ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Олександр Сушко
2019.09.18 09:41
Засумував мій друг, похнюпив носа,
Макітра сива лускає від дум.
Гаргара із Полтави гостроноса
На парадиз накликала біду.

Де сяде - неодмінно буде купа,
Від смороду - амок, не продихнеш.
У кожнім слові - ніч, убивча трута,

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ок-ре-мо

Малину ще збираємо
і гардероб осінній...
Синиці над сараями,
а журавель на сіні.

Ловити чи жар-птицями

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Шон Маклех / Критика | Аналітика

 Снiг зi смаком вина

«Віднесла буря їх далеко на захід від Ірландії,
де втомлені, опинились вони на морських хвилях.
- Це вітер друїдів. - сказав тоді Донн мак Міль.»

(З «Книги завоювань Ірландії»)

Образ твору (або спроба сказати слово про векторність ірландської міфології)

Є одна давня ірландська легенда: в часи верховного короля Ірландії Еліма Фінахта* випав в Ірландії сніг, який був на смак як вино і п’янив людей, які його куштували. Мені давні ірландські легенди завжди нагадують саме отой сніг, про який так довго пам’ятають (а про що в Ірландії не пам’ятають? Хоча один дуже шанований поет порівняв довгу пам'ять з поганою хворобою, але це не хвороба - це звичка - не знаю погана чи хороша, але в Ірландії пам’ятають все). Важко знайти на світі білому ще одну таку саму хвору на довгу пам'ять країну в якої була б така величезна кількість літописів, історичних переказів, легенд про якісь події минувшини, де б люди могли назвати своїх предків до сорок шостого покоління, а іноді й глибше. Така довга пам'ять грає з нами - ірландцями злий жарт. Я іноді заздрю народам і людям, які вміють забувати. Ми ірландці забувати не вміємо. «А от у 1072 році вождя нашого клану О’Хеннселаг Діармайта мак Майла на м-Бо вбив вождь вашого клану О’Мелсехалінн Конхобар. І з того часу ворожнеча між нашими кланами не припиниться, допоки дме вітер і гріє сонце!» Отак і воюємо одне з одним тисячоліттями...

Я часто думав - навіщо у нас в Ірландії про кожен камінь і про кожен пагорб складали купу легенд? Добре хоч не віримо в них. Або намагаємось не вірити. Я колись завів розмову з одним своїм хорошим знайомим і запитав його: «В одній монографії одного англійського історика я прочитав, що король Ірландії Конн Ста Битв це вигадка. Що такого короля не було. Його придумали, як придумують казку. А ти віриш у його існування?» На цей мій хороший знайомий (який досить непогано розбирався в історії, особливо в історії свого клану) відповів: «А яка різниця був цей король насправді, чи його не було? Ми читаємо про нього прекрасні легенди, вірші і пісні. І саме це прекрасно. А що воно таке оте «насправді» не знає ніхто. Якщо цей король був хоча б у моїй свідомості значить він був.» Атак то ми і мислимо. Добре хоч ця розмова була в пабі, за келихом доброго ірландського пива.

Може тому багато істориків (особливо англійських) патологічно не довіряють ірландським літописам. Вважають, що це все суцільна вигадка. (Придумана, звісно ж, за келихом доброго пива.) Звичайно, все що писав Беда Преподобний (673 - 735) це істина і цінні свідчення історії. А все що писали в цей же час ірландські монахи Клонмакнойса та Йони - вигадка. Ах, я забув - це ж писали ірландці. А вони фантазери, вигадники і, взагалі, схиблені. Пам’ятати своїх предків до сорок шостого коліна можуть тільки хворі на голову. Тут цікава простежується закономірність. Ніхто з істориків, хто пише на цю тему не може поставити межу - де закінчується казка і вигадка, і дек починається історія. Щоб якось виплутатись з цієї ситуації англійські історики розбили всіх королів Ірландії, що згадуються в літописах, не на дві, а на три групи: легендарні, історичні та «легендарно-історичні» - вони мовляв нібито історичні, але ірландським джерелам ми не віримо, тому вони легендарні. Звісно, в ірландських літописах та скелах багато епізодів, що є красивою казкою. Але в яких давніх хроніках немає легенд та вигадок? У Геродота їх більш ніж достатньо. Але Геродот - це «батько історії» і це безперечно. А король Туатал Техтмар** це, звісно, вигадка. Хоч про історію його правління та війн написано в скелах сухо, без жодного казкового епізоду.

