Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2016.02.13
2006.07.31
2006.02.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Щерба (1972) /
Огляди рейтингів
«ЧОРТ ПЕЛЕХАТИЙ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЧОРТ ПЕЛЕХАТИЙ»
Будучи малою дитиною, я завжди чекала в житті чотирьох речей: День на-родження, Святого Миколая, Різдвяних свят та Великодня. З трьома попередні ми святами було ясно – там завжди давали подарунки і їх чекають з великим нетерпінням, а ще на Різдвяні свята – давали гроші і по мірках малої дитини за них можна було купити цілий світ!
А Великдень - чекалось завжди по-особливому! Мені, малій дитині, було трохи нудно під церквою довго стояти, розважалася лише тим , що споглядала кожен кошик окремо із якою всячиною він напханий. Будучи з самого ранку го -лодною, так вже й чекаєш коли всядемось цілою сім’єю за великодній стіл з Ве-ликоднім кошиком і почнемо перед тим бити один до одного яйця кольорові! Це така радість для дитини: щось розбити та ще так багато і не бути за це сва- реною! Оце так, дитинство вдалось!
Але під церквою ще лише співали: « Господи помилуй!» А це значить, що до розбою з яйцями треба буде ще почекати… І тут мама каже: « Зараз почнуть співати: « Христос Воскрес із мертвих! Смертю – Смерть подолав і тим, що в гробах – життя здарував!»» Я дитинка вже цвіла, вже співають як мама казала, але не зрозуміло чо-му священик почав кропити всіх «дощиком»… Я злякалась, бо боялась: раз па-де дощ, значить має бути і грім… Але мама мене заспокоїла, вона сказала, що грім може бути тільки тоді, коли священик з кадилом впаде перед нами. Але цього не сталось. Мені було шкода, бо я хотіла побачити як священик з кади-лом, упавши, міг викликати цілий грім, та ще у ясну погоду!..
Мама пояснила, що «дощиком святим» священик кропить, щоб освятити кошики і нас, щоб ми були здорові. Ну нарешті ми дочекались: закінчився «дощик» і всі люди кинулись швидко виходити. Але так як газда у нас тато, а мама газдиня, то тато швидко вхопив кошика і почав нести.
От тут-то все і почалось…
Тато такий гоноровий був з кошиком, що не побачив маленького пня під церквою і з необережності за нього зачепився…Тут кошик і висипався: яйця побились уже самі, без моєї допомоги і попадали татові між ноги; ковбаса впала татові , на розтріпану його голову, а масло і сир – розмастились по обличчю… Мама і я – були в шоці! Єдине, що зразу сказала була мама – це: «Чорт пелехатий!»
Я була вражена! Малою дитиною, я ще ніколи не бачила такого смішного «чорта пелехатого»! Мама почала стягати ковбасу з голови тата, а я швидко збирати уже «чортом пелехатим» побиті яйця. Мені було дуже шкода, що він мене уже випередив і що товкти уже не було чого… У «чорта пелехатого» далі була біла мармиза. Тут мама оперативно руками почала згрібати і масло, і сир з обличчя. І я побачила, що «чорт пелехатий» перетворився на мого тата. А мама сказала: « Ти, чорт пелехатий, перелякав не тільки дитину, але й мене! Хай Бог мені простить: згадала нечистого в такий Великий Божий День!!!» Позбиравши все в кошик, ми рушили додому.
А я все оглядалася на тата і шукала чорта пелехатого, бо мама говорила, що він ще має бути з хвостом і рогами, але цього – не було і я була трохи роз –чарувалася. Але дивлячись на свого тата, волосся якого ще трохи було сторчма, а мармиза - біла, мені ставало смішно і я на ціле життя запам’ятала: чорта пелехатого не треба боятися, бо він , як мій татко СМІШНИЙ!
(08.02 2016р.)
А Великдень - чекалось завжди по-особливому! Мені, малій дитині, було трохи нудно під церквою довго стояти, розважалася лише тим , що споглядала кожен кошик окремо із якою всячиною він напханий. Будучи з самого ранку го -лодною, так вже й чекаєш коли всядемось цілою сім’єю за великодній стіл з Ве-ликоднім кошиком і почнемо перед тим бити один до одного яйця кольорові! Це така радість для дитини: щось розбити та ще так багато і не бути за це сва- реною! Оце так, дитинство вдалось!
Але під церквою ще лише співали: « Господи помилуй!» А це значить, що до розбою з яйцями треба буде ще почекати… І тут мама каже: « Зараз почнуть співати: « Христос Воскрес із мертвих! Смертю – Смерть подолав і тим, що в гробах – життя здарував!»» Я дитинка вже цвіла, вже співають як мама казала, але не зрозуміло чо-му священик почав кропити всіх «дощиком»… Я злякалась, бо боялась: раз па-де дощ, значить має бути і грім… Але мама мене заспокоїла, вона сказала, що грім може бути тільки тоді, коли священик з кадилом впаде перед нами. Але цього не сталось. Мені було шкода, бо я хотіла побачити як священик з кади-лом, упавши, міг викликати цілий грім, та ще у ясну погоду!..
Мама пояснила, що «дощиком святим» священик кропить, щоб освятити кошики і нас, щоб ми були здорові. Ну нарешті ми дочекались: закінчився «дощик» і всі люди кинулись швидко виходити. Але так як газда у нас тато, а мама газдиня, то тато швидко вхопив кошика і почав нести.
От тут-то все і почалось…
Тато такий гоноровий був з кошиком, що не побачив маленького пня під церквою і з необережності за нього зачепився…Тут кошик і висипався: яйця побились уже самі, без моєї допомоги і попадали татові між ноги; ковбаса впала татові , на розтріпану його голову, а масло і сир – розмастились по обличчю… Мама і я – були в шоці! Єдине, що зразу сказала була мама – це: «Чорт пелехатий!»
Я була вражена! Малою дитиною, я ще ніколи не бачила такого смішного «чорта пелехатого»! Мама почала стягати ковбасу з голови тата, а я швидко збирати уже «чортом пелехатим» побиті яйця. Мені було дуже шкода, що він мене уже випередив і що товкти уже не було чого… У «чорта пелехатого» далі була біла мармиза. Тут мама оперативно руками почала згрібати і масло, і сир з обличчя. І я побачила, що «чорт пелехатий» перетворився на мого тата. А мама сказала: « Ти, чорт пелехатий, перелякав не тільки дитину, але й мене! Хай Бог мені простить: згадала нечистого в такий Великий Божий День!!!» Позбиравши все в кошик, ми рушили додому.
А я все оглядалася на тата і шукала чорта пелехатого, бо мама говорила, що він ще має бути з хвостом і рогами, але цього – не було і я була трохи роз –чарувалася. Але дивлячись на свого тата, волосся якого ще трохи було сторчма, а мармиза - біла, мені ставало смішно і я на ціле життя запам’ятала: чорта пелехатого не треба боятися, бо він , як мій татко СМІШНИЙ!
(08.02 2016р.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
