ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за пройдешній вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як твої справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити – це є модний стиль!
Біжиш і ти, не до снаги є кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анна Віталія Палій (1965) / Критика | Аналітика

 Пророцтво Нострадамуса про Україну та її мову
«Борисфен перший прийде встановити своїми талантами та мовою привабливіший закон» – Мішель Нострадамус. Це передбачення Нострадамуса варто розібрати детальніше, тому що воно (як не парадоксально це звучить) починає справджуватися саме сьогодні.
Борисфен – образно: Україна. Це давня назва Дніпра – головної річки прадавньої «Борії» – території вище нинішнього Чорного моря і Гіпербо´рії – ще північнішої території, на якій, правдоподібно, у 30-25 тисячоліттях до Христа і виколисувалася нинішня біла раса. До речі, за науково-публіцистичним фільмом «ДНК – портрет нації» учені знайшли у генах українців 70% приналежності до найдавнішої, ще не відомої нині цивілізації. Очевидно, йдеться саме про Гіперборійське територіальне утворення. Пізніше борії стають оріями. «Орії» в перекладі зі санскриту – ті, що орють, з латини – ті, що моляться.
Саме на нашій території археологами зафіксовані палеолітичні стоянки людей, починаючи приблизно з 40 тис. літ до Хр. І їх рівень розвитку є значно вищим, аніж ми можемо собі уявити. Справа в тому, що у пізньому палеоліті саме на місцевостях нинішньої України стався величезний поштовх для розвитку земної цивілізації – «побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок… Були ж того часу велетні на землі – були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини» (Буття 6, 2. 4). Йдеться про вливання у людську генетику позаземної крові задля прискорення розвитку людства. Також «темні ангели», так їх називають деякі апокрифи, навчали землян різноманітним умінням – обробляти землю, мови, письму, використовувати високотехнологічні види енергії й іншому. По-своєму опоетизовано зобразили їх, назвавши богами, елліни – давні греки. У свій пантеон вони взяли їх від нашої – скито-сколотської культури через Крит, Мікени, Трою. Саме там праукраїнці (що праукраїнці, можемо судити, зокрема, і з їх мови) жили осібно, не змішуючись із місцевими племенами. Скито-сколотські народності розповсюдили прадавню мову пракрит (первинна прихована) і санскрит (свята прихована), письмо (протошумерські написи знайдено в урочищі Кам’яна могила під Маріуполем), культуру рільництва, містобудування, державного управління та ін. у Месопотамію, Єгипет, Індію та по всіх широких азійських просторах.
Борисфен – давньогрецька назва. Бора – дуже сильний холодний вітер, що дме в приморських місцевостях з гір. Фен – сухий теплий вітер, що дме з гір у долини. Отже, борисфен – сильний і холодний вітер поперемінно з теплим. Так сприймали наші території давні греки. Бір –також і хвойний ліс, і побори з населення, данина. І «сильний, міцний, найкращий, найбільший». У Прикарпатті донині побутує слово «борше» – скоріше. А Борислав – не «боротися славно», а «найславніший». Чому хвойні ліси і холодні вітри? – Льодовикові періоди продовжувалися приблизно до восьмого тисячоліття до Христа.
«Встановити своїми талантами та мовою» – що означає «талантами»? – таланти – дари, які отримують внаслідок свого праведного життя. «Мова» – тут та інформація, яку поширюватимуть українці про себе і свій спосіб життя у світі. «Першими» – означає, що за нами йтимуть інші.
«Привабливіший закон» – це закон не людський, а Божий. Йдеться про підпорядкування не закону справедливості, а закону Любові задля Бога, вершина духовного спадкоємства якого у великій мірі приготована саме для українців. Не тому, що Всевишній любить нас більше інших, ні, Він усіх любить однаково. А тому, що українці переносять багато терпінь і чинитимуть багато справ в ім’я Бога. «Борисфен перший прийде встановити своїми талантами та мовою привабливіший закон» – Мішель Нострадамус.
Не розбиратимемо детально суті цього вислову. Торкнімося лише одного із чинників – мови. І не її духовного аспекту, а простіше – фізичного, щоби зрозуміти, наскільки він є вагомим.