Не так давно я прочитав досить цікаву монографію Томаса Роллестона (Thomas William Rolleston) «Кельтські міфи і легенди» (Celtic myths and legend). Там він прямо пише, що Тара (Темра) - давня столиця Ірландії - це не більше ніж вигадка, міф, що втілив давню мрію ірландців про незалежність і свою державу. (І це не дивлячись на те, що археологи давно розкопали руїни Тари!) Ще там є кілька словесних шедеврів, про які я просто не можу не згадати. Зокрема, він пише, що «кельтська цивілізація - багато в чому приваблива і багатообіцяюча, несла в собі певну ваду, недолік, внаслідок чого кельти ... не змогли стримати натиск грубої юної сили германських племен...» Або ще одна репліка: «...кельти вважають, що істинним цвітом життя є духовна реальність і забуття цієї істини у механічному чреві матеріальної цивілізації не приносить нічого, крім пекучої болі і відчуття втрати». Так написати міг тільки англо-сакс. Ні, таки германські і кельтські народи - це два різні світи. Схоже вони ніколи один одного не зрозуміють. Ми для них або руді диваки, що говорять нісенітниці і співають чудернацьких пісень, або «брудні ірландські покидьки» (Чарльз Дікенс). Вони ж для нас «заброди сасенех» і «виродки Кромвеля», бо як кажуть ірландці здавна: «Трьох речей треба боятися - копита коня, лопати трунаря та посмішки англійця».

Я часто думаю: чому нас саме так сприймають іноземці? Може тому, що наша історія - це суцільне безглуздя. Сукупність нелогічних вчинків і подій. І навіть ті іноземці, що потрапляють у нашу чудернацьку країну втягуються у цю безглузду гру. Колись в Ірландії за часів англійської окупації був суддя лорд Норбері. Якось на суді від виніс виправдувальний вирок вбивці, вина якого була всім очевидною. На загальне обурення лорд Норбері відповів: «Вчора я засудив до шибениці шістьох невинних людей, треба ж це якось компенсувати...» Коли лорд Норбері помер, то гробарі викопали йому могили глибоку як колодязь. Коли їх запитали навіщо вони це зробили, то вони відповіли: «Та ми б ще глибшу могилу викопали, але мотузки не вистачило...» Ну в якого ще народу була така безглузда історія? Хто так сміявся з власної смерті і власного знищення?

Колись король Великобританії Ґеорґ ІІІ відвідував з урочистим візитом Ірландію. Звісно, вся ірландська аристократія зібралась його вітати, тут король виходить, показує рукою на О’Коннелла і щось каже герцогу Норфолкському. О’Коннелл, звісно, тут же до короля, реверанси, ручку цьом і таке інше в пориві вірно підданства. А потім запитав герцога: «А що про мене говорив король?» Герцог відповів: «Король сказав, що це той самий О’Коннелл - той самий негідник!»

І подібних історій можна розповісти безліч. І всі вони - реальні події, а не чиїсь вигадки. Ну, скажіть, буває така історія насправді? Це ж плід божевільної фантазії якогось хворого на голову казкаря! А ви кажете: «Ірландія...» Ми самі вигадали свій божевільний світ і живемо в ньому!
Що мене найбільше зачаровує в ірландських міфах, так це те, що історія там розповідається як міф. (І тут не треба занурюватись у далекі напівзабуті часи. 26 липня 1813 року на ярмарку відбулась бійка між католиками та протестантами. Все б закінчилось просто мордобоєм, але хтось вистрілив з рушниці і всі перелякано розбіглися. Але барди Ірландії співають балади про «Битву під Ґарвахом». І це цілий епос! Просто «Іліада» протестантів!) І міфи розповідаються як історія. Чи може це насправді одне і теж... У нас - в Ірландії...

Чим зачаровують ірландські міфи - так це своєю недосказанністю. Щось ховається між словами, в оцих розповідях про звичайні події, щось лишається поза текстом, поза вербальним способом повідомлення, щось містичне є в цій буденності, в цих звичайних подіях. Якесь відчуття таємного вини киї, коли читаєш про дівчину, що набирає воду з краю потоку і наливає в один глек, потім бере воду з середини потоку і наливає в інший глек. Чи ці образи жінки, що миє закривавлений одяг в річці, коли до броду підходять воїни і на запитання: «Чий одяг ти переш, жінко?» Відповідає: «Твій, воїне!»
Я не зустрічав жодного міфу в якихось інших народів, де герої переміщувались би не тільки в просторі, але і в часі, де події «одночасно» (це слово тут звучить парадоксом!) відбуваються і в далекому минулому і в сучасності оповідача. І герої мандрують один до одного, ворогують і дружать, викрадають один в одного жінок...

