Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.19
22:47
А піймані наразі на м’якині
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
2026.02.19
21:13
А воїни не одинокі в полі
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
2026.02.19
19:42
Ця вулиця, розради милий шлях, -
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
2026.02.19
19:18
У Кам’янці серед ринку в корчмі велелюдно.
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
2026.02.19
18:06
Сумують узбережжя часом
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
2026.02.19
11:02
Вибухи дронів...
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
2026.02.19
10:04
Зітхнули дахи, скинувши гучно срібну парчу,
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
2026.02.19
07:24
Уже повиривались
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
2026.02.19
07:12
Із І.Тургенєва (1818-1883)
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
2026.02.18
22:18
Не чекаю на звістку з далеких доріг —
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
2026.02.18
18:20
На небі – хоча б хмаринка!
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
2026.02.18
18:04
Поник в заграві горизонт,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
2026.02.18
17:58
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
2026.02.18
17:54
Столочений день утомно
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
2026.02.18
17:48
Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
2026.02.18
16:34
І розворушили давні київські князі угро-фінське болото на нашу голову.
Хтось зостається у пам’яті, а хтось – у прокльонах.
Поки виборсувався із трясовини давніх ілюзій – вляпався у новітні фантазії.
За кількістю накопиченої отрути деякі токсичні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2016.02.13
2006.07.31
2006.02.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Щерба (1972) /
Огляди рейтингів
«ЧОРТ ПЕЛЕХАТИЙ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЧОРТ ПЕЛЕХАТИЙ»
Будучи малою дитиною, я завжди чекала в житті чотирьох речей: День на-родження, Святого Миколая, Різдвяних свят та Великодня. З трьома попередні ми святами було ясно – там завжди давали подарунки і їх чекають з великим нетерпінням, а ще на Різдвяні свята – давали гроші і по мірках малої дитини за них можна було купити цілий світ!
А Великдень - чекалось завжди по-особливому! Мені, малій дитині, було трохи нудно під церквою довго стояти, розважалася лише тим , що споглядала кожен кошик окремо із якою всячиною він напханий. Будучи з самого ранку го -лодною, так вже й чекаєш коли всядемось цілою сім’єю за великодній стіл з Ве-ликоднім кошиком і почнемо перед тим бити один до одного яйця кольорові! Це така радість для дитини: щось розбити та ще так багато і не бути за це сва- реною! Оце так, дитинство вдалось!
Але під церквою ще лише співали: « Господи помилуй!» А це значить, що до розбою з яйцями треба буде ще почекати… І тут мама каже: « Зараз почнуть співати: « Христос Воскрес із мертвих! Смертю – Смерть подолав і тим, що в гробах – життя здарував!»» Я дитинка вже цвіла, вже співають як мама казала, але не зрозуміло чо-му священик почав кропити всіх «дощиком»… Я злякалась, бо боялась: раз па-де дощ, значить має бути і грім… Але мама мене заспокоїла, вона сказала, що грім може бути тільки тоді, коли священик з кадилом впаде перед нами. Але цього не сталось. Мені було шкода, бо я хотіла побачити як священик з кади-лом, упавши, міг викликати цілий грім, та ще у ясну погоду!..
Мама пояснила, що «дощиком святим» священик кропить, щоб освятити кошики і нас, щоб ми були здорові. Ну нарешті ми дочекались: закінчився «дощик» і всі люди кинулись швидко виходити. Але так як газда у нас тато, а мама газдиня, то тато швидко вхопив кошика і почав нести.
От тут-то все і почалось…
Тато такий гоноровий був з кошиком, що не побачив маленького пня під церквою і з необережності за нього зачепився…Тут кошик і висипався: яйця побились уже самі, без моєї допомоги і попадали татові між ноги; ковбаса впала татові , на розтріпану його голову, а масло і сир – розмастились по обличчю… Мама і я – були в шоці! Єдине, що зразу сказала була мама – це: «Чорт пелехатий!»