Аби дослідити витоки і розвиток нашої культури і духовності, потрібно досліджувати корені слів, бо коли творили мову, то називали іменами. Для прикладу: тхір – той, що тхне. Гицель – ловець собак, гицати – стрибати, ґецнути – підстрибнути, підкинути, ґецкатися – бігти, підстрибуючи, так говорять про худобу. Це – українське слово, витворене на нашій території. Чарка-чара-чарувати-чарівний. Звідси із невеликою зміною значення – червоний. А вже від «червоний» пішло і «черви» (чи навпаки) – те, з чого виготовляють червону фарбу. У картах – «черва» – позначається червоним кольором. «Сир» – сирий, звідси й «сироватка», «сировина» – щось, не піддане обробці, «сирдак» або сіряк – невибілений і нефарбований одяг. Таке багатство словоутворень свідчить про те, що мова не запозичена, а витворена автентично нашим українським етносом.
Мова – невичерпне джерело для дослідження і розуміння, знання.
Білий, білизна, білок, білило, білити, біліти, далі – блідий, бляклий, блуза, блискавка, блискітка, вблиз, поблизу, біля, ближче, блищати. Бачимо, як змінюється значення слова, зберігаючи подібність – це наче до основної фарби добавити якийсь відтінок: утворюються різноманітні нюанси.
Не можна безпідставно відмовлятися від давніх, старих слів, навіть, якщо встиг утворитися новий відповідник цього слова. Це збіднює мову. Мій тато любив наспівувати пісеньку зі словом «по´ртки». Були у ній такі слова: «зачесався, зализався, в білі портки вбрався». Порти – штани у Київській Русі, тобто у давній Україні. У нинішньому тлумачному словнику «портки» – полотняні штани. Полотняні штани на зразок колишніх давньоукраїнських як літній одяг чоловіки ще одягають. От тільки називають їх одним-єдиним словом – штани.
Ще один старий термін з Київської Русі – рядиˊти – гарно, пишно одягати, причепурювати кого-небудь. Тому «нарядно» – українське слово. З цього ж кореня і слово «рядно» – покривало, як правило, домоткане, різнокольорове, такі ще донині виготовляють у Закарпатті. Рядно ткане рядами. «Рядже´ні» – пишно одягнуті представники від народу, уповноважені говорити від його імені. Звідси й індійське «раджа». «Рядиˊти» – розмовляти, упорядковувати, звідси ж і ра´дити. А от «рядоˊвичі» – у давній Русі – категорія залежних людей, які відбували феодальні повинності на підставі певної домовленості з паном. А у XIV- XVII століттях – члени торговельних кооперацій, власники лавок у торговельних рядах. У нас це слово видозмінилося з «рядчик» у «підрядчик».
Давнє слово і «риндитися» – означає збиратися, виряджатися. Несе воно швидше негативний відтінок. Коли форма набуває більшого значення, аніж зміст. Як і «тинди-ринди» – у тлумачному словнику позначається як пуста, беззмістовна розмова. «Тинг» – народні збори у середні віки. З цього ж кореня, очевидно, і «рандеву´» – наперед умовлене побачення. Від -ри´нди і «приˊндитися» – бундючитися, виявляти пиху, козиритися. «Ря´нда» – клапоть, ганчірка.
Це – не діалектні слова, як нас переконували, це – слова старовинні. Бо діалект – місцевий різновид мови, тобто характер вимови на малій території. Діалект – похідна якість, яка має локальне значення і, як правило, не має природних продовження в часі і поширення на інші території. А старовинні слова навпаки – багато чого пояснюють, і з них постало багато нових слів. Нас переконували у руслі, протилежному до того, що є насправді.
На Галичині ще побутує слово «бинда», що означає стрічка, смуга, стрічка кулемета. Від нього пішло – бандаж, бинт, бант, банда´на – хустина на голову у вигляді стрічки, бандва´ґен – стрічковий транспорт на візку, що рухається по рейках. То яке ж це діалектне слово? Треба досліджувати, звідки воно вийшло, якого часу є новотвором.
«Пужа´к» – держак батога, нинішнє слово. Пужаком пужають, лякають. А от «пу´га» – ремінець до пужака. Є ще й «пуга´» – пугач, інша назва – сич. На селах його ще називають путькалом і бояться, бо віддавна кажуть, що як тільки він сяде десь на подвір’ї (не дай Боже, на комині) і подасть голос, то на мерця.