Ірландські міфи векторні. Там людина варто чогось тільки тоді, коли вона здатна вчинок, подію. Її діяння направлене кудись - в часі або в просторі. Вихідною точкою є свій клан - маленький світ, без якого існування втрачає сенс. А діяння направлене назовні клану - подорож до далеких неіснуючих островів, чи вперте намагання перемогти в бою інший клан (для чого? з якою метою? Чи перемога як самодостатня подія?), чи пошук сокровенної мудрості, чи творіння нової пісні - це завжди вектор назовні. Але завжди повернення - назад, додому, чи то в Ірландію, чи то до свого клану, чи то в свій дім, який завжди є шматочком Ірландії, на якому б дикому і скелястому острові не доводилось би його будувати...

В ірландських міфах потойбічний світ існує тут - поруч. В оцих зелених пагорбах. І він є дзеркальним відображенням нашого світу - там теж є королі і герої, коханці і зрадники, смерть і хоробрість, друїди і воїни. Тільки жителі цих пагорбів мудріші за нас - бо пішли в їх глибини, коли зрозуміли, що їх нас на землі завершився, настав час інших. Це велика мудрість - вчасно піти. Цієї мудрості завжди бракувало королям і диктаторам. Що я ціную в ірландцях - так це вміння зневажати короля - як чужого так і свого, зневажати будь-яку владу над собою. Вміння бути вільними - навіть під шибеницею. Але це не тільки наш гонор - але і наша біда. Ми не змогли створити вчасно створити свою державу, своє королівство, але воювали між собою, зводячи давні рахунки між кланами. Так, наша історія - безглуздя. Але що в цьому світі не безглузде?*** Просто ми - ірландці в своїх міфах і піснях підкреслили це. Чи навіть посміялись над цим. І заодно над собою. Напевно, тільки в Ірландії «всі війни веселі, всі пісні сумні». Хоча це теж неправда - історія Ірландії суцільна трагедія.

Не хочеться закінчувати сумним. Завершу но, я ці роздуми словами надії - цитатою зі скели «Пісні дому Бухета» (ірл. - Esnada tige Buchet): «Тоді пішов Бухет геть від всіх цих країв і йшов всю ніч до ранку, доки не опинився в Кеннанас на Ріг»****.

Примітки:
* - Елім Фінахта (ірл. - Elim Finnachta) - верховний король Ірландії. Згідно «Історії Ірландії» Джефрі Кітінга правив Ірландією в 913 — 895 рр. до н.е.
** - Туатал Техтмар (ірл. - Tuathal Techtmar) - верховний король Ірландії Згідно «Історії Ірландії» Джефрі Кітінга правив Ірландією в 80 - 100 роках.
*** - все в цьому світі безглузде. Це я давно зрозумів. Але краще не вірте мені. Спробуйте знайти щось прекрасне в цьому світі, хоч якийсь сенс... Я ж ірландець, та ще й старий як світ, а вам ще творити і творити.
**** - я там бував в молодості - красиве місце. Не тільки для будівництва ірландської кам’яної хатки...

Дублін, Ірландія
1988





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-15 19:19:53
Переглядів сторінки твору 1482
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.939 / 5.5  (4.982 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.821 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2019.09.08 12:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-05-15 23:41:11 ]
З задоволенням прочитала цей цікавий аналіз психології, історії, культури Вашого народу, у якого я давно вже знаходжу багато спільного з українцями (крім пам"яті, звичайно).
Треба ще вичитати:

недосказанністю.
Якесь відчуття таємного вини киї
коли вона здатна вчинок
що їх нас на землі завершився
створити вчасно створити свою державу та ін.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2016-05-16 06:34:41 ]
Цікавий матеріал. Тонко душевно і доступно про долю Ірландії. Так може зрозуміти і передати тільки справжній її син. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-05-16 13:20:34 ]
Запала на назву твору. І чомусь не смак снігу відчуваю, а його колір.
І поверталася кілька разів до слів: "Ми самі вигадали свій божевільний світ і живемо в ньому!", "...істинним цвітом життя є духовна реальність і забуття цієї істини... не приносить нічого, крім пекучої болі і відчуття втрати...". І окремо за "свій дім, який завжди є шматочком Ірландії, на якому б дикому і скелястому острові не доводилось би його будувати..." - до сліз.
Дякую Вам за цей твір.
Трішки незвично чути "келих... пива"))