ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2018.10.15 18:31
римує осінь листя й лисих
красу й абсурд, підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга, мов ікона та
життям іде христина й христя
ледь розпочата німота

Ігор Шоха
2018.10.15 13:48
Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу:

піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я

Адель Станіславська
2018.10.15 09:50
Із ласки твоєї, мій Боже, сміюся й плачу.
Піщинка на Всесвіт лиш дивом твоїм жива.
Так часто глуха, і безмовна, й зовсі'м незряча...
А звідкись невідано віщі мої слова...

Коротка на пам'ять і довга чуттям на вічність...
Так скороминуща у цьому з

Мирослав Артимович
2018.10.15 09:20
Життя і музика… Два паростки любові.
Один – від Бога, другий – із душі.
І закорінені обидва в Першослово,
яке ніхто не в силі сокрушить.

Щасливий той, хто музикою дише
неспинно, до безумства, до безтям,
а тон душі мажорніше й жвавіше

Олександр Сушко
2018.10.15 05:45
Я - дід старий. Од вітру хилита,
Давно уже у пазусі не шастав.
Немає сексу - в цьому вся біда,
Навзаєм пруть ліричні віршенята.

Є про любов, погоду і судьбу,
Реву на вухо жінці глухуватій.
Та бабця закопилила губу

Катерина Боброк
2018.10.14 20:14
молись над її лоном, бо в ньому тепер твоя вічність
ще поки крихітна, як зірка, віддалена і спокійна,
але ось вона наближається і ця швидкість космічна
твоїм обіймам і цілункам ніжним прямопропорційна..
порівняти її тіло неможливо ні з чим, хіба з Гра

Дмитро Куренівець
2018.10.14 18:00
Шурхіт листочків навчальних програм
з шелестом осени злився…
Ставки свої ти Системі програв,
та, далебі, вже не злишся.

Усі твої задуми клаптями рве
ця куцість годин невблаганна.
Ян Коменський зник би, пропав Дистервеґ

Іван Потьомкін
2018.10.14 14:38
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой

Світлана Майя Залізняк
2018.10.14 12:19
Збиваються горобчики у стаю.
Шукала в липні феніксів, орлів.
По...кру...же...ля...ла...
Жовтень... відлітаю...
Сховала пазли-словеса у Пслі.

Махрова риба плине... Махаони -
на чорнобривцях. Дайджести між каст.

Олександр Сушко
2018.10.14 11:52
Мужик я мудрий, писок вельми хитрий,
А люди як сварливі дітлахи.
Не можна чисту правду говорити,
Не друзів наживеш, а ворогів.

Хай істину дурко ув очі гавка
І правдою обмазує пастель.
Вар'ятові речу: "Ти - розумака!",

Любов Бенедишин
2018.10.14 10:59
Диявол розшарпує поли
небес безкраїх.
А люди аж давляться болем:
"То Бог карає!"

Стражданням кінця ще не видко.
Погроми, війни.
А «градом» прошита накидка –

Катерина Боброк
2018.10.14 00:01
рудим каштановим лапкам так личить срібна гальваніка
зачитана на ходу газетка котиться аж третім парком
якщо довго лежати долілиць на нестероїдах і під таваніком
лишається одне, оголити шию піднявши волосся над карком

осінні трав'яні шаблі видно ті

Вероніка Новікова
2018.10.13 22:29
Хочеш, аби полегшало, – легше далі іди.
В осені смутку більше, аніж в тобі води.
Жовті її легені плавлять світло на вдих,
з видиху піде сміх.

Хочеш, аби забулося, – не опускай лиця.
Скільки сердець розбитих в пазусі ялівця –
стільки уламків віри з

Сонце Місяць
2018.10.13 19:42
I. Звуть його Мартин, наголос на останньому складі. Із тих, котрі здатні час від часу мовити собі про себе—Мартине, але ж ти дивак, чоловіче. Й трохи навіть утішитися з такого-от казусу. У стані посталкогольнім, невиспаний, прочовгавши коридорами кольо

Світлана Майя Залізняк
2018.10.13 17:35
Здається, ще недавно
із мамою - кудись...
Телята, кози... плавні...
На сцену - не барись!

2

Розсунуто валізки,

Олександра Христич
2018.10.13 17:31
Вирує місто, велике місто,
Будинкам тісно, машинам тісно.
Асфальт вузенький, до ганку кроки,
Будинки щільно, без вікон збоку.
Розмова ллється на різних мовах,
Не знаю змісту, не чую слова.
Проходять сім'ї, проходять просто,
По двоє, троє тут, біля
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валентина Попелюшка (1967) / Поеми

 Не Рабські Вимирати

"десь, колись, в якійсь країні..."

Леся Українка

І сіль не така солона,
І цукор якийсь не той…
Суцільні дірки в законах
Природи, держави… Ой,

Немає кому латати,
Ще й очі їсть жар війни.
Міністри та депутати –
Діагнози, не чини.

То дуже страшна хвороба:
Ні в чому не знати мір.
Зникає людська подоба,
Не родич їм жоден звір.

