемось цілою сім’єю за великодній стіл з Ве-ликоднім кошиком і почнемо перед тим бити один до одного яйця кольорові! Це така радість для дитини: щось розбити та ще так багато і не бути за це сва- реною! Оце так, дитинство вдалось!
Але під церквою ще лише співали: « Господи помилуй!» А це значить, що до розбою з яйцями треба буде ще почекати… І тут мама каже: « Зараз почнуть співати: « Христос Воскрес із мертвих! Смертю – Смерть подолав і тим, що в гробах – життя здарував!»» Я дитинка вже цвіла, вже співають як мама казала, але не зрозуміло чо-му священик почав кропити всіх «дощиком»… Я злякалась, бо боялась: раз па-де дощ, значить має бути і грім… Але мама мене заспокоїла, вона сказала, що грім може бути тільки тоді, коли священик з кадилом впаде перед нами. Але цього не сталось. Мені було шкода, бо я хотіла побачити як священик з кади-лом, упавши, міг викликати цілий грім, та ще у ясну погоду!..
Мама пояснила, що «дощиком святим» священик кропить, щоб освятити кошики і нас, щоб ми були здорові. Ну нарешті ми дочекались: закінчився «дощик» і всі люди кинулись швидко виходити. Але так як газда у нас тато, а мама газдиня, то тато швидко вхопив кошика і почав нести.
От тут-то все і почалось…
Тато такий гоноровий був з кошиком, що не побачив маленького пня під церквою і з необережності за нього зачепився…Тут кошик і висипався: яйця побились уже самі, без моєї допомоги і попадали татові між ноги; ковбаса впала татові , на розтріпану його голову, а масло і сир – розмастились по обличчю… Мама і я – були в шоці! Єдине, що зразу сказала була мама – це: «Чорт пелехатий!»
Я була вражена! Малою дитиною, я ще ніколи не бачила такого смішного «чорта пелехатого»! Мама почала стягати ковбасу з голови тата, а я швидко збирати уже «чортом пелехатим» побиті яйця. Мені було дуже шкода, що він мене уже випередив і що товкти уже не було чого… У «чорта пелехатого» далі була біла мармиза. Тут мама оперативно руками почала згрібати і масло, і сир з обличчя. І я побачила, що «чорт пелехатий» перетворився на мого тата. А мама сказала: « Ти, чорт пелехатий, перелякав не тільки дитину, але й мене! Хай Бог мені простить: згадала нечистого в такий Великий Божий День!!!» Позбиравши все в кошик, ми рушили додому.
А я все оглядалася на тата і шукала чорта пелехатого, бо мама говорила, що він ще має бути з хвостом і рогами, але цього – не було і я була трохи роз –чарувалася. Але дивлячись на свого тата, волосся якого ще трохи було сторчма, а мармиза - біла, мені ставало смішно і я на ціле життя запам’ятала: чорта пелехатого не треба боятися, бо він , як мій татко СМІШНИЙ!
(08.02 2016р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