Ще за Першої світової війни було загальновживаним слово «відворот», що означає «відхід». За Русі (давньої України) велике значення мали городи´ – огороджені міста, а в них – ворота. Кожен переходив через ворота. Ворота – воротили, тобто відкривали спеціальним механізмом, бо вони були важкими. Кого не пускали до го´рода, той відходив від воріт – звідси відхід – відворот. Існувало приворотне і відворотне зілля: воно зближало людей чи навпаки, відводило.
Колишнє слово «ря´ма» нині вже – рама, «ря´мці» – рамки. Фіксуємо зміни і у таких словах, як: «ряту´й» – «рату´й» – «ра´туй». У давній українській мові «ра´тувати» – воювати, боротися. Тобто «рать» – військо, від слова «рятувати», а не «нападати». Нині слово «ра´тувати» збереглося зі змістом «діяти, говорити на захист когось чи чогось». Ми також можемо дослідити, у який бік, відповідно до зміни голосної, мінялася якість слова.
Наше слово «яро» означає «з великим завзяттям і пристрастю». Тут – корінь «яр» – нині означає «глибокий». Веде він до давньої країни Аріяни-Оріяни та наших давніх предків аріїв чи оріїв, осередок зародження яких – на землі нинішньої України. Назва – сингуляр якостей. Отже, маємо корені –(й)ар, -(й)ор, -(й)ур – ряд зі спаданням частоти звучання. Вони подібні, та все ж відрізняються. Вслухаймося у якість значення: варений-парений-зістарений – якість горіння, високої температури, -порваний-розторгнутий-порати – якість активної дії, далі – -урвище-урвати-збурений-здурений – якість негативу, падіння. Тут, очевидно, йдеться про спад духовної якості. За духовним значенням -ар – високо, -ор – нижче, -ур – низько. Звідси слово «арії» несе високе духовне значення (благородні, справедливі, царські), «орії» – дещо нижче. А от «Ур», «Урук» – міста у месопотамській Шумерії (шумери-сумери-самари теж вихідці із нинішніх наших територій), та інші подібні шумерські слова несуть важке низьке звучання. Це можна досліджувати. Та й загалом – дуже важлива тема – якість духовних підходів і чинників у прадавніх релігіях наших предків нині не є науково дослідженою. До цих пір ми не знаємо достеменно, що несли ці релігії, добро, чи зло, і як вони духовно впливали на інші народності.
Подібне значення має і паліндромне читання – у протилежному напрямку. Яр-ря, ор-ро, ур-ру. Проаналізуймо значення нинішніх слів, і нам відкриється, як воно змінюється відповідно до зміни голосної літери. Пряжене (молоко), пряжка, спрягатися, прясти, далі – проща, прощати (щасний, щасливий), пробити, проказати, процвіт (розквіт), прочерк, прохати (ходити по хатах) і просити (від ситий), далі – прю, пручатися, прут, прутяний, пружно, прудкий, прут (швидка течія ріки). Очевидно, тут в основі – Перун, сильний пробій, блискавка, сила руху. Звідси і слово пертися, впиратися, опирати, напір. Звідси, можливо, і Дана-пр – Дніпро. «До речі, свою характеристику в українській мові має і слово «ниця», чи «ница» – низька: паляниця, полуниця (напівнизька), спідниця.
Ніколи не можна втрачати коренів зі своєї мови, бо при цьому вона починає занепадати. Не мають від чого утворюватися нові слова, їх значення змінюється. Мова таким чином «розсипається», не тримається купи. У слові «їздити», «їзда», корінь – -їзд, тому «виїздний», а не «виїзний». Не можна виправдати милозвучністю таке вихолощення мови, після якого не зможе продовжуватися сама мова, не зможуть утворюватися нові слова. Яке нове слово можна утворити з коренем -їз?
Українська діаспора слово «надхнення» і нині пише з літерою «д». Бо «надхнення» пішло від «на духу» сказане чи написане. У нас же, завдяки директиві радянської освіти слово «надхнення» стали писати із літерою «т», а це вже – від кореня «тхнути», тобто із протилежним значенням.
Є у російській мові слово «лахматий» – але терміни, від яких воно пішло, залишилися в українській: лаха, лахміття, лахмітник, лахмай, лахманяр і навіть лахмануватий – обдертий, кудлатий. Тому українське слово «лахматий» пишемо через літеру -а, а не лохматий, як дехто вживає, роблячи кальку з кальки.