Я була вражена! Малою дитиною, я ще ніколи не бачила такого смішного «чорта пелехатого»! Мама почала стягати ковбасу з голови тата, а я швидко збирати уже «чортом пелехатим» побиті яйця. Мені було дуже шкода, що він мене уже випередив і що товкти уже не було чого… У «чорта пелехатого» далі була біла мармиза. Тут мама оперативно руками почала згрібати і масло, і сир з обличчя. І я побачила, що «чорт пелехатий» перетворився на мого тата. А мама сказала: « Ти, чорт пелехатий, перелякав не тільки дитину, але й мене! Хай Бог мені простить: згадала нечистого в такий Великий Божий День!!!» Позбиравши все в кошик, ми рушили додому.
А я все оглядалася на тата і шукала чорта пелехатого, бо мама говорила, що він ще має бути з хвостом і рогами, але цього – не було і я була трохи роз –чарувалася. Але дивлячись на свого тата, волосся якого ще трохи було сторчма, а мармиза - біла, мені ставало смішно і я на ціле життя запам’ятала: чорта пелехатого не треба боятися, бо він , як мій татко СМІШНИЙ!
(08.02 2016р.)
А Великдень - чекалось завжди по-особливому! Мені, малій дитині, було трохи нудно під церквою довго стояти, розважалася лише тим , що споглядала кожен кошик окремо із якою всячиною він напханий. Будучи з самого ранку го -лодною, так вже й чекаєш коли всядемось цілою сім’єю за великодній стіл з Ве-ликоднім кошиком і почнемо перед тим бити один до одного яйця кольорові! Це така радість для дитини: щось розбити та ще так багато і не бути за це сва- реною! Оце так, дитинство вдалось!
Але під церквою ще лише співали: « Господи помилуй!» А це значить, що до розбою з яйцями треба буде ще почекати… І тут мама каже: « Зараз почнуть співати: « Христос Воскрес із мертвих! Смертю – Смерть подолав і тим, що в гробах – життя здарував!»» Я дитинка вже цвіла, вже співають як мама казала, але не зрозуміло чо-му священик почав кропити всіх «дощиком»… Я злякалась, бо боялась: раз па-де дощ, значить має бути і грім… Але мама мене заспокоїла, вона сказала, що грім може бути тільки тоді, коли священик з кадилом впаде перед нами. Але цього не сталось. Мені було шкода, бо я хотіла побачити як священик з кади-лом, упавши, міг викликати цілий грім, та ще у ясну погоду!..
Мама пояснила, що «дощиком святим» священик кропить, щоб освятити кошики і нас, щоб ми були здорові. Ну нарешті ми дочекались: закінчився «дощик» і всі люди кинулись швидко виходити. Але так як газда у нас тато, а мама газдиня, то тато швидко вхопив кошика і почав нести.
От тут-то все і почалось…
Тато такий гоноровий був з кошиком, що не побачив маленького пня під церквою і з необережності за нього зачепився…Тут кошик і висипався: яйця побились уже самі, без моєї допомоги і попадали татові між ноги; ковбаса впала татові , на розтріпану його голову, а масло і сир – розмастились по обличчю… Мама і я – були в шоці! Єдине, що зразу сказала була мама – це: «Чорт пелехатий!»
Я була вражена! Малою дитиною, я ще ніколи не бачила такого смішного «чорта пелехатого»! Мама почала стягати ковбасу з голови тата, а я швидко збирати уже «чортом пелехатим» побиті яйця. Мені було дуже шкода, що він мене уже випередив і що товкти уже не було чого… У «чорта пелехатого» далі була біла мармиза. Тут мама оперативно руками почала згрібати і масло, і сир з обличчя. І я побачила, що «чорт пелехатий» перетворився на мого тата. А мама сказала: « Ти, чорт пелехатий, перелякав не тільки дитину, але й мене! Хай Бог мені простить: згадала нечистого в такий Великий Божий День!!!» Позбиравши все в кошик, ми рушили додому.
А я все оглядалася на тата і шукала чорта пелехатого, бо мама говорила, що він ще має бути з хвостом і рогами, але цього – не було і я була трохи роз –чарувалася. Але дивлячись на свого тата, волосся якого ще трохи було сторчма, а мармиза - біла, мені ставало смішно і я на ціле життя запам’ятала: чорта пелехатого не треба боятися, бо він , як мій татко СМІШНИЙ!
(08.02 2016р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