Нічого нема святого,
Не спинить і грім гармат.
Копита, хвости і роги…
Для раю – не той формат.

Хто знає, що далі буде?
Чи довго той жах нести,
Коли навкруги – іуди,
Пилати й хрести, хрести?...


***
Як визріла незалежність,
Омріяна у віках,
Так вірили: нас, не лежнів,
Чекає щасливий шлях.

Бо й землі – такі родючі!
І руки – звідтіль ростуть.
Хіба ж хоч якесь гадюччя
Отруїть нам світлу путь?

Та що та земля, ті руки?
Свобода – чи не міраж?
Із пекла – та до розрухи,
То – вибір новітній наш?

Фарбований «Лис Микита»,
Що вчора сидів в цека,
Мов з іншої впав орбіти –
Персона свята така.

А ще – пацифіст моторний,
Здав ядерний арсенал.
Живим іще рукотворний
Отримав меморіал –
Не пам`ятник і не стелу.
З торбами пустив у світ,
Тож назву дали веселу
Візкам для валіз, чобіт…

***
Невдовзі на зміну «Лису»
Прийшов ще хитріший лис,
На голову, трохи лису,
Кудлатого пупа зніс.

Та Бог з ним, новим тим чубом,
Потішились – і мовчок.
Підкралася хижа згуба
До батька двох діточок,

Котрий не боявся правду
Доносити без прикрас.
Розправились люто, вправно,
І вогник яскравий згас,

І слово осиротіло,
Загублене між світлин.
Кому – «таращанське тіло»,
Кому – чоловік і син.

Чим далі у ліс, тим більше
І темряви, і трісок.
Чи легко живеться, вбивши,
Втоптавши в багно, в пісок?

Ґонґадзе і Чорновола
Пом`яне народ в віках.
Та вже проросли довкола
Безкарність, байдужість, страх…

Чи ситі вовки?… А вівці –
Чи цілі вони тепер?
Елітний серійний вбивця –
Почесний пенсіонер…

***
А той, що доніс на Стуса –
Антихристу нині кум –
Грошима від жиру трусить,
А людям – і сміх, і сум.

Нажите роками праці
Котові пішло під хвіст,
Тепер хоч зубами клацай,
А цей – марципани їсть.

Нова закарпатська дача,
Навколо – смерека, бук.
Та жінка примхливо плаче –
Багато в кущах гадюк.

І так їй від цього сумно,
Що й дача не до душі,
Та хтось її напоумив,
Що змії усі й вужі –
Не тільки отрута хижа
Й причина її жахів,
А ще й повсякденна їжа.
Для кого? – Для їжаків!

Від ляку бліда та квола…
За жестом її руки
Усіх їжаків довкола
Виловлюють лісники.

Спускаючи ріки поту,
Прочісують кожен ліс,
Бо втратить навік роботу,
Хто жодного не приніс.

Щасливий один на вдачу,
Припер тим вельможам трьох.
Насмілився трохи наче,
Хоча у душі «тьох-тьох»,
Наважився запитати:
– Чого у державі так:
У розкоші депутати,
А кожен простий – бідняк?

Чи вижити нині можна?
Зростає на все ціна.
А дачний отой вельможа
Із пляшки хильнув вина
І, може, лише для хохми
(Дозволено це панам):
– Чим більше вас, – каже, – здохне,
Роздольніше буде нам.

Долаючи біль і втому
(Кому ж то не заболить?),
Подався лісник додому,
Неначе прозрівши вмить.

Роботу хоча й не втратив,
Та радості – повний нуль.
Полюють пани-сатрапи
На диких свиней, косуль.

Вирубують ліс карпатський,
Аж чується стогін гір.
І долі людські їм – цяцька,
І виграшка – кожен звір.

Лісник у думки полинув,
Та логіки не знайшов.
«Як вимре нас половина,
То виграє пан той що?

Залишаться жирні хами,
До діла, як сам, тяжкі,
Чиїми ж тоді руками
Ловитиме їжаків?»

***
А люди вже – любі друзі,
А руки – не крали, ні.
Та сохне калина в лузі,
Бур`ян росте на стерні.

І хтозна, ще доки б далі
До прірви нестися нам,
Якби на такі невдалі
Не зважився кроки хам.

Покірні, немов телята,
Терплячі, як ті воли.
Та каїна і пилата
Вже зносити не змогли.

Як перша Небесна сотня
Пішла у Господню вись,
Так вірили: відсьогодні
Не буде вже, як колись.

За те, що упало з неба
Дарунком до наших ніг,
Тепер віддали, раз треба,
Найкращих синів своїх.

Свобода, омита кров`ю –
То вже на казки-цяцьки.
…Аж раптом полізли ззовні
Не з миром, а навпаки
Оті, що п`янку свободу
Ніколи нам не простять,
Брехливі «брати» - заброди.
Наживку прийняв простак,
Пішли заробляти злидні,
Посіяли – косять жах.
І вже казочки новітні
Розрухою по думках.

Якби ж то одна морока –
Вже б спекались москаля,
І розквіту рік за роком
Свята б досягла земля.