У школі мене навчали, що «радуга» – російське слово, українське ж – тільки «веселка». Але ж корінь слова залишився в українській – райдуга – райська дуга. Тому й розуміємо, що воно витворене нашими предками на нашій землі.
Моєму знайомому журналісту, який закінчував філологію, в університетських лекціях викладали, що із часів Петра Першого місцеві народності території щойно перейменованої Московії у Росію насильно привчали до мови руської – давньоукраїнської, поступово вводячи її на державному рівні. Нашу ж, українську, декілька разів переділювали на кшталт: це – наше слово, а це – ваше. Але мова – жива. Народ буде її вживати і розвивати далі, а науковці – берегти і досліджувати.
Не думайте, що я проти того, що росіяни штучно перейняли нашу віддавню мову і користуються як своєю. Та на здоров’я! Хай беруть, можуть ще і звичаї наші перейняти, ми тільки за. Але правда походження і розвою мови, як й історії, повинна залишатися живою, як дерево життя. Треба знати, звідки що пішло, де розгалузилося, а де зберегло вертикальний ріст і свою основу.
Слово «сивіла», чи «сибіла» з давньої української – віщунка, ворожбитка (від нашого – сива, сивіти). У стародавніх греків, римлян і деяких інших народів сивіла – легендарна жінка-віщунка. То звідки пішла ця назва? – З нашої території, давньоукраїнської. Кажу це для того, щоби назвати речі своїми іменами. Пам’ятаєте, у раю Адам мав завдання від Бога – називати речі своїми іменами? Якщо і ми чинимо так само, то йдемо до свідомості людей у раю.
Ще за мого дитинства у народі зустрічалося слово «дека» у значенні «десять». Дека – це «десять» з латинської. А це означає, що на нашій території, яка була пограничною з Римською імперією, збереглися сліди інформаційного обміну з нею. Це – незаперечна історія.
Є у народі автентичне слово «ґзитися» – бути рухливим, збудженим. Воно утворене зі санскритського кореня -кза – земля. З цього ж кореня і «зиґзаґ». Звідси й «коза». Подібне слово «казитися» – активно і збуджено рухатися, сповнятися радістю життя, розкутістю, веселістю. Образно – жити радісно і розкуто на своїй землі. Однак перевищення міри, як і перевищення міри у будь-чому, несе негативний відтінок.
Від «ґзитися» і «виґзи» – рухливість із радісними ви´сками, пи´сками. У російській мові, похідній від давньоукраїнської, збереглося «візґі» – із переставленням звуків, що є частим явищем. Звідси і «нє відно і зґі», тобто, «не видно і землі». Думаю, що саме від санскриту треба виводити і корінь нашого «кзак» – «козак» – той, хто живе на своїй землі. Також звідси і «косар», «косяк», «коса».
Більше того, найвірогідніше, що саме від «ґзата» – «земля-територія» називали себе скитами і наші давні предки: від кореня -ґз – -зґ – -ск. («Скіфи» – звучання у російській фонетиці, автентично – «скити».) Нинішнє наше «скит» – земляна або кам’яна печера, пристосована під житло. А «скитатися» – поневірятися без постійного житла, а, значить, у тимчасових землянках чи просто на землі, під відкритим небом.
Виникає запитання: чому наші давні предки називали себе приналежними до землі, а не від якоїсь іншої характеристики, яка давала назву племенам? Тому що «скити» – узагальнена назва представників, очевидно, найдавнішої і найяскравішої культури, поширеної на величезній території, і тоді рівняти їхню культуру не було з ким. Це вже згодом вихідці із цієї культури і землі поділилися на велику кількість племен, які, розселяючись і зливаючись із місцевим материнським населенням, змінювали свої назви у просторі і в часі.
Вигук «ей!» має значення санскритського – рухатися, пробудитися, захвилюватися. Народне слово «гуляти» – теж зі санскриту – там дієслово «гіль», «гіляті» означає кохатися, веселитися, любуватися, фліртувати, залицятися. А ще: у народі кажуть не «топтати», а «доптати», навіть «допкати» – корінь у цього слова – теж санскритський.
А у вертепі Сура´ – не Су´ра, цей персонаж увели значно пізніше. Суря´ – це зоря, правдоподібно, Венера. Вивчаймо свою мову, і знатимемо, звідки ми вийшли.
Послуговуючись праукраїнською мовою, вчені розшифрували знамениту археологічну пам’ятку – Фестський диск, знайдений на острові Крит. Події, описані в тексті Фестського диску, відповідають даним учених про вихід нащадків трипільців із Подніпров’я на початку ІІ тис. до народження Христа. Завдяки нашій прамові прочитуються етруські та інші тексти, які зберегла історія. Тож вивчаймо свою мову, і знатимемо, куди ходили.
Вивчаймо свою мову, називаймо речі своїми іменами, і станемо ближчими до істини, якою є Бог. Бо «Борисфен перший прийде встановити своїми талантами та мовою привабливіший закон» – Мішель Нострадамус.

2015р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-30 15:02:48
Переглядів сторінки твору 2129
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.876 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.859 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2017.06.27 18:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2016-05-30 18:18:38 ]
Цікавий екскурс у колиску цивілізації.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-05-31 07:18:35 ]
Дякую, що прочитали!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-05-31 01:32:16 ]
Наведені аргументи додають оптимізму!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-05-31 07:21:21 ]
Все - до ліпшого, навіть, якщо так не виглядає. Якщо люди свідомі. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-05-31 08:13:15 ]
Дуже цікаво і пізнавально. Тепер ще більше пишаюсь рідною мовою)
До речі, нещодавно мені прийшла така думка - всі наші нинішні біди від того, що ми не називаємо речі своїми іменами. Дуже багато брехні, лукавства у всіх аспектах... на всіх рівнях...
Дякую за статтю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-06-03 08:02:45 ]
Так. Називаймо речі своїми іменами. І то з найвищого рівня, який охоплює повноту поглядів.) Брехня, убрана в шати - лукава брехня. Бо люди більше бачать очима, ніж розумом. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Кучеренко (Л.П./Л.П.) [ 2016-06-28 16:26:35 ]
Дуже цікава тема, пані Анно. Але, не можливо вивчати мову у відриві від вивчення традицій і віри наших предків, творців цієї мови. Знаю, що багатьом це не сподобається, але як можна вивчати і любити свою мову і не знати своєї віри. Адже Ви самі пишете, що все це різнобарв'я формувалось за 40 - 2 тисячоліття до Христа. А таку МОВУ можна було створити тільки у праведній вірі. То що ж то була за віра? Що ми про неї знаємо. І як сталось, що відреклися і віримо у чужорідні речі. Відомо, що аж так забули свою віру на наших землях недавно, біля 2-3 віків. У вимірі життя народу - відреклися, ще й треті півні не проспівали. Добре, хоч обряди де-які зберегли на Різдво, Великдень і Купала. Певне то були найзначущі свята у РОДІ. Але й ці обряди зараз перетворюють на якесь мило. Як от мак і коноплі з яких українці жили і ще до середини 20 століття й не думали створювати з них дурман. Тож бо, давня віра... Чи вернеться вона народу?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-07-04 12:24:48 ]
"Не на обряди треба звертати увагу, а на глибоку внутрішню суть" - згодна з Вами. Не на обряди, не на символи, не на фетиші, а таки на суть. Ніхто не каже зневажати зовнішні прояви, але потрібно стежити, щоб основа не була похована під тими символами. Приємно читати Вашу аналітику. І цікаво.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-07-04 17:30:39 ]
Ваш коментар болить запитанням, Галино. Справді, наша мова і сила та висота праведності вірувань наших предків прийшли до нас, за історичними мірками, приблизно в один і той самий час. Потужний розвиток культури нашої цивілізації почався саме з територій, які завжди належали Україні, і які й нині їй належать (у дуже урізаному вигляді) в часі пізнього палеоліту, пізнього кам яного віку. А потужна духовність проявила себе у країні аріїв. Брахмани - праведники і святі цього періоду, у нашому народі існували і після прийняття християнства (стаття Михайла Хавлюка "Рахманський великдень). Ці праведники уже на той час мали рівень християнських старців, святих (може, не всі, але харизматичні дари волхвів, сивіл і козаків передалися саме від них). Їх провідна лінія була дуже сильною, і це, через релігію, впливало і на народ. Одначе прадавні українці жили у своєму часі, стикалися з іншими народами, виносили свою культуру і привносили іншу. Важлива не форма, в яку одягалася та наша давня релігія, а суть, яку