Та в пуп`янках цвіт з`їдає
Зажерлива сарана,
Нема їй кінця і краю,
Бо спише усе війна.

Корупція – модне слово,
Не випалив і Майдан,
Позаздрить втікач в Ростові
І весь його хамський клан,
Бо ті, що прийшли до влади
По трунах, як по мосту,
Ще більше за хама крадуть,
Зневаживши суть святу.

Хіба ж тільки можновладці?
А хто напоумив нас
Давати по шоколадці
За довідку, в черзі час?

За послуги більш вагомі –
Пухкенький конверт, коньяк,
І чути в приймальнях гомін:
«Ти ба, знахабніли як!»

Хто ж ту стоголову гідру
Роками плекав, як міг?
Тепер їм усім до вітру
По колу наш марний біг.

Так просяться всі на палю,
Без жалості й без жолоб.
Як третій Майдан розпалять,
То ліпше хай «куля в лоб!»

Не буде більш хороводів,
Люстрації в смітниках.
Давно пролунало б: «Годі!»,
Бо вже не володар – страх.

Якби ж та війна проклята,
За статусом – не війна,
Не нишпорила по хатах.
Одні віддали сповна:
Хто сина, хто душу й тіло,
Хто все, що на смерть беріг.
А скільки осиротіло!
А скільки… інтриг, бариг!
А скільки з`явилось ботів,
Їм влада – немов брати,
Проплачених «патріотів» –
Хоч греблю бери гати.

Повчають нас, хто ми й де ми,
На правду – мішки лайна,
На біди усі й проблеми
Один аргумент – війна

Хай знищують правду щиру,
Невигідну для панів,
Хіба ж їм убити віру
І праведний людський гнів?

Правителі-бюрократи,
Їм схоже, набрид народ.
По-рабськи нам вимирати,
Закривши і очі, й рот?

Вже й голодом нас морили,
Й на розстріл «свої» вели,
А ми – все одно з могили,
Мов фенікси – із золи.

І цих, що набили пельку,
Народ наш переживе,
Святу відстоїть земельку,
Зерно проросте нове.

Неначе з вулкану жерла,
Прорве гнійником старе,
І та, що «іще не вмерла»,
Не вимре і не помре.

Розстріляна-розіп`ята,
Воскресла бандуро, грай!
Не Рабські тут Ввимирати,
А вільний козацький край!

Країно «хохла-укропа»!
З колін, по молитві, встань!
Ні Рашія, ні Європа
Не гідні твоїх страждань.

Нікому повік не вдасться
Привити нам рабства ген.
Проллється на землю щастя
З прадавніх пісень-легенд

І зірве всі більма з ока
Новітня яса-зоря,
Потішивши прах пророка
Мислителя-Кобзаря.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-19 15:54:35
Переглядів сторінки твору 2611
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.770 / 5.5  (5.039 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.961 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.721
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2017.11.02 20:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Маслов (Л.П./М.К.) [ 2016-05-19 18:32:58 ]
Твір правдивий, Валю, і на часі. Проблеми потрібно проговорювати, шукати шляхів розв'язання, не мовчати.
З Днем Народження! Успіхів!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2016-05-20 18:29:06 ]
Дякую! Отак воно наболіло і вилилося...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2016-05-20 00:28:47 ]
Актуально!
Влучно підмічено співзвуччя до Арабських Еміратів з наших нинішніх реалій...

У четвертій з кінця строфі я б радила відредагувати подачу цього словосполучення:
Не рабські тут «вимирати»,= Не Рабські тут Вимирати. (якщо це словосполучення сприймати за аналогією до назви країни)
Або:
Не рабськИ тут вимирати, (якщо слово "вимирати" розуміти тут як дієслово)
БО вільний, козацький край!

Успіхів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2016-05-20 18:29:54 ]
Дякую, Галю! Так, звичайно, перший варіант має бути. То я невідредаговану версію оприлюднила.
Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-05-20 08:51:29 ]
Невеселі роздуми, Валентино, проте тішить, що це ще не підсумки.)
З Днем народження!..
Нехай усі твої мрії збуваються!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2016-05-20 18:31:05 ]
Але ж оптимістичні сподівання і віра завершують їх. Дасть Бог, дочекаємося, дійдемо.
Дякую, Вікторе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Данчак Надія Мартинова (Л.П./Л.П.) [ 2016-05-21 10:29:48 ]
АКТУАЛЬНО! Крик душі, стогін українського народу, але є оптимістичні думки на відродження України, душі народу,Дуже пронизливо!БРАВО! СПАСИБІ за ваші думки !


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2016-05-22 21:29:01 ]
Дякую Вам, пані Надіє, на добрім слові.
Так, попри весб біль і крик душі, віра в краще майбутнє - це те, що ніхто у нас не відбере. А віра творить дива.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Кучеренко (Л.П./Л.П.) [ 2016-07-12 15:09:35 ]
Не можливо залишитись байдужою. Якщо дозволите, додам:
...Пролилася кров, як причастя,
За волю розірваних вен.....

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Коризма (Л.П./Л.П.) [ 2016-08-01 03:09:38 ]
Сучасні вірші із пережитим...