вона несла. А несла вона дуже високу суть, саме тому Русь легко прийняла християнство, глибинне християнство. Те, що нам розказують про те, що народ плакав за бовваном Перуна чи Велеса, який плив Дніпром, то це правда, але це - зовнішні форми. Будь-хто, глибоко віруючий, так би зробив. Важливо ставлення до добра і зла. На той час людям були потрібні такі форми для викладення постулатів віри, нині - інші, важлива суть. Повернення до старої віри - необгрунтована ретроспекція. В народі кажуть - згадала баба, як дівкою була, і заміж захотіла. Важливо те, які плоди принесе віра. А духовні плоди народу нікуди не діваються, вони передаються поколіннями. Цей високий потенціал нині у нас є. Не на обряди треба звертати увагу, а на глибоку внутрішню суть. До речі, наш тризуб - символ, який визначає ставлення до духовних вірувань. Те, що у нього вкладено - і сьогодні актуально не тільки для українців, а і для людства загалом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Кучеренко (Л.П./Л.П.) [ 2016-07-11 19:48:11 ]
Не можу з Вами сперечатись, пані Анно, Ви, певно, професійний історик, я ж - ні, любитель. Але ж я говорю про те, що саме через збережені обряди наші попередники, а тепер і ми, передаємо наступним поколінням знання про глибокі вірування і традиції наших прапредків, не зважаючи на нову віру. Вам добре відомо, що церква змушена була перенести велику кількість церковних свят на ті дати, які були язичницькими святами наших прадідів, щоб долучити людей до церкви, бо вони її не сприймали довгі століття і тим самим змусити відректися від свого святого. І то не вважалось за гріх. І ще й сьогодні, до прикладу, не йдуть на Івана Крестителя, а святкують Івана Купала, хоча й не знають вже, що то за свято, чому його святкують саме так, яку суть несло це свято. І таких свят багато, якщо не всі. Я не про важливість обрядів, а важливість їх збереження і вивчення їх сутності, про те, чого ми не знаємо і чого не хочемо знати, при цьому заглиблюємось в історію на віки, а правду ділимо навпіл, як нам захочеться, чи як нам зручно: мову будемо досліджувати за 40 тисяч років, а віру - тільки від Хреста....
Я ж не кажу, що її треба приймати зараз, ту стару віру. А про те, що її треба дослідити і вивчити. Це ж історичний артефакт і до нього не можна ставитись, як до непортребу. Чи може це знання завадить Христовій вірі?? Адже вивчені старі грецькі вірування і єгипетські та й інші, віддають шану східним віруванням. Це стало всесвітнім надбанням!!!
А наші прадавні вірування - табу??? От про що я писала.
Чи ми боїмося подивитись правді в очі? Чи за це нас хтось осудить??? Чи ми зрадимо нового Бога???
Або вивчати історію усебічно, або наших предків не існувало до прийняття Християнства. Треба визначатись.
Можливо, я різка, але істина народжується у сумнівах і завдяки дослідженням. Не зупиняйтесь у півтонах і Вам подякують наступні покоління.
З повагою,

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2016-07-04 13:24:08 ]
хм. історики традиційно вважають, що слово борисфен не має давньогрецького походження, а є спотвореним від Березань - тобто, острова, де була заснована власне перша колонія, яка так і звалась - Борисфен


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-07-04 19:20:07 ]
Якщо назва Березан історично підтверджена, то чому не могло би бути і те, й інше? Тим більше, що на цьому приморському острові точно віяли і теплі, і холодні вітри.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-07-04 17:27:03 ]
Ларисо, дякую за відгук! І я згодна з Вами. Обряди мають значення, але це - форма вираження суті. А у символі і є закладена суть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2016-08-04 14:16:15 ]
Ваше прагнення, Галино, вивчити наші стародавні вірування подібне до мого. Звичайно, що треба досліджувати. У вивченні релігії найважливіше значення має ставлення до добра і зла. Здається, наша старовинна релігія була особливо високодуховною. А втім, треба досліджувати ). Але досліджуйте і християнство, для порівняння. Сприйняття поверхневе, без глибинного езотеричного змісту, є ворогом високих вірувань. А якщо релігія не є високодуховною, то поверхневе сприйняття їй на руку.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2017-03-27 03:32:56 ]
Чудовий аналіз з галузі етимології української мови. Захоплюючий матеріал, потрібний сьогодні як ніколи.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2017-04-30 18:41:39 ]
Дякую.